Доц. ПгДр. Петер КАША, к. н.: Чоловік є в прінціпі все єднакый
Доц. ПгДр. Петер КАША, к. н. , Інштітут русістікы, україністікы і славістікы Пряшівской універзіты в Пряшові
Чоловік є в прінціпі все єднакый
(Рецензія збіркы быёк Николая Ксеняка: Зеркалїня/Zrkadlenie. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2010.)
Вічны правды о „людьскій хамтивости, пысї і глупости“ сі можеме знова потвердити по перечітаню найновшой книжкы баёк Зеркалїня/Zrkadlenie од русиньского писателя Николая Ксеняка. Усвідомиме сі, же чоловік ся уж тісячі і стовкы років в прінціпі не мінить, не мінять ся ёго характеровы властности. Мінить ся лем світ навколо нёго, околности каждоденного жывота і способы приспособлёваня все новій і мінячій ся скурочности. Скоро так істо, як в звірячім світї, де лишка є в очах людей фалошна, пава пышна а лев зась міцный і гордый, такый як і в Чінї, Росії... такый істый є і в Камюнцї. А предці нїґда не знаме, якы властно сьме. Інакше бы ся нас то автор не звідовав у вступній афорістічній поезії:
Вопросы чітателёви намісто пролоґа.
Уж знаєш, якы сьме люде?
Выкрішталізованы ці
аморфны, честны ці фалошны
модерны маскы, люблящі ці
забияци, продовжователї
роду, або нічітелї традіцій
предків?
Або іщі інакшы?
Кідь ся повість байка, векшына з нас сі припомяне основну школу, чітанкы і дїтиньску літературу з куртыма ілустрованыма повіданями о звірятках. Многым ся такой выбавить дурный гавран з фалатком сыра в дзёбаку, мавпа зо зеркалом ці міцный лев і быстра мышка...дакотры сі може спомянуть і на строґрецького Езопа, класіцістів Французьска Ла Фонтена, ці російского байкаря Крылова. В сучасности ся традічный жанер звірячіх баёк модіфікує на прозаїчны приповідкы зо жывота звірят, веноване главно дїтьскому чітателёви.
Алеґорічны поезії о тім, же чоловік мать іщі барз далеко ку доконалости, награджають днесь сатірічны поезії – епіґрамы, але главнї курты афорізмы і сентенції. Тексты Николая Ксеняка на еднім боцї вертають чітателя ку традічным „крылововскым“ формам, але на другім боцї отваряють жывы, актуалны і пекучі темы. Автор не є в тім жанрї новачком, публікує по русиньскы і по словеньскы в сатірічных часописах, выдав уж выше десять збірок баёк. Дотеперь послїднїй выбір є конціпованый двойязычно і формов „зеркалїня“ в русиньско-словеньскій языковій верзії. Тым ся росшырює нелем чітательскый круг, але зміцнює ся і выховно-освітнїй розмір тых текстів в змыслї порівнуючого выучованя русиньского языка. Тот новый і молодый списовный язык так дякуючі Ксеняковым байкам здобывать новы формы і варінаты, но і якыково-лексікалны і одразово-умелецькы варіанты. Знова ся потверджує, же русиньскый язык є богатый і варіабілный, а свою модерну жывотаспособность потверджує і в тых класічных формах.
Книга обсягує скоро стовку баёк, з того приближно єдну третину назвав автор як „мінібайкы“, котры мають близше ку куртым епіґрамам, або афорізмам. Ясно але домінують тзв. звірячі байкы, котрых пестрость і розмаїтость звыразнюють і фаребны ілустрації академічной малярькы Анны Ґаёвой. Шкода, же на роздїл од словеньского выданя, суть єй ілустрації в двойязычнім выданю менше выразны і часто ся страчають міджі буквами, бо вытварный розмір часто нелем ілуструє, але і образно проглублює і чітательскы робить текст атрактівнїшым.
Автор у своїх алеґорічных байках прайникує главно вічны людьскы недугы, котры бы ся дали згорнути до трёх слов: лїнивость, глупость і пыха. Часто выкреслює проблем тугы міцных по маніпулації, а з другого боку приспособлёваня і піддаваня ся слабых, причім тот момент одказує і на долю Русинів, котры цїлы стороча мовчали перед міцнїшыма владарями – діріґентами, подобно як в байці Не докукурікав:
Псы зложыли хор
і усиловно голосы брусили.
По двох-трёх
місяцах їх наладили і уж
мелодічно співають:
„Ку-ку- рі- куууу....“
Лем ту нараз хтось в хорї з нот выбочів
і загавкав: „Гав-гав...“
Діріґент Когут не завагав
і бухнув злостно палічков по столї.
– Хто забрехав?
Я, – трясе ся бернардін.
Вон!
Чом? Тадь я, пане, ненароком.
Вон! Ты – небезпечный,
бо у своїй кровли іщі єсь не зніщів
материньскы ґены.
Автор наставлює криве зеркало реалному світу, в котрїм жыєме ту і теперь. А тот світ ся не близкать чістотов і упрімнов правдов, красов, ласкавостёв, але, жаль, він є скорше забабраный, заболоченый, брыдкый. Автор то найвеце выстигнув в байках, де главныма героями суть „свиня і болото“ (байкы Вірна камаратка, стр. 78, Iдеал, стр. 152). Треба але додати, же не вшыткы байкы мають „точну і жартовну“ поінту, дакотры суть збыточно пописны і менторьскы поучують, але, конець-кінцїв, свій властный погляд сі може чітатель зробити все сам, а то як молодшый, так і старшый. Думам сі, же много Ксеняковых думок бы сі за своє кредо могли взяти і „обычайны люде“ (не тоты з парламенту!), як і тоты найвысше поставлены (і тоты з парламенту!!!), котры ся дістали на „найвысшый ступінь доконалости і карьєры тым, же доказали в собі цїлком выкорїнити честь і сумліня“, як сі то можеме прочітати в єдній з уводных афорістічных поезій з призначнов назвов Метаморфозы політіка:
Выпарадженый політік сидить
міджі ровесниками,
Дебатують, споминають школьскы
рокы, першы ласкы, фіґлярства,
скламаня....
Приятелї мої, –
політік нароком підвышыв голос,
признам ся вам, же я в політіцї
досягнув вытужену мету.
Ґратулую. А як ся ті то подарило?
Доказав єм в собі начісто
выкорїнити...
Честь і сумліня! –
доповів за нёго ровесник.
(Преклад зо словеньского языка:
ПгДр. К. КОПОРОВА).