Миколай Ксеняк: Недоповіджене (укажкы з творчости)

Кобра душу опалює

Кобра ся натягла на грубый конарь строму і на сонечку ся безстаростно выгрївать.
– Опалюєш ся? – прилетїв із сосны голос Орїшка.
– То ты, маленькый? Я – же хто такый зведавый.
– Інтересує ня, накілько твоя скора уж і так многофаребна мозаіка.
– Теперь, Орїшку, облагороджую душу.
– Не выдумуй! Ты не маєш душу. А кобы так было,
та є чорна, є – самый грїх.
– Твоє думаня, пташку, передпотопне, заостале.
– Деже! Ты і днесь на грїшны стежкы зводиш і дївчата, і невісты, і хлопцїв… Же ся не ганьбиш!
– Вшытко, Орїшку, ся дасть вычістити, квітков,
перлами загладити, язвы вычачкати…
– Але ты не маєш душу, ани сумлїня, – рубать назлощеный Орїшок.
– То не правда. Я вшытко мам, – сычіть Кобра.
– Як можеш дашто таке…
– Мам! Ту є! Подь ся пересвідчіти.
Ту Кобра настерж отворила уста.
Орїшок злетїв, до рота ся посмотрив і скоро остовпів: під їдоватым жалом зретельно увідїв чісло банкового рахунку.
То Орїшка так шоковало, же ся дав до плачу.
– Якы іщі періпетії чекають нашу моралку?

Пес і камера

Лежыть Пес-стражця при будї і оцїнює свою сітуацію.
– Тото місце про моє посланя є парадне. Віджу двір, загороду, входы… Плїт є певный, высокый. Я зрак мам острый, ногы як блеск… Ани мышка ся не перешмыкне, ани пташок не перелетить, жебы то моє око в тім моментї не зареґістровало. Маїтель є з моёв службов спокійный і добрї ся о мене старать.
Але – признам ся – недавно ня назлостив, накілько до коруны липы дав намонтовати скрыту камеру. Чом? Уж мі не довірює? Тадь іщі ани раз жадный злодїй ся не оповажив… І бодай бы! Мої зубы бы му нелем ногавкы, но і задніцю… Істо бы од страху пустив рїдке до ґач. А предцї намонтовав тото противне чудо. А оно ня знервознює і уражать мою достойность.
Чом оно мать філмовати каждый мій крок, кажде махнутя хвостом?
Но нач тоту окату без нюху і слуху потребує? Не буде то нагодов прото, – пес ся фіґлярьскы усміхнув, – же хоче знати, хто ёго дім навщівлює, кедь він на пару днїв з дому одыйде?
Хыбаль так. Є то можне, бо я, хоць многых гостей познам і на них не брешу, але їх мена і чом панї дому їх сердечно вітать, чім їх гостить, тото маїтелёви повісти не знам. Ани евіденцію не веду, хто коли приходить, коли одыйде.
То ани не є в моїй компетнції. А я дотримую правило: «Не сунь носа до чуджого проса!» Здасть ся мі, же єм розлущів гаданку уміщену в корунї строму.
Прото ся мі і нервы успокоїли.
Лежыть спокійно стражця при будї і в духу маїтелёви обіцять, же одтеперь ся на нёго не буде скаржити а камеру буде сполягливо стражити.

(Миколай Ксеняк: Недоповіджене, Академія русиньской културы в СР, 2018)

Миколай Ксеняк: Недоповіджене (укажкы з творчости)

Передволебне кредо

Віками кламаный Русине,
по сторочах ся уж поуч
і дай ся в парламентных вольбах
на перше місце!
Дай ся
на найвысшый пєдестал.
Дай там своє Я,
свій род, народность
а не – як дотеперь –
лем політікарчіня,
пінязї і баламучіня.
Вірь, лем через своє Я
перестанеш быти про іншых
слуга,
і лем через своє Я
доцїлиш
повну рівноправность
Русинів.

Пес і Мотыль

Нихто не споминать,
жебы в маю розквітнута
черешня, сливка
од жалю плакала
і Чоловіка проклынала.
– Хто вам укривдив,
хто уближыв? –
прибіг ку нещастным
Пес-санїтарь таркастый.
– Колись, санїтарю,
нас облїтовали
усиловны пчолкы,
гуняты чмілї, осы.
І серенады нам грали
і опелёвали,
а теперь
шыроко-далеко нихто,
всягды пусто, нїмо.
Без пчол нашы квіткы
зістануть порожнї,
о день, о два будуть згниты…
– Чоловік є ку природї
безсердечный і хамтивый, –
придав ся Мотыль з пупавы, –
він уж скантрив
і звів зо світа,
і хрущів, і жабы,
і саламандры…
– Тото не смієме
довше терпіти! –
злостить ся санїтарь.
– Нічіня мусиме заставити!
Гнедь і дораз!
Інакше
нам грозить катастрофа.
Зато уж днесь
підеме остро протестовати,
правду нічітелёви
до очей выкрічати:
„Ты єсь,
Homo sapiens,
розум стратив?
Ці тя сомар
по челї копытом трафив,
же так немилосердно
природу денно
девастуєш,
руйнуєш
ганебно, гыдко
наш
і свій жывот?‟
– Санїтарю, ты-сь
приятель Чоловіка, –
роздумує Мотыль, –
ты го познаш найлїпше.
Повідж мі,
віриш іщі,
же наш протест
Homo sapiens
выслухать,
щіро прийме
і конечно
уж змудріє?!

Навертаня
Образ Кривый ярок Дезідерія Миллого в Музея україньской културы у Свіднику дуркнув до брата Токаїка.
– То нам порядно гібрідны розум побаламутили, кедь сьме ся дали до той інштітуції выставити.
– Жаль, были і такы розколысаны рокы, но настав час ся спамятати, з тых панелів ся одкапчати і ку своїм до Музея русиньской културы ся побрати.
– Чом лем вы? – озвали ся образы Весна і Камінь.
І мы Миллого дїткы. Мы тыж хочеме ку своїм. Там є наше місце, там нашы просторы.
– Та не вагайме!
І выкрочіли ку родным.

x x x

Музею русиньскый,
отворь брану,
готуй хлїб, сіль
і найкрасшы жывы квіткы,
бо ся ті вертають
сынове і дївкы.

(Миколай Ксеняк: Недоповіджене, Академія русиньской културы в СР, 2018)

 

Нова книжка Миколая Ксеняка: Недоповіджене

Была выдана нова книжка Миколая Ксеняка з назвов Недоповіджене. Ксеняк є довгорічным і скушеным автором, котрый ся в сучасності занимать темами з русиньской історії, літературы і формованя русиньской народной ідентіты. Ёго найновша выдана книжка ся вертать к части авторовой творчости, котра ся заоберать хыбами людьского характеру, к байкам.

Книжку выдала Академія русиньской културы в СР.