Недїльны віршы: Миколай Ксеняк

НАШЫ ПОДОБЫ ЖЫВОТА

Ту ся родили

І роками зрїли

Нашы подобы жывота –

Свойска култура, обряд,

Чудесны співы, крої,

Ту лем ряфали, терли,

Ту го пряли, ткали дрелих

На ногавкы, плахты,

Покровцї, канафаскы;

Ту на вечурках при свічках

Вышывала дївка квіткасте оплїча.

Ту крайчірь шыв холошнї, гунькы,

Стригав скоряны керпцї і кожухы;

Ту цімерман обдумовав,

Як окресати сосну,

Жебы на міліметрик

Запасовала до ставбы дому, –

І го трапило наряджіня,

Же деревяну церьков

Сміє збудовати

Без єдиного клинця;

Трапить го, як докінчіти святыню

І віруючім сприступнити престол,

Де бы і они могли достойно

Бога хвалити

Родным словом.

Світ признавать:

Ставбы деревяных святынь

То не є річ нагодна,

То дїйсность законна,

То дїло терпезливости і духа ,

То свідітельство дїдовизны,

Мудрых предків,

Яке нам завидять

І прастары народы світа.

Недїльны віршы: Юрко Харитун

Ехо

Із Полонин
до нашых долин
Озывають ся ехом
слова Духновіча
Я  Р – у – с – и – н …
Тополя
колыска ёго была
До церьковцї святой
ходжу помолити ся і я
Де потїху найду
Де тїшыть ся сердце
і душа моя

 

Што іщі треба?

Выйдем під Бедкид
До нашой долины
Вітрик задує заспівать
Чуєм ся як у колысцї дїтина
Выйдеш на Бескид
де жрідло Цірохы рікы
Напєм ся доброй воды
Не треба лїкы
Увидим хотарь
Буковый вінець зеленый
Белаве небо над ним
І ты щастливый

 

Не ганьба

Не роблю фіглї
Лем хоче ся менї
десь коло нашой рікы
видїти твоє тїло біле
і без фіґовых листків
Чекам на лїто
Чом ся ганьбити
Мы Адама і Евы дїти

Недїльны віршы: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Приготовив нянько

Павликови лижы,

бо зима з морозом

із саніцёв біжыть.

 

За селом прекраснї

білїють горбочкы,

з якых так як вітор

злетїли саночкы.

 

Із стріберным пухом

уж закрыта млака

а у дворї дїти

ставляють снїгуляка.

 

х х х

 

Ці воробель

уж нарікать

же не видить

комарика?

 

Не забзунять

ани мушкы,

глядать в садї

уж кормушкы.

 

Же вороны

лем кракають,

зато смутнї

чвірікають.

 

З няньком будку

робить Радко

і принесе

їм зернятко.

 

Та і воды

Налїй, сыну,

няй прилетять

на гостину.

Недїльны віршы: Даньєла Капралёва

мамочко старeнькы
очi міленькы, небо в них спiвать

волоскы бiленькы
рученькы худенькы,

Отче наш шепочуть

 

…дiвочко моя, солоденькый меде,

добрї мi є добрї коло тебе.

Дома 2017

* * *

ту Українцями,
ту сепаратістами радiо гучiть

велика рутеньска могыла мовчiть

голос прадавных предкiв
в бабиній пiснї спiвaть
в дїдовій молитвi одрїкать

корїня не конарї, легко не одрїжеш

МУК 2016

 

*  *  *

золото веце як сіль
крик веце як тихо
пінязї веце як почливость
ёго веце а веце а WC
заходовый світ
гырмить

Справы 2017

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Час
Не позерай на час
він втече од нас,
не заставить,
не почекать
дупоче як сплашеный
кінь дорогами.
Потягнеш узду,
поволиш серсам,
повтераш чело руками,
то ніч не платне,
не хопиш жывот,
одышов, перелетїв
охабив нас,
він уж є давно
за горами…

Перелетїв час…
Мотыль крыла розкрыв
зрана поціловав
квіточкы,
злетїв,
посидїв на плечу
опоєный красов
дївочкы.
Збілїте тїло заганьбив,
тїнь закрила очі,
она вірила.
Стих голос,
в душі непокій.
Одышла любов,
Одлетїв час
Далеко на крылах.

Недїльны віршы: Миколай Ксеняк

МОНОЛІТ

Так нашы предкы віками

Зросли з Карпатами-Бескидами,

Так наше корїня

ся під землёв спереростало,

Під небом спереплїтало

До єдинства ся злляло –

В єдину тужбу, в єдно дыханя,

В єдину радость, плач  і страданя

І вытворили за много лїт

М о н о л і т

Простору, матерії і духа,

Котрый нихто не здатный

Росщіпити, ни ростяти,

Ни до іншой

– Хоць омного уроднїшой –

Землї пересадити;

Моноліт,

З котрого ани найострїше долото,

Ани закаленый молоток,

Ани найтвердшый млиньскый камінь

Ани кущічок не одлупить, не одламе,

Бо є то Боже дїло історіёв спевнене,

На Дуклї кровлёв спечатене.

Драгы, стежкы нашы,

Многых нашых членів

Сьте завели до далекых країн,

Далеко од родного села,

Де на них часто чекала

Смерть немилосердна;

Но многых нещастників

І з Америкы

Привезли до родного села.

Ту ся з нима розлучіли

Подля обычаїв віры,

Бо были пересвідчены,

Же родна земля, родна груда

Не є така тверда, як чуджа,

Же під роднов ся легше дыхать

І на плане ся легше забывать.

І я на тото памятав

І завчасу єм ся збачів,

І женї, сынови, невістї,

І внукам єм одказав,

Жебы  мнов приправены

Жменї камюньской земли

Мі – в часї розлукы

Шмарили на труну,

Бо і я певно вірю,

Же на ружомберскім цінтерю

Ся мі з нёв буде часто

О Камюнцї снити,

Теплїше лежати і легше дыхати,

І буду частїше ходив-блудив

По стежках камюньскых,

По паствисках і полянах

Буду співав піснї поляновы,

Косив Лучкы, пас в Річцї коровы.

Недїльны віршы: Штефан Сухый

Пчола на квітцї

Квітко несаджена

з пестрофаребным медом,

Я твою солодкость

За цїлый лїс не дам.

 

Чуєте т’ты гуслї?

То струнує пчола,

же нашла потїху

у лїтушнїм полю.

 

Квітку, квітку, квітку

чеше пчола гардо.

Ту моталь прилетить, –

фарба фарбить фарбу.

 

День нараз ожыє,

кедь краса засвітить.

Кебы все так было…

Гейже, хмурный світе?!

 

Квітко, вытрим вітры,

моталю, тримай ся

довєдна із пчолов

за солодке щастя.

 

Водвой підуть спати,

а квіткы готовы,

головкы завити

до хустят снїговых.

 

Ген чоловік смотрить

і не спохопить вшытко…

чом я так не годен

зсолодїти швыдко?

 

Красы і доброты

світови все треба.

Добрость пре по земли,

краса йде до неба.

 

Із доброт тай із крас

зродила ся віра.

Ці в морях, ці в хмарах

она глубкы мірять.

 

Бобрункы на зимушнїм облаку

На рамик ся опре,

чекать свою спасу, –

кедь час світ розопре

і спородить красу.

 

Влїтї-м в загородї,

взимі з людьми в кухни.

У тім людьскім родї

все штось щіре дыхне.

 

Ясу і тмы із неба –

вшыткым і чоловіку…

Нам теплоты треба,

ёму щі музику.

 

Снїжнобілу каву

пєме я і мати.

 

Зіставайте здравы,

сниє ся нам спати.

Недїльны віршы: Юрко Харитун

НА ПОРОЗЇ

Можуть трепати
і бити громы
З долины чую
все нашы дзвоны
Дванадцять годин
В такім часї мати на поріг
вынесе миску пирогів

І ТАК ЛЮБЛЮ

Метафоры
Рімы
Парады на стишках
Я так люблю
як тебе без лах

ВЫБЕРАМ І Я

До стишків выберам
любовны слова
Як до танцїв молодіцї
у куртенькых сукенках
То не грїх
колись без них

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Яка доля Русина?
Перун землю поціловав,
небо почало плакати.
Русин безрадно
стоїть в полю, не є де
перед доджом втїкати.
Душу давить непокій.
Страхує ся о жывот.
Сердце жалём іде
праскнути,
з очей цяпкають слызы.
Я, чуджінець, віками дома?
Де ся подїла правда свята?
Нашы предкы на цінтерях,
доля їх дїтей неіста.

Покошена трава
Погласкам очами
дозріту траву,
оторгну лілову фіалку,
чую єй пах.
Поклеплю оселков косу,
до кужелкы наберу воду,
за зорї жну зеленый лен.
Высхнуте сїно
зграблю до копы,
звезу під стрїху,
до стодолы дам.
Остануть стебла
на полянах,
колячі, тверды,
аж ногы ранять
Сміюче сонце
переходить небом,
крыє ся до хмар.
Усинам,
змордованый
роботов
дешнёго дня.

Молгы
Закрыли край молгы,
уж приходить зима,
сонечко не гріє,
лем ся так усмівать.
Не росне трава,
бучіть худоба з поля,
паствины ся блищать
морозком одрана.
Пожовтїли стромы
До злата фарбами
А вітрик танцює
на землї з листочками.

Недїльны віршы: Даньєла Капралёва

тісяч раз повiджене

тісяч раз забыте

лем трапеза слухать

одкрывать вратарніцї раю

                                           

                                      Стрїтеніє, 2018

 

Збачiла-м плач слызы

соленый ярочок

умыю в нїм рукы

тай піду дале

ярмарок, 2018

пусты поля

страшкы остали

танцюють з вiтрами

молгы з горами

мы із грїхами

                                    гора, 2018

1 2 3 4 5