Značka: Михал Павліч

Михал Павліч: Характерістіка дїтьского чітателя як адресата русиньской літературы про дїти і молодеж на Словакії

Leave a comment

ХАРАКТЕРІСТІКА ДЇТЬСКОГО ЧІТАТЕЛЯ ЯК АДРЕСАТА РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ ПРО ДЇТИ І МОЛОДЕЖ НА СЛОВАКІЇ[1]

Михал ПАВЛІЧ

 

Abstract

Literature for children and youth represents a large part of the book production of contemporary Ruthenian literature in Slovakia. Almost every Ruthenian writer is the author of at least one book dedicated to children’s readers, which only confirms the great importance attached to future generations. Considering the fact that it is the literature of a minority nation living in the territory of the majority, it is understandable that it is specific in terms of the genres chosen, the topics covered and, ultimately, the approach to its readers. Ruthenian literature often deals with existential problems related to the question of nationality and identity. These themes also permeate the literature for children and young people. Younger or future generations are not only receivers of artistic text, but also addressees of messages, references, wishes and hopes contained in literary texts of the older generation. We want to create the characteristics of a child reader from the point of view of the authors writing this literature. In the article, we describe how the authors themselves see their potential reader, what approach they take to him, what competences and tasks they attribute to him.

 

Keywords: Literature for children and youth. Ruthenian literature in Slovakia after 1989. Children’s reader. The personality of the reader. The addressee of the literary text.

 

1. Вступ

При бісїдї з авторами русиньской літературы підчаркуєме єдно, подля нас, главне правило – все треба думати на то, про якого чітателя пишеме свій твір, тзн. не треба творити літературу без даякой авторьской стратеґії, а лем ся слїпо сполїгати, же „…тадь чітателї собі „тоту свою“ книжку найдуть‟. Каждый автор хоче, абы были ёго книжкы чітаны, а і з той прічіны бы ся мав іщі перед першыма шориками тексту задумати над тым, хто є ёго задумованый або потенціалный чітатель.

Література про дїти і молодеж творить велику часть книжной продукції сучасной русиньской літературы на Словакії. Мож повісти, же скоро каждый єден писатель є автором бодай лем єдной книжкы присвяченoй дїтьскому чітателёви, а дакілько з них ся замірює лем на дїтьского адресата. До література про дїти і молодеж рядиме  книжкы про дїти од народжіня по адолесценцію, покрываючі темы релевантны і інтересны про дїти даных віків, через прозу і поезію, фікцію і літературу факту. (LYNCH-BROWN, 1999). Є то література нашого дїтинства, тзн. ставу, од котрого ся будеме все веце і веце оддалёвати, бо евентуалнї выростеме в доспілого чоловіка. (HUNT, 2003).

В рамках сучасной русиньской літературы на Словакії мож найти множество авторів, котры ся у своїй творбі прямо замірюють на дїтьского чітателя як приїмателя їх літературных творів, або мають мінімалнї єдну публікацію про дїти (подобнї як то платить і про русиньску літературу в общім, найчастїше іде о просты лірічны жанры). К такым авторам поезії про дїти патрять напр. такы авторы, як Штефан Сухый з книжками Азбукарня (2004), Слон на кычарї (2007), Незабудка (2008) і Азбукова мама (2010), Квета Мороховічова Цвик зо зборниками Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба (2011) а Возьмий ня за ручкы (2013), Петро Ялч і ёго дебут Мамко, подьме чітати (2014) і далшы писателї. Попри авторьскій творчости (зборник загадок Здогадай, школярику, 2015) є барз важным ай зборник малой народной фолклорной творчости про дїти, Дякую, мамко! (2018, 2023), котру з области стариньской долины позберав а про далшы ґенерахії сохранив Юрко Харитун вєдно із своёв мамов.

К авторам, котры ся замірюють найчастїше на дїтьского чітателя, уводиме віршикы Іветы Мелнічаковой (І Янкови, і нянькови, 2010; З приповідкы світ, 2015 і Школярик, 2015) ці множество публікацій Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, котра выдала веце як пятнадцять зборників поезії про дїти. Нажаль, єднотливы книжкы не мають окрему ідентіту а довєдна сплывають в цїлу авторчину творчость.

Єднов з найпопуларнїшых писателёк є Людміла Шандалова, котра патрить меджі жанрово флексібілных авторів, пробуючіх писати поезію, прозу і драматічны тексты, але все з дїтьскым цїлёвым чітателём. Авторка на себе упрямила позорность дякуючі зборнику простой рітмічной поезії Poďte ďity, što vam povim/Подьте дїти, што вам повім (2013, 2. выд. 2018) заміряным на домашнї звірятка, на котру о пару років нескорше надвязала зборником поезії о екзотічных звірятках (Ани бы сьте не вірили, 2018). Амбіціoзнїшым поетічным твором є книжка духовной поезії і молитвочок про дїти Напю ся водічкы (2020), котра в русиньскій літературї не мать конкуренцію, бо остатня духовна поезія є писана про дорослых і віково старшых чітателїв (сеніорів). К прозовій творчости Людмілы Шандаловой мож дотеперь раховати лем забавны розповідї Маме дома псика (2022), но подля нас найгоднотнїшов частёв єй творчости суть сценарї драматічных гер написаных про дїти і молодеж (Приповідка з лїса, 2014, Wi-фінтена принцезна, 2015, Дївчатко і жебрак, 2016, Юрко а поклад, 2018, Чудесна лавочка, 2018). Важным фактом є, же тоты творы не зіставають лем в текстовій подобі, але были інсценованы і презентованы в школьскых представлїнях акторами-школярами під режіёв учітелькы Даріны Марковой в Основній умелецькій школї у Свіднику ці презентованы на Русиньскім фестівалї. Авторчины творы так были хоснованы в русиньскім народностнім школьстві, а так мали можность розвивати потенціалных акторів Театра Александра Духновіча в Пряшові.

Як ай в русиньскій літературї в общім, жанер прозы (ай прозы про дїти) є омного рарітнїшый. Попри уж спомянутій Людмілї Шандаловій ся в послїднїх роках обявила нова авторка – Марія Шмайдова (У дїдка на дворї, 2020, Максовы новы чіжемкы, 2022, Під старов грушков, 2023) з творами про найменшы дїти з дідактічныма і едукачныма елементами.

 

2. Тематічны і формалны характерістікы русиньской літературы про дїти і молодых

Темы скуманы в рамках русиньской літературы про дїти і молодых суть глубоко закорїненыма в културнім і сполоченьскім просторї русиньского народа. Меджі тематіков літературы про дїти патрять такы темы, як дїтьска гра, познаня природного і домашнёго світа навколо дїтвака, вытваряня позітівного одношіня ку родинї і околитій природї. Тоты ідеї суть єдночасно перевязаны з русиньсков ідентітов і підчаркують важность народной ідентіты, гордость на походжіня, любов к материньскому языку і локалній теріторії. Література писана в языку маёрітного народа на даній теріторії, тзн. в словацькім языку, много раз заведе чітателя до екзотічных просторів, но русиньска дїтьска література зістає вузко перепоєна із знамым простором, чім ся молодшы чітателї можуть легше ідентіфіковати з єднотливыма розповідями.

Авторы велё раз выядрюють свої ідеї і заміры експліцітнї, прямо ословлюють чітателя з ясным желанём, або ся снажать од нёго дістати конкретне обіцяня. В літературї ся міцно підчаркує колектівна співналежность перед індівідуалізмом, підчаркує ся важность русиньской комуніты і сполочных културных цїнностей, напр. дякуючі описаню тіпічных звычаїв, свят або характерістічных локалных ґеоґрафічных міст. Тоты темы мають много раз функцію поучіти чітателя, єдночасно бы але мали в молодшім чітателёви підпоровати розвиток чутя гордости, але і одповідности за народ (напр. частый мотів хоснованя материньского языка).

Формалны характерістікы русиньской літературы про дїти одражають їх дідактічну і інштруктівну повагу. Авторы много раз прямо адресують молодого чітателя, вжывають ґраматічну другу особу (тзн. ґраматічне ты) на вытворїня чутя інтіміты і анґажованости. Тексты суть много раз допереду вытваряны зо заміром, абы чітателёви адресовали „жывотны лекції‟ ці моралны годноты. Много раз суть преферованыма просты поетічны тексты з выразнов рітміков, таксамо дідактічный жанер байкы.

Просты формы заручують, же посолство авторів не зістане скрытым меджі далшыма значінями „меджі шориками‟, але буде яснї ідентіфікованым і выслуханым. Авторы много раз занимають роль ментора, котрый має замір вести молодого чітателя по дорозї моралного і інтелектуалного розвитку. Експліцітна адресація є преферована перед імпліцітным розповіданём єднотливых повідань, тзн. задуманы автором лекції суть яснї похопеныма. Тот приступ дозволює авторам проєктовати свої властны ідеалы і годноты на свою молоду публіку, чім ся істым способом снажать реалізовати „выховный план‟ про дорослых людей, якыма ся тоты молоды дїти раз стануть.

 

3. Одношіня автор – чітатель

Близшым чітанём русиньской літературы про дїти мож ідентіфіковати одношіня меджі автором а дїтьскым чітателём ёго літературы. Дїти суть много раз стереотіпічнї зображеныма як сімболы чістоты, невинности, але і простоты, єдночасно суть але і носителями надїї і одповідности за будучность народа. Авторы ся через свої творы снажать формовати молодых чітателїв на свій ідеалный образ, і такым способом їм одовздати годноты, котры суть подля них нутныма про захованя русиньской културы і ідентіты.

З текстів є ясне, же многы авторы выступують як скушены менторы, котры ся ідентіфікують з важным посланём – вести далшу ґенерацію. Писаня про дїти є наповнене высшыма цїлями і ідеалами, бо авторы відять самы себе як хранителїв културной дїдовизнї. В своїх чітателях ся снажать вытворити ясный змысел жывота, напрямують їх ку тому, жебы з них выросли одповідны і горды членове русиньского народа.

Є але інтересне, же векшына русиньской літературы про дїти є адресована про чітателїв молодшого школьского віку, мож повісти про дїти од 6 до 10 років або і молодшы. Тота демоґрафічна ґрупа є може поважована за ідеалне публікум на представлїня основных знаків і на підпору вытворїня перепоїня з русиньсков културнов ідентітов. Мож тыж але повісти, же ся вытварять парадоксный образ тых молодых чітателїв – на єдній странї суть просто зображены як просты а невинны, на странї другій суть затяженыма одповідностёв і очекованями, котры бы сьме скорше чекали, же будуть адресованы дорослым чітателям. Тота дуаліта рефлектує погляд авторів на дїти як обєкты, котры мож формовати а на їх плечі мож зложыти народне посланя.

4. Абсенція – література про дїти, але не про молодеж

Характерістікы описаны в предошлых абзацох мож подля нас лоґічно высвітлити мотіваціёв выпливаючов з русиньской історії, главнї звязаныма з асімілаціёв, котра дотеперь міцно неґатівно впливать на будучность русиньского народа. В чім ся але тяжше находить лоґічна прічіна, то є абсенція творів літературы про дїти старшого школьского віку (10 аж 15 років). Як дїти старїють, доходить у них ку розвитку комплекснїшых емоцій і оцїнок, вырастать ту ґенерація русиньскых чітателїв, котры бы собі жадали літературу акцентуючу на тоты зміны у їх жывотї (передошыткым родиннім), котрыма якраз переходжають. Суть то чутливы темы, як напр. розвод родічів, смерть в родинї, перестягованя ся до іншого міста ці країны, пуберта і далшы вызвы переходу дїтвака до доспелости, котры в русиньскій літературї скоро стопроцентно абсентують (вынятком є єдна маленька публікація Петры Семанцёвой, в котрій суть темы самостатного жывота молодого чоловіка во великім містї, ці перша любов, но на тоту єдну публікацію авторка уж веце не надвязала, а тым є потенціал такой літературы дотеперь не вывжытый).

Тота хыбуюча література є сімптомом шыршых сполоченьскых факторів як є важный і тяжко рїшытельный проблем абсенції середнїх русиньскых школ. Выслїдком є але павза в літературнім запоїню молодых чітателїв, котры суть так нучены чітати іншоязычну літературу (словацьку, але і перекладову), а такым способом доходить ку стратї контакту авторів з данов ґенераціёв чітателїв. Дочасным рїшінём бы пак могла быти векша понука літературы переложеной до русиньского языка, котра бы ся занимала праві такыма темами, холем до того часу, покы ся русиньскы авторы не зачнуть орьєнтовати і на такых чітателїв, і не взникне ту автентічна русиньска література про таку ґрупу чітателїв.

Недостаток жанрів адекватных про дану вікову катеґорію чітателїв як є напр. дїтьска детектівка, розповіданя о приятельствах і зажытках дїтьской партії або розповідї заобераючі ся першов любовёв тот проблем згіршують – наслїдком того суть старшы дїти вхабены без літературных постав або повідань, з котрыма бы ся могли ідентіфіковати, што їм стяжує зістати в споїню з русиньсков літературов через тот крітічный про їх далшый розвой вік.

Самособов, екзістує дакілько літературных проб, котры на першый погляд суть адресованы (кедь уж не про старшый школьскый вік) про людей на початку доспілости, але реаліта є інша. Єдным з прикладів є напр. проза Мілана Ґая Несповнены слюбы (2024), де суть описованы першы крокы молодых людей в дорослім жывотї (сельскы забавы, алкогол, перша любов і першы скушености в роботї або на войнї), но на другый погляд є ясне, же авторова проза має цалком іншу публіку як і цїль – іде о носталґічну прозу старшого автора наповнену споминками на молодость, писану про чітателїв той самой віковой катеґорії, котры (як ай сам автор) носталґічно споминають і ідентіфікують ся з описаныма темами і на закладї властных скушеностей (напр. повинна воєньска служба в комуністічных часах). А хоць дакотры авторы презентують дану прозу як пробу передати молодшым чітателям часы минулости, „як то даколи было‟, зістає то лем во формі желань, котры ся їм не дарить перемінити на реалность, a контакт з тым чітательскым публіком зістає ненадвязаный. Такым способом можеме бісїдовати о русиньскій літературї про дїти, но уж не про молодеж.

5. Заключіня

На вырїшіня такых абсенцій і забезпечіня будучой віталіты русиньской літературы про дїти а конечнї і про молодых, є потребне зробити дакілько рїшінь. За перше, авторы можуть розшырёвати темы своїх літературных творів так, жебы там были і вопросы дотыкаючі ся старшых дїтей і „тінеджерів‟, як суть проблемы з особнов ідентітов (не лем народнов), одношіня ку ровесникам і емоціоналный вывой. Експеріментованём із жанрами як є фантазійна ці містеріозна література може авторам ослободити імаґінацію даколи підряджену нима передпокладаныма пожадавками на підпору народной ідентіты, а такы тексты бы могли ефектівнїше резоновати у чітателїв мімо наймолодшой віковой ґрупы, про котру є ай так писана скоро вшытка літературна продукція.

Таксамо то не значіть, же превалентны темы звязаны з народнов ідентітов будуть про катеґорію чітателїв старшого школьского віку табу, то нї, є але потребне зволити іншы авторьскы стратеґії адекватны і інтересны про дану ґрупу (доведжене до ектремного образу – не мож чекати, же рітмічны віршованкы о мамцї, котры ся учать дїти передшкольского віку, будуть способныма заінтересовати дїти старшого школьского віку, а то саме платить про носталґічне споминаня автора на доходку – доходить ку незгодї меджі желаным і реалным чітателём літературных творів).

По друге, комунікація авторів літературы про дїти і молодых з педаґоґами і културныма інштітуціями бы могла помочі лїпше порозуміти потребам чітателя, якый є в періодї старшого школьского віку – хоць бы было адресоване школярям другого ступня основной школы, а не уж штудентам на середній школї. Такым способом бы было можне вытворити міст через літературну пропасть, а в ідеалных подмінках бы то могло іншпіровати молодых чітателїв і к властным літературным почінам, котры бы дале розвивали русиньску літературу. Понукнутя доступных здроїв, орґанізованя літературных стрїч (публічне чітаня або літературный воркшоп) може підпорити чітаня і твориве выядрёваня русиньской молодежы.

Русиньска література про дїти і молодеж на Словакії є важнов сучастёв културной дїдовизны русиньского народа. Снажить ся фунґовати як міст меджі ґенераціями, а заручіти, абы годноты, традіції і язык Русинів быв переданый будучім ґенераціям. Закы література про молодшы дїти є богата і розмаїта, екзістує велика потреба рїшыти пропасть в творах про старшых чітателїв школьского віку. Розшырїнём шкалы тем і жанрів можуть русиньскы авторы забезпечіти, жебы їх література была релевантнов а інтереснов і про дотеперь іґнорованы віковы ґрупы, чім бы ся підпорило цїложывотне перепоїня з културныма корїнями.

Дякуючі ефектівному напрямованю творивой енерґії авторів може русиньска література екзістовати нелем про дїти, але і молодых, може ся надале розвивати, іншпіровати молодых і наконець вытваряти так желаный змысел про ідентіту і приналежность к народу, котрый буде екзістовати і в дорослім віку. Є потребне на то зволити адекватны настрої і стратеґії, ці уж маєме на думцї авторьскый штіл писаня, літературны жанры і темы, котры суть про дїти старшого школьского віку важныма.

ЛІТЕРАТУРА

HUNT, P. (2003). Understanding Children´s Literature. Key essays from the second edition of The International Companion Encyclopedia of Children´s Literature. London and New York: Routledge.

LYNCH-BROWN, C. – TOMLINSON, C. M. (1999). Essentials of Children´s Literature. Third edition. Massachusets: Allyn and Bacon.

Выдавательство В. Падяка.

ҐАЙ, М. (2024). Несповнены слюбы. Пряшів: Академія русиньской културы в Ср.

ІЛЬЧЕНКО, Л. – ПАДЯК, В. (2015). Бібліоґрафія русиньскоязычных выдань: 2005 – 2014. Ужгород: Выдавательство В. Падяка.

ІЛЬЧЕНКО, Л. (2007). Бібліоґрафія русиньскоязычных выдань: 1989 – 2004. Ужгород:

МЕЛНІЧАКОВА, І. (2010). І Янкови, і нянькови. Пряшів: Русин і Народны новинкы.

МЕЛНІЧАКОВА, І. (2015а). З приповідкы світ.  Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska.

МЕЛНІЧАКОВА, І. (2015б). Школярик. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska.

МОРОХОВІЧОВА ЦВИК, К. (2011). Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

МОРОХОВІЧОВА ЦВИК, К. (2013). Возмий ня за ручкы. Новы Замкы.

ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы ХVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

ПАДЯК, В. (2016). Нарис історії карпаторусиньскої літератури. Торонто: Кафедра українознавчих студій Торонтського університету.

СУХЫЙ, Ш. (2004). Азбукарня. Пряшів: Русин і Народны новинкы.

СУХЫЙ, Ш. (2006). Слон на кычарї. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum.

СУХЫЙ, Ш. (2008). Незабудка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

СУХЫЙ, Ш. (2010). Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску

ХАРИТУН, Ю. (2015). Здогадай, школярику. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

ХАРИТУН, Ю. (2018). Дякую, мамко! Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska.

ШАНДАЛОВА, Л. (2013). Подьте дїти, што вам повім. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2014). Приповідка з лїса. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2015). Wi-фінтена принцезна. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2016а). Дївчатко і жебрак. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2016б). Червеный берег. Брно: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2018a). Ани бы сьте не вірили. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2018б). Чудесна лавочка. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2018в). Юрко а поклад. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2022). Маме дома псика. Свідник: тота аґентура.

ШМАЙДОВА, М. (2020). У дїдка на дворї. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

ШМАЙДОВА, М. (2022). Максовы новы чіжемкы. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska.

ШМАЙДОВА, М. (2023). Під старов грушков. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

ЯЛЧ, П. (2014). Мамко, подьме чітати. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

[1] Publikovanie príspevku bolo podporené grantovým projektom VEGA MŠVVaŠ  1/0506/22 Pomedzie strednej Európy ako špecifický heterogénny priestor literatúry (Východné Slovensko a susedné regióny)

Михал Палвіч: Сучасный став русиньской літературы на Словакії: Меджі будительством і новаторством

Leave a comment

СУЧАСНЫЙ СТАВ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ:

МЕДЖІ БУДИТЕЛЬСТВОМ І НОВАТОРСТВОМ

Михал Павліч

Anotation

Rusyn literature is one of the few literatures of the present day about which we can say that its published works in the 21st century has the characteristics of the literature of the periods of national awakenings that took place in Europe in the past in the 19th century. After almost thirty years since the codification of the Rusyn ­language in Slovakia, it is appropriate to stop and, taking into account the first literature of the given period and that published at the present time, evaluate the current development of Rusyn literature. Does Rusyn literature still fulfill the signs of national awakening or is it already in a different, transitional state?

Keywords: Contemporary literature. National awakening. Literature of national awakening. Rusyn literature. Rusyns on Slovakia.

 

1. Вступ

При штудованю матеріалів о писаню історії літературы в общім змыслї сьме меджі першыма статями натрафили і на дакілько такых, котры бы сьме могли назвати традічныма текстами. Мож їх найти в многых моноґрафіях ці учебниках про высокы школы – статї, котры ся задумовали над тым, што є то історія літературы (што є то історія в общім змыслї) а як єй мож дефіновати – причім ся уводило велике множество жрїдел і змін назорів а таксамо позіцій, якы ся міняли протягом столїть, котры розлічны літературо- і нелітературознателї заставали.

Іде о наісто валушны ай інтересны інформації, котры є правилне выпрацовати і публіковати на першых сторінках ці капітолах моноґрафій, но нескорше сьме ся приставили при текстї Петра Чорнея Вічна проблема: Як писати історію?[1], в котрім автор клав реторічный вопрос: „Має ся (літературна історія) заоберати лем текстами єднозначной умелецькой годноты і слїдовати історічны переміны поетікы, або нарабляти з познанём, же каждый текст є добово „закотвеный‟ в цїлій сїти културных і соціалных одношінь, жертвовати позорность нелем домінантній функції – естетічній, але таксамо форматівній, інформатівній і релаксачній функції літературы?‟[2]

Одповідь на тот вопрос вхабиме на нескоршу часть нашoго тексту, но можеме собі го класти ай в контекстї русиньской літературы (на Словакії). На роздїл од белетрістічных текстів писаных і выдаваных в маёрітнім языку, тзн. словацькім,  русиньской літературы не выходить аж так много, же автоматічно дійдеме ку заключіню, же кажду книжочку од каждого автора є потребне сохранити і прочітати. Але яке місто в історії літературы мають творы розлічной умелецькой годноты ці оріґіналіты, або особности епіґонів, (много раз нетворивых) наслїдователїв або наподобователїв? А што то властнї гварить о ставі той літературы в данім періодї?

2. Сучасна русиньска література на Словакії по роцї 1989

Як знаме, великым пунктом в історії 20. стороча в рамках середнёй Европы, котрый, подобнї як і Друга світова война і рік 1945, закончує єдну еру і зачінать нову, ся став рік 1989, коли упав тоталітный режім а много, до того часу сателітных штатів Совєтьского союзу ся стало незалежныма і настала в них демократізація сполочности . Єдным з такых штатів ся стала нескорше Словацька републіка, де дішло ку взнику подмінок на узнаня екзістенції Русинів як окремого народа і наслїдна кодіфікацію русиньского языка в роцї 1995, заложіня множества русиньскых народностных орґанізацій, періодічной пресы, выдавателїв, а то значіть, і много надїї на хоснованя русиньского языка в многых сферах, передовшыткым такых як літературна, театрална, медіална, школьска, набоженьска….

Як написав доц. Падяк в своїй публікації о історії русиньской літературы, вєдно з розвитком історіоґрафії, енціклопедістікы, фолклорістікы, етноґрафії, літературной наукы і бібліоґрафії, розвивала ся і белетрія.[3] В рамках першых писателїв, котры в зміненых демократічных условіях перешли у своїх творах на русиньскый язык, суть найчастїше споминаны трёми авторы: Миколай Ксеняк, Марія Мальцовска і Штефан Сухый, котры єдночасно патрять меджі найоцїнёванїшых авторів даного періоду. Про них платить, же ішло о авторів, котры были літературно актівныма уж перед роком 1989, но до того часу публіковали в словеньскім або україньскым языку. А каждый з них уж в періодї по роцї 1989 перешов лем на русиньскый язык, котрый быв їх материньскым а найблизшым языком, в котрім хотїли природно публіковати.[4]

К далшым авторам даного періоду мож прирядити веце або менше успішных писателїв, як поетів так і прозаіків, но актівных і публікуючіх векше множество літературы, такых як Штефан Смолей, Юрко Харитун, Осиф Кудзей, Марія Ґірова, Гелена Ґіцова-Міцовчінова, Квета Мороховічова-Цвик, Меланія Германова і дакотры далшы. Спомянуты писателї были авторами розлічных жанрів літературы – байкы і алеґорічны подобенства (Ксеняк, Смолей), байкы-фіґлї (Кудзей), гуморістічна література (Сухый), мемоарова проза (Шкурла, Ксеняк), русиньскы фолклорны жанры (Харитун) ці авторами текстів заміряных на традіції і ремесла (Ксеняк і дротарьство), лірічну, рефлексівну поезію (Харитун, Сухый, Мелничакова і далшы), духовну поезію (Кудзей, Ґай), любовну і інтімну ліріку (Мороховічова-Цвик) а множество літературы про дїти і молодеж (скоро вшыткы авторы).

У многых з авторів даного періоду мож збачіти тыж народнї орьєнтовану патріотічну літературу, што є лоґічным наслїдком зміненых сполоченьскых подмінок, евфорії зо вшыткых можностей, котры можуть Русины досягнути (тзн. і то, што ся їм за їх цїлу історію не подарило), лем треба к тому людей… выбудити.

 

3. Література будительства

Література „будительства‟ в рамках періоду третёго русиньского народного оброджіня є характерна і тым, же авторы собі усвідомлюють силу літературы впливати на мімолітературный, вонкашнїй світ – вжываючі притім форматівну, сполоченьску, выховну, ідеолоґічну, актівізачну і народну (зъєдночуючу) функцію літературы. А єдночасно тыж можеме ідентіфіковати великый вплив праві пробігаючіх позітівных змін в їх творчости.

В такій творчости ся стрїчаєме з темами народного-оброджіня підпоры народной ідентіты і хоснованя свого материньского русиньского языка (звышованя престижы русиньского языка приямо высловленов підпоров в літературї), таксамо і підпоры праві пробігаючіх процесів народного оброджіня. Мож то збагнути уж на першый погляд при прочітаню написів на їх книжках як Родне слово[5] Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, Не ганьб ся, Русине![6] Штефана Смолея, Формованя русиньской ідентіты[7] Миколая Ксеняка, Моїм родакам[8] Мілана Ґая, Родне гнїздо[9] Марії Ґіровой і далшых.

Добрым прикладом на то є творчость Миколая Ксеняка, котрого тексты были писаны все з думков на русиньскый народ. Ксенякова творчость была вызначна тым, же ся в нїй ефектівно вывжывала форматівна і выховна функція літературы, котрой цїлём было зміцнити русиньску народну ідентіту. В своїх байках вказує на застрашіня тых, котры ся ганьблять хосновати свій язык, суть пасівны і мають скептічный постой ід сучасному русиньскому руху. Ксеняк крітізує людей, котры думають о русиньскім языку як о языку села, о языку, котрый не є вгодне хосновати в офіціалных сітуаціях ці в публічнім жывотї. Крітізує тыж фалошных або пасівных патріотів а як противагу ку крітіцї радить, же залежить праві на актівній підпорї свого народа, напр. на орґанізації ці холем на участи на културных актівітах.[10]

В многых припадах є література писателїв-будителїв пряма, некомплікована, значіня поезії такых авторів є нераз цалком ясне на перше прочітаня, даколи мало затаєне простыма природныма, ґеоґрафічныма ці звірячіма метафорами і мотівами. Може йти о снагу авторів быти штонайвеце приступныма і ясныма што найшыршому окружіню чітателїв, но в припадї дакотрых писателїв може быти прічінов і то, же не суть професіоналныма писателями, але дома навченыма, локалныма патріотами, котры мають потребу себевыядрїня і підпоры пробігаючого русиньского руху через свою писательску творчость. К тому ся односить і формалный характер їх поезії, де ся найчастїше хоснує строфа о розсягу чотырёх вершів, ізосілабізм і здруженый рім (ААББ), даколи і ґраматічный рім (мож повісти, же часточно іде о іншпірацію фолклорныма творами, але і о інтуітівнї чутыма знаками „як бы ся мала поезія писати‟).

Прямость значіня поезії є тыж підчаркнута прямов адресаціёв чітателїв (формална ду-форма, тзн. ТЫ), котрым суть комунікованы уж высше спомянуты посолства. Автор много раз выступлять як скушеный ментор, котрый хоче чітателя привести к підпорї народного оброджіня, на путь ку благу свого народа. З подобным приступом ся стрїчаме і в літературї про дїти, найчастїше іде о літературу про наймолодшу ґенерацію, де попри тіпічных мотівох дїтьской гры, познаваня природного і домашнёго світа, вытваряня позітівных одношінь ку фамилії і природї, але і мотівы народной ідентіты, гордости на своє походжіня, вытваряня чутя патріотізму – а много раз є там і приямо выповіджене желаня або обіцяня автора, підчаркує ся тыж приналежность до ґрупы (фамилія, село, народ) перед індівідуалітов дїтины. Взникать так даколи і парадоксный образ простого дїтвака з дїтьскыма способностями, котрый але єдночасно несе тягар доспілого чоловіка, од котрого ся жадать одповідность ку народу, а дїтина мать в тім контекстї посланя.

Покы іде о далшы характерістікы, так ґеоґрафічный простор в поезії ці прозї є локалный, іде о простор лїсів, гор Карпат і Бескідів, ідеалізована теріторія русиньского села (много раз в минулости), нараблять ся з позітівныма мотівами ці сімболами домовины, гармонії і спокою.

В припадї русиньского автора Штефана Смолея, котрый є знамый главнї як прозаік, але тыж і автор патріотічной поезії (Не ганьб ся, Русине) ці баёк, ся часопросторово находиме в русиньскім селї в минулости. Іде о носталґічны часы, коли жывот ёго героїв быв характерный твердов роботов на полю з традічныма настроями. Персоналіты ёго постав суть некомплікованы, як і в своїх назвах часто повторять, іде о простых, обычайных людей, котры суть стереотіпічнї, даколи аж шаблоновито характерізованы як твердо роблячі, но все худобны Русины. Суть то звычайнї міцно реліґійны люде зо жывотнов долёв, котра тестує силу їх характеру, але вни ся тяжкому жывоту не піддавають. Конфлікты ёго прозы выходжають найчастїше з проблемів села ці шыршой родины в минулости, тзн. слабый економічный статус, дївка ся мусить оддати за того, котрого не любить; дївка чекать дїтину перед свадьбов і под.

Тему і мотівы народной ідентіты і асімілації дакотры авторы ефектівнї вжывають в своїх творах, як наприклад, Штефан Сухый в гуморній поезії Руснак і граблї[11] комбінує два языкы (молодый Руснак по часї в Чехах лем „млуві ческі“, але як го граблї вдарять до чела, такой уж знать бісїдовати) ці Марія Мальцовска, котра ємнї і субтілнї нараблять з темами асімілації, крізы ідентіты в куртых прозах Мамінка[12] ці Пришелець[13] враховано комплексных псіхолоґічно вірных характерів героїв і їх душевного розположіня як реакції на жывотны сітуації, в якых ся находять. Мальцовска тыж проблематізує грамонію русиньского села „модерныма ­проблемами міста‟ як дроґова завіслость, аґресія в родинї а под.[14]

Знаком літературы „будителїв‟ третёго русиньского народного оброджіня є, же є добово характерна, рефлектує културны і соціалны одношіня, но і в дакотрых припадах є естетічна функція літературы знижена в проспіх форматівной а тыж інформатівной функції літературы – найлїпше то мож зареґістровати на нескоршій творчости Миколая Ксеняка (Формованя русиньской ідентіты є зборником ославной поезії, котра є повна інформацій враховано цїлых мен особностей а їх функцій або назв орґанізації, нажаль, притім але естетічна функція терпить[15]).

Будительска лінія літературы не є доменов лем періоду тридцятьпять років дозаду, але і сучасности, коли дотеперь многы авторы наслїдують писательскы взоры Ксеняка, Смолея і далшых, мож спомянути напр. Елену Хомову-Грінёву ці Марію Кундратову, котрой книжка Стишкы і пригоды з Біловежі[16], в котрій мож найти народнї орьєнтовану поезію, стишкы выражаючі любов к родному селу і прямо комунікуючі з Русинами, як напр. стишок Послухайте, Русины!:

„Послухайте, добры люде,

як нам на селї лїпше буде:

Як же маме ґаздовати,

як же треба нам зачати?

 

Бісїдуйме по русиньскы,

дїти родны слова учме,

жебы своє памятали,

свому роду чести дали.“[17]

Нажаль, хоць є книжка прекрасно ілустрована а выдрукована з великов старостливостёв выдавателя ОЗ Колысочка – Kolíska, не мож повісти, же бы приводила дашто нове, оріґіналне, але скорше іде о наслїдованя авторів, о котрых сьме писали высше. Є досправды ясне, же література авторів-будителїв має великый вплив і на формованя літературы в сучасности, а про дакотрых писателїв є формалным і обсяговым взором дотеперь. Ідеї народного оброджіня суть меджі русиньскыма писателями і по

30-ёх роках екзістенції літературного языка все жывыма, а то є впорядку, але не посувають можности русиньской літературы допереду так, як індівідуалны річі наслїдуючіх писателїв.

4. Література новаторства

На другім боцї, не мож повісти, же бы русиньска література стояла на єднім містї а была одсуджена донеконечна повторяти мотівы і темы, жанры і поступы літературы будительства. В послїднїх роках веце авторів на себе упрямує позорность своёв творчостёв, котра є оцінёвана і высоко годночена, узнавана нелем у домашнїх русиньскых чітателїв, але і у крітіків з рады маёріты. Мож повісти, же іде о авторів новаторства, авторів, про котрых в сучасности не є будительство преферованым способом писаня літературы.

Не мож але бісїдовати, же іде о сформованый напрям з властнов ідентітов а ясныма ідеями, якым способом творити літературу, але скорше суть то індівідуалны авторы як Даньєла Капралёва, Петро Медвідь ці Владїслав Сивый, котрых творы мають дакілько тотожных знаків.

Престиж русиньского языка ся тоты авторы не снажать підняти через прияму підпору і підкреслёваня годноты материньского языка, але скорше розшырованём можностей русиньского языка і реалізаціёв в амбіціознїшых жанрах ці темах, де ся преферує естетічность языка і формы, а престиж ся піднимать дякуючі узнаню з рядів маёрітной крітікы (через высоку якость їх умелецькой творчости або квалітных перекладів класікы світовой літературы до русиньского языка, котры суть успішныма і популарныма ай у чітателїв).[18]

К формалным знакам їх поезії патрить, же тоты поеты собі „не вяжуть рукы‟ прісным дотримованём кількости складів во верші або здруженым римом (коли у писателїв-будителївнаслїдователїв много раз доходить аж ку аплікації ґраматічного риму), што пак веде к монотонности, але новаторы преферують вольный верш, рітміка їх поетічного прояву ся вяже скорше на сінтакс.

Значіня їх поезії на перше прочітаня не є познатым, віршы суть в правім значіню поезії назнаковы, неясны. Вєдно з многыма темами пак чітателї мають много можностей інтерпретації, не лем єдну. Язык їх творчости є стручный, концентрованый, хоснує меншу кількость слов. Во вершох домінує лірізм а описы, не голос розповідача або прямо автора, як є то у писателїв-будителїв, де ся стає, же лірічный субєкт є наградженый прямов адресаціёв чітателёви.

В общім мож повісти, же через высшы нарокы кладжены на чітателя а преферованя естетічной сторінкы тексту перед праґматічныма можностями даны авторы култівують чітателя русиньской літературы а дале посувають єй можности. Есенціёв высше описаных шориків є творчость Даньєлы Капралёвой, котра не є што до множества выданых публікації найплоднїшов писательков, але то ся выважує властностями єй творчости. Єй зборник Серна в нераю[19] не є легко дефіновати і вхопити до рамів жанровых властностей, авторчины вершы ся занимають розлічныма темами, котры довєдна описують Капралёвой шпеціфічный жывотный приступ. Описы природы як найвысшого ідеалу в протиставлїню ку бруду і моралній скажености міста ці еротічны мотівы в звязи з тужінём вхабити людьску цівілізацію, вытварюють в рамках сучасной русиньской літературы на Словакії досправды унікатну поезію.

 

5. Заключіня

А жебы быв круг запертый, вернеме ся назад ку панови Петрови Чорнеёви, котрого думкы зо заключіня ёго статї (мало іронічны в скоро нетворивім постмодернім духу) выхоснуєме і в нашім заключіню. Петро Чорней гварить, же по істых скушеностях  бадателя вершованой поезії дішов к пересвідчіню, же „правилна жанрова ідентіфікація і прецізный верзолоґічный розбор не стачіть ку высвітлїню, чом суть [поетічны творы] писаны реґуларным вісемскладовым вершом і яка была їх прімарна функція. Повне похоплїня дозволює аж знаня шыршого добового контексту і ідентіфікація оріґіналного адресата.‟[20]

A подобнї, як і на початку статї, можеме тоту думку, ці властнї пересвідчіня прикапчати ку русиньскій літературї на Словакії.

Заміром статї не была прісна некомпромісна крітіка авторів і їх творів, але праві наспак. Лем аплікованём крітерій теорії літературы і літературной естетікы бы сьме могли легко, лїниво дійти к заключіню, же тота література є невалушна, негоднотна ці негодна нашой позорности, што бы была хыба. А хоць тоты літературны творы не дістануть Нобелову цїну за літературу, то абсолутнї не є важне, бо література будителїв і їх наслїдователїв має важне місто в історії русиньской літературы – суть знаком феномену зновузродженого русиньского руху, міфічного Фенікса (ку котрому го тыж трефнї прирівнує Миколай Ксеняк в одї Фенікс зборника Формованя русиньской ідентіты), котрый в послїдных десятьрочах заінтересовав много бадателїв в загранічу (як во вступі моноґрафії о русиньскій літературї 19. стороча конштатує америцька бадателька Елейн Русинко[21]). Суть тыж доказом евфорічных налад і надхнутя ся про нову оптімістічну а тыж позітівну еру Русинів, коли ся відїло, же буде можне досягнути вшытко, лем треба людей „выбудити‟ к актівітї.

Но єдночасно тыж треба дати до позорности творы авторів літературы послїднїх років, такых як Петро Медвідь[22], Даньєла Капралёва[23], Владїслав Сивый[24] ай далшых, котры свідчать о тім, же сучасный став русиньской літературы є актуалнї на гранї меджі будительством і новаторством, а стачіть лем, абы їх творы были чітаны і чітателями оцїнёваны, жаданы, абы ся наповно розвинула далша етапа літературы Русинів на Словакії.

Хто знать, чого ся в будучности дочекаме? З позіції літературной наукы бы найважнїшым быв взник творів в жанрах, котры дотеперь не маєме в русиньскій літературї (a спокійно і літературнов науков поважованы за невалушны жанры популарной літературы як детектівка, фантазійна література і под.), або творів написаных про чітателїв старшого школьского віку (може 10-18-рочных, не молодшый школьскый вік, ани повна доспілость), котры суть, на почудованя, іґнорованы сучасныма писателями. А главнї слободный розвиток русиньской літературы, котрой можности будуть встановлёвати (а дале посувати) лем авторы самы.

ЛІТЕРАТУРА

ČORNEJ, P., 2007. Věčný problém: Jak psát dejiny?. In BLÁHOVÁ, K. a O. SLÁDEK, eds., 2007. O psaní dějin. Teoretické a metodologické problémy literární historiografie. Praha: Nakladatelství Academie, s. 15-40. ISBN 978-80-200-1544-0.

RUSINKO, E., 2003. Straddling Borders: Literature and Identity in Subcarpathian Rus´ Canada: University of Toronto, s. 3. ISBN 0-8020-3711-9.

АНДЕРСЕН, Г. Х., 2021. Приповідкы. Свідник: ОЗ молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-0-0.

ҐАЙ, М., 2016. Моїм родакам. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв в Словакії. ISBN 978-80-89746-02-6.

ҐІРОВА, М., 2008. Родне гнїздо. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978-80-88769-87-3.

ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г., 2016. Родне слово. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN 978-80-89798-04-9.

ДІКЕНС, Ч., 2023. Рождественна коляда. Пряшів: молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-1-7.

КАПРАЛЁВА, Д., 2018. Серна в нераю. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-972115-6-1.

КСЕНЯК, М., 2016. Формованя русиньской ідентіты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN ISBN 978-80-89798-03-2.

КУНДРАТОВА, М., 2023. Стишкы і пригоды з Біловежы. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978–80–8244–006–8.

МАЛЬЦОВСКА, М., 2007. Зелена фатаморґана. Ужгород: Видавництво В. Падяка. ISBN 978-966-387-009-0.

МАЛЬЦОВСКА, М., 2012. Найкрасша приповідка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, с. 198-200. ISBN 978-80-89441-26-6.

МЕДВІДЬ, П., 2023. Синьов країнов. Ґорлиці: Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях. ISBN 978-83-941270-4-6.

ПАВЛІЧ, М., 2016. Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. Іn: KOPOROVÁ, K., ed., 2016. Dynamické procesy v súčasnej slavistike: Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie, 3.-4. novembra 2016, pri príležitosti 80. narodenín doc. PhDr. Vasiľa Jabura, CSc., a 20. výročia založenia lektorátu bulharského jazyka na PU. Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity v Prešove, с. 234 – 244. ISBN 978-80-555-1638-7.

ПАВЛІЧ, М., 2020. Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. In: КОПОРОВА, К., ед., 2020. Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, с. 58-67. ISBN 978-80-555-2626-3.

ПАДЯК, В., 2016. Нарис історії карпаторусинської літератури. Торонто: Кафедра укрїнознавчих студій, s. 178-179. ISBN 978-0-7727-5113-3

СМОЛЕЙ, Ш., 2005. Не ганьб ся, Русине! Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978- 80-88769-58-2.

СУХЫЙ, Ш., 2010. Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску, s. 58. ISBN 978-80-89244-91-1.

[1] ČORNEJ, P., 2007. Věčný problém: Jak psát dejiny?. In BLÁHOVÁ, K. a O. SLÁDEK, eds., 2007. O psaní dějin. Teoretické a metodologické problémy literární historiografie. Praha: Nakladatelství Academie, s. 15-40. ISBN 978-80-200-1544-0.

[2] Тамже, s. 30.

[3] ПАДЯК, В., 2016. Нарис історії карпаторусинської літератури. Торонто: Кафедра укрїнознавчих студій, s. 178-179. ISBN 978-0-7727-5113-3.

[4] Тамже, с. 179.

[5] ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г., 2016. Родне слово. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN 978-80-89798-04-9.

[6] СМОЛЕЙ, Ш., 2005. Не ганьб ся, Русине! Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978- 80-88769-58-2.

[7] КСЕНЯК, М., 2016. Формованя русиньской ідентіты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN ISBN 978-80-89798-03-2.

[8] ҐАЙ, М., 2016. Моїм родакам. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска. ISBN 978-80-89746-02-6.

[9] ҐІРОВА, М., 2008. Родне гнїздо. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978-80-88769-87-3.

[10] Веце ся мож дочітати в статї подробнїше занїмаючій ся творчостёв М. Ксеняка. ПАВЛІЧ, М., 2020. Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. In: КОПОРОВА, К., ед., 2020. Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, с. 58-67. ISBN 978-80-555-2626-3.

[11] СУХЫЙ, Ш., 2010. Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску, s. 58. ISBN 978-80-89244-91-1.

[12] МАЛЬЦОВСКА, М., 2012. Найкрасша приповідка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, с. 198-200. ISBN 978-80-89441-26-6.

[13] Тамже, с. 40-48.

[14] Такы мотівы мож найти в найоцїнёванїшім творї Марії Мальцовской Зелена фатаморґана. МАЛЬЦОВСКА, М., 2007. Зелена фатаморґана. Ужгород: Видавництво В. Падяка. ISBN 978-966-387-009-0.

[15] ПАВЛІЧ, М., 2016. Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. Іn: KOPOROVÁ, K., ed., 2016. Dynamické procesy v súčasnej slavistike: Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie, 3.-4. novembra 2016, pri príležitosti 80. narodenín doc. PhDr. Vasiľa Jabura, CSc., a 20. výročia založenia lektorátu bulharského jazyka na PU. Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity v Prešove, с. 234 – 244. ISBN 978-80-555-1638-7.

[16] КУНДРАТОВА, М., 2023. Стишкы і пригоды з Біловежы. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978–80–8244–006–8.

[17] Тамже, с. 15.

[18] В послїднїй добі мож з потїшінём повісти, же ся розвивать серія перекладів світовой класікы дякуючі ОЗ молоды.Русины, котре выдало книжкы Г. Х. Андерсена і Ч. Дікенса. Публікації были оцїнены Літературным фондом у Братїславі Преміёв Александра Павловіча за русиньску літературу. ДІКЕНС, Ч., 2023. Рождественна коляда. Пряшів: молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-1-7. АНДЕРСЕН, Г. Х., 2021. Приповідкы. Свідник: ОЗ молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-0-0.

[19] КАПРАЛЁВА, Д., 2018. Серна в нераю. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-972115-6-1.

[20] ČORNEJ, P., 2007. Věčný problém: Jak psát dejiny?. In: BLÁHOVÁ, K. a O. SLÁDEK, eds., 2007. O psaní dějin. Teoretické a metodologické problémy literární historiografie. Praha: Nakladatelství Academie, s. 31. ISBN 978-80-200-1544-0.

[21] „There is hardly a more exhilarating experience for a literary scholar than the discovery of an unknown text by an established writer, or the revelation of a talented author previously unrecognized by the canon. Imagine, then, the excitement of discovering an entire literature, hitherto unrecognized by western scholarship. I exaggerate only slightly. While it has always had a place in the geopolitics of Eastern Europe, Subcarpathian Rus is unfamiliar territory for most scholars of Slavic literature, and to western literary scholars it is terra incognita. In the last decade, however, the revolutionary changes in East Central Europe have put Subcarpathian Rus‘ on the cultural map. Its position, however, is one that straddles geographic, historic, and linguistic borders, as well as the borders of established academic disciplines.“ RUSINKO, E., 2003. Straddling Borders: Literature and Identity in Subcarpathian Rus´ Canada: University of Toronto, s. 3. ISBN 0-8020-3711-9.

[22] МЕДВІДЬ, П., 2023. Синьов країнов. Ґорлиці: Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях. ISBN 978-83-941270-4-6.

[23] КАПРАЛЁВА, Д., 2018. Серна в нераю. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-972115-6-1.

[24] Сивый є автором поезії з музичным допроводом на ЦД. Напр. Смутный клаун, віршы і ґітары з р. 2013 ці Справы зо жывота з р. 2016.

Вышла нова публикація: Александер Духновіч. Творы

Leave a comment

В роцї 2023 творівый тандем доц. Мґр. Валерій Падяк, к.н. і Мґр. Михал Павліч, ПгД. робили на далшій публікації творів русиньской літературной класикы.

Падяк-Павліч в мінулости уже выдали дакілько зборників творів писателїв періоду народного оброджіня, так само ся концентрують на выдаваня сценарів выняткового Театру Александра Духновіча в Пряшови, котрого многы сценарї были дотеперь лем в архіви.

Публікаціёв Александер Духновіч: Творы концептуално і ґрафічно патрить до серії Русиньска класика, котра ся зачала формовати праві творами Анатолія Кралицького (2019) а нескорше і Євґенія Фенцика (2022). Цїлём тогорїчного проєкту было дале популаризовати творчость Александра Духновіча, котрый быв єдным з головных і найвеце знамых писателїв будительского періоду в карпаторусиньскій літературї 19. сторїча на Словакії. Книжка ся складать із текстів з области публіцістікы, етноґрафії а історії, дакотры тексты вышли по першый раз од часів першых выдань. На зачатку книжкы є традичнї одборна статя едітора доц. Валерія Падяка о жывотї а творчости Александра Духновіча, за котров є головна часть публікації – поетічны, прозаічны і драматічны Духновічовы творы. Єдночасно суть ту публікованы і тексты літературы факту як історічно-етноґрафічны тексты і додаткы освітлючі жывот а творчость найвекшого русиньского будителя.

Тота публікація собі найде много чітателїв головнї у шырокой одборной верейности, котра ся інтересує о русиньску літературу, а хосенна буде і про штудентів русиньского языка і літературы.

Проєкт быв фінанчнї підпореный Фондом на підпору културы народностных меншын.

Вышла далша публікація творів русиньского будителя: Євґеній Фенцик – Князь Корятовіч

Leave a comment

Не так давно узрїла світло світа уж друга публікація творів Євґенія Фенцика, автора періоду русиньского народного оброджіня, котрого літературны творы суть меджі шыроков верейностёв мало знамы ай з прічіны, же много з творів автора было выданых лем за жывота писателя а пак уж нїґда веце.

Падяк-Павліч в минулости уже выдали дакілько зборників творів писателїв періоду народного оброджіня, так само ся концентрують на выдаваня сценарів Театру Александра Духновіча в Пряшові, котрого многы сценарї были дотеперь лем в архіві.

Публікацію Євґеній Фенцик: Князь Корятовіч мож зарядити к пару років старій публікації выбраных текстів Анатолія Кралицького з підназвов Князь Лаборець. Теперїшня книжка выдана презентує Фенцика як єдного із найплоднїшых писателїв народно-будительской літературы у карпатьскых Русинів у другій половинї 19. стороча. В зборнику мож найти поетічны, прозаічны, драматічны, публіцістічны тексты, а тыж і одборны статї занимаючі ся літературнов історіёв.

Фенцик быв єдным з першых несловеньскых істориків словеньской літературы, котрій присвятів їй дві великы роботы (1892, 1899). Много з Фенциковых творів было дотеперь выданых лем за жывота автора і дякуючі тому, же быв редактором русиньского періодіка Листокъ, котре пропаґовало літературны творы русиньскых писателїв даной добы.

По Фенциковій смерти в роцї 1903 быв автор на 120 років забытый і ёго творы были публікованы лем в рамках антолоґій або зборників, як фраґмент або скороченый текст.

Новы публікації на 56. семінару карпаторусиністікы

Leave a comment

По трирочній павзї Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты у Пряшові зорґанізовав на 16. марца 2023 в просторах ректорату – в засїдални Consilium maius уже 56. семінар карпаторусиністікы.

Семінары карпаторусиністікы мали перед пандеміёв Ковід своїх реґуларных навщівників (хоць їх чісло ся в послїднїх двох роках поступно знижовало), але все ся нашло холем 10 – 15 особ, котрых заінтересовала авізована тема із жывота Русинів як автохтонной міноріты, компактно жыючой на северовыходї Словакії і в сусїднїх штатах – В Польщі, на Українї і в Мадярьску. Найбівшый інтерес в минулости быв о семінары, на котрых были презентованы темы з давнїшой і недавной історії Русинів.

Много раз было конштатоване, же в рамках третёго народного оброджіня Русинів і їх наслїдной ревіталізації найпрудшым темпом ся розвивать передовшыткым літературна сфера. Темы, дотыкаючі ся сучасной русиньской літературы были уже дакілько років презентованы звычайно зачатком календарьного рока. Семінары были споєны з презентаціёв розвоя сучасной русиньской літературы найновшыма выданями передовшыткым умелецькых текстів (але ай научной, одборной і одборно-популарной літературы) за цїлый попереднїй рік.

Такым быв ай 56. семінар на літературну тему, на котрім выступив одборный асістент Інштітуту русиньского языка і културы ПУ Мґр. Михал Павліч, ПгД.

Михал Павліч ся од скончіня докторандьскых штудій (2018), коли обгаїв дізертачну роботу під менторством проф. ПгДр. Петра Кашы, венує теорії літературы і сучасній русиньскій літературї на Словакії. На семінару карпаторусиністікы выступив із темов Коміка стереотіпів у прозї Мірослава Жолобаніча, іншпірованый главнї послїднїма двома публікаціями гуморесок Міра Жолобаніча – Захранка (2020) і Дуплава верьба (2021), ід котрому, надїєме ся, прибуде тото року ай третя часть – Горечій кавей (з укажков з приправлёваной публікації здобыв автор перше місце в Літературнім конкурзї Марії Мальцовской 9).

Орґанізаторы семінара вырїшли на тот раз закликати на семінар ай штудентів середнїх школ, тых, котры проявили інтерес о сучасну русиньску літературу – з Педаґоґічной академії і Середнёй одборной школы служеб на ул. Кошіцька, обидві у Пряшові. Відїло ся, же їх семінар заінтересовав і проявили таксамо інтерес о найновшы выданя русиньской літературы, котры мали  можность дістати ай з венованём авторів. На семінар прияли позваня русиньскы авторы – Марія Шмайдова, Миколай Коневал, Мілан Ґай і Мірослав Жолобаніч.

Як выплывать з назвы темы семінара, гуморескам четвертого позваного гостя быв венованый выступ літерата Михала Павліча, зато было інтересне про автора дізнати ся, як принимать, аналізує і оцїнює ёго штіл писаня одборник – літерат, а про участників семінара зась выникла добра можность давати авторови вопросы, главнї о тім, одкы бере іншпірацію на писаня.

Конець діскусії завершыла Кветослава Копорова, котра вела семінар, такыма словами: „Є добрї, кедь знаєме приїмати гумор у вшыткых ёго подобах, засміяти ся з веселой, але даколи ай смутно-гуморной сітуації, а „майстрами жывота“ ся стаєме тогды, кедь ся знаєме засміяти ай самы із себе. А суть меджі нами тыж люде, котры знають розосміяти нелем себе, але ай другых. Мають необычайный талент – творити гумор. Такым є ай наш днешнїй взацный гость – Міро Жолобаніч“.

Позад діскусії докторандка Мґр. Михала Голубкова представила найновшы выданя з области карпаторусиністікы за послїднї три рокы а мілов точков за семінаром было выступлїня інтерной докторандкы Інштітуту русиньского языка і културы Мґр. Домінікы Новотной із своїм найновшым репертоаром співанок.

-кк-

Фото З. Цітрякова.

Вышла далша книжка творів Театра Александра Духновіча – перекладів Ярослава Сысака

Leave a comment

Далшым выступом проєкту одборных працовників Інштітуту русиньского языка і културы реалізованого дякуючі Фонду на підпору културы народностных меншын є книжка заміряна на Театер Александра Духновіча в Пряшові.


Іде о продовжіня книжкы Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбер з репертоару, котра вышла в роцї 2020. Теперь ся едіторы заміряли на вызначну персону Театра, перекладателя Ярослава Сысака. В публікацій ся чітатель мож стрїтнути із 12 сценарями драматічных гер інсценованых на дошках Театра. Сучастёв публікації є велике інтервю з Ярославом Сысаком о історії ТАД і ёго роботї перекладателя творів світовой, ческой, словеньской і російской драматурґії, і бібліоґрафічный список творів переложеных Ярославом Сысаком до русиньского языка.

 

 

 

Книжка вышла з фінанчнов підпоров Фонду на підпору културы народностных меншын.

Книга: Театер Александра Духновіча в перекладах Ярослава Сысака.

Выдавательство: Выдавательство Пряшівской універзіты

Едіторы: Валерій Падяк, Михал Павліч

Рік выданя: 2022

ISBN 978-80-555-3055-0

56. семінар карпаторусиністікы – на тему сучасной русиньской літературы

Leave a comment

Михал Павліч: КОМІКА СТЕРЕОТІПІВ У ПРОЗЇ МІРОСЛАВА ЖОЛОБАНІЧА

Одбыв ся 56. научный семінар капаторусиністікы

По скоро тройрочній павзї Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты у Пряшові зорґанізовав на 16. марца 2023 в просторах ректорату – в засїдални Consilium maius уже 56. семінар карпаторусиністікы.

Семінары карпаторусиністікы мали перед пандеміёв Ковід своїх реґуларных навщівників (хоць їх чісло ся в послїднїх двох роках поступно знижовало), але все ся нашло холем 10 – 15 особ, котрых заінтересовала авізована тема із жывота Русинів як автохтонной міноріты, компактно жыючой на северовыходї Словакії і в сусїднїх штатах – В Польщі, на Українї і в Мадярьску. Найбівшый інтерес в минулости быв о семінары, на котрых были презентованы темы з давнїшой і недавной історії Русинів.

Много раз было конштатоване, же в рамках третёго народного оброджіня Русинів і їх наслїдной ревіталізації найпрудшым темпом ся розвивать передовшыткым літературна сфера. Темы, дотыкаючі ся сучасной русиньской літературы были уже дакілько років презентованы звычайно зачатком календарьного рока. Семінары были споєны з презентаціёв розвоя сучасной русиньской літературы найновшыма выданями передовшыткым умелецькых текстів (але ай научной, одборной і одборно-популарной літературы) за цїлый попереднїй рік.

Такым быв ай 56. семінар на літературну тему, на котрім выступив одборный асістент Інштітуту русиньского языка і културы ПУ Мґр. Михал Павліч, ПгД.

Михал Павліч ся од скончіня докторандьскых штудій (2018), коли обгаїв дізертачну роботу під менторством проф. ПгДр. Петра Кашы, венує теорії літературы і сучасній русиньскій літературї на Словакії. На семінару карпаторусиністікы выступив із темов Коміка стереотіпів у прозї Мірослава Жолобаніча, іншпірованый главнї послїднїма двома публікаціями гуморесок Міра Жолобаніча – Захранка (2020) і Дуплава верьба (2021), ід котрому, надїєме ся, прибуде тото року ай третя часть – Горечій кавей (з укажков з приправлёваной публікації здобыв автор перше місце в Літературнім конкурзї Марії Мальцовской 9).

Орґанізаторы семінара вырїшли на тот раз закликати на семінар ай штудентів середнїх школ, тых, котры проявили інтерес о сучасну русиньску літературу – з Педаґоґічной академії і Середнёй одборной школы служеб на ул. Кошіцька, обидві у Пряшові. Відїло ся, же їх семінар заінтересовав і проявили таксамо інтерес о найновшы выданя русиньской літературы, котры мали  можность дістати ай з венованём авторів. На семінар прияли позваня русиньскы авторы – Марія Шмайдова, Миколай Коневал, Мілан Ґай і Мірослав Жолобаніч.

Як выплывать з назвы темы семінара, гуморескам четвертого позваного гостя быв венованый выступ літерата Михала Павліча, зато было інтересне про автора дізнати ся, як принимать, аналізує і оцїнює ёго штіл писаня одборник – літерат, а про участників семінара зась выникла добра можность давати авторови вопросы, главнї о тім, одкы бере іншпірацію на писаня.

Конець діскусії завершыла Кветослава Копорова, котра вела семінар, такыма словами: „Є добрї, кедь знаєме приїмати гумор у вшыткых ёго подобах, засміяти ся з веселой, але даколи ай смутно-гуморной сітуації, а „майстрами жывота“ ся стаєме тогды, кедь ся знаєме засміяти ай самы із себе. А суть меджі нами тыж люде, котры знають розосміяти нелем себе, але ай другых. Мають необычайный талент – творити гумор. Такым є ай наш днешнїй взацный гость – Міро Жолобаніч“.

Позад діскусії докторандка Мґр. Михала Голубкова представила найновшы выданя з области карпаторусиністікы за послїднї три рокы а мілов точков за семінаром было выступлїня інтерной докторандкы Інштітуту русиньского языка і културы Мґр. Домінікы Новотной із своїм найновшым репертоаром співанок.

-кк-

Фото З. Цітрякова.

Михал Павліч: „БІЛЫ МІСЦЯ“ АБО ПОТЕНЦІАЛЫ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ

Leave a comment

„БІЛЫ МІСЦЯ“ АБО ПОТЕНЦІАЛЫ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ

Михал ПАВЛІЧ

Abstract

In our text, we deal with the possibilities of Rusyn literature in Slovakia after 1989. The first authors in this period who wrote in the Rusyn language were writers such as Mária Maľcovská, Štefan Suchý and Mikuláš Kseňák. More than thirty years have passed since the beginning of the given literary period, nowadays we can enjoy the literary work of the older generation, but also of younger and emerging authors. It is customary to evaluate the existing literature, i.e. what was written and published, on the other hand, based on examples from the literary work of authors such as Daniela Kapraľová, Vladislav Sivý or Ľudmila Šandalová, in this text we would like to point out potential possibilities or white, unexplored places on the map of Rusyn literature in Slovakia in the future.

Keywords: Potential of literature. Contemporary Rusyn literature in Slovakia.

1. Вступ

Хоць є в літературній науцї звыком описовати екзістуючі творы і їх авторів, в нашій статї бы сьме ся хотїли задумати і над можныма смерованями русиньской літературы в будучности. Не йде о ворожіня з крішталёвой кулї, ани о непідложены шпекулації, збожны желаня ці натиск на авторів, котрым боком бы ся мав розвой русиньской літературы уберати. Скорше хочеме вказати на дакілько потенціалів ці „білых місць‟ на мапі русиньской літературы, котры мож обявити, а то на закладї трёх конкретных прикладів текстів, котры поважуєме за вынятковы на полю русиньской літературы на Словакії по р. 1989. Наперед але уведеме курту тематічну і жанрову характерістіку, общі знакы сучасной русиньской літературы на Словакії, што была выдавана за послїднїх тридцять років.

2. Сучасна русиньска література на Словакії

О сучасній русиньскій літературї на Словакії по роцї 1989 сьме подробнїше писали уже в іншых текстох[1], з той прічіны в наслїдуючій части уводиме лем курты общі інформації і тезы, выплываючі з нашого слїдованя того періоду, а не детайлне вырахованя авторів і аналізованя їх творів. Література, о котрій хочеме в слїдуючіх шориках писати, є прямым наслїдком попереднёго „мертвого періоду‟, часу заказаня русиньской народности (1945-1991) і „асімілації автохтонного русиньского населїня, што ся проявило заказом русиньского языка і наслїдным зрушінём русиньскых школ в краю.‟[2] То вшытко ся наслїдно проявило і в літературї: „Поезія, проза, драматурґія, новинарьство, літературознательство, языкознательство, історія літературы і културы, театрознательство, а тыж главны черты народа – русиньска народность, віра і русиньскый язык – вшытко тото і много другого скоро півстороча не єствовало, было заказане у Совєтьскім Союзї, а тыж у державах-сателітах Совєтьского Союзу, де на своїх історічных землях як аборіґены жыли в минулости і жыють доднесь Русины.‟[3]

Mgr. Michal Pavlič, PhD.: Súčasná rusínska literatúra na Slovensku po roku 1989

Розпад Совєтьского союзу і Баршанова револуція в р. 1989 значіли про Русинів шансу на позітівны зміны, а досправды – в наслїдуючіх роках дішло к заложіню народностных орґанізацій, узнаню русиньской народности на Словакії а наслїдній кодіфікації списовного русиньского языка Русинів на Словакії в роцї 1995.[4] Авторы, котры публіковали умелецьку літературу в україньскім, або словацькім языку, могли уж слободнї творити в своїм роднім языку – по русиньскы.

Творы епохы третёго народного возроджіня сіґналізовали (а много раз і прямо выядрёвали) ідеї русиньского руху на Словакії. Были тыж і арґументачным доказом, котрый превказав способность русиньского языка функчнї екзістовати в розлічных сферах фунґованя языка[5] враховано умелецькой літературы.

Темы і ідеї тых творів, ці выбір літературных жанрів свідчать о тогочасных „евфорічных‟ часох і позітівных змінах, але і о цїлёх, якы хотїла русиньска інтеліґенція досягнути. В звязи з історічным періодом народного оброджіня в пол. 19. столїтя ся повторяють темы народной ідентіты, мотівованя краян ку гордости на своє походжіня і на потребу запоёваня ся до „будительскых‟ актівіт, котрыма бы Русинів пробудили „з глубокого сна‟[6]. Тема хоснованя русиньского языка ся проявлёвала в літературї ославлёванём красоты русиньского языка, приямов апелаціёв на то, абы Русины не забыли родный язык, а то в літературї про віковы катеґорії од найменшых дїтей аж по дорослых.

Цалком лоґічно, літературу про дїти (часто про тоту наймолодшу вікову катеґорію, макс. до 10 років) мож найти скоро у каждого русиньского автора на Словакії, што мож высвітлити тым, же авторы поважують за потребне, абы быв надвязаный контакт русиньскых чітателїв з літературов в роднім языку уж од наймолодшого віку. Поезія про дїти пише о тіпічных дїтьскых темах (гра, природа, родина і т.д.), але часто є і під впливом ідей народной ідентіты, главнї утримлёваня зналости і хоснованя родного языка. Рарітнов в русиньскій літературї є література про молодеж (прибл. од 13-18 років), котра бы тематізовала проблемы і думкы інтересны і адекватны про дану вікову катеґорію[7].

В сучасній русиньскій літературї ся найчастїше можеме стрїтити зо зборниками лірічной або лірічно-епічной поезії (без комплекснїшой внутрїшнёй формы) і з куртыма прозаічныма текстами (найчастїше байкы з понаучінями і алеґорічны розповіданя), жанры векшого розсягу як роман суть скорше вынятком, як правилом. Поезія в русиньскім языку є омного веце писана і публікована в порівнаню з прозов. Можеме єй характерізовати як продовжіня традіцій будительского періоду – во великій мірї (але не без вынятків) ся хоснує штиривіршова строфа з рімом ААББ або АБАБ[8], а часта є тыж ізосилабічность віршів – дотримлёваня того самого чісла складів во віршах. Хоць є проза і драма в русиньскій літературї менше фреквентована, но русиньскый язык в театралній сферї є успішным і популарным і мімо русиньской публікы дякуючі вызначному Театру Александра Духновіча.[9]

Русиньска умелецька література ся найчастїше „одограє“ в знамім локалнім просторї карпато-русиньского села, котре може быти ґеоґрафічно конкретне, або ай анонімне і просторово універзалне. Часопростор в русиньскій літературї сімболічно представлює ідеалістічны, носталґіёв прибарвлены часы молодости, безпечности під охранныма „крылами родины‟. Кедь ся дїя одограє в екзотічнім (в змыслї нелокалнім) просторї, іде о заграніча ці місто в порівнаню із селом (опозіція позітівне село – неґатівне місто, позітівный домашнє середовиско – неґатівна чуджіна). Префероване є тыж ретроспектівне розповіданя, навертаня до минулости і споминаня (мемоаровы тексты). Час не мусить быти конкретно ідентіфікователный, але дїёвы реалії много раз веце указують на способ жывота в недавній минулости, як на сучасность.

Літературны герої русиньской белетрії звычайно[10] выходжають з народных автостереотіпів[11], ідеалізованыx образів Русинів як народа честного і робітного, но худобного, з нелегков долёв, котрого характер є незломный і дякуючі міцній вірї в Бога.  Таксамо є але потребне увести і то, же себекрітічный погляд на властный народ понукають авторы гуморістічных текстів, такых як Як Руснакы релаксують Штефана Сухого ці „байко-фіґлї‟ Осифа Кудзея. Прісну крітіку народа понукав тыж Миколай Ксеняк в своїй богатій байкарьскій творчости (крітіка пасівіты, неохоты хоснованя родного языка, добровольной асімілації, респ. легковажного постоя к властній ідентітї і цїлковой легковажности ку народностному вопросу).

 

3. „Білы міста‟ і приклады потенціалів русиньской літературы

Ґенерація пореволучных писателїв (a найчастїше троїця писателїв Марія Мальцовска, Штефан Сухый, Миколай Ксеняк) і ідеї епохы третёго народного возроджіня служать і надале до істой міры як взор про шырокый округ сучасных авторів. На другім боцї але можеме вказати на дакілько припадів – по єднім з поезії, прозы і драмы – коли писатель заінтересовав шырокый округ чітателїв і одборників, а єдночасно ся не одказовав од дїдовизны і традіцій тогочасной русиньской літературы, але інтересным способом єй можности розшырює.

О поезії Даньєлы Капралёвой сьме уж писали в зборнику Studium Carpato-Ruthenorum 2019.[12] Маленькый зборничок Серна в (не)раю нас іншпіровав к інтерпретації з погляду еколоґічной крітікы. Дану статю мож поважовати і за арґумент, же (хоць не кажду) сучасну русиньску літературу є тыж можне аналізовати з погляду іноватівных приступів літературной наукы.

Капралёвой віршы ся занимають універзалныма, вічныма темами як є одношіня чоловіка ку природї, страчаня контакту з природным світом, крітіка зневжываня природы і єй підряджованя „панови творства‟ – чоловікови. В одношіню к тому є ту крітіка моралного упадку людства, авторка „биє на поплах‟ і упозорнює на заниканя позітівных людьскых годнот і кладжіня на перше місце конзумный приступ к жывоту. Часопросторово ся Капралёва орьєнтує на сучасность, котру мож ідентіфіковати на прикладї поларітной двоїцї природы (позітівный, есенціалный, натуралный простор) а міста (неґатівне, індустріалне, анонімне, заміряне на зіск і конзум і т. д.), причім простор є інтензівнї і суґестівнї описаный через вшыткы людьскы змыслы („skrytá v jesennom listí / cíti vôňu dubákov / v lone bozky posledných motýľov / ručia jelene / padajú žalude“, s. 35; кедь натреш воргы / малёватком / нїґда не спознаш / пекоту / спрасканого рота / од морозу / од сонця / од соленых клїпаёк / жывота, c. 32).

Капралёва є прикладом авторкы, котра собі не дає за задачу прегваряти до душы Русинам або прямо предкладати рїшіня важных народностных вопросів, як то в минулости робив Миколай Ксеняк[13] і много далшых авторів. Не значіть то але, же бы про авторку не была народна ідентіта важна, але підпору русиньскому руху выядрює іншым способом – Серна в (не)раю є укажков фунґуючого білінґвізму в праксі. Авторка пише оріґіналну поезію в русиньскім языку а таксамо і в словацькім языку. Не йде о переклады до другого языка ці транслітерацію з єдной ґрафічной сістемы до другой, але о білінґвалну творчость – так як є русиньскый язык про авторку природным і фунґуючім языком про умелецьке выядрёваня своїх ідей і думок, тов самов міров[14] є про ню функчный і словацькый язык. Хоць роздїленый на словацьку і русиньску часть, єй зборник мож прияти як єден орґанічный цїлок.

Таксамо є позітівне і приносне, же Капралёва не рахує з чітателём, котрому є потребне вшытко „полопатістічнї‟ выложыти без можности іншой інтерпретації. Єй мінімалістічный поетічный язык собі жадать енерґію і концентрацію, бо єй адресатом є актівный і позорный чітатель (што є і в звязи з посланём зборника), котрый через конкретізацію тексту находить властны значіня а такым способом ся стає актівным співтворцём тексту.

Даньєла Капралёва: Серна в нераю

Далшым інтересным прикладом тематічной можности в русиньскій літературї є Червеный берег Людмілы Шандаловой, в котрім авторка подає свідоцтво о бомбардованю русиньскых сел Нижнїй Верлих і Юркова Воля в часї Другой світовой войны. Авторка выходить з реалных історічных подїй, котры спрацовала до умелецькой подобы. Шість повідань є заложеных на розповідї авторчиной родины і жытелїв сел, котры были прямыма свідками удалостей. „Протаґоністами не суть „войновы герої“ знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей.‟[15]

В звязи з історічнов тематіков Шандаловой прозы можеме спомянути методу оралной історії, т. зн. збераня і наслїдне штудованя історічных інформацій о індівідуалах, родинах, важных удалостях ці каждоденнім жывотї з поужытём авдіонагравок, відеопасок, або переписів напланованых інтервю.[16] Такый приступ не є в русиньскій літературї цалком „terra incognitа‟, мож спомянути і позітівнї годноченый і оцїнёваный зборник текстів Миколая Ксеняка, Біда Русинів з дому выганяла[17], котрый розлічныма способами (поезія, прозаічны розповідї дротарїв, драма-єдноактовка, фотоґрафії) інформує о феноменї дротарьства, ці недавно выданы Стары рущаньскы пригоды Івана Боднара[18], де бісїдують бывшы жытелї стариньской области о каждоденнім жывотї, повірах, сельскых фіґлярёх, але і о околностях выселїня в емотівнім текстї Послїдня жытелька.

Історічный роман решпектуючій добову реаліту або белетрізованый жывотопис народных будителїв (як приклад з русиньской літературы уваджаме драму, погляд на часть жывота русиньского будителя, Адолф Івановіч Добряньскый: Зоря на небі, а над головов штранґ Карла Горака в перекладї Василя Турка[19]) бы тыж ненученым і інтересным способом могли інформовати своїх чітателїв о минулости, што бы наслїдно могло выкликати глубшый інтерес о властну історію. Інтересным є про нас тыж і запоїня реалных історічных особностей русиньской історії до текстів літературной фікції.[20]

Михал Павліч: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой

Наконець бы сьме хотїли упрямити позорность на драматічный текст Владїслава Сивого Місія. Автор ся уж в минулости проявив як здатный драматік комедіёв О двох бездомовцях[21], наслїдуючій текст поважуєме за вынятковый главнї з прічіны зволеного жанру – наукова фантастіка. Дїя Місії  выходить з баналной сітуації – дві упрятовачкы-Русинкы ся од радости зо стрїтнутя з краянков кус припють і нехотячі спустять штарт весмірного корабля з техніком (самособов, далшым Руснаком) на палубі.

При писаню science fiction мож зауяти два протилежны постої – або ся будеме концентровати на „science‟ або на „fiction‟. В першім припадї суть про автора важны технолоґічны інформації, фізікалны законы і одгаднутя потенціалу сучасных технічных можностей в напрямі до будучности.[22] В припадї другім ся автор веце занимать дїёв, выступуючіма особами і можностями їх фунґованя, а тыж  реаґованя на сітуації, котры выходжають з фантастічной премісы – тогды ся авторы веце занимають псіхолоґіёв главных персон, моралныма а етічныма вопросами і под.[23]

Про Владїслава Сивого є весмірный простор лем кулісами, котры суть потребны на розповіданя дїї. Цїль ёго розповідї (спочатку чісто смішной і абсурдной – трёми Руснаци на весмірній лодї) є сітуацію поступно ненападнї прибарвити і важныма вопросами, або і фантазірованём „што, кебы…?‟. Як собі недобровольна посадка весмірного корабля усвідомить, наслїдкы суть важны і незвратны – знічена карьєра, великы фінанчны шкоды, меджінародна бламаж і розбита фамилія – то вшытко веде персоны Сивого тексту к рїшіню не вертати ся домів „на одповідность‟, але йти дале до незнамого весмірного простору.

Як уж было высше назначене, весмірный простор є цалком вынятковым про сучасну русиньску літературу. А хоць автор не підцїнів технічны і фізікалны реалії (в текстї мож найти множество выразів з даной области, з котрыма ся в сучасній русиньскій літературї досправды не стрїчаєме), весмір ту не фунґує в одношіню пустоты і подмінок не можных про людьскый жывот, але Сивый ся ослободив од простору русиньского сельского реалізму і вошов до простору потенціалів і новых зачатків – Сивого герої спалили мосты і перерушили контакт з людми нелем на уровни родины ці надрядженых, але із цїлым людьскым поколїнём. А в такім припадї є можне позерати і йти лем вперед… („Хто знать, ці ся нашым героям подарило долетїти аж на байну планету а ці там заложыли штат, або не заложыли… (…) Хто знать, може раз, як на Земли выгыне людство, Земля іщі дістане єдну прилежітость… Може праві одтам прилетять на Землю новы колоністы і принесуть на стару добру планету ай здравый розум, слободу, братство і рівность про вшыткых людей…‟).

Літературна фантастіка, хоць многыма літературныма науковцями неправом крітізована як невалушна, так понукать русиньскым авторам много можностей на себереалізацію. Жанер научной фантастікы нукать можность взнику утопістічных текстів, в котрых бы авторы могли конштруовати ідеалістічный русиньскый світ (цітація з Місії: „Заложиме Мартяньску слободну русиньску републіку!!!… МСРР!!!…‟) або проскумати можности алтернатівной історії, жанру заложенім на детайлных зналостях подїй і зломовых моментів історії.

ЛІТЕРАТУРНЫЙ КОНКУРЗ МАРІЇ МАЛЬЦОВСКОЙ 2021, 2. МІСТО: Владїслав Сивый

Укажка з тексту Місія

 

4. Заключіня

В рамках заключіня бы сьме хотїли высловити і одповісти на єден вопрос, котрый може быти выкликаный горїуведженыма шориками. Є цїлём нашого тексту неґатівна крітіка дотеперїшнїх текстів і снага о нучену „зміну напряму‟ сучасной русиньской літературы? Нї. В жаднім припадї тыж не є посланём нашого тексту жадость , смерована к авторам, абы вхабили ідеї і темы, котры суть все про них важны і інтересны, темы, котрыма ся хотять самы занимати.

Змыслом нашого тексту было скорше на закладї пару конкретных текстів вказати на можности реалізації русиньской літературы, шансу на „выфарвлїня білых міст‟ на мапі русиньской літературы і реалізованя, на першый погляд, не так зъявных потенціалів, з котрыма але трёми авторы – Капралёва, Шандалова і Сивый, уж успішно експеріментують.

Віриме тому, же нелем наш текст, але і успіх і оцїнїня даных текстів одборныма поротами ай мімо русиньской публікы[24] може іншпіровати і повзбудити русиньскых писателїв в їх будучіх творчіх снагах.

ЛІТЕРАТУРА

MAGOCSI, P. R. (2016). Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. Prešov: Vydavateľstvo Universum. ISBN 978-80-89046-97-3, 595 s.

Oral history [online]. Доступне на: <https://en.wikipedia.org/wiki/Oral_history>

PAVLIČ, M. (2018). Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989. Dizertačná práca. Prešov: Ústav rusínskeho jazyka a kultúry.

PLIŠKOVÁ, A. (2007). Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove. ISBN 978-80-8045-502-6, 116 s.

Sociologická encyklopedie [online]. Dostupné na: <https://encyklopedie.soc.cas.cz/w/Autostereotyp_a_heterostereotyp>

—

АНТОНЯК, А. (2014). Вступ до теорії літературы. Высокошкольскый учебник. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы, с. 138.

КСЕНЯК, М. (2002). Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, с. 114.

ПАДЯК, В. (2020). Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In: Падяк, В. – М. Павліч, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбор з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 6.

ПАВЛІЧ, М. (2016). Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. ISBN 978- 80-555-1638-7, c. 234 – 244.

ПАВЛІЧ, М. (2017). Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. Іn: Копорова, К., ед. (2017). Studium Carpato-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, ISBN 978-80-555-1952-4, с. 15-21.

ПАВЛІЧ, М. (2018). Русиньска народна ідентіта як літературна проблема в творчости Марії Мальцовской. Іn: Копорова, К., ед. (2018) Studium Carpato-Ruthenorum 2018. Штудії з карпаторусиністікы 10. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, ISBN 978-80-555-2082-7, c. 62-73.

ПАВЛІЧ, М. (2019). Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы. Іn: КОПОРОВА, К., ед. (2019) Studium Carpatho-Ruthenorum 2019. Штудії з карпаторусиністікы 11. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер я  зыків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, ISBN 978-80-555-2330-9, с. 43-55.

ПАВЛІЧ, М. (2019). Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

ПАВЛІЧ, М. (2020). Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. Іn: Копорова, К., ед. (2020). Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, ISBN 978-80-555-2626-3, c. 58-67.

—

[1] ПАВЛІЧ, М. (2018) Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989. Dizertačná práca. Prešov: Ústav rusínskeho jazyka a kultúry; ПАВЛІЧ, М. (2019) Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

[2] ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, с. 114.

[3] ПАДЯК, В. (2020). Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In ПАДЯК, В. – М. ПАВЛІЧ, едс. (2020). Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбор з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 6.

[4] MAGOCSI, P. R. (2016). Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. Prešov: Vydavateľstvo Universum. ISBN 978-80-89046-97-3, 595 s.

[5] PLIŠKOVÁ, A. (2007). Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove. ISBN 978-80-8045-502-6, 116 s.

[6] Aлузія на стих присуджованый Александрови Духновічови Подкарпатскіи Русины, оставте глубокый сонъ.

[7] Єдным з мала прикладів є проза Петры Семанцёвой, де суть автобіоґрафічны тексты, тексты з темов самостатного жывота дорослого молодого чоловіка во великім містї (потенціал, новы можности, новый зачаток) ці темов першой любви. Позерай: ПАВЛІЧ, М. (2016) Петра Семанцёва і єй Россыпаны рядкы. Іn: Копорова, К., ед. (2016) Studium Carpato-Ruthenorum 2016. Штудії з карпаторусиністікы 8. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, с. 15-21.

[8] Подля термінолоґії А. Антоняка сусїднї або парны (аа) і перехрестны (абаб). Іn: АНТОНЯК, А. (2014) Вступ до теорії літературы. Высокошкольскый учебник. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы, с. 138.

[9] Україньскый народный театер, заложеный в роцї 1946, у роцї 1990 під веджінём Ярослава Сисака перешов на русиньскый язык і быв переменованый на Театер Александра Духновіча. Позерай: ПАДЯК, В. (2020) Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In: Падяк, В. – М. Павліч, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбeр з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 11.

[10] Вынятком є главнї Марія Мальцовска, котра тот позітівный русиньскый себеобраз квалітатівнї посувать псіхолоґізаціёв, замірянём на женьскы поставы ці умелецькым спрацованём конфліктів, котры выходжають з темы народной ідентіты (напр. квалітны тексты як Мамінка, Пришелець). Близше позерай: ПАВЛІЧ, М. (2018). Русиньска народна ідентіта як літературна проблема в творчости Марії Мальцовской. Іn: Копорова, К., ед. (2017) Studium Carpato-Ruthenorum 2018. Штудії з карпаторусиністікы 10. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові. ISBN 978-80-555-1952-4, c. 62-73.

[11] Форма стереотіпу – фіксованых постоїв – котры собі вытваряють членове ґруп (в нашім припадї народа) самы к собі. Выядрює ся в них усвідомлёваня ґруповой ідентіты, суть вытваряны на закладї властной скушености з членством во властній ґрупі і на познаню членів іншых ґруп, взникають спонтаннї і іраціоналнї, суть передаваны традіціёв, устным поданём, і т. д. Автостереотіпы суть звычайно ідеалізованым образом властной ґрупы, лем даколи суть і себекрітічным ці іронічным зображінём себе самого. (Переложене із ческого языка). Sociologická encyklopedie [online]. Dostupné na: <https://encyklopedie.soc.cas.cz/w/Autostereotyp_a_heterostereotyp>

[12] ПАВЛІЧ, М. (2019). Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы. Іn: Копорова, К., ед. (2019) Studium Carpatho-Ruthenorum 2019. Штудії з карпаторусиністікы 11. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер я     зыків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, с. 43-55.

[13] Позерай: ПАВЛІЧ, М. (2016). Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry, c. 234 – 244; ПАВЛІЧ, М. (2020) Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. Іn: Копорова, К., ед. (2020) Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, c. 58-67.

[14] Половина зборника є написана в русиньскім языку, друга в словацькім, причім не іде о переклад тых самых віршів з єдного языка до другого, але о оріґіналны віршы написаны двох языках.

[15] ПАВЛІЧ, М. (2017) Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. Іn: Копорова, К., ед. (2017) Studium Carpato-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, с. 15.

[16] Переложене з анґліцького языка. Oral history [online]. Доступне на: <https://en.wikipedia.org/wiki/Oral_history>

[17] КСЕНЯК, М. (2002). Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

[18] БОДНАР, І. (2021) Стары рущаньскы пригоды. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-8244-000-6.

[19] ГОРАК, К. (2020) Адолф Івановіч Добряньскый: Зоря на небі, а над головов штранґ. In: ПАДЯК, В. – М. ПАВЛІЧ, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбер з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, ISBN 978-80-555-2656-0, с. 249-276.

[20] К тому нас іншпіровав Zakliaty kláštor успішного словацького писателя Юрая Червенака, в котрім выступує збератель фолклору Павол Добшіньскый. Реална історічна особность є функчнї запоєна до детектівного патраня дякуючі Добшіньского зналостям фолклору даной области. Докладный історічный выскум і конзултації з одборниками потім заручують, же такый літературный чін буде без „перекручованя історії‟ або зневажованя одказу історічной особности. Анотацію книжкы Zakliaty kláštor мож найти онліне на: <https://cervenak.sk/clanok/zakliaty-klastor>

[21] Автор быв за тот твір оцїнєный в рамках Літературного конкурзу Марії Мальцовской (орґанізованый Сполком русиньскых писателїв Словеньска) в р. 2017.

[22] Так мож пописати „тверду‟ наукову фантастіку (hard science fiction), котра хоснує зналости із хемії, фізікы, астрофізікы, математікы і т. д.

[23] „Мягка‟ наукова фантастіка (soft science fiction), котра хоснує главнї зналости із псіхолоґії, соціолоґії а т. д., замірює ся на псіхічне пережываня, вопросы моралкы і етікы в одношіню ку технічному проґресу.

[24] Даньєла Капралёва была за зборник Серна в (не)раю оцїнена Цїнов Александра Павловіча за оріґіналну русиньску літературу в р. 2019. Людміла Шандалова была за книжку Червеный берег оцїнена таксамо Цїнов Александра Павловіча за оріґіналну русиньску літературу в р. 2017. Місія Владїслава Сивого была оцїнена в рамках 8. Літературного конкурзу Марії Мальцовской в р. 2021.

Михал Павліч: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой

Leave a comment

ЛІТЕРАТУРНА РЕФЛЕКСІЯ ВОЙНЫ В ОПОВІДАНЯХ ЛЮДМІЛЫ ШАНДАЛОВОЙ

Михал ПАВЛІЧ

 

Abstract
Our article deals with the depiction of the war in the prose of Ludmila Šandalová, the Red Shore. The author of the middle generation of Rusyn writers is desribing war atrocities, which affected the inhabitants of villages Nižný Verlich, Jurkova Voľa and town of Svidník. Her prose is based on the narrative of the family and direct witnesses of bombing, focused more on the psychological side of the story, historical absents. At the same time, characters of the prose are ordinary people from the village, not the war heroes or those who decide on the course of the war. We can include The Red Shore in the current Rusyn literature that deals with memories and experiences of people.

Key words: World War II., Psychological prose, Memorial literature, Current Rusyn
prose.

 

Сучасна русиньска література є в подобнім ставі як кодіфікованый русиньскый язык, котрого норматівна подоба все підлїгать змінам і управам і по выше двадцятёх роках. Не беспрічінно ся тот період называть русиньскым оброджінём, котре є єднак шансов про упевнїня русиньской ідентіты, но єдночасно нукать простор ренесанції і зновузроджіню русиньской літературы.

Сучасну русиньску літературу мож характерізовати наслїдно: Єй веце преферованым літературным жанром є ліріка, формов рітмічный співанковый характер сілабічной віршовой сістемы. Популарна є духовна, природна і любовна поезія, віршованы байкы і стишкы про дїти і молодеж. В меншiй мірї мож натрафити на епіку (частов є курта проза і байка), котрой главныма представителями є Марія Мальцовска, дале Штефан Смолей, Осиф Кудзей ці Василь Петровай.

Найвеце продуктівныма суть авторы найстаршой ґенерації русиньскых писателїв як Штефан Смолей, Штефан Сухый, Юрко Харитун, Миколай Ксеняк. Менше заступлена є молодша і середня ґенерація, но і ту мож спомянути мена зачінаючіх авторів: Домініка Новотна, Петра Семанцёва, Яна Сташкова, Петро Ялч, Людміла Шандалова, найновше
прибыли двоє авторы (поеты) – Даньєла Капралёва і Владїслав Сивый. Векшына з них была в роцї 2016 і 2017 участниками 8. i 9. річника Літературного конкурзу Марії Мальцовской.

Русиньска проза є часто заміряна на споминковы автобіоґрафічны тексты, котры ся обертають до минулости родного краю. Родне село і ёго околіця домінує (Русины традічно жыють в селах), важный є минулый час, не теперішнїй ці будучій. Главныма темами є народна ідентіта, споминаня на молоды часы і родный край, централнов фіґуров є мати. На другім боцї мож повісти, же в русиньскій літературї абсентують експеріменталны тексты ці темы.

I кідь нелітературной освіты, Людміла Шандалова як авторьскый саморост годна была просадити ся уж своёв першов выданов книжков з назвов Подьте дїти, што Вам повім… (2014). Збірка богато ілустрованой поезії адресованой дїтьскому чітателёви была оцїнена Міджінароднов літературнов преміёв Александра Духновіча за оріґіналну русиньску творчость в роцї 2015. Авторка пише тыж сценарї про школьскый театер.

На Фестівалї русиньской културы во Свіднику быв інсценованый єй сценарь WiFintená princezná (2015). Шандалова є і реґуларнов участнічков Літературного конкурзу Марії Мальцовской, котрый давать простор на просаджіня ся і незнамым ці новым писателям. В роцї 2016 зо своёв природнов і любовнов ліріков скінчіла Людміла Шандалова на другім містї, в роцї 2017 із стишками про найменшых обсадила третє місце.

Дотеперь послїднёв выданов книжков є Червеный берег (2016), збірка куртой прозы, котра є споєна централныма поставами жытелїв села Нижнїй Верлих і ёго околіцї на северовыходї Словакії. Село было через Другу світову войну спустошене руськым бомбардованём при вытискованю нїмецькых войск. Шість повідок є заложеных на росповідї авторчиной родины і жытелїв сел Нижнїй Верлих, Юркова Воля ці недалекого містечка Свідник, котры были прямыма свідками інціденту в часї Другой світовой войны. Протаґоністами не суть „войновы герої“ знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей.

Книжку мож роздїліти на повіданя, одограваючі ся перед бомбардованём і через нёго. Авторка тоты два часовы факторы реґуларно черять, чім через контраст іщі веце зміцнює войновы страхы, і зато о то ефектівнїше перенашать чітателя до той нещастливой капітолы історії Русинів.

В єднім повіданю слїдуєме спокійный і гармонічный жывот Русинів, котры ся свідомо старають о свій статок і худобу, дїти грають піґы ці стрїляють палцём фасолю, зараз в другім повіданю наступить страх в очах, кідь їх домы выбухують, кідь ся треба вздати свого маєтку, жебы собі захранили голый жывот. Нераз босы і з плачом втїкати під охрану карпатьскых гор і лїсів з тихов молитвов на ґамбах. На єднім боцї собі єдна з главных протаґоністок – Марьча співать на Червенім берегу, їй родина варить левеш і приправлює пирогы, а о пару десяток сторінок ночне небо освітлює фосфорова жара бомбы а через день уж немож ани запалити огень, жебы холем загрїти перемерзнуте тїло. Співати ся никому не хоче, кідь страх паралізує.

Писателька бравурно описує ефект войны на чоловіка – молодого ці старого. Война не санує никого. Люде реаґують паніков і пудово, ховають ся в лїсї, штонайдале од огня, жебы ся не прозрадити неприятелёви, безують ся на охорону під великыма стромами. Нескорше але Шандалова зображує і резіґнацію, котра ся звышує з каждым голошінём будучого бомбардованя, война ся ставать сучастёв реаліты. Подобно ся мінить і настроїня дїтей, кідь відять, як ся бесстаростный період їх жывотів передчасно кінчіть і як їх нанькове терплять:

„Другый раз веселый, енерґічный, теперь втягнутый до думок, засмученый, незвычайно застараный хлоп высокого зросту, довгой твари, з густыма чорныма бровами, днесь вынятково з необрытвеным стерниском, вызерав старшый.“ (Шандалова, с. 39).

Часопростор мать в книжцї Червеный берег сімболічну функцію. Лїто значіть час гармонії і спокою, дїтинства і забавы, но і неуставной твердой роботы, котра приношать істоту і спокійность в селї. Бомбардованя ся зачінать на осїнь. Є то і період падаючого листя із стромів. Наслїдуючіх девять тыжднїв люде пережывають в недалекім лїсї. Атмосфера є непокійна, аж страшна, фурт падать додж, під ногами ся ховзать болото.

Нерозлучным сполочником на пути є страх зима і голод, но є лїпше быти під охранов природы, як у своїх обыстях. Конець осени і зачаток зимы выганять жытелїв з бункрів в лїсї, але люде і так вказують силну волю і дяку по нормалнім жывотї, не здаваючі ся своїх традіцій – приближуючіх ся Рождественных свят.

Перше з повідань книжкы – Мижё, нас приводжать до Нижнёго Верлиха, в котрім іщі нихто не знать, як ся сельска гармонія за куртый час змінить. Псіхолоґічный образ героя оповіданя, вісемрічного хлопчіка Мижя є вірный. Енерґічный і завзятый добродруг скумать околіцю родного села, котра є про нёго незнамым універзом. Є зато лоґічне, же кідь по великій бурї ся двигне уровень Ондавы, першый є там він. В тім на першый погляд барз простім повіданю мож відїти сімболіку і алузії на будучі подїї. Кідь дївчата зберають в лїсї ягоды, хлопцї їх „перепадуть“:

„«Ёй! Што то?!» дївчата ся сторгли. Перестрашено посмотрили за голосом, выдыхли сі аж як спознали хлопцїв.

Зъявив ся Мижё, за ним Янко. Обидвоме, махаючі довгыма паліцями на вшыткы бокы, розгортали высоку траву, жебы зробити перед собов стежку.

«Што вы ту робите?!» Янко намірив паліцю як пушку на дївчата і зацїлив. (Мижё, с.15)“

 

Мижё є нелем раз означеный як малый герой. Кідь ся зачне топити в дикій Ондаві, мож то відїти як одказованя на будучу беспомічность селян:

„Темна, брудна вода ся валила з гукотом і брала зо собов вшытко, што ся ї поставило до драгы (…) Марьча смотрила на молочнокавеёвы волны, як ся перевалюють єдна через другу, як вода несе згоры вшеліякы меншы і векшы дерева, поламаны конарї, як їх обертать доокола – раз горї вынашать, раз їх крыє глубоко під поверьх. (…) Рїка панує над молодым хлопцём. Несе го неконтролёвано.“ (Шандалова, с. 26-27).

Передвойновы повіданя звычайно описують реґуларный жывот, ёго креатівіту і бесстаростность мірных часів. Зображованя планых подїй ся замірює на образы страты влады над сітуаціёв і неконтролёваности, хаосу, глуку, темноты і сказы. Подобны образы мож найти такой в далшім повіданю з тітулнов назвов Червеный берег. Селяне допереду знають, же настане бомбардованя, но і наперек приправам суть беспомічны, кідь допаде перша бомба. Война із собов бере вшытко, што єй прийде до драгы, засягне жывоты молодых і старых. На кінцю суть жертвы войны похованы до студеной землї отрясаной выбухами, і в такых і подобных сценах авторка вказує, же світ ся став хаотічным містом, в котрім не є много часу плакати за близкыма:

„Гіркы хвілї про вшыткых. Але як довго може чоловік оддавати ся жалю, кедь го пронаслїдує вопрос – што дале? Як пережыти? Як вытримати першу ніч в лїсї? Ці може чоловік безнадїйно ся опустити коли ся треба найвеце хопити розуму? Коли треба передумати далшый крок? За вшыткых.“ (Шандалова, с. 77).

Протаґоністы суть в книжцї Людмілы Шандаловой і наперек стереотіпічным властностям Русинів – силы, покоры, нездоланости, завзятости і твердости – зображены барз людьскы і псіхолоґічно вірно. Розгодны отцёве родин і старостливы матери, побігуючі дїти і застараны дїдове і бабкы. Тых вшыткых схватить беспомічность і страх, кідь зачують о бомбардованю їх родного села, їх домів і маєтків, на котры было потрібне рокы твердо робити і одкладати грошы боком. Многы пішли за роботов до Америкы, а теперь їх снажіня са оберне на попіль. Роздїлы мож відїти і при описованю жытелїв Верлиха перед і почас тяжкого періоду їх жывота.

І кідь суть в книжцї притомны персоны каждой ґенерацї, Шандаловой росповідач є часто близко дїтей. На бомбардованя назераме оптіков молодого дїтвака, котрый не може похопити, што ся коло нёго дїє, чом треба втїкати з дому, першый раз ся стрїтить із насилнов смертёв ці є одорваный од своёй родины. Інтересным детайлом є наприклад сцена, коли Марьча зачує бісїду дорослых, но не знать порозуміти словам як словацькый штат, презідент Тісо, нова влада, і так чітателёви не може приближыти історічный контекст повіданя. То але не быв замір авторкы, котра преферовала псіхолоґічный нагляд на подїї войны перед історічным.

Каждый планый зажыток дїтьску душу трауматізує, зохаблять ю шоковану, без інтересу до бавлїня ся, лем быти чім ближе при родічах, котры знають што робити. Но ани вни не суть незмінены. Нараз страчають ілузії, зачінають уважовати о смыслї тых подїй, о тім, як войновый конфлікт мінять чоловіка на дике звіря. В силнім текстї повіданя з назвов В бункрї, Шандалова описує бесцїльне і тихе путованя протаґоністів з єдного міста на друге, як з пера писателя екзістенціалізму:

„Нашто є чоловік властнї на тім світї? Што робити, як глядати у своїй душі силу, жебы дотримати єдну з першых заповідей Божых – любити ближнёго свого як себе самого? І неприятеля? Такого неприятеля, якый натїгує руку на твій маєток? На людьскый жывот?“ (Шандалова, с. 206).

Червеный берег але не мож лем хвалити. Не кажде оповіданя книжкы мать достаточнї носну дїю, їх закінчіня є тыж даколи невыразне. Тензія дїї, єй скорость і наремность є веце раз перервана діґресіёв в подобі богатых інформацій о цїлім жывотї особы, на котру ся авторка моментално замірює. Тоты вступы вшезнаючого росповідача не суть природно запрацованы до композіції повіданя і лїпше бы было тоты інформації роздїлити поміджі діалоґы постав і єднотливы сцены.

Остатнї рядкы треба пожертвовати спрацованю книжкы, котра в твердім вязаню з простов обалков Браня Шандалы і є професіоналнов укажков книжного ремесла. Выданя книжкы в двох ґрафічных сістемах ілуструє слабшу зналость азбукы і тяжшу сітуацію русиньского школства, зато є але текст доступный і про тых, котры не знають азбуку. Людміла Шандалова в книжцї Червеный берег вказала, же є здатнов писательков, котра ся мать тенденцію, але і потенціал розвивати і має тот цїнный дар – флексібілно переходити од єдного літературного жанру к другому без заваганя. Няй выходить такых русиньскых книжок штонайвеце.

 

ЛІТЕРАТУРА

ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, 140 c.

ШАНДАЛОВА, Л. (2016). Червеный берег. Свідник: тота аґентура, ISBN 978-80-972058-1-2, 248 c.

Mgr. Michal Pavlič
Prešovská univerzita v Prešove
Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín
Ústav rusínskeho jazyka a kultúry
17. novembra 15
080 01 Prešov
Slovakia

michal.pavlic.urjk@gmail.com

1 2 3 … 5