Značka: Даньєла Капралёва

„БІЛЫ МІСЦЯ“ АБО ПОТЕНЦІАЛЫ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ

Михал ПАВЛІЧ

Abstract

In our text, we deal with the possibilities of Rusyn literature in Slovakia after 1989. The first authors in this period who wrote in the Rusyn language were writers such as Mária Maľcovská, Štefan Suchý and Mikuláš Kseňák. More than thirty years have passed since the beginning of the given literary period, nowadays we can enjoy the literary work of the older generation, but also of younger and emerging authors. It is customary to evaluate the existing literature, i.e. what was written and published, on the other hand, based on examples from the literary work of authors such as Daniela Kapraľová, Vladislav Sivý or Ľudmila Šandalová, in this text we would like to point out potential possibilities or white, unexplored places on the map of Rusyn literature in Slovakia in the future.

Keywords: Potential of literature. Contemporary Rusyn literature in Slovakia.

1. Вступ

Хоць є в літературній науцї звыком описовати екзістуючі творы і їх авторів, в нашій статї бы сьме ся хотїли задумати і над можныма смерованями русиньской літературы в будучности. Не йде о ворожіня з крішталёвой кулї, ани о непідложены шпекулації, збожны желаня ці натиск на авторів, котрым боком бы ся мав розвой русиньской літературы уберати. Скорше хочеме вказати на дакілько потенціалів ці „білых місць‟ на мапі русиньской літературы, котры мож обявити, а то на закладї трёх конкретных прикладів текстів, котры поважуєме за вынятковы на полю русиньской літературы на Словакії по р. 1989. Наперед але уведеме курту тематічну і жанрову характерістіку, общі знакы сучасной русиньской літературы на Словакії, што была выдавана за послїднїх тридцять років.

2. Сучасна русиньска література на Словакії

О сучасній русиньскій літературї на Словакії по роцї 1989 сьме подробнїше писали уже в іншых текстох[1], з той прічіны в наслїдуючій части уводиме лем курты общі інформації і тезы, выплываючі з нашого слїдованя того періоду, а не детайлне вырахованя авторів і аналізованя їх творів. Література, о котрій хочеме в слїдуючіх шориках писати, є прямым наслїдком попереднёго „мертвого періоду‟, часу заказаня русиньской народности (1945-1991) і „асімілації автохтонного русиньского населїня, што ся проявило заказом русиньского языка і наслїдным зрушінём русиньскых школ в краю.‟[2] То вшытко ся наслїдно проявило і в літературї: „Поезія, проза, драматурґія, новинарьство, літературознательство, языкознательство, історія літературы і културы, театрознательство, а тыж главны черты народа – русиньска народность, віра і русиньскый язык – вшытко тото і много другого скоро півстороча не єствовало, было заказане у Совєтьскім Союзї, а тыж у державах-сателітах Совєтьского Союзу, де на своїх історічных землях як аборіґены жыли в минулости і жыють доднесь Русины.‟[3]

Mgr. Michal Pavlič, PhD.: Súčasná rusínska literatúra na Slovensku po roku 1989

Розпад Совєтьского союзу і Баршанова револуція в р. 1989 значіли про Русинів шансу на позітівны зміны, а досправды – в наслїдуючіх роках дішло к заложіню народностных орґанізацій, узнаню русиньской народности на Словакії а наслїдній кодіфікації списовного русиньского языка Русинів на Словакії в роцї 1995.[4] Авторы, котры публіковали умелецьку літературу в україньскім, або словацькім языку, могли уж слободнї творити в своїм роднім языку – по русиньскы.

Творы епохы третёго народного возроджіня сіґналізовали (а много раз і прямо выядрёвали) ідеї русиньского руху на Словакії. Были тыж і арґументачным доказом, котрый превказав способность русиньского языка функчнї екзістовати в розлічных сферах фунґованя языка[5] враховано умелецькой літературы.

Темы і ідеї тых творів, ці выбір літературных жанрів свідчать о тогочасных „евфорічных‟ часох і позітівных змінах, але і о цїлёх, якы хотїла русиньска інтеліґенція досягнути. В звязи з історічным періодом народного оброджіня в пол. 19. столїтя ся повторяють темы народной ідентіты, мотівованя краян ку гордости на своє походжіня і на потребу запоёваня ся до „будительскых‟ актівіт, котрыма бы Русинів пробудили „з глубокого сна‟[6]. Тема хоснованя русиньского языка ся проявлёвала в літературї ославлёванём красоты русиньского языка, приямов апелаціёв на то, абы Русины не забыли родный язык, а то в літературї про віковы катеґорії од найменшых дїтей аж по дорослых.

Цалком лоґічно, літературу про дїти (часто про тоту наймолодшу вікову катеґорію, макс. до 10 років) мож найти скоро у каждого русиньского автора на Словакії, што мож высвітлити тым, же авторы поважують за потребне, абы быв надвязаный контакт русиньскых чітателїв з літературов в роднім языку уж од наймолодшого віку. Поезія про дїти пише о тіпічных дїтьскых темах (гра, природа, родина і т.д.), але часто є і під впливом ідей народной ідентіты, главнї утримлёваня зналости і хоснованя родного языка. Рарітнов в русиньскій літературї є література про молодеж (прибл. од 13-18 років), котра бы тематізовала проблемы і думкы інтересны і адекватны про дану вікову катеґорію[7].

В сучасній русиньскій літературї ся найчастїше можеме стрїтити зо зборниками лірічной або лірічно-епічной поезії (без комплекснїшой внутрїшнёй формы) і з куртыма прозаічныма текстами (найчастїше байкы з понаучінями і алеґорічны розповіданя), жанры векшого розсягу як роман суть скорше вынятком, як правилом. Поезія в русиньскім языку є омного веце писана і публікована в порівнаню з прозов. Можеме єй характерізовати як продовжіня традіцій будительского періоду – во великій мірї (але не без вынятків) ся хоснує штиривіршова строфа з рімом ААББ або АБАБ[8], а часта є тыж ізосилабічность віршів – дотримлёваня того самого чісла складів во віршах. Хоць є проза і драма в русиньскій літературї менше фреквентована, но русиньскый язык в театралній сферї є успішным і популарным і мімо русиньской публікы дякуючі вызначному Театру Александра Духновіча.[9]

Русиньска умелецька література ся найчастїше „одограє“ в знамім локалнім просторї карпато-русиньского села, котре може быти ґеоґрафічно конкретне, або ай анонімне і просторово універзалне. Часопростор в русиньскій літературї сімболічно представлює ідеалістічны, носталґіёв прибарвлены часы молодости, безпечности під охранныма „крылами родины‟. Кедь ся дїя одограє в екзотічнім (в змыслї нелокалнім) просторї, іде о заграніча ці місто в порівнаню із селом (опозіція позітівне село – неґатівне місто, позітівный домашнє середовиско – неґатівна чуджіна). Префероване є тыж ретроспектівне розповіданя, навертаня до минулости і споминаня (мемоаровы тексты). Час не мусить быти конкретно ідентіфікователный, але дїёвы реалії много раз веце указують на способ жывота в недавній минулости, як на сучасность.

Літературны герої русиньской белетрії звычайно[10] выходжають з народных автостереотіпів[11], ідеалізованыx образів Русинів як народа честного і робітного, но худобного, з нелегков долёв, котрого характер є незломный і дякуючі міцній вірї в Бога.  Таксамо є але потребне увести і то, же себекрітічный погляд на властный народ понукають авторы гуморістічных текстів, такых як Як Руснакы релаксують Штефана Сухого ці „байко-фіґлї‟ Осифа Кудзея. Прісну крітіку народа понукав тыж Миколай Ксеняк в своїй богатій байкарьскій творчости (крітіка пасівіты, неохоты хоснованя родного языка, добровольной асімілації, респ. легковажного постоя к властній ідентітї і цїлковой легковажности ку народностному вопросу).

3. „Білы міста‟ і приклады потенціалів русиньской літературы

Ґенерація пореволучных писателїв (a найчастїше троїця писателїв Марія Мальцовска, Штефан Сухый, Миколай Ксеняк) і ідеї епохы третёго народного возроджіня служать і надале до істой міры як взор про шырокый округ сучасных авторів. На другім боцї але можеме вказати на дакілько припадів – по єднім з поезії, прозы і драмы – коли писатель заінтересовав шырокый округ чітателїв і одборників, а єдночасно ся не одказовав од дїдовизны і традіцій тогочасной русиньской літературы, але інтересным способом єй можности розшырює.

О поезії Даньєлы Капралёвой сьме уж писали в зборнику Studium Carpato-Ruthenorum 2019.[12] Маленькый зборничок Серна в (не)раю нас іншпіровав к інтерпретації з погляду еколоґічной крітікы. Дану статю мож поважовати і за арґумент, же (хоць не кажду) сучасну русиньску літературу є тыж можне аналізовати з погляду іноватівных приступів літературной наукы.

Капралёвой віршы ся занимають універзалныма, вічныма темами як є одношіня чоловіка ку природї, страчаня контакту з природным світом, крітіка зневжываня природы і єй підряджованя „панови творства‟ – чоловікови. В одношіню к тому є ту крітіка моралного упадку людства, авторка „биє на поплах‟ і упозорнює на заниканя позітівных людьскых годнот і кладжіня на перше місце конзумный приступ к жывоту. Часопросторово ся Капралёва орьєнтує на сучасность, котру мож ідентіфіковати на прикладї поларітной двоїцї природы (позітівный, есенціалный, натуралный простор) а міста (неґатівне, індустріалне, анонімне, заміряне на зіск і конзум і т. д.), причім простор є інтензівнї і суґестівнї описаный через вшыткы людьскы змыслы („skrytá v jesennom listí / cíti vôňu dubákov / v lone bozky posledných motýľov / ručia jelene / padajú žalude“, s. 35; кедь натреш воргы / малёватком / нїґда не спознаш / пекоту / спрасканого рота / од морозу / од сонця / од соленых клїпаёк / жывота, c. 32).

Капралёва є прикладом авторкы, котра собі не дає за задачу прегваряти до душы Русинам або прямо предкладати рїшіня важных народностных вопросів, як то в минулости робив Миколай Ксеняк[13] і много далшых авторів. Не значіть то але, же бы про авторку не была народна ідентіта важна, але підпору русиньскому руху выядрює іншым способом – Серна в (не)раю є укажков фунґуючого білінґвізму в праксі. Авторка пише оріґіналну поезію в русиньскім языку а таксамо і в словацькім языку. Не йде о переклады до другого языка ці транслітерацію з єдной ґрафічной сістемы до другой, але о білінґвалну творчость – так як є русиньскый язык про авторку природным і фунґуючім языком про умелецьке выядрёваня своїх ідей і думок, тов самов міров[14] є про ню функчный і словацькый язык. Хоць роздїленый на словацьку і русиньску часть, єй зборник мож прияти як єден орґанічный цїлок.

Таксамо є позітівне і приносне, же Капралёва не рахує з чітателём, котрому є потребне вшытко „полопатістічнї‟ выложыти без можности іншой інтерпретації. Єй мінімалістічный поетічный язык собі жадать енерґію і концентрацію, бо єй адресатом є актівный і позорный чітатель (што є і в звязи з посланём зборника), котрый через конкретізацію тексту находить властны значіня а такым способом ся стає актівным співтворцём тексту.

Даньєла Капралёва: Серна в нераю

Далшым інтересным прикладом тематічной можности в русиньскій літературї є Червеный берег Людмілы Шандаловой, в котрім авторка подає свідоцтво о бомбардованю русиньскых сел Нижнїй Верлих і Юркова Воля в часї Другой світовой войны. Авторка выходить з реалных історічных подїй, котры спрацовала до умелецькой подобы. Шість повідань є заложеных на розповідї авторчиной родины і жытелїв сел, котры были прямыма свідками удалостей. „Протаґоністами не суть „войновы герої“ знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей.‟[15]

В звязи з історічнов тематіков Шандаловой прозы можеме спомянути методу оралной історії, т. зн. збераня і наслїдне штудованя історічных інформацій о індівідуалах, родинах, важных удалостях ці каждоденнім жывотї з поужытём авдіонагравок, відеопасок, або переписів напланованых інтервю.[16] Такый приступ не є в русиньскій літературї цалком „terra incognitа‟, мож спомянути і позітівнї годноченый і оцїнёваный зборник текстів Миколая Ксеняка, Біда Русинів з дому выганяла[17], котрый розлічныма способами (поезія, прозаічны розповідї дротарїв, драма-єдноактовка, фотоґрафії) інформує о феноменї дротарьства, ці недавно выданы Стары рущаньскы пригоды Івана Боднара[18], де бісїдують бывшы жытелї стариньской области о каждоденнім жывотї, повірах, сельскых фіґлярёх, але і о околностях выселїня в емотівнім текстї Послїдня жытелька.

Історічный роман решпектуючій добову реаліту або белетрізованый жывотопис народных будителїв (як приклад з русиньской літературы уваджаме драму, погляд на часть жывота русиньского будителя, Адолф Івановіч Добряньскый: Зоря на небі, а над головов штранґ Карла Горака в перекладї Василя Турка[19]) бы тыж ненученым і інтересным способом могли інформовати своїх чітателїв о минулости, што бы наслїдно могло выкликати глубшый інтерес о властну історію. Інтересным є про нас тыж і запоїня реалных історічных особностей русиньской історії до текстів літературной фікції.[20]

Михал Павліч: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой

Наконець бы сьме хотїли упрямити позорность на драматічный текст Владїслава Сивого Місія. Автор ся уж в минулости проявив як здатный драматік комедіёв О двох бездомовцях[21], наслїдуючій текст поважуєме за вынятковый главнї з прічіны зволеного жанру – наукова фантастіка. Дїя Місії  выходить з баналной сітуації – дві упрятовачкы-Русинкы ся од радости зо стрїтнутя з краянков кус припють і нехотячі спустять штарт весмірного корабля з техніком (самособов, далшым Руснаком) на палубі.

При писаню science fiction мож зауяти два протилежны постої – або ся будеме концентровати на „science‟ або на „fiction‟. В першім припадї суть про автора важны технолоґічны інформації, фізікалны законы і одгаднутя потенціалу сучасных технічных можностей в напрямі до будучности.[22] В припадї другім ся автор веце занимать дїёв, выступуючіма особами і можностями їх фунґованя, а тыж  реаґованя на сітуації, котры выходжають з фантастічной премісы – тогды ся авторы веце занимають псіхолоґіёв главных персон, моралныма а етічныма вопросами і под.[23]

Про Владїслава Сивого є весмірный простор лем кулісами, котры суть потребны на розповіданя дїї. Цїль ёго розповідї (спочатку чісто смішной і абсурдной – трёми Руснаци на весмірній лодї) є сітуацію поступно ненападнї прибарвити і важныма вопросами, або і фантазірованём „што, кебы…?‟. Як собі недобровольна посадка весмірного корабля усвідомить, наслїдкы суть важны і незвратны – знічена карьєра, великы фінанчны шкоды, меджінародна бламаж і розбита фамилія – то вшытко веде персоны Сивого тексту к рїшіню не вертати ся домів „на одповідность‟, але йти дале до незнамого весмірного простору.

Як уж было высше назначене, весмірный простор є цалком вынятковым про сучасну русиньску літературу. А хоць автор не підцїнів технічны і фізікалны реалії (в текстї мож найти множество выразів з даной области, з котрыма ся в сучасній русиньскій літературї досправды не стрїчаєме), весмір ту не фунґує в одношіню пустоты і подмінок не можных про людьскый жывот, але Сивый ся ослободив од простору русиньского сельского реалізму і вошов до простору потенціалів і новых зачатків – Сивого герої спалили мосты і перерушили контакт з людми нелем на уровни родины ці надрядженых, але із цїлым людьскым поколїнём. А в такім припадї є можне позерати і йти лем вперед… („Хто знать, ці ся нашым героям подарило долетїти аж на байну планету а ці там заложыли штат, або не заложыли… (…) Хто знать, може раз, як на Земли выгыне людство, Земля іщі дістане єдну прилежітость… Може праві одтам прилетять на Землю новы колоністы і принесуть на стару добру планету ай здравый розум, слободу, братство і рівность про вшыткых людей…‟).

Літературна фантастіка, хоць многыма літературныма науковцями неправом крітізована як невалушна, так понукать русиньскым авторам много можностей на себереалізацію. Жанер научной фантастікы нукать можность взнику утопістічных текстів, в котрых бы авторы могли конштруовати ідеалістічный русиньскый світ (цітація з Місії: „Заложиме Мартяньску слободну русиньску републіку!!!… МСРР!!!…‟) або проскумати можности алтернатівной історії, жанру заложенім на детайлных зналостях подїй і зломовых моментів історії.

ЛІТЕРАТУРНЫЙ КОНКУРЗ МАРІЇ МАЛЬЦОВСКОЙ 2021, 2. МІСТО: Владїслав Сивый

Укажка з тексту Місія

4. Заключіня

В рамках заключіня бы сьме хотїли высловити і одповісти на єден вопрос, котрый може быти выкликаный горїуведженыма шориками. Є цїлём нашого тексту неґатівна крітіка дотеперїшнїх текстів і снага о нучену „зміну напряму‟ сучасной русиньской літературы? Нї. В жаднім припадї тыж не є посланём нашого тексту жадость , смерована к авторам, абы вхабили ідеї і темы, котры суть все про них важны і інтересны, темы, котрыма ся хотять самы занимати.

Змыслом нашого тексту было скорше на закладї пару конкретных текстів вказати на можности реалізації русиньской літературы, шансу на „выфарвлїня білых міст‟ на мапі русиньской літературы і реалізованя, на першый погляд, не так зъявных потенціалів, з котрыма але трёми авторы – Капралёва, Шандалова і Сивый, уж успішно експеріментують.

Віриме тому, же нелем наш текст, але і успіх і оцїнїня даных текстів одборныма поротами ай мімо русиньской публікы[24] може іншпіровати і повзбудити русиньскых писателїв в їх будучіх творчіх снагах.

ЛІТЕРАТУРА

MAGOCSI, P. R. (2016). Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. Prešov: Vydavateľstvo Universum. ISBN 978-80-89046-97-3, 595 s.

Oral history [online]. Доступне на: <https://en.wikipedia.org/wiki/Oral_history>

PAVLIČ, M. (2018). Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989. Dizertačná práca. Prešov: Ústav rusínskeho jazyka a kultúry.

PLIŠKOVÁ, A. (2007). Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove. ISBN 978-80-8045-502-6, 116 s.

Sociologická encyklopedie [online]. Dostupné na: <https://encyklopedie.soc.cas.cz/w/Autostereotyp_a_heterostereotyp>

—

АНТОНЯК, А. (2014). Вступ до теорії літературы. Высокошкольскый учебник. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы, с. 138.

КСЕНЯК, М. (2002). Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, с. 114.

ПАДЯК, В. (2020). Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In: Падяк, В. – М. Павліч, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбор з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 6.

ПАВЛІЧ, М. (2016). Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. ISBN 978- 80-555-1638-7, c. 234 – 244.

ПАВЛІЧ, М. (2017). Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. Іn: Копорова, К., ед. (2017). Studium Carpato-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, ISBN 978-80-555-1952-4, с. 15-21.

ПАВЛІЧ, М. (2018). Русиньска народна ідентіта як літературна проблема в творчости Марії Мальцовской. Іn: Копорова, К., ед. (2018) Studium Carpato-Ruthenorum 2018. Штудії з карпаторусиністікы 10. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, ISBN 978-80-555-2082-7, c. 62-73.

ПАВЛІЧ, М. (2019). Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы. Іn: КОПОРОВА, К., ед. (2019) Studium Carpatho-Ruthenorum 2019. Штудії з карпаторусиністікы 11. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер я  зыків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, ISBN 978-80-555-2330-9, с. 43-55.

ПАВЛІЧ, М. (2019). Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

ПАВЛІЧ, М. (2020). Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. Іn: Копорова, К., ед. (2020). Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, ISBN 978-80-555-2626-3, c. 58-67.

—

[1] ПАВЛІЧ, М. (2018) Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989. Dizertačná práca. Prešov: Ústav rusínskeho jazyka a kultúry; ПАВЛІЧ, М. (2019) Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

[2] ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, с. 114.

[3] ПАДЯК, В. (2020). Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In ПАДЯК, В. – М. ПАВЛІЧ, едс. (2020). Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбор з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 6.

[4] MAGOCSI, P. R. (2016). Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. Prešov: Vydavateľstvo Universum. ISBN 978-80-89046-97-3, 595 s.

[5] PLIŠKOVÁ, A. (2007). Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove. ISBN 978-80-8045-502-6, 116 s.

[6] Aлузія на стих присуджованый Александрови Духновічови Подкарпатскіи Русины, оставте глубокый сонъ.

[7] Єдным з мала прикладів є проза Петры Семанцёвой, де суть автобіоґрафічны тексты, тексты з темов самостатного жывота дорослого молодого чоловіка во великім містї (потенціал, новы можности, новый зачаток) ці темов першой любви. Позерай: ПАВЛІЧ, М. (2016) Петра Семанцёва і єй Россыпаны рядкы. Іn: Копорова, К., ед. (2016) Studium Carpato-Ruthenorum 2016. Штудії з карпаторусиністікы 8. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, с. 15-21.

[8] Подля термінолоґії А. Антоняка сусїднї або парны (аа) і перехрестны (абаб). Іn: АНТОНЯК, А. (2014) Вступ до теорії літературы. Высокошкольскый учебник. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы, с. 138.

[9] Україньскый народный театер, заложеный в роцї 1946, у роцї 1990 під веджінём Ярослава Сисака перешов на русиньскый язык і быв переменованый на Театер Александра Духновіча. Позерай: ПАДЯК, В. (2020) Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In: Падяк, В. – М. Павліч, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбeр з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 11.

[10] Вынятком є главнї Марія Мальцовска, котра тот позітівный русиньскый себеобраз квалітатівнї посувать псіхолоґізаціёв, замірянём на женьскы поставы ці умелецькым спрацованём конфліктів, котры выходжають з темы народной ідентіты (напр. квалітны тексты як Мамінка, Пришелець). Близше позерай: ПАВЛІЧ, М. (2018). Русиньска народна ідентіта як літературна проблема в творчости Марії Мальцовской. Іn: Копорова, К., ед. (2017) Studium Carpato-Ruthenorum 2018. Штудії з карпаторусиністікы 10. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові. ISBN 978-80-555-1952-4, c. 62-73.

[11] Форма стереотіпу – фіксованых постоїв – котры собі вытваряють членове ґруп (в нашім припадї народа) самы к собі. Выядрює ся в них усвідомлёваня ґруповой ідентіты, суть вытваряны на закладї властной скушености з членством во властній ґрупі і на познаню членів іншых ґруп, взникають спонтаннї і іраціоналнї, суть передаваны традіціёв, устным поданём, і т. д. Автостереотіпы суть звычайно ідеалізованым образом властной ґрупы, лем даколи суть і себекрітічным ці іронічным зображінём себе самого. (Переложене із ческого языка). Sociologická encyklopedie [online]. Dostupné na: <https://encyklopedie.soc.cas.cz/w/Autostereotyp_a_heterostereotyp>

[12] ПАВЛІЧ, М. (2019). Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы. Іn: Копорова, К., ед. (2019) Studium Carpatho-Ruthenorum 2019. Штудії з карпаторусиністікы 11. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер я     зыків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, с. 43-55.

[13] Позерай: ПАВЛІЧ, М. (2016). Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry, c. 234 – 244; ПАВЛІЧ, М. (2020) Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. Іn: Копорова, К., ед. (2020) Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, c. 58-67.

[14] Половина зборника є написана в русиньскім языку, друга в словацькім, причім не іде о переклад тых самых віршів з єдного языка до другого, але о оріґіналны віршы написаны двох языках.

[15] ПАВЛІЧ, М. (2017) Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. Іn: Копорова, К., ед. (2017) Studium Carpato-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, с. 15.

[16] Переложене з анґліцького языка. Oral history [online]. Доступне на: <https://en.wikipedia.org/wiki/Oral_history>

[17] КСЕНЯК, М. (2002). Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

[18] БОДНАР, І. (2021) Стары рущаньскы пригоды. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-8244-000-6.

[19] ГОРАК, К. (2020) Адолф Івановіч Добряньскый: Зоря на небі, а над головов штранґ. In: ПАДЯК, В. – М. ПАВЛІЧ, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбер з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, ISBN 978-80-555-2656-0, с. 249-276.

[20] К тому нас іншпіровав Zakliaty kláštor успішного словацького писателя Юрая Червенака, в котрім выступує збератель фолклору Павол Добшіньскый. Реална історічна особность є функчнї запоєна до детектівного патраня дякуючі Добшіньского зналостям фолклору даной области. Докладный історічный выскум і конзултації з одборниками потім заручують, же такый літературный чін буде без „перекручованя історії‟ або зневажованя одказу історічной особности. Анотацію книжкы Zakliaty kláštor мож найти онліне на: <https://cervenak.sk/clanok/zakliaty-klastor>

[21] Автор быв за тот твір оцїнєный в рамках Літературного конкурзу Марії Мальцовской (орґанізованый Сполком русиньскых писателїв Словеньска) в р. 2017.

[22] Так мож пописати „тверду‟ наукову фантастіку (hard science fiction), котра хоснує зналости із хемії, фізікы, астрофізікы, математікы і т. д.

[23] „Мягка‟ наукова фантастіка (soft science fiction), котра хоснує главнї зналости із псіхолоґії, соціолоґії а т. д., замірює ся на псіхічне пережываня, вопросы моралкы і етікы в одношіню ку технічному проґресу.

[24] Даньєла Капралёва была за зборник Серна в (не)раю оцїнена Цїнов Александра Павловіча за оріґіналну русиньску літературу в р. 2019. Людміла Шандалова была за книжку Червеный берег оцїнена таксамо Цїнов Александра Павловіча за оріґіналну русиньску літературу в р. 2017. Місія Владїслава Сивого была оцїнена в рамках 8. Літературного конкурзу Марії Мальцовской в р. 2021.