Вышла перша тогорочна книжка АРК в СР – МОНІКА автора Мілана ҐАЯ (рецензія)
Хоць любовна ці інтімна ліріка є обычайно (або выходячі з мужско-женьскых стереотіпів лем зданливо) доменов жен, в русиньскій літературї вступує до тых вод Мілан Ґай, (родак із Сукова) котрый ся дотеперь презентовав духовнов ліріков (спомяньме наприклад Молитва Русина з р. 2012 ці З нами Бог з р. 2019). Тематіка любви не є Міланови Ґаёви чуджа, ай кедь ся нёв у минулости занимав скорїше у споїню з віровызнанём і любовлёв к Богу.
В новій публікації Моніка (10. ёго книжка в русиньскім языку) ся автор занимать любовным чувством мужа ку женї. Даный зборник поезії є роздїленый до трёх частей: Спознаваня, Вєдно і Розход. Поет ся в них занимать окремыма фазами одношіня, од першого залюбіня і безсонных ночей аж по часто необходимый і смутный розход.
Окремы стихы споює єднакый лірічный субєкт – муж у зрїлім віцї, котрого любов заскочіла і несподївала. Мілан Ґай так указує, же любов не познає граніцї ани віковы обмеджіня і може прийти в каждім віцї.
Не значіть то але, же іде о – подля дакого к даному віку – адекватне спокійне чувтво, але праві наспак – субєкт ся безголово залюбить, у вырї чуств страчать голову і дотеперїшня екзістенція самотности уж про нёго не є алтернатівов, з котров бы ся змірив. В дакотрых стихах поет описує і чутёву паралізу, коли лірічный субєкт уж не докаже іншак єствовати, безгранічно ся оддає чувствам на мілость і немілость.
Не є але вшытко лем ружове і красне, як у першій безголовій фазї, автор тыж спрацовлює одрїкнутя і неповторїня чувств, страту контакту і неперемінену шансу на одношіня. Не обходить тыж морално проблематічну сітуацію, як є любов ку двом женам.
Лірічный субєкт але не страчать свою моралну інтеґрічность, і надале з почливостёв ся ставить ку присязї манжелцї і чує одповіность за родину. Література писана мужми ці женами має нераз і особы одповідаючі віку, в припадї лірікы то платить о дашто веце, з оглядом на іщі близше перепоїня лірічного субєкту з автором. В русиньскій літературї
авторков любовной поезії є главно Квета Мороховічова-Цвик із єй літературным противником, зато є приємным несподїванём, же в тій области ся буде презентовати і мужскый автор. (Самособов, попри Юркови Харитунови, котрого творчость має іншый
характер і внимаме ю скорїше як гуманістічне вызнаня любви к жывоту і вшыткому, што собі в нїм автор цїнить).
В данім зборнику бы наісто нашов своє місце глубшый філозофічный аспект, наприклад снажіня прямовати к доконалїшій аналізї одношінь ці порозумлїню основы чувственного піднесїня, котре є парадоксно, так просте, а єдночасно про каждого з нас унікатне і неповторне. Што але не є теперь, може быти в будучности.
Михал Павліч
Надгорїты мої днї (Позн. ред.: Обалка є з вырїзом образу Александра Зозуляка: Люде із смутного дому) суть емотівным вызнанём ся необычайно внимаючого твора, якым може быти поет. Лірічный субєкт представлять зрїлого і скушеного чоловіка, про котрого є любов довірно знама, єдночасно зась і зась необычайна і фасцінуюча. Любов представлять найвекшый принціп, подля котрого бы мав чоловік жыти. В тых стихах Харитун презентує різны налады лірічного субєкту, ці уж іде о вічного, но не наївного чоловіка, розчарованого або вырівнаного чоловіка, позераючого до минулости із носталґіёв і гармоніёв. Зачарованя мож найти ай у стихах із тематіков природы, в котрых Харитун высловлює своє одношіня к домовинї, ку жывій природї і ку чудесу, яке представлять жывот. Находять ся ту і поезії мотівованы выстїгованём ся з родного села про будованя водной гати Старина, подіёв, котра представлять про поета траґічну і болестиву скушеность. Розбурены чутя але докаже упокоїти і утїшыти писанём стихів, высловлюючіх несловлительне.
