Značka: Академія русиньской културы

Укажка з книжкы Мілана Ґая: Правдива выповідь

Leave a comment

Соловей
Соловей у близкім лїсї
заспівав весело
і обывателїм лїса
послав так знамено.

Послав го голосным співом
скоро, завчас зрана,
і збудив із спаня
так лїсного пана.

Надавати зачав медвідь
рычанём із горы,
бо выходив він акурат
із глубокой норы.

Хто лем собі то дозволив
співом ня збудити,
і так скоро завчас рана
мене насердити?

Выстрашыло барз і пташків
голосне рычаня,
зобудило їх на стромох
із ночного спаня.

Но а як скончів соловей
свій спів у потічку,
гнедь спознали, хто є винный
за ранню розцвічку.

Рїка Лаборець

Коли выйдеш меджі Верьхы
на берег высокый,
увидиш Лаборець-воду,
якый він глубокый.

В Чертіжняньскім хотарї
спід землї выходжать,
а по дразї до далека
вшыткы воды зберать.

А в Гуменнім уж є нёго
дость велика плоха,
бо злїва до нёго тече
щі вода Ціроха.

При Стретавцї коло Воян
смерує до Угу,
котрый тече з Україны
з северу до югу.

Над електрарнёв Вояны
воды згромаждює,
бо цїлый великый завод
із нёв засобує.

Латоріцю стрїтить тиху,
барз лїнивый єй „крок‟
і вєдно течуть корытом
уж як рїка Бодроґ.

(Мілан Ґай: Правдива выповідь, Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2021, ISBN 978–80–89798–26–1, с. 21–25)

Узрїла світло світа нова книжка Меланії Германовой – ЛЮДЕ, БУДЬМЕ ЛЮДМИ

Leave a comment

При баданю літературы є аналізованый нелем самый твір, але інтересують нас і околности ёго взнику, сполоченьскы, історічны і културны условія, котры могли на творцю впливати. Днешня сітуація засягує жывот каждого з нас, главно неґатівнї, но єдночасно може дїяти на писателя і як мотівуючій ці іншпіруючій фактор. Дахто ся може „звезти“ на пандемічній лінії і сягне у своїх писательскых актівітах по безутїшній атмосферї, повній апокаліптічных представ, іншы авторы сі але можуть выбрати протилежный приступ – апеловати на людей, абы были зась людми. З такым заміром была вытворена і найновша публікація Меланії Германовой (нар. 3. 11. 1937 у Выдрани, котра жыє і творить у Габурї і выдає свою 4. книжку в русиньскім языку).

Авторку чітателї  русиньской літературы знають вдяка зборникам короткой прозы (Дїтём про радость і поучіня із року 2016) ці балад і баёк (Смутне і веселе з р. 2020). Посланя Германовой є про ню натілько важне, же ся уж находить у самій назві книгы. Іде о зборник текстів короткой прозы, котрый має  шляхетный замір. Як повіла сама авторка у передслові, намагать ся чітателя побавити і збавити го похмурных думок, єдночасно му на основі прикладів своїх літературных героїв проговорити до душы і привести назад к людьскости, котру сьме, видить ся, в сучасных тяжкых часах стратили.

Прозу Люде, будьме людми не є тяжко зачленити до розвитку русиньской літерартуры на Словакії по р. 1989, про котру є тіпічна орьєнтація на знаме домашнє середовиско і простых людей (напр. Штефан Смолей) і морално ці выховно дїяти посередництвом байкы ці алеґорічной пригоды (напр. Миколай Ксеняк). Поставами Германовой пригод суть просты люде, рїшаючі проблемы, котры приносить каждоденный жывот. Выступають ту на єднім боцї протаґоністы, што роблять хыбы, піддаваючі ся своїм слабостям. А на другій сторонї „барікады“ суть особы, якы охранюють людьскость, моралны цїнности і котры із стереотіпом „сельского розуму‟ ці мудрости высокого віку приносять до проблематічных і нераз хаотічных сітуацій рїшіня, подають помічну руку. Часто піднимають варовный палець і высловлюють поучіня про своїх близкых, але і чітателїв. Тото вшытко в усмівнім, часто гуморнім дусї.

Зборник Меланії Германовой може не приносить до русиньской літературы ніч радікалне ани револучне, но наісто в сучасности потребне. Не мусиме то поважовати за недостаток, бо авторка чутливо внимать тоту нелегку добу і з щіростёв і змірливостёв старшого чоловіка нукать рїшіня.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Центра языків і култур народностных меншын Пряшівской універзіты в Пряшові, Словакія

Вышла далша книжка АРК в СР, зборник поезії Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой – КАПКЫ РОСЫ

Leave a comment

Сучасна русиньска література на Словакії по роцї 1989 має єдну сполочну рису – скоро каждый русиньскый писатель має у своїй творчости холем єдну книжку присвячену дїтьскому чітателёви, іншы пишуть лем літературу про дїти і молодеж. Не мож ся тому чудовати, праві тоты авторы, з котрых многы были актівны і в третїм русиньскім народнім возроджіню, собі найвеце усвідомлюють потребу навчаня наймолодшой русиньской ґенерації і главно знаня русиньского языка словом і писмом. Дакотры авторы (напр. Людміла Шандалова) выдавають свої книжкы про дїти і в латиніцї, і в азбуцї, із заміром захопити штонайвекше коло молодых чітателїв.

І література Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, народженой 14. 5. 1939 у Збудьскім Рокытові, котра жыє і творить у Меджілабірцях, а теперь выдає свою 27. книжку поезії в русиньскім языку, є скоро без вынятку присвячена дїтём, причім у нїй домінує главно проста рітмічна поезія, котра є вгодна про навчаня русиньского языка і при приправі на декламаторьскы конкурзы русиньской літературы. З богатой творчости мож спомянути зборникы поезії  Пчолка (2010), Родне слово (2016), За шыроке море (2016), Мотылик (2017) ці Розквітнута лука (2018).

Найновшый зборник – Капкы росы приносить тематічно різнороду поезію, котра ся складать з дакількох частей. Ґіцова-Міцовчінова пише о „тіпічно дїтьскых‟ темах як є гра, домашнї звірята, околишня припода, части рока або церьковны свята, послїднёв частёв зборника суть гаданкы. Авторка ся намагать у чітателя розвивати позітівну жывотну позіцію, яку напрямлює к почливости і оцїнїню красы природы.

Стишкы але мають сполочне то, же веце або менше прямо ся намагають выховно дїяти на молодого чітателя описанём „русиньской реалности‟, і так тот зборник можеме дати довєдна з літературов Миколая Ксеняка, котрый мав подобный приступ, главно тематіков о дротарях. Русиньскы дїти ся так од Ґіцовой-Міцовчіновой дізнають о еміґрації і міґрації за роботов; комплексны проблемы як школство, познаня родного языка і културы суть описаны подобно, як у Миколая Ксеняка, і в припадї зборника поезії Ґіцовой-Міцовчіновой, даколи уступує естетіка віршів перед праґматічным приступом.

Михал Павліч

Зборник Штефана СМОЛЕЯ – Мамко моя, чом праві я? (рецензія)

Leave a comment

Штефан Смолей належить до старшой ґенерації русиньскых писателїв Словакії, котра была літературно актівна в періодї по роцї 1989, в третїм русиньскім народнім возроджіню. Автор є знамый і оцїнёваный передовшыткым як прозаік (Премія Александра Духновіча за русиньску літературу, в ёго припадї за прозу Бурї над Бескидами в р. 2014), но в послїднїх роках дає перевагу тыж поетічній і байкарьскій творчости (напр. стихы Білы марґареткы, 2015, Мамко наша, 2016; байкы у зборнику Чудный світ, 2011).
Теперїшня публікація Мамко моя, чом праві я?, є зборником короткой прозы і 32. ёго книжков у русиньскім языку. Як є авторовым звыком, дїя проходить в минулости в домашнїм середовиску на русиньскім селї меджі простыма людми. Окремы тексты суть взаємно звязаны централнов постатёв Андрія Гороха і ёго пригодами в дїтинстві. Сполочным мотівом ці кулміначным пунктом тых текстів є але Андріёве похворїня ці зранїня, котре здобуде.

На єднім боцї так мож крітіковати повторёваня єднакого мотіву, на другім боцї мож оцїнити то, же Смолей го выужывать на то, жебы фарбисто ілустровав жывот селян в минулости. В книзї ся находять описы русиньской културы, напр. народного лїчіня ці запоїня „сельского розуму‟ (причім автор го не ідеалізує, але вказує тыж на ёго наслїдкы), святочных звыків, дїтьскых гер, але і роботы (пастырьство в дїтинстві, дереворубство у дорослім віцї).
Єдночасно Смолей вказує і на наслїдкы і можны комплікації нелегкого жывота карпатьскых Русинів, котры в минулости жыли самостачным жывотом – скоро вшытко потребне собі выробили або здобыли вдяка домашнїм звірятам, выпестовали ці назберали у лїсї. Одношіня домашнїх звірят і селян было сімболічне, домашнї звірята злегшовали роботу на полю, выпестованы плоды служыли на обжыву про людей, як і звірїв, котры дале помагали на полю. В припадї, кедь ся селянам стратила худоба ці дїтина потребовала лїчїня, зразу є огрожена обжыва родины і выникать нерїшытельный єствуючій проблем.
Мамко моя, чом праві я? зато може быти інтереснов публікаціёв про шыроку шкалу чітателїв русиньской літературы, од простых чітателїв аж по штудентів, учітелїв і науковцїв, котры ся занимають літературов.

Михал Павліч

Укажка з книжкы Мілана Ґая: Правдива выповідь

Leave a comment

Пензія
Дожыв єм ся хвала Богу
того часу і я,
бо приходить вытужена
і моя пензія.

Теперь мі є добрї
жыти на тім світї,
бо уж до роботы
не мушу ходити.

Буде мати свій час,
інакшого пана,
бо не мушу встати
скоро, завчас зрана.

Кажде рано буду годен
і довше поспати,
лем няй буде мі од Бога
дано благодати.

Жебы єм міг кажде рано
ёму дяку дати,
і вєдно з ёго помочов
в здравю прожывати.

 

Так єсь собі, Ганько

Так єсь собі, Ганько,
жывот затрепала,
же-сь собі за мужа
Михала узяла.

Не оддасть він тобі
дома почливости,
до смерти він буде
грызти твої кости.

Видиш, як ку тобі
теперь ся справує?
Надавать на тебе,
не цїнить – збыткує.

А як прийдуть дїти,
тяжко на тя буде,
бо ниякый покій
у домі не буде.

(Мілан Ґай: Правдива выповідь, Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2021, ISBN 978–80–89798–26–1, с. 21–25)

Вышла перша тогорочна книжка АРК в СР – МОНІКА автора Мілана ҐАЯ (рецензія)

Leave a comment

Хоць любовна ці інтімна ліріка є обычайно (або выходячі з мужско-женьскых стереотіпів лем зданливо) доменов жен, в русиньскій літературї вступує до тых вод Мілан Ґай, (родак із Сукова) котрый ся дотеперь презентовав духовнов ліріков (спомяньме наприклад Молитва Русина з р. 2012 ці З нами Бог з р. 2019). Тематіка любви не є Міланови Ґаёви чуджа, ай кедь ся нёв у минулости занимав скорїше у споїню з віровызнанём і любовлёв к Богу.
В новій публікації Моніка (10. ёго книжка в русиньскім языку) ся автор занимать любовным чувством мужа ку женї. Даный зборник поезії є роздїленый до трёх частей: Спознаваня, Вєдно і Розход. Поет ся в них занимать окремыма фазами одношіня, од першого залюбіня і безсонных ночей аж по часто необходимый і смутный розход.
Окремы стихы споює єднакый лірічный субєкт – муж у зрїлім віцї, котрого любов заскочіла і несподївала. Мілан Ґай так указує, же любов не познає граніцї ани віковы обмеджіня і може прийти в каждім віцї.


Не значіть то але, же іде о – подля дакого к даному віку – адекватне спокійне чувтво, але праві наспак – субєкт ся безголово залюбить, у вырї чуств страчать голову і дотеперїшня екзістенція самотности уж про нёго не є алтернатівов, з котров бы ся змірив. В дакотрых стихах поет описує і чутёву паралізу, коли лірічный субєкт уж не докаже іншак єствовати, безгранічно ся оддає чувствам на мілость і немілость.
Не є але вшытко лем ружове і красне, як у першій безголовій фазї, автор тыж спрацовлює одрїкнутя і неповторїня чувств, страту контакту і неперемінену шансу на одношіня. Не обходить тыж морално проблематічну сітуацію, як є любов ку двом женам.
Лірічный субєкт але не страчать свою моралну інтеґрічность, і надале з почливостёв ся ставить ку присязї манжелцї і чує одповіность за родину. Література писана мужми ці женами має нераз і особы одповідаючі віку, в припадї лірікы то платить о дашто веце, з оглядом на іщі близше перепоїня лірічного субєкту з автором. В русиньскій літературї
авторков любовной поезії є главно Квета Мороховічова-Цвик із єй літературным противником, зато є приємным несподїванём, же в тій области ся буде презентовати і мужскый автор. (Самособов, попри Юркови Харитунови, котрого творчость має іншый
характер і внимаме ю скорїше як гуманістічне вызнаня любви к жывоту і вшыткому, што собі в нїм автор цїнить).
В данім зборнику бы наісто нашов своє місце глубшый філозофічный аспект, наприклад снажіня прямовати к доконалїшій аналізї одношінь ці порозумлїню основы чувственного піднесїня, котре є парадоксно, так просте, а єдночасно про каждого з нас унікатне і неповторне. Што але не є теперь, може быти в будучности.

Михал Павліч

Вышла перша тогорочна книжка АРК в СР – МОНІКА автора Мілана ҐАЯ

Leave a comment

Хоць любовна ці інтімна ліріка є обычайно (або выходячі з мужско-женьскых стереотіпів лем зданливо) доменов жен, в русиньскій літературї вступує до тых вод Мілан Ґай, (родак із Сукова) котрый ся дотеперь презентовав духовнов ліріков (спомяньме наприклад Молитва Русина з р. 2012 ці З нами Бог з р. 2019). Тематіка любви не є Міланови Ґаёви чуджа, ай кедь ся нёв у минулости занимав скорїше у споїню з віровызнанём і любовлёв к Богу.
В новій публікації Моніка (10. ёго книжка в русиньскім языку) ся автор занимать любовным чувством мужа ку женї. Даный зборник поезії є роздїленый до трёх частей: Спознаваня, Вєдно і Розход. Поет ся в них занимать окремыма фазами одношіня, од першого залюбіня і безсонных ночей аж по часто необходимый і смутный розход.
Окремы стихы споює єднакый лірічный субєкт – муж у зрїлім віцї, котрого любов заскочіла і несподївала. Мілан Ґай так указую, же любов не познає граніцї ани віковы обмеджіня і може прийти в каждім віцї.
Не значіть то але, же іде о – подля дакого к даному віку – адекватне спокійне чувтво, але праві наспак – субєкт ся безголово залюбить, у вырї чуств страчать голову і дотеперїшня екзістенція самотности уж про нёго не є алтернатівов, з котров бы ся змірив. В дакотрых стихах поет описує і чутёву паралізу, коли лірічный субєкт уж не докаже іншак єствовати, безгранічно ся оддає чувствам на мілость і немілость.
Не є але вшытко лем ружове і красне, як у першій безголовій фазї, автор тыж спрацовлює одрїкнутя і неповторїня чувств, страту контакту і неперемінену шансу на одношіня. Не обходить тыж морално проблематічну сітуацію, як є любов ку двом женам.

Укажку з книгы Мілана Ґая – Моніка мож найти ту!

Лірічный субєкт але не страчать свою моралну інтеґрічность, і надале з почливостёв ся ставить ку присязї манжелцї і чує одповіность за родину. Література писана мужми ці женами має нераз і особы одповідаючі віку, в припадї лірікы то платить о дашто веце, з оглядом на іщі близше перепоїня лірічного субєкту з автором. В русиньскій літературї авторков любовной поезії є главно Квета Мороховічова-Цвик із єй літературным противником, зато є приємным несподїванём, же в тій области ся буде
презентовати і мужскый автор. (Самособов, попри Юркови Харитунови, котрого творчость має іншый характер і внимаме ю скорїше як гуманістічне вызнаня любви к жывоту і вшыткому, што собі в нїм автор цїнить).
В данім зборнику бы наісто нашов своє місце глубшый філозофічный аспект, наприклад снажіня прямовати к доконалїшій аналізї одношінь ці порозумлїню основы чувственного піднесїня, котре є парадоксно, так просте, а єдночасно про каждого з нас унікатне і неповторне. Што але не є теперь, може быти в будучности.

В друкарни є друга книжка авторкы і друга тогорочна публікація АРК в СР, книжка Марії ҐІРОВОЙ-ВАСЬКОВОЙ – Спомины сердця

Leave a comment

Про сучасну русиньску літературу є характерістічне навертаня ся до минулости, до простїшых часів, нераз силно зафарбленых ружовов фарбов ідеалізації і носталґії. Нечудо, кедь векшына писателїв належить до старшой ґенерації Русинів.
Авторы ся з тематіков минулых часів можуть попасовати вшеліяк, в їх творчости ся находять тексты засаджены до сельского середовиска, конфлікты выходять із каждоденного жывота ці пишуть властны мемоары (спомяньме, наприклад, Миколая Ксеняка, Штефана Смолея ці Марію Мальцовску).
Зборник Марії Ґіровой-Васьковой Спомины сердця уж подля назвы говорить, же свому чітателёви понукать тексты, котры выходять з минулости і зо споминів. Зборник ся складать з дакількох тематічно розлічных частей, з поезії і прозы, із смутных і веселых
текстів.
Невыслуханы просьбы матери обсягують поезію з темов страты дїтины і жалю над передчасно сконченым молодым жывотом, автентічно описує траґічность того, кедь родіч поховать властну дїтину. Часть Віршы про дорослых передавають любов і обдив ку природї і родному краю, снажить ся у чітателя проявити емоції, котры бы прямовали к подобному одношіню, яке має ку своїй домовинї Ґірова-Васькова. Находить ся ту тыж дакілько стихів, котры ся пригваряють ку русиньскым особностям ці орґанізаціям (подобну літературу писав і Миколай Ксеняк, наприклад, у книжках: Формованя русиньской ідентіты, Резонанції на книгы і події). Важно ладжена поезія є наслїдно вымінена за одлегшены стихы з выховным підтоном із жывота дїтей на селї, котры зажывають вшеліякы пригоды і періпетії, што ся лем чудом не кончать траґічно.
Другов половинов нового зборника суть короткы прозаічны текты в части Засмійме ся на своёв бідов, котры мають знакы алеґорії ці анекдоты (даколи іде о знамый адаптованый жарт). Авторка в них описує пригоды зо жывота, што ся можуть стати хоцьде і хоцькому. Пригоды нераз описують хытрость і шпекуланство, котре не все є покаране. Ці уж іде о манжельскы натїговачкы, зависть і малость чоловіка, з пригод многораз выходить мудрость научена вдяка „школї жывота‟. Книжка поезії Марії Ґіровой-Васьковой зато своїм способом припоминать кухнёвый давковач на поперь (або ай на іншы присмакы – оцет, чілі ці ванілковый цукерь) – находять ся ту тексты веселы і важны, описує мудрость і глупость, як і іншы менше доброчестны людьскы властности. Тематічна рoзнородость але створює чутя ославы пестрости і многоракости смаків жывота.

Вышла нова книжка Юрка Харитуна: Надгоріты мої днї

Leave a comment

Творчость русиньского автора Юрка Харитуна є облюблена нелем меджі чітателями, але і меджі літературныма крітіками і членами порот, котры посуджують русиньску літературу. Харитун быв у роцї 2011 і 2014 оцїненый Цїнов Александра Павловіча за оріґіналный твір в русиньскім языку (збіркы Мої жалї і Мої незабудкы), так істо Преміёв Александра Павловіча за стихы Моя тринадцята (2019). Харитун є тыж реґуларным участником і єдным із оцїненых у Літературнім конкурзї Марії Мальцовской, котрый орґанізує Сполок русиньскых писателїв Словакії. Поет є прімарным автором рефлексівной і інтімной поезії, в ёго творчости ся тыж находить збірка дїтьского фоклору Дякую, мамко! (2016) ці анекдот (Діяґноза: Фіґлї про дїти (2018).

Надгорїты мої днї (Позн. ред.: Обалка є з вырїзом образу Александра Зозуляка: Люде із смутного дому) суть емотівным вызнанём ся необычайно внимаючого твора, якым може быти поет. Лірічный субєкт представлять зрїлого і скушеного чоловіка, про котрого є любов довірно знама, єдночасно зась і зась необычайна і фасцінуюча. Любов представлять найвекшый принціп, подля котрого бы мав чоловік жыти. В тых стихах Харитун презентує різны налады лірічного субєкту, ці уж іде о вічного, но не наївного чоловіка, розчарованого або вырівнаного чоловіка, позераючого до минулости із носталґіёв і гармоніёв. Зачарованя мож найти ай у стихах із тематіков природы, в котрых Харитун высловлює своє одношіня к домовинї, ку жывій природї і ку чудесу, яке представлять жывот. Находять ся ту і поезії мотівованы выстїгованём ся з родного села про будованя водной гати Старина, подіёв, котра представлять про поета траґічну і болестиву скушеность. Розбурены чутя але докаже упокоїти і утїшыти писанём стихів, высловлюючіх несловлительне.

Книга Надгорїты мої днї продовжує в традіції попереднїх збірок стихів автора. Харитун є вірный „вічным темам‟ поетів – любви, природї і творчости – но то нияк не мішає. Харитун має талент  позерати на тоты самы мотівы все з іншого боку, з поужытём новых метафор, оріґіналных прирівнянь ці інтересных аналоґій, охабляючі чітателя в задумованю ся над значінём ёго слов. Кажда нова поетічна збірка є зато вітаным приносом до розвиваючой ся сучасной русиньской літературы на Словакії.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок:  200, ISBN: 978-80-89798-29-2).

Вышла нова книжка Елены Хомовой-Грінёвой: Під скалов росте свербогуза

Leave a comment

Про кажду літературу, а тоту мінорітну окреме, є прічінов на малу ославу выданя першой публікації нового автора. А прічінов на велику ославу є факт, кедь літературна творчость надїйного автора не скончіть лем при першій публікації. Такый є і приклад Елены Хомовой-Грінёвой. І кедь в роцї 2020 быв выданый єй першый зборник поезії в русиньскім языку (Уяцькыма дражками), не іде о нову авторку. Авторка в минулости вецераз взяла участь у Літературнім конкурзї Марії Мальцовской, котрый оцїнює оріґіналны і дотеперь непублікованы прозаїчны, поетічны і драматічны тексты в русиньскім літературнім языку.

В сучасности предкладать новый зборник поезії під назвом Під скалов росте свербогуза. Поетічный зборник є компонованый подобно як попередня публікація, котру сьме означіли як розлічнофаребный калейдоскоп ці мозаіка русиньского бытя. І кедь в новім зборнику ся находять стихы з русиньсков тематіков у змыслї пережываня русиньской ідентічности, апелації на незабываня родного языка, але і шпеціфічна тема охабленой домовины і емоцій, пережываных по навернутю ся до родного краю, Елена Хомова-Грінёва прімарно ся зосереджує на пережываня лірічного субєкту, котрый представлять старшого, скушенїшого чоловіка і ёго погляд на жывот. Лірічный субєкт є характерістічный покоров і змірливым приступом ку світу, толеранціёв і порозумлїнём, на другім боцї ся ту находить мотів бігу часу і наслїдной старобы, ці уж у вызнамі прожытой мудрости і снажіня передати свої скушености далшій ґенерації, навертанями до минулости і єй ідеалізованого пережываня, котре є зафарблене носталґіёв, або і у вызнамі із швыдкостёв і неминучостёв, з яков прибывають „лїтокругы‟. Авторка у своїх стихах ся не занимать лем минулостёв і пережытым, але повторяючім ся мотівом є і сучасна пандемічна сітуація, неіста будучность і емоції з нёв споєны. Лірічный субєкт але на поміч проти страху і безнадїї находить силу у Бога в молитвах, операть ся тыж о єдность русиньского народа ці істоту находить у знамій природї своёго родного місця.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 192, ISBN: 978-80-89798-31-5).

1 2 3 4