Вышла книжка АРК в СР – Мілан Ґай: Несповнены слюбы

Мілан ҐАЙ, народженый 23. 7. 1954 у Сукові, жыє і творить в Меджілабірцях, теперь выдав 11. свою книжку в русиньскім языку.

Творы сучасной русиньской літературы на Словакії суть проявом довготривалых снажінь і актівностей у рамках періоду третёго народного возроджіня, котре надале проходить. Знакми той літературы є окрем іншого адресованя творів як дїтьскому, так і дорослому русиньскому чітателёви. Про писательску карьєру Мілана Ґая тоты знакы суть платны.

На першый погляд ся здасть, же найновша книжка Несповнены слюбы є прозов адресованов дозріваючому чітателёви, котра в сучаснїй русиньскій літературї на Словакії скоро апсентує. Ґай розповідать пригоды ґрупы камаратів у часї почас їх переміны із штудентів на дорослых хлопів і почас здобываня робочіх скушеностей. Хоць бы то служыло чітателёви на ідентіфікацію з особами, якы бы му были пертнерами почас снажіня зорьєнтовати ся у дорослім жывотї і гляданю ёго смыслу, не є то так. Автор присвячує скоро цїлу увагу главно особі Івана і ёго першій любви, взаємному спознаваню ся, тужіню і трапіню.

Путованя за школов і роботов служыть главно про описаня навертаня ся домів і за родічами, ку постійным робочім повинностям на селї, коты суть фарбисто і подробно описаны. Особы молодых хлопцїв нераз споминають на минулы зажыткы і планують будучі стрічі. Пригоды суть носталґічно ладжены, їх дїя є без выразнїшых конфліктів, і хоць были Несповнены слюбы, може, адресованы доспіваючім, з высше спомянутых причін поважуєме публікацію за вгодну скорїше про старшу ґенерацію чітателїв, котра тоту книжку оцїнить омного раз веце, як тота молодша.

Вышла далша книжка АРК в СР – Елена Хомова-Грінёва: Любов сердця / Ľubov serdcʾa

Елена ХОМОВА-ГРІНЁВАнароджена 2. 3. 1958 в Удолю, жыє і творить в Старій Любовнї, теперь выдаla 6. свою книжку в русиньскім языку.

Елена Хомова-Грінёва теперь предложыла чітателёви свою нову збірку поезії в русиньскім языку азбуков і русиньскім языку латиніков. Уж сама назва Любов сердця ясно говорить, же у віршах буде доміновати вічный мотів любови. Поетка ся так найновшов публікаціёв у рамках сучасной русиньской література на Словакії дістає по боку Кветы Мороховічовой Цвик і Юрка Харитуна тым, же они передали свої чутя нелем к партнерьскым односинам, але і к природї, домовинї ці писаню віршів.

Напротив тому Елена Хомова-Грінёва але зосереджує ся лем на емоціоналны чутя меджі мужом і женов, лайт мотів любови ся в збірцї проявлює у різных формах, фазах і проявах. Од незвязаной радости з розгорїня ся іскры любови і нетерпезливого очекованя далшой стрїчі, аж по охолоджіня ся чутя і евентуалне розлучіня.

У збірцї мож тыж найти віршы з мотівом одходу і лучіня ся, ці чеканя на навернутя любимого пертнера, котре є тыж даколи марне і безнадїйне. Фарбисты описы поцїлунків і дотулянь суть ту в меншій мірї, Хомова скорїше описує душевны тугы люблячіх ся, але і стабілны чутя довгорочных партнерів..

Композіція поезії є проста, у віршах перевагу мають описны метаморфозы а главно порївнованя. Авторка нераз выраховлює і наподобнює любов к різным жівелным природным проявам. Головнов думков збіркы є то, же любов представлює ідеал і змысел жывота, по котрых чоловік неперестанно прагне, даколи але по снагах і жертвах ай так зажывать терьпке розчарованя. В такых припадох але авторка нераз припоминать потенціалну надїю на нове партнерство, котре принесе щастя на цїлый жывот.

Меланія Германова: Што жывот принїс (рецензія)

Меланія ГЕРМАНОВА, народжена 3. 11. 1937 у Выдрани, жыє і творить в Габурї, теперь выдає свою 5. книжку в русиньскім языку.

В сучасній русиньскій літертурї є намного у векшій мірї заступлена поезія як проза, зато каждый далшый зборник короткой прозы або амбіціонїэнїшы векшы жанры вітаме з інтересом і очекованём. Вшытко высше спомянуте платить і о найновшій публікації Меланії Германовой Што жывот принїс. Авторка ся в русиньскій літературї обявила в роцї 2015 із зборником прозы Дїтём про радость і поучіня, на котрый пізнїше надвязали дайшов публікаціёв як Смутне і веселе  (2020), Жывот – то не театер (2021) і Люде, будьме людми (2022).

Што жывот принїс Меланії Германовій уж традічно назначує тему, а то розповіданя, котре выходить з властного жывота. В текстах короткой прозы Германова в них ілуструє тыж жывот Русинів на селї в минулости, їх жывотны условія і пріоріты а з того выходяче одношіня к жывоту ці світогляд. У своїх пригодах тыж ілуструє вынаходливость і „простый сільскый розум‟, ку котрому были Русины дотиснуты тяжкым жывотом, але і взаємнов помочов і сполуналежность родаків, котры ся в припадї потребы без ваганя проявлять. Далшым рисом зборника Меланії Германовой є тыж высловлёваня ся к вопросам і проблемам народной ідентічности, котру мож внимати як вічну тему авторів сучасной русиньской літертуры на Словакії, окремо той старшой ґенерації, котра была нераз прямо актівна в емціпачных процесах зачатых нїжнов револуціёв у роцї 1989.

Подобно як в публікації Спомины і очекованя вызначного русиньского писателя Миколая Ксеняка, і ту оцїнюєме автобіоґрафічны елементы і інформації о жывотї авторкы і єй родины, зато же нам то уможливлює близше спознати особность писателя. Публікація бы зато могла быти інтереснов нелем про задуманого адресата, значіть старшых чітателїв русиньской літераруры, але тыж можно ай про одборників, што ся занимають русиньсков літературов.

Штефан Смолей: Радостне навернутя (рецензія)

Штефан СМОЛЕЙ, народженый 13. 9. 1933 у Рошківцях, жыє і творить в Меджілабірцях, теперь выдав 33. свою книжку в русиньскім языку.

З прибываючіма роками ексістенції сучасной русиньской літературы по роцї 1989, а главно по Мальцовской одходї до вічности літературны крітіци і одборникы, што ся занимають белетріёв, наісто збачіли, же проза стає ся чім дале тым веце цїннїшов, што є неґатівный і смутный факт. І з той причіны позітівно оцїнюєме снажіня автора Штефана Смолея, котрый почас скоро цїлой писательской карьєры выразно преферовав прозаїчны жанры коротшого і довшого розсягу, за што быв одборниками оцїненый Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу за прозу Буря над Бескидами (з р. 2012). В прозї Радостне навернутя розповідать пригоду молодых людей, Андрія і Геленкы, котрых любов од зачатку мусила боёвати і з несогласом родічів. Із зроблїнём їм хрестиків на чела здасть ся, же їх щастя не буде мати кінця, але не знають, же нечекана траґедія є близко.

Прозаїчна творчость Марії Мальцовской вызначує ся главно сильнов і невіроятнов псіхолоґіёв героїв єй творів. Характер і черты Смолеёвых героїв выходить із знамых архетіпів і очекованых властивостей, выходящіх із поглавной діференціяції і позіції в родинї. Смолеёва проза дає главно акцент на подробнїше описованя способу жывота в минулости, роботу на ґаздівстві, але ай звыків і традіцій. Скоро половина розсягу Радостного навернутя творить опис свадьбяных звыків, котры суть доповнены і многыма співанками і властныма поетічныма вытворами. Смолей так чітателёви уможливлює спознати звыкы і обычаї минулости, з котрыма ся уж в сучасности молодшы ґенерації стрїчаюти взацнїше, і то главно на селах або вдяка людей діючіма у фоклорных колектівах. Авторів штіл писаня в тым творї рітмом і нераз ай ґраматічным рімом звыкне переходити до віршованой прозы.

Треба повісти тыж, же Штефан Смолей ся уж давнїше настало усадив у часопросторї русиньского села минулости і главно в тематіцї тяжкого жывота простых русиньскых селян, котры мусять боёвати з нелегков своёв судьбов. На єдній сторонї сталый чітатель Смолеёвой літературы дістане то, што чекав і преферує, но особно собі думам, же є шкода, же автор веце неексперіментує з тематіков і конфліктами пригод.

Гелена Ґіцова-Міцовчінова: Заслызена Україна (рецензія)

Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, народжена 14. 5. 1939 у Збудьскім Рокытові, жыє і творить в Меджілабірцях, теперь выдала свою 29. книжку в русиньскім языку.

Вдяка зборнику Заслызена Україна можеме оцїнити тематічный перелом, котрый Гелена Ґіцова-Міцовчіноа започала уж  в дакотрых попереднїх публікаціях, главно в послїднім зборнику І співам, і плачу з року 2023. Авторка в послїднїх роках презентує поезію меланхолічно, жалостиво і смутно наладжену. Найновшый зборник Заслызена Україна мать особнїшый і інтімнїшый характер, а уж своёв назвов говорить о векшім, цїлоплошнім замірї.

Ґіцова-Міцовчінова у зборнику не боїть ся острых слов ани траґічных образів, суть ту мотівы бомбардованя і стрїльбы, кровли і болести. Далшым частным мотівом є непорозумлїня войны, котра засталює нормалный ход жывота, войны, котру подля нёй раціоналнго нихто не може порозуміти. Авторка высловлює сочутвіє із терплячіма, ці уж іде о індівідуаиных вояків, што обранюють свою отчізну, або о їх родины і славяньскый народ вообще. І кедь она сама не мать можность, як войнове біснїня заставити, приговорює ся, сочуствує, слызы проливать, як і высловлює послїднї молитву к Богу.

З формалной стороны авторка до сучаной русиньской літературы на Словакії не приносить ніч переворотне, одважне і нове, праві наспак, держыть ся простых поетічных форем, чім надвязує на свою дотеперїшню творчость, як і творчость далшых русиньскых авторів, котрых поезія што до вызнаму є ясна – на єднім боцї мож повісти без коплікацій, але тыж і без додаточных другорядных вызнамів, котры бы были жаданы і збогачовали бы так чітательскый зажыток. На другім боцї, по дочітаню зборника у приїмателя настає інтензівна конкретна потреба апелації за скінчіня того шаленства, чутя, якы мож апліковати на вшыткы войновы конфлікты світа.

-мп-

РЕЦЕНЗІЯ: Штефан СМОЛЕЙ: Невинны покараны

Штефан Смолей ся народив 13. 9. 1933 у Рошківцях, жыє і творить в Меджілабірцях, є лавреатом Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, котру удїлює Карпаторусиньскый научный центер в США. Теперь автор выдає свою 33. книжку в русиньскім языку.

Штефан Смолей є русиньскым чітателям знамый уж од часів по роцї 1989, котрым ся зачінать третїй період народного оброджіня Русинів на Словакії. Хоць автор спочатку писав стихы, до бівшой позорности ся дістав дякуючі множеству прозаічных текстів (за вшыткы мож спомянути холем Преміёв Александра Духновіча оцїненый роман Бурї над Бескидами з р. 2012), в котрых Смолей зась потверджує, же простор русиньского села є все вдячнов іншпіраціёв про сучасну русиньску літературу.

Ядром Смолеёвой творчости суть прозаічны розповідї характерістічны вічным мотівом простого сільского чоловіка і ёго нелегкого жывота. Авторовы персоны выходжають із народного стереотіпу, в котрім суть Русины традічно описованы як бідны, но робітны і покорны люде, котрым в їх тяжкій судьбі помагать незломна віра в Бога. Інакше тому не є ани в найновшій публікації, котрой назва то лем потверджує. Зборник в собі умістив пять текстів, в котрых ся Смолей заміряв на невинных, но і так

покараных людей, бо і таке ся в жывотї стає. Смолеёвы персоны уж традічно не суть імунны проти ідеалізації, автор і наперек вшыткому утерплїню не ламле тяжков долёв пробованы характеры, тоты зістають і на концю жывотной пути моралнї без скверны.

Автор черьпать іншпірацію із жывота на селї, котре такы розповідї писало в часах ёго молодых лїт. Молоде дївча, котре чекать дїтину мімо манжелства, любов двох молодых, котру собі не желають родічі, нескушене дївча є скламане мужом, цїложывотна жертва покорной жены зістає никым невіджена і недоцїнена, або надїї молодого чоловіка суть змарены незмазательнов стіґмов неманжельской дїтины. А хоць автор мать емпатію із слабшыма і неправом потрестаныма поставами, напрік тому ёго повіданя не мусять мати все щастный конець. Бо так то даколи є і в реалнім жывотї.

Міцнов частёв зборника Невинны покараны є описаня вшыткых околностей, котры тяжка жывотна сітуація выраблять – ганьба в родинї і в селї, огваряня сусїдами, але і змінена економічна сітуація цїлой родины. Автор Смолей шыковнї описує сільску менталіту не так давной минулости, котра але молодшым чітателям не мусить быти знама. І з той прічіны може быти найновша книжка Штефана Смолея інтереснов і про молодшу ґенерацію.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

РЕЦЕНЗІЯ: Елена ХОМОВА-ГРІНЁВА: Высоко небо

Елена Хомоварінёва ся народила в селї Удол (старша назва села – Уяк), жыє і творить в Старій Любовни, пише поезію в русиньскім языкутеперь выдає свою 4. книжку.

Елена Хомова-Грінёва належить ку малій ґрупі русиньскых авторів, котры ся до позорности русиньскых чітателїв дістали релатівнї недавно, але четверта книжка поезії бісїдує о довготырваючій писательскій сназї. З авторчиныма вершами сьме ся могли стрїтити дякуючі Літературному конкурзу Марії Мальцовской, котрый оцїнює оріґіналну літературну творчость в русиньскім языку і до котрого ся Хомова уж веце раз приголосила.

Зломовый момент настав в добі, коли перешла на вольный верш а єй якостный посун быв жюрї в роцї 2021 оцїненый третїм місцём. Од того часу уж авторка выдала три зборникы поезії (Уяцькыма дражками, 2020; Під скалов росте свербогуза, 2021; Дякую ті, Боже, 2022) а в найновшім зборнику ся презентує як поетка, котра знать русиньску літературну традіцію а в єй дусї ся до нёй снажить запоїти.

Зборник поезії Высоко небо є твореный вершами, котры пишуть о „вічных темах“ русиньской поезії. Велика часть вершів патрить к природній ліріцї, котра описує природны красы Карпат мілуючіма, ідеалізуючіма очами родака, а написаныма шориками хоче любов к родному краю чітателёви передати дале.

Міцным мотівом Хомовой поезії є тыж час. Находить ся ту зась в дескріпції природы і єй змін бігом рочных періодів, але таксамо і в лірічнім субєктї, котрый в нескоршій добі свого жывота біланцує, задумує ся над пережытым жывотом а представлює собі, ці скорше, надїять ся, што далшого го чекать в будучности. В поезії ся тыж рефлектує носталґія і споминаня на минулость, молоды рокы, котры ідуть рука в руцї з мотівами родины і матери, церьковных свят і унікатности того часу.

Часть вершів тыж представлює як кебы скіцї маляря, котрый ся снажить їміти момент. Темпо Хомовой поезії ся спомалює, домінує в них змыслове пережываня і описы сітуацій з розлічных углів у притомности, нераз в єднім часї. Тоты вершы суть главнї выменованём веце мотівів, суть крішталёво ясны, без далшых комплікацій і секундарных значінь. Їх задачов є описаня про авторку вынятковой сітуації, або наводжіня налады, передставлюють таке мале „поотворїня дверей“ до авторчиной душы.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

РЕЦЕНЗІЯ: Юрко ХАРИТУН: Мої соловї

Юрко Харитун ся народив в Остружніцї 17. 7. 1948, жыє і творить в Кежмарку, є лавреатом Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, котру удїлює Карпаторусиньскый научный центер в США. Теперь автор выдає  свою 15. книжку в русиньскім языку.

Каждый новый зборник русиньского поета Юрка Харитуна є жаданым даром до фонду сучасной русиньской літературы на Словакії. Харитун є знамый і оцїнёваный главнї за зборник Мої жалїв котрім выразив жывотну скушеность з выселїнём з родного села, над котрым вєдно з шестёма далшыма ся некомпроміснї заперела водна гладь Старины.

Протягом років писательской карьєры ся в прибываючіх авторовых зборниках поступно пересаджують мотівы, котры выражають Харитунів шпеціфічный приступ к жывоту. Харитун є чоловіком, котрый легко знать найти красу і потїху в природї родного края, в музицї (сам він є музикантом), або і в писаню, што потім во своїй поезії з надхнутём дале передає своїм чітателям. Харитуновы стихы мають міць наповнити чітателя надїёв, обертають го напрямом к позітівным цїнностям. Поет знать смутнї склонены головы з ємностёв собі властнов підняти ку радости зо жывота. Єдным із аспектів ёго поезії є то, же краса є всягды коло нас, лем ся єй треба научіти відїти і приїмати – автор ся ку чітателёви пригварять з цїлём помочі му з тым.

Треба тыж підчаркнути, же Харитунова поезія не є баналнї позітівна, праві наспак, шпеціфічный жывотный приступ є презентованый щіро, нефалшованї і пересвідчіво. У творчости автора мож найти таксамо тяжкы, неґатівны темы, але як сам пише: „во вершох не люблю брыдкы слова“, зато і о смутнім і болячім пише автор чутливо.

В подобнім дусї ся презентує і найновшый авторів зборник, мож там найти мотівы любви к жывоту і к русиньскій природї, але і постої к любви партнерів, тугу по навернутю ся до свого родного краю, честь к родинї і близкым.

Уважованя о задачі поета і себерефлексії суть доповнены думками о русиньскім языку, котрый внимать як дїдовизну нашых предків, ку котрій треба приступати з почливостёв, а не доволити, жебы дошло ку перерваню контінуіты. Автор тыж пише о своїм высокім віку, нелемже ся обертать к минулости (споминкы на родне село, родину, але і на минулы ґенерації, котры знали слова, якы уж однїс час), біланцує сучасность і задумує ся над своїм здоровём. Свою жывотну силу пожертвує своїм чітателям, тым на земли, але і чекаючім в небі (напр. писательцї Марії Мальцовскій).

Мої соловї не будуть несподївати одважнов новов темов ани експеріментами, мож повісти, же зборник є плинулым продовжінём дотеперїшнёй Харитуновой творчости. На другім боцї але іде о далшу книжку поета з конштантнї высоков естетічнов і умелецьков якостёв, котрого вершы ся тїшать великій облюбі а суть іншпіраціёв, часто і прикладом про многых ёго колеґів-писателїв.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

РЕЦЕНЗІЯ: Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА: І співам, і плачу

Гелена Ґіцова-Міцовчінова народжена 14. 5. 1939 у Збудьскім Рокытові, жыє і творить у Меджілабірцях, теперь выдала свою 28. книжку поезії в русиньскім языку.

Гелена Ґіцова-Міцовчінова ся в русиньскій літературї прoсадила прімарнї як авторка поезії про дїти і молодеж. Вершы присвячены дїтём суть звычайно пожертвованы дїтьскым темам гры, познаваню світа природы, або выядрюють любов к родинї.

В зборнику поезії І співам, і плачу ся уж і подля назвы находять вершы іншого характеру. Ґіцовой лірічный субєкт є персоніфікованым пережыванём страты мілованого близкого, напр. представлює особу матери, котра стратила дїтину, ці дорослого близкого чоловіка, або тыж дїтину, котра стратила родічів. Авторка во своїй поезії дає емоціям слободу, і кедь подля слов во вершах ся то здає быти много раз марным. Но уж лем комунікованя о стратї близкого приносить даяку полеготу і підпорує лїчіня утрапленой душы.

В шориках поезії є выядреный смуток в розлічных ступнёх – од сердцеторгаючого жалю із страты, блїдости аж безфаребности віджіня світа чоловіка каждоденнї плачучого, аж по спорадічне, но о то острїше вколотя при сердцю з нечеканого припомянутя смутной минулости.

Многы із стихів Ґіцовой-Міцовчіновой мають характер молитвы, котров ся мати часто і повторяючі вертать ку Богу. Цїлём молитвы суть просьбы і надїяня, же біль раз переболить. В іншых вершах ся выражать болячій процес вырівнованя ся із стратов, котрый не є простый, а даколи ся видить, якбы чоловік в нїм перешов єден крок допереду, а два назад. Лірічный субєкт ся тыж снажить похопити прічіну страты, глядать в нїй далшы значіня, внимать єй як замір высшой моци. То, же дакотры річі ся просто дїють без прічіны, му не стачіть.

Не дасть ся але повісти, жебы цїлый зборник быв лем монотематічный, в меншій части вершів на чітателя засвітить мале заблискнутя надїї на покій і увольнїня, котре приносить молитва к Богу або просто комунікація-писаня о болести.

Хоць суть вершы авторкы Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой значінёво ясны і їх конштрукція є проста, зборник мать єднозначнї выражену централну тему, о котрій ся пише з розлічных позіцій, а котра собі наісто буде знати найти свого чітателя, главнї у старшой ґенерації русиньскых чітателїв.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

Укажка з книжкы Штефана Смолея: І таке ся (не)ставать

Штефан Смолей

І таке ся (не) ставать

Приход нового року

І той ночі Земля драгов
весміром летїла.
Же знова пришов новый рік,
ани не збачіла.

То лем люде знають велё
крику наробити.
З приходу нового рока
знають ся тїшыти.

Кедь пришов, та няй він буде
про каждого щастный.
На Земли няй жывот буде
про каждого красный.

І в тім року няй із міром
Земля летить дале.
В новім роцї, жебы люде
войны не зазнали.

В новім роцї што щі веце
про людей желати?
Няй жыють в щастю, в спокою
дїти і їх мати.

Чоловік няй чоловіку
не буде отроком.
Няй вшыткым людём на Земли
буде щастным роком.

Наш жывот
І за день жывота
треба вдячным быти,
же сьме го прожыли,
же сьме могли жыти.

Наш жывот є даром,
треба го так брати.
Што нам він приносить
мусиме прияти.

Радше бы сьме жыли
в щастю і в радости,
но жывот приносить,
і велё старости.

Даколи чоловік
найде ся на концю
своїх сил, надїї
і з болём на сердцю.

Даколи і сердце
болїти не чує,
боїть ся, ці тот біль
вшыток пережыє.

Як в жывотї стратить
своє штонаймілше.
Не може чекати
од жывота гірше.

І тогды в жывотї
не треба зуфати.
Ай найвекшу болїсть
мусиме зношати.

І за день жывота
треба вдячным быти,
же сьме го прожыли,
же сьме могли жыти.

(Штефан Смолей: І таке ся (не)ставать, Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2021, ISBN 978–80–89798–27–8)

1 2 3 4