Павук, Михал

(20. 09. 1925 – 23. 11. 2012)

Михал Павук ся народив в родинї желїзнічаря в Королеві над Тісов на теріторії Підкарпатьской Руси, котра в тім часї была сучастёв першой Чеськословеньской републікы. Молоды рокы М. Павука припали на бурливый період окупації ЧСР і Підкарпатьской Руси фашістами. Войнова окупачна сітуація (1938-1939) і страшный терор выкликовали протесты і в демократізачных групах Русинів. За актівну участь в протестных акціях, выготовлёваня і розшырёваня плаґатів на Підкарпатьскій Руси з протиокупачным і антіфашістічным обсягом М. Павук быв арештованый і  наслїдком рїшіня суду вышмареный з ґімназії в Хустї із заказом штудовати на вшыткых школах в Мадярьску. Ґімназію так М. Павук скончів аж по ослободжіню в роцї 1945 в Ужгородї. Далшы штудії абсолвовав на Оддїлїню руського языка і літературы Філолоґічной факулты Ужгородьской штатной універзіты. В роках 1952-1966 учів руськый язык і літературу на ужгородьскых середнїх школах, в роках 1966-1969 на середнїх школах в Кошіцях, де перешов жыти. Од року 1969 быв ведучім Кабінету руського языка і літературы Крайского педаґоґічного інштітуту в Братїславі, одкы в роцї 1989 одышов на пензію.

Михал Павук быв ай літературно актівный. Хоць му не вышла ани єдна самостатна книжка, до послїднїх днїв свого жывота творив (окрім іншого быв актівным членом Сполку русиньскых писателїв Словакії і часто приспівав своёв поетічнов творчостёв  до русиноязычных періодічных і неперіодічных выдань). Поетічна творчость Михала Павука  є цїнна тым, же ся операть о історічны факты у  розвитку Русинів. Має народнобудительскый характер, автор Русинів видить в контекстї розвитку другых славяньскых, але ай неславяньскых народів, причім нову надїй про Русинів видить у їх зновувозроджіню по роцї 1989. Надїєме ся, же ся найде выдаватель, котрый з ёго богатой поетічной творчости выбере і спрацує холем часть на книжне выданя.

Автор: К. Копорова.

Данцак, Франтїшек

Франтїшек ДАНЦАК

(8. 02. 1939 – 18. 11. 2018)

Публікації

  • Kubek, Е.: Narodnŷ povisti i stichi. František Dancák (еd.), Prešov: Petra, 171 s.
  • Kubek, E.: Výber z diela/Выбер з творбы. František Dancák (еd.), Prešov: Petra, 2010, 58 s.

ТгДр. Франтїшек Данцак ся народив 8-го фебруара 1939-го року у селї Варганївцї, окрес Пряшів у ґрекокатолицькій родинї, родічам Андріёви Данцакови і Аннї, родженій Лукачовій як друга дїтина (старшый брат – Павел, молодша сестра – Анна).  Од молодых років быв выховлёваный і приправлёваный на то, же ся стане ґрекокатолицькым священиком, но ґрекокатолицька церьков в Чехословакії была од 1950-го року зрушена комуністічнов владов і так по середнїй школї наступив до Православной богословской семінарії у Пряшові і у 1964-ім роцї быв у селї Андріёва рукоположеный на православного священика. В тім самім роцї пришов служыти до родного села єпіскопа Гопка – до Грабского. Село довгы рокы не мало священика, люде ся не хотїли піддати примушеній православізації. І кедь Грабске было реліґійно роздїлене од Першой світовой войны, меджі роками 1950 – 1964 быв у селї лем єден православный священик.
Данцак пришов як другый і чекав го успіх, успіх вдяка ёго роботї. У 1968-ім роцї быв отець Франтїшек Данцак меджі першыма, котры ся зачали вертати вєдно із людми до Ґрекокатолицькой церькви і пізнїше ся став єднов із найвызначнїшых особностей той церькви в єй історії по 1968-ім роцї. По навернутю ку ґрекокатоликам служыв на парохіях в Гарбскім, Снакові і в Кружлёві. Якраз Снаків быв тым місцём, котре го звязало із першым русиньскым романописателём на Пряшівскій Руси – ґрекокатолицькым священиком Еміліём Кубеком (таксамо ґрекокатолицькым священиком), на котрого якось Русины часом забыли. Зновуобявив го якраз отець Франтїшек Данцак, котрый єден час быв парохом в Снакові, де дїяв як священик і Еміл Кубек перед еміґраціёв до Споєных штатів Америкы. Так ся Франтїшек Данцак зачав  занимати  і пропаґовати тврочость свого колишнёго попередника. Якраз Ф. Данцак сприступнив і велику часть літературной дїдовизны по Еміліёви Кубекови, фраґменты котрой нашов в рукописах на фарї в Снакові. Далшым важным кроком была поміч професора Павла Роберта Маґочія в тім дїлї.  Франтїшкови Данцакови дав нелем книжкы  Е. Кубека, но і часописы, в котрых Кубек публіковав у США. І так Франтїшек Данцак ся став знамым, як го назвала писателька Марія Мальцовска „кубеколоґом“ в контекстї русиньской літературы по роцї 1989.

Франтїшек Данцак быв і довгорoчным членом Реґіоналного клубу Русиньской оброды в Бардеёві і членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Написав дакілько публікацій о русиньскых селах або русиньскых путницькых місцях. При такых публікаціях ся все старав, жебы было холем резюме і в русиньскім языку. Перевыдав творы Емілія Кубека, публіковав свою корешпонденцію з Василём Гопком, перевыдав творы Василя Гопка і Николая Бескида. Часто го мож было відїти на русиньскых акціях. Ці уж то были семінары карпаторусиністікы, котры орґанізує Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, Меджінародна лїтня школа русиньского языка і културы або і русиньскы културны акції, фестівалы. Нїґда не хыбив на акціях, котры робила бардеёвска Русиньска оброда, но навщівлёвав і далшы акції в бардеёвскім і іншых окресах, орґанізованы русиньскыма актівістами. Отець Франтїшек Данцак, быв автором понад 120-ёх публікацій. Написав коло 60 одборных статей, десяткы вступных слов ід публікаціям, коло 450 популарізачных статей в часописах, десяткы статей о історії і розлічных юбілеях, писав проповідї, роздумы на слова зо Святого Писма. Быв автором дакількых перекладів із російского і україньского языка, ёго статї суть на інтернетовых сторінках. Умер по тяжкій хворотї 18. новембра в Бардеёвскій Новій Всі. У фебруарї 2019 о. Франтїшкови Данцакови одкрыли памятну таблу в Кружлёві, де быв послїднї рокы священиком. 24. мая 2020 одкрыли памятну таблу в родных Варганёвцях двом братім – ґрекокатолицькым священикім – Франтїшкови Данцакови і Павлови Данцакови.

Автор: К. Копорова.

Кузмякова, Анна

Публікації

  • Наша двадцятьрічна путь (2010)

Едіторска робота

  • Материне слово гріх забывати (2004)
  • Фольварк на красным мйыйсцу є (2005)
  • Русиньскы перлы (2009)
  • Русины весело і важні (2013)

Жывотопис

Мґр. Анна Кузмякова ся народила 17. фебруара 1949 року в селї Страняны (іст. назва Фольварк) на Спішу. По середнїй школї в Старій Любовни (бывша СВШ) выштудовала в роках 1968 – 1972 на Педаґоґічній факултї УПЙШ у Пряшові Учітельство про ІІ. ступінь ОШ, комбінацію нїмецькый язык і література і україньскый язык і література. Нецїлых десять років робила в учітельскій професії, найперше в селї Якубяны, потім на Основній школї про глухонїмы дїти в Пряшові.
Од року 1979 жыє зо своёв родинов у Пряшові, де одробила і найбівшу часть свого актівного жывота, але мімо школьской сферы. Найплоднїшу часть свого актівного жывота Анна Кузмякова присвятила роботї у сферї народностной културы. Уж понад 30 років актівно робить у русиньскій културї, в якій за три деценії нелегкой роботы охабила значный слїд. За тот час была редакторков першых пореволучных русиньскых періодік – Народных новинок і часопису Русин (1991 – 2003), в якій єдно зо своїма далшыма колеґами-редакторами (Александром Зозуляком, Маріёв Мальцовсков, Аннов Плїшковов, Кветославов Копоровов) ся запоїла до приправы основных кодіфікачных приручників, главно до проєкту першых норм русиньского правопису (1992), а пак першого ортоґрафічного словника русиньского язык (1994), якы вышли під редакціёв доц. ПгДр. Юрія Панька, к. н. Свої редакторьскы і менежерьскы способности пізнїше вказала як шефредакторка, языкова редакторка і редакторка нового періодіка ІнфоРусин (2003 – доднесь), яке властно выбудовала і доднесь го помагать розвивати. Єй мено як редакторкы і модераторкы є тыж звязане з електронічныма масмедіями: наперед з Редакціёв народностно-етнічного высыланя Словацького радія, про яке дакілько років (2013 – 2017) наповнёвала і репродуковала обсяг популарной релації Музичны поздравы, а в сучасности партіціпує на приправі справ (до Радіоновин) з русиньского народностного жывота.
А наконець любителї сучасных модерных технолоґій і главно інтернету єй мено уж дакілько років (од септембра 2016) реґуларно реґіструють з высыланя русиньского інтернетового Радія Русин.ФМ. Способности з роботы, якы Анна Кузмякова здобыла анґажуючі ся в русиньскім русї по роцї 1989, могла апліковати і в найвысшых функціях в першій пореволучній русиньскій орґанізації – Русиньскій обродї на Словеньску – наперед у функції таёмнічкы (1999 –2001) а наслїдно і председкынї той орґанізації (2001 – 2006).
З выменованых актівіт видно, же Анна Кузмякова найвеце часу присвятила роботї з русиньскым словом – писаным і говореным. Так, при взнику Сполку русиньскых писателїв Словакії (2001) не могла не стати ся ёго членков. Як авторка, або як едіторка стояла за приправов розлічных книжных проєктів Русиньской оброды, як наприклад книжкы: Материне слово гріх забывати (2004) – зборника про декламаторів русиньской поезії, прозы і малых сценічных форм, Фольварк на красным мйыйсцу є (2005) – зборника народных співанок із родных Странян, Русиньскы перлы (2009), Русины весело і важні (2013)… Немало часу (скоро три рокы) Анна Кузмякова присвятила готовлїню властной публікації – книжкы Наша двадцятьрічна путь (2010), котра была выдана к 20-ій рочніцї Русиньской оброды на Словеньску. Публікація вышла в двох языках, по русиньскы і по словацькы і мапує цїлых 20 років дїятельства першой пореволучной орґанізації Русинів на Словакії – Русиньксой оброды. Як мож з высшеуведженого збачіти, Аннї Кузмяковій належить шпеціфічне місто в орґанізації Сполок русиньскых писателїв, бо она нелем же робить із русиньскым словом як авторка ці редакторка русиноязычных выдань, але го ай актівно пропаґує, а таксамо ся анґажує ай на многых іншых фронтах возродного процесу Русинів, а то од самых ёго зачатків.
З єй пропаґачных актівіт з русиньскым говореным словом мож увести успішный проєкту Духновічів Пряшів – цїлословацькый конкурз в декламації русиньской поезії, прозы, народного розповіданя, властной творчости і малых сценічных форм.
Ёго цїлём од самого зачатку є стімуловати навчаня русиньского языка, выглядовати новы таленты –декламаторів, модераторів, а може і потенціалных авторів – творцїв літературы в русиньскім літературнім языку.
А она сама за найвыдаренїшый свій проєкт в контекстї розвоя і пропаґації русиньского слова (і того співаного в дусї народных традіцій) поважує приправу і выданя ЦД Гімнічны співы Русинів, котрый мав свою жыву премєру в роцї 2003 почас 7. Світового конґресу Русинів у Пряшові. Подарило ся єй дати довєдна ґрупу професіоналных співаків з ПУЛЬС-у, котры наспівали 10 гімнічных співанок, такых як: Отче наш, Вручаніє (Я Русин быв…), Гімна підкарпатьскых Русинів, Горы нашы (лемківска пісня), Русин (гімнічна співанка сербскых Русинів) ці Многая лїта і іншы часто співаны і граны співанкы на русиньскых акціях. Тото ЦД ся хоснує на початку засїдань Світового конґресу Русинів (гімна Я Русин быв…), на отворїню Духновічового Пряшова і на многых іншых русиньскых акціях.

Здрой: Русин ч. 1/2019,
скорочіня і управа: -кк-

Шмайдова, Марія

Публікації

  • У дїдка на дворї (2020)

Жывотопис

Мґр. Марія Шмайдова ся народила 8. фебруара 1964 в Стропкові. Цїле дїтинство пережыла у Свіднику, де выростала в родинї ласкавых і люблячіх родічів – Марії і Николая Бабеёвых. Основну девятьрочну школу выходила у Свіднику, де выростала, але много інтересных моментів пережыла і зо своїма старыма родічами, котры походили з Вышнёго Комарника і Шеметковець. Середнёшкольскы штудії єй привели до Пряшова, де выштудовала на тогдышнїй Середнїй педаґоґічній школї шпеціалізацію учітельство про матерьскы школы. Робота учітелькы найменшых дїточок ю наповнёвала, але по часї вырїшила рoзшырити сі шпеціалізацію і на Педаґоґічній факултї Конштантіна філозофа у Нїтрї абсолвовала штудії учітельства про першый ступінь ОШ.
Высокошколькый діплом єй дав можность учіти в основных школах в окресї Свідник і Стропков, де одробила довєдна понад 22 рокы. Ласка к літературї, декламованя на розлічных літературных конкурзах – то были зачаткы, котры ю напрямовали на записованя незвычайной засобы слов малых дїтей, котры зачінають бісїдовати. Іншпіраціёв єй были нелем дїти в школцї, але главнї єй четверо дїтей, котрым ся з ласков веновала. Час плынув, дїти повыростали, а пришла ай зміна роботы. Марія Шмайдова як скушеный педаґоґ по роках учітелёваня перешла робити на школьскый уряд до Стропкова, де робить уже шістнадцятый рік. Меджітым дїти поодходили з дому, до родины пришли внучата – неконечне жрідло нападів і іншпірації. Сполочнї пережыты найкрасшы моменты з тыма найменшыма з родины – із своїма внучатами Марія Шмайдова попробовала зафіксовати до куртых повідань. Так ожывать мале русиньске селечко на концю світа – Потічкы. Ту ся одограють чаровны пригоды бабкы
Марiнкы і єй внучат – Тімонка, Біанкы, Танїчкы і Ганїчкы. Вєдно із своїм мужом Павлом ся їм з ласков венують і суть пересвідчены, же внучата мають дар змінити каждоденный жывот на приповідку.

Автор: Кветослава Копорова


Оцінїня

Літературный конкурз Марії Мальцовской:

  • 2019 – 3. місто

Ціну Александра Павловіча здобыла «Серна в нераю»

У 2020-ім роцї в рамках Цїн і премій словацького Літературного фонду (Literárny fond) за оріґіналну творчость, фонд удїлёвав Цїну і премію Александра Павловіча, котры належать русиньскій літературї. Оцїнёвали ся творы, котры вышли в роках 2018 і 2019.

Як інформовав Літературный фонд на своїм офіціалнім сайтї, Цїну Александра Павловіча за оріґіналный твір в русиньскім языку здобыла книжка Даньєлы Капралёвой з назвов «Серна в нераю», котра вышла у 2018-ім роцї, а выдало єй Обчаньске здружіня Колысочка.

В рамках Цїны, премію Александра Павловіча здобыв вже знамый русиньскый поет Юрко Харитун із зборником поезії під назвов «Моя тринадцята», котру выдала Академія Русиньской културы в Словацькій републіцї у 2019-ім роцї.

«Серна в нераю»

Даньєла Капралёва штудовала на Середнїй умелецько-промысловій школї в Кошіцях
шпеціалізацію фотоґрафія, і на Універзітї Павла Йозефа Шафарика в Пряшові, на
Катедрї вытварной выховы.

Робила у Вігорлатьскім музею і у Вігорлатьскій бібліотецї в Гуменнім, Музею модерного уменя Енді Варгола в Меджілабірцях і в каштелю в Снинї. Моментално є кураторков Словацького народного музея – Музея русиньской културы в Пряшові. Венує ся фотоґрафії, музеоедуколоґії, кураторству і поезії.

Зборник поезії «Серна в нераю» быв єй поетічным дебутом. Находять ся в нїм стихы по русиньскы і по словацькы. Штефан Сухый, русиньскый поет і писатель характерізовав зборник такыма словами:

„Зборник Даньєлы Капралёвой є компонованый як денниковый запис, в котрім безназвовы віршы не мають інтерпункцію, также каждый творик представлять якыйсь отвореный выдых неспокійной, но о то чістотов цїннїшой душы, глядаючой ідеал людьской статочности, ай кедь го находить лем недостаточно в конзумнім світї. На першый погляд бы ся відїло, же тоту поезію творять незвычайны денниковы записы.

Чітательске віджіня в тім припадї наводить к упрощіню. Курте, но інтензівне вздыханя – то є бой душы як о властну чістоту, так і о чістоту світа. Жывым ідеалом той чістоты духа є божскость, але не церьковна. Є то ідеал добра, справодливости і красоты, є то гляданя перспектівы віры на направу розщіпленого сумлїня модерного чоловіка.“

Цїны і Премії Александра Павловіча

Літературный фонд удїлює од 2005-го року літературну Цїну Александра Павловіча за найлїпшый літературный твір написаный по русиньскы, а в рамках цїны А. Павловіча ай премію Александра Павловіча за переклад літературного твору зо словацького на русиньскый язык (того року, вынятково, фонд удїлив премію не за переклад, але за оріґіналный твір в русиньскім языку – позн. М. П.). Цїны і премії Александра Павловіча суть все удїлёваны творам, котры вышли в попереднїх двох роках. Цїну і премію удїлює выбор Секції про оріґіналну літературу на пропозіцію пороты.

Оріґінал із: ЛЕМ.ФМ

Выступ доц. Фенича, рецензента книгы „Анатолій Кралицькый. Творы“

Книгу Анатолій Кралицькый – Творы – одпрезентовав і їй рецензент, доц. Фенич із Ужгородьской універзіты. – Рецензент книжкы Анатолій Кралицькый – Творы.

1 2 3 4 6