Публікації
- Юлчина тайна (1988)
- Поточина (1991)
- Манна і оскомина (1994)
- Приповідкова лучка (1995)
- Русиньскы арабескы (1994)
- Під русиньскым небом (1998)
- Зелена фатаморґана (2007).
- Сто вызнамных Русинв очами сучасників I. (2007)
- Сто вызнамных Русинв очами сучасників II. (2009)
- Найкрасша приповідка (2012)
Жывотопис
По тяжкій хворотї 25. септембра 2010 до русиньского неба од нас навсе одышла ПгДр. Марія Мальцовска-Параскова, редакторка, публіцістка, писателька, довгорочна актівістка в русиньскім народностнім і културнім жывотї, высокошкольска учітелька.
Народила ся 5. мая 1951 в селї Руськый Потік (окр. Снина), де выходила першых пять клас основной школы, а далшы штири класы абсолвовала на Основній інтернатній україньскій школї в Гуменнім. Наслїдовала Середня педаґоґічна школа Клемента Ґотвалда в Пряшові, Філозофічна факулта Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Пряшо-ві і научна стаж в Літературнонаучнім інштітутї Словеньской академії наук в Братїславі. Але перед научнов карьєров в тім часї дала предность старостливости о своїх уж старых родічів і вернула ся назад на выход, ближе к родному краю. Бівшу часть свого актівного жывота одробила як редакторка україньскоязычных періодік, котры в тім часї выходили про Русинів у Пряшові, а то в літературнім часописї Дукля, тыжденнику Нове життя і часописї Дружно вперед. По роцї 1989 ся стала редакторков першых пореволучных русиньскоязычных выдань – часопису Русин і тыжденника Народны новинкы. Попри редакторьскій роботї паралелно ся формовала як писателька – наперед творила в україньскім языку, по роцї 1989 в русиньскім, і як перекладателька.
Як перша жена-авторка в русиньскоязычній літературї была Марія Мальцовска в роцї 1999 оцїнена Літературнов преміёв Александра Духновіча, котру каждорочно удїлює за найлїпшы творы в русиньскій літературї Карпаторусиньскый научный центер в США, за біоґрафічну книжку Під русиньскым небом (1998). За зборник куртых прозаічных творів – Русиньскы арабескы (2002) авторка была оцїнена преміёв Словеньского літературного фонду в Братїславі, котра ся удїлює в рамках Цїны А. Павловіча.
Од року 2008 ПгДр. Марія Мальцовска наступила на путь научно-педаґоґічну – стала ся асістентков Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты, де учіла русиньску літературу, наступила на пятьрочны екстерны докторандьскы штудії на Філозофічній факултї Пряшівской універзіты і під веджінём професоркы ПгДр. Ганы Валцеровой, к. н., зачала робити над дізертачнов роботов на тему розвоя русиньской літературы.
Любов к русиньскому народу і почливость ку корїням своїх предків неперестанно перенoсила до літературной творчости, з котров зачала уж в часах середнёшкольскых, а потім высокошкольскых штудій. Анґажовати ся про свій народ в літературній сферї стало ся змыслом єй жывота, была майстерков писаного слова о Русинах і про Русинів – з акцентом на курты прозаічны творы, повідкы, новелы, біоґрафічны і автобіоґрафічны новелы.
Марія Мальцовска-Параскова ся народила в селї, котре лежыть в чаровнім обятю Буковскых верьхів. Называла го „центром світа“ і як ся сама вызнала, было бы їй треба холем пару жывотів на то, жебы докладно спознала вшыткы камінчікы в черкотаючім потічку, шум Бескіда і спів пташат над ним, не бісїдуючі о ёго людёх, їх жывотї, їх судьбах. Простота і щірость сільскых людей зачаровала єй душу і сердце до та-кой міры, же ся стали неперестаннов іншпіраціов єй творів, писаных материньскым, русиньскым языком.
До року 1990 Мальцовска выдала два зборникы повідок по україньскы – Юлчина тайна (1988) і Поточина (1991). В роцї 1994, рік перед кодіфікаціёв русиньского языка, выдала в материньскім языку книжку Манна і оскомина, яка в єднім комплетї вєдно з далшыма кодіфікачныма учебниками і приручниками послужыла як підклад про славностне выголошіня кодіфікації русиньского языка на Словакії 27. януара 1995 в Братїславі. Пізнїше придала далшы книжкы: дїтьску Приповідкова лучка (1995), Під русиньскым небом (1998), Русиньскы арабескы (2002), Зелена фатаморґана (2007). В роках 2007 і 2009 як едіторка приравила на выданя дві части із планованого штиритомного енціклопедічного проєкту Сто вызнамных Русинів очами сучасників. Нажаль, немилосердна судьба єй планы – творчі і людьскы – нечекано перервала…
Окрем уведженых, авторка з редакторьского, умелецького і языкового боку приправила на выданя і книжкы другых авторів: збірник выбраных поезій Александра Павловіча Русины желають быти Русинами (1999) зоставителя ПаедДр. Івана Русинка, збіркы стишків Николая Гвозды Сповідь Русина (2006) і Марії Ґіровой-Васьковой Родне гнїздо (2008), выбір з прозы Еміла Кубека Єдна стріча (2007). Вызначну часть єй роботы творять переклады. Окрем публіцістічных статей – в рамках довгорічной редакторьской роботы, де перекладала переважно із і до словацького, україньского і російского языків, переложыла зо словацького до русиньского языка і дві научны моноґрафії: ПгДр. Михала Поповіча Федор Корятович – русиньскый войвода (1993) i Інж. Рудолфа Павловіча Ґрекокатолицькый священицькый род Павловічовых із Шарішского Чорного (1693 – 1900), котра в роцї 2010 была зарівно єй послїднїм творивым проєктом.
Велика часть літературных творів Марії Мальцовской была здраматізована і одвысылана в Словеньскім розгласї, переложена до словацького языка, укажкы з єй творів ся дістали до школьскых учебників русиньского языка і літературы і на декламаторьскы конкурзы. Творчость Марії Мальцовской є выразным вкладом до розвоя русиньской народной ідентіты, літературы, културы і языка. Зато їй патрить наша вдяка і почливость.
Послїднє збогом сьме Марії Мальцовскій дали 28. септембра 2010 в єй роднім Руськім Потоцї, з якым за цїлый свій жывот нїґда не перервала контакт. Наопак, ласку к нёму привила і свому мужови Володёви і дїтём Володькови й Наталцї, де вєдно ходили і дакілько раз до рока. Там ся все тїшыла, і выдтам ся все вертала повна сил, іншпірації, опті-мізму і надїї на лїпшы часы. Там є похована на містнім цінтерю – коло своїх родічів і близкой родины, як собі то сама желала. Але вдяка своїм літературным, публіцістічным і научным роботам Марія Мальцовска зістане з нами навсе.
Вічная єй память і блаженый покій!
Оцінїня
Цїна A. Павловіча:
- 2002 – Русиньскы арабескы, проза, Видавництво В. Падяка, 2002
Премія А. Духновіча:
- 1999 – Словакія, Під русиньскым небом, PIP-ART, 1998
Осиф Кудзей, і хоць добрый хрістіан, ку чому быв выхованый в побожній родинї дома, де на нёго мала великый вплив ёго мати, в кутику душы все быв ребелом у добрім розуміню того слова. Не любив несправедливость, неправду, понижованя чоловіка. Все прагнув быти слободным, а слободу видїв у споїню з высшов духовнов силов, із таков, котра заспокоює чоловіка не на куртый час, але до кінця ёго жывота. А духовны розміры чоловіка суть в споїню з Богом. Із слов автора ся дізнаєме, як взникли малы великы духовны перлы, якыма суть Малый ґрекокатолицьксый катехізм про русиньскы дїти, Євангелії і апостолы на недїлї і свята цїлого року, як автор написав Акафіс священомученикови П. П. Ґойдічови, котрый выдало Общество св. Йоана Крестителя, як зачав сполупрацовати з василіаньскым Благовістником, часописом Общества св. Йоана Крестителя – Артос, Ґрекоктаолицькым русиньскым календарём, з часописом Русин і Народныма новинками…
Мірослав Жолобаніч ся народив 13. 06. 1956, молоды рокы прожыв у Пчолинім. В сучасности жыє в Кошіцях. Підпоровательков і помічнічков у ёго залюбі ся стала ёго жена Марта, котра є професіёв учітелька. Вєдно выгодовали двоє дїтей – дївку Марту (абсолвентку Філозофічной факулты ПУ у Пряшові) і сына Мірослава, котрый, видить ся, здїдив по своїм нянькови вытварный талент (в сучасности є докторандом на Высокій школї вытварных умень у Братїславі).
Жывотопис
