Мальцовска, Марія

Публікації

  • Юлчина тайна (1988)
  • Поточина (1991)
  • Манна і оскомина (1994)
  • Приповідкова лучка (1995)
  • Русиньскы арабескы (1994)
  • Під русиньскым небом (1998)
  • Зелена фатаморґана (2007).
  • Сто вызнамных Русинв очами сучасників I. (2007)
  • Сто вызнамных Русинв очами сучасників II. (2009)
  • Найкрасша приповідка (2012)

Жывотопис

     По тяжкій хворотї 25. септембра 2010 до русиньского неба од нас навсе одышла ПгДр. Марія Мальцовска-Параскова, редакторка, публіцістка, писателька, довгорочна актівістка в русиньскім народ­­ност­нім і културнім жывотї, высокошкольска учітелька.

     Народила ся 5. мая 1951 в селї Руськый Потік (окр. Снина), де выходила першых пять клас основной школы, а далшы штири класы абсолвовала на Основній інтернатній україньскій школї в Гуменнім. Наслїдовала Середня педаґоґічна школа Клемента Ґотвалда в Пряшові, Філозофічна факулта Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Пряшо-ві і научна стаж в Літературнонаучнім інштітутї Словеньской академії наук в Братїславі. Але перед научнов карьєров в тім часї дала предность старостливости о своїх уж старых родічів і вернула ся назад на выход, ближе к родному краю. Бівшу часть свого актівного жывота одробила як редакторка україньскоязычных періодік, котры в тім часї выходили про Русинів у Пряшові, а то в літературнім часописї Дукля, тыжденнику Нове життя і часописї Дружно вперед. По роцї 1989 ся стала редакторков першых пореволучных русиньскоязычных выдань – часопису Русин і тыжденника Народны новинкы. Попри редакторьскій роботї паралелно ся формовала як писателька – наперед творила в україньскім языку, по роцї 1989 в русиньскім, і як перекладателька.

     Як перша жена-авторка в русиньскоязычній літературї была Марія Мальцовска в роцї 1999 оцїнена Літературнов преміёв Александра Духновіча, котру каждорочно удїлює за найлїпшы творы в русиньскій літературї Карпаторусиньскый научный центер в США, за біоґрафічну книжку Під русиньскым небом (1998). За зборник куртых прозаічных творів – Русиньскы арабескы (2002) авторка была оцїнена преміёв Словеньского літературного фонду в Братїславі, котра ся удїлює в рамках Цїны А. Павловіча.

     Од року 2008 ПгДр. Марія Мальцовска наступила на путь научно-педаґоґічну – стала ся асістентков Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты, де учіла русиньску літературу, наступила на пятьрочны екстерны докторандьскы штудії на Філозофічній факултї Пряшівской універзіты і під веджінём професоркы ПгДр. Ганы Валцеровой, к. н., зачала робити над дізертачнов роботов на тему розвоя русиньской літературы.

     Любов к русиньскому народу і почливость ку корїням своїх предків неперестанно перенoсила до літературной творчости, з котров зачала уж в часах середнёшкольскых, а потім высокошкольскых штудій. Анґажовати ся про свій народ в літературній сферї стало ся змыслом єй жывота, была майстерков писаного слова о Русинах і про Русинів – з акцентом на курты прозаічны творы, повідкы, новелы, біоґрафічны і автобіоґрафічны новелы.

     Марія Мальцовска-Параскова ся народила в селї, котре лежыть в чаровнім обятю Буковскых верьхів. Называла го „центром світа“ і як ся сама вызнала, было бы їй треба холем пару жывотів на то, жебы докладно спознала вшыткы камінчікы в черкотаючім потічку, шум Бескіда і спів пташат над ним, не бісїдуючі о ёго людёх, їх жывотї, їх судьбах. Простота і щірость сільскых людей зачаровала єй душу і сердце до та-кой міры, же ся стали неперестаннов іншпіраціов єй творів, писаных материньскым, русиньскым языком.

     До року 1990 Мальцовска выдала два зборникы повідок по україньскы – Юлчина тайна (1988) і Поточина (1991). В роцї 1994, рік перед кодіфікаціёв­ русиньского языка, выдала в материньскім языку книжку Манна і оскомина, яка в єднім комплетї вєдно з далшыма кодіфікачныма учебниками і приручниками послужыла як підклад про славностне выголошіня кодіфікації русиньского языка на Словакії 27. януара 1995 в Братїславі. Пізнїше придала далшы книжкы: дїтьску Приповідкова лучка (1995), Під русиньскым небом (1998), Русиньскы арабескы (2002), Зелена фатаморґана (2007). В роках 2007 і 2009 як едіторка приравила на выданя дві части із планованого штиритомного енціклопедічного проєкту Сто вызнамных Русинів очами сучасників. Нажаль, немилосердна судьба єй планы – творчі і людьскы – нечекано перервала…

     Окрем уведженых, авторка з редакторьского, умелецького і языкового боку приправила на выданя і книжкы другых авторів: збірник выбраных поезій Александра Павловіча Русины желають быти Русинами (1999) зоставителя ПаедДр. Івана Русинка, збіркы стишків Николая Гвозды Сповідь Русина (2006) і Марії Ґіровой-Васьковой Родне гнїздо (2008), выбір з прозы Еміла Кубека Єдна стріча (2007). Вызначну часть єй роботы творять переклады. Окрем публіцістічных статей – в рамках довгорічной редакторьской роботы, де перекладала переважно із і до словацького, україньского і російского языків, переложыла зо словацького до русиньского языка і дві научны моноґрафії: ПгДр. Михала Поповіча Федор Корятович – русиньскый войвода (1993) i Інж. Рудолфа Павловіча Ґрекокатолицькый священицькый род Павловічовых із Шарішского Чорного (1693 – 1900), котра в роцї 2010 была зарівно єй послїднїм творивым проєктом.

     Велика часть літературных творів Марії Мальцовской была здраматізована і одвысылана в Словеньскім розгласї, переложена до словацького языка, укажкы з єй творів ся дістали до школьскых учебників русиньского языка і літературы і на декламаторьскы конкурзы. Творчость Марії Мальцовской є выразным вкладом до розвоя русиньской народной ідентіты, літературы, културы і языка. Зато їй пат­рить наша вдяка і почливость.

     Послїднє збогом сьме Марії Мальцовскій дали 28. септембра 2010 в єй роднім Руськім Потоцї, з якым за цїлый свій жывот нїґда не перервала контакт. Наопак, ласку к нёму привила і свому мужови Володёви і дїтём Володькови й Наталцї, де вєдно ходили і дакілько раз до рока. Там ся все тїшыла, і выдтам ся все вертала повна сил, іншпірації, опті-мізму і надїї на лїпшы часы. Там є похована на містнім цінтерю – коло своїх родічів і близкой родины, як собі то сама желала. Але вдяка своїм літературным, публіцістічным і научным роботам Марія Мальцовска зістане з нами навсе.

     Вічная єй память і блаженый покій!


Оцінїня

Цїна A. Павловіча:

  • 2002 – Русиньскы арабескы, проза, Видавництво В. Падяка, 2002

Премія А. Духновіча: 

  • 1999 – Словакія, Під русиньскым небом, PIP-ART, 1998

Кудзей, Осиф

Публікації

  • Акафіст священомученикови П. П. Ґойдічові (2006)
  • Пацеркы (2008)
  • Байкы-забавляйкы (2008)
  • Мудрость жывота (2008)
  • Байкарёвы думы (2009)
  • Духовны піснї (2009)
  • Кадило (2011)
  • (Ча)байка (2012)
  • Байкал (2013)
  • Сміх через слызы (2013)
  • Bajky, dumky i vydumky (2013)
  • Bajkomat (2014)
  • Šoky (2015)
  • Smichoty i chmury rusiňskoj natury (2016)
  • Zamiška (2017)
  • Цукерь, мед і феферонкы (2018)
  • Хрумкы (2019)

Жывотопис

Осиф Кудзей, нар. Няґів, 24. 2. 1952, є феноменом в новодобій русиньскій літературї, поступно ся приправляв, а наново ся проявив в 2008 року, кідь му во выдавательстві Русин і Народны новинкы вышли три книжкы. Знали сьме го іщі в 70-x роках як артісту-аматера, якый уж тогды выходжовав стежку свому русиньскому языку. Грав по русиньскы і твердо обгаёвав фарбы русиньского діалекту перед тзв. україньсков поротов. Осифа сі памятаме, главно як комедіалного герця, може якраз тоты комічны ролї, сміх через слызы, ся стали предобразом ёго баёк. І хоць, правда, байкы тяжко порівновати з гуморныма твоарами, бо суть то высоко крітічны, мравно-поучны стишкы, найчастїше черьпаючі темы зо жывота звірят, але і ростлин або предметів, якы несуть знакы характеру людей.

Осиф Кудзей, і хоць добрый хрістіан, ку чому быв выхованый в побожній родинї дома, де на нёго мала великый вплив ёго мати, в кутику душы все быв ребелом у добрім розуміню того слова. Не любив несправедливость, неправду, понижованя чоловіка. Все прагнув быти слободным, а слободу видїв у споїню з высшов духовнов силов, із таков, котра заспокоює чоловіка не на куртый час, але до кінця ёго жывота. А духовны розміры чоловіка суть в споїню з Богом. Із слов автора ся дізнаєме, як взникли малы великы духовны перлы, якыма суть Малый ґрекокатолицьксый катехізм про русиньскы дїти, Євангелії і апостолы на недїлї і свята цїлого року, як автор написав Акафіс священомученикови П. П. Ґойдічови, котрый выдало Общество св. Йоана Крестителя, як зачав сполупрацовати з василіаньскым Благовістником, часописом Общества св. Йоана Крестителя – Артос, Ґрекоктаолицькым русиньскым календарём, з часописом Русин і Народныма новинками…

Значіть, родинна атмосфера, розвиваня театралных способностей, вплив на ёго характер доброго душпастыря Франтїшка Крайняка, Василя Кундрата, Яна Блашка, наступ третёго возроджїня Русинів на Словакії – то є пату важных обставин, якы позначіли будучого писателя. Любити своє. Є то велика пасія. Каждый автор то робить по своёму. Осиф Кудзей тыж має свій приступ ку свому родному селу Няґову, де ся народив, де з родинов жыє, робить, творить, але тыж к Лабірцю, Красному Броду. Не іде ту так о село ці місто, бо на цілім світї ся найдуть Сорокы, Пацята, Лишкы, Сукы, Мышы, Вовци, Ягнята, птахы і звірята вшелиякой масти. Байкарёви Осифови Кудзеёви іде о чоловіка, котрого він скрыв за судьбу тых звірячіх і прашачіх героїв. Звірятка, річі, птахы суть на долони. В них файно видно характер чоловіка, якый знає быти гіршый за скотину, характеры Русинів, што ся в чуджім світї поінакшують і высодять на сміх, людей, в якых мамона грошей, богатства є на першім містї. Што байка – то одповідь на якусь пригоду в жывотї, правда, творчо осмыслену, кідь автор вникнув до глубкы описованых події. Автор вытягує актуалны події з каждоденного жывота. Дарить ся му описати колячі проблемы націоналного жывота Русинів, матеріалного назераня на світ окремых людей, духовной мізерії чоловіка і ін.

Осиф Кудзей є добрый байкраь а з Миколаём Ксеняком творять силне байкарьске дуо в сучасній русиньскій літературї, также будеме ся радовати на кажде їх выдарене байкарьске дїло, котре нас потїшыть, але єдночасно і поучіть.

Автор: Марія Мальцовска

 


Оцінїня

Премія А. Духновіча:

  • 2010 – поезія, Мудрость жывота, 2008, Байкы-забавляйкы, 2008, Байкарёвы думы, 2009

Літературный конкурз Марії Мальцовской:

  • 2018 – 3. місто13

Ксеняк, Миколай

Публікації

  • Байкы (1963, 1970, 1974)
  • Сміх і гіркість серця (1977)
  • Віночок з терня (1980)
  • Дорогоцінна знахідка (1985)
  • О камюньскых майстраx (1994)
  • Біда Русинів з дому выганяла (2002)
  • Выбраны байкы (2002)
  • Жмені родной землі (2009)
  • Озвены (2009)
  • Зеркалїня/Zrkadlenie (2010)
  • Углы погляду (2011)
  • Споминкы і очекованя (2013)
  • Нашы горізонты (2015)
  • Формованя русиньской ідентіты (2016)
  • Медвідята на прогульці (2016)
  • Приповідкы і байкы (2016)
  • Резонанції на книжкы і подїї (2017)
  • BÁJKY pre každého (2019)
  • Одповідж собі сам (2020)

 


Жывотопис

Миколай Ксеняк ся народив  4. децембра 1933-го року в бідній камюньскій ґаздівскій родинї. По основній школї в родній Камюнцї пішов до Руськой ґімназії в Пряшові, потім поступив на Інштітут руського языка і літературы в Празї. По ёго скончіню учітелёвав на основній школї в Ружомберку, пізнїше ся став директором ґімназії в тім містї, де одробив 23 рокы. Хоць свій плодный жывот прожыв далеко од родной Камюнкы, часто ся до нёй вертав нелем фізічно, але і своёв літературнов творчостёв. О любви ід свому родному краю свідчать ёго слова: „Родный край про мене значіть студенку, з котрой черьпам цїлый жывот. Тот, хто ся в тім краснім краю народив, хто вдыхнув ёго воздух, хто ся набрав родных співанок, приповідок, хто перешов тот край, хто там пас коровы, орав, сїяв, косив, тот не може забыти нїґда. І нїґда на нёго не забуде. На людей, котры коло нёго жыли і котры го выховали…“

Быв єдным з найактівнїшых авторів старшой ґенерації русиньскых писателїв, котрого богату творчость творять главнї байкы, література про дїти і молодеж, поезія, проза, драматічны творы, повіданя ці автобіоґрафічны тексты. Миколай Ксеняк быв єдиным з русиньскых писателїв, котрый свою літературну творчость присвятив темі русиньскых дротарїв. Якраз на тоту тему написав книжку Біда Русинів з дому выганяла (книжку у 2002-ім роцї выдав Світовый конґрес Русинів), за котру быв автор в роцї 2003 оцїненый высше споминанов меджінароднов Преміёв Александра Духновіча. В публікації ся находить і ёго здраматізована Приповідка о дротарёви, котра мала в роцї 1994 успішну премєру на сценї Театру Александра Духновіча в Пряшові. Многы ёго творы были презентованы в русиньскій редакції Народностно-етнічного высыланя в Пряшові і в Кошіцях, ёго байкы часто декламовали участници Духновічового Пряшова – цїлословацького конкурзу русиньской поезії, прозы, малых сценічных форм і народного розповіданя, на котрый часто приходив і сам автор Миколай Ксеняк. Родне село Камюнка, ёго жытелї і їх судьба были тым найосновнїшым жрідлом і іншпіраціёв богатой Ксеняковой творчости. Окрем многых публікацій нас о тім пересвідчує книжка, котру під назвов О камюньскых майстрах (по камюньскы) іщі в роцї 1994 выдала Русиньска оброда. Василь Хома, першый председа Сполку русиньскых писателїв Словеньска, тоту книжку назвав русиньсков епопеёв. Коротко повіджено – книжка презентує цїлорочный жывот, котрым даколи жыло село Камюнка і ёго люде (церьковны свята з традіціями і вшыткы роботы на ґаздівстві). Подля многых експертів тота публікація претендує на добрый русиньскый документ філмовой ці театралной подобы. Миколай Ксеняк одышов з того світа 1. фебруара 2020 у віцї 87 років, похованый є на цінтерю в Ружомберку.


Оцінїня

  • Цїна Александра Павловіча – 2007 – Миколай Ксеняк (Премія за переклад баёк Заборьского і іншых…; в рамках Цїны А. Павловіча: Байкы, Пряшів: СРПС, 2006
  • Премія Алескандра Духновіча – 2003 – Миколай Ксеняк (збірка прозы і поезії, Біда Русинів з дому выганяла, 2002, Выбраны байкы, 2002)

 

 

Капралёва, Даньєла

Публікації

  • Zuzanka (2008)
  • Серна в нераю (2018)

Жывотопис

Даньєла Капралёва (1959) штудовала на Середнїй умелецькопромысловій школї в Кошіцях (1974-1978) шпеціалізацію фотоґрафія, а тыж на Універзітї П. Й. Шафарика в Пряшові, на Катедрї вытварной выховы (1978-1983). Од року 1988 робила в Вігорлатьскім музею і Вігорлатьскій бібліотецї в Гуменнім, Музею модерного уменя Енді Варгола в Меджілабірцях і в каштелю в Снинї. Присвячує ся фотоґрафії, музеоедуколоґії і кураторству, спорадічно поезії.

Предложеный зборник поезії Даньєлы Капралёвой представлять выбер із єй творчости приближно з послїднёго десятьроча. Карпалёву бы сьме тіполоґічно могли зачленити меджі поетів особного жывота з выразным прямованём к спірітуалности. Єй віршы суть переважно лірічныма мініатурами, субтілным выповіджінём лірічного субєкту о важных вопросах екзістенції з тенденціов к молитві посилненов літанічнов фоналностёв віршів. Далшыма своїма домінантныма знаками – выразовов шпоровливостёв, частыма природныма мотівами і цівілным выразом – єй ліріка припоминать традічны выходны поетічны формы. Многы стихы суть збудованы на контрастї предметного і трансцендентного світа, хоць ай лірічный субєкт не скрывать прічіну на смуток, ёго годнотове укотвіня в духовній области му дає на нёго міцну протівзбрань. 

доц. Др. Маріан Андрічік, ПгД.
літературный науковець, перекладач і высокошкольскый педаґоґ

 

Зборник Даньєлы Капралёвой є компонованый як денниковый запис, в котрім безназвовы вершы не мають інтерпункцію, также каждый творик представлять якыйсь отвореный выдых неспокійной, но о то чістотов цїннїшой душы, глядаючой ідеал людьской статочности, ай кедь го находить лем недостаточно в конзумнім світї. На першый погляд бы ся відїло, же тоту поезію творять незвычайны денниковы записы. Чітательске віджіня в тім припадї наводить к упрощіню. Курте, но інтензівне вздыханя – то є бой душы як о властну чістоту, так і о чістоту світа. Жывым ідеалом той чістоты духа є божскость, але не церьковна. Є то ідеал добра, справодливости і красоты, є то гляданя перспектівы віры на направу розщіпленого сумлїня модерного чоловіка. Інштрументом ці средством выкуплїня з людьского себезневажіня є про лірічну героїню єй властне трапіня в змыслї хрістіаньского саможертвованя.

Штефан Сухый
русиньскый поет і писатель

 


Оцінїня:

Літературный конкурз Марії Мальцвоской:

  • 2016 – 3. місто

 

Цїна А. Павловіча:

  • 2020 – Серна в нераю, Пряшів, 2018; за літературну творчость выдану в періодї 2018-2019

Жолобаніч, Міро

Публікації

  • Хто ся сміє, є одважный (2017)
  • Хто ся сміє, є мудрый (2018)
  • Хто ся сміє, є здравый (2019)
  • Захранка (2021)

Жывотопис

Мірослав Жолобаніч ся народив 13. 06. 1956, молоды рокы прожыв у Пчолинім. В сучасности жыє в Кошіцях. Підпоровательков і помічнічков у ёго залюбі ся стала ёго жена Марта, котра є професіёв учітелька. Вєдно выгодовали двоє дїтей – дївку Марту (абсолвентку Філозофічной факулты ПУ у Пряшові) і сына Мірослава, котрый, видить ся, здїдив по своїм нянькови вытварный талент (в сучасности є докторандом на Высокій школї вытварных умень у Братїславі).

Автор ся кресленому гумору венує довгы рокы і є сімпатічне, же супроводны тексты к афорізмам ся рїшыв высавати у своїм материньскім языку по русиньскы. Попри Федорови Віцови ся так став другым автором куртых жанрів.

Іншпіраціёв про карікатуры і афорізмы Міра Жолобаніча є реалный жывот із своїма радостями, але главнї недоконалостями, котры позорно слїдує і має потребу їх коментовати способом ёму властным – посередеництвом карікатуры і куртого, но выистижного выслову. В немалій мірї в афорізмах вывжывать словны грачкы і двойзмыселность. Гумор і сатіра суть про нёго можностёв слободного выядрїня сполоченьской і політічной клімы в сполочности, не є му далека ани політічна карікатура, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічному погляду на світ і на жывот. Як сам конштатує, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічнїшому погляду на світ і на жывот.

Автор: Кветослава Копорова

Ґіцова-Міцовчінова, Гелена

Публікації

  • Поклад русиньской матери (2021)
  • Розквітнута лука (2018)
  • Родина Русина (2018)
  • Бобрунка (2017)
  • Мотылик (2017)
  • З квіткы приповідкы (2016)
  • За шыроке море (2016)
  • Родне слово (2016)
  • Бескид нянько а Камяна мати (2015)
  • Школярик (2015)
  • Просьба і молитва матери (2015)
  • Вітрова невіста (2014)
  • Сповідь матери (2013)
  • Біда спід Бескіда (2013)
  • Ружа під облаком (2012)
  • При ярочку (2011)
  • Віночок (2011)
  • Писмо Русинам (2010)
  • Пчолка (2010)
  • Фіалочка (2010)
  • Загадкы (1985)
  • Три раз гадай

Жывотопис

    

     Гелена Ґіцова-Міцовчінова ся народила в селї Рокытів при Гуменнім, теперь жыє в Міджілабірцях. Першы єй учітельскы крокы вели до русиньского села Страняны (обидві окрес Стара Любовня). В роцї 1964 перешла на Лабірщіну а село Чертіжне было далшым місцём єй благородного учітельского дїятельства.

     Першы єй стишкы были опублікованы у сполочнім зборнику Молоде вино. В роцї 1985 вышла єй перша самостатна книжочка про дїти – Загадкы. Про дїти написала і выдала тыж книжочкы Фіялочка, Пчолка і Письмо Русинам, послїднї спомянути книжочкы вышли в роцї 2010. Далшый зборник поезій – Ружа під облаком авторка адресує дорослым.

(Здрой: Ружа під облаком, 2010)

Ґірова, Марія

Публікації

  • Родне гнїздо (2008)

Жывотопис

   

  Авторка приходить к русиньскому чітателёви з першым зборником поезії Родне гнїздо. Є то єй перша „дїтина“ умелецького роду. Родне гнїздо – то є єй любезне село Руське, яке мусило впасти за жертву Стариньской гати. Там ся народила, по пісных бережках ходила, яфыры зберала, співала і бажыла за щастём і лїпшым жывотом. Родне гнїздо – то є єй долина під шырокым сердцём і порожнїма буґелярями. Є то край під Вігорлатом. Сниньскый окрес, колись і днесь, забытый Богом і людми край. Родне гнїздо – то є русинство як феномен возроджіня забытого і утискованого народу. Авторка своїма стишками сцілює душу і сердце обычайных людей.

(Здрой: Родне гнїздо, 2008)

Ґай, Мілан

Публікації

  • Молитва Русина (2012)
  • Моїм родакам (2016)
  • Тихо хочу споминати (2017)
  • Krasnobriďskyj monastyr´ (2019)
  • Bukivskyj monastyr´ (2019)
  • З нами Бог (2019)
  • Sukov – moje rodne selo i joho istorija (2020)
  • Правдива выповідь (2021)

Жывотопис

Народив ся в селї Суків (окр. Меджілабірцї) 23. юла 1954. Дома в родинї выростав із штирёма сородинцями. У роднім селї Суків зачав у 1960 роцї ходити до основной школы, де го першый рік учів важеный учітель Федор Кумічак. Далшы штири рочникы го учіла панї учітелька Марія Гірнякова із Красного Броду, котра пришла бывати до села.

     Свої першы стишкы зачав писати уж на основній школї в Меджілабірцях. Была то школа, на котрій ся учів ай україньскый язык, зато ёго першы стишкы были опублікованы в тогдышнїм україноязычнім дїтьскім часописї „Веселка“. Пізнїше ёго стишкы были публікованы ай в україньскім тыжденнику „Нове жыття“. По скончіню основной школы продовжовав в роках 1969 – 1974 навчаня на Середнїм одборнім желїзнічнім учіліщу в Кошіцях до року 1972. У юлу того самого рока наступив до роботы в рушнёвім депі в Пряшові. Жебы здобыти матуру продовжовав іщі два рокы попри заместнаню на тій самій вечернїй школї навчаня аж до року 1974, коли успічно зматуровав. По абсолвованю воєньской службы (1974 – 1976) переступив до новоотвореного рушнёвого депа в Гуменнім, де сі зробив курз на рушнёводїча. У тій професії робив од року 1978 аж до одходу на пензію. Жыє у Меджілабірцях із женов Геленов. Мать двох сынів – Марека і Мілана. Старшый сын Марек є педаґоґом (довгорочным учітелём русиньского языка і методіком про школы з навчалным языком русиньскым і з выучованём русиньского языка), молодшый Мілан продовжує в няньковых слїдах, робить на штрецї як впыравця влаків. По роцї 1989 ся Мілан Ґай вернув к літературній товрчости коли зачінать писати по русиньскы. Дакотры ёго віршы были опублікованы в „Народных новинках“ і їх літературнім додатку „Поздравлїня Русинів“ і в часописї „Русин“. Часть ёго творбы можеме найти в Ґрекокатолицькім календарю а тыж у културно-хрістіаньскім часописї „Артос“, „Ґрекокатолицкім календарю“ і „Благовістнику“. По выданю своёго першого зборника поезії „Молитва Русина“ (Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2012) ся став членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Далша ёго книжка „Моїм родакам“ (Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2016), была венована, як говорить і сама назва книжкы, родакам і близкым. Была роздїлена на пять частей: Носталґія – Бог з нами – Співаночкы нашы – Балады – і Весело і смутно на валалї жыти. В роцї 2019 му вышли дві публікації научного характеру, „Кrasnobriďskyj monastyr´“ (2019) і „Bukivskŷj monastŷr´“ (2019), котры описують історію знамых русиньскых монастырїв.

Автор: Кветослава Копорова


 

1 2 3