Елена Хомова-Грінёва 2021: Літературный конкурз Марії Мальцовской, 3. місто

Моє село

 

В долинї лежыть

село родне моє,

глубоко в душі

одложене,

скрыте,

до сердця мого

врыте.

Ты в моїй мысли

не престаєш жыти,

там в нїй останеш

навікы.

Погласкам

ангельскы тебе,

мій краю,

пообнимам,

поцїлую,

благодать подарую!

До копкы дам

хыжкы,

людей і поля,

каждый кут,

околіцю

свого уяцького села.

 

 

Як в клітцї

 

Як в клітцї

сиджу дома

нераз роздумую

о жывотї,

о тяжкій долї,

о самотї,

о роботї,

о любви молодых лїт.

Порушам клямков,

ці заперты дверї.

На два раз

замкну їх

колодков в старобі,

нияк не пущу

смертку ку собі.

Хочу пожыти

на тім світї

іщі даякы рокы.

 

 

Мати – дружка моя каждоденна

 

Як не любити,

як не гладити,

як не цїловати

біленьке тїло

як снїжок.

Тїшыти ся

ёго красов

на пути стрїчати го

каждоденно.

Мати – то дружка

на цїле жытя,

то охорона,

то жертва,

то розвага.

То мати

своїх дїтей.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Юрко Харитун

ПАМЯТАШ?

Памяташ

На землю упало мале орля

Ты в шапцї вынїс ёго

назад до гнїзда

Памяташ

Ты розбив колїно

Ты не плакав, не болїло

Плакала мати твоя

Памяташ

Ты грав на торомбі

а я на гуслях

Лем згадка зістала на памятку

яка потїшыть нас

 

ВАКАЦІЇ

Подь зо мнов

Выйдеме на Шутак

На меджі можеш ягоды зберати

Тїшыти ся як малый дїтвак

Недалеко на Бескід

Треба хлїб і солонину брати

готовый обід

А потім на Полонины

де карпатьскы медведї

ходять на малины

Вночі спати у колибі

а рано на Ґаздорань

з якой видно наше море

над Старинов гать

Вернеме ся ту нераз

Такы вакації

Лїпшы як у Хорватії про нас

 

НАША ПЛАНЕТА

Такый великый світ,

же каждый з нас

може свою планету мати

і жыти на нїй

А мы зышли ся на єдній

То не Венуша і не Марс

Але планета Земля

То не про мачку клубя

Яке може качати

Нам треба жыти на нїй

Така краса

треба памятати

лем наша планета Земля

 

(Укажка з творчости Юрка Харитуна, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Не вірив я нїґда       

 

Не вірив я нїґда,

же так може быти,

же спрязнену душу

щі можу стрїтити.

 

Тота злата душа

мі так одповіла:

„Свій жывoт із Твоїм

рада бы-м споїла.“

 

Так їй у роботї

утїкають рочкы,

дома помаленькы

доросли дїточкы.

 

Без мужа дїточкы

лем сама ховала,

бо ёго з родины

невіра забрала.

 

Жарливость безрадна

розум му дептала,

а любов ку женї

навікы пропала.

 

Зістала лем сама,

щі дїточок троє,

скламана жывотом –

„Ой Боже, плано є!“

 

Страшно собі цїню,

што Ты доказала,

бо Ты любов свою

своїм дїтём дала.

 

Уж мі міла моя       

Уж мі міла моя

ніч так не хыбує,

лем Твоє серденько,

што мене любує!

 

Дуже часто, Боже,

ся собі чудую,

требало мі тото,

што ку Тобі чую?

 

Требало мі таку

про сердце потїху,

не знам ці забраню

смертельному грїху?

 

Знав бы я Тя міла

щі щастнов зробити,

але бы я мусив

жену зохабити!

 

Але присягана

не заслужить собі,

жебы-сь была моя

я скончів при Тобі!

 

Знам, же то про Тебе

не є потїшіня,

зато допереду

прошу одпущіня.

 

Та чом ня так трапиш       

Та чом ня так трапиш,

же ся не озываш,

може гнїв даякый

передо мнов скрываш?

 

Не знам, што ся стало

сердце розжалене,

што-м Ті зробив плано,

же не тїшиш мене?

 

Тяжко мі звечара

до рана доспати,

жебы-м не перестав

на Тебе думати.

 

Твоє мено собі

в ночі повтoрюю,

бо я превелику

любов до Тя чую.

 

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Укажка з творчости: Штефан Смолей – Не ганьб ся, Русине!

Ту є моє місто

Де єсь? Роздумуєш?
Ці-сь на справнім містї?
Мусиш сам згадати,
Собі одповісти.
Ці-сь на справнім містї,
Там, де бы-сь мав быти,
В радости, але і в смутку
Все охотный жыти.

Я – на справнім містї.
Так думам. Я то знам.
Де єм ся народив,
Зістану навсе там.
Ту є моє місто,
В моїм роднім краю,
Ту, на нашій земли.
Не забуду на ню.

Хоць не є богата
Земныма дарами,
Стою на нїй певно
Своїма ногами.
Хоць і нашым предкам
Богатства не дала,
Но зато і про них.
Їх роднов зістала.

Любили єй таку,
Яков про них была,
Хоць їх в їх жывотї
Скромненько кормила.
І они ту жыли
Аж до своёй смерти,
І я єй не можу
Зрадити, одперти.

Она і про мене
Моёв роднов землёв,
І про мене грїє
Сонце тепло над нёв.

Не забудь!

Жывот чоловіка красный,
Но мать велё подоб,
Про ёго красу і добро
І ты сам дашто зроб.
Не чекай, же вшытко другы
Тобі мають дати,
Найдорогше уж ті дали
Твій отець і мати.
Істо ті дали, што могли
До жывота твого,
Добро, ласку, здравы рукы –
Значіть то так много.
Родічовске погладжіня
Руков велё стоїть,
О то веце, кедь є тогды,
Як тя дашто болить.

Не забывай, кадыль підеш
Ты своїм жывотом,
Ці їх стрїтиш, ці обыйдеш,
Зохабиш під плотом?
Жывот чоловіка красный,
Знай го пережыти,
Не дай ся звести з дорогы,
Котров бы-сь мав іти.
Треба тобі памятати,
Не треба забыти,
Без кого бы-сь на тім світї
Не жыв, не міг быти.
Раз ся застав в своїм згонї,
Постій, і подумай,
Ці єсь зробив вшытко, што-сь мав,

Не забудь, не єсь сам!
Нескоро уж буде тобі
Слызы проливати,
Як не буде тых, кому-сь мав
За жывот честь дати.

(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 9788088769582.)

Укажка з творчости – Марія Ґірова: Родне гнїздо

Наша планета

Говорять, же Земля
Єдина планета,
Єдина з розквітом
Людьского жывота.

Але якого же?
Посудьте то самы,
Тадь чоловік страдать,
Што лем буде з нами?

Пекла ся допущать,
Траґедії брыдкой,
Ніщіть, рве, розбивать,
З глинов рівнать вшытко.

Зброю на ся вытяг
Не є ту радости,
Брат брата мордує
Без людьской мілости.

Народы не знають,
Де ся дїти мають,
З своїх родных обысть
В страху утїкають.

Кутик бы хотїли
На тій Земли найти,
Кутик, де бы могли
Благый жывот мати.

В спокою і в мірї,
В ласцї і радости,
Такый кутик найти
Де повно вольности.

Што ся поробило
На прекрасній земли?
Де людьскый розум є?
Хто приводить к смерти?

Плането єдина,
Земелько прекрасна,
Світить іщі людём
Ясна звізда щастя?

Люденькове мілы,
Треба ся збудити,
Розум до рук взяти
І зло не чінити.

Земля моя й твоя
Няй красны сны пряде,
Бо раз може прийти,
Же ся нам розпаде.

Послїднїй одказ

Плаче дївка в гаю,
Горенько нарїкать,
Свої довгы косы
Над водов розплїтать.

Не хоче уж дале
На тім світї жыти,
Кедь мілый одышов
До войны служыти.

Никого не має,
Сама ту зістала,
Їх велику ласку
Война розорвала.

Так вірила, бідна,
Же щастлива буде,
Же з мілым довєдна
Жывот перебуде.

Як двоє голубків
Міцно ся любили,
До конця жывота
Ласку сі слюбили.

Але кедь по роках
Ку мілій вертав ся,
До неприятельскых рук
В чуджінї дістав ся.

Загынув далеко
В пустыни, вертепах,
Своїй мілій не встиг
Зохабити одказ:

„Любив єм тя міцно,
Як Бог приказує,
Няй далшым жывотом
Щастливо путуєш.‟

 

Чеканя на телефон

Боже, як недобрї
Кедь телефон нїмый,
Кедь ся в нїм не озве
Хтось дорогый, мілый.

Лем слово ся хоче
Частїше учути,
Абы сердце могло
Легше в грудёх бити.

(Марія ҐіроваВаськова:Родне слово, 2008.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 978 80887769873)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

Сердце

На старых воротах

арджа панує

не треба глядати

ключ страченый

давно суть одомкнуты

вычекують,

хто бы їх отворив

як моє сердце

в куточку місце

тримле про тебе

ты єсь то не збачів?

 

Доколи

Недопите горня кавы

на столї зістало

тепло із долонї

вышуміло давно

 

У крішталёвій вазї

ружічка попрїла

нїт уже никого

хто бы ю поливав

 

Твій парфiн зник

взяв єсь із собов

моє спаня

коли?

 

Зохабив єсь жаль

гладжу го, пещу,

як ружу поливам

не знам доколи

 

Вечур

День ся нахылив

тма ся прикмотрила

згустла

до каждой шкары зашла

отупно є

робота стоїть

заложу огень у козубі

поломінь зогрїє

даст до душы світелко

кус тепла

велё снів

 

на тото чекам

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

 

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мірослав Жолобаніч – Чуда в женьскій голові (2. часть)

Чуда в женьскій голові (2. часть)

Сітуація ся зачала замотавати а выострёвати а наша зведавость ся збівшовала. Міг іщі штось гірше найти в голові своёй жены? ‒ Інтересувало нас.

‒ Нашов єсь там іщі дашто? – спросив ся хтось недочкавый.

‒ Йой, нашов, нашов. Была там ай пошткарта з Паріжа, на котрій была даяка желїзна вежа. Но то є ніч. Моя жена, представте собі, там мала ай шекову книжку на її мено. Я собі фурт думав, же маєме сполочный учет, з котрого сьме черпали грошы подля потребы. Як лем могла прийти ід шековій книжкі а на што ї буде хосновати?

Хлопи єден за другым, ся зачали крутити на стілцёх, як кобы сидїли на мурваніску а підозриво ся задумали.

‒ Але тото іщі не є вшытко, што ся тыкать фінанції. Нашов єм там ай долары в готовостї. Подумав єм собі, же робить про родину даку тайну резерву на гіршы часы. Но нїґда мі о резерві не говорила а тяжкы часы тыж не споминала, ‒ одпив собі з пива а продовжав.

‒ Дальшу положку єм назвав „іншы дрібности в голові моёй жены‟. Было їх там тілько, же вам о них ани не буду говорити, жебы-м вас не стримовав.

Настало тихо як в гробі. Приятель собі взбыхнув, підопер собі руков голов а запозерав ся до повалы. Вертїв головов а было видно, же інтензивно роздуміє.

‒ Якым чудом ся змістило тілько річі до такой маленькой головы. Розумієте тому? Тота женьска голова є барз чудесна. Мою голову бы в такім припадї уж давно розторгало.

‒ А то єсь зохабив лем так? – спросив ся хтось.

‒ Самособов, же єм то не міг зохабити лем так, ‒ поготовнї одповів. ‒ Так натріскана голов може способити женї великы неприємности а могла бы єй ай праскнути. Прияв єм зато рїшіня, же зроблю в голові жены радікалный порядок. Із шатника єм вышмарив половину шматя. З ботника єм вышмарив асі двадцять парів топанок а з козметікы єм зохабив лем то найнутнїше. Шперкы єм зохабив так, як были. Можуть послужыти в планых часох.

Намісто пошткарты з Паріжа єм там поставив фотку нашой загородной хаткы. Фоткы манжелкіных колеґів з роботы єм вымінив за свій умелецкый портрет од приятеля маляря. Самособов, грошы із шековой книжкы єм выбрав а уложыв на наш сполочный учет. Ай долары, котры єм замінив за евра, ішли тыж на сполочный учет. По тім вшыткім єм запер женї голов а спокійно, з чутём добрі зробленой роботы, єм собі ліг спати.

Вшыткы хлопи собі тяжко взбыхли. Похвалили приятеля за перфектнї зробеный порядок в голові ёго жены. Подопивали пиво а обїднали дальшу рунду. Настала горлива дебата. Хлопи ся перекріковали єден через другого а чудовали ся над тым, што вшытко ся може змістити до головы жены. Хтось ай бухнув руков по столї:

‒ А што было дале, як то наконець скінчіло? – вызвідали сьме по часі, кідь ся дебата міджі нами як так упокоїла.

‒ Рано ся жена зобудила з тым, же ї страшнї болить голова, ‒ продовжав.

‒ Йой, мам таке чутя, як кобы ся мі дахто вертїв в голові, ‒ повіла а зварила собі каву. Кідь болесть головы не переставала, взяла собі даку перулку од болїня головы а ід тому іщі даякый порошок.

‒ Ани ся не чудую, же ї болїла голов по такім радікалнім порядку. Заслужыла сі то, ‒ повів хтось.

‒ Нич веце не повіла, тым то скінчіло? – вызвідали дальшы.

‒ То было вшытко. Побрала ся до роботы як кобы ся нич не притрафило а наш сполочный жывот продовжав як перед тым.

‒ Брав єм то так, же є спокійна з моїм настоленым порядком в її голові. По часі, думам по пів року, єм знервознів. Не міг єм спокійно спати, бо жена собі ходила высміяна од уха ід уху, як кобы ся в її голові нич не змінило. Не збачіла новый порядок в голові? Або ся їй полюбив тот порядок так, же ся посмівкує цілый час а має добру дяку? Трапили ня такы вопросы, так єм прияв рїшіня, же ся мушу до той головы зась попозерати а сконтролёвати своє выняткове дїло.

‒ Быстро, бісїдуй, што нового єсь там нашов, ‒ недочкаво ся просили пайташы.

Наіснї мали чутя, же то буде про них велике несподїваня. Быстро ся напили пива, певнїше ся заглобили до стілців, жебы не рушили приятеля, кідь буде говорити.

‒ Панове, повім вам правду. Тото, што єм там збачів, не чекав єм ани в найгіршім снї. Не можу собі помочі, але в голові мала готову содому, ґомору. Скоро єм сколабовав. – Представте собі, намісто трёх шатників, там были теперь штирі. Як інакше, натрісканы новыми шатами по самый верьх. Розріс ся ай почет ботників на штирі, самособов повны топанок. Ід шперкім прибыв, на щастя, лем єден златый перстень а єден стріберный ланцок. Но найвеце ня шоковала козметіка. Быв там єден середнё великый склеп з ексклузівнов козметіков а парфінами. Зась там была пошткарта з Паріжа, но прибыли дві пошткарты з Прагы а по єдній з Барцелоны а Атен. Нашов єм там зась фоткы двох манжелкіных колеґів з роботы із жадостивыми іскерками в очах а фотку єдного незнакомого мужа уже з важныма замыслами.

‒ А ніч веце єсь там не нашов? – вызвідали сьме нервознї.

‒ Як бы ні! Тото найгірше лем прийде. Перебачте, але мушу ся напити пива, даяк мі высхло в гарлї, ‒ зробив собі перерву, жебы набрав новый дых.

Хлопи были чім дальше, тым нервознїшы а обїднали собі уж ай по півдецакы алкоголу.

‒ Продовжай, продовжай, ‒ крічали.

‒ Зась там была шекова книжка на манжелкино мено. Были там ай долары. Чудій ся, світе, прибыли там ай лібры. Самособов, прибыли там ай іншы дробности, но тоты ня уж перестали інтересовати. Од злости ся мі трясли рукы, кідь єм заперав женї голов а мусив єм давати великый позір, жебы-м не зобудив жену. Страшнї ня то напаїдило. Як ся за пів рока на тото вшытко змогла? Як ся до той головы змістив іщі векшый сортімент річі? Де на тото вшытко взяла грошы? Но найвеце ня розрушыла нова шекова книжка на її мено а значна готовость в доларох а лібрах. Вірїйте або нї, але мав єм таке тушіня, же ся притрафило штось плане. Думкы мі бігали по голові як сполошаны а фурт ся вертали ід фінанціям. Моє плане тушіня ся наповнило, кідь єм сконтролёвав став нашого сполочного учту. Сердце ся мі розбухало так, же єм го мав аж десь в гарлї. Но збогом! – скрічав єм од злости а залляло ня потом. Половина „нашых грошей‟ з „нашого‟ сполочного учту, была гет.

В тім моментї настало міджі хлопами чортівске тихо. Таке тихо, жебы сьте чули падати волос на землю. Нихто ся не зміг на слово. Подозриво ся вертїли а безрадно розмаховали руками. Вытримало то лем хвилину.

‒ Чорт бы тя побив, та бы тя побив! Потвора якась! Може таке дашто зробити почливому хлопови жена? Шак то до небес выкликана несправедливоть, ‒ заламентовав хтось.

Меджі хлопами настала бурлива дебата. Каждый хотїв дати на яво свою неспокійность.

‒ Што собі тоты жены уж днеська доволюють, што собі о собі думають? Вірїйте теперь властным женам, ‒ было чути споза нашого стола.

Хлопи бухали руками по столї так, же ся на нас обертали а позерали остатнї навщевници корчмы. Падали ай твердїшы слова на адресу жен. Цїле тото погоршіня із стороны хлопів перерушыв наш нещастный приятель.

‒ Стачіло, панове, уж дость, упокойте ся! Хочу вам штось подстатне повісти, ‒ переговорив із здвигнутов руков. ‒ Уже вам вірїю. Мав єм вас послухати а не вертїти ся моїй женї в голові. Теперь як чоловік, котрый ся попозерав до головы жены, вам дам важну раду.

‒ Не позерайте ся до голов своїх жен, своїх дорогых половічок! Ніч тым не зіскаєте, ба, наспак, скінчіте омного гірше, як собі думаєте. Жебы-м не забыв, про істоту собі сконтролїйте став вашых учтів.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мірослав Жолобаніч – Чуда в женьскій голові (1. часть)

Чуда в женьскій голові (1. часть)

 

Пробовав єм чітати думкы другых, але кедь єм зістив, што собі о мі думають, такой єм перестав.

 

Дахто бы повів, же дебаты хлопів коло пива суть стратов часу а не приносять ниякы раціоналны рїшіня. Вірійте мі, не є тому так. Сам єм ся пересвідчів, же такы дебаты приносять много позітівных інформацій а суть іншпіраціёв про далшый жывот.

Хлопи мають тыж потребу побісїдовати собі в хлопскій сполочности а потребують ся утвердити в своїх назорох. Такы дебаты суть даколи цінным приносом про фунґованя їх родин. Окрем політікы а шпорту, хлопе найчастїше бісїдують о женах. Барз вдячна тема. Векшынов ся рїшать індівідуалны проблемы з нашыми женами, але рїшить ся ай цілкове поставлїня жен в сполочности. Каждый ся хоче здвоверити із своїми проблемами, але чекать ай на рады од приятелів а головнї на способы їх рїшіня.

Жены суть хулостивов темов, ту ся раз за час назоры хлопів розходять а приходить ай ід острїшым вымінам назорів. Знаєте, каждый собі думать, же ёго манжельскы одношіня суть безпроблемовы а найлїпшы. Каждый ся хоче указати в тім красшім світлї.

Єдного нашого приятеля часто кортїло попозерати ся до головы ёго жены. Дарьмо сьме го од того одгваряли, дарьмо сьме му говорили, же є то барз небезпечне, же робить велику хыбу а же ся му то може выпомстити. Твердив о собі, же є одборник на слово взятый на назераня до женьскых голов а же ся му нич плане не може притрафити.

Ай через нашы припомінкы а обавы, же ёго незвычайна пасія може принести великы проблемы в ёго манжельскім жывотї, не дав собі за світ повісти. Надале завзято настоїв на своїм рїшіню а наконець то ай зробив.

Днесь быв тот день, коли нам пришов побісїдовати о своїй „місії‟ до головы ёго жены, самособов, до корчмы. Хлопи з великым інтересом собі послушнї посідали на стілці, обїднали пиво, дакотры уж ай нервознї собі покурёвали а нетерпезливо чекали. Нервозіта наростала а хлопи ся не могли дочекати, коли приятель конечнї спустить. Головна постава нашой встрїчі собі сів за верьх стола, напив ся пива а з важнов тварёв переговорив.

‒ Уже єм вам гварив, же ся хочу попозерати до головы моёй жены а же то про мене не буде ниякый проблем. Раз вечур, кідь уж жена твердо спала, єм то, панове, зробив. Отворити голов моёй жены, не быв проблем. Проблем настав тогды, кідь єм збачів, што ся в тій голові находило. Мушу вам повісти а признати ся, же тото єм не чекав ани в найгіршім снї. Голова моёй жены была повна вшыткого можливого, аж ня то заразило. Як ся тото вшытко там змістило а як довго тото вшытко носить в голові? З прибачінём, такый хаос а непорядок сьте іщі в голові не відїли.

‒ Перше, што мі пришло на розум, было, же тото вшытко мушу даякым способом розтрідити. То є тым, же єм порядкуміловный чоловік а люблю, жебы в голові фунґовав порядок, жебы в голові быв сістем, ‒ не забыв ся похвалити.

‒ Так єм то гірко-тяжко потрідив, а гадайте, што вшытко мала тота моя жена в голові?

Самособов, же нихто з нас не міг знати, што носить ёго жена в голові. Покрутили сьме головами а з отвореными устами сьме слухали далей.

‒ Тот непорядок єм розтрідив подля того, чого мала в голові найвеце. Што собі думаєте, чого там было найвеце? – спросив ся.

Нихто з нас не оповажыв ся одповісти на ёго вопрос.

‒ Дай покій з такыми вопросами, продовжай, бо нас то уже зачало занимати, ‒ скрікнув хтось.

Приятель собі хлипнув з пива а продовжав.

‒ Представте собі, нашов єм там три скринї повны шматя. Шматя од вымыслу світа. Шаты, блузкы, комплеты, ґерокы, шапкы, калапы а абсолютно непотрібны доплнкы. Чуєте добрі, три скрінї! Скоро ня трафив шляк. Потвора якась, а менї цілы рокы твердила, же не має на себе што здївати. То іщі не є вшытко. Нашов єм там ай три ботникы повны топанок. Кідь єм добрі раховав, так їх там мала через пятьдесят парів. На зиму, лїтні, сполоченьскы а ай такы, котры єм не знав, на што ся можуть хосновати.

Взбыхнув собі, повтерав собі здушене чоло, напив ся пива а продовжав:

‒ Таёмством загаленым были про мене шперкы. Нич єм о них не знав. Вызерало то там, як кобым быв в кленотництві. В них мала якый такый порядок, асі подля того, яку мали цїну. Од вымыслу світа – златы, стріберны, біжутерія а в єдній скринкі єм нашов ай три діамантовы перстенї. Коли хоче выносити тоты перстенї, ланцкы, нарамкы, брошнї а далшы глупости а головнї де? Іщі дотеперь ня з того трясе а маю з того трауму.

Зась собі повтерав здушене чоло а попросив од сусїда ціґаретлю, хоч быв некурящій, а припалив собі. Худак, быв страшнї розрушеный, но і так не забыв обїднати пиво про вшыткых.

Дакотры хлопи ся посмівковали попід ніс, но были ай такы, котрым скаменїла тварь. То іщі не знали, што їх чекать. Приятель выфукнув сластнї ціґаретлёвый дым а продовжав:

‒ В голові жены єм нашов ай величезну скрінку з козметіков. Вшытко загранічны шпічковы значкы. Денны кремы, ночны кремы, плетёвы маскы, кремы на рукы, на ногы, на ціле тїло, упокоюючі кремы а много, много дальшых, котры ани не знам, на што ся можуть хосновати. Парфінів а спреїв там мала од вымыслу світа, самособов, вшытко шпічковы значкы.

На хвилинку перестав. Настала пауза, бо было видно, же ся нам рихтує повісти штось подстатне. Збачіли сьме то вшыткы, но статочно сьме мовчали а послушнї чекали.

‒ Найвеце ня шоковали, приятелї мої дорогы, дві фоткы манжелкіных колеґів з роботы із жадостивыми іскерками в очах. Признам ся, тото єм не чекав. Як бы ня дахто овалив камінём по голові. Жена мі нїґда не споминала своїх колеґів а говорила, же в роботї є вшытко в порядку а не має ниякы проблемы. Так теперь не знаю, што собі мам о тім думати.

На дакотрых хлопох было видно, же така інформація їм засіяла зеренка похыбности до душы, но не давали то на яво. Потляпкали сьме приятеля по хырбетї, чім сьме му дали наяво, же му розумієме.

 

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Дякую за твоє..        

Дякую за твоє

тяжке поволаня,

выслугуєш другым

а думаш і на ня.

 

Тобі патрить вдяка

за Твою роботу,

котру даваш людям,

і свою охоту.

 

Як здравотна сестра

все єсь напомочі,

коли робиш денны

або ай у ночі.

 

Но а як по ночнїй

прийдеш утягана,

то спиш у постелї

до другого рана.

 

Як опало листя        

Як опало листя

з явора сухого,

так приросла і Ты

до серденька мого.

 

Приходжам до Тебе

сердце розжалене,

жебы-м Тя потїшив

так як і Ты мене.

 

Дякую Господу

за познаня Твоє,

же Ты шумне дївча

на все будеш моє.

 

Буду я як око

Тебе хоронити,

і вшытко, што хочеш,

Тобі выповнити.

 

Жебы Ты навікы

у ня была щастна,

Ты, русалко выснивана,

надгерна, прекрасна.

 

Уж мі є начісто       

Уж мі є начісто

голова сплянтана,

не спав я цїлу ніч,

лем лежав до рана.

 

Бо стрїтив я Тебе,

створїня взнешене,

чекам, коли прийдеш

і потїшыш мене.

 

Тїшу ся на стрїчу

і буду чекати,

коли буду годен

я Тебе обняти.

Не вірив я Тому

же у своїм віку,

щі можу стрїтити

любов так велику.

 

Я Твоє серденько

на далеко чую,

коли оно плаче

тыж за ним баную.

 

Вірь мі моя міла,

же аж над тым жасну,

бо-м стрїтив в жывотї

так жену ужасну!

 

Бо знав бы я о тім

щі довго писати,

но вірь, же не найлїпше

буде перестати.

 

Бо мі мої очі

уж слызы залляли,

не хотїв бы-м тото

жебы Тя скламали.

 

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Укажка з творчости: Штефан Смолей – Не ганьб ся, Русине!

Не ганьб ся, Русине!

І наш край прекрасный
Велё з людей тужить
При морю сидїти
На плажах, і в морьскій
Водї ся мочіти.
Вогкым і соленым
Воздухом дыхати,
Шум вітру з морьскыма
Волнами слухати.
Відїти як сонце
За море западать
Як холодный місяць
В морьскій водї плавать.

Тужба ся не сповнить,
Мы море не маме.
Од моря далеко
На суші бываме.
Маме красны поля,
Лїсы – як бы море,
В котрых ся потїшить
І моє, і твоє,
каждого сердце.

Хто раз до них зайде,
Істо в них про сердце
Потїшіня найде.
Маме чісту воду
В преградах і в рїках,
Плажы місто піску
На зеленых луках.
Мож там посидїти,
Мож там полежати,
Чістый, свіжый водзух
До сыта дыхати.
Суть красны сонечны
Запады, выходы
В нашім краснім краю,
Хоць без морьской воды.

І без моря наш край
Нам треба любити,
Хоць море не маме,
Добрї нам в нїм жыти.
Прекрасный є наш край
Нашой домовины,
Нашы горы, лїсы,
Поля і долины

Краю наш прекрасный

Бескіде наш, горы,
Краю наш прекрасный,
Дякуєме тобі
За наш жывот щастный.

Ту твої чудесны
Поля і долины,
Рїчкы чістой воды,
Горы і рівнины.

Бо ту тыж твоїма
Горами, лїсами,
Тот пахнячій воздух
Одмала сьме ссали.

Ту звучать прекрасны
Слова нашой мамы,
Давныма віками
Про нас сохраняны.

Не даме їх взяти,
За ніч замінити,
Реч нашу няньківску
Будеме хранити.

Ту звучать найкрасшы
Нашы співаночкы,
Їх співають стары,
І малы дїточкы.

Летять, звучать они
Шырым нашым краём,
Потїшають сердця
Вшыткым добрым людём.

Ту жыли наш отець,
Дїдо і прадїды,
Ту, в тій нашій земли
Зістали їх слїды.
Схыль свою голову,
Клякний на колїна,
Поцїлуй ту землю,
То наша Отчізна.

Бескіде наш, горы,
Краю наш прекрасный,
Дякуєме тобі
За наш жывот щастный.

(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 9788088769582.)

1 2 3 4 5 6 21