PhDr. Koporová Kvetoslava, PhD.

Prešovská univerzita​​ v Prešove

Ústav rusínskeho jazyka a kultúry

Ul. 17. novembra 15

080 01 Prešov

СПОЛОК РУСИНЬСКЫХ ПИСАТЕЛЇВ І ЁГО РОЛЬ В ПЕСТОВАНЮ ЛІТЕРАТУРНОГО ЯЗЫКА РУСИНІВ НА СЛОВАКІЇ

Anotácia

Príspevok je výsledkom mapovania činnosti Spolku rusínskych spisovateľov na​​ Slovensku, ako jedného zo združení a spolkov, ktoré vznikali v rámci revitalizačného procesu Rusínov, historikmi označovaného ako tretie národné obrodenie Rusínov. Stanovy spolku boli zaregistrované na Ministerstve vnútra SR v roku 2001, teda desať rokov​​ po tom, ako bola rusínska národnostná menšina oficiálne uznaná štátom ako jedna z národnostných menšín, žijúcich na území Slovenskej republiky. Združenie spisovateľov, píšucich o Rusínoch, ale aj po rusínsky bolo ​​ ďalším významným krokom na ceste k revitalizácii tejto minority tým viac, že po kodifikácii rusínskeho jazyka na Slovensku (1995) vznikol priestor pre písanie krásnej literatúry v ich materinskom jazyku. Koncentrujeme sa na okolnosti vzniku Spolku ako pokračovateľa vydavateľských aktivít v oblasti​​ krásnej literatúry Rusínov v minulosti. Počas svojho trvania spolok vydal niekoľko almanachov (predstavujeme ich obsahové zameranie), odborných publikácií s tematikou rozvoja rusínskej literatúry ako aj množstvo umeleckých textov v rusínskom normatívnom jazyku. ​​ 

Історічный контекст

Література​​ писана​​ о Русинах а ай по русиньскы​​ (на діалектї) має довгу традіцію.​​ Окремы​​ авторы​​ ї​​ писали і​​ перед роком 1995, респ. перед новембром 1989. В контекстї того треба припомянути, же літературна сфера і вжываня материньского языка Русинів в нїй​​ є єдинов​​ сферов, де споїня сучасности з минулостёв не было перерване.¹​​ Розвивала​​ ся​​ контінуално в розлічных​​ історічных​​ періодах. Інакшыма словами, тзв. народны поеты, якы зо своїм народом зіставали​​ певно​​ звязаны все, в часах політічно приязных і неприязных – в першім рядї через ёго язык, а дале через темы ёму близкы і зрозумілы,​​ якы одображали ёго каждоденны радости і старости, забезпечіли контінуалный розвиток​​ русиньской літературы​​ аж до періоду​​ сучасного, названого історіками як​​ „третє народне возроджіня Русинів“.²​​ Як коншатує Анна Плїшкова, з​​ даного аспекту є великым щастём про каждый народ, кідь має особности, котры в різных сполоченьскых сітуаціях находять силу вступати на літературну сцену. Так література в народнім языку​​ Русинів​​ ся творила і жыла міджі народом неперестанно.³​​ Якраз вдяка тій контінуалности было лем природным, кідь по ​​ новембрї 1989 зазвучав голос народных русиньскых поетів іщі з векшов силов, а кодіфікація языка лем зміцнила чутя достойности материньского слова. На літературну сцену выходять в першім рядї народны поеты, котры до того часу писали містныма русиньскыма діалектами (Анна Галґашова, Юстина Матяшовска, Марія Полчова, Гелена Ґіцова, Штефан Смолей, Михал Павук, Осиф Кудзей, Еміл Цапцара⁴​​ і другы), але ай тоты поеты і прозаіци,​​ котры​​ перед новембром 1989 творили по україньскы і спонтанно перешли на русиньскый язык (Марія Мальцовска, Марія Ґірова, Анна Владыкова, Меланія Германова, Анна Галчакова, Михайло Гиряк, Николай Гвозда, Миколай Ксеняк, Юрко Харитун, Штефан Сухый...). Третє русиньске народне​​ возроджіня ​​ принесло ай новых поетів, котрых якраз возродный процес Русинів і наслїдна кодіфікація языка іншпіровали к писаню поетічного слова а тыж прозовых творів (Квета Мороховічова-Цвик, Івета Мелничакова, Ірена Гунярова, Мірослава Лацова, Світлана Шковранова, Николай Шкурла, Миколай Коневал, Петро Женюх, Павел Янцура, Петро Ялч, Петра Семанцёва, Мілан Ґай...). ​​ 

Литературное заведение пряшевское⁵​​ – попередник Сполку русиньскых писателїв як наслїдователя выдаваня красной літературы в народнім языку Русинів

Перед​​ тым, як представиме актівіты Сполку русиньскых писателїв на Словакії од ёго взнику, зробиме куртый екскурз выдавательскых актівіт Русинів в рамках розлічных літературных ці културно-сполоченьскых сполків в минулости. Якраз публікації красной літературы ​​ (або холем малый простор, присвячный умелецькій літературї в добовых​​ друкованых ​​ періодіках) нам подають свідоцтво о розвитку красного писменства, (а посередництвом нёго ай розвитку языка Русинів) яке, як сьме высше увели, розвивало ся міджі Русинами контінуално, без перервы. Абы ся могло розвивати, ід тому приспіло дакілько народнобудительскых сполків (в минулости званых общества, прото ай в їх назвах домінує тотo поменованя;​​ їх актівіты ся датують на другу половину 19. стороча), котры в рамках публікачных актівітх предметом актівіт было, окрім іншого, ай публікованя умелецькых текстів ці то уж на сторінках розлічных періодік (місяцёсловів-календарїв, алманахів...), або нескорше в рамках книжок, выдаваных про прімарну едукацію в материньскім языку Русинів (букварїв⁶, ґраматік, чітанок...). В контекстї выдавательской роботы, само-собов, выходить на поверьх ай вопрос языка, якым бы мали даны публікації выходити.

Так язык, як ай народна ідентіта природно выплавали на поверьх як основны знакы, котры спроваджають народно-ідентіфікачны процесы Русинів під Карпатами, але ай сусїднї славяньскы народы⁷​​ в другій половинї 19. стороча. Історічны назвы сполків суть значно архаічны, зато уводиме ай їх вольный переклад.

Як першый, котрый історія зазначіла, быв Пряшівскый літературный сполок (Літературноє заведеніє пряшевскоє,⁸​​ 1850 – 1856). На основі доступных інформацій о добовій соціалній і културно-сполоченьскій сітуації, за якой взникло Літературноє заведеніє пряшевскоє, і о наслїдній ідеї ёго заснователя, ґрекокатолицького священика А. Духновіча можеме конштатовати, же якраз Літературноє заведеніє... своїм замірянём было якбы попередником сучасного Сполку русиньскых писателїв в найвекшій мірї. Александер Духновіч, в контекстї шырїня славянофільскых ідей,​​ як​​ і общой політічной сітуації, відїв в тім часї захрану свого народа в приклоїню ся ід (велико)руському народу, як і к (велико)руському языку, хоць з другого боку розумів, же найприроднїшым языком є народный язык Русинів, бо він є зрозумілый про найшыршы масы простого народа. Заміряня і выдавательскы актівіты сполку суть охоплены в Духновічовых словах, же „общество“​​ „возникло під покровительством Ёго преосвященства Архієрея Пряшевского, Пана Осифа Ґаґанця із такым цїлём, абы про​​ освіту русиньского народа​​ ужыточны книжочкы ся выдавали, жебы тот народ поступно ку чітаню і благородным наукам привыкав, і даколи до блаженїшого ставу ся дістав“.⁹​​ Анна Плїшкова в зборнику русиньской поезії​​ Муза спід Карпат​​ пише: „...были то зачаткы будованя фундаментів новой русиньской літературы“¹⁰. Сполок ся оръєнтовав передовшыткым на публікачну чінность, выдавав Місяцёсловы, Алманахы, в котрых так выник простор на публікованя творів народных поетів. Як о Духновічови написав​​ ёго наслїдователь, тыж ґрекокатолицькый священик а таксамо на свою добу найплоднїшый бадатель Николай Бескид (1883 – 1947), Духновіч сам творив (писав стишкы, комедії, забавы....)¹¹​​ і в Літературнім заведенію... споїв такых писателїв-народных будителїв як А. Павловіча, І. Выслоцького, І. Ріпу, П. Лодїя, А. Коцака, Ґ. Тарковіча, А. Вальковского, М. Андрейковіча, В. Довговіча, М. Лучкая, М. Невицьку, А. Кріґер-Добряньску, Т. Подгаєцьку, А. Лабанца, П. Кузмяка. Сполок здружовав дакілько десяток членів¹²​​ і „выдав десять книжочок“.¹³​​ Першым выдавателькым почіном сполку быв​​ Місяцослов​​ (1850), далшыма выданями были молитвенна книжка​​ Хлїб душі,​​ Книжиця читальная для начинающихъ,¹⁴​​ Алманах першый угорьско-руськый на 1851 рік,​​ в котрім быв опублікованый знамый Духновічів вірш​​ Вручаніє​​ („Я Русин быв...“).​​ Якраз алманахы мали велике значіня, бо они ся стали єдиным в тім періодї місцём на публікованя поезії (а то нелем духовной) русиньскых авторів, такых як: А. Духновіч, А. Павловіч, О Шолтыс, П. Яновіч, М. Невицька, А. Лабанц, І. Выслоцькый (публіковав під псевдонімом Орол Татраньскый, што сіґналізовало перепоїня на обродительскы актівіты словацького народа). Велику цїну про розвиток літературы мали два ​​ зборникы Духновіча:​​ Поздравлениє русинов на г. 1851​​ і​​ Поздравление русинов на г. 1952, якы ся стали маніфестом новой русиньской літературы.¹⁵​​ В общім про тот період є характерна ідея (велико)руськой народной орьєнтації, но штудуючі​​ Місяцослов, мож збачіти, же приятём (велико)руського літературного языка карпаторусиньска інтеліґенція ся не зрекла перспектівной языковой самостатности. Ясно то дефіновав вызначный карпаторусиньскый публіціста, редактор ​​ і писатель того періоду Александер Гомічков в передслові ід ужгородьскому​​ Місяцослову​​ на рік 1865:​​ „Мы імѣемъ нашу власную литературу, которая не притискается на чужину‟.¹⁶​​ Накілько тот сполок зъєдиняв лем русиньску еліту з Пряшівщіны, Духновіч вєдно з Раковскым і Добряньскым вырїшили сполупрацовати ай з русиньсков інтеліґенціов дале на выходї тогдышнїх підкарпатьскых жуп, з центорм в Ужгородї. Єпіскопы Поповіч і Ґаґанець підпорили тоту думку і в роцї 1864 быв потвердженый штатут Сполку св. Василія Великого (Общество Св. Василія Великаго,¹⁷​​ 1866 – 1872). Выдають ся надале​​ Місяцословы, в якых суть публікованы творы красной літературы. На літературну сцену выходять такы мена як: І. Сильвай,​​ Е. Фенцик, А. Митрак, Ю. Ставровскый-Попрадов і іншы. Опроти першому сполку, тот росшырив свої выдавательскы актівіты о літературны часописы. В роцї 1867 в Ужгородї зачінать выходити першый часопис про Русинів выдаваный на їх етнічній теріторії з назвов​​ Оучитель¹⁸​​ (Учітель).​​ В тім істім роцї зачали выходити церьковно-літературны часописы​​ Свѣть,¹⁹​​ і​​ Новый Свѣть​​ (редактором быв священик Віктор Ґебей),​​ пізнїше то были новинкы​​ Карпатъ,​​ на сторінках котрых окрім публікованя літературных творів зачали ся інтензівнїше розвивати ай языковы споры. ​​ Были то фактічно першы часописы, адресованы Русинам в тогдышнїм​​ Австро-Угорьску. У 1895 роцї дякуючі сполку​​ в Ужгородї обновила свою роботу славяньска друкарня²⁰​​ і тым знову взникла можность друковати азбучныма ґрафемами, што была, хоць і мала, но предці лем противага протів все міцнїшой латинізації і мадярізації. Русиньска інтеліґенція ся поступно дїлить на два таборы. Старша ґенерація – русофілы​​ (з нима сімпатізовали А. Добряньскый, А.​​ Митрак, Ю. Ставровскый-Попрадов, Іоан​​ Раковскый) підпоровала языкову орьєнтацію на Росію і в своїх літературных творах вжывали (велико)рускый язык, хоць ай у властнім – карпатьскім варіантї. Другый табор – русинофільскый (підпоровали го Н. Гомічков, Ф. Злоцькый, Л. Чопей) творили передовшыткым представителї молодшой ґенерації, якы розуміли неприятелность хоснованя (велико)руського языка як языка чуджого в русиньскім просторї.​​ К писателям народной орьєнтації того періоду мож зарядити окрім общо знамых А. Духновіча (котрый, хоць і лавіровав​​ міджі (велико)руськов​​ і русиньсков​​ языковов​​ орьєнтаціов, розумів, же култівованый народный язык предсі лем може быти найприроднїшым​​ средством, зрозумілым​​ без докладного учіня ґраматікы і тлумачіня незнамых про містне жытельство слов) ​​ А. Павловіча, ці А. Кралицького, ай такы мена як: Николай Нодь, Іван Выслоцькый і другы. По роспадї сполку выдавательскы актівіты ґрекокатолицькой духовной інеліґенції продовжують. Сільскый священик Євгеній Фенцик выдає часопис​​ Листокъ​​ і ёго літературну прилогу​​ Додатокъ к Листку​​ (выходили в роках 1885 – 1903).​​ Кідь возьмеме до увагы факт, же ани Духновічови, а ани Павловічови ся за їх жывота не подарило выдати друком властны творы умелецькой літературы,²¹​​ за великый успіх сполку мож поважовати выданя ​​ двох прозовых творів Анатолія Кралицького: ​​ Иван.​​ Повесть из народной жизни​​ (Ужгород 1869, 191 с.)​​ і​​ Пиявица.​​ Повесть из угорско-русской народной жизни​​ (Ужгород 1869, 48 с.),²²​​ котры были ​​ выдрукованы про народны бібліотекы в рамках едіції​​ „Народное чтение“.

Фактічно в приближно єднакім часовім періодї як Сполок св. Василія Великого ​​ заложыв Духновіч ай Сполок св. Яна Крестителя (Общество св. Іоанна Крестителя, 1862 – 1874).​​ Характернов рисов періоду чінности того сполку было зміцнїня боя протів силной мадярізації, што было призначне ай про словацькых народных будителїв того​​ періоду (в роцї 1844 заложыв Міхал Мілослав Годжа сполок​​ „Татрін“). У своїй роботї ся сполок базовав передовшыткым на харітатівны актівіты, главно​​ на поміч худобным штудентам (Алумнеум​​ – інтернат, котрый Духновіч заложыв у Пряшові про бідных штудентів).

Перед зачатком першой світовой войны народный жывот Русинів на Пряшівщінї упав на найнизшу уровень і піднимати ся зачав аж по першій світовій войнї, в першій Чеськословеньскій републіцї, сучастёв котрой была ай Підкарпатьска Русь. Важну роль в тім періодї одограв Руськый културно-освітнїй сполок А. Духновіча (Русское културно-просветительное общество имени А. В. Духновича,²³​​ 1923 – 1948). Сполок ся концентровав на роботу міджі людми по русиньскых селах з цїлём ословити якнайшыршу масу. Наконець, свідчіть о тім ай чісло членів, котре ся раховало не на десяткы, як то​​ было в припадї Літературного заведенія,²⁴​​ але на тісячі, а вєдно з членами чіталень, котры общество в рамках своїх актівіт закладовало по селах,​​ ся тото чісло приближовало ід 15 000 членам.²⁵​​ вВызначовав​​ ся богатов едічнов чінностёв. Покы іде о новинкы і часописы, в роках 1923​​ –​​ 1924 выдавав часопис​​ Крапатскій край, в роках 1928​​ –​​ 1933, респ. іщі і в роцї 1938 выдавав​​ Карпатскій свѣтъ.​​ Од 1. мая 1932​​ Карпаторусскій голосъ​​ выходив докінця як денник. ​​ Но найвекшый простор на друкованя умелецькых творів выник выдананём календаря з назвов​​ Русскій народный календаръ, котрый выходив в накладї аж 10 000 фалатків. В серії​​ „Издание“​​ (выходила​​ в роках 1924​​ –​​ 1937) сполок выдав 115 книжок з области історії і літературы. З языкового погляду то были публікації в російскім языку (авторами были еміґранты​​ з Росії), але тыж публікації молодой русофільскы орьєнтованой інтеліґенції. Основа їх языка ся базовала на (велико)руськім языку, з елементами народного языка Русинів. Окрім одборных публікацій сполок в едіції​​ „Народная бібліотека“​​ выдавав книжкы умелецькой літературы про шырокы народны масы, чому быв приспособленый ай їх язык. Народная бібліотека ​​ в роках 1941​​ –​​ 1944 выдала 32 публікацій одборной і красной літературы од​​ підкарпатьскых авторів. З ініціатівы сполку фунґовала таксамо​​ ай орґанізація​​ Школьная помощь,​​ котра окрім харітатівных актівіт орьєнтовала ся ай на выдаваня учебників і популарной літературы. Вшыткы названы выдавательскы актівіты даных сполків суть таксамо ай документаціов невырїшеного языкового вопросу і наслїдных языковых спорів о тім, якый язык мають Русины під Карпатами хосновати, окрім іншого, ай в краснім писменстві: (велико)руськый ці ся базовати на містный народный язык? В міджівойновім періодї ся обявила, хоць ай в малій мірї і третя орьєнтація – проукраїньска (репрезентована передовшыткым україньскыма еміґрантами на теріторії Підкарпатьской Руси і сполком​​ „Просвіта“), хоць на Пряшівщінї єй позіції не были барз міцны.²⁶​​ Наконець але запас ​​ міджі (велико)руськов і україньсков языковов орьєнтаціов в ​​ міджівойновім періодї быв на хосен русиньской орьєнтації, бо містне жытельство практічно не овладало ани єден з​​ тых​​ языків, зато ай школы на низшых ступнях базовали на домашнїй традіції і народнім языку. Тот факт ся одбив ай на языку, в котрім ся публіковала красна література того періоду. Перегляд авторів і їх поезії, котра была писана народным языком Русинів мож найти в публікації ​​ Муза спід Карпат Зборник поезії Русинів на Словеньску​​ (Плішкова​​ 1996),​​ їх мена сьме увели​​ і​​ на зачатку ​​ нашой статї. Кідь не береме до увагы пару выдань в народнім языку (респ. в языково коріґованых містных діалектах) бывшой културно-сполоченьской орґанізації „Культурний союз українських трудящих‟, котра мала забезпечовати​​ в часах по другій світовій войнї (од пятьдесятых років 20. стороча аж до року 1989²⁷) културны потребы Русинів, якраз на творы тых авторів могла в зачатках третёго народного возроджіня надвязати плеяда далшых – сучасных русиньскых авторів, але то уж є капітола зроду новой етапы русиньской красной літетатуры, на базї​​ літературного русиньского языка.

Язык як основный інштрумент етнічной орьєнтації і ёго аплікація в красній літературї Русинів по роцї 1989

Выходячі з богатой културно-народной минулости Русинів, яка, хоць ай не принесла ясны і конкретны одповідї на вопрос ідетіты і материньского языка, но послужыла як компас при становлїню пріорітных цїлїв третёго русиньского народного​​ оброджіня, котры сі становила перша поновемброва прорусиньскы оръєнтована културно-сполоченьска орґанізація – Русиньска оброда. Было їх дванадцять,²⁸​​ причім першы два давали ясну одповідь на два невырїшены вопросы з минулости: вопрос ідентіты (узнаня Русинів за самостатну народностну меншыну зо вшыткыма правами, котры єй ґарантує устава) і вопрос материньского языка (кодіфікація русиньского списовного языка). Само собов, выдаваня красной літературы в уж знормованім языку Русинів на Словакії было природным продовжінём розвитку красного писменства міджі Русинами. Такой рік позад заложіня Сполку выходить ёго першый​​ Русиньскый літературный алманах, котрый є уведженый статёв першого председы сполку, теоретіка літературы Василя Хомы:​​ Як дале? Роздумы о судьбах русиньской літературы. Василь Хома практічно як першый в розвитку новодобой русиньской літературы поменовав народну орьєнтацію​​ Русинів ай на літературнім полю:​​ „Выходжаме з будительской ініціатівы Духновіча, бо она перманентно зоставать продуктівна для Русинів і в днешнїм часї. Твердо ся надїєме, же таков зостане і в будучности. І напрік тому, же суть боягузы, котры глядають чуджі орьєнтації. Наша орьєнтація є лем єдна. Така сама, яку выголосив Духновіч: Я Русин был, єсьмь і буду...‟²⁹​​ Першый (по роцї 1989) русиньскый літературный алманах нелем же надвязав на традіції алманахів Александра Духновіча, але выходить сімболічно ай в юбілейнім року Духновіча (в роцї 2003, коли минуло 200 років од ёго народжіня).

Листуючі далшы выданя алманахів (довєдна їх вышло девять:​​ 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011; потім з доводу несхвалїня проєктів на далшы алманахы было їх выдаваня заставлене), можеме ся дізнати о чім писали, але таксамо ай то, до якой міры была в них дотримана языкова ​​ норма, приятя і дотримованя якой было деклароване в першім алманаху з року 2003. Зоставителём першых пятёх річників алманаху (2003 – 2007) быв Василь Хома, тогдышнїй председа Сполку русиньскых писателїв. Першый алманах, котрый бы сьме могли поважовати​​ за пілотный​​ (хоць в історічнім контекстї навязуючій на алманахы-місяцёсловы, выдаваны​​ Літературным заведенієм​​ пряшевскым), само собов хотїв представити досягнутя Русинів нелем на літературнім полю, але передовшыткым підкреслити роль кодіфікації русиньского норматівного языка, о чім свідчать аж штири статї о норматівнім языку, як і о ёго​​ перспектівах ​​ (кодіфікаторів Юрія Панька, Василя Ябура, статї Анны Плїшковой і Александра Зозуляка).

Тематіка алманахів і языкова норма в алманахах

Перегортаючі єднотливы​​ річникы алманаху мож повісти, же ​​ у першых пятёх выданых алманахах (2003, 2004, 2005, 2006, 2007) ся едітор старав охопити якнайшыршый контекст русиньского писменства: поезію, прозу, драму, переклады, літературонаучны статї, рецензії, суть там поміщены публіцістічны статї, медайлоны поетів ід жывотным юбілеям, некролоґы.... Хоць алманахы мають (докінця ай у своїй назві) характерістіку – літературны, находиме в них части і о русиньскім норматівнім языку. В першім алманаху – на рік 2003 бы сьме то могли розуміти як вступны статї, жебы представити знормованый русиньскый язык (статя єдного з кодіфікаторів – Василя Ябура), як і ёго перспектівы в літературній (але нелем в літературній) сферї (А. Плїшкова, А. Зозуляк). ​​ В далшых алманахах ​​ суть але публікованы ай лінґвістічны статї односно норм правопису, і таксамо аналітічны статї (язык нашых будителїв Духновіча, Павловіча,... в порівнаню з сучасным кодіфікованым русиньскым яыком), котры реґуларно публіковав єден з кодіфікаторів – Юрій Панько. Тот момент нам може назначовати мінімално два факты. Першый, котрый сьме увели у вступі, же русиньска інтеліґенція літератів (котрых і так было немного) як кібы была несподївана і лем барз помалы зачала реаґовати на тількы зміны в сполочности по новембрї 1989, правдоподобнї ай​​ зато было лем барз тяжко здобыти даякого автора-літерата, котрый бы ся рїшыв публіковати в русиньскім алманаху свої статї, а новых теоретіків літературы, котры бы ся замірёвали на русиньску літературу, видно, буде треба іщі лем выховати. ​​ Другый факт може​​ назначовати продовжуючі языковы споры і свідчіть о якійсь неєднотности міджі самотныма кодіфікаторами, але ай міджі вжывателями русиньского норматівного языка. Позітівным опроти языковым спорам з минулых періодів є але факт, же в них ся уж не рїшить языкова орьєнтація Русинів – кодіфікаціов языка є вырїшена в проспіх народной орьєнтації. Акт кодіфікації многы Русины, видить ся, порозуміли і прияли го без будь-якых похыбностей о правилности той дорогы про свій далшый розвой в новій Европі, де мають місце нелем великы што до чісла жытелїв народы, респ. народы з властныма державами, але ай малы народы, котры жыють в рамках розлічных держав і ​​ ніч їм не заваджать розвивати ся без амбіцій на створёваня своїх властных держав.³⁰​​ Споры ся дотыкають скоріше частковых правил, котры суть прічінов неєднотности.

Выслїдком той неєднотности суть ай публікації красной літератутры, ыв котрых дотримованя языковой нормы є завісле од особы зоставителя, респ. языкового редактора. Так першых 5 алманахів, котрых зоставителём є Василь Хома, а таксамо ай шестый і семый алманах (на 2008 і на 2009 рік, зоставитель Юрій Панько) з языкового боку решпектують кодіфікацію, аж на єден момент – єдну зміну у правилах правопису, котра была прията по десятёх роках од кодіфікації і вступила до платности од року 2005, а то доповнююча функція ґрафемы​​ „ї“, котра має заєдно ай помягшовати перестоячій консонант, так, як то є в припадї ай другых йотованых ґрафем (я, ю, є, ё).³¹ ​​​​ Далшы два алманахы (2010, 2011;​​ едіторы: А. Зозуляк, К. Копорова) уж аплікують вшыткы зміны і доповнїня​​ правил правопису з року 2005, враховано помягшуючой функції у ґрафемы​​ „ї“. Таксамо решпектують і ґрафему​​ „ё“, котру, як сьме збачіли, не решпектують дакотры далшы выданя сполку, напр. проза Штефана Смолея:​​ Нагода або судьба​​ (Сполок русиньскых писателів 2009, языкова редакторка​​ Феодосія Латтова). Намісто ґрафемы​​ „ё“​​ вжывать языкова редакторка​​ дослїдно​​ – подля україньского правопису​​ –​​ споїня​​ „ьо“​​ (нерешпектованя ґрафемы​​ „ё“​​ сьме зазначіли і в періодіку выдаванім Русиньсков обродов, як першов і в своїх зачатках наймасовішов прорусиньскы оръєнтованов орґанозаціов, котра,​​ была​​ ґарантом​​ при кодіфікації языка в роцї 1995 – в тыжденнику​​ InfoРусин). З тых двох моментів можеме зробити слїдуюче заключіня: дакотры вжывателї русиньского норматівного языка (котры з языком​​ роблять як професіоналы) не суть стотожнены з:

• помягчуючов функціов ґрафемы​​ „ї“​​ (зміна зреалізована по десятёх роках од кодіфікації),

• з​​ вжыванём​​ ґрафемы​​ „ё“​​ (котра была прията до​​ орфоґрафії​​ русиньского​​ языка​​ од зачатку – при кодіфікації​​ в​​ 1995 роцї).

Предметом нашой штудії​​ не є​​ аналіза порушованя языковой нормы, але язык як інштрумент пестованя народной ідентіты в публікаціях Сполку русиньскых писателїв, видить ся​​ нам, же ся буде треба ід вопросу акцептації языковой ​​ нормы в поєдных выданях вернути.

Новодобы русиньскы авторы

Алманахы Сполку русиньскых писателїв ся стали простором на публікацію плеяды уж знамых новодобых русиньскых авторів – Миколая Ксеняка, Михала Павука, Михала Гиряка, Штефана Сухого, Штефана Смолея, Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, Юрка​​ Харитуна, Мірославы Лацовой, Штефана Ладижіньского, Петра Ялча, Кветы Мороховічовой-Цвик,... але таксамо їх самостатных поетічных або прозовых збірок. Окрім народнобудительской поезії, русиньскы писателї выглядують і зображують у своїх творах ай темы з минулости нашых предків (войновы часы, дротарство, народны ремесла), реаґують на сучасны подїї в сполочности (а то нелем на подїї, дотыкаючі ся народной ідентіты), розоберають філозофічны вопросы, котры чоловік рїшить у своїм жывотї... На літературну сцену выходять і женьскы темы, котры приносять женьскы авторкы як старшой, так ай середнёй і молодой ґенерації, котры ся заєдно стають ай членами Сполку русиньскых писателїв. Жебы їх іншпіровати до далшой роботы, в рамках Літературного фонду при міністертві културы СР суть найлїпшы літературны творы писаны русиньскым языком оцїнёваны преміов Александра Павловіча за русиньску літературу, а таксамо цїнов за найлїпшы переклады красной літературы до русиньского языка. В цїлорусиньскім контекстї суть авторы пишучі о Русинах і по русиньскы (дакотрым з варіантів русиньского языка в державах, де жыють) оцїнёваны каждорічно Преміов Александра Духновіча за русиньску літературу, котру удїлює Карпаторусиньскый научный центер в США і фінанцує довгы рокы філантром Штефан Чепа з​​ Торонта в Канадї³². Премія А. Духновіча є найвысшым оцїнїнём в рамках світовой русиньской літературы і може єй здобыти автор пишучій о Русинах​​ і по русиньскых з будькотрой державы, де жыють Русины (в Европі і мімоевропскім контекстї), премія А. Павловіча є вязана на Сполок русиньскых писателїв на Словакії і удїлює єй Літературный фонд в Словацькій републіцї³³.

Окрім того, сполок актівізує ай выдаваня одборных публікацій з тематіков розвоя русиньской літературы,³⁴​​ старать ся забезпечовати таксамо рецензії на выданы публікації русиньскых авторів красной літературы на Словакії (на кінцї нашой штудії уводиме бібліоґрафію як Сполку русиньскых писателїв, так ай дотеперь публікованы рецензії на​​ публікації як Сполку русиньскых писателїв, але ай нам доступны публікації і рецензії на них, котры вышли по роцї 1989 в рамках іншых выдавательскых субєктів).

Красне писменство Русинів на Словакії по роцї 1989 зазначіло інтензівный розвиток што до чісла публікацій, і авторів. Як видно з бібліоґрафії, векшына публікацій выходить азбуков, но поєдны авторы выдають ай латиньсков ґрафічнов сістемов. Выданя векшыны публікацій є підпорене фінанчно передовшыткым Міністерством културы СР, пізнїше Урядом влады СР, під котрый перешли тоты компетенції. Дакоты авторы выдають свої публікації ай на властны наклады, або самы ініціатівно глядають спонзорів на выданя книжкы в русиньскім языку. ​​ Котры з новодобых русинськых авторів стануть ся популарныма лем на куртый час, а котрых творы пережыють і наступны ґенерації, то наісто вкаже час. В каждім припадї можеме сконштатовати, же попри публіцістічній сферї в умелецькій літературї ся русиньскый норматівный язык од ёго кодіфікації в роцї 1995 розвивать найпрудшым темпом, о чім свідчіть якраз велике множество выданых публікацій, а то​​ нелем Сполком​​ русиньскых писателїв. Публікації красной, але ай одборно-популарной ці одборной літературы выдають ай іншы сполкы, або обчаньскы ​​ здружіня, взникнувшы на теріторії Словакії по роцї 1990, такы як Русин і Народны новинкы, Здружіня інтеліґенції Русинів Словакії, Русиньска оброда, Сполок Русинів Спіша, Културно-освітнє общество Александра Духновіча, Академія русиньской културы, Світовый конґрес Русинів і дакотры далшы. Зъєднотити правописну норму вшыткых выдавательскых субєктів мало бы быти основным цїлём нелем тых, котры суть офіціално одповідны за языкову норму (Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові), але ай моралнов одповідностёв тых, што претендують на выдаваня такых публікацій, абы ​​ язык Русинів, хоць і недавно знормованый, быв репрезентантом і пропаґатором літературной подобы русиньского языка, як найвысшой формы народного языка Русинів на Словакії.

Бібліоґрафія выдань Сполку русиньскых писателїв і іншых выдавательскых субєктів русиноязычной​​ красной​​ літературы на Словакії​​ і одборно-научных публікацій з тематіков русиньской літературы​​ по роцї 1989.

АНТОНЯК, А. (2011). Далшый​​ зборник духовной поезії. Рецензія на поезію автора Осифа Кудзея: Кадило. Ін:​​ Русиньскый літераурнйы алманах на​​ 2011-ый рік.​​ Сполок русиньскых писателїв, Пряшів, с.​​ 53-62.

ANTOŇÁK, A. (2012).​​ Analýza úlohy a miesta epizódy v novele Márie Maľcovskej Zelená​​ fatamorgána. Iн:​​ Літературна творчость М. Мальцовской в контекстї сучасной русиньской літературы.​​ Бенькова, М. (едітор).​​ ІРЯК-ПУ, Пряшів, с.​​ 30-41.

АНТОНЯК, А. (2014). Юрко Харитун: Мої незабудкы. (Штири позначкы на адресу поетічного зборника.) Ін:​​ Русин 2/2014.​​ Културно-хрістіаньскый часопис.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.​​ ІSSN​​ 1339-5483, с. 10 – 17.

ВІЦО, Ф.​​ Ілько Сова з Баюсова. Выбір з рисованого серіалу.​​ Выдавательство​​ ADIN –​​ Роберт Віцо, Пряшів,​​ 127​​ с.,

ГВОЗДА, Н. (2006).​​ Сповідь Русина.​​ Поезія. Світовый конґрес Русинів, Пряшів, 63​​ с.

ҐАЙ, М. (2012).​​ Молитва Русина.​​ Поезія. Академія русиньской културы в Словеньскій републіцї, Пряшів​​ 2012, 104​​ с.

ГИРЯК, М. (1993). Анна Галґашова і єй творча продукція. Ін:​​ Стружніцькыма пішниками. А. Галґашова. Пряшів:​​ Русиньска оброда, 1993, с. 197-200.

ҐІРОВА-В,АСЬКОВА, М. (2008).​​ Родне гнїздо. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ІSBN 978-80-88769-87-3.

ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г. (2012).​​ Ружа під облаком.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.​​ ,​​ 142​​ сІSBN​​ 978-80-89441-27-3.

ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г. (2013).​​ Сповідь матери.​​ Поезія. Свидник,​​ 227​​ с.

ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г. (2010).​​ Письмо Русинам.​​ Поезія. Свидник, 100​​ с.

ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г. (2010).​​ Фіялочка.​​ Поезія про дїти. Свидник, 54​​ с.

ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г. (2010).​​ Пчолка.​​ Поезія про дїти. Свидник, 80​​ с.

ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г.​​ (2013).​​ Біда спід Бескида.​​ Поезія. Свидник, 261​​ с.

Світла і тїнї Василя Зозуляка. Зборник статей і літературных текстів к​​ 100-річніцї народжіня і​​ 15. річніцї смерти.​​ Александер Зозуляк, едітор. Русин і Народны новинкы, Пряшів​​ 2009, 138​​ с.

ДЖУНДОВА, І.,​​ (2011). ​​ Есемес до небес... Ін:​​ Русин 1/2011. Културно-хрістіаньскый часопис.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

ДЖУНДОВА,​​ І. (2011).​​ ​​ Не быти осломкнигу М. Ксеняка​​ Углы погляду.​​ Ін:​​ Русиньскый літераутрный алманах на​​ 2011-ый рік.​​ Пряшів:​​ Сполок русиньскых писателїв,​​ ISBN 978-80-89441-18-1,​​ с. 50-52.

ДЖУНДОВА,​​ I. (2011).​​ Сны на почеканя. Рецензія на поетічну збірку Ю. Харитуна​​ Мої сны.​​ Ін:​​ Русиньскый літераурнйы алманах на​​ 2011-ый рік.​​ Сполок русиньскых писателїв, Пряшів, с.​​ 53-56.

DŽUNDOVÁ,​​ I. (2010). Zelená fatamorgána Márie Maľcovskej. Iн:​​ Русиньскый списовный язык на Словеньску 1995 – 2010 і сучасна русиньска література.​​ Плїшкова, А.​​ (едітор), Пряшів, с. 92-102.

DŽUNDOVÁ, I. (2011). Žena v tvorbe Márie Maľcovskej. Typologická charakteristika ženských postáv v rusínskych arabeskách.​​ Ін:​​ Літературна творчость М. Мальцовской в контекстї сучасной русиньской літературы.​​ Бенькова, М. (едітор).​​ ISBN 978-80-555-0470-4,​​ с.​​ 42-48.

КÁŠA, P. (2010). Aktuálne a nadčasové v tvorbe Štefana Suchého. Iн:​​ Русиньскый списовный язык на Словеньску 1995 – 2010 і сучасна русиньска література.​​ Плїшкова, А. (едітор), Пряшів: ІРЯК –ПУ.​​ ISBN 978-80-555-0297-7, с. 82-91.

КОНЕВАЛ, М. (2013).​​ З русиньского сердця.​​ Поезія. Русиньска оброда на Словеньску, Пряшів​​ 2013, 174​​ с.​​ ISBN 978-80-895-40-20-4.

КОПОРОВА, К.,​​ (2011). Думкы і тужбы Кветы Мороховічовой-Цвик. Ін:​​ Русин 1/2011. Културно-хрістіаньскый часопис.​​ Пряшів:​​ Русин і Народны новинкы, с. 9-10.

КОПОРОВА, К.,​​ (2009).​​ По третїй раз наставене глядило. Ін:​​ Русин​​ ч. 6/2009.​​ Културно-хрістіаньскый часопис.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы, с. 18-19.

КОПОРОВА, К. (2007).​​ Слабость є єй силов. Ін:​​ Русин ч. 2/2007​​ Културно-хрістіаньскый часопис.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы, с. 7.

КОСТОВА, М. – КОСТОВА, Е. (2006).​​ Приповідкы на добру ніч.​​ Русин і Народны новинкы, Пряшів, 109​​ с.

КСЕНЯК, М. (2009).​​ Жмені родной землі.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателів Словеньска. ,​​ 135​​ ,

КСЕНЯК, М. (2013).​​ Пряшів:Углы погляду.​​ Проза. Академія русиньской културы в Словеньскій републіцї, 184.​​ ISBN​​ 978-80-970185-7-3.ISBN 978-80-970185-1-1.

КСЕНЯК, М. (2013).​​ Споминкы і очекованя.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателів Словеньска.​​ ISBN​​ 978-80-970185-7-3.

KUBEK, E. (2012). ​​ Narodny povisti i stichi.​​ Próza. František Dancák, Petra Prešov, 171 s.

KUDZEJ, O. (2001).​​ Акафіст священомученикови Павлови П. Ґойдічови, Пряшівскому єпіскопови.​​ Міджілабірці​​ 2006.

KUDZEJ, O. (2013).​​ Сміх через слызы.​​ Байкы. Русин і Народны новинкы, Пряшів,​​ 95, 102​​ с.

KUDZEJ, O. (2013).​​ Bajky, dumky i vydumky.​​ Tlačiareň svidnícka, s. r. o., Svidník, 105​​ s.

KUDZEJ, O.​​ Bajkal.​​ Tlačiareň svidnícka, s. r. o., Svidník, 101 s.

МАЛЬЦОВСКА, М. (1995).​​ Приповідкова лучка.​​ Русиньска оброда, Пряшів​​ 1995,​​ 80​​ с.

МАЛЬЦОВСКА, М. (2012). Найкрасша приповідка. Пряшів:​​ Сполок русиньскых писателїв Словеньска. ІSBN 978-80-89441-26-6.

МАЛЬЦОВСКА, М. (2007).​​ 100 вызнамных Русинів очами сучасників – І. часть.​​ Пряшів: Світовый конґрес Русинів, 139 с.,9124​​ с.ІSBN 978-80-88769-79-8.

М,ЕЛНИЧАКОВА, І. (2010).​​ І Янкови, і нянькови. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ІSBN​​ 978-80-89441-06-8.

МОРОХОВІЧОВА-ЦВИК, К. (2010).​​ Думкы і тужбы.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы. ІSBN 978-80-89441-05-1.

МОРОХОВІЧОВА-ЦВИК, К. (2011).​​ Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба. Пряшів:​​ Сполок русиньскых писателїв Словеньска. ІSBN​​ 978-80-89441-19-8.

МОРОХОВІЧОВА-ЦВИК, К. (2014)​​ Любовны періпетії.​​ Поезія. Сполок русиньскых писателїв, Пряшів, 68​​ с.

Муза спід Карпат (Зборник поезії Русинів на Словеньску).​​ Зоставитель Анна Плішкова.​​ Русиньска оброда,​​ Пряшів,​​ 168​​ с. ІSBN 80-88769-15-9.

ПАДЯК, В. (2012).​​ Нарис історії карпаторусиньской літературы ХVI. – XXI. стороча.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска,​​ 140 . ІSBN 978-80-89441-25-9.

ПАДЯК, В. (2011). Ідея служеня, авадь „власна кров‟ у творчих роздумованях Марії Мальцовской. Ін:​​ Літературна творчость М. Мальцовской в контекстї сучасной русиньской​​ літературы.​​ Бенькова, М. (едітор).​​ ISBN 978-80-555-0470-4,​​ с.​​ 49-56.

ПАДЯК, В. (2011). Мамко, купте мі книжку... Рецензія на гаданкы авторкы К. Мороховічовой-Цвик:​​ Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба. Ін:​​ Русиньскый літераурнйы алманах на​​ 2011-ый рік.​​ Сполок русиньскых писателїв, Пряшів, с.​​ 67-68.

PETROVAJ, V.​​ (1994).​​ Rusynŷ.​​ Проза.​​ Rusyn´ska obroda, Pr´ašov, 270​​ с.

Русалка. Творчость молодых авторів​​ 2000 – 2009.​​ Анна Плїшкова, зоставитель. Русин і Народны новинкы​​ 2009, 200​​ с.

РУСИНКО, Е. (2012).​​ Найкрасша приповідка. Ін:​​ Літературна творчость М. Мальцовской в контекстї сучасной русиньской літературы.​​ Бенькова, М. (едітор).​​ ISBN 978-80-555-0470-4,​​ с.​​ 12-22.

Русиньскы соловї. Поздравлїня Русинів​​ 1995 – 2000.​​ Зборник умелецькых творів русиньскых авторів в літературній прилозї тыжденника Народны новинкы за рокы​​ 1995 – 2000. ​​​​ Зоставитель Анна Плїшкова. Русин і Народны новинкы​​ 2010, ​​ ​​ 

Русиньскый новинарь.​​ Спомины новинаря Алексія Ільковіча. Владимір Ільковіч, зоставитель. Сполок русиньскых писателїв​​ 2014, 95​​ с.

СМОЛЕЙ, Ш.​​ (2005).​​ Не ганьб ся Русине.​​ Поезія. Русин і Народны новинкы, Пряшів.

СМОЛЕЙ, Ш. (2009).​​ Юрковы пригоды.​​ Выбір з росповіданьяшів:Русиньска оброда7151

СМОЛЕЙ, Ш.​​ (2008).​​ Бескидьскы співы.​​ Поезія. Русин і Народны новинкы, Пряшів, 127​​ с.

СМОЛЕЙ, Ш. (2009).​​ Нагода або судьба.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателів Словеньска,​​ 141​​ s.

СМОЛЕЙ, Ш. (2009). Несповнены тужбы.​​ ​​ Пряшів: Міджілабірці 12278.,Чудный світ.​​ Выбір з баёк. Свідник, СМОЛЕЙ, Ш. (2009).​​ 70​​ .

СМОЛЕЙ, Ш.(2012).​​ Пригоды з нашых сел.​​ Проза.​​ Mіджілабірці, 202 с.

СМОЛЕЙ, Ш.​​ (203).​​ Бурї над Бескидами.​​ Проза. Академія русиньской културы в СР, Пряшів,​​ ​​ 240​​ с.

СУХЫЙ, Ш.​​ Енді сідать на машыну вічности.​​ Стихы. Русиньска оброда, Пряшів​​ 1995,​​ 72​​ с.

СУХЫЙ, Ш.,​​ Русиньскый співник.​​ Поезія. Русиньска оброда, Пряшів​​ 1994, 60​​ с.

СУХЫЙ, Ш.,​​ Як Руснакы релаксують.​​ Проза. Русиньска оброда, Пряшів​​ 1997, 164​​ с.

СУХЫЙ, Ш.,​​ Азбукарня.​​ Поезія про дїти. Русин і Народны новинкы, Пряшів​​ 2004,​​ 64​​ с.

СУХЫЙ, Ш.,​​ Аспірін.​​ Поезія. Русин і Народны новинкы, Пряшів​​ 2006, 64​​ с.

СУХЫЙ, Ш.,​​ Слон на кычарї.​​ (Стишкова книжка про русиньскы дїтиска). Русин і Народны новинкы, Пряшів​​ 2007, 64​​ с.

СУХЫЙ, Ш.,​​ Незабудка.​​ Поезія про дїти. Сполок русиньскых писателїв,​​ 94​​ с.

СУХЫЙ, Ш.,​​ Міст над ріков часу.​​ Есеї. Сполок русиньскых писателїв, Пряшів​​ 2009, 64​​ с.

СУХЫЙ, Ш.,​​ Азбукова мама.​​ Поезія про дїти. Русиньска оброда, Пряшів 2010, 136 с.

СУХЫЙ, Ш.,​​ Третє крыло.​​ Поезія. Здружіня інтеліґенції Русинів Словеньска, Братїслава ​​ 2014, 120​​ с.

Тернёва ружа. Зборник русиньской народной поезії.​​ Зоставитель Анна Плішкова.​​ Русиньска​​ оброда, Пряшів ​​ 2002, 80​​ с.

ХАРИТУН, Ю. (1995).​​ Гуслі з явора.​​ Поезія. Русиньска оброда, Пряшів, 93​​ с.

ХАРИТУН, Ю.​​ (2010).​​ Мої жалї.​​ Pоезія. Русин і народны новинкы, Пряшів, 188​​ с.

ХАРИТУН, Ю.​​ (2011).​​ Мої сны.​​ Поезія. Сполок русиньскых писателїв Словеньска, Пряшів, 224​​ с.

ХАРИТУН, Ю.​​ (2012).​​ Мої незабудкы.​​ Поезія. Сполок русиньскых писателїв, Пряшів, 236 с.

ХАРИТУН, Ю.​​ (2014).​​ ​​ Мої надїї.​​ Поезія. Академія русиньской културы, Пряшів, 184​​ с.

ХОМА, В.​​ (2000).​​ Розвиток русинської поезії в Словаччині від​​ 20-х​​ до​​ 90-х років​​ XX​​ століття. (Нарис історії з портретами поетів).​​ Видавництво Спілки словацьких письменників, Братіслава,​​ 396​​ с.

ХОМА, В.​​ –XОМОВА, М.​​ (2005).​​ Оброджіня Русинів.​​ (Зборник статей і штудій о русиньскій літературі, културі і діятельстві русиньскых орґанізацій пі року 1989).​​ Сполок русиньскых писателів, Пряшів,​​ 224​​ с.

ХОМА, В.​​ (2011).​​ Особитости художнёго чутя в літературных творах Марії Мальцовской. Ін:​​ Літературна творчость М. Мальцовской в контекстї сучасной русиньской літературы.​​ Марта​​ Бенькова, М. (едітор). ІРЯК-ПУ,​​ Пряшів,​​ с.​​ 23-29.

ХОМА, В.​​ (2011).​​ Осиф Кудзей і ёго зборник Кадило. Рецензія на духовну поезію. Ін:​​ Русиньскый літераурнйы алманах на​​ 2011-ый рік.​​ Сполок русиньскых писателїв, Пряшів, с.​​ 62-66.

СЕМАНЦЁВА, П.​​ (2013).​​ Россыпаны рядкы.​​ Проза. Сполок русиньскых писателїв, Пряшів, 143​​ с.

​​ ŠANDALOVÁ, Ľ. (2013).​​ Poďte, ďity, što vam povim.​​ Поезія про дїти.​​ tota agentura, Svidnyk, 63​​ с.

ЯЛЧ, П.​​ (2014).​​ Мамко, подьме чітати.​​ Поезія про дїти. Сполок русиньскых писателїв, Пряшів, 65 с.