Autor Kvetoslava Koporová

Вышла книжка повідань про дїти авторкы Людмілы Шандаловой

Leave a comment

Далша книжка про дїти – по русиньскы.

У нас дома, в кутї за постелёв, ся найперше лем штось рушало. Потім з малого чорного клубятка выросла чудесна чорна ґуля. Може ани не так чудесна, а ани не аж так цїлком ґуля. Стырчать з нёй покривлены, дакус звішены ушка, а штири лабкы, што бігають скоростёв блеску. Гунятый хвостик жыво махать фурт, кедь ся над папульков розсвітять дві темноорїшковы очі. То є Найра. Хто не знать, хто є Найра, тому прозраджу, же Найра є пес. Дістала ся до нашой фамилії незвычайнов драгов, а каждый день є з нёв овелё красшый. Ай з єй мухами. А то нелем з такыма, што поїмать влюфтї, але і з вшеліякыма інакшыма. Вшытко вам розповім, лем собі посїдайте і занурьте ся до Найринчиного світа.

xxx

Zdroj: tota.sk

Тыма днями вышла з друку далша книжка авторкы Людмілы Шандаловой Маме дома псика (Выдала: тота аґентура як свою 11 публікацію, Свідник, 2022, 144 с.). Книжка написана по русиньскы і вышла в двох ґрафічных сістемах – азбуков і латинков.

-кк-

22. септембра 2022 дотовкло сердце члена Сполку русиньскых писателїв Мґр. Гавриіла Бескида

Leave a comment

Минулого тыждня в Будапештї Мґр. Гавриіл Бескид, окрем іншых, быв на меджінародній научній конференції під назвов Світова русиністіка днесь: вопросы теорії і практікы оцїненый Преміёв Антонія Годинкы за вызначный вклад до русиньского возродного руху і русиністікы, котру перевзяв в ёго менї Мґр. Петро Медвідь. До рук Г. Бескида ся дістало наслїдно тото оцїнїня за помочі Мґр. Петра Крайняка, а в тім тыждню сьме ся дізнали, же 22. септембра 2022 у Пряшові дотовкло сердце єдного зо славных сынів роду Бескидів. 

+ + +

Гавриіл Бескид ся народив 28. септембра 1929 року в Кошіцях в родинї Евґенія Бескида і Марты, родженой Холошняёвой. Цїле своє дїтинство пережыв в русиньскім селї Леґнава, Старолюбовняньского окресу, яке гранічіть з Лемками в Польщі, де ёго отець быв ґрекокатолицькым священиком 35 років. Там выходив основну школу. Ёго учітелями были Варфоломій (єден з директорів „Українського національного театру“ в Пряшові, днесь театра Александра Духновіча) і Клара Баволярёвы. Скончів Штатну руську ґімназію в Пряшові і Высоку школу педаґоґічну в Братїславі. Учів у Леґнаві, в Малім Липнику, на Середнїй педаґоґічній школї Клемента Ґотвалда, на Дванадцятьрочній середнїй школї, на Електотехнічній і Стройницькій  школї в Пряшові, скады і одышов до пензії в 1991 роцї). По нїжній револуції ся актівно запоїв до русиньского руху, наперед у звязи з Руськым домом, дале як бадатель і розшырователь  бескидіаны  і карпатьской русиньской літературы  вцїлїм.

Од 2001 року выходить дуже хосенна публікація Русиньскый народный календарь, якых до 2005 року вышло пять. Гавриіл Бескид быв єден із плодных сполупрацовників тых важных публікацій. Находиме ёго статї на розлічны актуалны темы, присвячены ку главным історічным датам окремых років. Ту ся мож дочітати о Ґрекокатолицькій руській ґімназії, о Ґрекокатолицькій руській учітельскій семінарії, о културных обществах Русинів од другой половины 19. стороча, о вызнамных особностях Руського клубу і Общества А. Духновіча в Пряшові. Многы статї Мґр. Гавриіла Бескида ся обявили і в загранічных русиньскых выданях: Бесіда, Вседержавный русиньскый вістник, Podkarpatská Rus і інде. Ёго мено находиме в Encyclopedia of Rusyn History and Culture меджі 24 сполупрацовниками, яку выдав професор Павел Роберт Маґочі і професор Іван Поп в 2003 роцї в Торонтї в Канадї. Сам є зоставителём своёй першой книжкы а то Николай Бескид на благо Русинів, яка вышла у 2005 роцї у выдавательстві Валерія Падяка в Ужгородї. Якраз тоты публікації привели Гавриїла Бескида к членству в Сполку русиньскых писателїв, на котрого членьскы громады реґуларно ходив (докы му то здравя дозволяло) і все выступав з пропозіціями на злїпшіня роботы сполку.

Актівіты Г. Бескида ся не огранічують лем на публікачну роботу. У 2002 роцї быв ініціатором научного семінаря – 120 років од народжіня Николая Бескида, як і одкрытя памятной таблы історікови, в Леґнаві і в Болдоґкеваралї в Мадярьску, орґанізовав бісїду з писателём Підкарпатя Василём Сочком-Боржавином, семінарь на тему 80 років Общества А. Духновіча в Пряшові і ряд іншых актівіт. Г. Бескид выступав на вызнамных русиньскых форумах, як делеґат Світовых конґресів Русинів у Будапештї, в Ужгородї і в Пряшові,  Криніцї, Сіґетї, на научных семінарях в Мадярьску, в Ужгородї і інде. На сердцю му лежав проблем занедбаных гробів нашых културных великанів, як: Юлій Ставровскый-Попрадов, Михал Бескид, Іреней Ханат, Корнелій Добряньскый в Чертіжнім, якы требало обновити, як і реалізовати памятну комнату спомянутым людём, і писателёви Василёви Зозулякови.

Такых благородных дїл на контї Г. Бескида бы ся нашло і веце, наприклад, меджінародный семінарь ку 105. рочніцї од народжіня Юлія Ставровского-Попрадова, реалізація проєктів Русиньского културно-освітнёго общества Александра Духновіча в Пряшові, якого быв председом, в непослїднїм рядї актівіты навколо принавернутя Руського дому в Пряшові Руському клубу 1923, котрый довгы рокы вів як председа  і цїлый ряд іншых хосенных дїл на благо Русинів.

Дякуєме за вшытко. Вічная память!

Гавриіл Бескид быв таксамо актівным навщівником (а дакількораз ай выступаючім – позваным гостём) на семінарах карпаторусиністікы, котры ся одбывали на Інштітутї русиньского языка і културы ПУ (другый справа).

-кк-

Цїну А. Павловіча здобыли Стары рущаньскы пригоды

Leave a comment
Цїну Александра Павловіча за русиньску літературу за рокы 2020 – 2021 (удїлёвану кажды два рокы Літературным фондом у Братїславі)  здобыв Іван Боднар за книжку Стары рущаньксы пригоды, выдану обчаньскым здружінём Колысочка – Kolíska. Выданя той публікації было підпорене Фондом на підпору културы народностных меншын. Є то вже друга выдана книжка уведженого ОЗ, котру Літературный фонд оцїнив як найлїпшу публікацію умелецькой літературы в языку русиньской народностной меншыны. Ґратулуєме авторови і Колысочцї.
-кк-

Членьска громада Сполку – по двох роках

Leave a comment

27. юна 2022 ся на Інштітутї русиньского языка і културы Пряшiвской універзіты у Пряшові одбыла вырочна членьска громада Сполку русиньскых писателїв Словеньска. По двох роках (в роках 2020 і 2021 з прічіны пандемії Ковід-19 ся сходили лем членове рады Сполку) ся до Пряшова зышли русиньскы писателї з окресів Снина, Меджіабірцї, Свідник, Стропків і Стара Любовня.

Громаду вела председкыня Сполку Кветослава Копорова, котра інформовала о выслїдках роботы за послїднї два рокы і представила планы на далшый рік. Сполок традічно в рамках своїх актівіт предкладать три проєкты до Фонду на підпору културы народностных меншын – проєкт на выданя єдной публікації, проєкт Літературный конкурз Марії Мальцовской і проєкт на реалізацію вебовой сторінкы www. rusynlit.sk. Так тому было ай в роцї 2022. По минулорoчнім успіху выданой книжкы куртых гуморістічных повідань автора Міра Жолобаніча Захранка, ай того року предложыв Сполок на выданя вольне продовжованя гуморесок, теперь з назвов: Дуплава верьба (іде знову о курты гуморескы з ілустраціями автора). Нажаль, з доводу пандемії, але, як сьме были інформованы, ай з доводу недостатку працовных сил на Фондї, іщі все не знаме, ці были проєкты схвалены. Надїяме ся же ся так стане холем до конця лїта.

Єдным з пунктів, котры были проїднаны на громадї было ай удїлёваня творивых штіпендій русиньскым авторам (того року была удїлена єдна творива штіпендія – Л. Шандаловій), а таксамо інформація о тогорочнім удїлёваню Цїны і премії А. Павловіча за русиньску літературу. Як ся выявило в ходї зборів, вітязь іщі не быв офіціално выголошеный, хоць засїданя Літературного фонду уже проходило (якраз в тот день – 27. 6. 2022 в Братїславі), также, як поінформовав член комісії при Літератунрім фондї за русиньску меншыну Михал Павліч, выслїдкы ся дізнаме десь у септембрї, хоць по іншы рокы то бывало в юну.

Оцїнeны авторы Літературного конкурзу Марії Мальцовской – 2. місто – Владїслав Сивый (другый злїва), 1. місто – Людміла Шандалова (третя злїва).

Позітівным є факт, же до Сполку были прияты троє новы членове – Марія Шмайдова, Миколай Коневал і Владїслав Сивый. По скончіню функчного періоду была за председкыню Сполку знову зволена Кветослава Копорова, также буде вести Сполок далшы штири рокы.

Нова членка Сполку Марія Шмайдова (вправо) вєдно з Людмілов Шандаловов

Приємным заключінём были ґратулації юбілантам – Мірови Жолобанічови і Осифови Кудзеёви, котры в тім роцї славили округлый юбілей, таксамо ґратулації вітязям літературного конкурзу 2021 – Владїславови Сивому, Людмілї Шандаловій і Еленї Хомовій, котра выданём самостатной публікації  ся стала кандідатков на членство.

-кк-

фото М. Павліч

24. фебруара славить член Сполку русиньскых писателїв О. Кудзей округлый юбілей

Leave a comment

Жывотом го спроваджать покора, силу му додає віра і гумор

(24. фебруара Осиф Кудзей славить 70 років)

Мено Осифа Кудзея з Няґова не є в русиньскых писательскых кругах цалком незнаме, бо ёго байкы, котры зачали выходити в Народных новинках і в часописї Русин, не мож не поперечітовати. Може, кeбы в часї школьскых лїт хтось збачів талент молодого хлопця, ёго жывот бы пішов цалком інакше. Но не стало ся так і інтеліґентный хлопець із необычайным змыслом про гумор, але і необычайно чутливов душов выбрав собі школу про практічный жывот – став ся сустружником, бо в Лабірцї были строярнї, де мож было здобыти роботу. Там робив аж до свого одходу на пензію. Ёго умелецькы амбіції але не мож было лем так придусити. Хопив ся, чого ся в тім часї дало – аматерьского театру.

Было то десь в сімдесятых роках, як єм зачав з непрофесіоналным няґівскым театром. Ходили сьме вы­ступати в рамках меджілабірьского Фестівалу драмы і умелецького слова по селах, але і містах нелем на выходї Словеньска. Театер мав цалком добрый одзыв, жали сьме успіхы нелем на домашнїй – лабірьскій сценї. Самособов, грали сьме на діалектї, зато нас люде приїмали так позітівно, хоць не вшыткым орґанізаторам фестівалу ся то в тім часї любило. Я, як веселый чоловік, єм найрадше грав комічны ролї – тогды ся забавляла і публіка, але і я сам. Театру єм „одслужыв“ коло 15 років. Были то красны часы… – заспоминав Осиф Кудзей.

До писаня ся Осиф Кудзей довго не пущав, хоць то десь на днї душы тлїло. Як сам повів, по україньскы то якось не ішло, не было то „оно“, по словеньскы він – гордый Руснак з Няґова – писати не хотїв. А на діалектї якось не мав одвагу. Ці то буде дахто чітати, ці буде про кого… А ці то буде валушне…

Зміну принесли два моменты, по котрых му ёго внутро пошептало: зроб то, буде то мати змысел. Першым важным фактом были пореволучны зміны, котры принесли кодіфікацію русиньского языка, но перед тым ся імпулзом про творїня в русиньскім языку став отець духовный Франтїшек Крайняк. Він пришов до Меджілаборець як священик і занедовго збачів чутливу душу і талент Осифа Кудзея. Зачав го поступно залучати до роботы над церьковныма текстами. Міморядно духовно заложеный чоловік, котрый і в часах твердого соціалізму не переставав ходити до церькви, пустив ся до роботы, зачав вєдно з отцём Крайняком робити над перекладами до русиньской бісїды старославяньскых церьковных текстів – євангелій і апостолів. Окрем того, сам зачав писати тексты церьковных співанок, якых ся назберало коло 50. Як з одступом часу сконштатовав, была то сізіфовска робота, бо дакотры тексты не мож было переложыти до русиньского языка так, жебы была захована і мелодія співанкы. Перебрав з них лем даяку думку а тескт створив сам так, жебы пасовав на мелодію, на котру суть люде в церькви навыкнуты.

Далшым церьковным текстом, котрый уж Осиф Кудзей зробив як автор сам, є Акафіст. Акафіст є властно ославным молитвенником, присвяченым вызначній особности духовного жывота. З історії найстаршым акафістом є акафіст з конця 5. стороча і є присвяченый св. Богородіцї. Тот найновшый, выданый Обществом св. Іоанна Крестителя в Меджілабірцях у 2006 р., є присвяченый єпіскопови Павлови Петрови Ґойдічови і є наймолодшым спомeджі акафістів.

Другым полом творчости Осифа Кудзея є світьска поезія, з котрой найвыпуклїшы суть байкы. Байкы – то є властно одраз жывота автора як гуморісты, чоловіка з позітівным наглядом на світ і на жывот. З гумором ёму властным прозрадив, же найлїпше ся му пише у пятніцю – по сповіди, кедь є „чіста голова“. А одкы приходить іншпірація? У векшыны ёго баёк мож такой на першый погляд дешіфровати народны фіґлї, або і повіданя старшых людёй, котры суть невычерьпным жрїдлом мудрости. Стачіть лем „хопити думку“, потім уж вшытко іде само. Но не все ся так дарить, бо автор мать амбіцію в байцї нелем переповісти першопланову думку, але хоче, жебы тота „жывотна мудрость“ была переповіджена і гуморным способом, жебы ся засміяв і побавив нелем він сам при єй творїню, але і чітатель. Так, як то было колись на сценї, кедь грав з няґівскым театром. А тогды ся слова родять тяжко, треба їх довго передумовати, выберати, пасовати єдно ку другому, жебы ефект быв доконалый. Дотеперь Осиф Кудзей написав стовкы баёк і за помочі ОЗ Русин і Народны новинкы, але ай за помочі спонзорів выдав скоро дві десяткы книжок баёк.

Выразный народный талент-самоук Осиф Кудзей непохыбно запов­нив місце десь меджі авторами календарно-обрядовой і народно-будительской поезії, писаной простым, народным штілом і творчостёв такзваного высокоінтелектуалного тіпу. Поезія і байкы Осифа Кудзея суть носителями высокой ідейности, но заєдно суть писаны простым, некомплікованым шті­лом, зрозумітелным каждій ґрупі і каждій віковій катеґорії, зато суть гляданов пожывов про шырокоспектралну ґрупу русиньского чітателя.

К. Копорова (управлене і скрочене)

На многая і благая лїта!

 

 

ОСИФ КУДЗЕЙ СЛАВИТЬ 70 РОКІВ

Leave a comment

Народив ся 24. 2. 1952 в Няґові, де пережыв цїлый свій жывот а де жыє і днесь.

Богобойны родічі му заскіпили до сердця віру в Господа Бога, котрой ся вірно тримав в молодости і тримле ся в старобі і котра про нёго была жрїдлом хрістіаньского жывота. Як молодый хлопець в 1968 р. витав перед няґівскым храмом своїма першыма стишками владыку Гопка. Дух віры го провадив почас цїлого жывота а іншпіровав народно і реліґійно. О ёго літературнім красотворїню красно пише русиньска писателька ПгДр. Марія Мальцовска в книзї Осифа Кудзея – Байкарёвы думкы (2009) і рецензентка ёго книгы Мудрость жывота (2008) ПгДр. Кветослава Копорова. Сам автор дакотры події свого жывота описав в саморефлексії „Моя сповідь‟ в книжках Байкы-забавляйкы (2008) і Пацеркы (2008). Аматерьскому театрику в Няґові присвятив 15 років свого жывота. Ёго народны стишкы вышли в 10 книгах. В р. 1981 го навщівив священик парохії Рокытів коло Гуменного о. Франтїшек Крайняк. Бісїдовали о потребі перекладу церьковных літурґічных книг з церьковнославяньского языка до языка русиньского. Редакція Русиньского ґрекокатолицького календаря ся о. Франтїшка позвідовала на дакотры інтересны моменты з їх зознамлїня ся і сполочного перекладаня церьковных текстів.

  • Отче Франтїшку, де сьте ся першый раз спознали з Осифом Кудзеём?

– В роцї 1981 єм ся став душпастырём парохії Рокытів коло Гуменного. В Няґові єм мав доброго приятеля з теолоґічных штудій – Серґея Сметанку. Він знав о моїх пасторачных поглядах, же каждый народ бы мав мати богослужіня в материньскім языку, а так як мають Мадяры по мадярськы, Словаци по словацькы, Українцї по україньскы, так мають мати і Русины по русиньскы. Серґей ня завів ку Осифови Кудзеёви, котрый писав стишкы по русиньскы а про аматерьскый театрик в Няґові писав по русиньскы пєсы. Кедь єм му повів о задумі русиньскых церьковных перекладів, думка ся му любила і притакнув, же ся треба до того пустити. То ся і стало, кедь єм ся вернув з основной воєньской службы в роцї 1984. Самоперше сьме оправили Малый ґрекокатолицькый катехізм про русиньскы дїти, котрый єм уж мав написаный за помочі богословів – Ярослава Поповця і Мілана Біланчіка. Потім сьме ся пустили до перекладаня Апостолів і Євангелій на недїлі і свята цїлого року.

  • То было іщі перед револуціёв.

– Так є. В роцї 1985 ня отець ордінарь Йоан Гірка переложыв на парохію до Меджілаборець. Ту сьме переложыли Тайны: Крещіня, Міропомазаня і Вінчанку, тыж Молитву св. Ружанця а Крестну дорогу.

  • Потім пришов рік 1989.

– Так. А по нїм в р. 1995 кодіфікація русиньского языка. Перед кодіфікаціёв сьме мали властну ґраматічну норму, но од р. 1995 сьме прияли офіціалну норму установлену Інштітутом русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Можу повісти, же много оправлёвати не требало.

  • Потім наслїдовали остатнї переклады.

– Гей. Днесь можеме повісти, же маме переложене вшытко потребне про пасторацію русиньскых вірників, од крещіня аж по погріб. Найвеце собі цїниме переклад Малого требника, Недїльной вечурнї, Літурґії оперед посвяченых дарів, Літурґії Йоана Златоустого, комплетного Нового завіта. Остатнїм нашым дїлом є Молитвенник, в котрім ся находять тропарї і кондакы на цїлый рік, молебены, акафісты, ружанцї, духовны піснї.

  • Є то велике дїло. Таке не зробив ани Духновіч.

– Є то правда. Кедь ся споминають народны будителї Духновіч і Павловіч, я бы ку ним додав і Кудзея. (Позн. часопису Русин: але тыж у першім рядї і о. Франтїшка Крайняка).

  • Часто сьме де-кого чули, же до русиньского языка ся не дасть якостно перекладати, бо язык не мать достаток потребных слов, же русиньска реч є бідна.

– Бідна не є, лем не є розвинута. Русины не мають свою державу, де бы тот процес ся наповно розвинув через школство, медії, інштітуції, денно-денне навчаня русиньского языка з позіції авторіты державы. У Русинів без державы є то вшытко добровольне. Мы сьме тыж мусили розвинути теолоґічну термінолоґію, а так требало вытворити новотвары. Так ся то робить в каждім языку. Особно собі думам, же термінолоґію Нового завіта сьме розвинули пребогато і прецізно. А што ся тыкать Літурґії Йоана Златоустого, з перекладу бы собі могли брати приклад і іншы языкы. Но покорно собі усвідомлюєме, же ани нашы переклады не суть доконалы.

  • Мать на перекладах частку і Інштітут русиньского языка і културы?

– Мать. Множество слов сьме переконзултовали з доцентков Аннов Плїшковов. Вшыткы переложены творы сьме засылали на Інштітут русиньского языка і клултуры Пряшівской універзіты. Но мушу припомянути, же отцём церьковных перекладів є Осиф. Є то ёго язык, ёго штіл, ёго філолоґічне красотворїня. Коло Осифа русиньскый язык ся учів і я, бісїдую так, як мене научів Осиф. На церьковны тексты єм ся заміряв теолоґічно. Єм пересвідченый, же в них не є нияка теолоґічна хыба.

  • Мать русиньскый літурґічный язык будучность?

– Єм пересвідченый, же мать. Тадь зато сьме 40 років робили тоты переклады, жебы ся хосновали і служыли духовным потребам віруючіх. В церьквах на русиньскых селах ани не пасує іншакый язык як церьковнославяньскый і русиньскый, котры народу не ніщать ани народну ідентіту, ани ёго културне богатство. Но одповідность несе і верьхность Ґрекокатолицькой і Православной церькви. Ниякым способом бы не мала Русинам бранити мати церьковны обряды по русиньскы. Кедь ся так не стане, буде то велика културна і реліґійна шкода, народностный грїх, а тыж пасторачна хыба.

  • На чім ся робить теперь?

– На коректурї комплетного Нового завіта. Віриме, же в близкій добі го будеме мочі понукнути нашым вірникам.

  • Жычіме Осифови ку ёго 70-цї много здравя і Божого благословлїня на многая і благая лїта.

– Няй Господь Бог выслухать вашу просьбу.

Здрой: Grekokatolîcʼkyj rusîňskyj kalendarʼ/ Ґрекокатолицькый русиньскый календарь 2022.

За Сполой русиньскых писателїв жычіме нашому юбілантови міцне здоровя і много сил до далшого жывота.

Вышла нова книжка Мірослава Жолобаніча

Leave a comment

В роцї 2021 вышла нова книжка гумору і сатіры Мірослава Жолобаніча: Захранка.

Мірослав Жолобаніч быв в минулім роцї оцїненый 1. містом в рамках  7. Літературного конкурзу Марії Мальцвоской в роцї 2020. Новій книжцї жычіме штонайвеце спокійных чітателїв і позітівных рецензій!

Слово зоставителя

.

Кедь гумор і сатіра суть сучастёв нашого жывота, тогды ся чуєме слободнїшыма, дістаєме посередництвом гумору жывотодарну силу, оптімізм, чуєме в собі природну радость. Псіхолоґове доконця твердять, же гумор є єден  із главных псіхогіґіенічных елементів душевной свіжости чоловіка і бранить ёго душевному розкладу.  З помочов гумору можеме легше здолати старости каждоденного жывота.

Є добрї, кедь знаєме приїмати гумор у вшыткых ёго подобах: засміяти ся з веселой, але даколи ай смутно-гуморной сітуації, а „майстрами жывота“ ся стаєме тогды, кедь ся знаєме засміяти ай самы із себе. Нащастя, суть меджі нами люде, котры знають розосміяти нелем себе, але ай другых. Мають необычайный талент – творити гумор. Такым є ай Міро Жолобаніч. Кругу чітателїв ся представив як автор куртых высловів – афорізмів на розлічны темы, котры доповнює властныма карікатурами. Міро Жолобаніч є властно тихым, ненападным позорователём жывота і розлічных сітуацій в нїм, котры коментує властным способом – куртыма высловами – афорізмами. Они суть нелем гуморным, містами аж сатірічным выядрїнём позорованой сітуації, але часто мають в собі закомпоноване і поучіня. Як сам конштатує, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічнїшому погляду на світ і на жывот. Сьме пересвідчены, же такы бенефіты приносить гумор і чітателям афорізмів Міра Жолобаніча.

В русиньскім контекстї ся Міро Жолобаніч попри уж знамім карікатурістови Федорови Віцови стає далшым автором-гуморістом. По выданю семох книжок кресленого гумору (Bavme sa hokejom, 2013; Basketbal nás baví, 2014; IT vtipy a iné, 2015; Smiech náš každodenný/Сміх наш каждоденный, 2017; Хто ся сміє, є одважный,  2017; Хто ся сміє, є мудрый, 2018; Хто ся сміє, є здравый, 2019) ся так обявлює „нова тварь“ кресленого гумору на русиньскій умелецькій сценї. Ай выданём своёй найновшой публікації – Захранка Міро зістає в темі гумору і сатіры, але мінить жанер і представлює ся чітателёви куртыма гуморесками, котры, як інакше, доповнює властныма карікатурами.

Захранка – санїтка захранной службы приходить ід хворому ай до тых найоддаленїшых кутів републікы, жебы захранити тото найцїннїше – жывот чоловіка. Віриме, же Захранка Міра Жолобаніча в подобі девятнадцятёх куртых гуморесок стане ся сімболічно першов помочов в тых неблагых часах пандемії і приведе честованого чітателя к благородным і оптімістічным думкам, к лїпшому, надїйнїшому погляду на світ і жывот навколо нас.

 

Кветослава Копорова,

 

авторка проєкту

Книжку можете купити цез наш формулар або на мейловых адресах, цїна є 8€.

 

Выдаватель: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2021

Выдрукованя: GRAFOTLAČ PREŠOV, s.r.o.

Выданя: перше

Тіраж: 300 фалатків

Чісло сторінок: 88

ISBN: 978-80-89746-07-1

Выголошеный 8. літературный конкурз Марії Мальцовской

One comment

Выголошеный 8. літературный конкурз Марії Мальцовской

Oд 2. септембра до 20. новембра 2021 Сполок русиньскых писателїв Словеньска у сполупраці з Академіёв русиньской културы в СР і Інштітутом русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові выписує 8. рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской на найлїпшы творы в области поезії, прозы, есеїв і драмы в літературнім русиньскім языку. Оріґіналны літературны творы в розсягу од 10 до 20 сторінок тексту (дотеперь ниґде непублікованы) може послати на адресу: ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы

ПУ, уліця 17. новeмбра ч. 15, 080 01 Пряшів каждый автор од 18. року свого віку, жыючій в Словацькій републіцї. Конкурз є анонімный, то значіть, же каждый автор до обалкы з літературным твором вложить іщі єдну залїплену обалку, в якій буде ёго мено, призвіско, адреса i фотопортрет. Обалкы з менами і призвісками будуть розбалены председом пороты по оцїнїню конкурзу (буде го оцїнёвати тройчленна порота). Выголошіня выслїдків конкурзу ся одбуде в половинї децембра 2021. Найлїпшы

роботы, выбраны одборнов поротов, будуть наслїдно оцїнены і опублікованы в часописї Русин.

Приправный выбор лiтературного конкурзу

Меланія Германова

Leave a comment

Меланія Германова

(3. 11. 1937)

Публікації

  • Дїтём про радость і поучіня (2015)
  • Смутне і веселе (2020)
  • Жывот – то театер (2021)
  • Люде, будьме людми (2022)

Біоґрафія

Меланія Германова ся народила 3. новембра 1937 у Выдрани (окр. Меджілабірцї) як найстарша з трёх дїтей. Друга сестра – Марька ся народила о три рокы пізнїше, а о сім років пришла на світ наймолодша – Анька. Рокы народжіня наповідають, же то были войновы дїти. Як сімрочна, в роцї 1944 Меланка наступила до основной школы у Выдрани, а якраз ту ї застигла война. Бомба выбухла недалеко школы, нащастя, никого з дїтей не трафила. Так родічі з дїтми были мушены втечі до лїса, де пережыли тяжкы днї. Але іщі гіршы часы їх чекали, кедь ся вернули з лїса.

Наймолодша сестрічка Анька вмерла як девятьмісячна, а жебы того не было дость, ай малу Меланку куля трафила до брїха, ледва же пережыла. Родина ся лем тяжко спамятала із войновых днїв. Але, як днесь Меланія Германова споминать,  найгірше іщі лем пришло. В марцу 1947 родина увірила обіцяням аґітаторів і із вшыткым што мали, выбрали ся на довгу путь – за красшым жывотом – на совєтьску Україну – на Волинь. Як з одступом років панї Меланія конштатує, тоты мудрїшы поодходили до Чех, а мы, нещастници – до „совєтьского раю“ з котрого не было навернутя. На возї одышла родина до Лабірця, одкы на накладнім влаку два тыжднї путовали в тяжкых подмінках, докы не дішли до цїля. А там їх чекало велике розчарованя. Земля была уродна, но робити на нїй требало много. Робили нелем родічі, але ай їх малы дїти, жебы могли пережыти. Школа была 8 кілометрів од села, де жыли, гіґіена страшна, не бісїдуючі о тім, же ани домашнї їх не прияли з радостёв. Аж кедь умер Сталін (в роцї 1953), настала реална можность вернути ся назад домів. Панї Меланія сі то доднесь памятать: „Отець Владиміра Противняка (агґажуючого ся в русиньскім русї по роцї 1989 – позн. авт.) – Іван Противняк написав мудру жадость, на основі котрой ся родина могла вернути домів – до Выдрани. Там сьме ішли з маєтком, а домів сьме ся вертали з штирёма куфрами…. Але ішли сьме домів, а то было про нас велике щастя….“

Так молоде дївча наступило до єденадцятьрочной школы, а по єй скончіню на Высшу педаґоґічну школу до Пряшова, де выштудовала комбінацію російскый язык – україньскый язык. Тоты языкы учіла 20 років, потім сі доробила іщі словацькый язык, бо україньскый ся учіло дедале менше школярїв, і так добыла свою учітельску карьєру – аж до пензії. Уже в тых часах барз любила декламовати, але ай сама писала, на самый перед віршы, потім ся пущала ай до прозовых і драматічных жанрів. Свої тексты вывжывала в школї, де нацвічовала із школярями театралны сценкы, з котрыма выступляли при розлічных нагодах.

В сучасности Меланія Германова жыє у дївкы – у Габурї, котра ся о ню прикладно старать. Хоць єй здравя уже не служить так, як бы мало, є все в рамках своїх можностей актівна. А із вшыткого найвеце любить писати…. Так ся поступно народили єй віршованы балады, повіданя, стишкы про дїти. Пробує писати свої пригоды із жывота і має надїй, же в здраматізованій подобі ся колись будуть грати, кедь не в Театрї А. Духновіча, та холем в рамках малых школьскых, або штудентьскых театрів. Посередництвом них так може молода ґенерація фіксовати нелем стародавны обычаї, але ай материньскый язык своїх предків.

Автор: К. Копорова

 

Миколай Коневал

Leave a comment

Миколай Коневал

(30. 10. 1948)

Публікації

  • З русиньского сердця (2012)
  • Пастуси і ґаздівство. Русиньскы обычаї зо Спіша  (2018)

Жывотопис

Миколай Коневал, вірный і одданый цїлым своїм єством Русин, народив ся 30. октобра 1948 в Камюнцї родічам Миколаёви Коневалови і Марії, родженій Сивульковій. Днесь уж росте четверта ґенерація Коневаловых Миколаїв (окрем отця і ёго сын і внук). По закончіню основной школы в роднім (в тім селї часї была  в Камюнцї україньска школа і школярї ся в нїй учіли по україньскы), М. Коневал штудовав на Середній промысловій школї електротехнічній в Пряшові, котру завершыв успішнов матуров в роцї 1968. По школї собі повиннї одкрутив 2 рокы як вояк в Чехах коло Ашу. Ёго першым заместнавателём была Окресна польногосподарьска справа, по нїй Заводы 1. мая в Старій Любовни і ЄРД в Гнїздах, але і во Світї і на Чехах. Тото вшытко стиг М. Коневал до року 1993. А потім го судьба повела за море аж до Америкы. У нас роботы было поменше, і тота была слабо плачена а М. Коневалови требало постарати ся о родину – жену і троє дїтей. А так пішов за роботов, як даколи поодходили з родного краю многы нашы русиньскы предкы. Окрем тяжкой роботы по высочезных будовах в Америцї, ходив до церькви і співав в церьковнім хорї при Ґрекокатолицькій церькви Св. Духа в Ню Йорку – Бруклінї, де співав і соло. За великов млаков робив М. Коневал довгых вісем років. Там утерпів і тяжкый ураз, кедь упав з великой вышкы. Три рокы го давали докторы до порядку. Од того часу є дома на заслуженім одпочінку. Але не сидить дарьмо. Уж довшый час М. Коневал зберать і записує камюньскы традіції, фолклор, звыкы, творить властну поезію, котру публікує в русиноязычній пресї. В роцї 2012 му выходить поетічный зборник З русиньского сердця, наслїдно в роцї 2019 свої зберательскы актівіты схосновав на выданя народописной публікації Пастуси і ґаздівство. Русиньскы обычаї зо Спіша.  Свої богаты запискы і властну творчость знать М. Коневал добрї схосновати і при модерованю камюньскых Днїв русиньскых традіцій, котры собі своёв высоков уровнёв здобыли велику популарность нелем в Камюнцї, але в цїлім старолюбовняньскім окресї і мімо нёго. І при орґанізованю русиньскых акцій не стоїть М. Коневал боком, але помагать з чім годен.Треба повісти, же М. Коневал быв одмаленька выхованый в хрістіаньскім дусї і любви к церьковносляваньскому обряду. І в сучасности помагать як член кураторьского збору в Камюнцї. Барз го мерзить, кедь по дакотрых русиньскых селах ся словакізує наш обряд і в церькви ся нашым Русинам священици пригваряють по словеньскы. Дав бы Бог, жебы сьме такых вірных і робітных Русинів, як Миколай Коневал, мали чім веце.

Здрой: ІнфоРУСИН, 2008 (авторка: А. Кузмякова),

aктуалізація, доповнїня і языкова управа: К. Копорова

1 2 3 4 5 … 7