Літературный конкурз Марії Мальцовской 2024: Моніка Даґан

Кончіна злых жралоків
В Індіцькім океанї при берегах Австралії жыв обровскый жралок Себастіан. Мав сивастый хырбет, білый брїх і обровскы зубиска. Себастіан плавав все сам. Кедь праві не глядав дашто під зуб, рад ся забавляв тым, же пуджав малы морьскы звірятка.
Через вікенд любив приплавати аж ід плажам, а кедь мав щастя, стрїтив там ай людей. Не было лїпшой забавы, як ся потихонькы сховати за фаребны коралы і почекати там на потапляча. Потім уж лем стачіло выщірити страшны зубиска. Напудженый потапляч тогды з цїлой силы зачав плавати ід берегу, лем жебы ся до нёго жралок не закусив.
Єдного дня пришло Себастіанови писмо од камарата жралока, котрый жыв в недалекій рїцї. В писмі стояло, же хоче прийти в лїтї за Себастіаном, бо сі хоче заплавати в соленій водї. Так ся ай стало. Із найтеплїшым лїтнїм днём приплавав к Себастіанови жралок Карол. Такой ся зачали вєдно бавити, а не забыли ани на облюблену гру обидвох – полошаня потаплячів.
Нихто не знає, як довго жыють жралокы, зато ани я не знаю, кілко часу перешло. Но мокры камаратя, вера, не скончіли добрї. Постарїли і выпадали їм вшыткы зубы. Зістали з того смутны, ани їсти їм не смаковало так, як передтым. А што веце, без зубів ся уж ани потаплячім не відїли такы страшны, также ай гра на страшіня слабшых, меншых од них уж стратила змысел. І так лем смутно цїлы днї плавали і співали сі: „Мали сьме мы гобі красне, а было ай барз опасне. Но уж ся нам гра не любить, бо нам выпадали зубы.“
Знали сьте, же….
- дакотры сорты жралоків жыють ай в солодкых водах?
- жралокы мають цїлу костру з хрупавкы, котра ся вывжывать в медицинї ай в козметіцї
- нихто не знає, як довго жралокы жыють, предпокладать ся, же гынуть як їм выпадають зубы і не годни покусати потраву.
xxxxx
На фармі
В єднім невеликім валалику недалеко Снины стояла мала хыжка із фармов. За хыжков были красны зелены лукы, на котрых ся часто пасли домашнї звірята з фармы. Ґазда годовав білы як снїг овечкы, довгосерсты жовтавы козічкы, руды коровкы і малы таркасты курочкы.
В єден горячій лїтнїй день, кедь ся пообідя лїниво зливало з вечером, корова Малина ся отелила і привела на світ дві телятка. Телятка были красованы, спокійно пили молочко од своёй мамкы – коровы і помалы росли. Но єдно телятко было все менше, як тото друге, котре росло як з воды. Властно, як з молочка. Мама корова любила обидві свої телятка і хотїла, жебы ай тото друге дакус веце підросло і не было таке слабеньке. Но не могла го нияк принутити выссати з єй вемена веце молочка. Але корова, добра мама, ся не здавала…
Єдного рана ішов ґазда подоїти корову Малину, і не міг ся начудовати. Вшытко надоєне молоко было ружове! Довго роздумовав, як ся то могло стати. Аж раз, кедь ішов до загороды по цибулю збачів, як ёго корова выїдать з грядкы цвиклу. Дякуючі цвикловій фарбі ся коровяче молоко зафарбило до ружова а малому телятку ся так полюбило, же такой зачало лїпше ссати. А за пару місяцїв доросло і было єднако велике і міцне, як ёго сородинець.
Ґазда ся з того барз радовав, но мусив ся здати облюбленой цвикловой поливкы, котру му варила ёго добра жена Влена.
Знали сьте, же…
- кедь корова зъїсть цвиклу, єй молоко ся може досправды зафарбити на ружово?
- жалудок коровы домашнёй ся роздїлює на штири части?
- кедь ся корова напасе травы, зо жалудка ся їй трава по часї верне назад до пыска і мусить єй перемерендзяти іщі раз?