Председкыня Сполку русиньскых писателїв славить юбілей – 60 років
„Мусиме ся мы самы хотїти, а потім нас будуть хотїти ай другы…“
(Юбілуюча русиністка Кветослава Копорова)
Кветослава Копорова є лінґвістка із замірянём на русиньскый язык, педаґоґічка у функції універзітной доценткы Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, председкыня Сполку русиньскых писателїв Словеньска і одповіднa редакторка научного зборника Studium Carpatho-Ruthenorum. Походить із села Пчолине (окресу Снина) і свої штудентьскы рокы пережыла в Пряшові, де выштудовала учітельство україньского і словацького языка і літературы. В юлу 2024 Кветослава Копорова ославила свій жывотный юбілей, 60 років. З той нагоды сьме попросили юбілантку одповісти на пару вопросів, з котрых взникло слїдуюче інтервю.
Oдкы походите? Де ся тягне ваше корїня?
– Народила єм ся в Снинї дня 25. юла 1964 родічім Михайлови і Аннї Головачовым, котры обидвоє походили із Пчолиного (де нянько іщі як слободный паробок зачав будовати з вальків властну хыжу). Мати ся за слободна кликала Біндзарoва, также мій дїдо (по матери) походив із Руського. Дїдо по нянькови ай обидві бабы (єдна за слободна Цвикова а друга за слободна Малинічова) походили з Пчолиного. К моїм родічім бы-м рада додала, же не были тыма класічныма Русинами, котры тяжко робили на полю, хоць їх жывот не быв нияк легкым. Были повойновы рокы а хыжы, в котрых обидві родины (Малинічова і Цвикова) бывали при бомбардованю Пчолиного згорїли. Як мати часто споминать: „…зістали сьме лем з тым, што сьме мали на собі. Голодны, босы, без стрїхы над головов. Ани посадити не было што, бо вшытко згорїло…“ В тій бідї нянько мого нянька (мій дїдо Михайло Головач) стрїтив єдного евангелічного священика з Прагы – Бателка ся звав, і выповів му свою біду. Тот му приобіцяв поміч. І так нянька, як 14 рочного дїтвака небіжчік дїдо Головач посадив до влаку в Гуменнім і спровадив до Прагы, де ся го уяла фамелія споминаного попа Бателкы і помогла му, жебы ся выучів за обходника. Нянько у них бывав і стравовав ся, став ся сучастёв їх родины. Скоро рано вставав – іщі перед четвертов, выпив чорный кавей і шатовав до недалекой пекарнї. По Празї помагав розвожовати по обходах свіжый хлїб і печіво. Потім продавав цїлый день в обходї а попритім ся учів за обходника. По трёх роках ішов на скушкы, котры здав, дістав выучный лист і міг як 17 рочный зачати сам зарабляти на хлїб. Мама зась пішла як 16 рочна до малого чеського міста Долна Смыржовка коло Танвалду, де робила дакілько років в текстілній фабрицї, а грошы посылала домів, бо хоць старшый брат Василь уже робив, дома требало годовати іщі молодшу Марьку.
Выштудовали сьте учітельство україньского і словацького языка і літературы на Універзітї Павла Йозефа Шафаріка в Кошіцях, точнїше на Філозофічній факултї з центром в Пряшові, што в прінціпі є днешня Пряшівска універзіта. В тім часї русиньской народности офіціално не было. Як собі споминаєте на період пореволучных років, коли Русины вставали з попілю? Як тот період змінив ваше думаня односно властной ідентіты, припадно професійне намірїня?
– Як єм уже веце раз споминала, нїґда єм ся не чула быти Українков, хоць у нас в родинї нихто вопрос ідентіты шпеціално не рїшыв. Знали сьме, же сьме Русины/Руснаци, але ниякы діскусії на тоту тему ся у нас не вели. У валалї была словеньска школа, в котрій ся учів україньскый язык, зато єм ай до ґімназії ішла до класы з україньскым языком без того, жебы єм ся над тым даяк задумовала. Но а на высоку школу єм пішла штудовати таку комбінацію зато, бо там была холем даяка шанса, же ся на штудії дістану. В минулости „дїтинї никого“ не было легко дістати ся на універзіту. Україньскый язык єм брала як близкый свому діалекту, но не поважовала єм го за свій материньскый язык. Свого часу єм то написала ай до тогдышнёго україноязычного „Нового життя“ як реакцію на статю мого бывшого професора з універзіты, в котрій ня обвинив із вшеліякого…, главнї з того, же єм на позіціях русиньской орьєнтації. Но статю мі не уверейнили (быв там тогды шефредактор Мірослав Ілюк). Также моє професіоналне заміряня ся змінило лем тым, же сьме як редакторкы тогдышнїх україноязычных выдань могли по роцї 1989 писати нелем про нашых людей, але ай языком їм зрозумілым – но тогды іщі некодіфікованым. Но а штудії двох близкых славяньскых языків (словацького і україньского) мі помогли к тому, же єм порозуміла, же русиньскы діалекты ся теріторіално находять якраз меджі тыма двома славяньскыма языками, і зато мають знакы обидвох з них, а притім ай свої шпеціфікы. Также в пореволучных роках, кедь єм ся стрїтила на Першім меджінароднім конґресї русиньского языка (1992) в Бардеёвскых купелёх із Русинами із бывшой Югославії (котры уже давно мали свій язык кодіфікованый), але тыж з Русинами з Мадярьска, Україны, Польска, Румуньска, тогды єм властно похопила, же ай Русины, хоць не мають свій властный штат, лем суть сучастёв даякого іншого штату, можуть мати свій кодіфікованый язык, котрым бы потверджовали свою ідентіту і хосновали го у вшыткых сферах свого жывота, нелем дома – в домашнїй, родинній сферї. То быв барз важный факт, бо лем посередництвом языка можуть заховати свою народну културу ай про далшы поколїня і не асіміловати ся з маёрітов, але ай підвышыти статус свого материньского языка. Так вдяка пореволучным змінам бывшой Чехо-Словакії і наслїдно самостатной Словацькой републікы поступно ся сформовала русиньска народна і языкова лінія. Зо штатнов підпоров Русины здобыли право і можности на свій розвой, кодіфікацію материньского языка і ёго аплікацію до розлічных сфер жывота (літературной, масмедіалной, школьской, конфесіоналной, театралной, урядной), бо до року 1989 то была лем підпора розвоя народностной културы, народностного школства, підпора друкованых медій але в україньскім духу і в україньскім языку, котрый, як є знаме, векшына нашых людей не приїмала.
Ваша професіонална карьєра по скончіню штудій зачала в медіалній сферї. Як споминаєте на тоты рокы?
– Гей, было то так. По скончіню штудій єм наступила до україноязычного періодіка „Нове життя“ (котре обслуговало русиньскый языковый простор северовыходной Словакії але в контекстї з передреволучнов політіков штату были друкованы в україньскім языку). Я такой по роцї од свого наступу до редакції дістала од бывшого шефредактора Юрка Дацка (походжінём із села Паризівцї, што недалеко од Пчолиного) на старость Сторінку на діалектї котра пізнїше , по змінї шефредактора (став ся ним Александер Зозуляк) переросла до сторінкы Голос Русинів. І ту єм ся лем утвердила в тім, же нашы діалекты суть дость одлишны од україньского літературного языка, но была то єдина можность, як ся дістати до русиньскых сел і писати о Русинах і їх проблемах. Была єм таксамо в зачатках зроду Русина і Народных новинок як сучасть редакчного колектіву. На сторінках тых періодік ся крішталізовала языкова норма, потребу котрой поставила перед собов як єден із своїх дваннадцятёх пріорітных цїлїв перша прорусиньска орґанізація по роцї 1989 – Русиньска оброда на своїм Першім світовім конґресї Русинів в Меджілабірцях. Таксамо ся на сторінках Народных новинок вели діскусії к єднотливым частковым правилам, котры предкладовали лінґвісты – доцент В. Ябур і доцент Ю. Панько. Вызначным приносом было ай то, же тоты періодікы (передовшыткым їх шефредактор Александер Зозуляк, але ай мы – редакторы) мобілізовали людей ку тому, абы приспівали нелем фінанчно (на выдаваня періодік), але стали ся ай нашыма дописователями, то значіть людми, котры наповняють їх обсяг. Было то штось нове в тогдышнїй журналістіцї. Так сі редакція під веджінём А. Зозуляка здобыла шыроке коло дописователїв, підпорователїв і сімпатізантів, котры ся час од часу стрїчали при розлічных нагодах (были то передовшыткым округлы юбілеї выдаваня новинок і часопису), также з одступом часу можу конштатовати, же Александер Зозуляк одограв барз вызначну роль у сферї розвоя русиньской журналістікы на Словакії. Я мала тоту честь робити під ёго веджінём. А наша сполупраца продовжує доднесь.
В роцї 2007 сьте наступили на Інштітут народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты у Пряшові. Можете штость повісти о зачатках того періоду Вашой професіоналной карьєры?
– Дакількорочна новинарьска робота в народностных масмедіях – спершу в україньскім, але главно в русиньскых періодіках по роцї 1989, значіть, пару років перед моїм наступом до научно-педаґоґічной практікы, помогла мі безпосереднё спознати реалну соціолінґвістічну і народностну сітуацію Русинів на северовыходї Словакії і в далшых країнах карпатьской области. Як сьте конштатовали, в роцї 2007 єм наступила як нова посила на Інштітут народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты у Пряшові, котрого сучастёв было ай Оддїлїня русиньского языка і културы. В тім часї там робили доцент Василь Ябур, к. н., ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД., ПгДр. Марія Мальцовска, но а я была четвертов заместнанкынёв. А в тім самім роцї єм насупила ай на докторандьскы штудії а продовжовала єм ай роботу в редакції. У процесї научной роботы на інштітутї єм все памятала на то, абы єй выслїдкы были в першім рядї приносом про теорію розвиваючого ся русиньского языка, але главно про практічне вывжытя в тых функчных сферах, в котрых говорена форма русиньского языка домінує. 17. септембра 2012, по скончіню екстерных докторьскых штудій єм успішно обгаїла на Філозофічній факултї Пряшівской універзіты свою дізертачну роботу на тему Орфоепічна характерістіка русиньского языка на граніцї выходо- і западославяньскых лінґвокултурных контактів. З основных прінціпів русиньской высловности і здобыла научный тітул „ПгД.“ (PhD. – Philosophiae Doctor) в штудійнім одборї 2.1.28 Славяньскы языкы і літературы, в штудійнім проґрамі Славістіка. Так єм ся стала кваліфікованов лінґвістков-русиністков. Была то перша дізертація, котра была в рамках Пряшівской універзіты написана по русиньскы, также єм зажыла меншы періпетії при реґістрації роботы. Уряднічка з Пряшівской універзітной книжніцї до електронічной сістемы мусила завести в колонцї язык роботы можность – русиньскый, бо така там дотогды не была. Основы моёй дізертачной роботы резултовали до написаня першых в історії Правил русинькой высловности з ортоепічным словником (2021) в сполуавторстві з Аннов Плїшковов, а самособов, барз добрым конзултантом нам быв наш бывшый колеґа, доцент Василь Ябур. В тій великій роботї при творїню ортоепічного словника были на помочі таксамо дві абсолвенткы штудійного проґраму русиньскый язык і література, в сучасности уже одборны асістенткы Інштітуту русиньского языка і кутуры ПУ, также уже маєме на інштітутї новы, молоды силы з рядів нашых абсолвентів, што ня тїшить найвеце і поважую то за наш найбівшый успіх з оглядом на перспектіву карпаторусиністікы. Як сконштатовав єден з кодіфікаторів русиньского языка доц. Василь Ябур, к. н., тов публікаціёв была фактічно завершена кодіфікація русиньского языка на Словакії.
Од року 2010 сьте председкынёв Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Што Вас, як лінґвістку споює з русиньсков літературов?
– Функцію єм перебрала од Миколая Ксеняка, котрому уже ёго вік не доволёвав повнити вшыткы повинности, выплываючі з той функції. Думала-м, же то буде лем на рік-два, докы ся той функції хопить даякый сучасный молодый літерат, котрого в тім часї меджі Русинами іщі не было. Но стало ся так, же о таку (окрем іншого ай адміністратівну) функцію не є великый інерес з боку нашых молодых літератів. І так то дале роблю я, уже штернадцятый рік, а на помочі (главнї з адміністратівов) мі є наша довгорочна сполупрацовнічка Мґр. Аліца Вєтошевова, за што їй хочу ай тов путёв подяковати. В зачатках сьме вєдно з А. Зозуляком ходили помеджі людей – находили новы таленты, писали о них на сторінках Народных новинок і Русина а таксамо публіковали їх творы. Быв то час, коли ся зачінала формовати новодоба русиньска література. Окрем того, же новинкы публіковали новых авторів, ходили сьме на презентації їх книжок, писали рецензії на їх творы і так сьме додавали важность русиньскій літературї, нo i давали почливость авторам в їх роднім селї, де даколи многы ани не знали, же в їх селї жыє русиньскый поет або прозаік. В сучасности ся концентруєме в рамках Сполку на выдаваня умелецькой літературы, каждый рік орґанізуєме Літературный конкурз Марії Мальцовской, а вытворили сьме (за помочі молодого літерата Мґр. Михала Павліча, ПгД.) вебову сторінку сполку. А што ня споює як лінґвістку з русиньсков літературов? При выдаваню даю акцент главнї на дотримованя языковой нормы як языкова редакторка єднотливых публікацій умелецькой літературы, котры помагать выдавати нашым авторам Сполок русиньскых писателїв. Но самособов, маю подїл ай на „дотворёваню“ умелецькых текстів, їх фіналізації, а тыж рада окоментую дакторый текст, кедь ня автор попросить о мій погляд на свою умелецьку подукцію, также часто ся стаю ай першов крітічков їх творів. Кедьже я не є літерат-професіонал, здобывам таксамо літературных крітіків (ай з рядів Нерусинів), котрых прошу о написаня рецензії на новы книжкы.
У функції научной таёмнічкы інштітуту орґанізуєте і ведете семінары карпаторусиністікы. Можете о них штось повісти?
– Маєте правду, од року 2009 інштітут зачав реалізовати проєкт семінарів карпаторусиністікы, котры орґанізую і веду а окрем того єм ай едіторков научного рецензованого зборника STUDUM CARPATHO-RUTHENORUM. До року 2023 было в уведженых зборниках (вышло їх за тоты рокы 15) надрукованых 109 научных штудій з розлічных областей карпаторусиністікы од понад пятьдесятёх авторів як зо Словакії, так ай з іншых країн (Чеська републіка, Польща, Мадярьско, Україна, Сербія, Канада, Білорусія, Австрія), котры ся як науковцї-професіоналы занимають карпаторусиністіков. Є то солідный штудійный матеріал про тых, котры ся занимають карпаторусиністіков, але ай едукачным матеріалом про шыроку громаду, котра ся інтересує мінорітов Русинів в найшыршім аспектї.
Што бы сьте одказали молодым людём, котры ся не хотять признати к своїй ідентітї, може ся за ню і ганьблять і не хотять (або не знають) говорити своїм материньскым языком?
– Не мали бы сьме забыти, же мы лем на зачатку народно-возродного процесу. І наперек вшыткому, думам собі, же сьме ся холем кус рушили з місця. Кедь за названём – Русин не є ниякого обсягу, тяжко быти на дашто гордый. А кедь дахто чує ганьбу за русиньску народностну прислушность, котру має по своїх родічах, може то назначовати, же почливость к своїм предкам, вызначным особностям, котры знає і честує културный світ у нёго не была одмала пестована (ани в родинї, ани в школї), же такый чоловік не знає ніч о історії своёй народности, о історії розвоя свого материньского языка і о културї своїх предків. А то є робота на довгы рокы. Вірю, же обсяг, котрый бы наповнёвав ідентіту Русин сьме за рокы нашой актівіты в третїм русиньскім народнім оброджіню вытворили, каждый подля своїх можностей і у своїй шпеціалізації. Также уж лем выкликати інтерес, жебы молоды Русины чули потребу мати інформації о тім, хто суть, яка є їх історія розвоя, рахуючі і історію розвоя їх материньского языка, але ай о тім, як тот язык фунґує в сучасности. То вшытко ся мож дізнати в соціолінґвістічных штудіях нелем нашых, домашнїх, але ай світовых соціолінґвістів. Но а, самособов, хосенным бы было завести холем єдну-дві годины русиньского языка до прімарной едукації там, де компактно жыє русиньске жытельство. Ай в учебниках історії бы мало быти акцентоване, же окрем Словаків ту жыють ай народностны меншыны, о котрых бы мала веце знати і маёріта. Хоць думам сі, же маёріта уже о Русинах знає веце, як то было в минулости, в часах моїх молодых років, на чім мають заслугу главнї русиньскы културно-сполоченьскы орґанізації, а таксамо ай політіка штату, в котрім сьме третёв найбівшов народностнов меншынов. А не думам сі, же в сучасности ся молоды люде ганьблять за свою ідентіту, видить ся мі, же лем не вшыткы мають потребу о нїй верейно бісїдовати. А тыж ся мі видить, же двояка ідентіта (напр. Словак і Русин) тыж буде в будучности природным явом, так, як ай наш словацько-русиньскый білінґвізм.
Но а як раз повіла вызначна соціолінґвістка, професорка Анна Плїшкова, … мусиме ся наперед мы самы хотїти (на высвітлїня: честовати і решпектовати єден другого, а не ся підцїнёвати, неґовати…), а потім нас будуть хотїти ай другы…
Мґр. Домініка НОВОТНА, Інштітут русиньского языка і културы ПУ