Мілан ҐАЙ: Спoминаня на молоды рокы (І.)

Быв шумный теплый юновый день. Вітор приємно пофуковав і гласкав каждого, хто у тiм часї быв вонка. Може про дакого бы было лїпше посидїти даґде в холодку під красно розцвитыма черешнями або ябліньками і так ся хранити од острого ярьнёго сонця. Люфт, котрый ся шырив додалека, быв насыченый пахом розцвитых черешень. І пчолкы усиловно лїтали коло розцвитых стромів, же аж было чути як перелїтали з єдной квіткы на другу.

Кілько квітя їм треба перейти, жебы назберали доброго маёвого меду? Кілько раз ся їм треба навернути до свого уля, жебы наповнити порожнї рамикы? То ся істо не дасть лем так легко зраховати. Но але справды маёвый мед є найлїпшый. Каждый лем такый зганять, бо він є найякостнїшый.

На луцї весело полїтовали лотаї. Было радость на них смотрити, як собі з нима вітор пограє. Їх некоордінованы погыбы были смішны аж хаотічны. Але і так ся їм подарило стрїтити в тім хаотічнім лїтаню з другыма. Было видно, як єден другого притяговали і такой ся взаёмнї пронаслїдовали і полїтовали єден близко другого. Даколи ся їх стрїтило веце і полїтовали і у векшых ґрупах.

Наше село жыло могутныма приправами на ославы 440 рочніцї од першой інформації о нашім селї. На містьскім урядї председа із таёмником приготовляв проґрам. Вшытко  ішло, як ся говорить – як по маслї. Дакотры пункты проґраму было треба вымінити за другы бо заїднаны фолклорны ґрупы уж на дану дату не мали вольны терміны, зато быио потребне робити такы зміны.

Але і так ся подарило даякый проґрам зоставити і за помочі Гуменьского културного освітнёго середовиска. Боком не зістали ани сельскы фолклорны ґрупы з Габуры, Красного Броду ці Меджілаборець.

Тыждень перед великым днём “Д„ ся приправа ослав несла в найвекшім темпі, лем жебы ся не дай боже на дашто не забыло.

Сполок жен із села мали приготовити даяку выставу ручных робот із звыками села, котры бы мали быти презентованы на споминаных ославах. Не мало бы ся забыти ани на актівіты сельского пожарного сполку, котры ведуть до далекой минулости, коли ся о селї Суків говорило аж в самій Празї. Ту дївчата были на конкурзї а барз добрї обстали, бо были першы. Зато тота традіція ся дотримує ай на дале.

До културного середовиска села бы мали вести першы крокы родаків із села, котры про тото село дашто здобыли, або котры застають по розлічных містах важны ведучі позіції такы як учітель, професор, судця, доктор, інжінїр, умелець і так далше. Ту про них буде приправлене привітаня із короткым проґрамом і записом до сельской кронікы. По тім актї бы мав наслїдовати културный проґрам у самотній салї културного дому. Околіця културного дому бы мала быти окрашлена малыма березками і пантликами вшеліякой фарбы. Над вступныма дверями бы мав быти напис: „Вітайте краяне і родаци“. Также така была представа урядників села.

Конечнї але надышов день ослав. У селї то уж од рана, як ся повідать, фырчало як в улю. Вшытко ішло подля „гармоноґраму“ – розпису, котрый мав у руках председа сельского уряду і вшытко перевірёвав.

– Ту охабте місце, як сьме повідали, про парак, де будеме варити паркы а на ґрілї печі ковбасу про каждого, хто ся превкаже листком, котрый собі буде мочі купити за сімболічну цїну. Бо знате, кедь бы то было задарьмо, дакотры бы то може ай знеужывали а пішли бы веце раз. Коло споминаного місця дайте пару столів ай із стілцями, жебы было де сїсти і так сі в спокою посмаковати на парках ці ковбасї. Доокола поставте опараджены березкы, жебы робили тїнь од сонця. Самособов, же поблизку бы мав быти і вычап з пивом ці мінералками де бы ся такой дало, як ся гварить загасити жажду по смачній добротї.

Пришли ай кочовы комедіянты. Быв ту колоточ про дїти, стрїлніця, де ся дало дашто выстрїлити. А кому ся в тім кумштї не дарило, та сі могли выстрїлити із себе…

Зачали приходити селяне, родаци, краяне і позваны гостї.

Културный дім ся помаленькы заповнёвав до послїднёго місця. Дакотры ай стояли. Важнїшы гостї мали стрїчу у сельскій бібліотецї, котра ся находить на першім штоку.

Славности отворила приговором і увітанём таёмнічка сельского містского уряду. Потім каждый з позваных мав дашто повісти: представити свою родину, свій нагляд на село з котрого одышов до світа, де і як сучасно жыє, што робить….

Помалы годину і пів тримала тота церемонія привітаня а поступно ся представлёвали родаци. Дакотры ту были із своїма женами, або наспак, хлопами, або і лем єднотливо. Мож было выслухати доїмавы повіданя із їх жывота. Многы з них зачінали у сельскій школї, в котрій тогды по цїлый свій жывот учів леґендарный учітель Федор Кумічак.

– Даколи найглавнішыма і найважнїшыма особами в селї были учітель, священик і биров. З той „тройкы“ треба дати честь главнї учітелёви Кумічакови, котрый быв добрым і честным чоловіком і ерудованым шпеціалістом. Почас ёго учітелёваня у нашім селї, де він ай бывав, выховав многых школярїв, котры досягли высокошкольсьу освіту.

Можеме зато гордо повісти, же ай тоты, што ся ту днеська на стрїчі родаків презентують, суть властно бывшы школярї, котрых він учів, котрым дав основы до жывота, за што му правом патрить велике подякованя.

Крокы многых вели до світа, векшых міст де выштудовали, а дакотры із них там зістали. Їх родічі про них не мали грошы ани лем на влак. Мусили ходити пішо до мещанкы до Меджілаборець. Така, вера же, была гола правда, кедь єм ся многых із них звідовав.

Не забыли припомнянути, же в зимі требало до ташкы прибалити ай даякы клатикы дерев, жебы в школї не сидїли в холодї. Бо зимы в тых часах не были такы як днеська, але поряднї знали потрапити морозом, же аж за нохтї заходило, як знали повідати стары люде.

Натерпіло ся і находило пішо немало школярїв, главнї в зимі коли і снїгу было гойно. Знам добрї бо памятам, же даколи у нас быв кермеш на Михала а то уж у тім часї была туга зима, не так як теперь. Памнятам, як потічок уж быв покрытый ледом, а мій нянько выганяв напоїти худобу до прорубы.

Вернийме ся але назад ку нашым родакам, якы помалы у сельскій бібліотецї закончовали церемонію представлёваня і помалы зачали приходити до салы културного дому.

Ту бы ся за короткый час мав зачати културный проґрам. Каждый із покликаных родаків глядав своє означене місце, де бы мав сидїти, жебы у тім быв даякый порядок і нетерпезливо чекав на зачаток выступлїня.

По куртім часї ся перед опону поставив председа сельского уряду, котрый перечітав куртый приговор о першій інформації о нашім селї.

Было то цалком інтересне поданя главнї о тім, як наше село пришло ку назві – Суков.

Даколи у давных добах ту углярї палили угля з дерева, а якраз тото дерево было барз ґузовите, таке, же мало велё ґузів-суків. Так, удайнї, подля того взникла ай назва нашого села Суков.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Pridaj komentár

Vaša e-mailová adresa nebude zverejnená. Vyžadované polia sú označené *