Недїльны віршы: Юрко Харитун

НА ПОРОЗЇ

Можуть трепати
і бити громы
З долины чую
все нашы дзвоны
Дванадцять годин
В такім часї мати на поріг
вынесе миску пирогів

І ТАК ЛЮБЛЮ

Метафоры
Рімы
Парады на стишках
Я так люблю
як тебе без лах

ВЫБЕРАМ І Я

До стишків выберам
любовны слова
Як до танцїв молодіцї
у куртенькых сукенках
То не грїх
колись без них

Недїльны балады: Меланія Германова

Найдушок

„То дївка-покрытка‟, каждый тому рече,
Што чекать дїтину, а отець ся зрече.
– Нещестлива, сыну, доля найдухова,
До воды тя шмарю, няй тя рыбка ховать.

До білой перинкы сыночка повила,
Претяженько збыхла, челко перехрестила –
„Приймий го ку собі, студена водічко,
Ты ся о нёго постарай, потічна рыбочко.‟

Перешов од тогды уж не єден рочок,
Як до єй обыстя пришов паробочок,
А такый прекрасный, як вымалёваный –
Став посеред хыжы коло своёй мамы.

„Мамо окаяна, найдух – не дїтина?!
Чом же єсь ся зрекла єдиного сына?!‟
„Сыну з того світа…‟ і такой сконала
„Де ся мам подїти?! Хто отець? Де мама?‟

Мамов буде рыбка, а вітцём – потічок,
„Слухай ня, водічко, бо я твій сыночок,
Постатай ся, рыбко, бо ня не похрещено,
А не забудь мі дати вітцёве мено.‟

Скочів найдух такой з высокой скалы,
Лем рыбкы у водї за ним заплакали
А потічок люде „Найдушком‟ назвали –
Дївкы го здалека вечур обходили.

Пияцька балaда
або
Нїт тому помочі

Де моя женочка? А де же суть дїти,
Де моя хыжочка? Де ся мам подїти?
В тым моїм жывотї, хто же мі поможе?
Кедь я – кіл у плотї. Боже мілый, Боже…

Де мам переспати? Што лем буду їсти?
А што на ся взяти? Ку кому присїсти?
Де суть камаратя? Деже ся подїли?
Де сестры і братя? Деже ся подїли?

Де моя робота? Де є заместнаня?
Лем згадкы, скорбота – шкода споминаня –
Самы вопросникы, одповідь нияка…
Бездомовскы звыкы, а у руках – фляшка.

Братя-бездомовцї нашли го той ночі
З ножыком у руцї – не было помочі…
Хто го поховати? Хто запалить свічку?
Хто слызу выронить за ним на „Душічкы‟?

Як тому помочі, як одповідь дати –
Пияцька балада у тім краснім штатї.

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Яка доля Русина?
Перун землю поціловав,
небо почало плакати.
Русин безрадно
стоїть в полю, не є де
перед доджом втїкати.
Душу давить непокій.
Страхує ся о жывот.
Сердце жалём іде
праскнути,
з очей цяпкають слызы.
Я, чуджінець, віками дома?
Де ся подїла правда свята?
Нашы предкы на цінтерях,
доля їх дїтей неіста.

Покошена трава
Погласкам очами
дозріту траву,
оторгну лілову фіалку,
чую єй пах.
Поклеплю оселков косу,
до кужелкы наберу воду,
за зорї жну зеленый лен.
Высхнуте сїно
зграблю до копы,
звезу під стрїху,
до стодолы дам.
Остануть стебла
на полянах,
колячі, тверды,
аж ногы ранять
Сміюче сонце
переходить небом,
крыє ся до хмар.
Усинам,
змордованый
роботов
дешнёго дня.

Молгы
Закрыли край молгы,
уж приходить зима,
сонечко не гріє,
лем ся так усмівать.
Не росне трава,
бучіть худоба з поля,
паствины ся блищать
морозком одрана.
Пожовтїли стромы
До злата фарбами
А вітрик танцює
на землї з листочками.

Недїльны віршы: Даньєла Капралёва

тісяч раз повiджене

тісяч раз забыте

лем трапеза слухать

одкрывать вратарніцї раю

                                           

                                      Стрїтеніє, 2018

 

Збачiла-м плач слызы

соленый ярочок

умыю в нїм рукы

тай піду дале

ярмарок, 2018

пусты поля

страшкы остали

танцюють з вiтрами

молгы з горами

мы із грїхами

                                    гора, 2018

Недїльны віршы: Миколай Ксеняк

ЛЇТАЛИ ІСКРЫ

Предкы вросли до землї,

Но уж требало обороняти
Ролї, домы, поляны,

 

В лїсї тайны стежкы

 

І быстры бережкы

Перед злодїём, насилником,

Бранити жывот, правду,

Зуроднены ланы

Около Ондавы,

Лабірця, Попраду,

Броды розводненой Тісы…

І в боёвых схватках

Шаблї часто выкресали іскры;

Ту часто текла кров

До землї родной

І мішала ся з водов,

Ту часто плакали мамы.

Божейкали бабкы

За боёвниками

З оддїлу князя Лаборця,

За павшыма

Войводы Корятовіча Федора…

Ту меджі горами

Сплынув їх теп сердця

З чудеснов квітков смерека,

Ту порозуміли клопканю дятла,

Кедь пасли худобу на лазах,

Ту спевнёвали драгы, стежкы

При збераню яфыр, терків;

Ту в деревяных хыжах

На вечурках при куделї,

При  бзучачім веретенї

Зась ожыла приповідка

О злых бабах-стріґах,

О чортови рогатім,

Як зась і зась ся покушав

На хрест роспяти Ісуса;

Ту паробок при лампах клїпкачіх

Першыраз ословив свою выволену,

Же пояти бы єй рачів

За манжелку…

Так боязливо їй назначів…

А она му сміло одповіла –

Міцнїше му руку стисла

І до танця го пояла.

Боже, якы то подобы мала

Чіста ласка!

Ту і в трїскучіх морозах

Співали на ледяных мостах

І цвіли квіткы ласкы,

Тогды – хоць навалила зима

Білы горы снїгу,

Дотримовали звык-парады,

І по селї зо співами

Возили свадьбяны малёваны касты,

І понукали палїнку, колачі,

Зо шкварками пагачі;

Понуку Карпат прияли, вросли,

І – як сонце,

Кідь ся по небі двигать,

Ёго міць могутнїє,

росне,

Звекшує свою силу,

Наберать інтензіту

І ёго лучі ся шырять

По долинах і яскынях,

Проникають через щербины

До темной закутины

І поступно світ

Змінять на світлый.