Петро Мурянка: Віршы

Фай прикмета

Тота прикмета твоя фай
поезийо
же тя не тямит вышній край
нияк

Завдякы тому
моя поезийо
все іщы дыхам якоси
все іщы жыю

Чомси

Чомси так мі тяжко
як при першій любови
чомси так мі смутно
што аж болит

І хоц єм забыл уж
писати вершы
а чомси болячо мі так
як при любови тамтій
першій

Як товды

Зас на писаня мя взяло
Ден-по-ден горят
мысли

Як в тамтій
далечкій уж молодости
зашеруділи цливо
горі вышли

І не знам заправды
ци то надіі
Ци з приповідкы дідів
зима чловеча дивачіє

Быти зас поетом

Так нераз прагну
быти зас поетом
злекшати души
жыти в світі не тым

Лелючыти тото
чого днями ніт
не видіти того
як ненавидит світ

Так нераз прагну
а дни сут днями
І не стрітившы поеты
плачеме сами

Ясеньова пісня

Під облачком моім милым
ясеника скалічыли
зеленого

Конарикы порубали
до париі пометали
люде малы

Гнеска виджу в прогалині
в сонци ясным, в небі синім
чорны дроты

І заяли ся хворотом
двоі груди розжалены
за зеленым

І молиме ся до себе
я до него, він до мене
скалічены

На Днях Европской Літературы

В чорных калапах
і в підкошельках
в воальках шолковых
в райфлях і шельках

Ясны Пілнічу
і припалены Полудньом
сухы степом
полны океаном

Смиренны
і з дышльом ґылтненым
зливом бесідливы
то німы могылом

З велькыма нима
в тым великым світі
ани міряти ся мі
ни внимати

Єдным єм богатий
і в тым ім далеко
Ґу велькому болю
малого чловека