Публікації
- Odsúdení do raja: Neuveriteľné príbehy na ceste za šťastím (2004)
Публіцістічна робота:
Соціалістична Батьківшина (1958), Будівник комунізму (1962-63), Радянська Волинь (1962-63), Молодь України (1963), Огонек (1964), Нове життя (1964-75), Тон (1968-72), Дружно вперед (1964-68), Піонерська газета (1967), Podduklianske noviny (1968-74), Dukla (1974-2001), Východoslovenské noviny (1986-95), Kontakty Tesla (1984), Smena (1985), Roľnícke noviny (1988), Slovenka (1988), Naše slovo (1985), Týždenník aktualít (1983-87), Pravda (1982-84), Priateľ ZSSR (1981-84), Svet socializmu (1976-85), Život (1984-86), Вільна Україна (1967), Rudé právo (1986-87), Slovenský rozhlas – redaktor (1964-68), Slovenský rozhlas – národnostné etnické vysielanie (1980-84), Ukrajinský rozhlas (1981), Televízia Praha (1985), Lúč (1990-95), Народны новинкы (1992), ІнфоРусин (2001), Русский ВЕСТНИК (2006), Русиньскых народный календарь (2002), Plus 7 dní (2003), Úsvit (2003).
Жывотопис
Миколай Шкурла ся народив 5.1.1938 в селї Ладомирова, окрес Свідник. Кедь мав вісем років, быв другаком на Основній школї і ёго родічі увірили, же їx чекать дашто красне в далекім Совєтьскім союзї. Занедвого сидїв в накладнім ваґонї і смеровав до цїля з назвов Сенкевічовка.
Русины на Словеньску ся стали жертвов великого кламства, увірили, же їм буде на Українї лїпше. Увірили пропаґандї о райскім жывотї в СССР, на Україну тогды пішло веце як 100-тісяч Русинів-Лемків, к Балтіцькому морю веце як 250-тісяч людей. В року 1947 ся по штатній аґітації стяговали на Україну Русины з окресів Пряшів, Стара Любовня, Бардеёв, Свідник, Стропков, Гуменне, Меджілабірцї, Снина, Спішска Нова Вес, Левоча. Пішла і родина Шкурловых. Як ґаздів їх притяговала їх уродна земля Україны, но не знали, яка буде реаліта.
На станїцї в Сенкевічовцї чекали довгы два тыжднї в доджу і в зимі. Чім дале до Україны їх віз влак, тым веце были депрімованы з того, што відїли: выпалены і знічены села і міста, розбиты мосты, дорогы…
В цїлю їх не чекало ніч лїпше, але было треба собі звыкнути на тяжкый жывот. За хлїбом было треба іти пішо або стопом на корбі авта выше 30 кілометрів до міста, де требало на нёго чекати десять аж дванадцять годин. Школарї вставали за тмы і в двадцятьступнёвых морозох ходили до школы пішо і пять кілометрів.
Молоды і слободны хлопцї ся не могли змірити із тыма планыма подмінками. Нашли ся одважны, котры хотїли нелеґално перейти через граніцї – векшынов ся то не подарило, вхопили їх совєтьскы гранiчарї і скончіли в ґулаґох.
В другій половинї 50-тых років минулого стороча зміцнїла актівіта за навертаня одстягованых з Чехословакії. Не было то легке, было треба выписати многы документы, писати жадости… і наконець одход до ЧСР было могли компетентны замітнути без прічіны. О пару місяцїв, кедь родинї Шкурловых послали і третє одмітнутя, поміг їм окресный прокуратор в містї Торчин. Написали писмо прямо Нїкітови Хрущовови до Москвы і так аж по пару місяцёх могли родічі і брат Янко одыйти домів – до Чехословакії.
Миколай Шкурла, будучій русиньскый актівіста і писатель скончів общо-освітню школу на Українї. По повинній воєньскій службі быв директором окресного Дому културы на Волинї. Грав в театралных суборох, учінковав в концертных выступлїнях і писав до пресы і до розгласу. Вєдно з братом Мішком зістали на Волинї і могли одийти аж о вісем місяцїв нескорше по родiчoх. На Словеньско дішли аж 6. септембра 1963. О пару десяток років нескорше Миколай Шкурла описав скушености і жывот одстягованых в книжцї Odsúdení do raja (Svidník, 2004). Окрем того быв Миколай Шкурла журналістом, писав і рихтовав справы, чланкы, інтервю, фейтоны, черты, новелы і розлічны репортажы, коментарї або задуманя. Автор довгорочно посилав свої тексты до розлічных новинок і часописів, в 60-тых роках быв редактором Словеньского розгласу і нескорше были ёго тексты публікованы тыж в Народных новинках, Інфо Русинї ці в Русиньскім народнім календарю.
Автор: Міхал Павліч
Оцінїня
