Ксеняк, Миколай

Публікації

  • Байкы (1963, 1970, 1974)
  • Сміх і гіркість серця (1977)
  • Віночок з терня (1980)
  • Дорогоцінна знахідка (1985)
  • О камюньскых майстраx (1994)
  • Біда Русинів з дому выганяла (2002)
  • Выбраны байкы (2002)
  • Жмені родной землі (2009)
  • Озвены (2009)
  • Зеркалїня/Zrkadlenie (2010)
  • Углы погляду (2011)
  • Споминкы і очекованя (2013)
  • Нашы горізонты (2015)
  • Формованя русиньской ідентіты (2016)
  • Медвідята на прогульці (2016)
  • Приповідкы і байкы (2016)
  • Резонанції на книжкы і подїї (2017)
  • BÁJKY pre každého (2019)
  • Одповідж собі сам (2020)

 


Жывотопис

Миколай Ксеняк ся народив  4. децембра 1933-го року в бідній камюньскій ґаздівскій родинї. По основній школї в родній Камюнцї пішов до Руськой ґімназії в Пряшові, потім поступив на Інштітут руського языка і літературы в Празї. По ёго скончіню учітелёвав на основній школї в Ружомберку, пізнїше ся став директором ґімназії в тім містї, де одробив 23 рокы. Хоць свій плодный жывот прожыв далеко од родной Камюнкы, часто ся до нёй вертав нелем фізічно, але і своёв літературнов творчостёв. О любви ід свому родному краю свідчать ёго слова: „Родный край про мене значіть студенку, з котрой черьпам цїлый жывот. Тот, хто ся в тім краснім краю народив, хто вдыхнув ёго воздух, хто ся набрав родных співанок, приповідок, хто перешов тот край, хто там пас коровы, орав, сїяв, косив, тот не може забыти нїґда. І нїґда на нёго не забуде. На людей, котры коло нёго жыли і котры го выховали…“

Быв єдным з найактівнїшых авторів старшой ґенерації русиньскых писателїв, котрого богату творчость творять главнї байкы, література про дїти і молодеж, поезія, проза, драматічны творы, повіданя ці автобіоґрафічны тексты. Миколай Ксеняк быв єдиным з русиньскых писателїв, котрый свою літературну творчость присвятив темі русиньскых дротарїв. Якраз на тоту тему написав книжку Біда Русинів з дому выганяла (книжку у 2002-ім роцї выдав Світовый конґрес Русинів), за котру быв автор в роцї 2003 оцїненый высше споминанов меджінароднов Преміёв Александра Духновіча. В публікації ся находить і ёго здраматізована Приповідка о дротарёви, котра мала в роцї 1994 успішну премєру на сценї Театру Александра Духновіча в Пряшові. Многы ёго творы были презентованы в русиньскій редакції Народностно-етнічного высыланя в Пряшові і в Кошіцях, ёго байкы часто декламовали участници Духновічового Пряшова – цїлословацького конкурзу русиньской поезії, прозы, малых сценічных форм і народного розповіданя, на котрый часто приходив і сам автор Миколай Ксеняк. Родне село Камюнка, ёго жытелї і їх судьба были тым найосновнїшым жрідлом і іншпіраціёв богатой Ксеняковой творчости. Окрем многых публікацій нас о тім пересвідчує книжка, котру під назвов О камюньскых майстрах (по камюньскы) іщі в роцї 1994 выдала Русиньска оброда. Василь Хома, першый председа Сполку русиньскых писателїв Словеньска, тоту книжку назвав русиньсков епопеёв. Коротко повіджено – книжка презентує цїлорочный жывот, котрым даколи жыло село Камюнка і ёго люде (церьковны свята з традіціями і вшыткы роботы на ґаздівстві). Подля многых експертів тота публікація претендує на добрый русиньскый документ філмовой ці театралной подобы. Миколай Ксеняк одышов з того світа 1. фебруара 2020 у віцї 87 років, похованый є на цінтерю в Ружомберку.


Оцінїня

  • Цїна Александра Павловіча – 2007 – Миколай Ксеняк (Премія за переклад баёк Заборьского і іншых…; в рамках Цїны А. Павловіча: Байкы, Пряшів: СРПС, 2006
  • Премія Алескандра Духновіча – 2003 – Миколай Ксеняк (збірка прозы і поезії, Біда Русинів з дому выганяла, 2002, Выбраны байкы, 2002)

 

 

Сухый, Штефан: Незабудка

Публікації: Сухый, Штефан – Незабудка

Мож стягнути ту: Сухый, Штефан – Незабудка

Незабудка

Дай бог, дїтя, бы-сь заквітло
од слов мамы в вітрах прудкых,
вытворь з тых слов в собі світло
і ся станеш незабудков.

Незабудка, што є в тобі,
незабудка – твоя мати,
бы сьте не забыли обі,
што сі треба памятати.

Не забывай, чоловіче,
хоць єсь щі мала дїтина,
міловати слово вічне,
што тя мамка научіла.

Капралёва, Даньєла

Публікації

  • Zuzanka (2008)
  • Серна в нераю (2018)

Жывотопис

Даньєла Капралёва (1959) штудовала на Середнїй умелецькопромысловій школї в Кошіцях (1974-1978) шпеціалізацію фотоґрафія, а тыж на Універзітї П. Й. Шафарика в Пряшові, на Катедрї вытварной выховы (1978-1983). Од року 1988 робила в Вігорлатьскім музею і Вігорлатьскій бібліотецї в Гуменнім, Музею модерного уменя Енді Варгола в Меджілабірцях і в каштелю в Снинї. Присвячує ся фотоґрафії, музеоедуколоґії і кураторству, спорадічно поезії.

Предложеный зборник поезії Даньєлы Капралёвой представлять выбер із єй творчости приближно з послїднёго десятьроча. Карпалёву бы сьме тіполоґічно могли зачленити меджі поетів особного жывота з выразным прямованём к спірітуалности. Єй віршы суть переважно лірічныма мініатурами, субтілным выповіджінём лірічного субєкту о важных вопросах екзістенції з тенденціов к молитві посилненов літанічнов фоналностёв віршів. Далшыма своїма домінантныма знаками – выразовов шпоровливостёв, частыма природныма мотівами і цівілным выразом – єй ліріка припоминать традічны выходны поетічны формы. Многы стихы суть збудованы на контрастї предметного і трансцендентного світа, хоць ай лірічный субєкт не скрывать прічіну на смуток, ёго годнотове укотвіня в духовній области му дає на нёго міцну протівзбрань. 

доц. Др. Маріан Андрічік, ПгД.
літературный науковець, перекладач і высокошкольскый педаґоґ

 

Зборник Даньєлы Капралёвой є компонованый як денниковый запис, в котрім безназвовы вершы не мають інтерпункцію, также каждый творик представлять якыйсь отвореный выдых неспокійной, но о то чістотов цїннїшой душы, глядаючой ідеал людьской статочности, ай кедь го находить лем недостаточно в конзумнім світї. На першый погляд бы ся відїло, же тоту поезію творять незвычайны денниковы записы. Чітательске віджіня в тім припадї наводить к упрощіню. Курте, но інтензівне вздыханя – то є бой душы як о властну чістоту, так і о чістоту світа. Жывым ідеалом той чістоты духа є божскость, але не церьковна. Є то ідеал добра, справодливости і красоты, є то гляданя перспектівы віры на направу розщіпленого сумлїня модерного чоловіка. Інштрументом ці средством выкуплїня з людьского себезневажіня є про лірічну героїню єй властне трапіня в змыслї хрістіаньского саможертвованя.

Штефан Сухый
русиньскый поет і писатель

 


Оцінїня:

Літературный конкурз Марії Мальцвоской:

  • 2016 – 3. місто

 

Цїна А. Павловіча:

  • 2020 – Серна в нераю, Пряшів, 2018; за літературну творчость выдану в періодї 2018-2019

Жолобаніч, Міро

Публікації

  • Хто ся сміє, є одважный (2017)
  • Хто ся сміє, є мудрый (2018)
  • Хто ся сміє, є здравый (2019)
  • Захранка (2021)

Жывотопис

Мірослав Жолобаніч ся народив 13. 06. 1956, молоды рокы прожыв у Пчолинім. В сучасности жыє в Кошіцях. Підпоровательков і помічнічков у ёго залюбі ся стала ёго жена Марта, котра є професіёв учітелька. Вєдно выгодовали двоє дїтей – дївку Марту (абсолвентку Філозофічной факулты ПУ у Пряшові) і сына Мірослава, котрый, видить ся, здїдив по своїм нянькови вытварный талент (в сучасности є докторандом на Высокій школї вытварных умень у Братїславі).

Автор ся кресленому гумору венує довгы рокы і є сімпатічне, же супроводны тексты к афорізмам ся рїшыв высавати у своїм материньскім языку по русиньскы. Попри Федорови Віцови ся так став другым автором куртых жанрів.

Іншпіраціёв про карікатуры і афорізмы Міра Жолобаніча є реалный жывот із своїма радостями, але главнї недоконалостями, котры позорно слїдує і має потребу їх коментовати способом ёму властным – посередеництвом карікатуры і куртого, но выистижного выслову. В немалій мірї в афорізмах вывжывать словны грачкы і двойзмыселность. Гумор і сатіра суть про нёго можностёв слободного выядрїня сполоченьской і політічной клімы в сполочности, не є му далека ани політічна карікатура, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічному погляду на світ і на жывот. Як сам конштатує, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічнїшому погляду на світ і на жывот.

Автор: Кветослава Копорова

Ґіцова-Міцовчінова, Гелена

Публікації

  • Поклад русиньской матери (2021)
  • Розквітнута лука (2018)
  • Родина Русина (2018)
  • Бобрунка (2017)
  • Мотылик (2017)
  • З квіткы приповідкы (2016)
  • За шыроке море (2016)
  • Родне слово (2016)
  • Бескид нянько а Камяна мати (2015)
  • Школярик (2015)
  • Просьба і молитва матери (2015)
  • Вітрова невіста (2014)
  • Сповідь матери (2013)
  • Біда спід Бескіда (2013)
  • Ружа під облаком (2012)
  • При ярочку (2011)
  • Віночок (2011)
  • Писмо Русинам (2010)
  • Пчолка (2010)
  • Фіалочка (2010)
  • Загадкы (1985)
  • Три раз гадай

Жывотопис

    

     Гелена Ґіцова-Міцовчінова ся народила в селї Рокытів при Гуменнім, теперь жыє в Міджілабірцях. Першы єй учітельскы крокы вели до русиньского села Страняны (обидві окрес Стара Любовня). В роцї 1964 перешла на Лабірщіну а село Чертіжне было далшым місцём єй благородного учітельского дїятельства.

     Першы єй стишкы были опублікованы у сполочнім зборнику Молоде вино. В роцї 1985 вышла єй перша самостатна книжочка про дїти – Загадкы. Про дїти написала і выдала тыж книжочкы Фіялочка, Пчолка і Письмо Русинам, послїднї спомянути книжочкы вышли в роцї 2010. Далшый зборник поезій – Ружа під облаком авторка адресує дорослым.

(Здрой: Ружа під облаком, 2010)

Ґірова, Марія

Публікації

  • Родне гнїздо (2008)

Жывотопис

   

  Авторка приходить к русиньскому чітателёви з першым зборником поезії Родне гнїздо. Є то єй перша „дїтина“ умелецького роду. Родне гнїздо – то є єй любезне село Руське, яке мусило впасти за жертву Стариньской гати. Там ся народила, по пісных бережках ходила, яфыры зберала, співала і бажыла за щастём і лїпшым жывотом. Родне гнїздо – то є єй долина під шырокым сердцём і порожнїма буґелярями. Є то край під Вігорлатом. Сниньскый окрес, колись і днесь, забытый Богом і людми край. Родне гнїздо – то є русинство як феномен возроджіня забытого і утискованого народу. Авторка своїма стишками сцілює душу і сердце обычайных людей.

(Здрой: Родне гнїздо, 2008)

Ґай, Мілан

Публікації

  • Молитва Русина (2012)
  • Моїм родакам (2016)
  • Тихо хочу споминати (2017)
  • Krasnobriďskyj monastyr´ (2019)
  • Bukivskyj monastyr´ (2019)
  • З нами Бог (2019)
  • Sukov – moje rodne selo i joho istorija (2020)
  • Правдива выповідь (2021)

Жывотопис

Народив ся в селї Суків (окр. Меджілабірцї) 23. юла 1954. Дома в родинї выростав із штирёма сородинцями. У роднім селї Суків зачав у 1960 роцї ходити до основной школы, де го першый рік учів важеный учітель Федор Кумічак. Далшы штири рочникы го учіла панї учітелька Марія Гірнякова із Красного Броду, котра пришла бывати до села.

     Свої першы стишкы зачав писати уж на основній школї в Меджілабірцях. Была то школа, на котрій ся учів ай україньскый язык, зато ёго першы стишкы были опублікованы в тогдышнїм україноязычнім дїтьскім часописї „Веселка“. Пізнїше ёго стишкы были публікованы ай в україньскім тыжденнику „Нове жыття“. По скончіню основной школы продовжовав в роках 1969 – 1974 навчаня на Середнїм одборнім желїзнічнім учіліщу в Кошіцях до року 1972. У юлу того самого рока наступив до роботы в рушнёвім депі в Пряшові. Жебы здобыти матуру продовжовав іщі два рокы попри заместнаню на тій самій вечернїй школї навчаня аж до року 1974, коли успічно зматуровав. По абсолвованю воєньской службы (1974 – 1976) переступив до новоотвореного рушнёвого депа в Гуменнім, де сі зробив курз на рушнёводїча. У тій професії робив од року 1978 аж до одходу на пензію. Жыє у Меджілабірцях із женов Геленов. Мать двох сынів – Марека і Мілана. Старшый сын Марек є педаґоґом (довгорочным учітелём русиньского языка і методіком про школы з навчалным языком русиньскым і з выучованём русиньского языка), молодшый Мілан продовжує в няньковых слїдах, робить на штрецї як впыравця влаків. По роцї 1989 ся Мілан Ґай вернув к літературній товрчости коли зачінать писати по русиньскы. Дакотры ёго віршы были опублікованы в „Народных новинках“ і їх літературнім додатку „Поздравлїня Русинів“ і в часописї „Русин“. Часть ёго творбы можеме найти в Ґрекокатолицькім календарю а тыж у културно-хрістіаньскім часописї „Артос“, „Ґрекокатолицкім календарю“ і „Благовістнику“. По выданю своёго першого зборника поезії „Молитва Русина“ (Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2012) ся став членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Далша ёго книжка „Моїм родакам“ (Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2016), была венована, як говорить і сама назва книжкы, родакам і близкым. Была роздїлена на пять частей: Носталґія – Бог з нами – Співаночкы нашы – Балады – і Весело і смутно на валалї жыти. В роцї 2019 му вышли дві публікації научного характеру, „Кrasnobriďskyj monastyr´“ (2019) і „Bukivskŷj monastŷr´“ (2019), котры описують історію знамых русиньскых монастырїв.

Автор: Кветослава Копорова


 

1 2