АРХІВ: Кветослава Копорова: Народный будитель Русинів – Александер Зозуляк
ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын –Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты у Пряшові (Словакія)
Народный будитель Русинів – Александер Зозуляк
(Ід 65-ым народенинам єдной з найвыразнїшых особностей русиньского руху на переломі 20. і 21. стороча)
Лем немногы особности новодобого русинького руху, історіками поменованого як третє народне оброджіня Русинів можеме означіти як лідрів, котры ся не спроневірили своїм ідеалам наміряным на благо властного народа, а то і в часах приязных, і в тых гіршых, барз часто аж в такых, котры гранічать з властным бытём-ці небытём. Може тых другых пережыв дакус веце, як заслуженой славы ай наш юбілант – Александер Зозуляк, котрый того року – 6. апріля ославить свої 65. народенины. Хто знать, ці на таку путь го не наміряло хрестне мено – єднаке з народнымa будителями Русинів 19. стороча Александром Духновічом, ці Александром Павловічом… Саша, як го вшыткы знамы і близкы неформално клічуть є особностёв, котра ся уже за свого жывота записала до новодобой історії Русинів нелем а Словакії, але таксамо в меджінароднім русиньскім контекстї.
О вшыткых ёго заслугах на благо Русинів мож ся дочітати нелем в енціклопедічных геслах[1], но передовшыткым в статях, написаных при ёго жывотных юбілеях, котры уводиме на кінцю, але таксамо в многых далшых, публікованых главнї в Народных новинках[2] і часописї Русин – што ся записали до історії як першы пореволучны періодікы нелем о Русинах, але ай друкованы по русиньскы. Якраз тоты періодікы суть спяты з меном А. Зозуляка, як їх основателя і шефредактора. І якраз на тоту часть народно-будительскых актівіт нашого юбіланта ся попробуєме заміряти в статї, бо новинарьска професія нас звязала із Сашом Зозуляком а довгы рокы.
Із бывшым редактором, пізнїше шефредактором україньскоязычного дореволучного тыжденника „Нове життя“ сьме ся спознали восени в роцї 1987. При наступі до редакції уведженого періодіка бы ся нам ани не приснило, як радікално ся змінить жывот навколо нас за нецїлы два рокы і яку роль в тых змінах буде одогравати якраз наш тогдышнїй колеґа – редактор Саша Зозуляк. Самособов, быв то час, кедь ай в україноязычній редакції молодша ґенерація редакторів зачала дедале веце наперед діскутовати, а потім ай публіковати статї не чісто по україньскы, але языком, котрому бы розуміли чітателї – Русины на северовыходї Словакії. Были то першы несмілы пробы обробкы матеріалів дописователїв – на языку близшому містному жытельству. Так ся поступно родила рубріка – Голос Русинів (реґуларно зачала як двойсторінка выходити в рамках „Нового життя“ од януара 1990). Самособов, новембер 1989 лем прискорив прорусиньскы тенденції части редакторів в „Новім життю“, котрого ся наслїдно Александер Зозуляк став шефредактором. Функцію перебрав по бывшім шефредакторови Юркови Дацкови, котрый, хоць ай наслїдком револучных змін припустив факт, же новинкы про Русинів мають быти писаны языком близкым Русинам, але не быв прихылный прорусиньскій тенденції в шыршім контекстї. По непорозуміню новой лінії у бывшого выдавателя – КСУТ-у („Культурного союзу українських трудящих“, котрый ся меджітым, реаґуючі на пореволучны зміны в сполочности переменовав на „Союз русинів-українців ЧСФР“ – іщі все ідеолоґічно стоячій на позіціях сперед новембра 1989, же Русины суть частёв україньского народа і їх язык є найзападнїшым україньскым діалектом) наслїдно А. Зозуляк заложыв нове періодікум – Народны новинкы і зачав будовати нову редакцію з тімом бывшых редакторок україньскых выдань – Аннов Кузмяковов, Маріёв Мальцовсков, Аннов Плїшковов і Кветославов Копоровов (авторков той статї) за актівной участи бывшого председы Русиньской оброды на Словеньску Василя Турка. Помічну руку подав ай Ярослав Сисак, тогдышнїй директор ТАД у Пряшові, в просторах котрого редакція мала першу свою канцеларню і найнутнїшы потребы на роботу.
Може на тоты часы уж малохто памятать, но друкованы русиньскы медії одограли в зачатках обродного процесу Русинів по роцї 1989 найважнїшу роль, а Саша од самого зачатку стояв на їх челї, приїмав рїшіня што публіковати, але таксамо якым языком публіковати. Обсяг і язык споминаных періодік. Зданливо два протиполы – в єдній сімбіозї. Кедь сі тім редакторів на челї із А. Зозуляком поставив за цїль писати якнайобєктівнїше, припустити ай погляды інакше думаючіх в контекстї народностной політікы, давати простор шырокому спектру поглядів і „діскутерам вшеліякой масти“, бо така лінія выплывала з револучных змін поновембровой добы, яка мала принести в першім рядї слободу думаня і прояву, то в припадї формалной странкы – языка періодік быв час „певно зошнуровати“ язык Русинів і прямовати до єднотной нормы, котру бы акцептовав передовшыткым світ „великых“ славяньскых языків. Народны новинкы і Русин были тоты періодікы, на котрых ся пробовав, „треновав“, а поступно коріґовав родячій ся норматівный русиньскый язык. Першый в історії Русинів. А Саша быв тот шефредактор, котрый все решпектовав погляды скушеных лінґвістів – Юрія Панька, Василя Ябура, кодіфікаторів русиньского списовного языка на Словакії. Хоць ся му ай многы корекції правопису не любили, бо відїло ся му, же лем комплікують правопис, але нїґда не сховзнув до того, абы сам од себе свойвольно „поправляв“ прияту языкову норму подля властного уважіня. Про Сашу нелем обсяг (за котрый як шефредактор быв одповідный, а не были то просты рїшіня – ці публіковати або не публіковати дакотру контроверзну статю), але таксамо формалный бік – язык періодіка, за котре быв одповідный быв барз важный, бо сам сі усвідомлёвав, же праві народжена дїтина – молодый русиньскый язык мусить мати штонайлїпшу підпору, мусить быти приятый і решпектованый ёго вжывателями, кедь хочеме, абы здобыв статус достойности нелем у властного народа, але главнї в меджінароднім контекстї. Ниякы прічіны (докінця ани фінанчны, кедь на выдаваня Народных новинок в роцї 2005 не придїлила „одборна комісія“ при Міністерстві културы СР ани єдну коруну на їх выдаваня[3]) не заставили А. Зозуляка выдавати Народны новинкы, глядаючі спонзорів (котрых в краю з найвысшов міров незаместнаности было лем барз мало), докінця жертвуючі властны фінанції на выдаваня новинок продовжовав у своїм дїлї. Меджітым іншы субєкты, котры поступно зачали розвивати в русиньскім народностнім контекстї свої актівіты вытїшовали ся з богатой фінанчной дотації, хоць їх продукцію лем тяжко мож было назвати роботов професіоналів.
Час плынув а постуно зачали ай до русиньского медіалного жывота проникати інтернетовы медії – а ту знову як єден з першых зареаґовав Александер Зозуляк, котрый в роцї 2005 заложыв інтернетову сторінку Академії русиньской културы (www.rusynacademy.sk) – сторінку Академічной інштітуції – Академії русиньской културы на Словакії, котра взникла знову з ініціатіны А. Зозуляка (єй установча громада ся одбыла 10. септембра 2005 у Пряшові[4]) і здружує особности русиньского руху з розлічных областей жывота. Наш юбілант ся став ґубернатором той інштітуції про світьску область, а о. Франтїшек Крайняк ґубернатором про набоженьску область. Інтернетова сторінка притягла позорность главнї молодой ґенерації Русинів, таксамо Нерусинів a то нелем зо Словакії, но пересягла ай Европскый контекст. Знову не было легко здобывати нелем дописователїв, але таксамо фінанції на ход інтернетовой сторінкы.
Аж по 15-тёх роках выдаваня Народных новинок і часопису Русин (в роцї 2006) їх шефредактор рїшых ся написати о періпетіях, котры го спроваджають при реалізованю ёго благородного дїла про властный народ. Статя під назвов: Редакчна квітка і по 15 роках жыє (а то наперек вшыткым періпетіям, перешкодам і нежычливцям)[5] многе одкрыла чітателям. Но Народны новинкы і їх шефредактор не страчають своїх сімпатізантів як з боку чітателїв і дописовачів[6], такых як Штефан Сухый, писатель (На многая сторінок і благая пер!), Марек Ґай, тогдышнїй председа Сполку русиньской молодежи (Дякую вам – Народны новинкы), Марія Ґірова, русиньска актівістка і писателька (Щіры слова), Гавриїл Бескид, русиньскый актівіста (Юбілуючі русиньскы Народны новинкы), о. Франтїшек Крайняк, ґрекокатолицькый священик (На початку быв Русин), Штефан Смолей, писатель (Редакції Русина і Народных новинок), так ай з боку редакчного колектіву: Марія Мальцовска (На платформі азбукы і незалежности), Кветослава Копорова (Были сьме молоды і мали сьме амбіції), Анна Плїшкова (Голос Русинів переріс до Русина і Народных новинок).
Ай в часах найбівшой фінанчной нужды Саша не полївив з професіоналности. Як журналісты, як здатного фахмана, котрый решпектує авторіты, в тім контекстї ай авторіты лінґвістічны. Свідчіть о тім приятя корекцій у правилах правопису по десятёх роках од кодіфікації (од року 2005) як в періодіках Народны новинкы і часопис Русин, так ай при выдаваню неперіодічных тітулів (учебників, публікацій одборной і умелецькой літературы – котрых выдав понад 150). Свою ясну позіцію демонштровав і на ІІІ. меджінароднім языковім конґресї русиньского языка у Кракові, де выступив з темов: Акцептація норматівности в русиньскій публіцістіцї в Словакії[7]. Уведжена статя была прочітана ай на меджінароднім научнім семінарю: Языкова култура і языкова норма в русиньскім языку, котрый орґанізовало тогдышнє Оддїлїня русиньского языка і културы на Інштітутї народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты у Пряшові.
В тых найтяжшых часах, як сам часто конштатовав, хоць не мав уже достаток сил, на тоты „жабячо-мышачі“ войны, рїшыв ся выдавати дале, докы не найде способного чоловіка, котрый бы з повнов одповідностёв перебрав ёго роботу. Ай тоты рокы Саша пережыв… Днесь ся може каждому сміло попозерати до оч, бо за ним стоїть честна і жертвенна робота на благо Русинів. Не перестав выдавати часопис Русин, хоць продовжованя традіції Народных новинок звірив „до старостливости“ Петрови Медвідёви – молодому шефредакторови ІнфоРусина, котрый ся в сучасности в русиньскім народностнім контекстї выпрофіловав на солідного новинаря.
А мы із Сашом зістали надале новинарьскы колеґове, дозволиме сі твердити, же ай особны приятелї. До далшого жывота хочеме зажелати нашому юбілантови – Сашови Зозулякови міцне здоровя і много сил до далшой роботы на благо Русинів, але ай фалаток особного щастя і успокоїня.
Література
ПОПОВІЧ, М.: Скромный продовжователь будительского діла А. Духновіча. (Ку 50. народенинам шефредактора русиньскых выдань і председы Світовой рады Русинів – Александра Зозуляка). Ін: Народны новинкы. Културно-сполоченьскый тыжденник Русинів ч. 13-14/2003. Пряшів: ОЗ Русин і Народны новинкы.
КОПОРОВА, К.: Про русинство зробив фалаток роботы. Ін: Народны новинкы. Културно-сполоченьскый тыжденник Русинів ч. 9-12/2008, Пряшів: ОЗ Русин і Народны новинкы, с. 2.
МАҐОЧІЙ, П. Р.: Жыва леґенда. Ін: Русин. Културно-хрістіаньскый часопис Русинів ч. 2/2013, Пряшів: ОЗ Русин і Народны новинкы, с. 2-4.
[1] Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Павло Роберт Маґочій – Іван Поп. Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с. 248, ISBN 978-966-387-044-1.
[2] Народны новинкы і часопис Русин (ёго нулте чісло вышло в Меджілабірцях а авґустї 1990) зачали выходити в роцї 1991 у Пряшові. Коордіначный выбор Русиньской оброды як выдавателя тых періодік на єднім із засїдань зволив А. Зозуляка на чело редакції русиньскых періодічных і неперіодічных выдань. Oд року 2004 – по внуторных незгодах і крітіцї з боку Русиньской оброды А. Зозуляк із тімом редакторів (А. Плїшкова, К. Копорова, М. Мальцовска) і іншыма сімаптізантами заложыли обчаньске здружіня Русин і Народны новинкы і в рамках того здружіня зачали обидві періодікы офіціално выходити. Народны новинкы перестав А. Зозуляк выдавати в роцї 2016, коли офіціално передав выдавательскы права Русиньскій обродї на Словакії. Од року 2017 (по 25 роках реґуларного выдаваня) Народны новинкы перестали выходити і стали ся сучастёв періодіка ІнфоРусин, выдаваного Русиньсков обродов на Словеньску.
[3] Позерай: [Редакція] Ганебный „дар“ к 10. вырочу кодіфікації або: ТЕНДЕНЦІЯ ЛІКВІДАЦІЇ РУСИНЬСКЫХ ВЫДАНЬ ПРОДОВЖУЄ. In: Народны новинкы. Културно-сполоченьскый тыжденник Русинів ч. 5- 8/2005, Пряшів: Русин і Народны новинкы, с. 1.
[4] Світова академія русиньской културы была заложена в роцї 2002 меценатом і філантропом русиньского походжіна Стефаном Чепом з Торонта з цїлём заховати богатство і красу русиньскй културы про цїле людство.
[5] ЗОЗУЛЯК, А.: Редакчна квітка і по 15 роках жыє (а то наперек вшыткым періпетіям, перешкодам і нежычливцям). Ін: Народны новинкы. Културно-сполоченьскый тыжденник Русинів ч. 31-34/2006, Пряшів: Русин і Народны новинкы, с. 1-2.
[6] Позерай: Народны новинкы Културно-сполоченьскый тыжденник Русинів ч. 31-34/2006, котры вышли сімболічно – 21. авґуста 2006.
[7] ЗОЗУЛЯК, А.: Акцептація норматівности в русиньскій публіцістіцї в Словакії. Ін: Русиньскый язык меджі двома конґресами. Зборник рефератів з ІІІ. Меджінародного конґресу русиньского языка, Краків, 13. – 16. 9. 2007. Aнна Плїшкова, едіторка. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, Інштітут русиньского языка і културы ПУ, 2008, с. 103-112, ISBN 978-80-8068-896-7.