Русиньскый писaтель Миколай Ксеняк – 85-рочный
РУСИНЬСКЫЙ ПИСАТЕЛЬ МИКОЛАЙ КСЕНЯК – 85-РОЧНЫЙ
Миколай КСЕНЯК, сучасный русиньскый писатель, лавреат меджінародной Літературной премії Александра Духновіча за рік 2003 (за книжку: Біда Русинів з дому выганяла, Пряшів: СРПС-2002; удїлює Карпаторусиньскый научный центер у США), лавреат премії за переклад в рамках Цїны Александра Павловіча за русиньску літературу за рік 2007 (за книжку: Байкы, 2006; удїлює Літературный фонд при Міністерстві културы СР у Братїславі), бывшый председа Сполку русиньскых писателїв Словакії, творить опорный стовп русиньской літературы на Словакії. Праві днесь, 4. децембра 2018 славить свій 85-рочный юбілей.
М. Ксеняк написав цїлый ряд книжок баёк, таксамо віршованых творів, є автором приповідок, радіёпєс, як автор ся реалізовав і на сценї театру А. Духновіча в Пряшові. І хоць є ёго домінантнов темов дротарьство, є выразный главно як байкарь. Він охоплює жывот Русина в цїлісности. Є добрым псіхолоґом. Нелем мапує жывотны сітуації Русинів, але снажить ся ай дати на них одповідь. Природа, жывот Русина в нїй, матеріална і духовна култура – то суть сучасны темы автора. З богатов крошнёв пережытого успішно крачать по русиньскій літературній ниві.
Миколай Ксеняк ся народив 4. децембра в 1933 роцї в селї Камюнка, Старолюбовняньского окресу в сімчленній бідній русиньскій родинї. На обалцї в ёго першій книжцї писаній по русиньскы – О камюньскых майстрах (Пряшів: Русиньска оброда, 1994) ся пише: „Так, як іншы ґаздове в тім краю, і отець Миколая Ксеняка часто мусив охабляти родину і выбрати ся до далекого світа на дрытарьку. Дїти, меджі нима і Миколай, помагали своїй матери, як знали“. І хоць условія жывота были тяжкы в тім краснім, але біднім замаґурьскім краю, Миколай тужыв по познаню світа, по освітї. Скінчів Руську ґімназію в Пряшові, Інштітут руського языка і літературы в Празї. Став ся учітелём, спочатку основной школы в Ружобмерку, пак директором ґімназії. В тім містї, де робив аж до пензії, жыє доднесь.
Учітельска робота, контакты з молодыма людми го іншпіровали ку писаню. Може, якраз і ёго байкы взникали під такым освіжуючім впливом молодежі. Байкы, жанер нелегкый. Выжадує од автора концетрацію сил, короткость выслову, але і важность темы. Мож їх чітати із сміхом через слызы. В байцї є то так, же автор на описаня неґатівных рис чоловіка поужывать звірїв, птахів, мушкы, але і нежывы предметы. Пан Ксеняк у своїх байках нїґда не оскорблює чоловіка, лем му наставлює воглядило, жебы ся тот задумав, усвідомив сі свої хыбы, а може, їх ай оправив. Є в тых байках дакус моралізаторьского духа. Кінчать ся моралным заключінём, як ся, наприклад, мож дочітати у ёго Выбраных байках (Пряшів: Сполок русинськых писателїв Словеньска, 2002), де автор подає перерїз своїх семох книжок баёк од року 1963 – україноязычных: „Байки“ (1963, 1970, 1974), „Сміх і гіркість серця“ (1977), „Віночок з терня“ (1980), „Дорогоцінна знахідка“ (1985) і русиноязычных: Выбраны байкы (2002) ці Байкы (2006). Як видно, є то выразный русиньскый байкарь. В тім жанрї є дома.
Далеко од родного краю все ся голосив ку своїм корїнём. Тактно, діпломатічно, не насилно то описовав ай у своїх творах. Навертаня до родного краю аж із середнёй Словакії все было позначене окремов давков іншпірації до далшого писаня. Путованя влаком, автобусом або автом – то были стрїчі з людми. А заставка в Камюнцї? То родны пішникы, стрїча із знамыма, приятелями, родинов, кедь іщі є. Є ту родный воздух, якый наповать чоловіка свіжыма силами. Писатель приходить ід тому студникови цїлющой воды і не може ся насытити. Все чує жажду. Жажду по своїм, по такім, што не мож з ничім порівнати.
„Родный край про мене значіть студенку, з котрой черьпам цїлый жывот. Моя родна Камюнка мать красны горы, лїсы, потокы, поляны, скалы… Тот, хто ся в тім краю народив, хто вдыхнув ёго воздух, хто ся набрав родных співанок, приповідок, хто перешов тот край, хто там пас коровы, орав, сїяв, косив, тот не може забыти нїґда на нёго, на людей, котры коло нёго жыли і котры го выховали“ (ціт. кн.).
Так то з Миколаём было, кедь задумовав написати розсяглый віршованый твір: О камюньскых майстрах (1994), яка вышла на діалектї родного села. Там выповів то, чому ся повиновав. Описав судьбу своїх предків, главно робітных дротарїв, якы ся тыняли з крошнёв на плечах по світї, абы выгодовали свої родины. Не мусив іти далеко. Мав приклад у своїм нянёви. Є ту описане думаня, звыкы, обычаї, богата словесна творчость Русинів Камюнкы. Своїй темі зістає М. Ксеняк вірный і у книжцї Біда Русинів з дому выганяла (Світовый конґрес Русинів, 2002), де суть поміщены дві пєсы: Приповідка о Дротарёви і Біда Русинів з дому выганяла. Перша з них під назвов: О дротарикови была наштудована на сценї Театру А. Духновіча в Пряшові іщі в 1994 роцї. В книжцї находиме цїнны приклады короткой прозы, а то цікл під назвом Дротарьскы черепкы (стор. 49 – 112), де на основі розповідей своїх родаків, родины автор подавать веселы і смутны пригоды дротарїв. В Русиньскім літературнім алманасї за 2008 рік Василь Хома у статї З історії літературы факту або документарной літературы ці літературы людьского документу (стр.17) пише: „Автор в своїм художнїм текстї (думка ся односить к Дрытарьскым черепкам – познам. М. М.) доказав пластічно художнё репродуковати жывотны періпетії камюньскых дротарїв зо вшыткым, што они пережыли і зажыли, з їх познанём і скушеностями, з одданостёв своїй роботї і дротарьскому ремеслу, з їх памятёв ку русиньскому роду, ёго звыкам і обычаям, традіціям і стародавній руській вірі“.
Змыслом жывота автора є обявляти в чоловікови тото цїнне, добре, і хоць ся в нїм проявлять Каїн і Абел, як пише в єдній байцї на адресу Русина. Вічный бой добра і зла. Темы, якы не мають дно. М. Ксеняк є невычерьпный у своїх темах. Аж ся чоловік чудує, скады їх бере, якый глубокый істочник му служить жрідлом іншпірації. Своїма темами, ненасилным гумором докаже повісти веце, як дахто на шырокім полотнї в грубій книжцї. Можеме быти вдячны, же маме такого автора, котрый оддаленый од родного краю малює жывот Русинів на выходній Словакії такыма пестрыма фарбами. То не чудо, бо ёго сердце, душа є русиньска і черьпать матеріал із своёй среды, з родной Камюнкы Старолюбовняньского окресу, де ся народив, пережыв свою молодость, а тота, як видно, го вірно спроваджать на авторьскій пути доднесь. Зажыткы з молодости – то велика девіза, яка має свою цїну почас цїілого жывота. Про писателя они суть окреме важны.
Писателёве перо М. Ксеняка было наповнене чорнилом, не высыхало. Він ся інтензівно присвячує прозї, выслїдком чого ся стала книжка повідань Жменї родной землї (2009), од котрой сі чітательска громада много обіцять, бо якостной прозы в русиньскій літературї на Словакії є поменше. Тота, Ксенякова є о родній грудї, о жмени родной груды, яка про автора є і зістає найвекшым скарбом, найвысшым прінціпом. Она буде говорити і далшым ґенераціям о жывій памятї русиньского народа. (Позн. ред.: О тім свідчать і такы творы, котры выдав у послїднїх роках: по словацькы „Ozveny“ (2009), біліґвалне выданя Зеркалїня/Zrkadlenie (2010), Углы погляду (2011), Споминкы і очекованя (2013), Нашы горізонты (2015), Приповідкы і байкы (2016), Формованя русиньской ідентіты (2016), Резонанції на книжкы і подїї (2007) і затля послїдня: Недоповіджене (2018). На другый рік приправив выдати далшу книжку під назвов Кошарик плодів. Вірьме, же выйде. З нагоды красного 85-рочного юбілея желаме авторови іщі пару рочків жывота, родинного щастя і далшый ёго принос до розвитку русиньской літературы на Словакії.