Ангеліна Ірчак: Ярьня носталґія
Природа ся пробуджать із зимного сна. Помалы сходить снїг, земля зістає чорнов і голов. Але не на довго. Лем што потеплїє, зачінать ся на світло Боже пробивати молода сыто-зелена трава.
Златожовте сонце. Ярьнє небо бывать обычайно чісте, белаве. По нїм быстро плавають снїжно-білы хмаркы, припоминаючі звірята – лева, псика, мачку… Зачінать ся приповідка, сценарь якой пише сама природа. Всягды ся роспукують квіточкы – снїженкы, конопелкы, фіалкы… На стромах ся прорїзують пучкы і помалы ся перетворюють на маленькы листочкы.
Сонце. Од ёго теплых лучів пукать ледова крига. Колыше ся на водї, докы ся не перетворить в єй скупенство. А за нёв друга, третя, четверта… а уж чути джурчаня потічка конець нашого саду. Ярьнїй сад – то чудесне місце! Коло дрїбных пахнячіх квіточок пукають стромы, жебы ся вказати в повній красї. Росцвитый сад – то Божа краса. Скоро рано, через продераючі ся сонечны лучі ся видить, же тота краса є завита до легкой пахнячой молгы. Найвеце ня радую коли росквітають яблонї ї грушкы – їх ружовый цвіт їх выдїлює споміджі другых стромів. Всягды чути спів і щеботаня вташат, што ся вернули з далекых країв і теперь росповідають єдно другому о своїх пригодах. На ярь ся вшытко навколо наповнює фарбами, звуками, пахами. Менї стає весело на душі.
Ярь в містї ся все зачінать саджінём молодых стромиків, кряків і квіток в парках. І люде на уліцях ся з приходом яри мінять. Они легко одїты, усмівають ся частїше.
Світить ласкаве сонце, од котрого ай на душі стає тепло. Ярь все інштірує умелцїв – видно їх главнї в центрї міста, на пішій зонї. На пожаданя зроблять ай менї портрет, або карікатуру…
Як добрї, же і я можу взяти фотоапарат і робити свої властны фотоснїмкы ярьнёй красы. Они ня будуть тїшыти і в слотавых, доджаных днях. А што є найглавнїше, будуть в моїй душі утримовати ярьнїй оптимізм цїлый рік!
