Миколай Ксеняк: Будуть факлї – ідеалы пламенїти (укажка)

Миколай КСЕНЯК
Будуть факлї – ідеалы пламенїти

Інформації о авторови: Миколай Ксеняк

Роками зослабнутый,
ку земли склоненый
сивоголовый старець
уж не думать на хвалы,
іщі менше на подарунок.
Но прилетїв милый
прекрасный голос
з родного краю,
голос авторовой душы –
орхестер русиньской поезії
„Факлї горять.‟

х х х
Бог тя, приятелю,
не обдарив маєтками,
стрібром, діамантами,
но будь му повдячный –
дав ті златых родічів,
дав ті поклад божскый:
до сердця ті наладив
нїжны поетічны струны,
до душы вложыв перлу-слызу,
в нїй ся світ
фарбами дугы одражать,
што і сам признаваш:
„Поезію ниґде не найдеш
її мусиш в собі носити‟;
надїлив ті фантазію
радости, оптімізму…
Дякуй Богу і родічам,
бо ты – богач.
Ты-сь веце як міліонарь:
ты – Поет! Ты – наш бард!
х х х
Кідь єм, Юрку,
дістав твою книжку,
зачав єм ся з твоїма стишками
росправяти,
пожычав єм собі
од тебе і крыла
і полетїв єм до просторів –
до красот царства поезії.
х х х
Приємно ся мі летить
над гордым Бескідом,
над лїсом яворовым,
спокійно ходжу
по росквітнутых луках,
ту єм як кузелник:
„єдным махом
чаровным прутиком‟
перелетїв над Ґаздорань,
де єм быв свідком,
як зняв з дерева гуслї,
при уху наладив струны,
напнув смык
і… од скалы ся ехо одразило:
„Подкарпатьскіє Русины,
Оставте глубокый сон‟…
До співу єм ся припоїв.
В тій повзнесеній атмосферї
природных крас, мелодій,
єм поблудив
як і твої залюбены
під вагов ласкы.
Пощастило ся мі, Юрку,
зажыти і карпатьску бурю,
єй далеке гырміня,
несподїваный налет,
тріскотню, блескы,
нарїканя вітра, густый град,
котрый сталасив зерно,
ростоптав капусту в загородках;
відїв єм місце,
де „чортиска ся женять‟,
де Перун воду каламутить
і пойме єй така злость і сила,
же меле на пісок каміня.
Тогды єм іщі не мав тушіня,
же тото імпозантне звучаня,
тот піднебесный фестівал
сімфонічного орхестра,
дудонячі ілумінації,
жыве дївадло нескроченой природы
„режірує Бескід‟ –
наш сивобородый маґ,
наш усмівавый битанґ.

 

х х х
В твоїх представах, авторе,
любов є як колесо:
не найдеш зачаток,
дарьмо глядаш конець.
Но ты ся змылив,
кідь єсь написав:
„Смуток не болить
він без слыз.‟
То, може, в спаню
ся ті заздали такы слова.
Змылив єсь ся,
ведь твоє перо ся признало:
твою душу тяжать брылы
на днї преграды,
твоє сердце повне слыз
за спаленов хыжов,
же „жытя спустїло
як за преградов
поля сады,
ты видиш і днесь
замуленый іконостас,
будять тя зо сна
стоны збуряной церькви,
нарїканя выселенцїв…
но ты, хоць той потупы
нїґда ся не збудеш,
єсь увіреный,
же будеш і надале
над преградов лїтати,
Остружніцю, Звалу…
часто нащівляти,
співаючі по хотарю путовати,
малины зберати,
дївкы обдивлёвати,
зможеш залетїти-завітати
на родный двір, до хыжы
ку мамі, дїдови, тадь там
„чуєш пах свіжого хлїба
одломиш фалаток
окоштуєш‟,
і закружиш над хотарём,
бо без Цірохы, Газдорани
твоя поезія мать пристрижены
крыла‟, –
лем в краю дїтинства найдеш
„чістый незамуленый студник‟,
бо лем ту ся одважиш признати,
же без нашых школ,
без русиньской вірной інтеліґенції
ся стратиме, заростеме
як уж заросли буряном
многы родічовскы ролї, поляны…
бо і ты досвідчіш,
же і по тридцятёх роках
од нїжнореволучных подїй
є северовыход Словеньска
про владных панів
заосталый кут, закуція,
де они раз за пять років
зорґанізують пропаґачне
міністерьске їднаня
і шмарять помпезно
нам до торбечкы евро,
жебы ся не повіло,
а в заосталім ареалї
собі на полёвачцї
застрїлять вовка, увідять зубра…
а потім надале перманентно
западне Словеньско
щедро дотаціями дотують.
х х х
Зато, Юрку, і кідь тобі
„голову прикрыла
стрїберна роса‟,
мусиш ся вертати
до свого порога
і неунавным пером
мобілізовати, звати
наш русиньскый край
крачати
по дразї оброджіня
мусиш быти
і коріфей і пілїр
упевнёваня нашой ідентіты,
бо лем там,
де є
дїючій русиньскый дух,
суть здатны
твої і нашы
факлї-ідеалы пламенїти!
28. 8. 2016