Укажкы з творчости: Елена Хомова-Грінёва

Обрус

 

На біле полотно

намалюю квіткы:

марґареткы, фіялкы,

ружы, цінії, конвалінкы.

Помеджі них

розсію листочкы барвінка.

Не заложу рукы,

іглу не пущу з них

докаль не вышыю

обрус недїльный.

 

Не можу забыти

 

Моє сердце

ниґда не забуде на них.

На край,

на село,

на родину,

на прадїдів двір,

на стару грушку,

на хыжу,

на молитву,

на спів,

на няня і маму,

на вечерны приповідкы

свого дїда

о тяжкім жытю

і судьбі РУСИНА.

 

Выбране з книжкы Елены Хомовой-Грінёвой Уяцькыма дражками, 2020

Укажкы з творчости: Осиф Кудзей

Такый є світ

 

Вороблик, голый дочіста,

выпав перед стайнёв з гнїзда,

нащастя, не на голову,

лемже тїсно за Корову.

 

„Уж мі конець,‟ стукать слабо —

„она ня роздусить лабов!‟

Но Корові было файно,

та го „лем‟ прикрыла лайном.

 

О куртый час перед стайнёв

слїдив Коцуриско тайно,

збачів, што є з Воробликом,

і выбрав го пазуриком.

 

Вороблик за службу таку

хотїв высловити вдяку,

но скорше як штось повів,

Коцур го обмыв і — зъїв.

 

Тот, хто тя „окакать‟, брате,

іщі не є неприятель,

а хто тя з того дістане,

може ся ним скоро стане.

 

Школа

 

Псик в ціркусї Бонеловім

приговорив ся Тіґрови:

„Чудую ся, приятелю,

же ты слухаш кротителя,

як тя проніч-заніч мучіть

тым, же тя все дашто учіть.

Він так зожне славы много,

но а ты ніч не маш з того!

Школь го, няй радо-нерадо

тыж ся учіть на порядок.

 

Посмоть на мене — я, вера,

вышколив свого тренера

так, же мі даст, што я хочу,

все, як через обруч скочу.

Тота „школа‟ мала ціну —

за каждый скок мам одміну,

бо все дістану од нёго

коцку цукрю солодкого.‟

 

Всягды платить правда гола,

же не є школа як школа.

(Часто в тій, што бы про жывот

штось дати хотїла,

не є ани душы жывой

лем самотны тїла.)

 

Выбране з книжкы Осифа Кудзея, Байкарёвы думы, 2009

Укажка з творчости: Юрко Харитун

Як жыти, мамо, як?

 

Добрї ся жыє

добрї ся дыхать

покы не прийде

гать на мысель

Як комар кусить

як терен коле

на грудях лежыть як гад

Як жыти, мамо, як?

Я так давно наш край не відїв

нашы колыскы

нашы гнїзда

Мамо, мати лем крыла орла

летїв вы там і я

Але на маю

не маю човник ани весла

Як жыти, мамо, як?

 

Памятка

Дївочцї з Остружніцї О. К.

 

Дївчат было

як на гарфі струн

як пішників на Грун

де я ходив

Єдну із них

і я любив

Чом мене там думкы завели

на знаю сам

Де солодкы черешнї росли

аж на Лан

Сукенку двигла над колїна

я їх голузку спустив

Памятать таку насолоду дотеперь

 

 Выбране з книжкы Юрка Харитуна Наш край – наш рай, 2020

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Нїт правды

 

Позначеный крестами,

іде помалы сходами

служыти другым

в імя Всевышнёго

над нами.

Роззвучаны дзвоны селом

до небес несуть новину.

Стихли люде,

чують в сердцях

правды голос,

дале жыти

не мають силу.

Охабла віра,

не змінять зло,

кривды, грїхы світа.

Плаче душа, не зможе ніч,

остала їм надїя

тихо нести крест

на своїх плечах.

 

Осїнны дары

 

Стою під стромом,

натягну руку за ябком,

мы не в раю,

я не Ева,

ты не Адам,

не звіл мене гад,

в душі чую

солодкый смак.

Зажену голод.

Оторгну, погласкам,

окоштую тот

осїннїй Божый дар.

 

Выбране з книжкы Елены Хомовой-Грінёвой Уяцькыма дражками, 2020

Укажкы з творчости: Мілан Ґай

Дякую ті, Боже

 

Дякую ті, Боже,

за днї жытя свого,

же єм ся днесь дожыв

зась рана далшого.

 

Вставам я завчасу

до рана скорого

і прошу здравічка

од Господа свого.

 

Дай мі, Боже добрый,

од тя благодати,

жебы єм цїлый день

міг зась „фунґовати‟.

 

Дякую ті, Боже,

за твою доброту,

жебы єм щастливо

докончів роботу.

 

Пресвятая Дїво Мати

 

Пресвятая Дїво Мати,

Не дай нам в грїху остати,

все подай помічну руку,

приведь на Божу науку.

 

Выпрось нам у свого Сына,

кедь постигне нас пробина,

чім скорше покору вздати

сповідёв грїхы одняти.

 

Пресвятая Дїво Мати,

не перестань помагати,

тым, котры то потребують,

кедь лають, грїшать,

збыткують.

 

Пресвятая Дїво Мати,

з тобов хочеме зістати,

в жывотї своїм, на вікы

одданы твої вірникы.

 

Пресвятая Дїво Мати,

не перестань помагати,

з драгы наверний каждого,

кедь грїх переможе ёго.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая З нами Бог, 2019

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Ангеличку мій

 

Ангеличку, стражничку,

хочу тя молити,

возьмий ня за ручкы,

вказуй мі, де іти.

 

Ангеле любенькый,

я іщі маленька,

напрям ня на дражку,

бо она узенька.

 

Може ся скрутити

до недоброй страны.

Не дай мі зблудити,

ангеле мій. Амінь.

 

Бы-м ся не бояла

 

О, Маріє, мати міла,

душічка мі звеселїла —

я молитву денно щіру

давам Тобі на офіру.

 

Ангелы преславно поють,

благам Тебе, матїрь мою,

на охрану зошлий – дай мі —

єдного із крылочками.

 

Із небесіх мій ангелик

буде при мі – при постели.

Рано, вечур… бы-м я, мала,

нічого ся не бояла.

 

Выбране з книжкы Людмілы Шандаловой, Напю ся водічкы, 2020

Укажкы з творчости: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Гомбала ся весна

на сухій голузї,

тай уж свербегузы

в квіткованій блюзї.

 

Розпустила косу

у гаю калина,

а білов хусточков

покрыта тернина.

 

Зелены пантликы

на верьбовім крячку,

гора буковина

в зеленім віночку.

 

хх

 

Што так світить до далека

на зеленім грунку?

То пупаві ярь надїла

днесь злату корунку.

 

Як по тыжднї на прінцезну

вітричок задує,

уж з мохнатой головонькы

мошок полїтує.

 

Може блисне так як перла

дїтям слыза в очі,

бо там злата пупавонька

ожыє по роцї.

 

Што ся стане на другый рік

не треба нам свідка,

же на розцвитій луцї,

пупава-прінцезна

пышна ярна квітка,

то найкрасша із найкрасшых

в світї приповідка.

 

Выбране з книжкы Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, Родне Слово, 2016

Недїльны байкы: Осиф Кудзей

Різіко

На прогульцї в Мочаристім
гварить Глиста другій Глистї:
— Кумцё, єден вопрос я мам,
чом сьте днесь пришли лем сама?
Є мі то чудне, бо вчера
мали сьте при собі партнера…

— Не майте страх, є в погодї,
пустила єм го ку водї.
– Допустив ся якойсь хыбы?
— Нїт, вытягли го на рыбы.

Кідь пустиш партнера „ку водї‟,
так як то є теперь в модї,
береш на себе різіко,
же ті пропаде навікы.

 

Таємный голос 

В недїлю Петро Іванів
лежав дома на діванї
так як было ёго звыком,
кідь ся збрарав з пиятыков.

Тихо є там наоколо,
но одразу чути голос:
„Вставай уж горї, Петрику,
выпєме по погарику!‟

Петро покрутив голвов,
но голос звучіть наново:
„Встань, Петрику, уж є час,
підеме выпити зась!‟

 

Петрова голова пяна
піднимать ся із дівана,
по хыжи роззерать строго,
лемже не видить никого.

Уж хотїв, же знова ляже,
но голос му тото каже:
„Подь, підеме до корчмочкы,
наллїють нам палїночкы!‟

Петро позатинав пясти
і зачало то з ним трясти:
„Так ся уж укаж, особо,
няй тя віджу перед собов!‟

Но голос му ішов зднука:
„То єм я – твоя печунка,
попонагляй ся обути —
в корчмі є лїпше тверднути!‟

На просьбу свого орґану
зробить Петро хоць річ плану —
пішов до корчмы, послухав,
бо му доходила „юха‟.

Рада про Петра, Івана…:
Вызнай ся в своїх орґанах,
не слухай все голос зднука,
бо даколи ті зло нукать.

 

Выбране з книжкы Осифа Кудзея, Байкарёвы думы, 2009

Выбране з Літературного конкурзу 2020: Миколай Коневал

Миколай Коневал

Не смуть душо

Не смуть, душо, світ не зміниш
не маш на то силу
дарьмо ся ночами трапиш
дарьмо страчаш віру

Поспоминаш на минулость
рокы давной славы
вера не затїниш сонце
бо на то суть хмары

Помож родинї – Русинам
у каждій потребі
не роздумуй о тяжобі
прось звізды на небі

Осїнь жывота

Приходить осїнь – осїнь жывота
выросли дїти, одышли до світа
внуци бігають коло нас
не заставиш час…

Волося покрыло стрїбро
прибыли і рочкы
молодость пішла надобро
до незнамой країночкы

Зморщіня уж здроблять лиця
болять ногы терьпнуть рукы
тїло підперать паліця
помалшы і нашы крокы

В мысли молодость ся вертать
як в ночі не можеш спати
в кутику сердця пребывать
і приємно споминать.

Перешов і час зрїлости
як вода в потоку
уж по роках веселость
прожытых у каждім року

Граніцї

Многы у світї граніцї
зробили за столом політіци
зробили то їх владарьства
захотїли чуджого богатства
одколи течуть до моря воды
владарьства корять малы народы
на їх потребы не беруть увагу
мають міць, силу, перевагу
тото ся дїє од непамяти
малы народы мусять силных слухати

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2020, Елена Хомова-Грінёва

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020, тексты Елены Хомовой-Грінёвой

 

Одлечу

На крылах віры одлечу

в незнамый край

над хмары,

до неба.

 

Моя душа натїшена

з привитаня Божого

З раю вымоленого.

 

Може і смутно заплаче

з пекла, з нарїкань,

з вічного каяня.

 

Потїху найде

в предках

і в знамых.

Навікы

зістане жыти,

там дома!

 

Перла

Мусиме розознати

перлу од каміня

спознати.

Камінь найдеш

шмареный на дразї.

Ты куп памятку

де перла скрыта.

Бо она давно глубоко

в твоїм сердцю врыта.

Постав палац на

памятку єй,

так навікы зістане

в мыслях і душах

людей.

 

На берегу

На берегу рїкы Попраду

де слонко припекло

нам тїла

тримлю в руках

біленьку блузку

в твоїх очах

зраду-м збачіла.

 

По каміню черкоче вода,

співають співанку люде

двигають ся волны

по край корыта.

Слызами змачана

блузка уж высхута.

А любви час

зацвине нам зась.

 

 

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2020

1 6 7 8 9 10 18