Юбілейный – десятый рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской – выгодночіня
Юбілейный – десятый рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской
29. децембра 2023 ся одбыв семінар і наслїдне выгодночіня тогорочного Літературного конкурзу, котрый быв в роцї 2010 (на вырочній членьскій громадї Сполку русиньскых писателїв) поменованый назвов Літературный конкурз Марії Мальцовской, на памятку найвызначнїшой сучасной русиньской прозаічкы, што в уведженім роцї одышла до вічности.
Літературный конкурз на найлїпшы творы умелецькой літературы писаны в русиньскім языку має але довшу традіцію. В споминанім роцї 2010 быв реалізованый уже ёго шестый рочник.
Также мож конштатовати, же Літературный конкурз на найлїпшы умелецькы творы в русиньскім языку має уже шістнадцятьрочну традіцію. В зачатках конкурзу – до ёго першых рочників ся запоёвали главнї реномованы русиньскы авторы, такы як Штефан Сухый, Юрко Харитун, Николай Ксеняк, Штефан Смолей, Гелена Ґіцова-Міцовчінова. Пізнїше прибывали мена зачінаючіх авторів: Марія Ґірова, Квета Мороховічова-Цвик, Петро Ялч, Івета Мелнічакова, котрым поступно зачали выходити ай першы самостатны зборникы поезії, ці прозовых творів. В далшых роках до Літературного конкурзу прибыли такы мена як Людміла Шандалова, Елена Хомова-Грінёва, Осиф Кудзей, Осиф Сторінскый, Владїслав Сивый, Андрій Костілник, Даньєла Капралёва, Вєра Горїшня, Яна Сташкова, Меланія Германова, Мілан Ґай, Марія Шмайдова, Николай Коневал, Мірослав Жолобаніч… Дакотры з них уж мали выданы властны публікації, а можеме конштатовати, же ся поступно стали успішныма і выглядованыма авторами, котры пробують свої силы нелем в єднім, але у веце жанрах (поезія про дїти, інтімна, лірічна, набоженьска поезія, курты прозовы творы – повідкы, гуморескы, приповідкы про найменшых, театралны гры…).
На родїл од попереднїх років, в котрых доміновала поезія (главнї з народнобудительсков тематіков), до тогорочного конкурзу было посланых веце прозовых творів (з восьмох приголошеных авторів послало шість з них прозовы тексты). З них одборна порота выбрала три, котры ся умістнили на першых трёх місцях:
Перше місто: Людміла Шандалова (Горнець, Муха, Дїравый капелюх – модерны приповідкы про найменшых), друге місто: Марія Шмайдова (Осїнь на Комарнику – ретроспектівна розповідь, споминаня на рокы обидвох світовых воєн, котры болестно засягли русиньскы села), третє місто: Мірослав Жолобаніч: (Коцурик з Тополї – проза про молодшый школьскый вік).
Мірослав Жолобаніч, Людміла Шандалова, Марія Шмайдова
Урывкы із вшыткых посланых текстів будуть надрукованы в часописї Русин і публікованы на сторінцї Сполку русиньскых писателїв: www.rusynlit.sk
Кветослава КОПОРОВА, председкыня Сполку русиньскых писателїв,
Фото: Домініка НОВОТНА.
Ядром Смолеёвой творчости суть прозаічны розповідї характерістічны вічным мотівом простого сільского чоловіка і ёго нелегкого жывота. Авторовы персоны выходжають із народного стереотіпу, в котрім суть Русины традічно описованы як бідны, но робітны і покорны люде, котрым в їх тяжкій судьбі помагать незломна віра в Бога. Інакше тому не є ани в найновшій публікації, котрой назва то лем потверджує. Зборник в собі умістив пять текстів, в котрых ся Смолей заміряв на невинных, но і так
Зломовый момент настав в добі, коли перешла на вольный верш а єй якостный посун быв жюрї в роцї 2021 оцїненый третїм місцём. Од того часу уж авторка выдала три зборникы поезії (Уяцькыма дражками, 2020; Під скалов росте свербогуза, 2021; Дякую ті, Боже, 2022) а в найновшім зборнику ся презентує як поетка, котра знать русиньску літературну традіцію а в єй дусї ся до нёй снажить запоїти.
Протягом років писательской карьєры ся в прибываючіх авторовых зборниках поступно пересаджують мотівы, котры выражають Харитунів шпеціфічный приступ к жывоту. Харитун є чоловіком, котрый легко знать найти красу і потїху в природї родного края, в музицї (сам він є музикантом), або і в писаню, што потім во своїй поезії з надхнутём дале передає своїм чітателям. Харитуновы стихы мають міць наповнити чітателя надїёв, обертають го напрямом к позітівным цїнностям. Поет знать смутнї склонены головы з ємностёв собі властнов підняти ку радости зо жывота. Єдным із аспектів ёго поезії є то, же краса є всягды коло нас, лем ся єй треба научіти відїти і приїмати – автор ся ку чітателёви пригварять з цїлём помочі му з тым.
В шориках поезії є выядреный смуток в розлічных ступнёх – од сердцеторгаючого жалю із страты, блїдости аж безфаребности віджіня світа чоловіка каждоденнї плачучого, аж по спорадічне, но о то острїше вколотя при сердцю з нечеканого припомянутя смутной минулости.
