ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.: Осиф Кудзей і ёго писательска дорога

Жывотом го спроваджать покора, силу му додає віра і гумор

(Осиф Кудзей і ёго писательска дорога)

Пореволучны зміны внесли до літературного жывота Русинів новы писательскы мена. Попри класіках русиньской літературы, але і тых сучаснїшых авторах, пишучіх народно-бісідным языком і штілом (А Галчакова, Н. Ксеняк, Ю. Матяшовска, Ю. Харітун), або тых, што ся кінцём 90-тых років 20. стороча переорьєнтовали з україньского языка на кодіфікованый русиньскый язык і тым демонштровали свою ясну позіцію (Ш. Сухый, М. Мальцовска), обявили ся цалком новы мена, а то з рядів старшой (М. Павук, Ш. Смолей), але і молодшой ґенерації (П. Женюх, А. Блыхова). А што є найпозітівнїшым, по кодіфікації русиньского языка в Народных новинках зачали публіковати свої першы віршикы, переклады ці прозовы творы наймолодшы авотры (Ленка Гаврілякова, Мірослав Гацко, Люба Тарчова, Лівія Гакунова і другы), што є выслїдком заведжіня годин русиньского языка і културы до дакотрых основных школ, і так уж в початках учітелї можуть збачіти і підхопити талентованых школярїв. Може бы ся так стало і в припадї Осифа Кудзея, кібы в часї ёго школьскых лїт… Read more

Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД.: Меланія Германова: Дїтём про радость і поучіня

Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД., Інштітут україністікы а середнёевропскых штудій Філозофічной факулты Пряшівской універзіты у Пряшові

Меланія Германова: Дїтём про радость і поучіня

Abstract

Author interprets fourteen short stories from the Melanie Hermanová´s book Deťom pre radosť a poučenie. The analysis focuses on the themes of individual stories, types of characters and thematic clichés in Rusyn literature in Slovakia. The aim is to highlight the positive and innovative  parts of publication and objectively assess the weaknesses of the work.

Меланія Германова назвала свою книгу Дїтём про радость і поучіня із підназвов Повіданя про дїти, молодеж і дорослых. З другов частёв назвы не мож быти цїлком согласный. Цїлёвов ґрупов тых текстів мали бы быти главно дорослы чітателї, респ. –надцятьрічны старшы дїти. Уж лем з погляду тематічного заміряня окремых пригод не є тота публікація цїлком вгодна про дїтьского чітателя. Головны герої нас в каждій пригодї ведуть ку щастливому кінцю і приповідковому вітязству добра над злом, респ. правилного, або неправилного, але часто ся находиме в оточіню, котре не є про дїтьского чітателя найвгоднїше. Змірїня ся дїтины з неприємныма фазами жывота ці ознаками характеру, як наприклад смерть, аґресівность, завіслость, кламство в партнерстві ці злодїйство, є потребне  і природне, но пригоды бы мали быти в тім припадї композічно побудованы інакше – мінімално бы мали быти скінчены  щастливо, просто і зрозумітелно.

Read more

проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.: В сімдесятій семій країнї – Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

В сімдесятій семій країнї

(Презентація русиньско-анґліцькой книгы приповідок фолклорісты Михайла Гиряка: В сімдесятій семій країнї / In the Seventy-Seventh Kingdom, юн 2016 у СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові)

В роцї 2016 вышла книжка русиньскых приповідок При єй презентації выступила окрім іншых ай проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.(Катедры етнолоґії і музеолоґії Філозофічной Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі). Уводиме пару думок з єй выступу.

„Народны приповідкы Русинів выбраны із богатства їх народной словесности мають красу, поетіку і автентічность, дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі різныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір…‟

Єдночасно на конець зажелала успішну путь выданых приповідок ку чітателям­Русинам, але і предствителями іншых народів світа. Директорка музею О. Ґлосікова, сконштатовала, же презентація книжкы ся може робити розлічным спобом, але мы то зробиме заспіванём піснї На многая і благая лїта, што ся і стало, кедь вшыткы повставали і заспівали тоту співанку, Русинам так близку. По офіціалных выступах мож было презентовану книжку і купити. На кінцю публікації є „Слово о книжцї‟, де ся, окрем іншого, пише: „… Вітайте у світї карпаторусиньскых народных приповідок! Чітайте їх і няй вам приносять потїшіня.‟ Вірю, же книжка принесе потїшіня про малых і великых чітателїв, і наісто мож повісти, же ся стане і вызначным збогачінём русиньской літературы.

Read more

АРХІВ: Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР: Премiя Александра Духновiча 2015

Др. габ. Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР, членка пороты літературного конкурзу

 Премiя Александра Духновiча 2015

 (Выступ на літературнім вечорї 25. юна 2015 в рамках удїлёваня Премії А. Духновіча за русиньску літературу в 2015 роцї.)

     Порота літературного конкурзу на Премію Александра  Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США в зложіню: Патріція Крафчік (США) – ведуча, Боґдан Горбаль і Олена Дуць-Файфер (Польща) – члены, оцїнювала в 2015 роцї 5  посланых на конкурз літературных творів:

Read more

Михал Павліч: Петро Ялч – З книжков під заголовком

Мґр. Мiхал ПАВЛІЧ, Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

З книжков під заголовком

(Рецензія на книжку про дїти автора Петра Ялча: Мамко подьме чітати… Пряшів: Сполок русиньскых писателїв, 2014)

     Сколіоза, высыхаючі очі, терьпнутя свалів, слаба імуніта… Нї, тото не є зачаток медіціньской штудії, котра описує сімптомы новой, тяжкой хвороты, але з великов правдоподобностёв опис здоровя вашой дїтины, котра денно сидить при компютерї. Смутным выслїдком нашого ужасного інформачного віку є факт, же уже пять-шість річны дїти штораз веце жыють (респ. бідують) у віртуалній реалітї, з котрой ся не годны выманити. При тім на облюблены книжкы з нашого дїтинства сїдать порох. Спляча прінцезна ся николи не пробудить, вовк з Червеной шапочкы, видить ся, здохне од голоду, а 12 місячіків радше піде робити на ставбу до Нїмецька. Як дїтвак єм все заспавав з книжков, котру єм мав приправлену під заголовком. Даколи єм чітав довго до ночі, часто ай з батерков під перинов, жебы мама не відїла, же іщі не сплю. Робить то днесь даяка дїтина? Видить ся, же книжкам оддзвонило. Прім тримають почітачовы гры, в тім лїпшім припадї найновшы приповідкы – стягнуты з інтернету.

   Як проти такому електронічному меґадракови боёвати? Каждый доктор вам повість, же найлїпшов терапіов є превенція. Прото, ці сьте родічом, або ся тїшите на довгоочековане внучатко, прочітайте сі мою статю. Даю вам рецепт на вітамін, котрый мож апліковати в 51-днёвых інтервалах довгодобо, уж од раннёго віку дїтины і з куртыма павзами терапію повторёвати. Недавно вышла з друкарнї книжочка нового русиньского автора – Петра Ялча з назвов Мамко, подьме чітати…

    Як сама назва наповідать, іде о книжочку про найменшых. Збірка обсягує 51 стишків зо звірячов тематіков і є роздїлена до пятёх частей, подля того, де конкретне звірятко мать звычайне місто бываня (дома, ці на іншых контінентах – в Африцї, Австралії…). Наперек заміряню ся на світ звірят, збірка не є монотонна. У векшынї стишків автор вывжывать як тему общо знамы властности єднотливых звірят нато, абы напр. похвалив шыковного коника Пейка (Добродруг Пейка, с. 15), ці пуляка – праву руку ґазды (Права рука, с. 22), в іншім стишку крітікує пышну паву (Самохвала, с. 23). Векшына поезій мать дідактічный характер, з тексту выплывать ненасилне понаучіня про молодого приїмателя (Болячі зубы, с. 44; Мамкин хвіст, с. 70-71; Страченый в коморї, с. 8…). Цїлковый гравый ефект книжкы підкреслює веселость і гуморность віршиків – старостливо выбратых словных споїнь в них: панды-чорнобілы сранды (Грава радость, с 36); Біг о жывот… (с. 46); …пес у будї сидить, бігати го млоїть (Бурька, с 13), або: Єдного дня будеш моя, же тя хоплю, то сі пиш! (Фрыштик, с. 18), но часом мож найти ай важнїше ладжены строфы (Клїтка в ЗОО, с. 37), ці стишкы о конёви (Стары копыта, 24-26).

   Мамко, подьме чітати… є як бонбоньєра. Нашов єм там смачны пралінкы, але ай цукерликы, котры мі не пасовали. При дакотрых стишках поінта пішла до страчена (Злодїйка, с. 87), в іншых бы єм сі знав представити і продовжованя (Зелена доброта, с 16, могла напр. продовжовати приповідков, котру росповідать мама гуска), а даґде бы єм послїднї строфы выпустив (Школа плаваня і формулація … „а теперь уж знають, што ся научіли“, с. 28). Коло пштроса (Голова в піск, с. 47) єм лем стискав плечіма. Заразила ня ай лоґічна хыба в стишку о зебрї (Елеґантный облек, с. 50), котра на єднім місцї говорить, же на мовду кашле, причім в іншій строфі ся уж мовдов інтересує (Такый облек нихто не мать, про ню то много знаменать). Посудьте самы:

Чом є зебра пругована?
Зато, жебы была знама.
Чорно-біла теперь летить,
Зебра сі спокійно ходить.

Такый облек нихто не мать,
Про ню то много знаменать.
Смужка горї, смужка долов,
Не трапить ся новов мовдов.

Чом є зебра пругована?
Жебы была вшыткым знама.

    Формалный бік віршів таксамо кус „шкынтать“. Ялч в цїлім правилно вжывать 8 i 6 складовый вірш. Тот є вгодным, так, як піснї народной словесности ці віршикы про дїти на выплескованя, але слабым місцём у Ялча є ґраматічный рим, котрый творять єднакы части речі в єднакій формі. Єднов з можностей як рим зробити якостнїшым бы было, кідь бы єдно з римованых слов было холем о два склады довше. Поеты ся справила ґраматічным римам снажать выгнути, бо они не суть поважованы за найякостнїшы. Ялч в дакотрых припадах вказав, же докаже вытворити ай якостнїшый і любозвучнїшый рим, также мож предпокладати, же далша ёго поезія буде лїпша. З тых выдаренїшых римів суть то напр. такы строфы:

Уж є вечур, дома тя нїт,
іщі же-м тя нашов,
однесу тя ку матери,
най тя кормить кашов.

(Страченый в коморї, с. 10).

Псик уж з буды вонка,
Сміло собі бреше,
Зась бігать по дворї,
Так, як бігав перше.

(Бурька, с. 14).

Про них не платило,
Што мама повіла,
Дарьмо, же є днеська
На плаваня хвіля.

(Школа плаваня, с. 26).

   Шпеціалну часть той рецензії хочу удїлити вонкашнїй формі книжкы – обалцї і ілустраціям в нїй. Обалка в теплых помаранчовах фарбах лагодить оку, внутрона часть книжкы є таксамо приємна. Ілустратором є Мілан Падяк, штудент другого річника бакаларьского штудійного проґраму Русиньскый язык і література – анґліцькый язык і література. Як видно з ілустрацій, ёго умелецькый прояв – то суть ґрафітті. Тот модерный штіл апліковав і в уведженій книжцї. Скоро вшыткы ілустрації поважую за выдарены, добрї ладять з обсягом книжкы. З ілустаціями Мілана Падяка бы єм ся рад стрїтив і в будучности, нелем в книжках про дїти. Предцї лем мі не дасть і дашто скрітіковати: де має мышка на стор. 19 баюсы і нюфачік? Чей ї коцур не одкусив?

    Цїлковый доєм з книжкы є позітівный, но не заобышла ся без дакотрых мух. Радив бы єм, забештелёвати сі добру мухолапку і вірю, же далшый мій матеріал, котрый ся буде занимати поезіёв Петра Ялча буде іщі позітівнїшый. Закінчу зо желанём, абы Петро Ялч раз написав збірку віршованых гаданок, бо веце стишків з уведженой публікації має такый характер. Ялчову збірку хочу посочіти молодым мамам, або бабкам, абы ся слова з назвы Мамко, подьме чітати… в близкім часї не стали минулостёв. В контекстї русиноязычных книжок то платить двойнасобно.

Даньєла Капралёва: Серна в нераю

Чуєш?
чуєш лїтню пахоту пороху по дождю
так якось пахнув чоловiк по потопi
ангелы спасы над землёв лїтали

да любите друг друга
спiвали

      Вышенець, 2004


староба брыдь дїтино моя
чую голос материн
помалы заперaючій павучайкы жывота
тогды глядам білы скалы
спомалять товкот мого сердця
вершины Настасу
найдуть слободу
травы лук
уплетуть вінець Небес
котрый сінявов зашепче…
ці вхабить світ лїпшый як найшла
     Стриговске сїдло, 2008

сьме влада зла
смiтя свiта
винника не є

ходиме
по спуканiй земли
слухаєме
чорных Ангелiв
падаєме
вылїзаєме
тяжко
як скаля iз моря
     Гуменне, 2010


замлїта земля
антiсвiтом владїє лукавый людиск
пошкрябкує,
правду кривитъ,
душу краде

звiрята за нас ганблять ся
моя мачка пряде

зошмарь крыла, Боже,
вкаж пiшник до неба

богатство од слова Бог
     суд, 2013

сидиме з ангелом тихо задуманы
не є прiчiны на жаль
не є прiчiны на смiх
чекайме на сон малой снїженкы
шi без грїха

то не земля, што носить нелюдей
     Вельховець, 2003

звiзды земл
плювають
на небо
холодне
попiль свiта
розносить
божый вiтор
дым дiявола
давить доброту
людей
ланарить далеке
вымерать близке
дома
     в нас хмарно, 2007


глина
то тїло землї
мати людей
мы
болото Юды

хоче ся нашыроко розкрыти
рукы
стати хрестом
простым
бiлым полотном
     півнiч, 2007

кiдь натреш воргы
малёватком
нїґда неспознаш
пекоту
спрасканого рота
од морозу
од сонця
од соленых клїпайок жывота
     Терновець, 2008

як Бог створив
купала ся рано в ружовых снїгах

кормлена вiтром
вбертала голову за сонцём

вымолена скалём
чiстила душу ясным небом

вечур спочiнула на плечу свого Ангела
     Кривань, 2003


самоту жывота з небом пережывам
знакову бісїду лїса слухам
попалом тїло вболїкам
зо сернами нарїкам

ту воду не палять
плечі не крывлять
вытокы вартують
     Стриговске сїдлo, 2008

сїджу
в долонях місяць плавать
вода глядило
в нїм листя одходить
гі лады з небіжчіками

по березї блудять
мертвы душы

мало залюбленых
лем я i Лаборець
     септембер, 2008

олигархiа
смердяча харкля землї

што за бiдна бiда
владїти мертвым душам?

сiйме хоць в слызах
оджиньме страх
жати будеме в правдї

выйде з кулка на кулок!
     недїля, 2013

(Капралёва, Данієла: Серна в нераю. Пряшів: ОЗ Колисочка – Kolíska, ІСБН 978-80-972115-6-1, 73 с.)

Людміла Шандалова: Віршы

Людміла ШАНДАЛОВА
oцїненa другым місцём у Літературнім конкурзї Марії Мальцовской (2016)

Кебы-м знала

Кебы-м знала чаровати
дала бы-м ті, милый, знати
вычарую з перел росу
бо я тебе в сердцї ношу.

Кебы-м знала малёвати
дала бы-м ті, милый, знати
намалюю лист з явора
про тебе єм, милый, хвора.

Кебы-м знала вышывати
дала бы-м ті, милый, знати
на кошулю златов нитков
шыю любов з незабудков.

Кебы-м знала в верьх лїтати
дала бы-м ті, милый, знати
зошлю пірко на долину
каждым днём за тобов гыну.

Буря
Уж летять хмары – могутны кораблї
Женуть ся тучі споза гор западных
Споза гор, высоко, вітром гнаны
Зроджены над морём далекым, непознаным
Несуть ся зъєднаны в дружынї темній
Жебы ся дотулити мамочкы – землї

Затихли пташата в зеленім гаю
Остала галузка-сирота, уж на нїй не співають
Не чути джаворонка ни дрозда чорного
Сховали ся малы з-під неба голого

Так жаль їм стало аж… посмутнїли
Нашли сі скрышу, там ся прихылили
Лїсы загучали, воды ся сфарбили на темно-синё
За чії грїхы, ці нашов винов?
Скады сьте, вы хмары, приплыли
Скады ся женете
Якы же вістї зо світа несете?

Спустив ся дрїбный додж, за ним кропяї
Зміцнїли до слыз тяжкых, оловяных
Загнали до дїры червяка земного
До крутости і малого-великого
На пухкых хмарах знесли нам влагу
Лем нещастя…няй не мать владу!

Aни їх загнати ани їх вітати
Женуть ся хмары чорны, парогаты
Змащены сивастым попілём
Небо ся трясе, блисло десь над полём
Далеко згырміло могутным голосом
Над краём, над людьскым волосом

Ллїє ся з неба пруд воды, ллїє потоками…
Oй, кебы уж скінчіло, най буде за нами!
Змыє ся плане, очістить…
I буде босе
Дай, Боже, най выйде в хосен

Осїнь
Розпалене лїто одышло
Одлетїли далеко до теплой чуджіны птахы
Як молодіця, кедь переоблече білы свадьбяны
лахы
До баревного кроя
I лїсы інакше ся строять
Стромы надале як вояци
Гордо стоять на своїм пляці
Лем уніформы зелены
Вымінили за жовты, мідяны, червены…
Баревне листя шумить, трепоче,
Переблискує на сонцю
I кедь не хоче
Iщі ся тїшать мої очі, покы начісто
Впаде на землю остатнїй листок
Сонце посмутнїло
Не грїє старов силов
Джмурькать на нас отупно, просто…
Зато вітор частїшым гостём –
розколысав конарї стромів
Дїти утїкають зо школы домів
З ташками на плечох ку своїй мамі
Забыли на чляпканя в банюрї
Якa мила в дїтячій натурї
безстаростность і тужба за новотами
Вшытко спомалює
Молга ся біла перевалює
Понад долины зрана
Груда на полю чорна, зорана
Недавно жывила жыто
Скоро перешло лїто…
Холодный доджік сытить
Звістує – треба ся приправити
Квапля за кваплёв з даху цяпкать
В садї червены запалены ябка
Ся просять – возьте нас! I мы на шорї!
Мама знову розпалює дрыва, у пецу горить
Напече колач а вшытко пахне моїм краём
Материньскым сердцём
To любов з нима
Дораз наступить зима

Голубок
Голубок старенькый
Сидить сі в білім
Під крылом споминкы
Скрыв з довгой хвілї.

Крыє їх, пельнує
Ці чує вину?
Голубків скликує
Жебы не згынув.

Прийдь, моя любенька,
На місця нашы
Выйму зо серденька
Стародавны часы.

Трава уж выросла
Дражка є скручена
Ружічка высохла
А любов втрачена.

Рїченько тиха
Рїченько тиха, водічко жыва,
Ты єсь так богата, а не шпоровлива.
Теплыма лучами сонечка гласкана
У твоїм зеркалї дукаты од рана.

За пару дукатів, у шумі вітрика,
Вербина схылена, выгравать музика
Кланять ся галузка у танцю веселім
Провадить твою путь почливо по селї.

Почливо по селї, далеко за гумном
Роздавай з дукатів, роздавай розумно!
Пару сі до глубин рыбочка сховала
А важка ся з їх ясу до волї напила.

Блищіть ся богатство, так переблискує
Же і воздух ся тій красотї радує
I горы Карпаты повстали в гордости
Строять ся зелено, прийдуть на гостину.

Пташок, што розпростер над тобов крыла
Махнув тыж на поздрав, бы-сь не забыла
і ёму з богатства часточку оддати
За днешню співанку дукатик послати.

Ты біжыш рїченько за каждов хвіленьков
Прещіро роздаєш, нияк не маленько
А як день помине – вечерня година
Найде сі ку тобі стежечку дївчіна.

Набере до дзбанку водічкы студеной
Почекать шугая, бо ї так суджено…

Вітор
Листя трепоче
Гне ся лїниво галузка розвита
А з люфтом ся нїжно братать
І днесь в глубокім поклонї вітать
Давнёго камарата
То вітор прилетїв здалека
Хто ёго чекать – не чекать?
Заграв і задув на своїй пищалцї
Музику непознату, зве тя на танцї
Причесав стару вільху, конарї погласкав
Поздравив тепло дрїбного пташка
Розвірив му піря, догоры підняв
Толковав новоты скоро і пів дня
А пташок наставив дзёбак рівно до драгы
Вітрику увірив в напрямі влагім
Дале вітрик, дале утїкать-дує
З травов на полї ся любує
З квітками притулює
А кліче на шпацірку несподївану
Сухый листок,соломку одламану
Посмотрити дружкы у коляї
Там на меджі…
Колысаны в маї
Лїс густый, тихый очекує
Же і ку нёму вітрик задує
Занесе на своїй дразї
Полеготу в замлїваючій спраготї
І міцну пахоту квітя
Ой, вітрику, вітрику,
Як ты овлажив день –
Освіжыв дых лїта!

Яна Сташкова: Дїдко і чудо

   Раз нам розповідав наш дїдко о тім, як скоро рано пас волы повыше цінтеря. Всягды-всягды была молга, дїдко ся згоры позерав на цінтерь і споминав, хто вшытко там є похованый. В тім в молзї спозоровав даяку поставу забалену до зайды.

     Довго-прeдовго ся там позерав, а головов ся му проганяли вшеліякы думкы. Дашто ся там кывало, з міста ся то не погло. Кідь ся молга зачала розходжати і помаленькы світало, уж і сонце выходжало, метало лучі на тоту чудесну поставу, постава ся зачала блищати. Дїдко сі подумав, же то є даяке небесне чудо. Скоро утїкав домів, збудити сына, зятя, невісту, жебы ся пішли попозерати на чудо. Они скоро выбігали на луку. Пришли на тото чудесне місце і што відять? Великый бодляк, омотаный павучінов, на котрім ся блищала ранїшня роса.

    Дїдко ся так заганьбив і нагнївав сучасно, же він так важеный ґазда, дав ся звести очным кламом. Як мав в руках копач, так в злости цїлый бодляк розтяв по корїнь. Была така доба, же люде вірили в зазракы, а самособов вірили і в босоркы. І мы дїти сьме до істого часу вірили в то, же босоркы екзістують. Кідь сьме ходили через річку з худобов, на другім боцї рікы были камінны плыты. Жены там ходили райбати шатя на ріку. На свято святого Юрія сьме там нашли в зайдї забалену сіль. Было нам повіджене, же то там дали нароком босоркы, жебы одобрали од добрых коров в селї молоко про свої коровы, жебы добрї доїли. Мы сьме тоту зайдку взяли і шмарили до огня. Але згорїла лем зайдочка, в котрій была сіль. Сіль горїти не хотїла… Таксамо сьме то тогды розуміли як чудо – босорацтво.

(Текст з Літературного конкурзу Марії Мальцвоской 2016.)

Юрко Харитун: Пулїхы

   З автобусу выступили дві дївочкы. Дві герлічкы, як їх назвав дїдко. Наміряне мають прямо до старой хыжчіны – на вікенд к бабцї і дїдкови. Дїдко обіцяв розповісти їм штось за пулїхы. По привітаню покоштовали бабчины баникы і зачала ся пулїхова приповідка.

   – Дїдку, мы уже знаєме штось за вотукы – лїсковы орїшкы, якы зберали люде, і на зиму їх до своїх коморок носили таксамо мышкы, но за пулїхы мы іщі не чули. Повіджте нам, просиме, просиме…

   – Пулїхы – то тыж лїсковы орїшкы. Прийде осїнь і они выпадують із каталёк під лїску. Што не вызберають люде або мышкы ці інша звірина, то прикрыє листя, а в зимі снїгова біла перина. Так ся ворїшкы дістануть до землї. На ярь, кідь засвітить сонечко, шкалупа прасне і зробить ся пучок – так як ай із каждого зерняти, або насїня. Пучок ся продерать за сонцём.

   – А де ростуть пулїхы? Мы бы їх могли найти?

   – Могли, могли, але не можете їх зберати. Пулїшкы треба із землї выдовбати. Робить ся то на ярь.

   – Дїдку, мы ходили з бабков довбати бандурочкы, але орїшкы в земли сьме нїґда не нашли.

   – Ани сьте не могли, кедь сьте о тім, што вам теперь повім, не знали. Орїшок в земли прасне і на ярь з нёго выросте мала лїсочка. Подля нёй сьме як дїти збачіли, же там треба довбати, бо там найдеме ворїшок – пулїх. Также пулїх є властно ворїшок, котрый перезимовав в земли. На ярь ёго шкалупа прасла із зерняти ся вытяг пучок, котрый зачав рости, продерати ся спід землї. Пулїх ся не подарить лем так вытягнути, мусиме го выдовбати із землї палцём, або палічков. Кідь го выдовбаєме, розтягнеме шкарупку, котра є уже праснута, і выскочіть з нёй здодовеньке, солодке зернятко.

   – А можеме їх потім їсти?

  – Вычіщены можеме такой їсти, але мы їх все назберали і принесли домів. Дві-три жменї дали на шпаргет, в якім горїло, і припечены лїпшы были як печены ґаштаны.

   – А де такы пулїхы ростуть?

   – Під каждов лїсков. Мы їх ходили добати до нашых Лїщін. А там їх росло! Прийдете ту в яри, я вас там заведу. Мусите з них дати покоштовати сокласникам у вашій класї, но і вашій панї учітельцї.

  – Та як бы сьме не дали, даме, наісто даме… Але мы хочеме іщі знати, як бабка робить баникы.

   – Баникы, то бабчина тайность, то вам – герлічкы мої, прозрадить завтра она сама.


(1 Пулїхы – лїсковы орїхы)

Марош Крайняк і ёго трілоґія – тема 52. семінара карпаторусиністікы

Марош Крайняк і ёго трілоґія – тема 52. семінара карпаторусиністікы

    20. фебруара 2019 ся одбыв далшый із серії семінарів карпаторусиністікы. Выступаючов на семінарї была проф. ПгДр. Марта Соучкова, ПгД. з Інштітуту словакістікы і медіалных штудій Філозофічной факулты Пряшівской універзіты у Пряшові. Тема семінара: К поетіцї творчости Мароша Крайняка індіковала літературну проблематіку. Мароша Крайняка можеме назвати русиньскым автором нелем подля походжіня (народив ся в селї Вышня Ядлова коло Свідника), але ай зато, же хоць ёго книжкы не выходять по русиньскы, але по словацькы, текст вшыткых ёго дотеперь выданых (Carpathia, 2011; Entropia, 2012; Informácia, 2013; Pogodowitz, 2016) є засадженый до русиньского контексту – автохтонной теріторії Русинів – северовыходной Словакії, а таксамо приляглых гранічных областей з Польском і Українов.

    О тім, же є Марош Крайняк автором годным позорности свідчіть оцїнїня Anasoft litera 2012 за ёго дебут – Carpathia, a наслїдно за другу поблікацію Entropia – знову оцїнїня Anasoft litera 2013. Марош Крайняк здобыв таксамо друге місто в чітательскій анкетї Книжной реві – Книга рока 2011 в катеґорії Дебут рока за книжку Carpathia. Літературный крітік Марек Копча о ёго дебутї Carpathiа написав: „Дебутова проза Мароша Крайняка приносить зрїлый, умелецькы цїнный погляд на історічны і актуалны проблемы Русинів через оптіку школованого і сензітівного сучасника.Такый способ представлїня реґіоналной і народностной темы є в словацькій літературї незвычайный, прото стоїть за позорность“.

 

    Марош Крайняк ай своёв другов книжков – Entropia, а наслїдно ай третёв – Informácia потвердив, же успіх ёго дебуту не быв нагодный. Хоць ниґде у высшеуведженых трёх публікаціях не є уведжена ґеоґрафічна назва краю, до котрого автор засадив своїх героїв, так, як не є прямо уведжена народность, о котру іде, з непрямых назнаків (суть поменованы напр. русиньскы умелцї – Дезідер Міллый, Енді Варгол, але ай знамы про заінтересованых поставы, котры жыли, або жыють у Свіднику, котрый автор таксамо прямо не менує) ся мож додумати, же бісїда є о Русинах. Періпетії історічного розвоя русиньского народа, котрого сучастёв в єдній етапі жывота ся став ай Марош Крайняк (ці уж прямо, або посередництвом розповідей близкых), як видно, не охабили молодого автора легковажным, наспак, выпровоковали го ку умелецькій выповідї.

  Тріптіх Мароша Крайняка быв переложеный до штирёх языків – чеського, польского, білоруського і мадярьского. Як выплынуло з наслїдной діскусії, може бы стояло за то, нелем розшырити переклад о русиньскый язык, але, як сконштатовала професорка Соучкова, здраматізовати текст і дати му простор на сцені ТАД. Будеме ся надїяти на доброго перекладателя і драматурґа, котрый зареаґує на дану вызву.

    Позад семінара была презентація найновшых выдань з карпаторусиністікы, котра была споєна з автоґраміадов трёх притомных авторів выданых публікацій – Людмілы Шандаловой, Міра Жолобаніча і Яны Любімовой (як едіторкы книжкы свого помершого мужа – вызначного музичного складателя, походжінём Русина – Владїміра Любімова). Далшыма авторами, котрым вышли в роцї 2018 новы книжкы, і котры, на жаль, не могли прийти на семінар были: Осиф Кудзей, Штефан Смолей, Юрко Харитун, Даньєла Капралёва, Миколай Ксеняк, Анна Сервіцка і Миколай Коневал.

    Сумарізуючі можеме сконштатовати, же за минулый рік вышло на Словакії по русиньскы десять новых публікацій умелецькой літературы (поезії, прозы і фолкорных текстів), што є на так малый народ, якым суть Русины красне чісло. Бодай бы так было ай надале, але што є найважнїше, бодай бы сьме мали штонайвеце чітателїв тых книжок. Єднов з них ся стала ай професорка Марта Соучкова, котру русиньска література заінтересовала як професіоналку.

    Позываме Вас на далшый семінар карпаторусинітікы. Тот буде в апрілю (о точній датї будеме інформовати) і прияла на нёго позваня знама словацька етнолоґічка Мґр. Катаріна Надаська, ПгД.

Кветослава КОПОРОВА,

Фото: Міхал ПАВЛІЧ

1 2 3 5