Вызначный успіх члена Сполку русиньскых писателїв – Валерія Падяка

(На Філозоґічній факултї Універзіты Коменьского в Братїславі ся габілітовав на доцента Мґр. Валерій Падяк, к. н.)

Новый академічный рік на Пряшівскій універзітї про Інштітут русиньского языка і културы зазначів далшый вызначный крок допереду у розвою нелем карпаторусиністікы як научной дісціпліны, але ай едукації штудентів, котры вырїшать дану дісціпліну штудовати.

День 24. септембер 2020 быв тым вызначным днём, коли по релатівно довгім (пятьрочнім) адміністратівнім процесї выступив перед Научнов радов Філозофічной факулты Універзіты Коменьского, габілітачнов комісіёв і шыроков публіков з габілітачнов лекціёв на тему: Просвіщіня верзус народна традіція: Карпаторусиньска драма зачатку 19. стороча Мґр. Валерій Падяк, к. н. з Інштітуту русиньского языка і културы. Членами комісії были проф. ПгДр. Антон Еліаш, ПгД. з Універзіты Коменьского в Братїславі, проф. ПгДр. Осиф Сіпко, ПгД. з Пряшівской універзіты, доц. ПгДр. Василь Ябур, к. н., опонентами – проф. ПгДр. Петер Каша, к. н. з Пряшівской універзіты, проф. Др. Елейн Русинко з Мерілендьской універзіты в США, і проф. Михаіл Капраль, к. н. з Научно-бадательского інштітуту А. Годины в Будапештї. Рїшінём габілітачной комісії, котрой ґарантом і председом быв проф. ПгДр. Антон Еліаш, ПгД. і по процедурї тайного голосованя Научной рады Філозофічной факулты Універзіты Коменьского став ся Мґр. Валерій Падяк, к. н. доцентом в шпеціалізації Славяньскы языкы і літературы.

 

Валерій Падяк ся народив 13. юна 1959 в Ужгородї на Українї. По скончіню середнёй школы продовжовав в штудіях на Ужгородьскій штатній універзітї шпеціалізацію російскый язык і література (1977 – 1982). Наслїдно зачав робити як учітель – філолоґ на середнїй школї, а таксамо творив школьскы учебникы. Притім ся інтензівно веновав передовшыткым літературї писаній російскым языком, котра у свій час выникала на теріторії сучасного Закарпатя. Выслїдком тых снажінь была дізертація на тему:  “Русская классика в литературном процессе Закарпатской Украины (вторая пол. ХІХ – нач. ХХ веков)”. Дізертацію обгаїв в роцї 1990 на Інштітутї літературы Т. Шевченка, Академії наук Україньской ССР у Києві під веджінём професора Василя Микитася, знамого совєтьского шпеціалісту на раннїй період розвоя літературы історічной Підкарпатьской Руси.

Розпад Совєтьского союзу і створїня у 1991 роцї незалежной Україны з єй амбіціями смерованыма к демократізації і торговій економіцї, то вшытко принесло новы можности і про В. Падяка, котрый в роцї 2000 вырїшив засновати своє властне выдавательство. Ёго замыслом было заснованя выдавательства, котре бы ся шпеціалізовало на высокоякостну книжкову продукцію, яка бы приспіла піднятю културной уровни ёго родного Закарпатя. З одступом років мож конштатовати, же тот цїль ся му подарило надміру выповнити.

Фотоґрафія: 33. научный семінар карпаторусиністікы

Почас двох десятьроч свого єствованя «Видавництво Валерія Падяка» приправило до друку і выдало понад 300 публікацій, з котрых немала часть приспіла к розвою културы карпатьскых Русинів в найшыршім розуміню слова  і карпаторусиністікы як научной дісціпліны. Треба зазначіти, же автором значной части публікацій главнї бібліоґрафічного і научного характеру є Валерій Падяк, котрый не перестав научно робити в области карпаторусиньской літературы і културы. Тоты ёго актівіты довели до того, же в роцї 2010 наступив робити на Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты як єй першый шпеціаліста на русиньску літературу. Треба припомянути, же із взником самостатного Інштітуту русиньского языка і културы на Пряшівскій універзітї (2008) выник вопрос, як забезпечіти лекції русиньской літературы про штудентів денной і екстерной формы штудія а ту треба признати, же за часів тоталітного режіму (1945-1989) не была выдана ани єдна моноґрафія, ани єден учебник, або приручник про школы, котрый бы ся занимав русиньсков літературов. Валерій Падяк ся став тым шпеціалістом, котрый нелемже поменовав русиньску літературу, але ай встановив, огранічів предмет свого баданя. У своїх штудіях пробує давати одповідї на вопросы тіпу: Што охоплює поменованя русиньска література? Є то література, котра зображує темы із жывота Русинів? Є то література писана авторами Русинами, або ай авторами-Нерусинами? А кедь є то література о Русинах, тогды то має быти література писана лем по русиньскы, або ай іншыма языками?

Як высокошкольскый учітель Валерій Падяк забезпечує дісціпліны: Вступ до штудованя русиньской літературы, Старша русиньска література і култура, Русиньска народнобудительска література, Русиньска література меджівойнового періоду, Сучасна русиньска література і култура, Русиньска література про дїти і молодеж, Русиньскый професіоналный театер, Русиньска драматічна творчость, Перегляд світовой русиньской літературы і културы, Вызначны особности русиньской літературы і културы, Выбраты капітолы з історії русиньской літературы і културы, Выбраты капітолы з новішой і сучасной літературы і културы. Окрем того, Валерій Падяк є і учітелём на Меджінародній лїтнїй школї русиньского языка і літературы, де великій популарности меджі штудентами ся тїшать ёго лекції з русиньского народопису (шпеціално сценарії: Лопатка, Великдень у Русинів….).

проф. ПгДр. Антон Еліаш, ПгД. і доц. Валерій Падяк, к. н.

Выслїдком ёго понад десятьрочной учітельской практікы на Інштітутї русиньского языка і літературы є ряд в першім шорї высокошкольскых приручників і учебників з тематіков розвоя русиньской літературы од найстаршых часів. Першым з них быв высокошкольскый приручник: Нарис історії карпаторусиньской літературы (ХVI. – XXI. стороча) заміряный на історію літературы карпатьскых Русинів у вшыткых карпаторусиньскых реґіонах (історічна Підкарпатьска Русь, Пряшівска Русь, Лемковина, Войводина) і на історію еміґрантьской русиньской літературы в США. Автор публікацію поступно доповнёвав. У вызначній мірї му в тім дїлї допомогло штудійне перебываня на Торонтьскій універзітї в Канадї і на Піттсбурґскій універзітї в США в роках 2014-2016. В тім часї (в рамках свого перебываня) зробив діґіталны копії (понад 7 000 сторінок) многых літературных зборників і іншой друкованой літературной продукції карпаторусиньской літературы, котры суть днесь доступны про каждого штудента ці бадателя в Бібліотецї карпаторусиністікы, што ся находить на Інштітутї русиньского языка і културы ПУ.  Так Нарис історії... вышов до того часу уже в штирёх выданях в трёх языках (русиньскім, україньскім, польскім) на Українї (Ужгород, 2010), на Словакії (Пряшів, 2012), в Канадї (Торонто, 2016) і в Польщі (Кросно, 2017), причім дві послїднї доповнены выданя были класіфікованы як моноґрафії. В роцї 2015 вышов В. Падякови далшый высокошкольскый учебник: Історія карпато-русиньской літературы і културы: Драматічна творчость і народный театер на Підкарпатьскій Руси (1848-1989). В роцї 2018 вышла комплетно перероблена і доповнена історія драматічной творчости Русинів, высокошкольскый учебник під назвов: Історія карпаторусиньского народного театра і драматурґії (Пряшів: 344 с.). Тота публікація представлює розвой драматічной творчости од 18. стороча по сучасность. Автор в нїй венує позорность важному періоду – початку історії русиньской драматічной творчости, єй початковым прімітівным формам – поганьскому обряду (лопатка – гры коло мертвого) і хрістіаньскому обряду (бетлегем). Акцент дає на такы важны періоды у розвою драматурґії як освітянство і взник школьского театра у 18. сторочу, періоду взнику націоналізму і формованя народной драматурґії в другій половинї 19. стороча, взник народностного театра в меджівойновім періодї і ёго оброджіня в сучасности – по пів сторочу тоталіты.

Як видно, Валерій Падяк є міморядно плодным і шырокоспектралным автором. Окрем высше уведженой книжковой продукції написав ай ряд штудій, публікованых нелем в домашнїх, але главнї в загранічных зборниках. Свої штудії презентовав на многых научных конференціях і позваных штудійных перебыванях з котрых мож спомянути холем тоты найвызначнїшы: Позване перебываня на Інштітутї славістікы Універзіты у Відню, позваня на научный семінар, орґанізованый катедров Україністічных штудій Торонтьской універзіты в  Торонтї (Канада),  позваня прочітати лекцію в Карпато-русиньскім културнім і едукачнім центрї в Піттсбурґу (США) і др.

З ёго научной продукції мож спомянути такы найвызначнїшы штудії як: Аматерьске театралне двиганя у карпаторусинів часу меживойня і закладины національного театра: еволуція драматурґії од легкых водевілїв до складных драматічных форм; Кінець русофільства! До проблеми періодізації карпаторусинськой літературы другой половины 19. ст.; Неізвістні кириличні уббіжникы Андрія Бачіньского; Плаве кача по Тисині… перша світова война у карпаторусиньскім пісеннім фолклорі; Іван Кізак і проблема оціненя еволуції карпаторусиньской літературы другой половины XIX.  зачаток XX столітя: упадок русофілства, стаґнація «мадяронства» ці крішталізація русинства?; Незнамый сценарій русиньского бетлегема із села Ставне на Підкарпатьскій Руси і ёго одповідник із села Великый Липник на Пряшівскій Руси і десяткы далшых.

Валерій Падяк як шпеціаліста в области русиньской літературы єй ай членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска, де ся в сучасности актівізує з молодым колеґом Мґр. Міхалом Павлічом, ПгД., главнї на приправі і выданю антолоґії русиньской літературы. Самособов, слїдує ай продукцію сучасных русиньскых авторів, пише рецензії і штудії на выданы публікації красной літературы, з котрыма наслїдно выступать, главнї на семінарах карпаторусиністікы.

В сучасности В. Падяк робить на приправі далшого высокошкольского учебника, котрый планує выдати під назвов: Історія русиньской поезії і прозы. Як конштатує В. Падяк, тым бы были забезпечены скоро вшыткы штудійны дісціпліны (повинны ай выберовы) в рамках штудія русиньской літературы.

Робота высокошкольского педаґоґа і научного працовника – то є ай рїшаня научных проєктів і здобываня на них ґрантів. Валерій Падяк є як главным рїшытелём, так ай сполурїшытелём научных проєктів в рамках научных аґентур КЕҐА, Аґентуры про штруктуралны фонды Европской унії Міністерства школства СР, Фонду на підпору културы народностных меншын і др.

До того часу Інштітут русиньского языка і културы має акредітованый лем єден штудійный проґрам – учітельскый штудійный проґрам (бакаларьскый і маґістерьскый ступінь) русиньскый язык і література в комбінації предметів. Будеме ся надїяти, же професіоналный поступ доц. Валерія Падяка, к. н. дасть Інштітуту можность при новій акредітації, котра ся зачне приправлёвати од того акдемічного рока, нарихтовати далшый штудійный проґрам – русиньскый язык і култура, о котрый сьме зазнаменали в послїднїх роках векшый інтерес, як о дотеперїшнїй – учітельскый.

Доцентови Валеріёви Падякови, к. н. – нашому колеґови жычіме много успіхів нелем в професіоналнім, але ай в особнім жывотї і тїшиме ся, же перед десятёма роками ся рїшыв прияти понуку робити в нашім колектіві на благо Русинів і карпаторусиністікы, до чого му жычіме много сил.

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.,

председкыня Сполу русиньскых писателїв Словеньска.

Марія Ґірова-Васькова: О нас, Русинах (укажка)

О нас, Русинах

Ці є така рука,
Ці є в світї сила,
Абы на колїна
Русина зложыла?

Не є і не буде
Покы лем світ буде,
Одправіку Русин
Жыв ту, й жыти буде!

Чудуй ся лем, світе,
Як ся прослявляє,
Співанку і слово
Світом розсїває.

Як соловей в лїсї
Щебоче, черькоче,
Своє родне гнїздо
Знищіти не хоче.

Хоць дїточкы ёго
Порозлїтали ся,
До гнїздонька свого
З ласков вертають ся.

Не хотять забыти
На своє родненьке:
Сово і обычай
Сердцю так близенькы.

На мамину руку,
Няньковы приказы,
На лїс зелененькый,
На прекрасны лазы.

На хлїбець предобрый
Паску святу, білу,
Во Великдень про нас
Дорогу і мілу.

Тїшме ся, співайме
Так, як сердце каже,
Своє родне, близке,
Взяти сі не дайме.

Няй сонїчко світить
Вшыткым нам єднако,
няй ненависть щезне
За море, далеко.

Вірны русиньскому
(Ку юбілею кодіфікації
русиньского языка.)

Русины, Русинкы,
Краяне, родаци,
Вірю, же не вшыткы
Сьте уже Словаци.

Днесь, кедь язык родный
З честёв величаме
І на своїх предків
З ласков споминаме.

Хочу высловити
Лем єдно желаня.
Вірны русиньскому
Будьте до сконаня!

Храньме наше слово,
храньме і співанку,
Традіції предків
Вплїтайме до вінку.

Перестаньме ся уж
За своє ганьбити.
Перестаньме з себе
Чудаків робити!

Бо каждый розумный
Чоловік на світї
Родне своє хранить,
Не дасть му згынути.

Ославляйме язык,
Материн, родненькый,
Ославляйме корїнь
Свій гордый, русиньскый!

Русинами будьме

Што може быти мілше,
Што може быти красше,
Кедь видиш книжкы, новинкы –
А в них слово родне.

Красне, слово русиньске,
Азбуков писане,
Од своїх родных предків
З ласков передане.

Храньме, не скалїчме,
Знищіти не дайме
Тото, што нам близке,
В сердцю утримайте.

Няй дїточкы нашы
Азбуцї розумлять,
Няй в своїх букварях
Русиньске находять.

Співанку веселу,
Байку, приповідку,
Стишок сердцю мілый
Ці розповідь мудру.

У выданях нашых
Лем мудрость ноходьме,
Сердцём, душов, тїлом
Русинами будьме!

О роднім краю

Краю родный, мілый,
Што з тебе зістало?
Лем лїс, деревина,
Та смутна спомина.

Де хыжа стояла,
Де росла і грушка,
Там земля зістала
Знищена і пуста.

Конарями вітор
Колыше, трепоче,
Ярочками смутно
Водічка гуркоче.

Як кебы хотїла
Слово прогварити,
Же на край свій родный
Не треба забыти.

На матїрь, на няня,
На вшытко родненьке,
Спів і слово наше
Сердцю так близеньке.

Пишме і співайме,
Радость роздавайме,
На наше русиньске
З ласков памятайме!

Бо лем хто у сердцї
На чутя худобный,
Забыти докаже
На кутик свій родный…

(Марія Ґірова-Васькова: Родне гнїздо, Пряшів:
Русин і Народны новинкы, 2008.)

Штефан Смолей: Співанкы спід Убочі (укажка)

Міла моя

Міла моя,
чом єсь ня зохабила.
Так глубоко
моє сердцe зранила.
Я ті вірив,
любив тебе єдину,
і так, міла,
без тебе не загыну.

Міла, зохабила-сь
мене самого.
Місто мене,
нашла-сь собі другого.
Міла моя,
дякую ті за любoв,
што єм ходив
так далеко за тобов.

Фалошніцё,
не загыну без тебе.
Найду собі
красше дївча од тебе.
З жалю будеш
сама скоро плакати,

як ты мене
будеш з другoв стрїчати.
Як єй буду
за рученьку водити.
Горї селом,
долов селом ходити.
А ты будеш,
фалошніцё, скламана,
твоє сердце
з жалю пукне до рана.

 

Ей, порадьте мі, люде

Ей, порадьте мі, люде,
Ці-м добрї зробила,
Же єм уж стала дївчіти,
Школу-м зохабила.

І хлопцї за мнов ходять,
Тїшу ся із того,
Уж єм сі нашла фраїра,
Посудьте якого.

Были сьме на забаві,
Не знав танцёвати,
Бояв ся за мою руку
Мене потримати.

Парібци і дївчата,
Зачали співати,
А він мене кликав домів,
Же уж хоче спати.

Ей, нашто же мі, боже,
Фраїра такого,
Стала-м собі выберати
Із хлопцїв другого.

А я свого фраїра
В танцю зохабила,
Втекла-м із забавы домів,
Як бы-м там не была.

Так ся моя забава
В тот вечур скінчіла,
Порадьте мі, добры люде,
Ці-м добрї зробила.

 

Полеть, пташку

Полеть, пташку, полеть,
Далеко за горы,
Однесь моє писмо
Мілій до коморы.

Повідж єй, же жыю,
Же на ню споминам,
О куртый час прийду,
Уж ся домів зберам.

Кедь буде лем сама,
Понагляй летїти,
Пташку, мусиш ся мі
Наскоро вернути.

Пташок довго летїв,
Далеко за горы.
Присїв на черешню,
Смотрив до коморы.

Міла у коморї
Не сама сидїла.
Другому хлопцёви
До очей смотрила.

Пташок дав єй писмо,
Што мілый написав,
Та на єй одповідь
На черешни чекав.

Міла одписала,
Же уж мать другого,
Уж не мусить іти,
Зайде ся без нёго.

Пташку было смутнї
Таку справу нести.
Знав, же го уж чекать,
Може, ани не спить.

Брате, зармучу тя,
Добрый камарате,
І моє серденько
Уж про тебе плаче.

(Штефан Смолей: Співанкы спід Убочі, Свідник: властне выданя, 2014.)

Позваня на презентацію книжкы Анатолій Кралицькый: Творы 12. 3. 2020 в СНМ – Музей русиньской културы, Пряшів

Анатолій Кралицькый (1835 – 1894) – быв писатель, публіціста, історик, етноґраф, монах ґреко-католицького Чіна св. Василія Великого, ігумен Мукачевского монастыря. Охабив за собов выше 400 творів. Своёв неконечно творчов енерґіёв, талентом писателя – романтика і усиловностёв літописця ся зарядив к найбівшым представителям карпаторусиньской літературы періоду возроджіня.
Книга выбраных творів автора, презентація якой буде в СНМ -МРК 12.3.2020 о 17:00, є в сучасности найкомплетнішов збірков ёго творчого наслідства- головно умелецькой прозы, але тыж перекладів, мемоарів, публіцістікы і етноґрафічных высклумів.

Anatolij Kralický (1835 – 1894) – bol spisovateľ, publicista, historik, etnograf, mních grécko-katolíckeho Rádu sv. Bazila Veľkého, igumen Mukačevského kláštora. Zanechal po sebe viac ako 400 literárnych diel. Svojou nekonečnou tvorivou energiou, talentom spisovateľa – romantika a usilovnosťou letopisca sa zaradil k najlepším predstaviteľom karpatorusínskej literatúry obdobia národného obrodenia.
Kniha vybraných diel autora, prezentácia ktorej bude v SNM – MRK 12.3.2020 o 17:00, je v súčasnosti najkompletnejšou zbierkou jeho tvorivého dediičstva – najmä umeleckej prózy, ale tiež prekladov, memoárov, publicistiky a etnografických výskumov.

Fotka SNM - Múzeum rusínskej kultúry v Prešove.

Книжка вышла з підпоров Фонду на підпору културы народностных меншын.

Михайло Гіряк: Лишка і Вовк (укажка)

Де было, там было, было то уж давно, іщі за краля Саса. То было за стародавных часів, іщі тамтот тыждень у середу, кедь іщі звірята говорили.
Была єдна Лишка, што ся блукала по селї, помеджі ґаздівскы землї, і стала на терник. Встряв ї терник до ножкы і пішла до єдного ґазды:
– Выймийте-ле мі тот терничок, выймийте.
Взяв ґазда і выняв. Пришла до другого ґазды:
– Сховайте мі тот терничок, сховайте.
Ґазда взяв, сховав. Та де го сховав, там го сховав, лем до стайнї на облак. Куркы рано злїтали, тай курка го дзёбла. Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте мі тот терничок, дайте.
– Та курка го дзёбла.
– Но та дайте мі за терничок курочку.
Рад-не-рад, ґазда мусив дати курку. Іде Лишка з тов курочков, іде, прийде до третёго ґазды.
– Сховайте мі тоту курочку даґде, сховайте.
Ґазда взяв тай сховав курочку меджі куркы на банты.
Курка была чуджа і куркы не были присвоєны, тай ся зачали меджі собов кусати. Кусали тоту курку, кусали, аж курка впала з бант меджі свинї до кучі, тай свинї курку
зожерли. Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте вы мі тоту курочку, дайте.
Рад-не-рад, ґазда дав намісто куркы паця. Лишка паця взяла і іде до четвертого ґазды.
– Ойте-ле мі тото пацятко даґде сховайте. І ґазда дав го меджі пацята до кучі. Паця было чудже, ку пацятам тамтым не было привыкнуте, тай ся зачали кусати і – кучу розвалили. Паця вышло на стайню, пішло помеджі худобу тай кінь го копнув і – забив паця. Та што теперь буде? Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте мі тото пацятко, дайте.

Wolf, Red, Fox, Animal, Wild, Forest, Nature, Dog
– Гм, таке дїло ся стало. Паця было чудже, пацята ся кусали і я го дала до стайнї, – гварить ґаздыня. – Кучу пацята розвалили, тай паця по стайни ходило а кінь копнув і – забив го.
– Но, та дайте мі за пацятко коня.
Взяла собі Лишка коня і веде го долов селом. Веде, веде, веде, а насеред села была корчма. А коло корчмы стояли санкы. Тай Лишка собі запрягла до санок коня і йде. Везе ся, везе, але пониже села біжыть Вовк. Пришов к Лишцї і гварить:
– Сестрічко-Лишочко, дай мі холем єдну лабку выложыти на тоты санкы. Я бы ся тыж хотїв повезти.
– А-а-а, братрчіку-Вовчіку, ты бы-сь мі їх поламав.
– А кедь поламлю, та ісправлю.
– Та уж лем там даґде вылож.
Ідуть, ідуть, ідуть, тай зась Вовк гварить.
– Лишочко-сестрічко, дай мі іщі єдну лабку выложыти на санкы.
– Ой, братчіку-Вовчіку, та то бы-сь мі поламав саночкы.
– Кедь поламлю, та ай справлю.
– Но та лем там уж дакус вылож.
Ідуть, ідуть, ідуть…
– А-а-а, сестрічко-Лишочко, дай мі іщі єдну задню лабку выложыти на санкы.
– Е, братчіку-Вовчіку, паламав бы ты, поламав…
– Е, кедь поламлю, та ай спралвю.
– Та лем там даґде вылож уж.
Ідуть далше і зась Вовк просить:
– Лишочко-сестрічко, дай мі іщі єдну лабку выложыти,
дай на санкы, дай.
– Е, братику-Вовчіку, ты бы-сь мі їх поламав дочіста.
– Кедь поламлю, та ай поправлю.
– Но та лем там даґде вылож.
І уж ся везуть обидвоє. А іщі ся му хвіст волїк, тай гварить:
– Сестрічко-Лишочко, дай мі іщі хвіст выложыти. Посмоть, як ся мі по болотї волочіть.
– А-а-а, братчіку-Вовчіку, а не поламлють ся мі саночкы?
– А, та кедь поламлю, поправлю.
– Та уж лем там даґде вылож.
Уж Вовк собі сів ку Лишцї, і ся везуть. Ідуть, ідуть, ідуть,
а санкы тріск, тріск. А Лишка гварить:
– Што то, Вовче?
– Та то орїх єм розкусив. Ідуть далше, ідуть, зась санкы – тріск, тріск, тріск.
– Што то, Вовче?
– Ой, та другый орїх єм розкусив.
– Та дай-ле мі єден.
– То быв послїднїй.
Ей, та ту тріск, там тріск і санкы ся поламали.
Ту Лишка Вовкови гварить:
– Знаш што, Вовче? Ідь ты до лїса а кріч так: „Крива ось, напросто ся теш!“
Вовк пішов до лїса, тай крічіть:
– Проста ось, накриво ся теш!
Вытесала ся – принїс. Справляють – недобра. Та гварить му зась:
– Ідь ты, Вовче, до лїса, а так кріч: „Крива ось, напросто ся теш!“
Вовк пішов до лїса, тай крічіть:
– Проста ось, накриво ся теш!
Вытесала ся ось – принїс. Справляють – недобра.
– Знаш ты што, Вовче? Ты побудь ту коло коня, а я піду до лїса.
Вовк зістав коло коня, а Лишка пішла до лїса і крічіть:
– Крива ось, напросто ся теш!
Вытесала ся ось, вытесала. А закля Лишка пішла крічати, Вовк взяв коня, здер го а до скоры напхав соломы і коликами попідперав. Не стиг коня зожерти, бо Лишку уж было видно з лїса приходити, та го затяг до яругы.
Лишка прибігла, посправляли санкы і крічіть на коня:
– Бё!

Alert, Fox, Resting, Staring, Wildlife, Wolf
Не йде. Втяла коня – упав. Ходить она коло коня, ходить, а Вовк за тот час іщі веце выголоднїв. Тай ідуть напішо. Місячок світить, а Вовк быв уж барз голоден, тай Лишцї гварить:
– Ёй, Лишочко-сестрічко, якый я голоден!
А Лишка нашла студенку, до котрой місяць світив, і Вовкови повідать:
– Знаш ты што, Вовче? Кедь ты такый голоден, та похлепч тоту воду а на сподї є грудка сыра, та ї зъїш.
Вовк зачав хлептати воду а Лишка за тот час нашла шпунт, тай му ним заткала зад. Вовк выхлептав вшытку воду – сыра ниґде. Але Лишка – сыта, бо скору з коня зъїла. Пішли они на друге село, а там свадьба. Музиканты грають, парібци співають. Тай Лишка повідать:
– Знаш ты што, Вовче? Подьме мы на свадьбу.
– Та подьме.
– Та ты ідь до хыжы, сховай са під стіл, а як упаде кість даяка і даякый фалат хлїба, та зъїш. А я піду до коморы.
Тай Лишка пішла до коморы, а Вовк пішов до хыжы. В коморї вшеліячіна была. Лишка ся напила палїнкы, потім ся наїла мняса і колачків вшеліякой сорты. А Вовк під столом чекать і ніч там не было. Сидить, тай собі думать:
„Што теперь робити?“ І выйде спід стола. Але парібци там танцёвали і котрыйська копнув до нёго. Шпунт із вовка выскочів – вода ся вылляла. Ледва Вовк на двір вышов, а Лишка уж там.
– Та як, Вовче?
– А-а-а, знаш як? Ніч єм не зожер, і міцно єм голоден.
Як єм ішов назад, парібци танцёвали і копнув до ня єден, а шпунт з ня выскочів, вода ся з ня вылляла. Уж єм не годен дале іти, бо такый єм голоден, як пес.
Тай ідуть дале. Місячок світить. Смотрять они, а коло церькви пасуть ся конї. Тай гварить Лишка:
– Знаш ты што, Вовче? Подьме, єдного коня забєме та го зъїме.
Пришли ку конёви і думають, як го забити:
– Та знаш ты, Вовче, што? Я твій хвіст привяжу ку кобылиному хвостови, а я ї поїмам за нїдзґрї і забєме мы кобылу.
Лишка привязала до кобылиного хвоста Вовків хвіст, а она кобылу поїмала за нїдзґрї. Ту кобыла ся сполошала, страшно зачала скакати. Лишку одшмарила і зачала втїкати, а з Вовком раз по кобылї, раз по земли, бо хвіст быв привязаный барз добрї, та не годен быв ся спустити.
Ледва ся Вовк одвязав од хвоста. Лишка крічіть:
– Гамуй, Боре! Гамуй, Боре!
– Як же я мам гамовати, кедь ся землї не мож дотыкати?
– Я уж дале іти не годен, бо я уж барз голоден і слабый, і збитый.
– Та знаш ты што, Вовче? Кедь єсь такый голоден, та подьме до Сафатовой долины, а я мам там лищата, та ті єдно дам, та го зъїш.
– Но та добрї.
А Лишка собі сїла на Вовка і він ї несе. Як уж были близко Лищиной норы, Лишка з Вовка скочіла і шуп до норы.
А він ї хоп за лабку. Ту Лишка скрічала:
– Хвала богу, же за корїнь, а не за ногу, хвала богу, за корїнь, не за ногу!
А Вовк подумав, же справды за корїнь, не за ногу тримать, тай лабу ї пустив. А Лишка пішла до норы і доднесь
світом шпекулує.

Михайло Гиряк (ед.): „В сїмдесятій семій країнї“– Карпаторусиньскы приповідкы / „Іn the Seventy Seventh Kingdom“ – Carpatho-Rusyn Folktales, New York: Carpatho-Rusyn Reseаrсh Center, с. 2 –12.

Нова книжка Штефана Смолея – Тяжкый жывот

Была выдана нова книжка Штефана Смолея з назвов Тяжый жывот. Автор є знамый як писатель, котрый ся занимать русиньскым селом, жывотом і долёв простых русиньскых жытелїв.

В предложенім рукописї Тяжкый жывот ся автор зосереджує на главного героя Василя Калину, котрый є выкресленый на основі розлічных подїй і скушеностей у ёго жывотї – особного і світового характеру – ці уж із хворотов матери, Другов світовов войнов або ласков. Прозаічны тексты суть в меншій мірї доповнены поезіёв. Книжку мож рекомендовати чітателям як цїнну і шпецфічну публікацію до розрастаючой ся сучасной русиньской літературы на Словакії.

Книжку выдала Академія русиньской културы в СР в роцї 2019.

проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.: В сімдесятій семій країнї – Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

В сімдесятій семій країнї

(Презентація русиньско-анґліцькой книгы приповідок фолклорісты Михайла Гиряка: В сімдесятій семій країнї / In the Seventy-Seventh Kingdom, юн 2016 у СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові)

В роцї 2016 вышла книжка русиньскых приповідок При єй презентації выступила окрім іншых ай проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.(Катедры етнолоґії і музеолоґії Філозофічной Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі). Уводиме пару думок з єй выступу.

„Народны приповідкы Русинів выбраны із богатства їх народной словесности мають красу, поетіку і автентічность, дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі різныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір…‟

Єдночасно на конець зажелала успішну путь выданых приповідок ку чітателям­Русинам, але і предствителями іншых народів світа. Директорка музею О. Ґлосікова, сконштатовала, же презентація книжкы ся може робити розлічным спобом, але мы то зробиме заспіванём піснї На многая і благая лїта, што ся і стало, кедь вшыткы повставали і заспівали тоту співанку, Русинам так близку. По офіціалных выступах мож было презентовану книжку і купити. На кінцю публікації є „Слово о книжцї‟, де ся, окрем іншого, пише: „… Вітайте у світї карпаторусиньскых народных приповідок! Чітайте їх і няй вам приносять потїшіня.‟ Вірю, же книжка принесе потїшіня про малых і великых чітателїв, і наісто мож повісти, же ся стане і вызначным збогачінём русиньской літературы.

Read more

1 2