Недїльны віршы: Миколай Ксеняк
ЛЇТАЛИ ІСКРЫ
Предкы вросли до землї,
Но уж требало обороняти
Ролї, домы, поляны,
В лїсї тайны стежкы
І быстры бережкы
Перед злодїём, насилником,
Бранити жывот, правду,
Зуроднены ланы
Около Ондавы,
Лабірця, Попраду,
Броды розводненой Тісы…
І в боёвых схватках
Шаблї часто выкресали іскры;
Ту часто текла кров
До землї родной
І мішала ся з водов,
Ту часто плакали мамы.
Божейкали бабкы
За боёвниками
З оддїлу князя Лаборця,
За павшыма
Войводы Корятовіча Федора…
Ту меджі горами
Сплынув їх теп сердця
З чудеснов квітков смерека,
Ту порозуміли клопканю дятла,
Кедь пасли худобу на лазах,
Ту спевнёвали драгы, стежкы
При збераню яфыр, терків;
Ту в деревяных хыжах
На вечурках при куделї,
При бзучачім веретенї
Зась ожыла приповідка
О злых бабах-стріґах,
О чортови рогатім,
Як зась і зась ся покушав
На хрест роспяти Ісуса;
Ту паробок при лампах клїпкачіх
Першыраз ословив свою выволену,
Же пояти бы єй рачів
За манжелку…
Так боязливо їй назначів…
А она му сміло одповіла –
Міцнїше му руку стисла
І до танця го пояла.
Боже, якы то подобы мала
Чіста ласка!
Ту і в трїскучіх морозах
Співали на ледяных мостах
І цвіли квіткы ласкы,
Тогды – хоць навалила зима
Білы горы снїгу,
Дотримовали звык-парады,
І по селї зо співами
Возили свадьбяны малёваны касты,
І понукали палїнку, колачі,
Зо шкварками пагачі;
Понуку Карпат прияли, вросли,
І – як сонце,
Кідь ся по небі двигать,
Ёго міць могутнїє,
росне,
Звекшує свою силу,
Наберать інтензіту
І ёго лучі ся шырять
По долинах і яскынях,
Проникають через щербины
До темной закутины
І поступно світ
Змінять на світлый.