Укажкы з творчости: Елена Хомова-Грінёва

Душа поета

 

Душа поета

не дриме, не спить.

Душа поета –

то не мед і сіль.

Душа поета –

тїшыть ся, творить.

Душу поета

ранить кривда, грїх.

Душа поета –

то мелодія і дзвін.

Душа поета –

то жаль і сміх.

Душа поета

пише і любить.

Душа поета так

вылята на папірь.

 

Народжіня мого сынка

(Присвячене моїм трём сынам.)

 

З мягкого годвабу,

з крішталю білого

вышлю кошулько

синочка свого.

 

Поцїлую чело,

поплекам, притулю,

за тот прекрасный дар

Богу дякую.

 

Отворю му дверї

до сердечка свого,

няй остане в нїм,

аж до скону мого.

 

Нашы співаночкы

выспівам му радо,

як буде усинав

в колысочцї рано.

 

Росний, сынку, росний

людём на потїху,

няй з тебе выросне

Русин нам великый.

 

Перетекло велё воды,

мати постарїла,

благодать Господю

тобі выпросила.

 

Выбране з книжкы Елены Хомовой-Грінёвой Уяцькыма дражками, 2020

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Дзвін

 

Дзонь-дзінь-дзінь

Дзвонить дзвін

Несе голос під небесны

хмары

 

Бім-бом-бім

Сердце в нїм

На желїзнім тронї

царить

 

Дзонь-дзінь-дзінь

старый дзвін

колыша ся на высокій

турнї

 

Бім-бом-бому

з поля, з дому

вшыткаы кліче

до вечурнї

 

Ку Ісускови

 

Ісуску міленькый, што значіть постити?

Ці то значіть рано, вечур ся молити?

Я єм мала дїтиночка,

обертам на Тебе свої очка.

 

Ці то значіть мамочку обняти,

нянїчка слухати?

Як ся треба ку братови односити?

Ці то значіть любого не бити?

 

Зо сестров зо вшыткым ся дїлити?

А што бабка моя найдорогша?

Погласкам єй стары рукы, сивеньке волося

Дїдка піду навщівити, сяду на колїна

 

Як іщі, Ісусе, молить ся дїтина?

Буду квіток обходити, жебы не ставати

Бы ся вшыткы могли ёго красї радовати

Рыбку шмарю назад з берега до воды!

 

Няй сі плавать…

Повідають, же не треба быти гордым

Неслобідно ани завистливо жыти

Ці так треба, Ісусе, постити?

 

Послухам пташеня, як сі зрана співать

Отворю серденько, няй ся му усмівать

Што іщі мі треба, Ісусе, робити?

Я щі лем дїтина, я знам лем любити…

 

Выбране з книжкы Людмілы Шандаловой, Напю ся водічкы, 2020

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Нїт правды

 

Позначеный крестами,

іде помалы сходами

служыти другым

в імя Всевышнёго

над нами.

Роззвучаны дзвоны селом

до небес несуть новину.

Стихли люде,

чують в сердцях

правды голос,

дале жыти

не мають силу.

Охабла віра,

не змінять зло,

кривды, грїхы світа.

Плаче душа, не зможе ніч,

остала їм надїя

тихо нести крест

на своїх плечах.

 

Осїнны дары

 

Стою під стромом,

натягну руку за ябком,

мы не в раю,

я не Ева,

ты не Адам,

не звіл мене гад,

в душі чую

солодкый смак.

Зажену голод.

Оторгну, погласкам,

окоштую тот

осїннїй Божый дар.

 

Выбране з книжкы Елены Хомовой-Грінёвой Уяцькыма дражками, 2020

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Ангеличку мій

 

Ангеличку, стражничку,

хочу тя молити,

возьмий ня за ручкы,

вказуй мі, де іти.

 

Ангеле любенькый,

я іщі маленька,

напрям ня на дражку,

бо она узенька.

 

Може ся скрутити

до недоброй страны.

Не дай мі зблудити,

ангеле мій. Амінь.

 

Бы-м ся не бояла

 

О, Маріє, мати міла,

душічка мі звеселїла —

я молитву денно щіру

давам Тобі на офіру.

 

Ангелы преславно поють,

благам Тебе, матїрь мою,

на охрану зошлий – дай мі —

єдного із крылочками.

 

Із небесіх мій ангелик

буде при мі – при постели.

Рано, вечур… бы-м я, мала,

нічого ся не бояла.

 

Выбране з книжкы Людмілы Шандаловой, Напю ся водічкы, 2020

Недїльны віршы: Юрко Харитун

Колись і так

Не од плуга
на челї борозды
Од думок зморщкы
Не од доджів
змокнута тварь
Слызы од жалїв
течуть як потік
через хотарь
Не жыю лем у снах
Правда колись і в моїх віршах

Жажда

Прийдеш
Зістань до рана
І не май страх
Лем твої груди
рімами будуть
у моїх віршах
Жажду загасиме водов
Жалї не треба
поможе любов
Ты не хотїла прийти
Рано сиджу під стрїхов
Пю чорный кавей гірькый

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Під місячком

Пастырь їх заганять
із темной лучіны –
овечкы біленькы
світелка невинны

Попасать, вера їх
достойно з высоты
аж душа знїміла
з красоты – цливоты

На дражку джмурькають
скручену узенько
де мілый на краю
нукать мі серденько

Дві звізды близіцко
яснїшы од другых
притулны суть личком
збляднутым од тугы

 

В огнї

Поломінь белавый
над тїлом з ясіня
в языкох зведавых
бісїду почінать

О тім што выдав день –
же любов за думков
кладе ся на огень
з каждіцкым деревком

Поломінь белавый
мазурку підскочів
сповідї болячі
спалює спред очі

Стровить дня непокій
стоптать го аж на днї
а покы затихне –
душі є приємнї

Недїльны віршы: Миколай Ксеняк

ПОНУКА ПРЕДКАМ

Карпатьскы драгы, стежкы,

Давно вас до землї врїзали возы,

Копыта худобы,

Предків босы ногы,

І хоць тоты рокы

Одлетїли додалека,

Вы і днеська

Споминате часто,

Як по вашых хырбетах

Пришли нашы предкы

До просторів карпатьскых

І як перед тісячрочами

Під їх копытами

Земля дудонїла,

Драга ся кудлила,

І як під вагов возів

Ся брод камяный горбив,

Пінила ся чіста вода,

Де худоба проходила,

І як тогды нечеканї

Нашых предків

Голос з высот небесных

Омамив і міло

Ся їм пригварив:

Понукнув їм істоту

Свої богатства, красоту –

Про день днешнїй

І про день будучій,

Понукнув їм горы-долы.

Не на коротке годованя,

Но на довге пробываня­,

Аж до сконаня.

 

ЗРОСТАНЯ

Без выїднавань тяжкых

Предкове прияли

Понукы карпатьскы

І на знак зарукы

Стисли собі рукы.

Обіцяне поістила,

Про істоту спечатила

Трёма келишками

Перлиста палїнка.

Так предкове поступно

Глубко і густо

Запустили корїня

До карпатьской землї,

Де їх лава грїла.

Запустили певно, туго,

Кедь орали ролї плугом,

В часї косьбы,

При вязаню снопів,

При саджіню стромків,

На цінтерю при копаню ямы

Небіжчікам молодым і старым;

Прияли, бо хотїли спробовати

Высоту над Бескідом одміряти,

Звізды над Карпатами зраховати

І в жрідлах глубку одгадати;

Їх душа просила

Выслухати завываня вітра,

Голосы піщалок

Пастыря, пастушкы

Спід Пукнутой скалы;

Шуміня трав полян;

Зведавость їх гнала

Спознати медвідя –

Краля простору і звірят,

І хотїли спробовати

Ці ся про юнака Бескіда

Не найде красна, мудра

Кралёвна-невіста.

Недїльны віршы: Юрко Харитун

НЕ МАЙТЕ СТРАХ

На сердцю
отварям дверцї
Летьте, віршы мої,
лїпше буде

меджі людми
В моїй душі
може тїсно
Коли видите

лїтати голубів
Не майте страх з орлів
одлетять коли учують

ваш спів

ДОРОГА ДО ПОРОГА

Цїлу ніч по стрїсї
бубновали доджі
І громы били
як молотками ковалї
як копытами гачуры
Гучали потічкы
стїкаючі до рїкы
Перед нами преграда-гать
без човна і весел не можу
вернути ся назад?
Лїсами пішник не видно
і ногы болять
Боже, за Пеґаса дякую тобі
Сиджу на порозї під стрїхов
Так добрї менї

Богатство

Тот богатый
хто сердце має
і хоче любов роздавати
Може і босый ходити
і кешенї порожнї мати
буде бoгатый

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Осїннє листя

Обзрїв ся місяць спід хмары білой
за дубом на меджі
В конарёх листя од смутку млїло,
падало помеджі…

В жовтавім доджу до травы близкой
і вітор помагав
понїс го як дїтя аж до колыскы
бы му там тихо грав

На гуслї, на басу до темпа осени
як гудак без мена
Любов є заклята в шепотї фаребнім…
Невыповіджена

Над раном 

Розбрыскує ся іщі лем
Дряпать ся помалы
з темноты новый день –
звізды уж заспали

Над лїсом поблїдло
сфарбило зорями
Зросене зеркало
лежыть над полями

Летить птах воздухом
крылами поздравив
Дві серденька тихо
як серны у траві

Розбрыскує ся іщі лем
Дряпать ся помалы
з темноты новый день…
Звізды уж застали

 

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Елена Хомова- Грінёва

Порядок

Пограбaм листя в осени
попадане по траві
остали голы стромы
зоблечены із шматяа
під пахузов зо загородкы
однесу плоды лїта з двора,
непорядок і смітя.

 

Вечур (день помершых-памятка)

Одрїкам молитву вечур
за душы котры Господь взяв,
они як неонове світло
споза облачка світять дале нам.
Видиме запалену свічку,
горить поломінь, він не згыне,
роздумую што прийде і чекать нас.

 

Душа поета

Душа поета
не дримле, не спить.

Душа поета –
то мед і сіль.

Душа поета
мінить ся, творить.

Душу поета
зранить кривда, грїх.

Душа поета –
то жаль і сміх.

Душа поета
пише і любить.

Душа поета –
то мелодія і язык.

Душа поета
так выллята на папірь.

1 2 3 5