Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Вечур

Над полём зтемнїло
затихло ку ночі
кряче птах неміло
день є уж без моцї

І воздух схолодив
хвіє ся одразу
Дзвін з турнї без сходів
дав голос образу

Перинов Господнёв
земля ся прикрыла
з надїї… а до нёй
старости завила

Осїнь

Чвірінкать на дубі
під небом голубым
пташок із осени

Листочок мідяный
велё їх спаданых
строму нехосенных

Оджыли през лїто
молодость зо світом
дали му надїю

Летить сі чорный птах
осїнь є допита
ани ся не смію…

Недїльны віршы: Юрко Харитун

Обертам ся до тебе
Наш край
про мене рай
Як мати любить дїтину
І я так нашу долину
Долина про мене
мати і дїтина
Любов на цїле жытя
Як сонячніця
обертать ся до сонця
Так і моє сердце до тебе
долино моя

 

Правда така

Любов під стрїхов
была потїхов
нелем у снах
Любов потїхов
буде і в моїх віршах
Любов не знає меджї
Не робить плоты навколо
Правда така
потїхов буде
на цїле жытя

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Плоды осени

Листочкы зо стромів
падають на копы,
зелены конарї
оставають голы.

Новину нам несе
вітрик з тамтой страны,
же сїдають молгы
зрана на хотарї.

Морозик коштує
на крячку свербогузкы,
білїє ся травка
в гаю і на лучцї.

Зо стромів у садї
плоды позбераны,
яблочка і грушкы
до кошычків даны.

В пивніцї ся сміють
червены яблочка,
дївчатам ся до них
руменїють личка.

Тверды грушкы змнякли,
уж і пожовтїли,
жебы собі дївкы
взяли, смачнї зьїли.

 

Недїля

Ты моя недїлё,
ты моя істота.
Сонїчко на небі,
животодарна вода.

Ты квітка в розпуку,
пахота лїтнїх трав,
невіста в білім шлаєрї,
моя недїля,
ты свято свят.

Недїльны віршы: Вєра Горїшня

Слово к слову

Мої знамы так говорять,
же роботы не мам дома.
Кебы я ю дома мала,
віршикы бы-м не писала.

Я сі з того ніч не роблю,
мам пасію – рімы творю.
Оддых ся просить на часы,
но я нелем хлїбом жыва,
але ай із слова красы.

Вечерами сїдам к столу,
складам сі слово ку слову.
Не знавши, як іде час,
народить ся віршик зась.

Каждый день

Пестрый є каждый наш день,
природа нам робить план.
Днеська сьме ся наробили,
бандуркы сьме посадили.

Зорати сьме перше дали,
пак ся з буряном бабрали.
Потім ямкы выкопали
і бандуркы повкладали.

Добрї з глинов сьме закрыли,
жебы нам ключкы пустили.
Кедь ся з яри потрапиме,
у зимі ся насытиме.

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Осїнь
Розпалене лїто одышло
Одлетїли далеко то теплой чужины птахы
Як молодіця, кедь перезлече білы свадьбяны лахы
до фаребного кроя
І лїсы інакше ся строять
Стромы надале як вояци
гордо стоять на своїм пляци
Лем уніформы зелены
вымінили за жовты мідяны, червены…
Баревне листя шумить, трепоче,
переблискує на сонці
І кедь не хоче
Іщі ся тїшать мої очі, покы начісто
впаде на землю послїдный листок
Сонце посмутнїло
Не грїє старов силов
Джмуркать на нас отупно, просто…
Зато вітер частїшым гостём –
розколисав конаря стромів
Дїти утїкають зо школы домів
з ташками на плечах ку своїй мамі
Забыли на чляпканя в банюрї
Яка міла в дїтячій натурї
безстаростность і бажіня за новотами
Вшытко спомалює
Молга ся біло перевалює
понад долины зрана
Груда на поли чорна, зорана
недавно жывила жыто
Скоро перешло лїто…
Холодный доджик ситить
Звістує – треба ся приправити
Квапля за кваплёв з даху квапкать
В садї червены запалены ябка
ся просять – возьте нас! І мы на шорї!
Мама знову розпалює дров, у пеці горить
Напече колач а вшытко пахне моїм краём
Материньскым сердцём
То любов з нима
Дораз наступить зима

Недїльны віршы: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Лїто красне

Одлетїло,

злате листя

шелестїло.

 

Там вылїзли

з дїркы хыжкы

сивогрудкы,

гостї мышкы.

 

Прикрали ся

аж із горы,

попід землю

роблять узкы

корідоры.

 

Може мають

і причіну

орїх найти

під ліщіну.

 

Уж глядають

попід лїскы

златожовты

уж орїїшкы.

 

З синёй хмаркы

доджік брыскать

а під землю

понагляла

мышкы-грызка.

 

х х х

 

Затихла у гаю

весела співанка

та і посмутнїла

восени полянка.

 

В гаю полїтує

уж бабине лїто,

не виють віночкы

дїточкы із квіток.

 

Не погостить лїто

із златым колачом,

бо осїнь одлїтать

із великым плачом.

 

х х х

 

Не раз дїти на полянцї

гаданку гадають

чом же дзвінкы на ялинцї

не зацеленґають.

 

А зелены красотинкы

не можеме рвати,

лем прилетить вітор з горы

шішкы колысати.

 

Хоць глядаме не найдеме

скрытый домик-дїрку

а на стромі вісить смачне

їдло про вовірку.

 

Недїльны віршы: Юрко Харитун

Невіра
Невіра
як в плотї дїра
Хто хоче там войде
Краде як за білого дня
Невіра
на душі дїра
Можеш її лїпити
Сычіть як кобра
Невіра страшка

Фарбы дугы
Не знаю чом
тебе так любили мотылї
Може думали же квітка
што цвине в яри
Сідали на плечі твої
на якых маєш фарбы дугы дотеперь
што світять і в ночі

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Стрїча

Вийду вонка,
холод затрясе душу,
доджік обмыє
росов тїло.

Рыбарь розшмарив
сїтї по морю,
на кроснах ткачка
тче покровець
в теплім домі.

Мокра стежка
вітать ня.
Іду на стрїчу людём
сердце бє мі в грудёх
сам себе ся прошу:
Як буде?
Негодный я слуга.

 

Одышли люде

Одышли люде з нашых сел,
спустли стары домы,
мій хрест, што стоїть
над селом,
є нїмый свідок тому.

Не взяли ніч зо собов,
вшытко ту остало.
Мамина реч,
давны звыкы,
віра й Боже слово.

Недїльны віршы: Вєра Горїшня

Подобность чісто нагодна
У нас днесь мало так быти,
зерно ся мало дїлити.
Вшыткы ся ту посходжали,
зерно домів брати мали.

Скоро каждый предповідав,
же то буде велика звада.
Ани довго не тримало
а уж ся то ай зачало.

Скочіли собі до речі,
зерно є важна річ преці.
Настала ту рядна звада,
о зерно ся каждый вадить.

Дакотры ся призерали
а добрї ся забавляли.
Хто мав розум – тихо быв,
головов лем покрутив.

Настали ту часы такы,
же дакотры суть лахваты.
Хоць мають дость вшыткого,
фурт хцуть частку другого.

 

Навщівив ня пташок
В тот день єм барз шатовала,
бо-м прятати дома мала.
Кедь єм домів приходила,
нараз єм аж выскочіла.

Застала єм на краёчку,
зачула єм мышочку.
Што, ці ся мі лем приснило?
Жебы ту мышиско жыло?

Де ся в мене мышка взяла,
в домі нїґда не бывала.
А так стою як тот совп
і слухам мышачій звук.

Перейду я на веранду
а там віджу таку сранду:
малый пташок днука влетїв,
но назад вон не одлетїв.

Сеґінятко ся трепало,
до зацлон ся замотало.
Но як я го увідїла,
помочі єм му хотїла.

А так тихо, опатернї,
хопила-м го до рук ємнї.
Не бій ся пташку маленькый,
ты єсь такый твор міленькый.

Крылцята сі понатягуй,
леть, і людей обвеселюй.
Своїм співом щебетавым,
потїш людей, што суть самы.

Леть сі пташку, де хцеш, ідь,
у тот красный, шырый світ.
Добре чутя-м з того мала,
же-м пташкови спомагала.

 

Коцурик
Быв раз єден концур малый,
парадёшом го назвали.
Од маленька позор давав,
жебы кожух не подрапав.

Ушка собі лабков чістив,
жебы сі быв цалком істый,
же є коцур найкраснїшый,
про мачічкы найчістїшый.

Быв то коцур парадник,
од мала мав такый звык.
Што на то, дїти гварите?
Ай вы ся так парадите?

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Лишка

Лабками у мокрій траві
за домом на бережку
стояла молода лишка
Міцно, гордо
В арджавім хвостї ховала таёмность
в блищачіх очах зведавость

Стрїтла ся з чловеком
Предовго смотрила

Ани ся не гла
Бранила своє
місце під сонцём
Є мі подобна

 

Дім

В меандрї потока
на  чістім пляцу
під небеснов стрїхов
выріс новый дім

Як земне насїня
запустив корїня
нассав шум дубів
лучну пахоту
і джавот пташенят

Гнїздочко людьске…

О найменшу лелію
постарано

Уж лем поливати
до ласкы

1 2 3 4