Літературный конкурз Марії Мальцовской 2020, 1. місто: Мірослав Жолобаніч

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020, тексты Мірослава Жолобаніча – 1. місце.

 

Муза

Прияв єм рїшіня, же напишу гумореску. Таку, котра бы была актуална, занимала бы ся проблемами сучасной добы а самособов, жебы была смішна а потїшыла чітателїв.

Приятелї мі говорили, же то про мене не буде проблем, а кедь ня копне муза, піде вшытко як по маслї.

Приправив єм собі папірь перо і окулярї а повный ентузіазму, цїлый натїшеный сїдам собі за стіл.

– Добрї, але як зачати, – бісїдую собі в духу – яку тему хочеш рїшыти?

– Ай, яй, уже є ту першый проблем. Не можу собі помочі, але вызерать то так, же без музы то не піде.

– Почекам, тадь часу маю аж–аж а зохаблю ся тов музов ай копнути. Тілько вытримам.

– Де лем тота муза може чоловіка копнути? – роздумую. Яков силов може копати? Слабо, силно?

Подля мене, чім силнїше, тым лїпше.

А што, кедь ня то буде болїти?

Кедь ня копне до головы, може то цїлком нарушити мої думкы, може способити хаос в голові.

Як буду потім годен писати?

Што, кедь ня копне до задніцї, не буде то про мене понижуюче?

Што остатнї части тїла, не говорю уже о тых інтімных. Говорить ся, же музы суть невыспитателны.

Такы вопросы ся мі громадили в голові, єден за другым, аж єм зачав о собі похыбовати.

– Дай собі каву, наіснї ті поможе, – гварю сі – пізнїше дашто выдумаш.

Досправды, кава мі зробила цїлком добрї, аж так, же єм сугласив сам із собов, же муза ня може копнути де лем хоче, а з інтензітов яков лем хоче. Няй є то чім скорїше.

Інтімну часть свого тїла сі буду хранити руков, а другов буду писати.

– Іщі щастя, же маю дві рукы, – говорю сі.

Рукы єм собі положыв на справны місця а чекам.

– Подь гев, музо, чім скорше! – говорю цїлый натїшеный.

Чекам, чекам а ніч, Муза не приходить.

– Як довго треба чекати на музу? Найде собі про мене час? – суставнї роздумую.

Чеканя на музу єм собі меджітым спестрив рогликом з маслом і теплым чаём.

– Кады може прийти тота муза? Облаком, дверями? Буду єй чути, кедь прийде? Дасть мі даяке знаміня? А што кедь буде бісїдовати чуджім языком, буду єй розуміти? – вопрос за вопросом ся мі тискать до головы.

– Выбрав єм собі добре місце на писаня? Што кедь ня глядать даґде по бітї? Піду єй поглядати.

Цїлый безрадный єм зачав ходити по бітї, з ізбы до ізбы. Обзерам ся, фурт ніч. Думам, же ся мі не посмівкує даґде за хыребтом. Зашов єм ай до кухнї, а ту єм собі усвідомив, же є час на обід. Зогрїв єм сі їдло, скоро го до себе наметав а про істоту єм собі уварив повну термоску кавы, жебы–м ся не стримовав, при писаню.

Біжу на своє місце, сїдам собі за стіл а чекам. По добрім обідї (варила жена) зачало на ня приходити спаня, я тому говорю „постґастрална деменція‟.

Але, хвала Богу, кава з термоскы помогла.

Усвідомив єм собі, же то так дале не піде.

– Уже дость того чеканя, спробуй писати ай без музы! – повів єм собі. Напиш холем пару рядків а потім увидиш як далше.

Чудуй ся світе, до головы ся мі зараз зачали горнути думкы єдна за другов аж так, же єм не стигав писати.

Тогды єм тому порозумів. Не треба чекати на музы. Музы жыють в нас, в нашій голові. Прийдуть тогды, кедь будеме хосновати наш розум, нашы чутя.

– Не мушу уже чекати на музу, можу писати ай без нёй, – зрадовав єм ся.

Розъяснило ся мі ай тото, же музы прийдуть аж тогды, кедь наш розум, нашы чутя і нашы змыслы підпориме своёв роботов, своёв снагов. Зараз єм увідїв музы всягды коло себе, в людёх, в природї…

Зёйкнув єм од радости і допив каву. За короткый час єм завершыв писаня моёй першой гуморескы. Чекав єм довго, покы єм тому порозумів, але вірю, же при писаню далшых ся уже не буду так довго стримовати і трапити.

Уже знаю де перебывають музы.

Захранка

Быв єм зуфалый і перестрашеный, але голос в телефонї быв приємный, так єм ся надїяв, же мі поможе.

– Гало, є там захранка?

– Гей, з чім вам можу помочі?

– Прошу, кобы сьте загнали санїтку ід хворому чоловікови.

– Кілько років має хворый?

– Не знаю, зараз ся попозерам до ёго обчаньской леґітімації.

– Але быстро, бо не мам час. На лінцї маю далшы говоры. Будьте пресный а стручный. Мы ту не маєме час на довгы говоры. Ту не є жадна порадня.

– Самособов, уж то буде. Уж то маю. Хворый ся народив в тісяч девятьсто штиридцятім роцї.

– Я ся не прошу, коли ся народив, але кілько має років!

– Но то ся дасть легко выраховати…

– А што собі думаєте, же мы сьме ту даякый математічный устав, або што? Мы на захранцї не маєме час раховати вік хворых! Одповідайте преснї на вопросы, бо скончу говор.

– Добрї, добрї, хворый має вісемдесят років.

– На што ся поносує?

– Болить го голова а має высоку горячку. Лежыть в постели а є цїлый мокрый. Ай заголовок має цїлый мокрый.

– Загловок мі ту не споминайте, што я з тым мам. Кедь го болить голова, так то може быти ай обычайна міґрена.

– То не є міґрена. Є цїлый здушеный, трясе ся од зимы а болять го кости. Попросив ня, жебы-м вам зателефоновав.

– Як знаєте, же то не є міґрена? Небодай сьте доктор?

– Нї, нї, не єм доктор, я лем чекам з хворым на доктора.

– Кедь не сьте доктор, так хто потім сьте? Што там робите а як сьте ся ід хворому дістали?

– Є то нутне?

– Бізовнї. Што кедь сьте ся вламали до біту худакови пензістови а хочете го выкрасти! В такій сітуації мушу кликати поліцію. В днешнїй добі то не є ніч выняткове.

– Не клічте поліцію! Прошу! Я єм ёго внук а маю ай ключ од ёго біту. Каждый день му ношу обід, бо сам собі уж не бірує наварити.

– Так то вам можу і не мушу вірити. Ваше мено, чісло обчаньской леґітімації і вашу адресу сі прошу! Про істоту, кобы ся просили поліцайты.

– На што вам суть тоты інформації, тадь я не хворый!

– Вы ся о то не старайте. Мы собі подробнї записуєме факты, котры мусиме пізнїше уверейнёвати в штатістіках. Они суть барз потребны в нашій роботї. Перегляд мусить быти во вшыткім, знаєте кобы дашто…

– Добрї, добрї, вшытко вам надіктую. А коли прийде санїтка?

– Ёй, то ся начекаєте! Моменталнї маєме к діспозіції лем три санїткы. Остатнї суть попсуты. Кедь ід тому прирахую дас двадцять наголошеных пожадавок, так може дас о три годины.

– Слухайте, але хворый має высоку горячку а в ёго віку то уж не є сранда. Тадь то є неможне. Вашы речі вызерають як высміх!

– Што собі доволюєте, якый высміх! Ту не є жадный кабарет, а тото што говорю, не є сранда!

– Добрї, добрї, перебачте, але коли прийде санїтка?

– Уж раз єм вам говорила, же наскорїше так о три годины!

– Аж о три годины? Хворый може до тогды ай душу выпустити.

– Чом бы выпущав душу? Не звелічуйте, чоловіче, а не знервознюйте працуючіх людей.

– Я вас не хочу знервознёвати, лем ся чудую, же екзістує такый легковажный приступ ід чоловікови.

– Вы дякуйте щастливій долї, же сьте ся ід нам докликали а же сьме перебрали вашу просьбу уж ай з оглядом на покрочілый вік хворого.

– То мі хочете повісти, же покрочілый вік чоловіка є діскріміначным чінителём?

– Хто вам таке гварив? В основі нї, але лем в основі, кедь то хочете знати. Вшытко насвідчує тому, же про нас є взацнїшый чоловік, котрый має жывот перед собов, як чоловік, котрый уж має скоро вшытко за собов. Така є реалность в днешнїм світї а з тым ся уже не дасть ніч робити.

– Но тото! Я собі думам, же то не є так а же ся треба справовати подля моралного прінціпу.  Ту іде предсі о людьскый жывот! Вам ніч не говорить Гіппократова присяга?

– Яснї, яснї, справуєме ся і подля того, але лем даколи. Знаєте, жебы люде не повіли…

– Не маєте правду. Раз кликала моя сусїда санїтку ід вісемдесят пять рочному хворому, но а санїтка пришла до десять минут.

– До десять минут? Так то мусила быти нагода.

– То была реалность, не нагода!

– Я мушу знати лїпше як вы, ці то была нагода або нї, я ту роблю а знаю якы ту суть порядкы а не вы! Будь почекаєте на санїтку, або сі го лїчте сам, вы мудерлант єден!

– Добрї, не гнївайте ся уж.

– Але знаєте, інтересовало бы ня, што сьте наварили хворому на обід?

– Пирогы.

– Пирогы хворому? Страшне!

Прудко зложыла слухатко телефону. Моя надїя на скорый приход санїткы ся скоро розплынула…

Вышла третя часть афорізмів Мірослава Жолобаніча Хто ся сміє, є здравый (2019)

(Міро Жолобаніч: Хто ся сміє, є здравый; Сполок русиньскых писателїв, 2019)

     Мірови Жолобанічови вышла третя книжка афорізмів, котры суть доповнены властныма ілустраціями. Автор ся кресленом гумору венує уж довгы рокы, з ёго творчости были створены книжкы Хто ся сміє, є одважный (Сполок русиньскых писателїв, 2017) і Хто ся сміє, є мудрый (Сполок русиньскых писателїв, 2018). В сучасности так мож бісїдовати о Жолобанічовій трілоґії кресленого гумору.

     Мірослав Жолобаніч ся народив 13. 06. 1956, молоды рокы прожыв у Пчолинім. В сучасности жыє в Кошіцях. Підпоровательков і помічнічков у ёго залюбі ся стала ёго жена Марта, котра є професіёв учітелька. Вєдно выгодовали двоє дїтей – дївку Марту (абсолвентку Філозофічной факулты ПУ у Пряшові) і сына Мірослава, котрый, видить ся, здїдив по свoїм нянькови вытварный талент (в сучасности є докторандом на Высокій школї вытварных умень у Братїславі).

     Автор в рамках своёй творчости крітізує людьскы недоконалости і характеровы хыбы, в Хто ся сміє, є здравый ся находять і афорізмы з области людьского здоровя.

Автор: Мірослав Жолобаніч

Назва: Хто ся сміє, є здравый (2019)

Выдал: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2019

Чісло сторінок: 80 с.

Язык: русиньскый (азбука)

ISBN: 978-80-89746-05-7

 

Жолобаніч, Міро

Публікації

  • Хто ся сміє, є одважный (2017)
  • Хто ся сміє, є мудрый (2018)
  • Хто ся сміє, є здравый (2019)
  • Захранка (2021)

Жывотопис

Мірослав Жолобаніч ся народив 13. 06. 1956, молоды рокы прожыв у Пчолинім. В сучасности жыє в Кошіцях. Підпоровательков і помічнічков у ёго залюбі ся стала ёго жена Марта, котра є професіёв учітелька. Вєдно выгодовали двоє дїтей – дївку Марту (абсолвентку Філозофічной факулты ПУ у Пряшові) і сына Мірослава, котрый, видить ся, здїдив по своїм нянькови вытварный талент (в сучасности є докторандом на Высокій школї вытварных умень у Братїславі).

Автор ся кресленому гумору венує довгы рокы і є сімпатічне, же супроводны тексты к афорізмам ся рїшыв высавати у своїм материньскім языку по русиньскы. Попри Федорови Віцови ся так став другым автором куртых жанрів.

Іншпіраціёв про карікатуры і афорізмы Міра Жолобаніча є реалный жывот із своїма радостями, але главнї недоконалостями, котры позорно слїдує і має потребу їх коментовати способом ёму властным – посередеництвом карікатуры і куртого, но выистижного выслову. В немалій мірї в афорізмах вывжывать словны грачкы і двойзмыселность. Гумор і сатіра суть про нёго можностёв слободного выядрїня сполоченьской і політічной клімы в сполочности, не є му далека ани політічна карікатура, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічному погляду на світ і на жывот. Як сам конштатує, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічнїшому погляду на світ і на жывот.

Автор: Кветослава Копорова

Вышла нова книжка Міра Жолобаніча (Хто ся сміє, є мудрый; Сполок русиньскых писателїв, 2018)

Слово на путь новій книжцї

(Міро Жолобаніч: Хто ся сміє, є мудрый; Сполок русиньскых писателїв, 2018)

     Мірови Жолобанічови выходить друга книжка афорізмів, доповненых властныма карікатурами. Автор ся кресленому гумору венує довгы рокы і є сімаптічне, же супроводны тексты к афорізмам ся рїшыв выдавати у своїм материньскім языку – по русиньскы. Попри Федорови Віцови ся так стає другым автором куртых жанрів і ёго книжка Хто ся сміє, є мудрый є другов із серії кресленого гумору (перша під назвов: Хто ся сміє, є одважный вышла в роцї 2017).

     Мірослав Жолобаніч ся народив 13. 06. 1956, молоды рокы прожыв у Пчолинім. В сучасности жыє в Кошіцях. Підпоровательков і помічнічков у ёго залюбі ся стала ёго жена Марта, котра є професіёв учітелька. Вєдно выгодовали двоє дїтей – дївку Марту (абсолвентку Філозофічной факулты ПУ у Пряшові) і сына Мірослава, котрый, видить ся, здїдив по свoїм нянькови вытварный талент (в сучасности є докторандом на Высокій школї вытварных умень у Братїславі).

     Іншпіраціёв про карікатуры і афорізмы Міра Жолобаніча є реалный жывот із своїма радостями, але главнї недоконалостями, котры позорно слїдує і має потребу їх коментовати способом ёму властным – посередництвом каріктуры і куртого, но выстижного выслову. В немалій мірї в афорізмах вывжывать словны грачкы і двойзмыселность. Гумор і сатіра суть про нёго можностёв слободного выядрїня сполоченьской і політічной клімы в сполочности, не є му далека ани політічна карікатура, котрій венує в книжцї цїлу єдну капітолу. Як сам конштатує, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічнїшому погляду на світ і на жывот.

Кветослава Копорова,

редакторка.

Міро Жолобаніч (біоґрафія)

ПгДр. МІРОСЛАВ ЖОЛОБАНІЧ

   Ласкавый гумор, емпатія і порозумлїня людьксых слабостей. Так бы сьме могли курто характерізовати афорізмы Міра Жолобаніча, доповнены карікатурами з властным, єднозначным рукописом. Є сімаптічне, же першы книжно выданы афорізмы ся автор рїшыв выдати по русиньскы. Міджі русиньского чітателя приходить із своёв першов публікаціов кресленого гумору, доповненого властныма афорізмами. Попри Федорови Віцови так на сцену русиньской літературы куртых жанрів наступлять другый карікатуріста – походжінём Русин із села Пчолине, окр. Снина.

Read more