Укажкы з творчости: Мілан Ґай

Ангел хранитель

 

Святый ангел

Хранитель

хранить з нас

каждого,

од нашого

народжіня

до віку

старого.

 

Хранить нас

од напастей

і од злого

дїла,

бы каждого

із нас душа,

сохранена

была.

 

Всягды він

ходить із нами,

все нас охранює

і про наше

благо, добро

все на нас

мерькує.

 

Дякуйте Господу

 

Дякуйте Господу

з неба высокого,

же він вас сотворив

ту до світа того.

 

Дякуйте Господу

за ёго науку,

же вас од молода

спроваджав за руку.

 

Дякуйте Господу

за своїх родічів,

же вам безстаростный

жывот забезпечів.

 

Дякуйте Господу

із „вічного‟ світа,

же вам дав дожыти

аж по стары лїта.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая З нами Бог, 2019

Укажкы з творчости: Мілан Ґай

Дякую ті, Боже

 

Дякую ті, Боже,

за днї жытя свого,

же єм ся днесь дожыв

зась рана далшого.

 

Вставам я завчасу

до рана скорого

і прошу здравічка

од Господа свого.

 

Дай мі, Боже добрый,

од тя благодати,

жебы єм цїлый день

міг зась „фунґовати‟.

 

Дякую ті, Боже,

за твою доброту,

жебы єм щастливо

докончів роботу.

 

Пресвятая Дїво Мати

 

Пресвятая Дїво Мати,

Не дай нам в грїху остати,

все подай помічну руку,

приведь на Божу науку.

 

Выпрось нам у свого Сына,

кедь постигне нас пробина,

чім скорше покору вздати

сповідёв грїхы одняти.

 

Пресвятая Дїво Мати,

не перестань помагати,

тым, котры то потребують,

кедь лають, грїшать,

збыткують.

 

Пресвятая Дїво Мати,

з тобов хочеме зістати,

в жывотї своїм, на вікы

одданы твої вірникы.

 

Пресвятая Дїво Мати,

не перестань помагати,

з драгы наверний каждого,

кедь грїх переможе ёго.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая З нами Бог, 2019

Мілан ҐАЙ: Споминаня на молоды рокы (3.)

Може же ай вни вели бісїду о своїх танечникох і годнотили їх.

По короткій павзї музиканты зачали приправу на далше коло співанок а Іван з Мірком уж стояли коло стола дївчат, жебы їх знова вызвали до танцю.

Тото танечне коло уж было таке смілїше і самостатнїше. Каждый у танцю конверзовав із своёв танечніцёв. Іван быв „налїпленыйˮ на Марьцї, певно єй тримав і вів танцём. Тота была страшно ганьблива і скупа на слова, же аж мав таке чутя, же ся одтягує од нёго. Марька о ёго ногы ай гев-там закоповала, або стала на ногу, а потім ся выправдовала: „перебачте‟.

„Ніч ся не стало,‟ одповідав Іван „Маме дость часу а я обіцям, же до рана, кедь будеме вєдно танцёвати, піде нам то єдна родость.‟

Міло ся усміхла, аж єй почервенїли личка. Выужыв такой сітуацію, не завагав і представив ся Марьцї, же ёго мено є Іван.

„А вас як клічуть, яке є ваше мено?‟

„Я єм Маря.‟

„Шувне мено,‟ повів Іван.

„Ей, де там шувне,‟ одповіла му ганьбливо.

Звідовав ся єй на мено лем так із слушности, ай кедь уж добрї знав, же як ся пише, бо передтым му то спомянув Мірко.

„Можеме собі потыкати?‟

Прикывла: „Добрї.‟

Іван вів бісїду, але по цїлый час єй не переставав слїдовати і позерати ся до оч, же ся аж ганьбила. Збачів, же є іщі даяка несміла і коло дакотрых вопросів неіста, ганьблива або просто не хоче одповідати.

Як докончіли музиканты коло, Мірко і Іван одпровадили дївчата ку їх столу. Од свого стола забрали стілцї і пішли собі сїсти ку дївчатам на дакус бісїды.

Споминали на сполочны жываньскы у Фалківцях і як їм было добрї вечерами сидїти і співати коло огня.

„Но але я єм там даяк не відїв Марьку?‟

„Та она з нами іщі тогды не ходила, бо мама єй не хотїла пущати,‟ повіла Мілка.

На тоты слова такой зареаґовав Іван і подумав собі, же то буде наісто прічіна, чом є така ганьблива при танцю.

„Видить ся, же є іщі дость молода,‟ і зачав о тім роздумовати.

Далше коло вызвав зато до танцю Мілку, жебы із нёв побісїдовав якраз о Марьцї. Довше ся уж познають, але нїґда ани словко не повіла, же мать таку шувну сестернїцю, котра такой лагодила ёго оку.

„Знаш, Іване, она іщі ходить лем на основну школу, до девятой класы, властнї теперь буде кончіти, но а вызерать то так, же піде штудовати до Кошіць. Акурат днесь была у нас дома, та зато сьме єй закликали, ці не піде з нами танцёвати. Мусили сьме єй але піти выпросити од мамкы і обіцяти, же буде з нами, также за ню одповідаме а вєдно прийдеме ай домів. Што, може єсь ся до нёй залюбив?‟

„Но, поправдї повіджено, цалком є шувна. ‟

„А коли так плануєте іти домів?‟

„Увидиме, як то ту буде продовжовати, як ся будеме забавляти.‟

„Не бій ся, она без нас сама не піде ниґде.‟

Коли „высповідав‟ Мілку і по танцю пішли сїсти назад ку столу, мав такый грїючій спокій, же што ся вшытко дізнав о Марьцї.

Оправдав ся дївчатам, жебы пробачіли і пішов вонка перед салу, де у тім часї уж фунґовав буфет. Дакотры ту попивали, співали і голосно бісїдовали.

Купив фляшку вина і штось закусити, попросив шість погариків і пришов назад. Сїв за стіл, де тыж іщі дакотры з дївчат хыбовали і позвідовав ся, де суть остатнї?

„Пішли вонка на свіжый воздух,‟ повіла Яна.

„Тадь я там быв а не відїв єм ани єдну з них.‟

Повів то зато, бо поглядом глядав Марьку. Якраз она му ту хыбовала. Попозерав ку дверям і збачів, як приходила ай з камаратков Любков. Вели бісїду о дачім інтереснім, бо Любка єй дашто руками пояснёвала.

Пришли ку столу і помаленькы посїдали на свої місця. Іван встав і попросив ся дївчат, ці може їм поналивати вина. Коли не дістав одповідь, тo порозливав по пів погара вина каждому. Кедь уж вшыткы сидїли коло стола, понукнув їх.

„Прошу, підоймийте погары і выпийме на здравя, зознамлїня, і думам, же і на будуче камаратство.‟

Почерькали погарами а Іван позерав до оч Марьцї, котра была на погляд ганьблива. Позоровав, же собі цморькла кус вина і одложыла погар на стіл.

„Та што, Марько, тобі тото вино не смакує?‟

Ганьбливо кывла плечіма, засміяла ся і додала: „Я буду помаленькы ай із Любов попивати.‟

Сидїли тихо коло стола і позерали єден на другого. Мірко сидїв близко Яны і Мілкы і вели меджі собов бісїду.

Капела ся зачала рихтовати грати далше коло а по першых тактох музикы Іван уж кликав Марьку до танцю.

Мірко зістав сидїти коло трёх дївчат. Чекав, хто прийде вызвати до танцю остатнї дївчата. Накілько лїпше познав Мілку і Янку, по взаёмнїй бісїдї з нима, вырїшыв закликати до танцю блондяву Любку, котра даяк цїлый вечур не была доброй дякы.

В танцю ся єй позвідовав, чом є така без налады.

„Але, танцёвала єм передтым з єдным, а мав выпито, та знате. Добрї, же сьте по ня пришли вы, бо може бы ня зась пришов отравлёвати і вызывати до танцю тот пяный.‟

Любка была шувна атрактівна блондіна молодых років, та не чудо, же кажде коло мала велё нападників, меджі нима ай того споминаного пяного.

За куртый час уж на танечнім паркетї танцёвали ай Мілка з Янков, так же в куртых перерваах меджі співанками уж стояли сполочнї у колї єден близко другого.

Іван танцёвав з Марьков і вызвідовав ся єй о вшыткім можнім. Хотїв знати, де у Фалківцях бывать, што робить єй мамка і отець, а ай чім веце о нїй самій. Ай кедь в основнім уж де-што знав од Мілкы, веце-менше собі то хотїв особно овірити іщі од нёй. Самособов, же єй запропоновав, ці бы за нёв міг даколи прийти до Фалковець.

Стисла плечіма і неістым голосом додала: „Кедь будеш хотїти?‟

„Та правда, же буду!‟

Бісїду їм перерушив конець співанкы і танечного кола а Іван одвів Марьку сїсти за стіл, тримаючі єй коло паса.  Посміленый єй одповідёв, сїв собі близко нёй і продовжовав у бісїдї.

„Так повіджме, же кебы єм за тобов пришов, де тя найду? Де а коли ся стрїтиме?‟

„Найлїпше бы было на другый тыждень у суботу. Моя мама продавать у обходї, але кедь там прийдеш, та одкаж по Мілцї або Янї. З нима ся познаш і они по ня прийдуть.‟

Добрї, же іщі то як-так стигнув і быв барз радый, же Марька му дала яку-таку надїй, можность на їх першу стрїчу.

Была выголошена курта перерва, бо капела ся побрала на вечерю дашто закусити. Дївчата вырїшыли, же збыточнї будуть чекати і роздумовали, радше підуть домів. Пішо до Фалковець то было дость далеко.

Іван зосмутнїв, як зачув, же хотять піти домів, але в духу го грїло чутя, же є вшытко в найлїпшім порядку. З Марьков то мав договорене на суботу, тримав єй близко себе і вєдно із камаратками ся поберали вонка перед културный дім.

Было там веце дївчат і хлопцїв із сусїднїх сел, котры ся зберали ку влаку. Дакотры одходили домів на моторках а по дакотрых пришли ай авта.

Іван з Мірком выпровадили свої камараткы, розлучіли ся і обіцяли, же на другый тыждень ся увідять.  Іван тримав Марьку за руку і обіцяв, же у суботу прийде вєдно ай із Мірком на моторцї. На розлучку єй поцїловав на лице так несподївано, же ся не стигла одтягнути. Наісто з тым не раховала.

„Так агой у суботу.‟

Марька без слов пошатовала за дївчатами, аж заникла у тмі.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Мілан ҐАЙ: Споминаня на молоды рокы (2.)

По приговорї наслїдовав проґрам, котрый зачали членове кутурного середовиска із Гуменного танцями.

Поступнo ся вымінили хоры співачок з Лабірця, Красного Броду, Габуры. Людей може найвеце побавив народный розповідач із Гуменного своїма гуморныма розповіданями із жывота.

Так ня нападать єдна пригода што розповідав: „Циґанам ся народив сын. Кедь ся вшыткы посходили на хрестины і попивали, єдного напало взяти Циґанча на рукы, тай так повідать:

„Но та повідж мі, няньку, што буде із того твого сына як выросте?‟

„Но, та як на нёго так позерам, може із нёго буде хырный музикант, такый як я.‟

Другый стане і повідать: „Не маш правду. Не видите, як шермує з руками і ногами, векслак буде з нёго.‟

„Го-го го, то буде богач.‟

Наконець повідать тот, што го тримле на руках:

„Ани єден, ани другый не мате правду, він буде політік. Попозерайте ся на нёго, до оч ся мі сміє, а до рук мі уж наложыв…‟

Но та так то даяк подовжовало, аж до конця културного проґраму, покы ся уж і подакотры старшы люде зачали розходити. На несподїваня были ту ай дакотры із близкых сел і міст – із Фалковець, Красного Броду, Лабірця і Гуменного. В них дакотры нашы селяне мають своїх близькых, родину, мужів, жены або доконця і з тамады походять.

Із прибываючіма годинами старшых людей убывало а наопак сходили ся молоды, бо мала быти сполоченьска забава аж до рана. Но а така річ є про молодых як створена. Музика буде грати аж до рана, также о забаву є постаране а што є на тім найлїпше, же то буде задарьмо.

Орґанізаторы зачали помалы перемістнёвати столы із стілцями попід облакы наоколо салы. Коли уж было тото вшытко нарихтоване, на сценї помалы кончіла приправу ай капела, яка зачала ладити музичны інштрументы і пробовали мікрофоны знамыма словами: „раз два, раз два‟. Молодеж, але ай дакотры женачі з родинами зачали помали сїдати поза столы а за короткый час сала была скоро заповнена.

Сельскы парібци лем зазерали, де посїдають дївчата із сусїднїх сел, котры іщі обчековали і стояли перед дверями. Може іщі не были рїшены, ці ту зістануть або одыйдуть даґде інде. Вызерать то але так, же зістануть, бо на околишнїх близкых селах акурат в тім часї не была нияка забава, а ту то мають ай задарьмо.

По першых тактох музикы не танцёвав нихто, танечный паркет зістав порожнїй.

Парібци позерали по дївчатах а дакотры їх дослова очами „гіпнотізовалиˮ і робили сі планы, же котру першу підуть вызвати до танця.

За єдным столом сидїли штирёми камаратя: Іван, Мірко, Штефан і Володё. Ай їх тема была тыж о дївчатах, котры поступно оцїнёвали. Мірко повів: „Іване, тоты штири дївчата, што там сидять за другым столом напроти нас, дакотры із них уж познаме, нє?‟

„Маш правду,‟ одповів і потвердив, же суть із сусїднёго села Фалківцї: „Тота з чорным волосём є Яна а коло нєй направо сидить єй сестра Мілка. Были сьме із нима уж пару раз минулого року через лїтнї вакації на жываньскій у їх селї, памяташ?

„Та то твої сестерніцї, кедь добрї памятам, ці нї?‟

„Так як повідаш. Тоты далшы дві не познам.‟

Коли дївчата попозерали ку їх столу і кывнутём головы поздравили, закывали їм ай они а Мірко такой пішов за нима, ку їх столу побісїдовати. По звітаню і короткій бесїдї, вернув ся назад, але уж ай о дашто мудрішый.

Іван збыстрив погляд, тай ся звідує: „Но та што єсь зістив?‟

„Тота менша довговолоса є сестерніця Яны і Мілкы – Марька, а тота загадна четверта блондіна є зясь Марькина добра камаратка і єй сусїдка Люба.‟

Іван не скрывав інтерес о Марьку, котра му такой упала до ока. Не міг од нєй очі одвернути, так го притяговала своїм вызором, довгыма, помалы аж скоро по пас волосами і красным усмівом. Дотеперь єй іщі ниґде не відїв і не стрїтив.

Іван му такой дав прпозіцію, ці підуть за нима танцёвати, як зачнуть грати. Было то іщі таке неісте од каждого із них, бо дївчат было веце, также іщі не были рїшены, хто де і за кым піде. Согласны але зістали у тім, же перше „загрїваюче“ коло бы найлїпше было потанцёвати із знамыма камаратками.

Мірко повів, же теперь піде за чорноволосов Янов, Іван же за Марьков, но а Штефанови і Володёви в основі было єдно, хто за котров піде, бо никотру із них не знали.

Кедь зачали першы тоны музикы, такой „мастили“ ку їх столу і єден по другім вызывали дївчата до танцю. Остали танцёвати поблизко себе а через павзу меджі співанками переговорили вєдно по пару слов.

Як скончіло танечне коло, одпровадили дївчата ку столу і подяковали за перше выдарене танечне коло. Парібчаци ненападно слїдовали реакцію своїх танечнїць, котры зачали сполочну дебату.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Мілан ҐАЙ: Спoминаня на молоды рокы (І.)

Быв шумный теплый юновый день. Вітор приємно пофуковав і гласкав каждого, хто у тiм часї быв вонка. Може про дакого бы было лїпше посидїти даґде в холодку під красно розцвитыма черешнями або ябліньками і так ся хранити од острого ярьнёго сонця. Люфт, котрый ся шырив додалека, быв насыченый пахом розцвитых черешень. І пчолкы усиловно лїтали коло розцвитых стромів, же аж было чути як перелїтали з єдной квіткы на другу.

Кілько квітя їм треба перейти, жебы назберали доброго маёвого меду? Кілько раз ся їм треба навернути до свого уля, жебы наповнити порожнї рамикы? То ся істо не дасть лем так легко зраховати. Но але справды маёвый мед є найлїпшый. Каждый лем такый зганять, бо він є найякостнїшый.

На луцї весело полїтовали лотаї. Было радость на них смотрити, як собі з нима вітор пограє. Їх некоордінованы погыбы были смішны аж хаотічны. Але і так ся їм подарило стрїтити в тім хаотічнім лїтаню з другыма. Было видно, як єден другого притяговали і такой ся взаёмнї пронаслїдовали і полїтовали єден близко другого. Даколи ся їх стрїтило веце і полїтовали і у векшых ґрупах.

Наше село жыло могутныма приправами на ославы 440 рочніцї од першой інформації о нашім селї. На містьскім урядї председа із таёмником приготовляв проґрам. Вшытко  ішло, як ся говорить – як по маслї. Дакотры пункты проґраму было треба вымінити за другы бо заїднаны фолклорны ґрупы уж на дану дату не мали вольны терміны, зато быио потребне робити такы зміны.

Але і так ся подарило даякый проґрам зоставити і за помочі Гуменьского културного освітнёго середовиска. Боком не зістали ани сельскы фолклорны ґрупы з Габуры, Красного Броду ці Меджілаборець.

Тыждень перед великым днём “Д„ ся приправа ослав несла в найвекшім темпі, лем жебы ся не дай боже на дашто не забыло.

Сполок жен із села мали приготовити даяку выставу ручных робот із звыками села, котры бы мали быти презентованы на споминаных ославах. Не мало бы ся забыти ани на актівіты сельского пожарного сполку, котры ведуть до далекой минулости, коли ся о селї Суків говорило аж в самій Празї. Ту дївчата были на конкурзї а барз добрї обстали, бо были першы. Зато тота традіція ся дотримує ай на дале.

До културного середовиска села бы мали вести першы крокы родаків із села, котры про тото село дашто здобыли, або котры застають по розлічных містах важны ведучі позіції такы як учітель, професор, судця, доктор, інжінїр, умелець і так далше. Ту про них буде приправлене привітаня із короткым проґрамом і записом до сельской кронікы. По тім актї бы мав наслїдовати културный проґрам у самотній салї културного дому. Околіця културного дому бы мала быти окрашлена малыма березками і пантликами вшеліякой фарбы. Над вступныма дверями бы мав быти напис: „Вітайте краяне і родаци“. Также така была представа урядників села.

Конечнї але надышов день ослав. У селї то уж од рана, як ся повідать, фырчало як в улю. Вшытко ішло подля „гармоноґраму“ – розпису, котрый мав у руках председа сельского уряду і вшытко перевірёвав.

– Ту охабте місце, як сьме повідали, про парак, де будеме варити паркы а на ґрілї печі ковбасу про каждого, хто ся превкаже листком, котрый собі буде мочі купити за сімболічну цїну. Бо знате, кедь бы то было задарьмо, дакотры бы то може ай знеужывали а пішли бы веце раз. Коло споминаного місця дайте пару столів ай із стілцями, жебы было де сїсти і так сі в спокою посмаковати на парках ці ковбасї. Доокола поставте опараджены березкы, жебы робили тїнь од сонця. Самособов, же поблизку бы мав быти і вычап з пивом ці мінералками де бы ся такой дало, як ся гварить загасити жажду по смачній добротї.

Пришли ай кочовы комедіянты. Быв ту колоточ про дїти, стрїлніця, де ся дало дашто выстрїлити. А кому ся в тім кумштї не дарило, та сі могли выстрїлити із себе…

Зачали приходити селяне, родаци, краяне і позваны гостї.

Културный дім ся помаленькы заповнёвав до послїднёго місця. Дакотры ай стояли. Важнїшы гостї мали стрїчу у сельскій бібліотецї, котра ся находить на першім штоку.

Славности отворила приговором і увітанём таёмнічка сельского містского уряду. Потім каждый з позваных мав дашто повісти: представити свою родину, свій нагляд на село з котрого одышов до світа, де і як сучасно жыє, што робить….

Помалы годину і пів тримала тота церемонія привітаня а поступно ся представлёвали родаци. Дакотры ту были із своїма женами, або наспак, хлопами, або і лем єднотливо. Мож было выслухати доїмавы повіданя із їх жывота. Многы з них зачінали у сельскій школї, в котрій тогды по цїлый свій жывот учів леґендарный учітель Федор Кумічак.

– Даколи найглавнішыма і найважнїшыма особами в селї были учітель, священик і биров. З той „тройкы“ треба дати честь главнї учітелёви Кумічакови, котрый быв добрым і честным чоловіком і ерудованым шпеціалістом. Почас ёго учітелёваня у нашім селї, де він ай бывав, выховав многых школярїв, котры досягли высокошкольсьу освіту.

Можеме зато гордо повісти, же ай тоты, што ся ту днеська на стрїчі родаків презентують, суть властно бывшы школярї, котрых він учів, котрым дав основы до жывота, за што му правом патрить велике подякованя.

Крокы многых вели до світа, векшых міст де выштудовали, а дакотры із них там зістали. Їх родічі про них не мали грошы ани лем на влак. Мусили ходити пішо до мещанкы до Меджілаборець. Така, вера же, была гола правда, кедь єм ся многых із них звідовав.

Не забыли припомнянути, же в зимі требало до ташкы прибалити ай даякы клатикы дерев, жебы в школї не сидїли в холодї. Бо зимы в тых часах не были такы як днеська, але поряднї знали потрапити морозом, же аж за нохтї заходило, як знали повідати стары люде.

Натерпіло ся і находило пішо немало школярїв, главнї в зимі коли і снїгу было гойно. Знам добрї бо памятам, же даколи у нас быв кермеш на Михала а то уж у тім часї была туга зима, не так як теперь. Памнятам, як потічок уж быв покрытый ледом, а мій нянько выганяв напоїти худобу до прорубы.

Вернийме ся але назад ку нашым родакам, якы помалы у сельскій бібліотецї закончовали церемонію представлёваня і помалы зачали приходити до салы културного дому.

Ту бы ся за короткый час мав зачати културный проґрам. Каждый із покликаных родаків глядав своє означене місце, де бы мав сидїти, жебы у тім быв даякый порядок і нетерпезливо чекав на зачаток выступлїня.

По куртім часї ся перед опону поставив председа сельского уряду, котрый перечітав куртый приговор о першій інформації о нашім селї.

Было то цалком інтересне поданя главнї о тім, як наше село пришло ку назві – Суков.

Даколи у давных добах ту углярї палили угля з дерева, а якраз тото дерево было барз ґузовите, таке, же мало велё ґузів-суків. Так, удайнї, подля того взникла ай назва нашого села Суков.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Вышла нова книжка Мілана Ґая: SUKOV – moje rodne selo i joho istorija

Вышла нова книжка Мілана Ґая, котра має назву SUKOV – moje rodne selo i joho istorija. Автор о своїй книжцї курто повів:

„Книжка є писана русиньскы латиников і мать 255 стран. Є то книжка о історії нашого села позбераной із матрик, арцгівів, музеїв і выповідань нашых жытелїв доповненых моїма віршами.‟

Ґратулуєме ку выданю книжкы і желаме най має много спокійных чітателїв, нелем родаків, але і іншых Руснаків!

Мілан Ґай: З нами Бог (рецензія)

Сучасну русиньску літературу на Словакії в переважній мірї творить поезія. Русиньскы авторы собі язык віршів волять і зато, бо русиньска література ся находить в періодї третёго народного возроджіня, про котре є тіпічна орьєнтація на поезію, народну словесность і темы, што выходять з каждоденного жывота. Read more

Нова книжка Мілана Ґая – З нами Бог

Мілан Ґай є русиньскым автором, котрый по змінї сполоченьско-політічных условій по роцї 1989 зачав писати і публіковати в русиньскім языку. Ёго стихы духовной і реліґійной поезії были опублікованы в літературній прилозї Поздравлїня Русинів у русиньскых Народных новинках, Ґрекокатолицькім русиньскім календарю ці в хрістіаньскых часописах Артос і Благовістник. Є автором двох зборників поезій – Молитва Русина (2012) і Моїм родакам (2017).

Найновшый зборник поезії З нами Бог є зложеный із стихів духовной і набоженьской поезії. Автор у стихах передає темы як значіня вызнаня віры к Богу, свідомость, согрїшіня і покаяня ся, смертелность тїла і несмертелность душы і под.

Книжку выдала Академія русиньской културы в СР в роцї 2019.

1 2