Недїльны балады: Меланія Германова

Завість материньска

Прекрасна то дївка была,
Нїт де правды дїти,
А як ся носила
По тім білім світї.

Не знала, хто єй мамочка
І скаль ю взяли,
Не старала ся дївочка,
Же ю прозывали.

Парібків ай женачів
Каждый день зводила,
Покля небога копыля
Собі не придбала.

Чуджім людём підшмарила
На другім валалї –
Так ся найдушкы збавила
І дале гуляла.

Чуджі люде з копылочков добрї выходжали
І порядну з нёй дївочку они выховали.

А Ганїчка, єй дївочка
До красы выросла –
Білы личка, чорны очка –
А струнка, як сосна.

Гайник Юрко бы дав зато
Сердце ай душу –
„Я тя, дївче моє злате,
Веру, взяти мушу.‟

Ганїчка сі, співаючі,
Працов зарабляла,
Єй мати зрана до ночі
Пила і гуляла.

Дївка росла і краснїла,
А мати старїла,
Ани сама не збачіла,
Як пошкареднїла.

Хлопи ю уж обходжали,
Хоць їх і зводжала,
А бабы за нёв плювали –
Так, веру, допала…

А Ганїчка, властна дївка,
Як ружа червена –
„Лем почекай, ты, копылько –
З світа тя зожену…‟

„Подьме, дївча моє міле –
Ягодок назбераме,
Барз ся мі їх захотїло.‟
„Назбераме, добрї, мамо.‟

„Дай мі руку, бо-м, выстала,
До грунка іти не можу.‟
„Не старайте, люба мамо,
Помалы – вам поможу.‟

Як ся на вершок дістали,
Дївку зо скалы дрылила,
Лем ся престрашнї озвало:
„Збогом, мамочко преміла…‟

„Ганїчко.‟ Такой скоренько
Скочів єй Юрко зо скалы,
Уж їй не било серденько,
І ёго тыж перестало.

Лем вітор тихым шепотом:
„Чуйте, нечістая сила –
Ту свою властну дївочку
Мати зо скалы дрылила…‟

Скалу люде обходжають,
Ту мати збыхала,
А люде ю проклинають:
„Ты не мати – скала.‟

Вышла нова книжка Меланії Германовой: Смутне і веселе (АРК 2020)

               В авґустї 2020 вышла у Академії русиньской културы в СР збірка балад Меланії Германовой з назвов Смутне і веселе.

 

 

Автор: Меланія Германова

Назва книжкы: Смутне і веселе (збірка балад)

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-20-9

Почет сторинок: 196 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Меланія Германова: Смутне і веселе (рецензія)

Выдана публікація є твором Меланії Германовой, русиньской писателькы, родачкы з Выдрани, котра теперь жыє у Габурї. Меланія Германова уж выдала  зборник короткой прозы про дїти і молодеж під назвом Дїтем про радость і поучіня (Пряшів: АРК в СР, 2015, 124 с.) Тота книжка ся складала з дакількох короткых пригод, котры і наперек своїй назві знала заінтересовати своїма темами і дорослого чітателя.

Подобный характер має і друга єй книжка під назвов Смутне і веселе, котра назначує тексты двоякого характеру. Книжка ся складать із штирёх частей: Балады, Байкы (котры суть ілустрованы), Гумор і Дїтём, причім приблизно половинї книжкы домінують балады.

Авторкіны баладічны тексты суть написаны віршованым языком у штитёхвіршах, причім найчастїше передають тему любови і з нёв споєны темы (нехочене бытя в тяжи, зречі ся дїтины, любов молодых нехочена родічами, фалошность і завість). Частина текстів мать выразно баладічный характер, суть побудованы на дії зо смутным ці траґічным кінцём, найчастїше смертёв головной поставы. Людьскы емоції, характерова вады і маґічны елементы (проклинаня, переміна чоловіка на звіря) суть рушателями ку траґічному кінцю.Спомеджі них є треба окремо спомянути текст Войновой балады, котрый спрацовлює тему войны як нелюдьскый і збыточный конфлікт.

Тіпічным про русиньску творчость є жанер другой части книжкы – Байкы, котры суть знамы вдяка главно такым русиньскых авторам, як Миколай Ксеняк ці Осиф Кудзей. Германова сі подля езоповской традіції зволила звірячі поставы, жебы на основі їх діятельства вказала на людьскы характеровы вады і недостаткы.

Гуморна капітола зборника обсягує віршованы тексты сатірічного і крітічного характеру. В части Дїтём ся авторка посередництвом своїх выховных (ці аж менторьскых) віршів пригварять дїтьскому адресатови.

Книжка Меланії Германовой Смутне і веселе є зборником короткой русиньской літератруры, котра мать вдяка своїй різнородости потенціал заінтересовати різны тіпы чітателїв, єднако часть єй текстів є вгодна про поужытя у шольскім оточіню при навчаню русиньской літературы, окремо єй капітола балад може быти вгодна і на декламацію.

Мґр. Михал Павліч, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Меланія Германова

Назва книжкы: Смутне і веселе (збірка балад)

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-20-9

Почет сторинок: 196 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Недїльны балады: Меланія Германова

То моя балада

Жывоте, жывоте, од Бога нам даный,
Дакому доброта, дакым оплаканый…
Єден го мать метер, ружов оквітчаный,
Другый – центіметер, доктором штопканый…

Такый, як балады – тілько в них думочок,
Даколи веселый, нераз і смуточок.
Я вірю, же жывот – то єдна балада,
Бо мать смутный конець – шкода, же то правда.

Я балады люблю з дїтинства чітати,
Їх смутку розумлю, люблю їх писати –
Стишок ай жалї в каждій баладочцї,
Та ся постуля у малій купочцї.

А тоты балады никым нечітаны,
Моёв вдячнов руков оддавна писаны.
Ці вы, баладонькы, узрієте світа?
Ці щі вас даколи хтось другый прочітать?

Вірьте, я уж стара, прошли мої рочкы –
Та собі присядьте до дакой книжочкы.
А тихо там сидьте і б
удьте скромненькы,
Бо тото, што мале – тото є велике…

 

Вернутый дарунок

За два рочкы за мнов ходив, а любив богачку,
Мене худобну лем зводив – збавив ня віночку.
Дзвоны выдзваняли, ішов ся вінчати,
Богачку за жену мав сі праві взяти.

Вышла до церьковцї і ся перехрестила,
О рік му вложыла у перинцї сына…
Я ті приношам, бо єсь на то забыв,
А такой ті вертам, шро-сь у нас охабив.

Наперед го похрести, аж пак ся з нёв звінчай –
Запамятай собі: „Што єсь мі обіцяв?!‟
Выбігла із церькви, Боже преміленый –
Зрекла єм ся сына – є то грїх смертельный.

Скочіла із моста до воды глубокой –
Вінчую вам щыстя – майте од ня спокій.
Ты, сыночку, за ня нянькови подякуй,
Же роснеш без мамы як сирота дака…

На тото чудне вінчаня,
На смутны хрестины
Остало лем споминаня
Аж до днешнёй днины.

Недїльны балады: Меланія Германова

Найдушок

„То дївка-покрытка‟, каждый тому рече,
Што чекать дїтину, а отець ся зрече.
– Нещестлива, сыну, доля найдухова,
До воды тя шмарю, няй тя рыбка ховать.

До білой перинкы сыночка повила,
Претяженько збыхла, челко перехрестила –
„Приймий го ку собі, студена водічко,
Ты ся о нёго постарай, потічна рыбочко.‟

Перешов од тогды уж не єден рочок,
Як до єй обыстя пришов паробочок,
А такый прекрасный, як вымалёваный –
Став посеред хыжы коло своёй мамы.

„Мамо окаяна, найдух – не дїтина?!
Чом же єсь ся зрекла єдиного сына?!‟
„Сыну з того світа…‟ і такой сконала
„Де ся мам подїти?! Хто отець? Де мама?‟

Мамов буде рыбка, а вітцём – потічок,
„Слухай ня, водічко, бо я твій сыночок,
Постатай ся, рыбко, бо ня не похрещено,
А не забудь мі дати вітцёве мено.‟

Скочів найдух такой з высокой скалы,
Лем рыбкы у водї за ним заплакали
А потічок люде „Найдушком‟ назвали –
Дївкы го здалека вечур обходили.

Пияцька балaда
або
Нїт тому помочі

Де моя женочка? А де же суть дїти,
Де моя хыжочка? Де ся мам подїти?
В тым моїм жывотї, хто же мі поможе?
Кедь я – кіл у плотї. Боже мілый, Боже…

Де мам переспати? Што лем буду їсти?
А што на ся взяти? Ку кому присїсти?
Де суть камаратя? Деже ся подїли?
Де сестры і братя? Деже ся подїли?

Де моя робота? Де є заместнаня?
Лем згадкы, скорбота – шкода споминаня –
Самы вопросникы, одповідь нияка…
Бездомовскы звыкы, а у руках – фляшка.

Братя-бездомовцї нашли го той ночі
З ножыком у руцї – не было помочі…
Хто го поховати? Хто запалить свічку?
Хто слызу выронить за ним на „Душічкы‟?

Як тому помочі, як одповідь дати –
Пияцька балада у тім краснім штатї.

Недїльны балады: Меланія Германова

Жывотна балада
Жывоте, жывоте, од Бога нам даный,
Раз єсь оспіваный, нераз оплаканый.
Такый тот наш жывот, як кажда балада,
Тыж мать смутный конець – шкода, же то правда.

Роздумують о нїм філозафы світа.
Як бы заставити нашы людьскы лїта,
Жебы не втїкали, на місцї стояли –
Шкода, бо дотеперь ніч не выдумали.

Чом жывот балада? Чом мать смутный конець?
Побрати ся треба, як задзвонить дзвонець.
Чом то в жывотнім словнику – цінтерї, гробочкы?
То не смуток чоловіку? То не баладочкы?..

Кедь зо зеленого строму одпаде квіточок,
Щі лем бы квітнити ёму, уж вічный домочок.
Смуток, носталґія, нїт помочі тому –
Крачать тот наш жывот до вічного дому.

Людьскай жывот є вытканый двоїма фарбами –
Червена і чорна – радостёв, смутками.
Укладать тота ниточка до єдного ряду,
Покы не выткають рочкы жывотну баладу.

А веце є тых чорненькых, як тых червененькых.
Веру, веце тых смутненькых, болячіх, тяженькых.
Кедь задзвонить дзвонець, баладонькы конець,
А котры то, котры? Балады жывотны.

Бо котра дївчіна…
Не оспівуй, мілый сыну,
Тоту чорноброву,
Бо я добрї не загыну,
Кедь спомянеш вдову.

То котрая дївчіна
Чорны бровы має,
То она є барз зрадлива –
Чаровати знає.

То бабами выдумано –
Плёток ся бояти?!
Не трапте ся про ня, мамо,
Вдову мушу взыти.

Не доволю я ті, сыну,
Чаровніцю взяти,
Уж четвертый про ню згыбув,
А ты будеш пятый.

Першый – то быв вітцїв хресный –
Навік запер очі,
Другый – твій братранець властный –
Не было помочі.

Сын сусїда – то быв третїй,
Што го звела змія,
Мій старшый брат – уж четвертый,
Чорна земля вкрыла.

Оженю ся з тов заклятов –
Присягам вам, мамо,
То она буде тов пятов
Зо стов чорнов ямов…

Преміло го ривітала:
„Вітай в хыжі моїй‟,
Цїлого обціловала –
Мы будеме свої.

Мусиме ся заручіти,
Бо мы ся возьмеме,
На то олдомаш выпити,
Же свої будеме.

„Дай мі лем горня водічкы,
Уж твій навік біду‟ –
Так вымінив погарчікы,
Як пішла по воду.

„Навік хочу з тобов жыти,
На тебе-м чекала,‟
Стигла щі прогварити
І навік сконала.

Видиш, вдово, то ты пята,
Шестый уж не буде,
Пропали твої заклятя –
Знайте же то, люде.

„Бо котрая дївчінонька
Чорны бровы має‟ –
Няй теперь уж мій сыночок
День і ніч співає.

Недїльный гумор: Меланія Германова

Конечнї похопив

Наперед зо студнї собі набрав,

А пак ся нахылив і до нёй наплював.

– Што то робиш? Плюєш?!

– Я уж воды набрав.

– Вшытку ю зопсуєш – над тым єсь не думав?

– А што бы-м думав – студня сусїдова.

 

– А кедь каждый плюне, бы ся ті любило?

Што бы пак у студнї з той воды было?

– А нашто бы другым до студнї плювати?

– Жебы і ты пак міг плюваной набрати.

– Пане, выдумуєш, так філозофуєш –

Не вірю, же і ты до студнї не плюєш…

– Та деже ті розум – до студнї плювати –

Ґазда зачав студню на ключ замыкати.

– Не замыкай студню – няй тя Бог варує.

– Мушу замыкати, бо ты до нёй плюєш.

– Та то зато-сь зробив?! –  Конечнї похопив…

 

 

Предобры рецепты

На восьмого марця – МДЖ то звати,

Нашых женок то было найвекше свято.

Купив єден ґазда книгу своїй женї –

Якбачу, на інше не мав у кишенї.

 

Не прочітав  із нёй ани єдну страну,

Лем нёв обдаровав свою любу жену…

– Кухарьска… рецепты – і то може быти –

Лем фурт мі вытыкать, же не знам варити.

 

В книзї, окрем рецептів, было і штось інше,

Він дале не чітав, же што ся там пише –

Приложыв ку книзї щі і чоколаду,

Жебы зробив менї веселу наладу.

 

Предобры рецепты были написаны –

Збачіла то жена уж на першій странї.

Од рана женочка лем книжку чітала –

Мужа без фрыштыка до роботы післала.

 

Як пришов з роботы, вечеря нияка,

Жена у постели а у руках – книжка.

– Через  день – чітати?! Што за чудасія?!

– Ту  єм вычітала – еманціпація…

 

Жены мають права, як і їх мужове,

А ты звыкнув на вшытко готове –

Ту – чорне по білім, еманціпація,

А теперь щі векша, бо демокрація…

 

Марець – місяць книжкы, та мушу чітати –

Ці то каждый вечур треба вечеряти,

А кедь єсь голодный, можеш наварити,

Я ся праві зберам МДЖ славити.

 

Та де быв мій розум?! Книжку даровати,

Она знать, што то дар – лем знеужывати.

Хлопи, не даруйте, што женам не треба –

З еманціпаціёв не підуть до неба.

Недїльны балады: Меланія Германова

Бодай сьте покамянїли!

Худоба – то тяжка доля
Із нёв крок тримати,
Але богатство – мамона,
Мав бы кажый знати.

Про родічів – їх дїточкы,
В згодї нажывати,
А про сына і дївочку –
Їх отець і мати.

А мамоны ся в жывотї
Самы себе просять:
„Што мі з жены ай дїти –
Ніч мі не приносять.

Бодай сьте покамянїли
Такой днешнёй днины,
А ніч од ня не просили –
Згыньте до годины.

Мы уж скамянїли з того:
„Што то за сердце маш,
Дїти – то є дар од Бога,
Чом їх так проклинаш?‟

Дар од Бога?! Няй їх Панбіг
Кормить і облече,
Верабоже, кебы єм міг,
Такой ся їх зречу.

Святый вечур, вшыткы дїти
Дарункы чекають –
„Мали уж бы скамянїти,
Мене дожерають.‟

„Што щі бы сьте не хотїли?!
Што щі вам мам дати?!
Бодай сьте покамянїли
Вы і ваша мати.

Камяны ся вшыткы стали,
Боже, што за кара,
Ани ся не дочекали
Святого вечора.

А рано люде збачіли –
Три красны стовпикы.
На їх дворї ся зявьли
На Рісдвяны святкы.

„Бодай сьте покамянїли‟ –
Ся навікы стратив,
Лем три сохы красны білы –
Дїточкы і мати.

Недїльный гумор: Меланія Германова

То демокрація?!

Тоталітной влады сьме ся позбавили,

Скоро півсторочне барз скоро забыли –

Крічали, топтали, што самы зробили –

Што ся з нами стало?! Так сьме ся змінили…

 

Выберайте партію, в якій вам пасія,

Бо у нашім штатї уж демокрація,

В тій демокрації барз добрї такому,

Хто побаламутить розумы каждому.

 

В каламутній водї є добрї плавати,

Ай малы „рыбкы‟ там легко їмати –

Такых „демократів‟ всягды є невроку,

А „подникателїв‟ – то на каждім кроку…

 

Але нелем у нас і у цїлім штатї –

Тов демокраціёв ся фурт оганяти –

Поперевертали нарубы ґерокы,

Од честной роботы надалеко рукы.

 

Днешня діаґноза – клептоманія,

Але што поробиш, кедь декокрація…

Ту сі каждый робить, што му є пасія –

Не демокрація, але – анархія…

 

 

Граблї і болото!

Пішов сын на Чехы і цалком ся змінив,

На свій язык, звыкы барз він скоро забыв,

Бо пінязї змінять, веру, не єдного –

Став ся великый „Чех‟, веру, із нёго.

 

Родічі го домів престрашнї чекали,

Неєдно писемко слызами обляли –

– За тобов, сыночку, лем саме чеканя,

Стратили сьме очі з того вызераня…

 

– Хочеме на тебе мы обыстя дати,

Але як без тебе го переписати?

– Обыстя на мене?! Новина неплана –

Сів він до ріхлика – дома быв до рана…

 

По властнім обыстю ходив як даякый пав,

Ани з родічами не гварив, але řikav…

– Забыв , вшытко забыв, родічі ёйкали –

Што то за чудака сьме ся дочекали?!

 

Спамятав ся їх „Чех‟, помогло му тото,

Як в новых топанках скочів до болота –

– Sakra, to je blato – бы го поразило,

Так ся стелепаты – в Чехах то не было…

 

– Sakra, та то граблї, не міг сі помочі,

Кедь му штось поряднї бухло меджі очі.

Меланія Германова: Высока школа – жывотна (2/2)

– Радко, а де мама? Ці не вышли даґде на двір, або не суть долов?
– Нї, мама пішли до подкровя лахы складати. Зо страху там ошалїють, Боже мій…
– Лем ся не бій, вода ся аж до подкровя не дістане. А мама розважна жена, відїли уж неєдну поводень. Гварили мі раз, же огень загасиш, але воду не заставиш – іста правда. Хлопи, переставать лляти, падать іщі, але слабше, і вода ся уж дале не розливать. Хвала Богу, хмары розтягло, уж лем кропить, уж перестало падати…
Староста з хлопами вытяговали з реґулації вшыток нанос, вода помалы хляпла, была єй повна реґулація, але уж ся не выливала. Вшыткы хлопи были добиты. Мілан ледва дыхав – така тяжоба, така старость.

Read more

1 2