Вышла нова книжка стишків Людмілы Шандаловой – Напю ся водічкы

Кінцём рока 2020 вышла нова збірка поеткы Людмілы Шандаловой з назвов Напю ся водічкы. Шандалова є прімарно авторков літературы про дїти і молодеж, так є то і в припадї нововыданой книжкы, котра є збірков 36 стишків духовной поезії про дїти в русиньскім языку. Книжка із вкуснов мінімалістічнов ґрафіков вышла во выдавательствї tota agentura в роцї 2020. Веце ся о збірцї мож дочітати на сторінцї выдавательства. 

Здрой фотоґрафій з вебсторінкы tota agentura. 

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Під місячком

Пастырь їх заганять
із темной лучіны –
овечкы біленькы
світелка невинны

Попасать, вера їх
достойно з высоты
аж душа знїміла
з красоты – цливоты

На дражку джмурькають
скручену узенько
де мілый на краю
нукать мі серденько

Дві звізды близіцко
яснїшы од другых
притулны суть личком
збляднутым од тугы

 

В огнї

Поломінь белавый
над тїлом з ясіня
в языкох зведавых
бісїду почінать

О тім што выдав день –
же любов за думков
кладе ся на огень
з каждіцкым деревком

Поломінь белавый
мазурку підскочів
сповідї болячі
спалює спред очі

Стровить дня непокій
стоптать го аж на днї
а покы затихне –
душі є приємнї

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Осїннє листя

Обзрїв ся місяць спід хмары білой
за дубом на меджі
В конарёх листя од смутку млїло,
падало помеджі…

В жовтавім доджу до травы близкой
і вітор помагав
понїс го як дїтя аж до колыскы
бы му там тихо грав

На гуслї, на басу до темпа осени
як гудак без мена
Любов є заклята в шепотї фаребнім…
Невыповіджена

Над раном 

Розбрыскує ся іщі лем
Дряпать ся помалы
з темноты новый день –
звізды уж заспали

Над лїсом поблїдло
сфарбило зорями
Зросене зеркало
лежыть над полями

Летить птах воздухом
крылами поздравив
Дві серденька тихо
як серны у траві

Розбрыскує ся іщі лем
Дряпать ся помалы
з темноты новый день…
Звізды уж застали

 

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Вечур

Над полём зтемнїло
затихло ку ночі
кряче птах неміло
день є уж без моцї

І воздух схолодив
хвіє ся одразу
Дзвін з турнї без сходів
дав голос образу

Перинов Господнёв
земля ся прикрыла
з надїї… а до нёй
старости завила

Осїнь

Чвірінкать на дубі
під небом голубым
пташок із осени

Листочок мідяный
велё їх спаданых
строму нехосенных

Оджыли през лїто
молодость зо світом
дали му надїю

Летить сі чорный птах
осїнь є допита
ани ся не смію…

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Осїнь
Розпалене лїто одышло
Одлетїли далеко то теплой чужины птахы
Як молодіця, кедь перезлече білы свадьбяны лахы
до фаребного кроя
І лїсы інакше ся строять
Стромы надале як вояци
гордо стоять на своїм пляци
Лем уніформы зелены
вымінили за жовты мідяны, червены…
Баревне листя шумить, трепоче,
переблискує на сонці
І кедь не хоче
Іщі ся тїшать мої очі, покы начісто
впаде на землю послїдный листок
Сонце посмутнїло
Не грїє старов силов
Джмуркать на нас отупно, просто…
Зато вітер частїшым гостём –
розколисав конаря стромів
Дїти утїкають зо школы домів
з ташками на плечах ку своїй мамі
Забыли на чляпканя в банюрї
Яка міла в дїтячій натурї
безстаростность і бажіня за новотами
Вшытко спомалює
Молга ся біло перевалює
понад долины зрана
Груда на поли чорна, зорана
недавно жывила жыто
Скоро перешло лїто…
Холодный доджик ситить
Звістує – треба ся приправити
Квапля за кваплёв з даху квапкать
В садї червены запалены ябка
ся просять – возьте нас! І мы на шорї!
Мама знову розпалює дров, у пеці горить
Напече колач а вшытко пахне моїм краём
Материньскым сердцём
То любов з нима
Дораз наступить зима

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Лишка

Лабками у мокрій траві
за домом на бережку
стояла молода лишка
Міцно, гордо
В арджавім хвостї ховала таёмность
в блищачіх очах зведавость

Стрїтла ся з чловеком
Предовго смотрила

Ани ся не гла
Бранила своє
місце під сонцём
Є мі подобна

 

Дім

В меандрї потока
на  чістім пляцу
під небеснов стрїхов
выріс новый дім

Як земне насїня
запустив корїня
нассав шум дубів
лучну пахоту
і джавот пташенят

Гнїздочко людьске…

О найменшу лелію
постарано

Уж лем поливати
до ласкы

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Світло

До травы раннёй ллїє ся світло,
давно ся розмыли тїнї послїднї.
У дничку новім небо ся стрїтило
зо вшыткым створїнём на землї.

Листочок малый, звогнутый росов,
напростив  к небочку ся сміло.
Єден твор жаждущій к праменю дошов –
напивши ся воды, ожыв надїёв.

Квіточок розпукнув у своїй красї,
бы луку зафарбив на жовто-біло.
На конарь одразу пташок засїв
бо ся му заспівати хотїло.

Жывотодарне тепло ушыткых гласкать,
не є той силы, штобы день стримала.
Міцнїша з міцных є Божа ласка,
а ласка ся праві на світ вылляла.

 

Чістота

Нападав білый снїг
а край ся выновив.
Згоры Божый замір
людём ся выповнив.

Тихота спокійна
душу мі обяла.
Той ночі мамочка
люба ся приснила.

То мамка ня тїшить,
день мі є веселый.
Чісто є, невинно –
покій ся розстелив.

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Поляна

А там горї, на Полянї,
де Циґане краснї грали.
На гусельках чаровали,
хасу в танець вызывали.

Весело грав прімаш старый,
ты, шугайку білой твари,
гнедь до танцю першый-сь скочів,
не спущав єсь з мене очі.

Я ку тобі стала сміло,
красшой пары там не было.
Як мы двоє танцёвали,
сосенкы ся обзерали.

Шептав єсь мі шумны слова.
Я вірила. Бо ты знова,
не спущав із мене очі,
за тепленькой лїтнёй ночі.

Сердце тихо трепотало –
ці ня любиш, ці не мало…
А ты повів: Лем ты єдна
будеш моя люба жена!

Твоя рука, міцна, тепла,
не єсть, де бы-м теперь втекла.
Цїловав-сь біле личенько:
Будеш лем моя, Геленко!

Повідав єсь: – Моя міла…
Я ті вінок зохабила.
За місячной ясной ночі
там під соснов о півночі.

Преплели ся ножкы босы
за вечернёй влагой росы.
Обік мого твоє плече,
Боже, не треба мі веце!

Загукала сова праві –
як нам любо в польній траві.
Аж небо ся закрутило
кедь співало тїло з тїлом.

Нічка зблїдла, когут будить,
збуджають ся в селї люде.
Завтра знову під сосенков
почекам я тя, Геленко.

На другый день, зорї змерькли,
втїкала єм коло церькви.
Там – догоры, на Поляну
під сосенку собі стану.

Каждый день за каждой хвілї,
чом ня мучіш, де єсь, мілый?
І сосенка заплакала,
кедь єм на тебе чекала.

Теперь буду колысати,
можу на тя не думати?
Мам про сынка слова слабы,
же нянїчко нас зохабив.

Дарьмо єм ся веселила
як єсь гварив: – Моя міла… –
Сынка зову твоїм меном,
і так вшытко уж страчено…

Танцёвав єсь на Полянї,
бодай бы єсь там скамянїв!
Бодай бы тя вода взяла!
А я з тобов танцёвала….

Пупава

Пупавонькы розсїяны
в новых, красных кабатикох,
од вітрика спелеханы
жовтїють ся в полю тихо.

Мягко сидять в ярьнїй траві
побратаны додалека…
Задув на них вітрик праві –
поцїловав, ніч не чекав.

Є їх много, суть так мілы…
Зраховати їх претяжко.
Луку, гай сі присвоїли,
з прелюбезным непорядком.

Жовтенькы сонечка любы,
скрыли тепло до клубяти.
Дав їм Бог у златім домі
вічну красу хосновати.

Красу златых, нїжных пупав
до вінчіка дївча звило.
Бы ся в златожовтій красї
міленькому залюбило.

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Снїжинка
Головку склонила невіста несміла
зима єй з гадвабу кошульку скроїла
кошульку біленьку а шлаєр легенькый
по снігу глубокым бродять ся ноженькы

Взбудив ся листочок зо спаня зимного
преміцно доткнув ся серденька моёго!
Продер ся на поверьх перины з крішталю
обзрів ся за сонцём радостно, не в жалю

Дїточкы маленькы в страху із напасти
тулять ся докупкы як гускы на пастві
Зима то ястряб – може їх згубити
може ся до них пазуром пустити

Но они створены з надїї небесной
ся до той надїї завили пречестно
Кедь сонце загріє а зима розтає –
нове ся народить, лем волгіт остає…

Споминкы
Смакує ябко, солодко зводить…
Де є тот стром, што выдав плоды?
В облачку сонце, зморщіна застарана
а за ним колыска давно колысана

Šiesty ročník Literárnej súťaže o cenu Márie Maľcovskej vyhrala Ľudmila Šandalová zo Svidníka (Interwiew)

12. децембра 2019 ся одбыло завершіня Літературного конкурзу Марії Мальцовской, котрого шестый рочник зорґанізовав Сполок русиньскый писателїв Словеньска. До конкурзу ся пригласило девять авторів. Перше місто здобыла Людміла Шандалова із Свідника. Вітязцї конкурзу сьме дали пару вопросів, на котры нам охотно одповіла.

Людко (кедь Вас так можу ословлёвати), творите поезію про дїти, сьте таксамо авторков драматічных гер про дїти, але пишете ай про дорослых – прозу, інтімну поезію, набоженьску поезію. В контекстї сучасной русиньской літературы сьте оріґіналнов женьсков нкурту авторков налем што до віковой катеґорії, про котру пишете, але ай односно умелецькых жанрів. Де суть зачаткы Вашой творчости і што Вас ку нїй іншпіровало?

Л. Ш.: Думам, же даґде на самім зачатку была любов ку книжкам. Од дїтинства, одколи єм ся научіла чітати і записала єм ся по першыраз до окресной книжніцї, книжка ся стала неоддїлнов дружков у моїм жывотї. Рада, а даколи по цїлых днёх, єм чітала, понуряла ся до книжных текстів, што было про мене барз інтересне і маґнетічне. Кедь ся теперь позерам назад, споминам сі, же мі было дома вычітано, же не давам позор на то, што ся бісїдує а требало мі ай двараз опаковати вопрос. Просто я єм была дїтя, котре лїтало у снох і фантазії. Пізнїше, на основній школї єм любила словеньскый язык і літературу а главнї слоговы роботы. На середнїй школї пришли першы пробы писати поезію, пару моїх стишків было публікованых у школьскім часописї а была єм на короткый час і членков редакчной рады школьского часопису. Книжок і чітаня єм ся не здала ани в далшых рокох, але аж як мої дїти одросли, одразу ся мі зажадало, деська з підсвідомости выплавало, же бы-м рада дашто написала про свою радость. Написала єм стишок Карпаты, Карпаты, якый сьме потім згудобнили а выдали на ЦД на підпору Русинів при Зрахoваню жытелїв, домів і квартелїв у р. 2011. Тото спробованя писати ня наштартовало, а протоже єм не знала з чім зачати, пустила єм ся до простых віршиків про дїти.

Єден псіхолоґ повів, же приповідкы про дїти не суть лем на успаваня дїтей, але передовшыткым на пробуджіня дорослых – родічів, котры дїтём чітають перед спанём. В русиньксім контекстї, думам же то платить дуплом. Не іде лем о пробуджіня родічів, жебы ся зачали у бівшій мірї веновати своїм дїтём, але ай о пробуджіня в змыслї пестованя материньского языка у свого потомства. Вашы віршикы про найменшых, але ай театралны гры суть того найлїпшым доказом. Видить ся Вам, же в окресї Свідник, де жыєте і творите ся дякуючі Вашій творчости народно пробудили дїти ай родічі?

Л. Ш.: Є правдов, же в істім моментї єм ся пробудила і я. Кедь в р. 2010 єм ся дістала до оточіня людей, котры ся заоберали русиньскым вопросом, сама єм была поставлена перед ділему, прошто і де чоловік смерує а што є в жывотї про нёго найважнїше про ёго спокій. Себеідентіфікація є катеґорія, по котрiй бажить каждый чоловік свідомо ці підсвідомо. Каждый патрить до своёй узшой і шыршой родины, до сполоченства, народа і штату. Якы тяжкы слова мусив выповісти Енді Варгол, кедь ся го опросили на ёго походжіня : „Я єм знивыдкы.“ Не знати свою дїдовизну, свою маму, свій язык, свій родный дім, значіть быти худобным а в далшім жывотї ослабленым. По баршановій револуції ся одкрыли новы можности і про народностны меншыны, таксамо і про Русинів. У Свіднику, можу повісти, же і я была єднов з актівісток, котры ініціовали Русиньскый фестівал, в рамках нёго і роботу коло дїтьского театру. Од першого рочника Русиньского фестівалу сьме запоїли дїти до русиньскых акцій. Каждій рік є одограный дїтьский театр, в публіку у Културнім домі сидять дїточкы вшыткых основных школ а нихто не мать проблем порозуміти русиньскому языку. Заложыли сьме обчаньске здружіня Тота аґентура, почали сполупрацу з Основнов умелецьков школов, ословили сьме вшыткых директорів основных і матерьскых школ, жебы ся анґажовали при акціях з русиньсков темов. Ани барз не требало, хвалабогу, маме у Свіднику учітелькы, якы ся надхли про роботу з дїтми а рады предкладають дїтём русиньскы книжкы, стишкы (і мої), співанкы, бісїдують з нима, учать азбуку, рихтують їх на Духновічів Пряшів, просто так то чують. А так то мать быти. Выслїдком вшыткой намагы многых людей і орґанізацій є, што нас барз тїшить, же конечнї сьме ся дочекали першой класы з навчалным языком русиньскым на Споєнїй школї у Свіднику. Ластівка прилетїла, надїяме ся, же прийдуть і остатнї. Родічі ся радують зо своїма дїтми а пристали на то, жебы їх записати до русиньской школы а мы ся радуєме тыж.

Писати про малочісленну ґрупу конзументів літературы може быти на єднім боцї позітівне – одношіня автора і приїмателя літературы суть близшы, на другім боцї має свої ліміты, бо округ чітателїв Вашых творів не є великый. Як ся чуєте Вы сама в позіції авторкы літературы мінорітного народа? В чім суть мінусы, а в чім Вашы бенефіты?

Л. Ш.: Нїґда єм ся на заоберала вопросом, же пишу про писаня або жебы єм ся залюбила великому чіслу чітателїв. Кебы єм хотїла такый забер, мі бы не быв проблем писати і в словацькім языку, што бы про  мене значіло мати к діспозіції векшу засобу слов, кедь возьму до увагы, же єм чітала у своїм жывотї переважно по словеньскы. Але то бы мі не робило таку радость і таке успокоїня моїх снів як писаня по русиньскы. З єдного боку є то про мене велика вызва, а з другого боку мам перед очами, кедь пишу, русиньску дїтину. Я ю віджу во своїй фантазії, як стишок чітать, як стоїть даґде на подію, як декламує, як ся з приповідкы тїшить. Велё у стишкох оправую, а нїґда не мам стишок написаный на першыраз. Фурт ся намагам дістати до думаня нейменшых, ці тому розумлять, ці є то про них легке, забавне, достаточно рiтмічне. Даколи ня нападе смішный рим а втогды єм дома. Даколи ня нападе уж забыте стародавне русиньске словічко а я мам тужбу го до стишку навсе, на память закомпоновати. Є то про мене гра і радость. Найменша позітівна одозва холем єдной дїтинкы значіть про мене, же то не было даремне. Не рахую ани мінусы ани бенефіты. Як приклад спомяну, кедь єм недавно была на бісїдї з дїточками в єдній свідницькій школї а наостаток пришла за мнов дївочка і подаровала мі зо свого сведрика єдну флітру-перлічку як подякованя. Што можу хотїти веце? Мам ю одложену.

За одповідї подяковала:

К. Копорова,

Фото: З. Цітрякова.

1 2