Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Осїнь
Розпалене лїто одышло
Одлетїли далеко то теплой чужины птахы
Як молодіця, кедь перезлече білы свадьбяны лахы
до фаребного кроя
І лїсы інакше ся строять
Стромы надале як вояци
гордо стоять на своїм пляци
Лем уніформы зелены
вымінили за жовты мідяны, червены…
Баревне листя шумить, трепоче,
переблискує на сонці
І кедь не хоче
Іщі ся тїшать мої очі, покы начісто
впаде на землю послїдный листок
Сонце посмутнїло
Не грїє старов силов
Джмуркать на нас отупно, просто…
Зато вітер частїшым гостём –
розколисав конаря стромів
Дїти утїкають зо школы домів
з ташками на плечах ку своїй мамі
Забыли на чляпканя в банюрї
Яка міла в дїтячій натурї
безстаростность і бажіня за новотами
Вшытко спомалює
Молга ся біло перевалює
понад долины зрана
Груда на поли чорна, зорана
недавно жывила жыто
Скоро перешло лїто…
Холодный доджик ситить
Звістує – треба ся приправити
Квапля за кваплёв з даху квапкать
В садї червены запалены ябка
ся просять – возьте нас! І мы на шорї!
Мама знову розпалює дров, у пеці горить
Напече колач а вшытко пахне моїм краём
Материньскым сердцём
То любов з нима
Дораз наступить зима

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Лишка

Лабками у мокрій траві
за домом на бережку
стояла молода лишка
Міцно, гордо
В арджавім хвостї ховала таёмность
в блищачіх очах зведавость

Стрїтла ся з чловеком
Предовго смотрила

Ани ся не гла
Бранила своє
місце під сонцём
Є мі подобна

 

Дім

В меандрї потока
на  чістім пляцу
під небеснов стрїхов
выріс новый дім

Як земне насїня
запустив корїня
нассав шум дубів
лучну пахоту
і джавот пташенят

Гнїздочко людьске…

О найменшу лелію
постарано

Уж лем поливати
до ласкы

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Світло

До травы раннёй ллїє ся світло,
давно ся розмыли тїнї послїднї.
У дничку новім небо ся стрїтило
зо вшыткым створїнём на землї.

Листочок малый, звогнутый росов,
напростив  к небочку ся сміло.
Єден твор жаждущій к праменю дошов –
напивши ся воды, ожыв надїёв.

Квіточок розпукнув у своїй красї,
бы луку зафарбив на жовто-біло.
На конарь одразу пташок засїв
бо ся му заспівати хотїло.

Жывотодарне тепло ушыткых гласкать,
не є той силы, штобы день стримала.
Міцнїша з міцных є Божа ласка,
а ласка ся праві на світ вылляла.

 

Чістота

Нападав білый снїг
а край ся выновив.
Згоры Божый замір
людём ся выповнив.

Тихота спокійна
душу мі обяла.
Той ночі мамочка
люба ся приснила.

То мамка ня тїшить,
день мі є веселый.
Чісто є, невинно –
покій ся розстелив.

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Поляна

А там горї, на Полянї,
де Циґане краснї грали.
На гусельках чаровали,
хасу в танець вызывали.

Весело грав прімаш старый,
ты, шугайку білой твари,
гнедь до танцю першый-сь скочів,
не спущав єсь з мене очі.

Я ку тобі стала сміло,
красшой пары там не было.
Як мы двоє танцёвали,
сосенкы ся обзерали.

Шептав єсь мі шумны слова.
Я вірила. Бо ты знова,
не спущав із мене очі,
за тепленькой лїтнёй ночі.

Сердце тихо трепотало –
ці ня любиш, ці не мало…
А ты повів: Лем ты єдна
будеш моя люба жена!

Твоя рука, міцна, тепла,
не єсть, де бы-м теперь втекла.
Цїловав-сь біле личенько:
Будеш лем моя, Геленко!

Повідав єсь: – Моя міла…
Я ті вінок зохабила.
За місячной ясной ночі
там під соснов о півночі.

Преплели ся ножкы босы
за вечернёй влагой росы.
Обік мого твоє плече,
Боже, не треба мі веце!

Загукала сова праві –
як нам любо в польній траві.
Аж небо ся закрутило
кедь співало тїло з тїлом.

Нічка зблїдла, когут будить,
збуджають ся в селї люде.
Завтра знову під сосенков
почекам я тя, Геленко.

На другый день, зорї змерькли,
втїкала єм коло церькви.
Там – догоры, на Поляну
під сосенку собі стану.

Каждый день за каждой хвілї,
чом ня мучіш, де єсь, мілый?
І сосенка заплакала,
кедь єм на тебе чекала.

Теперь буду колысати,
можу на тя не думати?
Мам про сынка слова слабы,
же нянїчко нас зохабив.

Дарьмо єм ся веселила
як єсь гварив: – Моя міла… –
Сынка зову твоїм меном,
і так вшытко уж страчено…

Танцёвав єсь на Полянї,
бодай бы єсь там скамянїв!
Бодай бы тя вода взяла!
А я з тобов танцёвала….

Пупава

Пупавонькы розсїяны
в новых, красных кабатикох,
од вітрика спелеханы
жовтїють ся в полю тихо.

Мягко сидять в ярьнїй траві
побратаны додалека…
Задув на них вітрик праві –
поцїловав, ніч не чекав.

Є їх много, суть так мілы…
Зраховати їх претяжко.
Луку, гай сі присвоїли,
з прелюбезным непорядком.

Жовтенькы сонечка любы,
скрыли тепло до клубяти.
Дав їм Бог у златім домі
вічну красу хосновати.

Красу златых, нїжных пупав
до вінчіка дївча звило.
Бы ся в златожовтій красї
міленькому залюбило.

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Снїжинка
Головку склонила невіста несміла
зима єй з гадвабу кошульку скроїла
кошульку біленьку а шлаєр легенькый
по снігу глубокым бродять ся ноженькы

Взбудив ся листочок зо спаня зимного
преміцно доткнув ся серденька моёго!
Продер ся на поверьх перины з крішталю
обзрів ся за сонцём радостно, не в жалю

Дїточкы маленькы в страху із напасти
тулять ся докупкы як гускы на пастві
Зима то ястряб – може їх згубити
може ся до них пазуром пустити

Но они створены з надїї небесной
ся до той надїї завили пречестно
Кедь сонце загріє а зима розтає –
нове ся народить, лем волгіт остає…

Споминкы
Смакує ябко, солодко зводить…
Де є тот стром, што выдав плоды?
В облачку сонце, зморщіна застарана
а за ним колыска давно колысана

Šiesty ročník Literárnej súťaže o cenu Márie Maľcovskej vyhrala Ľudmila Šandalová zo Svidníka (Interwiew)

12. децембра 2019 ся одбыло завершіня Літературного конкурзу Марії Мальцовской, котрого шестый рочник зорґанізовав Сполок русиньскый писателїв Словеньска. До конкурзу ся пригласило девять авторів. Перше місто здобыла Людміла Шандалова із Свідника. Вітязцї конкурзу сьме дали пару вопросів, на котры нам охотно одповіла.

Людко (кедь Вас так можу ословлёвати), творите поезію про дїти, сьте таксамо авторков драматічных гер про дїти, але пишете ай про дорослых – прозу, інтімну поезію, набоженьску поезію. В контекстї сучасной русиньской літературы сьте оріґіналнов женьсков нкурту авторков налем што до віковой катеґорії, про котру пишете, але ай односно умелецькых жанрів. Де суть зачаткы Вашой творчости і што Вас ку нїй іншпіровало?

Л. Ш.: Думам, же даґде на самім зачатку была любов ку книжкам. Од дїтинства, одколи єм ся научіла чітати і записала єм ся по першыраз до окресной книжніцї, книжка ся стала неоддїлнов дружков у моїм жывотї. Рада, а даколи по цїлых днёх, єм чітала, понуряла ся до книжных текстів, што было про мене барз інтересне і маґнетічне. Кедь ся теперь позерам назад, споминам сі, же мі было дома вычітано, же не давам позор на то, што ся бісїдує а требало мі ай двараз опаковати вопрос. Просто я єм была дїтя, котре лїтало у снох і фантазії. Пізнїше, на основній школї єм любила словеньскый язык і літературу а главнї слоговы роботы. На середнїй школї пришли першы пробы писати поезію, пару моїх стишків было публікованых у школьскім часописї а была єм на короткый час і членков редакчной рады школьского часопису. Книжок і чітаня єм ся не здала ани в далшых рокох, але аж як мої дїти одросли, одразу ся мі зажадало, деська з підсвідомости выплавало, же бы-м рада дашто написала про свою радость. Написала єм стишок Карпаты, Карпаты, якый сьме потім згудобнили а выдали на ЦД на підпору Русинів при Зрахoваню жытелїв, домів і квартелїв у р. 2011. Тото спробованя писати ня наштартовало, а протоже єм не знала з чім зачати, пустила єм ся до простых віршиків про дїти.

Єден псіхолоґ повів, же приповідкы про дїти не суть лем на успаваня дїтей, але передовшыткым на пробуджіня дорослых – родічів, котры дїтём чітають перед спанём. В русиньксім контекстї, думам же то платить дуплом. Не іде лем о пробуджіня родічів, жебы ся зачали у бівшій мірї веновати своїм дїтём, але ай о пробуджіня в змыслї пестованя материньского языка у свого потомства. Вашы віршикы про найменшых, але ай театралны гры суть того найлїпшым доказом. Видить ся Вам, же в окресї Свідник, де жыєте і творите ся дякуючі Вашій творчости народно пробудили дїти ай родічі?

Л. Ш.: Є правдов, же в істім моментї єм ся пробудила і я. Кедь в р. 2010 єм ся дістала до оточіня людей, котры ся заоберали русиньскым вопросом, сама єм была поставлена перед ділему, прошто і де чоловік смерує а што є в жывотї про нёго найважнїше про ёго спокій. Себеідентіфікація є катеґорія, по котрiй бажить каждый чоловік свідомо ці підсвідомо. Каждый патрить до своёй узшой і шыршой родины, до сполоченства, народа і штату. Якы тяжкы слова мусив выповісти Енді Варгол, кедь ся го опросили на ёго походжіня : „Я єм знивыдкы.“ Не знати свою дїдовизну, свою маму, свій язык, свій родный дім, значіть быти худобным а в далшім жывотї ослабленым. По баршановій револуції ся одкрыли новы можности і про народностны меншыны, таксамо і про Русинів. У Свіднику, можу повісти, же і я была єднов з актівісток, котры ініціовали Русиньскый фестівал, в рамках нёго і роботу коло дїтьского театру. Од першого рочника Русиньского фестівалу сьме запоїли дїти до русиньскых акцій. Каждій рік є одограный дїтьский театр, в публіку у Културнім домі сидять дїточкы вшыткых основных школ а нихто не мать проблем порозуміти русиньскому языку. Заложыли сьме обчаньске здружіня Тота аґентура, почали сполупрацу з Основнов умелецьков школов, ословили сьме вшыткых директорів основных і матерьскых школ, жебы ся анґажовали при акціях з русиньсков темов. Ани барз не требало, хвалабогу, маме у Свіднику учітелькы, якы ся надхли про роботу з дїтми а рады предкладають дїтём русиньскы книжкы, стишкы (і мої), співанкы, бісїдують з нима, учать азбуку, рихтують їх на Духновічів Пряшів, просто так то чують. А так то мать быти. Выслїдком вшыткой намагы многых людей і орґанізацій є, што нас барз тїшить, же конечнї сьме ся дочекали першой класы з навчалным языком русиньскым на Споєнїй школї у Свіднику. Ластівка прилетїла, надїяме ся, же прийдуть і остатнї. Родічі ся радують зо своїма дїтми а пристали на то, жебы їх записати до русиньской школы а мы ся радуєме тыж.

Писати про малочісленну ґрупу конзументів літературы може быти на єднім боцї позітівне – одношіня автора і приїмателя літературы суть близшы, на другім боцї має свої ліміты, бо округ чітателїв Вашых творів не є великый. Як ся чуєте Вы сама в позіції авторкы літературы мінорітного народа? В чім суть мінусы, а в чім Вашы бенефіты?

Л. Ш.: Нїґда єм ся на заоберала вопросом, же пишу про писаня або жебы єм ся залюбила великому чіслу чітателїв. Кебы єм хотїла такый забер, мі бы не быв проблем писати і в словацькім языку, што бы про  мене значіло мати к діспозіції векшу засобу слов, кедь возьму до увагы, же єм чітала у своїм жывотї переважно по словеньскы. Але то бы мі не робило таку радость і таке успокоїня моїх снів як писаня по русиньскы. З єдного боку є то про мене велика вызва, а з другого боку мам перед очами, кедь пишу, русиньску дїтину. Я ю віджу во своїй фантазії, як стишок чітать, як стоїть даґде на подію, як декламує, як ся з приповідкы тїшить. Велё у стишкох оправую, а нїґда не мам стишок написаный на першыраз. Фурт ся намагам дістати до думаня нейменшых, ці тому розумлять, ці є то про них легке, забавне, достаточно рiтмічне. Даколи ня нападе смішный рим а втогды єм дома. Даколи ня нападе уж забыте стародавне русиньске словічко а я мам тужбу го до стишку навсе, на память закомпоновати. Є то про мене гра і радость. Найменша позітівна одозва холем єдной дїтинкы значіть про мене, же то не было даремне. Не рахую ани мінусы ани бенефіты. Як приклад спомяну, кедь єм недавно была на бісїдї з дїточками в єдній свідницькій школї а наостаток пришла за мнов дївочка і подаровала мі зо свого сведрика єдну флітру-перлічку як подякованя. Што можу хотїти веце? Мам ю одложену.

За одповідї подяковала:

К. Копорова,

Фото: З. Цітрякова.

Вiтязём Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2019 ся стала Людміла Шандалова

     У четверь 12-го децембра 2019-го року ся в Пряшові завершив 6. рочник Літераутного конкурзу Марії Мальцовской за найлїпшы літературны творы, в рамках ёго выгодночіня была і презентація оцїненых творів.

       Літературный конкурз Марії Мальцовской быв выголошеный Сполком русиньскых писателїв Словеньска в сполупрацї з Академіёв русиньской културы в Словацькій републіцї і Інштітутом русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. До літературного конкурзу ся тот рік запоїло девять авторів з прозовыма і поетічныма творами, котры дотеперь не были публікованы. Одборна порота, котра творы оцїнёвала і презентовала, была в зложіню Міхал Павліч, Кветослава Копорова і Аліца Вєтошевова. Вынятковость шестого рочника конкурзу была главнї в тім, же до конкурзу ся запоїли дві новы авторкы – Вєра Горїшня і Марія Шмайдова, перша з поетічныма творами, друга з прозов.

Злїва доправа: Міхал Павліч (порота), Людміла Шандалова, Кветослава Копорова (порота), Марія Шмайдова, Аліца Вєтошевов (порота).

     А праві третє місце здобыла писателька Марія Шмайдова, котра ся презентовала з куртыма прозовыма творами про дїтьского чітателя. Шмайдовой тексты мож описати як на себе надвязуючій ціклус куртой прозы, авторской приповідкы, в котрых розповідать о подїях зо жывота родинкы. Шмайдова ся замірявать на персоны малых дїтей, на Тімонка і на Біянку. Порота оцїнїла інтересный авторкін штіл і забавны гравы описы. В рамках своїх текстів Шмайдова повказала, же є способна вытворіти мале міле розпоіданя, котре мать потенціял заінтересовати дїтьского чітателя.

     Друге місце здобыв Юрко Харитун, скушеный русиньскый поет, котрый в тім рочнику як і по мінулы рокы своїма віршами пітверджів, же го можеме поважовати за поета тїлом і душов. Харитун ся презентовав віршами куртого розсягу, котрый подобнї ако векшыну поетовой творчости мож прирядити к рефлексівній, любовній і к інтімній ліріцї. Много віршів є вызнанём емоцій поета, адресатом котрых є природа авторовго походжіня, ёго одношіня к творіню і писаню віршів, любов к женї і чоловіку в общім зміслї. Харитуна мож означіти за романтіка, котрый і через неґатівны скушености все знать найти на світї много красного.

     Вітязом конкурзу ся стала Людміла Шандалова, котра за пару років писаня русиньской літературы указала, же знать флексібілнї писати поезію, прозу а драму на высокій естетічній уровни, і про дїтьского чітателя і про доспелого. Авторка ся в тім рочнику презентовала із природнов, рефлексівнов а інтімнов ліріков. Шандалова ся концентрує на жыву і нежыву природу Карпат, котра є описана з помочов ємных метафор. Шандалова має звладнуту нелем обсягову, але і формалну сторінку стішків, авторка експеріментує і з менше штандардныма формами, як є вольный вірш, різны тіпы рімів а под. Єй поезія є все рітмічна і мелодічна, не находяють ся ту жадны недокінчены полотовары, але фіналны верзії.

За цїлу одборну пороту авторам дякуєме і ґратулуєме!

Міхал Павліч

Шандалова, Людміла

Публікації

  • Ани бы сьте не вірили (2018)
  • Подьте, дїти, што вам повім… (2013, 2. выд. 2014)
  • Червеный берег (2016)

Театралны гры


Жывотопис

      Людміла Шандалова ся народила 21. фебруара 1964 в селї Залїсся на Українї своїм русиньскым родічам як друга дїтина, позад брата. В року 1966   ся зо своёв родинов вернула до рідного краю – до Свідника в бывшім Чеськословеньску, одкы єй родічі, як много іншых Русинів по войнї в роцї 1947 оптовали на Україну за лїпшым жывотом.
У Свiднику наступила до основной школы, а потім ся ту учіла ай на середнїй школї – гімназії, яку скінчіла в роцї 1982. Наслїдно продовжовала штудовати економію на Высокій школї польногосподарьскій в Нїтрї. В роцї 1986 єй закінчіла і здобыла тітул інжінїрь економії.
У функції економ робила довгы рокы на польногосподарьскім дружстві в Дуплинї, пізнїше єй економічны службы вывжывали ставебны і іншы фірмы. Од року 1997 дає економічны службы і фінанчне порадництво як подникателька. Є выдата, мать трёх сынів.
Іщі в часї середнёшкольскых штудій писала до школьскых новинок і была членков редакчной рады. По роках ся вернула к писаню, жебы свої емоції і сны выповіла дїтём, родинї, знамым, але ай незнамым, котры проявлять інтерес о єй творы.
Людміла Шандалова любила книжкы од дїтинства. В них находила оддых, забаву і жывотны правды, прожывала з героями їх судьбу, посередництвом книжок вникала до світа фантазії і снів. Може десь там ся народив і єй сон: стати ся нелем пасівнов приїмательков умелецького тексту, але ай сама творити.
Минуло од того часу много років. Кідь є сон міцный, він почекать на свій час… Тот час про Людмілу настав десь в роцї 2010, коли під впливом розлічных факторів і несподївань дістала ся ближе ку вопросу русинства і процесу оброджіня русиньской народностной меншыны, з можностями єй далшого розвитку в рамках Словеньска. Пробуджены емоціі ку свому родному – к материньскому языку ю наштартовали ку тому, же написала першый стих по русиньскы: Карпаты, Карпаты... За короткый час (в роцї 2011) ініціовала заложіня обчаньского здружіня тота аґентура, якого ся стала директорков. Головным цїлём здружіня є підпора русиньской народностной меншыны, захованя і розвиток єй културы, традіцій… В року 2011, перед списованём жытелїв тота аґентура зробила музику к поезії Людмілы Шандаловой і выдала ЦД із співанков Карпаты, Карпаты… ЦД шырила міджі Русинами з цїлём пробуджати їх самоусвідомлїня і привести їх к тому, абы ся офіціално голосили ід своїй народности. Поступнї пробовала дале писати в русиньскім языку. На самый перед ся хотїла приговорити найменшым – дїтём. Глядала можности і темы, якы бы малого чітателя ословили. Выслїдок на себе не дав довго чекати. В роцї 2013 єй вышла перша збірка поезіі про дїти під назвов Подьте, дїти, што вам повім…, котра є інтересна окрім іншого ай тым, же є писана двома ґрафічныма сістемами: азбуков і латинков.
В року 2014 была книжка про успіх міджі чітателями выдана другыраз. Єй стишкы дїти реґуларно декламують при різных нагодах, на декламаторьскых конкурзах, міджііншым і на конкурзї Духновічів Пряшів. Од року 2013, одколи зачали у Свіднику орґанізовати Русиньскый фестівал, Людміла Шандалова ся анґажує і ту – в области роботы з дітми, а в рамках фестівалу їм представює свої творы. На першым річнику фестівалу была зорґанізована бісїда ку приправлёваній книжцї:  Подьте, дїти, што вам повім, в далшых двох річниках фестівалу ся авторка пустила до написаня сценарїв дітьскых пєс: Приповідка з лїса а Wі-фінтена принцезна, якы были наштудованы школярами Основной умелецькой школы у Свіднику і представлены дїтьскій публіцї.
Авторка не перестала писати про дїти. В сучасности єй реґуларно – раз до місяця выходжають стишкы про дїти з набоженьсков тематіков. Вна сама їм говорить – малы молитвы. Надрукованы суть в православнім молодежнім часописї Iстина. Окрім іншого, пише і тексты співанок, поезію і прозу про дорослых, в роцї 2016 выдала книжку Червеный берег. В роцї 2020 планує выдати книжку духовной поезії про дїти: Напю ся зо студенкы.

Кветослава Копорова.

 


Оцінїня

Цїна А. Павловіча за оріґіналный прозовый або поетічный твір в русиньскім языку:

  • 2017 – за прозу Червеный берег

Літературный конкурз Марії Мальцовской:

  • 1. місто (2019)
  • 2. місто (2018)
  • 3. місто: (2017)
  • 2. місто: (2016)

АРХІВ: Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР: Премiя Александра Духновiча 2015

Др. габ. Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР, членка пороты літературного конкурзу

 Премiя Александра Духновiча 2015

 (Выступ на літературнім вечорї 25. юна 2015 в рамках удїлёваня Премії А. Духновіча за русиньску літературу в 2015 роцї.)

     Порота літературного конкурзу на Премію Александра  Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США в зложіню: Патріція Крафчік (США) – ведуча, Боґдан Горбаль і Олена Дуць-Файфер (Польща) – члены, оцїнювала в 2015 роцї 5  посланых на конкурз літературных творів:

Read more

Людміла Шандалова: Віршы

Людміла ШАНДАЛОВА
oцїненa другым місцём у Літературнім конкурзї Марії Мальцовской (2016)

Кебы-м знала

Кебы-м знала чаровати
дала бы-м ті, милый, знати
вычарую з перел росу
бо я тебе в сердцї ношу.

Read more

1 2