Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Дзвін

 

Дзонь-дзінь-дзінь

Дзвонить дзвін

Несе голос під небесны

хмары

 

Бім-бом-бім

Сердце в нїм

На желїзнім тронї

царить

 

Дзонь-дзінь-дзінь

старый дзвін

колыша ся на высокій

турнї

 

Бім-бом-бому

з поля, з дому

вшыткаы кліче

до вечурнї

 

Ку Ісускови

 

Ісуску міленькый, што значіть постити?

Ці то значіть рано, вечур ся молити?

Я єм мала дїтиночка,

обертам на Тебе свої очка.

 

Ці то значіть мамочку обняти,

нянїчка слухати?

Як ся треба ку братови односити?

Ці то значіть любого не бити?

 

Зо сестров зо вшыткым ся дїлити?

А што бабка моя найдорогша?

Погласкам єй стары рукы, сивеньке волося

Дїдка піду навщівити, сяду на колїна

 

Як іщі, Ісусе, молить ся дїтина?

Буду квіток обходити, жебы не ставати

Бы ся вшыткы могли ёго красї радовати

Рыбку шмарю назад з берега до воды!

 

Няй сі плавать…

Повідають, же не треба быти гордым

Неслобідно ани завистливо жыти

Ці так треба, Ісусе, постити?

 

Послухам пташеня, як сі зрана співать

Отворю серденько, няй ся му усмівать

Што іщі мі треба, Ісусе, робити?

Я щі лем дїтина, я знам лем любити…

 

Выбране з книжкы Людмілы Шандаловой, Напю ся водічкы, 2020

Напю ся водічкы Людмілы Шандаловой здобыла премію Книжка рока ПСК 2020

Людміла Шандалова є облюбленов і по заслузї оцїнёванов авторков поезії, прозы і драмы, в послїднїх роках ся авторка профілує главнї як писателька літературы про дїти і молодеж. А праві єдна така книжка здобыла премію Книжка рока ПСК 2020. Іде о збірку духовной поезії про молодшых чітателїв Напю ся водічкы (тота аґентура, 2020), котра є выдана двойґрафічнї, тзн. віршы суть в русиньскім языку в азбуцї і в латиніцї. Уж традічнї є книжка в шумнім ґрафічнім спрацованю. Укажку з книжкы сьме недавно публіковали і на нашій сторінцї.

Здрой фотоґрафії: Podduklianska Knižnica Svidník (фейсбукова сторінка)

 

Авторцї к оцїнїню за цїлый Сполок русиньскых писателїв Словеньска ґратулуєме!

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Ангеличку мій

 

Ангеличку, стражничку,

хочу тя молити,

возьмий ня за ручкы,

вказуй мі, де іти.

 

Ангеле любенькый,

я іщі маленька,

напрям ня на дражку,

бо она узенька.

 

Може ся скрутити

до недоброй страны.

Не дай мі зблудити,

ангеле мій. Амінь.

 

Бы-м ся не бояла

 

О, Маріє, мати міла,

душічка мі звеселїла —

я молитву денно щіру

давам Тобі на офіру.

 

Ангелы преславно поють,

благам Тебе, матїрь мою,

на охрану зошлий – дай мі —

єдного із крылочками.

 

Із небесіх мій ангелик

буде при мі – при постели.

Рано, вечур… бы-м я, мала,

нічого ся не бояла.

 

Выбране з книжкы Людмілы Шандаловой, Напю ся водічкы, 2020

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2020, 3. місто: Людміла Шандалова

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020, тексты Людмілы Шандаловой – 3. місто

Самко хоче звірятко 

     Гурааа! Маме дома псика. Уж єм вам о тім гварив? Кедь іщі не знате, та вам мушу вшытко, але цїлком вшытко доподробна розповісти.

     То было так. Тато нїґда не хотїв нияке звірятко. Преснїше – нияке звірятко у нас дома ся не сміло зъявити, де то іщі быти далшым членом нашой фамилії. За каждым разом, кедь єм спомянув, же тот або тот камарат мать псика ці даякого білого кралика, тато гнедь спознав мій замір. Перше ся му ненападнї скривили бровы, потім ся кус затрясла борода а за тым катеґоріцкы высловив:

„В жаднім припадї! Ніч мі ту не буде смердїти!“ Дарьмо єм пробовав, вшеліяк го просив, обскаковав, спинав рукы, обіцяв, же ся постарам. Ніч не помагало! Ани пса ани жадне інше звірятко неслобідно было привести домів. Мачку? Не думайте! Морча? Забудьте! Ани рыбкы, ани пташкы, доконця ани малу білу лабораторну мыш. Таку малу, маціцку. Нї!

     Раз сьме ю, но мышку предсі, тайно з мамков купили в акварістіцї, пересвідчены, же таке мале і міле створїня не може быти на шкоду никому, бо ю ани поряднї не видно. Але то сьме ся кус перераховали. Тота до вечера мусила ся з моёй дїтьской ізбы шумнї-краснї выпрятати. Тато, лем што пришов домім з роботы, скоростёв ракеты обявив наше таёмство, указав палцом на Жмурку – мено сьме мышачій камаратцї выбрали по довгім ваганю з даякого часопису, а завелив пріснї: „Гет!!“ Такой нам было ясне, же кедь гет, та гет. Але де гет? Лем так до вечера не є предсі легке спрятати мале мышчатко? Де асі? Скрыю ю під ґавч? Буде лабками цупкати! Дам за дверї на ходбу? Дахто ю вкраде або мі втече. Нї!

     Слава! Наконець ня напало. Кедь кус пороздумую, фурт ня дашто мудре нападе. Я уж єм такый. А так єм мышку зо вшыткым спаковав і однїс до найлїпшых рук. Iщі добрї, же бабка жыє у другім панелаку недалеко од нас.

    Бабка ся зміловала як відїла мої смутны очі а повіла: „Што я з нёв буду робити?“ Но, та робила, што знала. Журка ї была сполочнічков у самотї, она ся з нёв грала, брала до рук, гласкала а главнї добрї кормила. Я там ходив часто, але бабка з нёв была частїше. Найрадше мала Жмурка тендеріцю. Аж раз, кедь уж была Жмурка у новім домові осмілена, добрї выкормлена, кус і може розпещена, што не зробила! Цвак! Своїма острыма зубками хняпла бабку по руцї, добрї ю вкусила і файнї пошкрябала. Аж до кырве. По такім мышачім маневрї ай бабчине сердце затвердло. Лем што єм пришов посмотрити і побавити ся з мышков, бабка уж мі з дверей загласила: „ А берь сі ю!“

     Скончіли вшыткы мої ховательскы пробы. Вера. Плакати єм не плакав, бо єм предсі хлоп, але єдно мі не было. Бабка є інакше супер, она взяла мышку до ладічкы, мене за руку і давай – ідеме назад до акварістікы. Шумнї сьме поздравили, остатнє єм охабив на бабку.

„Пребачте, знате што, мы пришли вернути мышку, бо ня так назлостила, барз ня пошкрябала, вірьте мі, я ся не годна о ню старати! А наш Самко таксамо нї. Што такый хлопець знать коло такого звірятка робити?!“ А іщі довго бабка з продавачков вела бісїду, выслїдок з того быв такый, же я ся кус ганьбив, же ся не знам о мышку постарати, а то уж єм мав 6 років, но а мышка-небожатко ся вернула ку старым камараткам. Кромі того, мали сьме назад 2 Евра, котры сьме заплатили за мышку. Ани сьме ся не сподївали на то, были бы сьме мышку і задармо вернули, лем жебы ю взяли, але зась єм ся пересвідчів, же бабка, што ся тыкать бізнісового выїднованя, не мать хыбы.

Дві Евра мі бабка дала до кешенї, жебы єм сі дашто купив. Я сі купив, ани не знам тївко змерзлин.

Так ся на мышку забыло. А відїло ся, же я ся можу розлучіти з думков, же раз буду мати холем павука на стїнї без того, жебы го требало під минутов зліквідовати, бо на векше звірятко єм не міг ани подумати. Аж до єдного дня.

Як тато пришов на то, же треба пса

     Нооо, але то кус протекло воды а кус єм ся дашто веце підучів в школї, бо уж єм мав нецїлых 9 років, як сьме ся престяговали до нового дому.

      Мі то было єдно де жыєме, было мі і в бітовцї добрї, мав єм там велё камаратів, ай до школы было недалеко. Мало то і велё далшых выгод таке бываня в містї. Наприклад, змерзлину сі можете купити коли лем хочете.

    Але нашы таке надумали, же дім. А то іщі дім на селї. Дакус ня то преквапило, кедь ся звідали што мы, дїти, на то повідаме. Я сугласив, бо мі обіцяли властну дїтьску ізбу, што бы значіло, же молодша сестра не буде за каждым разом ходити гласити мамі, же сі вечур не мыю зубы. То ня потім вырушує, бо мытя зубів поважую за цїлком даремне а не є то таке інтересне, як ся грати під перинов довго до ночі з анґлічаком.

     Нашы ся будовали а мы ходили із сестров до школы якбы ніч. Было велё роботы коло будованя, але мене то даяк обышло, окрем того, же єм пару раз перевіз фурик піску. Неповный, самособов. То было забавне, а іщі было забавне бігати в ґумакох по розмоченім дворї або ту і там шплюхнути з млакы сестрї на новы ногавіцї. Она реве про кажду сомарину. Є там того, кус болота!

      Кедь сьме ходили на ставбу, та сьме пару раз понад хыжу у полю відїли біжти лишку або серну. Мама гнедь вытяговала мобіл а крічала на тата: „Посмоть, посмоть, то яка красота!“ Спущала клапку фотяку, ці награвала на відео. „Я ся так тїшу, питно так єм сі то представлёвала, то є рай!“ розплывала ся од радости.

     Тато ся посміховав, потім указовав на копы якы вырыла  кыртіця, потім на дїры од грабошів, потім збачів і гада. Лем слїпуха самособов, не їдовату змыю. Такой нас выганяв гет, я зазерав, але тато охабив гадинча стратити ся в траві. То уж ходив кус захмуреный.

     Конечнї сьме ся престяговали. Было то в осени, памятам, же осїнь тогды была прекрасна, сонячна і пахняча. Стромы ся пышыли вшыткыма фарбами, вітор здував листя під ногы, мы сьме го із сестров їмали, а потім вышмарёвали понад себе догоры. Ходили сьме на двір кажду хвілю надыхнути ся свіжого воздуху, або посидїти на лавочцї. Вшытко было про нас нове і незвычайне. Спів птахів, гускы якы одлїтали в до теплых країв а на небі творили вшеліякы ґеометріцкы образы, лишка што ся заставлёвала на бережку, бо сьме ї вошли до раёна, дві серенкы скрыты недалеко в крякох – просто романтіка.

     Аж покы в зимі татови куніцї не погрызли на моторї вшыткы електрицькы каблы а покы сьме в снїгу на дворї не збачіли ступляї, о якых мама усудила, же то наісто будуть вовчі, бо в ночі чула за домом вовче вытя. Є правда, же тогды спала, но істо ся ї то не снило… То была послїдня капка. На другый день тато повів: „Треба нам пса!“

Вышла нова книжка стишків Людмілы Шандаловой – Напю ся водічкы

Кінцём рока 2020 вышла нова збірка поеткы Людмілы Шандаловой з назвов Напю ся водічкы. Шандалова є прімарно авторков літературы про дїти і молодеж, так є то і в припадї нововыданой книжкы, котра є збірков 36 стишків духовной поезії про дїти в русиньскім языку. Книжка із вкуснов мінімалістічнов ґрафіков вышла во выдавательствї tota agentura в роцї 2020. Веце ся о збірцї мож дочітати на сторінцї выдавательства. 

Здрой фотоґрафій з вебсторінкы tota agentura. 

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Під місячком

Пастырь їх заганять
із темной лучіны –
овечкы біленькы
світелка невинны

Попасать, вера їх
достойно з высоты
аж душа знїміла
з красоты – цливоты

На дражку джмурькають
скручену узенько
де мілый на краю
нукать мі серденько

Дві звізды близіцко
яснїшы од другых
притулны суть личком
збляднутым од тугы

 

В огнї

Поломінь белавый
над тїлом з ясіня
в языкох зведавых
бісїду почінать

О тім што выдав день –
же любов за думков
кладе ся на огень
з каждіцкым деревком

Поломінь белавый
мазурку підскочів
сповідї болячі
спалює спред очі

Стровить дня непокій
стоптать го аж на днї
а покы затихне –
душі є приємнї

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Осїннє листя

Обзрїв ся місяць спід хмары білой
за дубом на меджі
В конарёх листя од смутку млїло,
падало помеджі…

В жовтавім доджу до травы близкой
і вітор помагав
понїс го як дїтя аж до колыскы
бы му там тихо грав

На гуслї, на басу до темпа осени
як гудак без мена
Любов є заклята в шепотї фаребнім…
Невыповіджена

Над раном 

Розбрыскує ся іщі лем
Дряпать ся помалы
з темноты новый день –
звізды уж заспали

Над лїсом поблїдло
сфарбило зорями
Зросене зеркало
лежыть над полями

Летить птах воздухом
крылами поздравив
Дві серденька тихо
як серны у траві

Розбрыскує ся іщі лем
Дряпать ся помалы
з темноты новый день…
Звізды уж застали

 

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Вечур

Над полём зтемнїло
затихло ку ночі
кряче птах неміло
день є уж без моцї

І воздух схолодив
хвіє ся одразу
Дзвін з турнї без сходів
дав голос образу

Перинов Господнёв
земля ся прикрыла
з надїї… а до нёй
старости завила

Осїнь

Чвірінкать на дубі
під небом голубым
пташок із осени

Листочок мідяный
велё їх спаданых
строму нехосенных

Оджыли през лїто
молодость зо світом
дали му надїю

Летить сі чорный птах
осїнь є допита
ани ся не смію…

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Осїнь
Розпалене лїто одышло
Одлетїли далеко то теплой чужины птахы
Як молодіця, кедь перезлече білы свадьбяны лахы
до фаребного кроя
І лїсы інакше ся строять
Стромы надале як вояци
гордо стоять на своїм пляци
Лем уніформы зелены
вымінили за жовты мідяны, червены…
Баревне листя шумить, трепоче,
переблискує на сонці
І кедь не хоче
Іщі ся тїшать мої очі, покы начісто
впаде на землю послїдный листок
Сонце посмутнїло
Не грїє старов силов
Джмуркать на нас отупно, просто…
Зато вітер частїшым гостём –
розколисав конаря стромів
Дїти утїкають зо школы домів
з ташками на плечах ку своїй мамі
Забыли на чляпканя в банюрї
Яка міла в дїтячій натурї
безстаростность і бажіня за новотами
Вшытко спомалює
Молга ся біло перевалює
понад долины зрана
Груда на поли чорна, зорана
недавно жывила жыто
Скоро перешло лїто…
Холодный доджик ситить
Звістує – треба ся приправити
Квапля за кваплёв з даху квапкать
В садї червены запалены ябка
ся просять – возьте нас! І мы на шорї!
Мама знову розпалює дров, у пеці горить
Напече колач а вшытко пахне моїм краём
Материньскым сердцём
То любов з нима
Дораз наступить зима

Недїльны віршы: Людміла Шандалова

Лишка

Лабками у мокрій траві
за домом на бережку
стояла молода лишка
Міцно, гордо
В арджавім хвостї ховала таёмность
в блищачіх очах зведавость

Стрїтла ся з чловеком
Предовго смотрила

Ани ся не гла
Бранила своє
місце під сонцём
Є мі подобна

 

Дім

В меандрї потока
на  чістім пляцу
під небеснов стрїхов
выріс новый дім

Як земне насїня
запустив корїня
нассав шум дубів
лучну пахоту
і джавот пташенят

Гнїздочко людьске…

О найменшу лелію
постарано

Уж лем поливати
до ласкы

1 2 3