Мороховічова Цвик, Квета: Камаратя спід зеленего дуба і белавого неба (2011)

Автор: Квета Мороховічова Цвик

Назва: Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба

Выдал: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2011

Чісло сторінок: 112 с.

Язык: русиньскый (азбука)

ISBN: 978-80-89441-19-8

Мож стягнути ту: Мороховічова-Цвик, Квета – Камаратя спід зеленего дуба і белавого неба

Мороховічова-Цвик, Квета

Публікації

  • Думкы і тужбы (2010)
  • Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба (2011)
  • Возмий ня за ручкы (2013)
  • Любовны періпетії (2014)

 


Жывотопис

 

      Мґр. Квета Галасова, роджена Мороховічова ся народила 20. апріля 1946 в чеськім містї Мост, де єй родічі, як ай много іншых Русинів в повойновых роках одышли за роботов. По пару роках ся фамелія вернула до свого родного села – до Пчолиного (окрес Снина). Ту Квета наступила до основной школы, выходила першых пять клас, потім продовжовала у Снинї, де на общоосвітнїй школї, міджі людми званій „есвеешка“ зматуровала. По матурї пішла штудовати до Пряшова. У Пряшові здобыла высокошкольску освіту на Філозофічній факултї Універзіты Павла Йозефа Шафаріка. Постґрадуалны штудії абсолвовала на Катедрї журналістікы Карловой універзіты у Празї.

      Публіковати зачала почас першой своёй роботы, кедь наступила як одборна працовнічка до ґалерії уменя у Пряшові. Были то рецензії о выставках, котры посилала до тогдышнїх Выходословеньскых новин. В публікачній роботї продовжує, але вже як редакторка Прешовскых новин. Занедовго переходить робити до Україньского народностного радіа (редакції у Пряшові), де як редакторка і модераторка справодайства і публіцістікы одробила скоро десять років. З родинных прічін одышла жыти на западне Словеньско, але од писаня не одходить – в Новых Замках робить як редакторка реґіоналных новинок Нашы новости. Попри редакчных роботах зачала писати курты прозовы творы і своїма стишками заповнять рубріку під назвов Поетічны рядкы.

      По нїжній револуції ся стає шефредакторков уведженых новинок. Попри тім слїдує і реаґує на подїї, котры ся дотыкають „русиньского світа“. Зачінать тым темам веновати все веце своїх віршів, котры іщі все пише по словеньскы. Знамы суть з того періоду віршы „Návraty“ , „Andrijovi, alias Andymu“. Новинарьскій роботї присвячує цїлый свій актівный жывот, аж до одходу на пензію. Говорить ся, же ід старости чоловіка тїгать веце домів. Так ай Квета Галасова по парумісячнім оддыху, час пензії вывжывать на частїшы навщівы выходного Словеньска – своёй родины у Пряшові і у Пчолиннім. Ту ближе спознає выдобыткы русиньского руху. Тоты єй натілько заінтересовали, же і сама вырїшила дати до нёго свої силы. Задоважила сі доступну літературу і зачала на собі робити. Занедовго самоосвіта принесла свої плоды. Од перекладів властных словеньскых текстів поезії вже быв лем малый крочік ід писаню віршів в русиньскім языку. Контактує пряшівскы русиньскы редакції і од року 2007 зачінать публіковати першы свої віршы. Мож повісти, же Квєта Галасова ся вернула ід свому русиньскому корїню через свою поезії, котру днесь пише нелем „о своїх“, але ай „по свому“. Єй поезію мож чітати під умелецькым меном Квета Мороховічова-Цвик в Народных новинках, або у Русинї.

      Квета Мороховічова-Цвик є знама тым, же ід писаню по русиньскы приступує серъёзно, з повнов одповідностёв. Она не патрить ід тым русинськым авторам, котры пишуть много. Наспак, покы вырїшить, же дашто стоїть за опублікованя, передтым над своёв поезіов довго робить. Є як авторка дуже скромна, a є єдна з немногых, котра з повнов важностёв бере нелем обсяг, але ай форму своїх віршів. Абы тота форма одповідала нормам русиньского языка, Квета Мороховічова-Цвик вывжывать першу можность, яка ся ї притрафила на здоконалїня свого языкового прояву. Так ся приголосила на І. річник Лїтнёй школы, котру орґанізує Іштітут русиньского языка і културы – STUDIUM CARPATO-RUTHENORUM 2010, наслїдно абсолвує ай другый річник Лїтнёй школы натїшена, же єй то посувать дале нелем у розвитку русиньского языка, але ай у пестованю і зміцнёваню своёй ідентіты. Міджітым выдає свою першу поетічну збірку – по русиньскы Думкы і тужбы 2010). Выданём самостатной збіркы оріґіналной поезії писаной в русиньскім языку ся Квета Мороховічова-Цвик стала членков Сполку русиньскых писателїв Словакії. Наслїдно єй вышли ай дві книжкы про дїти Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба (2011), і переклад віршів зо словацького языка авторкы Марії Хованцовой. Книжцї дала назву Возьмий ня за ручкы (2013). Літературный фонд єй за тот переклад удїлив Літературну премію в рамках Цїны Александра Павловіча (2014). Ай к роботї у Сполку приступує Квета Мороховічова-Цвик серъёзно, як членка комісії при Літературнім фондї у Братїславі за русиньску народностну меншыну. Вдяка нїй много русиньскых авторів здобыло творивы штіпендії од Літературного фонду. Она сама про себе не жадала… аж на вызваня, же ай она бы могла вывжыти таку можность, дістала штіпендію, і вышла єй друга книжка поезії Любовны періпетії (2014). За ню 14. юна 2016 перебрала у Братїславі Квета Мороховічова-Цвик Літературну премію в рамках Цїны А. Павловіча, котру удїлює Літературный фонд за оріґіналный літературный твір в русинськім языку. Оцїнїня здобывала таксамо в Літературнім конкурзї Марії Мальцовской, котрый каждорічно орґанізує Сполок русиньскых писателїв Словакії. В сучасности має приправлену далшу збірку поезії Шыте нитков бабячого лїта.


Оцінїня

2014 – Літературнa премія в рамках Цїны Александра Павловіча – переклад Возьмий ня за ручкы (2013).

2011 – Літературный конкурз Марії Мальцовской за рік 2011 – 1. місце

 

Мґр. Івана Сливкова, ПгД.: Творчость Кветы Мороховічовой-Цвик

Мґр. Івана Сливкова, ПгД., Інштітут Україністікы і середнёевропскых штудій Пряшівской універзіты у Пряшові

І. Квета Мороховічова Цвик (властным меном Квета Галасова)

      Народила ся 20. 04. 1946 в чеськім містї Мост. Походить з русиньского села Пчолине коло Снины. Основну школу навщівлёвала в селї Пчолине, пізнїше в Снинї, де продовжовала ай в середнёшкольскых штудіах. Меґістрьскы штудії абсолвовала на Філозофічній факултї Універзіты Павла Йозефа Шафарика у Пряшові, постґрадуалны штудії на Карловій універзітї в Празї.

      Публіковати зачала почас роботы в ґалерії уменя у Пряшові. Єй рецензії выставлёваных умелецькых творів выходили у Выходословеньскых новинках. Пізнїше ся сама стала редакторков Пряшівскых новинок (Prešovské noviny) а наслїдно одышла робити до Пряшівского народностного розгласу, де одробила як редакторка і модераторка справодайства скоро десять років. З родинных доводів одышла жыти до Новых Замків, де робила як редакторка реґіоналных новинок „Naše novosti“. Попри редакторьскій роботї зачала писати кутры прозовы творы. Таксамо писала ай поезію – до рубрікы Поетічны рядкы. По нїжній револуції ся стала шефредакторков. Свою позорность сконцентровала передовшыткым на домашню публіцістіку, інкліновала к русиньскій тематіцї (в журналістіцї і в творчости). Журналістков была аж до одходу на пензію. Свій вольный час актівно вывжывала на гляданя корїнїв на выходї Словеньска і штудію русиньской културы, враховано языка. Read more

Мороховічова-Цвик, Квета: Любовны періпетії

Публікація: Мороховічова-Цвик, Квета – Любовны періпетії

Мож стягнути ту: Мороховічова-Цвик, Квета – Любовны періпетії

Верьбяна носталґія

Верьба молодости
росла коло лавкы,
зелена, кошата,
пила воду з рікы.

Залюбенцї під нёв
нераз ранде мали,
вшытко їй повіли,
што на сердцю мали.

Бо дуплава верьба
знать слово тримати,
сповідь залюбеных
не любить скламати.

Кідь місячок світив,
закрыла їх твари,
жебы не відїти
як ся цїловали.

Верьба коло лавкы
вже спорохнавіла,
в споминках зістало,
же ту колись была.

Ой, верьбонько, верьбо,
вже-сь своє оджыла,
сповідї і жалї
зо собов єсь взяла.

Квета Мороховічова-Цвик: Любовны періпетії (укажка)

Інформації о авторці: Квета Мороховічова-Цвик

Маёвы рана
Рана суть тихы,
співучі і болячі.
День провиднїв.
Потячій хор вже добру хвілю
продукує свою ранїшню увертуру.
Ты ся пробуджаш
з болём, но нелем на душі,
бо рокы ся підписали
і під твою тїлесну скриньку.
– Найтяжшый є першый крок, –
жартовали в купелёх.
– Выкроч рівно до другого –
жартую я.
– Лем не одкрывай перед людми
зрана своє сердце,
бо можуть наплювати
на ёго отвореность і доброту.
Рана суть тихы,
співучі і болячі…

Read more

АРХІВ: Мамко, купте мі книжку… (В. Падяк: Вышла книжка про найменшых – Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба, Сполок русиньскых писателїв, 2014 )

Мамко, купте мі книжку…

(Вышла книжка про найменшых – Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба, Сполок русиньскых писателїв, 2014)

    Дїтьска література жыє подля своїх правил. І хоць ся зачінать у Русинів із дїтьскых стишків Александра Духновіча у серединї 19. стороча, но і днесь ся тримле історіёв выпровбованых основ:  быти нелем катеґоріёв естетічнов, але усе думати на дїтвака, ёго выхову і научаня. Жебы ся маленькый чітатель у тых творах нелем бавив, но абы ся попри тім учів.

Read more

Mґр. Івана Сливкова, ПгД.: Кідь любость пече…. (і гріє….)

ПгДр. Івана Сливкова, ПгД., Інштітут україністікы і середнёевропскых штудій ФФ-ПУ

 

І така, і сяка​​ 

быває.

Любов, факт,

не має дефініцію.

Вна просто

є. ​​ 

А має нас

вшыткых

на гаку.

 

(Morochovičová Cvyk, 2014, s. 28 – 29)

 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Поетічна збірка​​ Любовны періпеії​​ (2014)​​ Кветы Мороховічовой-Цвик є дотеперь вершинов творчости успішно етаблованой авторкы русиньской літературы на Словакії. На роздїл од попереднїх творів є тота книжка​​ заміряна монотематічно, поетка ся в​​ нїй профілує як представителька наївной лінії женьского писаня.

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Збірка є роздїлена до трёх тематічных цїлків, але при ​​ чітаню єднотливых поезій ​​ тематічный переход не є слїдный.​​ Солодке споминаня, Мілы дрїбности і​​ Любовны періпетії​​ споює мотів ласкы і меланхолічного приниmаня світа. Поетка свою інтімность перетавлює до слов, в рядках шіфрує свої тайны думкы. Радость і смуток ідуть рука в руцї. Силу контрастів і тіпічных сентіменталных образів видиме скоро в каждім рядку. Поезія Мороховічовой-Цвик є проста, меланхолічна, ай кідь з нёй чути жыворну скушеность зрїлой жены, треба конштатовати, же єй поезія є у своїй простотї приступна каждій віковій катеґорії.​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Вступна часть збіркы, венована​​ солодкому споминаню​​ назначує, же особна скушеность і субєктівны зажыткы суть гыбнов силов авторчиного пера. Поетка ся скоро в каждій поезії вертать до минулости, ці то в представах, або при уважованю над прожытым. Вывжытя міцных контрастных споїнь, як напр. ласка і попіль, вкрадженый поклад, зимушня ласка, крута ласка.... вказує, же авторка ся потебує​​ „выписати“​​ з того, што ю трапить, што ю в глубцї душы грызе. Банованя, але ай невыгнутность одступу од минулости ся обявлює в поезіях​​ Плач над розоллятым молоком​​ 1 i 2,​​ Шкода​​ слов, ці Быв​​ такый час.​​ Видиме ту тыж снагу ґенералізовати пережыте, змірнити своє траплїня в духу гесла, же жывот є уж раз такый, внести спокій до той части душы, котра ся трапить (Подобы любости, Протиклады).​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Подобнї в другій части збіркы​​ Мілы дрїбности​​ є главнов ідеёв векшыны текстів ласка і медітація над пережытым жывотом. Простота вжытых назв єднотливых поезій, як напр.:​​ Споминка​​ 1,​​ Споминка​​ 2​​ і​​ Споминка​​ 3,​​ або тіпічный вопрос щастнї і (не)щастнї залюбленого в поезії​​ Чом?​​ нас утверджує в авторьскім замірї ословити чітательску громаду без претензій на силну інтерпретачну базу. В дрїбностях поетка слухать свій внуторный голос і сприступнює го в подобі поезій чітателёви. Тот внуторный голос, котрый говорить за вшыткых, што ся в жывотї трапили про любость.​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Третю часть збіркы, накілько є подля нёй поменована цїла книжка, поважуєме за носну. Поезії нас переносять до ядра проблему, ід рефлексії одношінь міджі мужом і женов, ід тому, што є властнї любость ​​ (Што є ласка, Муж і жена). Авторка походжіня надчасовости і надлюдьскости глядать у Бога (З Божов помочов), а тыж у звіздах (Вшытко є у звіздах). З погляду поеткы женьского писаня суть​​ Любовны періпетії​​ найтіпічнїшов інтімнов ліріков. Поетка ся мінить на жену, глядаючу, смутячу, люблячу, щастливу​​ і терплячу. Выдод ід той сітуації находить в споминках, представах, но передовшыткым в снах. Сниваня є в тій збірцї єднов з домінант, є то способ, выход, метафора і выслїдок заєдно.

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ З теоретічного погляду мож у творчости К. Мороховічовой-Цвик говорити о істых рітмічных недостатках ці поверьхности у вывжытю неперестанно повторюючіх ся выразів. Видить ся але, же авторка выставляла свою поетіку якраз на ясности і легкій чітателности своїх поезій. Повторюючі ся образы, проста і прямолінійна сімболіка суть​​ авторьскым рукописом поеткы. Природный поетічный язык помагать в будованю профілу авторкы як представителькы якойсь натуралістічной лінії сучасной русиньской женьской поезії.

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Чітаня збіркы​​ Любовны періпетії​​ є приємне, некомпліковане, оддыхове і тематічно наісто неєдному з на близке. Не каждый але має одвагу іти зо скоров на торг і пустити до свого внутра цїлый світ. Тот факт свідчіть принайменшім о авторчиній людьскій великости і одвазї. Туга і ненаповнены сны суть тїлом і душов, сердцём той лірікы....

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Але хто одповість на вопрос: Што є ласка? Тото ся в жадній книзї не дізнєме. Каждый мать свою властну дефініцію.

 

​​ (Переклад зо словацького языка: К. Копорова) ​​ 

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.: Думкы і тужбы Кветы Мороховічовой-Цвик

ПгДр. Кветослава Копорова, Інштітут русиньского языка і културы ПУ

 

 

Мґр. Квета Галасова, котра сі зволила умелецьке мено Квета Мороховічова-Цвик (своє родне призвіско і друге родне по мамі), ​​ приходить міджі русиньскых чітателїв як нова авторка, котра але нелем тым, же уж є в зрїлім віцї, але і​​ тым, же умелецьке слово, култура і уменя​​ єй не было ани в минулости чудже, представлять​​ ся солідныма поетічныма рядками. За​​ дакотры​​ з них​​ ​​ бы ся не заганьбив ани зрїлый автор.​​ 

Збірка поезії має сім частей, якбы сім округів тем, на котры авторка у своїх віршах реаґує. Перша часть –​​ Там де пахне материнов душков​​ –​​ є​​ носталґічным споминанём авторкы на місця, де ся народила. Зачінать споминанём на то, як молоде дївча, повне обчековань одходить з родного гнїзда, не знаючі, што єй в чуджім, незнамім світї чекать... Многы сьме так одходили, повны оптімізму, котрый в собі несуть молоды рокы. Вертать ся в думках ку​​ важным​​ моментам в​​ жывотї єй близкых – нянька, котрому колектівізація взяла дві ласкы – два пары коней, споминать дїда, котрый за горшы, зароблены в Америцї купив до валальской церькви дзвін, але і маму, люблячу і стростливу, приправлену зробити вшытко про добро своїх дїтей. Ласка​​ найблизшых переплїтать чутя​​ істоты родного краю --​​ навколишнёй природы (​​ верьбы над потічком, котра є охотна притулити чоловіка в бідї, або ​​ чай​​ з материной душкы, котрый лічіть і​​ хворе​​ тїло і душу). Родина, родна хыжа, найблизшы люде у валалї, тїсно зроснуты з ​​ природов валальского хотаря суть про авторку найвекшы цїнности.​​ Окрім носталґії ту​​ находиме і одказ про молоду ґенерацію​​ а то​​ в поезіях​​ Ярны метаморфозы​​ і​​ Як жыва вода.​​ Авторкася задумує ся над фактом, же молодеж чім дале менше комунікує зо своїма родічами, старыма родічами, чім ся властно вытрачать путо, котре было міджі людми в часах єй молодости і котре чує доднесь:

 

Бо телевізор забавить, істо

Почітач тыж немало зробить

Роботы в кухнї місять тїсто

Лем бісїдї ся не барз водить.

​​ 

Вытрачать ся із хыжок нашых

Десь​​ сама мамка коло дому.

В модерных бітох людей доста

Лем говорити не є кому.

 

Вобразиками з дїтинства​​ ся авторка зась вертать до родного Пчолиного,​​ ​​ фарбисто, як малярь зображує колоріт села. ​​ Особітно силный є вірш​​ Василь Кобасівскый. Василь быв чоловік середнїх років, котрый ся в селї объявив по скінчіню другой світовой войны. ​​ Не знати, одкы пришов, мож лем дедуковати (подля прозывкы), же з Кобасова. Быв то властно чоловік – бездомовець, но в селї го прияли за свого. Прихылила го єдна пчолиньска родина, але властно помагали вшыткы. ​​ Каждый го ту знав, до котрой хыжы​​ пришов, там му дали наїсти ся, повіли му​​ ласкаве слово, котре му погладило душу.​​ В поезії о Василёви Кобасівскім авторка​​ выкреслює​​ єден момент, што​​ ся єй зафіксовав з молодости – ментално постигнутый паробок в колї валальскых дїтей, котры ся своёв невиннов дїтиньсков зломыселностёв забавляють на нїм. Але​​ ​​ Василь​​ є спокійный і щастный, має свою чісту душу дїтвака і​​ жыє з чутём, же ту​​ належить, же ту він дома,​​ ту го вшыткы знають і своїм способом го хранять перед „злым світом“.​​ Знову, як в першій части, авторка выздвигує співналежность людей в селї, взаємный інтерес о жывот того другого. ​​​​ І ту, як в першій части​​ ​​ натякує на факт, же сучасны люде жыють лем самы про себе. Хоць їх є в містах повно, но ​​​​ суть у своїм внутрї осамочены, перестають взаємно комуніковати, вытрачать ся з їх душ людьске тепло.​​ 

Третёв частёв під назвов​​ Чорны думкы​​ ся авторка​​ осмілила вынести на світло​​ ​​ найсмутнїшы моменты, котрыма суть вмираня і смерть близкого. Барз тяжко ся о такых моментах пише, но пережываме їх вшыткы, бо смерть ся тыкать нас вшыткых.​​ Авторка пише о смерти вообще, задумує ся над нёв з погляду смертельного чоловіка, веде з нёв діалоґ, але мають ту місце і конкретны подобы смерти​​ – конкретных людей з Пчолиного. Суть​​ то​​ особны траґедії двох родин – єдной жыдівской (з часїв другой світовой войны​​ – смерть молодого дївчати​​ Малкы Кацовой), а єдной траґедії з недавной минулости (при котрій загынуло пять​​ з​​ людей єдной родины). Квета Мороховічова-Цвик так вказала, же хоць жыє далеко од свого родного села (жыє​​ в Новых Замках),​​ но віртуално є все з ним аж пупочнов шнуров звязана,​​ жывот села і людей в нїм є про ню все актуалный і тов публікаціов ся стала якбы кронікарьков свого родного села.​​ Двома моментами зо жывота села надвязала нитку історічной минулости, о котрій уж малохто з молодшых знає, на сучасный жывот.​​ Бодай бы сьме такых​​ поетів – кронікарїв​​ мали в каждім русиньскім валалї.​​ 

Особітне місце в публікації мають дві части –​​ Думы мої​​ ​​ і​​ Непричесаны думы.​​ Їх обсягом суть віршы філозофічного характеру. Авторка має уж штось оджыте і має​​ право сумарізовати, аналізовати жывот, філозофовати. А кідьже є то жена, єй ​​ ​​ ​​ філозофованя​​ не є сухе, в нїм є скрыте множество емоцій, лірікы, субєктівного приїманя реаліты, котру має потребу зо себе выдати лем жена​​ (хлопи скоріше підуть на пиво і там філозофують -- розоберають заважны проблемы світа). ​​ Велика емоціонална насыченость ся зась в поєдных віршах черять з терьпков конштатаціов реаліты, котра ся в многых аспектах жывота, главно што​​ ся тыкать жывота жен не змінила. Мож то прочітати в поезії​​ Почливость женам:

 

Што там по...

Кідь окрасов днешнїх жен​​ 

Є обычайна

Накупна ташка.

Властно дві,

Жебы і справедливость​​ 

Зазнала сатісфакції.

 

Реаліта є незмінна

Наперек „сметанкам“, мохітам​​ 

Ці інакшым ступідітам.​​ 

 

І многы​​ далшы​​ поезії​​ авторка присвячує женам, бо она, як жена найлїпше може порозуміти женьскы старости, пережываня, але главно етапы жывота каждой жены – од молодых років, кідь суть красны, повны енерґії і радости зо жывота, аж по старобу, кідь приходять хвороты, тїло не хоче слухати, хоць душа бы іщі хотїла... (поезії Метаморфозы І – ІІІ).​​ Аторка є міморядно силна і высоко інтеліґентна жена, котра тоты етапы поступно переходить і з гордостёв і честёв ся з нима вырівнує, причім своёв поезіёв додавать силы і многым другым женам, котры пережывають подобну долю. Квета Мороховічова-Цвик ся у своїх поезіях вказала як майстерка опису моменту і ёго прожытку, котрый ся захопив і зафіксовав в єй внутрї так міцно, же ани по роках не має проблем сі го выбавити і приближыти чітателёви з таков силов, як бы го праві​​ в тім моментї​​ він сам пережывав (поезія Метаморфозы І.):

 

Жена у росквітї сил

Одпочівать на діванї.

Красна, молода, здрава,

Світ є про ню ґомбічка.

Обіднє сонце через фірганґу

Злегонька ї покыцкало

За голу ногу.

Сміє ся.

Солодко, дзвенячо, од сердця

Як кібы пацеркы россыпав.

Боже, ці чуєш?

 

В далшій части​​ Гляданя правды​​ ся​​ ​​ черяють моменты​​ сумарізації жывота і філозофованя над ёго змыслом, як і спохыбнёваня тзв. вічных правд. Авторка доходить до познаня, же кажда правда має свої углы погляду, респ. ​​ каждый чоловік видить свою правду, зо свого назераня на світ, своїх скушеностей і властного познаня.​​ 

Квета Мороховічова-Цвик ся не выгла​​ ​​ ани тзв. народнобудительскым темам, котры резонують в розлічній мірї у скоро вшыткых поновембровых русиньскых авторів.​​ Цікл віршів має назву​​ На русиньску ноту​​ є якбы завершінём комплетного світа, котрый​​ є в сучасности в зорнім полю авторкы.​​ З поезій видно, же авторка інтересуючі ся о процес оброджіня Русинів як кібы і сама знову нашла путь ку свому коріню, чого доказом є і її творчость в материньскім языку.​​ 

Кібы сьме хотїли охарактерізовати цїлу збірку з погляду​​ вонкашней формы, можеме єй прирядити дві главны характерістікы:​​ лірічность​​ і​​ образность. Двома найхарактерістічнїшыма мотівами поезій Кветы Мороховічовой—Цвик можеме назвати​​ жену​​ і​​ природу​​ (родный край),​​ причім​​ выужывать​​ як традічну сімболіку (небо повне звізд, сонце, небесна кленба, зелена трава...), так і модерну сімболіку (бананова лупка, бенатьске воглядило,​​ попка меном Барбі...), што є на єй поезії сімпатічне.​​ 

Збірков поезії Думкы і тужбы нам Квета Мороховічова—Цвик представила новодобу русиньску жену, не пасівно пережываючу осінь жывота, але ​​ наповно абсорбуючу світ навколо себе. Є то жена цїлком інакшой сорты, як тота, котру вытворили дотеперішнї женьскы поеткы. Єй віршы сі наісто найдуть чітателя міджі женьсков популаціов днешнёй середнёй і старшой ґенерації. Про мене были єй поетічны рядкы барз приємным чітанём, вернули ня до родного Пчолиного... такого, як єм сі го запамятала зо свого дїтинства, а заєдно мі одкрыли внуторый світ єдной необычайной жены.