Юрко Харитун: Моя тринадцята (рецензія)

Сучасна русиньска література ся находить в періодї третёго народного возроджіня і зато є у творчости сучасных авторів єдным із частых мотівів народна гордость і зміцнёваня народной ідентічности посередництвом поужываня русиньского языка писмом і словом. Тот мотів ся в текстах може находити у векшій або меншій мірї, літературно амбіціоналнїшы писателї го проявляють скрыто і дають перевагу іншым темам. Read more

Вiтязём Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2019 ся стала Людміла Шандалова

     У четверь 12-го децембра 2019-го року ся в Пряшові завершив 6. рочник Літераутного конкурзу Марії Мальцовской за найлїпшы літературны творы, в рамках ёго выгодночіня была і презентація оцїненых творів.

       Літературный конкурз Марії Мальцовской быв выголошеный Сполком русиньскых писателїв Словеньска в сполупрацї з Академіёв русиньской културы в Словацькій републіцї і Інштітутом русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. До літературного конкурзу ся тот рік запоїло девять авторів з прозовыма і поетічныма творами, котры дотеперь не были публікованы. Одборна порота, котра творы оцїнёвала і презентовала, была в зложіню Міхал Павліч, Кветослава Копорова і Аліца Вєтошевова. Вынятковость шестого рочника конкурзу была главнї в тім, же до конкурзу ся запоїли дві новы авторкы – Вєра Горїшня і Марія Шмайдова, перша з поетічныма творами, друга з прозов.

Злїва доправа: Міхал Павліч (порота), Людміла Шандалова, Кветослава Копорова (порота), Марія Шмайдова, Аліца Вєтошевов (порота).

     А праві третє місце здобыла писателька Марія Шмайдова, котра ся презентовала з куртыма прозовыма творами про дїтьского чітателя. Шмайдовой тексты мож описати як на себе надвязуючій ціклус куртой прозы, авторской приповідкы, в котрых розповідать о подїях зо жывота родинкы. Шмайдова ся замірявать на персоны малых дїтей, на Тімонка і на Біянку. Порота оцїнїла інтересный авторкін штіл і забавны гравы описы. В рамках своїх текстів Шмайдова повказала, же є способна вытворіти мале міле розпоіданя, котре мать потенціял заінтересовати дїтьского чітателя.

     Друге місце здобыв Юрко Харитун, скушеный русиньскый поет, котрый в тім рочнику як і по мінулы рокы своїма віршами пітверджів, же го можеме поважовати за поета тїлом і душов. Харитун ся презентовав віршами куртого розсягу, котрый подобнї ако векшыну поетовой творчости мож прирядити к рефлексівній, любовній і к інтімній ліріцї. Много віршів є вызнанём емоцій поета, адресатом котрых є природа авторовго походжіня, ёго одношіня к творіню і писаню віршів, любов к женї і чоловіку в общім зміслї. Харитуна мож означіти за романтіка, котрый і через неґатівны скушености все знать найти на світї много красного.

     Вітязом конкурзу ся стала Людміла Шандалова, котра за пару років писаня русиньской літературы указала, же знать флексібілнї писати поезію, прозу а драму на высокій естетічній уровни, і про дїтьского чітателя і про доспелого. Авторка ся в тім рочнику презентовала із природнов, рефлексівнов а інтімнов ліріков. Шандалова ся концентрує на жыву і нежыву природу Карпат, котра є описана з помочов ємных метафор. Шандалова має звладнуту нелем обсягову, але і формалну сторінку стішків, авторка експеріментує і з менше штандардныма формами, як є вольный вірш, різны тіпы рімів а под. Єй поезія є все рітмічна і мелодічна, не находяють ся ту жадны недокінчены полотовары, але фіналны верзії.

За цїлу одборну пороту авторам дякуєме і ґратулуєме!

Міхал Павліч

Нова книжка Юрка Харитуна – Моя тринадцята

Автор Юрко Харитум выдав збірку Моя тринадцята, котра є присвячена главно молодым людём, але і любителям русиньской поезії вообще.
Любов у віршах ся не дотыкать лем одношіня мужа і жены і навспак, але і одношіня к родній земли, природї, ку своїй родинї ці любов поета к писаню і творчости. Стихы у зборнику Моя тринадцята ся вызначують богатов поетічнов образностёв, добрї звладнутов рітмічнов сторінков і поужытов алеґоріёв.

Книжку выдала Академія русиньской културы в СР в роцї 2019.

Юрко Харитун: Віршы

Без крыл
не мож лїтати
Без сердця
любити
Без поезії
Не можу жыти



Там найдеме слїды
Што так споминкы вернути
До ТАД-у зайти
До Руського дому на бісїды
На концерт до Чорного орла
Коло Торісы походити
Під памятник Духновіча
Будителя
Квіткы положыти
Пробудити сны
З очей одлетять хмары
На Пряшівскых улічках
спляснуть жалї на душі
там найдеме свої слїды Read more

Юрко Харитун: Вотукы

Хлопчік і дївочка выступили з автобуса і прямують до свого дїдка і бабкы. Часто ту приходять із міста на суботу і недїлю. Бабка наварить, напече колачів, но барз люблять послухати дїдковы інтересны пригоды.
– Подьте на двір, під хыжу, на лавочку, – гварить дїдо, – я вам там штось приготовав.
– Дїду, ту є лавочка як была колись, лем на нїй дві ямкы. То выгрызлы мышкы?
– У мисочцї маєте орїшкы і дві брылкы.
– А што будеме робити?

Read more

Харитун, Юрко

Публікації

  • Гуслї з явора (1995)
  • Мої жалї (2010)
  • Мої сны (2011)
  • Мої незабудкы (2013)
  • Мої надїї (2014)
  • Факлї горять (2016)
  • Дякую, мамко! (2016)
  • Здогадай, школярику (2016)
  • Діяґноза: фіґлї про дїти (2018)
  • Нашы співаночкы, як дївчат віночкы (2018)
  • Моя тринадцята (2019)

Жывотопис

Юрко Харитун ся народив 17. юна 1948 в селї Остружнїця (окр. Снина). Учітель на пензії, котрый жыє і творить в Кежмарку. До Кежмарку ся переселив із своёв родинов в роцї 1970 і одтогды, аж до року 2008 свою професіоналну карьєту присвятив дїтворї в Лендаку як учітель музичной выховы і російского языка. Цїлым ёго жывотом го спроваджали дві необычайны жены – мама Анна і пізнїше манжелка Ева. Якраз тоты дві жены суть про нёго важны доднесь. Найвекшов опоров в жывотї му є толерантна і старостлива манжелка Ева. Першым ёго рецензентом є зась ёго мама, котра жыє коло нёго в Кежмарку. У высокім віцї є все чутливов і старостливов мамов свого єдиного сына, докаже ся з порозумінём люблючой мамы, но заєдно і крітічным оком попозерати на каждый ёго новый вірш. Якраз тым двом женам він присвячує і многы свої поезії. Про ёго жывот суть важны і дві музы – поезія і музика. Віршы, котры суть носталґіов за пережытым, балзамом на бессоны ночі, змыслом про далше рано… А кідь жаль стає нестерпным, бере до рук гуслї, котры суть хлїбом про ёго выпрагнуту, затлїту душу… Вылуджує тоны і в молзї темного вечора перед ним дефілують співаци – школярї і дорослы, котрых з тыма гуслями спроваджав. І ёго поетічны збіркы одкрывають таёмства чутливой души Юрка Харитуна, засмушеного поета, котрый дістав до жывота великый і необычайный дар.

Автор: Кветослава Копорова

 


Оцінїня

Цїна A. Павловіча:

  • 2014 – Мої незабудкы, поезія, Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2013
  • 2011 – Мої сны, поезія, Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2011

Премія A. Духновіча:

  • 2012 –  Мої жалї, поезія, Пряшів, 2010

Літературный конкурз Марії Мальцовской:

  • 2019 – 2. місто
  • 2018 – 1. місто
  • 2017 – 2. місто вєдно з Штефаном Сухым

Харитун, Юрко: Мої незабудкы

Публікації: Харитун, Юрко – Мої незабудкы

Мож стягнути ту: Харитун, Юрко – Мої незабудкы

Стишкы – Слїды

Тяжко одыйти
не зохабити
за собов в стишках слїды
Коли буряном
стежкы заросли
выполь рядок
най слово цвине
прочітать хтось ёго
і не загыне

Jakou křivdu
na nás srdce páše
že nás nutí jásat bujaře
Jiří Dědeček

Харитун, Юрко: Мої сны

Публікація: Харитун, Юрко – Мої сны

Мож стягнути ту: Харитун, Юрко – Мої сны

РУСИНЬСКЕ СЛОВО
ПАХНЕ ХЛЇБОМ
СВІЖЫМ ЯК ВОЗДУХ
БЕСКИДОМ

Фотоґрафія
Як кобра
крутила ся в танцю
Лїтала як оса
Як рачіця
клепетами кусала
Теперь її
як моталя
в рамі на стїнї маю
жебы не одлетїла

 

Юрко Харитун: Пулїхы

   З автобусу выступили дві дївочкы. Дві герлічкы, як їх назвав дїдко. Наміряне мають прямо до старой хыжчіны – на вікенд к бабцї і дїдкови. Дїдко обіцяв розповісти їм штось за пулїхы. По привітаню покоштовали бабчины баникы і зачала ся пулїхова приповідка.

   – Дїдку, мы уже знаєме штось за вотукы – лїсковы орїшкы, якы зберали люде, і на зиму їх до своїх коморок носили таксамо мышкы, но за пулїхы мы іщі не чули. Повіджте нам, просиме, просиме…

   – Пулїхы – то тыж лїсковы орїшкы. Прийде осїнь і они выпадують із каталёк під лїску. Што не вызберають люде або мышкы ці інша звірина, то прикрыє листя, а в зимі снїгова біла перина. Так ся ворїшкы дістануть до землї. На ярь, кідь засвітить сонечко, шкалупа прасне і зробить ся пучок – так як ай із каждого зерняти, або насїня. Пучок ся продерать за сонцём.

   – А де ростуть пулїхы? Мы бы їх могли найти?

   – Могли, могли, але не можете їх зберати. Пулїшкы треба із землї выдовбати. Робить ся то на ярь.

   – Дїдку, мы ходили з бабков довбати бандурочкы, але орїшкы в земли сьме нїґда не нашли.

   – Ани сьте не могли, кедь сьте о тім, што вам теперь повім, не знали. Орїшок в земли прасне і на ярь з нёго выросте мала лїсочка. Подля нёй сьме як дїти збачіли, же там треба довбати, бо там найдеме ворїшок – пулїх. Также пулїх є властно ворїшок, котрый перезимовав в земли. На ярь ёго шкалупа прасла із зерняти ся вытяг пучок, котрый зачав рости, продерати ся спід землї. Пулїх ся не подарить лем так вытягнути, мусиме го выдовбати із землї палцём, або палічков. Кідь го выдовбаєме, розтягнеме шкарупку, котра є уже праснута, і выскочіть з нёй здодовеньке, солодке зернятко.

   – А можеме їх потім їсти?

  – Вычіщены можеме такой їсти, але мы їх все назберали і принесли домів. Дві-три жменї дали на шпаргет, в якім горїло, і припечены лїпшы были як печены ґаштаны.

   – А де такы пулїхы ростуть?

   – Під каждов лїсков. Мы їх ходили добати до нашых Лїщін. А там їх росло! Прийдете ту в яри, я вас там заведу. Мусите з них дати покоштовати сокласникам у вашій класї, но і вашій панї учітельцї.

  – Та як бы сьме не дали, даме, наісто даме… Але мы хочеме іщі знати, як бабка робить баникы.

   – Баникы, то бабчина тайность, то вам – герлічкы мої, прозрадить завтра она сама.


(1 Пулїхы – лїсковы орїхы)

1 2