РЕЦЕНЗІЯ: Юрко ХАРИТУН: Мої соловї

Юрко Харитун ся народив в Остружніцї 17. 7. 1948, жыє і творить в Кежмарку, є лавреатом Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, котру удїлює Карпаторусиньскый научный центер в США. Теперь автор выдає  свою 15. книжку в русиньскім языку.

Каждый новый зборник русиньского поета Юрка Харитуна є жаданым даром до фонду сучасной русиньской літературы на Словакії. Харитун є знамый і оцїнёваный главнї за зборник Мої жалїв котрім выразив жывотну скушеность з выселїнём з родного села, над котрым вєдно з шестёма далшыма ся некомпроміснї заперела водна гладь Старины.

Протягом років писательской карьєры ся в прибываючіх авторовых зборниках поступно пересаджують мотівы, котры выражають Харитунів шпеціфічный приступ к жывоту. Харитун є чоловіком, котрый легко знать найти красу і потїху в природї родного края, в музицї (сам він є музикантом), або і в писаню, што потім во своїй поезії з надхнутём дале передає своїм чітателям. Харитуновы стихы мають міць наповнити чітателя надїёв, обертають го напрямом к позітівным цїнностям. Поет знать смутнї склонены головы з ємностёв собі властнов підняти ку радости зо жывота. Єдным із аспектів ёго поезії є то, же краса є всягды коло нас, лем ся єй треба научіти відїти і приїмати – автор ся ку чітателёви пригварять з цїлём помочі му з тым.

Треба тыж підчаркнути, же Харитунова поезія не є баналнї позітівна, праві наспак, шпеціфічный жывотный приступ є презентованый щіро, нефалшованї і пересвідчіво. У творчости автора мож найти таксамо тяжкы, неґатівны темы, але як сам пише: „во вершох не люблю брыдкы слова“, зато і о смутнім і болячім пише автор чутливо.

В подобнім дусї ся презентує і найновшый авторів зборник, мож там найти мотівы любви к жывоту і к русиньскій природї, але і постої к любви партнерів, тугу по навернутю ся до свого родного краю, честь к родинї і близкым.

Уважованя о задачі поета і себерефлексії суть доповнены думками о русиньскім языку, котрый внимать як дїдовизну нашых предків, ку котрій треба приступати з почливостёв, а не доволити, жебы дошло ку перерваню контінуіты. Автор тыж пише о своїм высокім віку, нелемже ся обертать к минулости (споминкы на родне село, родину, але і на минулы ґенерації, котры знали слова, якы уж однїс час), біланцує сучасность і задумує ся над своїм здоровём. Свою жывотну силу пожертвує своїм чітателям, тым на земли, але і чекаючім в небі (напр. писательцї Марії Мальцовскій).

Мої соловї не будуть несподївати одважнов новов темов ани експеріментами, мож повісти, же зборник є плинулым продовжінём дотеперїшнёй Харитуновой творчости. На другім боцї але іде о далшу книжку поета з конштантнї высоков естетічнов і умелецьков якостёв, котрого вершы ся тїшать великій облюбі а суть іншпіраціёв, часто і прикладом про многых ёго колеґів-писателїв.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Кебы ся час
міг заставити,
на час вернути назад.
Згадкы як гады на сонцю
звивають ся.
Поскручам ся і я,
як їжак до клубяти
і десь під планков
позберам свої ябка.
На лавочцї в садї
послухам кобылянок
колысанку.
Піпку нянькову
запалю вночі.
В дымі не видно
зарошены очі.
Не плачу,
лем жаль менї
з гнїзда выпало пташеня.

ххх

Жалї тварь помалёвали,
зорвали з нёй
радость.
І чело переорали
зморщками
на старость.
Тяжко,
тяжко на світї –
на стїнї
в старім рамі
вісїти.

ххх

Сиджу на скалї.
Розсвічують ся факлї,
як лед студены.
Під нима ступляї
замулены піском.
Може потічкы
розгребуть мул,
найдуть дорогу до моря
і однесуть жалї,
жебы
не булькали
в сердцях.

ххх

Приложте мі на груди
груду студеного леду,
бо пече од жалїв,
як од жала пчіл.
Положте мі на гріб
книжку грубу,
мій памятник,
мій криж,
бо щастя ся выховзло
спід рук
як слиж.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Кілько слов
хотять выповісти рукы,
кілько обняти звізд.
Зломены сны,
як з дїтинства
коник деревяный.
Хотять одтиснути мукы,
тяжкы як скала.
Не можуть,
бо трїска-острак
під нїхтём коле.
Зайду до Звалы,
до бабкы Липанї,
може найде зїля
на мої раны.

Мій край –
небо і рай.
Край малин
на ротї дївчат.
Край чорніць
на лицях.
Лем час летить
і без плахт.

ххх

Заграй мі
фарбами квіток,
што ростуть під Бескідом,
тихом липового цвіту,
пахом малин,
шепотом вітра.
Палцём забринькай
на струнї,
лем не грай,
прошу тя,
плачом рїкы не грай,
бо і гуслї
душу мають.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Четверта тогорочна книжка АРК в СР, зборник поезії Юрка ХАРИТУНА – Мої пішникы (рецензія)

В рамках сучасной русиньской літературы поет Юрко Харитун є прикладом автора, котрый уже веце як три десяткы років представлять літературну „ставку на істоту‟. Русиньскый поет Юрко Харитун є знамый главно зборником Мої жалї, за котрый быв оцїненый в роцї 2012 Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу. Выразнов темов у тім і далшых зборниках была рефлексія, або літературне вырінаня ся з травмов, котра была запрічінена выселїнём з ёго родного села Стружніця про выбудованя водной гати Старина. Але главнов темов, котру мож ідентіфіковати у цїлій ёго поетічнїй творчости, є проявлїня любви ку жывоту і радости з нёго в будьякій подобі, ці уж іде о природу, родный край, жену, або саме писаня стихів. Вдяка конзістентній якости і трывалому гуманістічному характеру ёго творчость бы сьме могли прирівнати ку Міланови Руфусови ці віталістови Янови Смрекови. Як спомянуты авторы суть вызнамны про словацьку літературу, так, подля нас, є Юрко Харитун вызнамный про русиньску літературу.

Добро, любов і радость із жывота в ёго поетічній інтерпретації не суть баналітами, над котрыма бы затерпкнутый цінік легко кывнув руков. Харитуновы стихы суть автентічны, автор у них щіро одкрывать свою душу, і зато є тяжко іронізовати ёго посланя. Навыше, неґатівны емоції суть у Харитуна нераз переданы позітівно, ёго гнїв не є дештруктівный, але скорїше іде о споїня зо жалём і безмочностёв, ёго жаль є доповненый носталґіёв і нераз веде до змірїня.

Ай кедь з погляду дотеперїшнёй авторовой творчости новый зборник Мої пішникы не приносить разантну зміну тону ці тематікы, бо автор надале продовжує в тенденціях своёй творчости, зась і зась оцїнюєме Харитунове снажіня передати чітателёви ёго радость із жывота. Автор ся посердництвом своїх стихів намагать указати (а може і научіти) своє віджіня світа, на што вывжывать богаты образны средства.

Харитуновы стихы суть тыж характерістічны чутёвостёв. Поет нелем указує на то, што є можне відїти, але снажить ся, жебы красу навколишнёго світа чітатель і одчув. Стихы так вытваряють пластічный образ авторового віджіня світа. З нефалошнов щіростёв і привітностёв нам поет указує свої пішникы і вызывать, абы сьме го наслїдовали.

Михал Павліч

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Над моїм гробом
не плач,
не квіль,
не садь лелії.

В зимі не будуть білы.
Гріб сілёв посып,
не заросте мохом.

Треба йти,
Господи.
Пришов день такый,
мілостивый.
Йдеме як дугы огнуты,
мы двигли до тебе рукы.
Коло паркана йдеме в слызах,
Господи
мілостивый,
Захоронь нас.

ххх

Іщі вычістити
пішник до тебе,
Боже.
Не зашпонтати ся,
парадно йти,
без грїхів,
чістый і в душі,
але то мусиш посудити ты,
Боже
Мілостивый.

Все буду такый.
Лїпшый може тогды,
як зміню ся на порох.
Люблю зміны
формы,
не уніформы.
Може і попіль
потїшить ся урнї.
До того часу
треба іщі
высукати рукавы на сорочцї,
розсївати насїня до рядків,
вычістити пішник.

ххх

В загородцї
єдина єдна
сонечніця росла.
На сонце її перемалюю,
може
на мене ся усміє,
Дякую, Боже.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Цїлый світ
крутить ся зо мнов,
вішу як павук на павучінї,
як пергач під турнёв.
Няй крутить ся світ,
поскручам ся і я,
як з ябком їжак.
Залїзу до хыжчіны,
а ты Олено,
як веретено,
затанцюй менї.
Выберь мі із раны
склянчіну,
поскладам своїх днїв
мозаіку,
як дрыва під хыжу
до ракашів.

ххх
Коли співанка
пробудить ня із снів,
забуду на жалї,
забуду на гнїв,
што выливать ся,
як кыпяток за сару
і вже не хочу
сміхом вмерати
із свого жытя,
яке барз люблю.

ххх
На вірш до рядків
выберай слова,
як насїня на сїяня.
Дакотры слова
ненавіджу од душы,
найгіршы такы,
што про жалї пишу.
Потім менї
д о в г о
смутно.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Рїка має своє корыто,
іскеркы огень,
день має тїнь,
і ніч має темно.
А што маю я
вам не повім.
Із шпар думок
їх нихто не выгребе.
Завтра знесу з пода
стару куделю,
бо клоча на нїй посивіє,
ниткы на думкы спряду,
поскручам до клубяти,
бо сердце мі бє,
як на кроснах бердо.
Розповім вам,
Розповім,
лем ся напю воды
спід Бескіда.

ххх

Дайме волю слову,
няй тече як розпещена рїка.
Няй рїже як ніж
і бурять як буря.
Гладить.
ласкоче,
потїшить сердця.
Лем няй не западе
порохом у книжцї.

ххх

Коли колотять ся
в моїй душі
ненависть і злість,
не є лїпшых лїків,
як через зубы
процїдити
пару віршів.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Юрко Харитун

ПАМЯТАШ?

Памяташ

На землю упало мале орля

Ты в шапцї вынїс ёго

назад до гнїзда

Памяташ

Ты розбив колїно

Ты не плакав, не болїло

Плакала мати твоя

Памяташ

Ты грав на торомбі

а я на гуслях

Лем згадка зістала на памятку

яка потїшыть нас

 

ВАКАЦІЇ

Подь зо мнов

Выйдеме на Шутак

На меджі можеш ягоды зберати

Тїшыти ся як малый дїтвак

Недалеко на Бескід

Треба хлїб і солонину брати

готовый обід

А потім на Полонины

де карпатьскы медведї

ходять на малины

Вночі спати у колибі

а рано на Ґаздорань

з якой видно наше море

над Старинов гать

Вернеме ся ту нераз

Такы вакації

Лїпшы як у Хорватії про нас

 

НАША ПЛАНЕТА

Такый великый світ,

же каждый з нас

може свою планету мати

і жыти на нїй

А мы зышли ся на єдній

То не Венуша і не Марс

Але планета Земля

То не про мачку клубя

Яке може качати

Нам треба жыти на нїй

Така краса

треба памятати

лем наша планета Земля

 

(Укажка з творчости Юрка Харитуна, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Юрко Харитун

ЛЕМ ЗАГРАЮ ТОБІ

Приємно выйти на луку

Чути зозулю і її ку-ку, ку-ку

Приємно дївочку взяти за руку

На лавочку сїсти під черешню

І чути люблю, люблю

Часто ту ходжу сам

Не чую ку-ку, ку-ку

ани люблю, люблю

Вертам ся під стрїху

Маю надїю, же вернеш ся ту

Але не учуєш ку-ку, ку-ку

ани люблю, люблю

Лем мою співанку смутну

А ты не любиш таку

 

ЯК НЕ ЛЮБИТИ

Люблю лїто

коли ходиш боса по траві

Люблю і осїнь

коли ты як біла береза

без листків

Люблю зиму

перину білу

Як не любити квіточкы в яри

коли пахнуть як груди твої

Потім такы і віршы мої

 

МОТТО

Не є дня без рядка

Таке є моє мотто,

такы мої слова

Прекрасны слова нашых предків

Прекрасны слова Русинів

Бы не запали до забытя

Вкладу їх до віршів

Не є дня без рядка

Така є надій моя

Вічно будеме чути

Слова і співы Русина

ЛІТЕРАТУРНЫЙ КОНКУРЗ МАРІЇ МАЛЬЦОВСКОЙ 2021: Юрко Харитун

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2021,
вершы Юрка Харитуна

Відеозазнам з выгодночіня Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021 можете видїти ту.

Read more

1 2 3 5