Мґр. Івана Сливкова, ПгД.: Творчость Кветы Мороховічовой-Цвик

Мґр. Івана Сливкова, ПгД., Інштітут Україністікы і середнёевропскых штудій Пряшівской універзіты у Пряшові

І. Квета Мороховічова Цвик (властным меном Квета Галасова)

      Народила ся 20. 04. 1946 в чеськім містї Мост. Походить з русиньского села Пчолине коло Снины. Основну школу навщівлёвала в селї Пчолине, пізнїше в Снинї, де продовжовала ай в середнёшкольскых штудіах. Меґістрьскы штудії абсолвовала на Філозофічній факултї Універзіты Павла Йозефа Шафарика у Пряшові, постґрадуалны штудії на Карловій універзітї в Празї.

      Публіковати зачала почас роботы в ґалерії уменя у Пряшові. Єй рецензії выставлёваных умелецькых творів выходили у Выходословеньскых новинках. Пізнїше ся сама стала редакторков Пряшівскых новинок (Prešovské noviny) а наслїдно одышла робити до Пряшівского народностного розгласу, де одробила як редакторка і модераторка справодайства скоро десять років. З родинных доводів одышла жыти до Новых Замків, де робила як редакторка реґіоналных новинок „Naše novosti“. Попри редакторьскій роботї зачала писати кутры прозовы творы. Таксамо писала ай поезію – до рубрікы Поетічны рядкы. По нїжній револуції ся стала шефредакторков. Свою позорность сконцентровала передовшыткым на домашню публіцістіку, інкліновала к русиньскій тематіцї (в журналістіцї і в творчости). Журналістков была аж до одходу на пензію. Свій вольный час актівно вывжывала на гляданя корїнїв на выходї Словеньска і штудію русиньской културы, враховано языка. Read more

Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД.: Меланія Германова: Дїтём про радость і поучіня

Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД., Інштітут україністікы а середнёевропскых штудій Філозофічной факулты Пряшівской універзіты у Пряшові

Меланія Германова: Дїтём про радость і поучіня

Abstract

Author interprets fourteen short stories from the Melanie Hermanová´s book Deťom pre radosť a poučenie. The analysis focuses on the themes of individual stories, types of characters and thematic clichés in Rusyn literature in Slovakia. The aim is to highlight the positive and innovative  parts of publication and objectively assess the weaknesses of the work.

Меланія Германова назвала свою книгу Дїтём про радость і поучіня із підназвов Повіданя про дїти, молодеж і дорослых. З другов частёв назвы не мож быти цїлком согласный. Цїлёвов ґрупов тых текстів мали бы быти главно дорослы чітателї, респ. –надцятьрічны старшы дїти. Уж лем з погляду тематічного заміряня окремых пригод не є тота публікація цїлком вгодна про дїтьского чітателя. Головны герої нас в каждій пригодї ведуть ку щастливому кінцю і приповідковому вітязству добра над злом, респ. правилного, або неправилного, але часто ся находиме в оточіню, котре не є про дїтьского чітателя найвгоднїше. Змірїня ся дїтины з неприємныма фазами жывота ці ознаками характеру, як наприклад смерть, аґресівность, завіслость, кламство в партнерстві ці злодїйство, є потребне  і природне, но пригоды бы мали быти в тім припадї композічно побудованы інакше – мінімално бы мали быти скінчены  щастливо, просто і зрозумітелно.

Read more

Mґр. Івана Сливкова, ПгД.: Кідь любость пече…. (і гріє….)

ПгДр. Івана Сливкова, ПгД., Інштітут україністікы і середнёевропскых штудій ФФ-ПУ

 

І така, і сяка​​ 

быває.

Любов, факт,

не має дефініцію.

Вна просто

є. ​​ 

А має нас

вшыткых

на гаку.

 

(Morochovičová Cvyk, 2014, s. 28 – 29)

 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Поетічна збірка​​ Любовны періпеії​​ (2014)​​ Кветы Мороховічовой-Цвик є дотеперь вершинов творчости успішно етаблованой авторкы русиньской літературы на Словакії. На роздїл од попереднїх творів є тота книжка​​ заміряна монотематічно, поетка ся в​​ нїй профілує як представителька наївной лінії женьского писаня.

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Збірка є роздїлена до трёх тематічных цїлків, але при ​​ чітаню єднотливых поезій ​​ тематічный переход не є слїдный.​​ Солодке споминаня, Мілы дрїбности і​​ Любовны періпетії​​ споює мотів ласкы і меланхолічного приниmаня світа. Поетка свою інтімность перетавлює до слов, в рядках шіфрує свої тайны думкы. Радость і смуток ідуть рука в руцї. Силу контрастів і тіпічных сентіменталных образів видиме скоро в каждім рядку. Поезія Мороховічовой-Цвик є проста, меланхолічна, ай кідь з нёй чути жыворну скушеность зрїлой жены, треба конштатовати, же єй поезія є у своїй простотї приступна каждій віковій катеґорії.​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Вступна часть збіркы, венована​​ солодкому споминаню​​ назначує, же особна скушеность і субєктівны зажыткы суть гыбнов силов авторчиного пера. Поетка ся скоро в каждій поезії вертать до минулости, ці то в представах, або при уважованю над прожытым. Вывжытя міцных контрастных споїнь, як напр. ласка і попіль, вкрадженый поклад, зимушня ласка, крута ласка.... вказує, же авторка ся потебує​​ „выписати“​​ з того, што ю трапить, што ю в глубцї душы грызе. Банованя, але ай невыгнутность одступу од минулости ся обявлює в поезіях​​ Плач над розоллятым молоком​​ 1 i 2,​​ Шкода​​ слов, ці Быв​​ такый час.​​ Видиме ту тыж снагу ґенералізовати пережыте, змірнити своє траплїня в духу гесла, же жывот є уж раз такый, внести спокій до той части душы, котра ся трапить (Подобы любости, Протиклады).​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Подобнї в другій части збіркы​​ Мілы дрїбности​​ є главнов ідеёв векшыны текстів ласка і медітація над пережытым жывотом. Простота вжытых назв єднотливых поезій, як напр.:​​ Споминка​​ 1,​​ Споминка​​ 2​​ і​​ Споминка​​ 3,​​ або тіпічный вопрос щастнї і (не)щастнї залюбленого в поезії​​ Чом?​​ нас утверджує в авторьскім замірї ословити чітательску громаду без претензій на силну інтерпретачну базу. В дрїбностях поетка слухать свій внуторный голос і сприступнює го в подобі поезій чітателёви. Тот внуторный голос, котрый говорить за вшыткых, што ся в жывотї трапили про любость.​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Третю часть збіркы, накілько є подля нёй поменована цїла книжка, поважуєме за носну. Поезії нас переносять до ядра проблему, ід рефлексії одношінь міджі мужом і женов, ід тому, што є властнї любость ​​ (Што є ласка, Муж і жена). Авторка походжіня надчасовости і надлюдьскости глядать у Бога (З Божов помочов), а тыж у звіздах (Вшытко є у звіздах). З погляду поеткы женьского писаня суть​​ Любовны періпетії​​ найтіпічнїшов інтімнов ліріков. Поетка ся мінить на жену, глядаючу, смутячу, люблячу, щастливу​​ і терплячу. Выдод ід той сітуації находить в споминках, представах, но передовшыткым в снах. Сниваня є в тій збірцї єднов з домінант, є то способ, выход, метафора і выслїдок заєдно.

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ З теоретічного погляду мож у творчости К. Мороховічовой-Цвик говорити о істых рітмічных недостатках ці поверьхности у вывжытю неперестанно повторюючіх ся выразів. Видить ся але, же авторка выставляла свою поетіку якраз на ясности і легкій чітателности своїх поезій. Повторюючі ся образы, проста і прямолінійна сімболіка суть​​ авторьскым рукописом поеткы. Природный поетічный язык помагать в будованю профілу авторкы як представителькы якойсь натуралістічной лінії сучасной русиньской женьской поезії.

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Чітаня збіркы​​ Любовны періпетії​​ є приємне, некомпліковане, оддыхове і тематічно наісто неєдному з на близке. Не каждый але має одвагу іти зо скоров на торг і пустити до свого внутра цїлый світ. Тот факт свідчіть принайменшім о авторчиній людьскій великости і одвазї. Туга і ненаповнены сны суть тїлом і душов, сердцём той лірікы....

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Але хто одповість на вопрос: Што є ласка? Тото ся в жадній книзї не дізнєме. Каждый мать свою властну дефініцію.

 

​​ (Переклад зо словацького языка: К. Копорова) ​​ 

Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД.: Snívanie na počkanie (Jurko Charitun: Moje sny)

 

Ivana Džundová: Snívanie na počkanie /Jurko Charitun: Moje sny/

 

Може я зліпшователь

бо вынашов зліпшовак

як зліпшовати ся

зліпшыти ся

і быти ліпшый

зато пишу

курты віршы

(Зліпшованя, 19)

 

Zbierka poézie rusínskeho básnika Jurka Charituna Moje sny prináša pohľad do autorovej duše cez obraz túžob, prianí, snov a nádeje. Básnik vo svojich veršoch hľadá – milovanú ženu, milovanú dedinu, milovanú reč. Poézia snov je teda melancholická, intímna, sentimentálna, ľúbostná, rusínska. Autor sa v nej predstavuje ako básnik mnohých tvárí: je milujúcim i trpiacim mužom, je smutným návratom do minulosti, je bojujúcim Rusínom.

Iba láska

І світ

не світ

І ты не ты

І я не я

Наша любов

без коріня

(121)

V jeho básňach sa objavujú takmer všetky podoby lásky. Žena je v pozícii milovanej, nenávidenej, žiadanej, ale veľmi často i odmietajúcej. Nešťastnej láske sú venované básne ako napr. Повірь мі, Давно, Хто я, Глухій дзвінок, Три слова, По морозах прикрих). V týchto veršoch sa z básnika stáva slabý, smutný, deprimovaný ľudský tvor, ktorý sa utápa v beznádeji a žiali. Zlepšenie situácie ani neočakáva. Takáto beznádejná zamilovanosť je zveršovaná v básni Чеканя. Inokedy je básnikov cit sentimentálny, láska je láskavá a žiadostivá s ľahkým erotickým podtónom (Глядам модел). Zo všeobecných tradičných ľúbostných metafor autor prechádza aj k osobnej, intímnej poézii venovanej konkrétnej žene (Мірослава). V básni Доброта je láska vyjadrená cez dedinskú symboliku, ktorá je prirodzenou súčasťou rusínskej tvorby, čo nám subjektívny pocit zamilovanosti prenáša do roviny objektivizovanej sily lásky k vlasti. Básnik nezabúda aj na materinskú lásku a ako pokorný a dobrý syn svojej matky ju nevynecháva zo svojho uvažovania o tomto najsilnejšom cite. Pozitívne, výstižne, vtipne až hravo pôsobí poďakovanie mame - kritičke v básni Мушу подяковати. Žena milenka. Žena zraňujúca. Žena modla. Žena láska. Žena mnohých tvárí. ​​ Ženská žena a mužský muž – také sú vzťahy vo veršoch Jurka Charituna.

Vzduch, ktorý dýcha...voda, ktorú pije...

Квіткі

кладу на гробы предків

што одышли од нас

далеко

навікы

і незабыли

зохабити нам

нашу букву

азбуку.

(141)

Fenomén ženy sa v tvorbe J. Charituna objavuje aj v inej polohe. Svoj obdiv k ženám, ktoré niečo dokážu vyjadril v básňach Тобі a Співацка A.С. Silu a krásu rusínskeho slova nielen prakticky využíva, ale zakomponoval ju aj priamo do tematicky ladených veršov, venovaných národu a jazyku (Чудны сны, Сканзен, Коноплі). Nekonečnosť riešenia rusínskej jazykovej otázky, radosť i bolesť Rusína, ktorý háji a bráni svoje slovo sa objavuje v básničkách ako napr. Девіза, Блуджіня, Аж серце заболить, Граматіка. V podobnom duchu sa nesú i básne venované rusínskym tradíciám, v ktorých sa prepája nostalgia a realita (Рецепт, Млинець, Борщ, Голос гусель, Мала малёвана мисочка, Характер). Ešte viac nostalgické a melancholické sú verše nadväzujúce na predchádzajúcu Charitunovu zbierku Moje žiale, teda básne o domove, o rodnom kraji, o malých veciach, ktoré robia domov tým najlepším miestom na svete (Колачі, Строскотанець, Ключі). Životodárna sila, elixír, živá voda a nevyhnutný vzduch – tým je rusínska domovina pre básnika: ​​ Моїм еліксіром/быв/і буде/воздух/і вода/під Бескідом“ (95).

Zapletené myšlienky...

Поскручаны думкы

Свої думкы

до клубяти склучам

може їх прочітать внуча

може з ним

побавить ся мача

(36)

Aktuálnym sa v zbierke J. Charituna stáva i stále silnejší fenomén modernej doby, povrchnosť. Básnik čitateľa vychováva, apeluje na jeho úsudok, keď sa kriticky pýta: Azda treba klásť väčší dôraz na oblečenie do kostola ako na bohoslužbu? Azda je cestovanie za prácou a s ním spojené opúšťanie rodiny jediným východiskom zo súčasnej situácie? (Парадёшы, Мої сны) Na inom mieste sa z kritika stáva uvažujúci filozof hľadajúci pravdu o živote (Мушу з думками жыти, Мачік щастя). V básni Што за чудо? sa vyznáva z tejto svojej slabosti, zo zabúdania nielen nohami, ale aj hlavou stáť pevne na zemi: „То не чудо/же на світі тілько чуда/же ногы на земли/а голова в небі. (125) Z neba myslenia sa však dokáže vrátiť späť do reality, kde prezlieka staré ľudové pravdy do nového šatu ako napr. v básni Карты і ласка. Do tejto skupiny filozofujúcich básní v zbierke Moje sny možno zaradiť aj verše zobrazujúce kolobeh života. Čas a večnosť sa ukrýva za básňami o starobe, jej sile a kráse, ktorú často vyjadruje cez symbol vody (Ріку і рокы не заставиш, Зморщкы). ​​ 

Obyčajné slová

Писмо

(...) ​​ 

Знаю

буквы падають до ліва

Од серця пишу

бо і серце на лівім боці (33)

Poézia J. Charituna ako sám píše, ide zo srdca a tomu zodpovedá aj autorský prístup, v ktorom je lyrický subjekt často priamo stotožňovaný s autorom (Рімованя) a poézia je prirovnávaná k chlebu či láske, teda dvom symbolicky najdôležitejším ľudským hodnotám (Поезія, Слово). Hra slov je hybnou silou autorovho života. A práve básne, v ktorých sa využívajú slovné hračky sú príjemným spestrením miestami až monotónne pôsobiacej zbierky a sviežim závanom talentu (Зліпшованя).  ​​ ​​ ​​​​ 

Asi je v básňach J. Charituna málo inovácie a veľa tradície. Asi je príliš nepojojne zaľúbený do svojich predstáv o tom, čo by malo byť. Asi sa strácame v typických metaforách, v jednoduchých symboloch. Asi nechceme počuť staré pravdy aj keď v novom šate, asi nechceme niesť jeho sentimentálny kríž ​​ (Криж). Asi sa bojíme nastaviť si zrkadlo: ​​ Ягнята боять ся вовків/курятка орлів/а люди/поглядів до глядил/До рікы позерай/до її кругів/розтягнуть твою/погужвану тварь/Забyдеш на страх.“ (Страх, 97). Asi.

Ale...

Jurko Charitun je básnik. A iba láska je vzduchom, ktorý dýcha. Iba láska je vodou, ktorú pije. Jeho obyčajné slová sa zapletajú do myšlienok. O láske. O Rusínoch. O domove. O snoch, ktoré má každý.

 

 

​​ 

 

[Zadajte text] Strana 4

 

Мґр. Івана Сливкова, ПгД.: Зелена фатаморґана Марії Мальцовской

Мґр Івана​​ СЛИВКОВА​​ ПгД., Інштітут русістікы, україністікы і славістікы Пряшівской універзіты, Пряшів

 

 

Стрітнутя з русиньскым текстом Зелена фатаморґана​​ Марії Мальцовской, котра патрила ку найзнамішым і найпродуктівнїшым русиньскым писателькам на Словакії было інтересне гнедь з дакількых доводів. . В резуме ку книжному выданю новелы​​ ся окрім іншого пише:​​ „Є то упрімна, чутлива сповідь матери, котра ся не здає ани наперек безнадїйному ставу свого сына. Проблем зіставать отвореный, але выкликує множество вопросів.“ (Мальцовска, 2007, стр. 142). Тота характерістіка єале барз строга, затоже М. Мальцовска своёв новелов сягать намного глубше і до сучасной русиньской літературы так приносить окрім чутєвого утерпіня ​​ матери і дакілько далшых, шыршых тем. Іде передовшыткым о закомпонованя народностной тематікы в заднїм планї в такых темах, як суть напр. сполоченьска сітуація, контрастный погляд на жывот на селї і в містї, родинны односины, традіції, але і модерна, в сучасности дуже актуална тема дроґовой завіслости.

З теоретічного аспекту є​​ Зелена фатаморґана​​ новелов. Має вшыткы основны крітерії того епічного жанра. Цїлым текстом ся тягне лайтмотів, котрым є утерпіня жены – главной протаґоністкы Ількы в розлічных періодах єй жывота. Далшым з основных знаків новелы є релатівно мале чісло постав, што платить і при текст М. Мальцовской. Авторка наперед жывотнов сітуаціов нещастной штуденткы, а нескорше і страпленой жены​​ зображує каждоденный жывот на​​ двох основных, контрастных​​ містах – в містї і на селї. Дія ся розвивать на основі єдной удалости, а то знасилнїня молодой Ількы, котра по тім страшнім скутку стала в тяжи. Інтерупція была єдиным выходом з такой страшной сітуації. Зо страху, же веце не буде мочі мати дїти, Ілька вырїшить чім скорше знова почати новый жывот і ним заповнити смуток, котрый зістав в сердцю по страшнім прожытку.

В далшій части повіданя посувать допереду нова постава – сын Сватько, ёго одношіня ку мамі і ку навколишнёму світу.​​ Іде о характерістіку каждоденного жывота, опис обычайных днїв і реалных сітуацій, ку котрым доходить поступно в дуже емотівнім, аж выостренім одношіню матери і сына. ​​ В згодї зо знаками новелы є і конець росповідї, а то „пожадавка выразной поінты на концю повіданя, што авторка досягує неочекованым звратом і розузлінём конфлікту“ (Žilka, 1984, стр. 261), котрым є​​ в тім припадї нечекана проба о самовражду главной геройкы Ількы1​​ і єй захрана приходом далшой поставы, Ільчиной старой знамой зо штудентьскых час – Вал.

 

Література писана женами. Естетіка утерпіня. Жена – геройка

Выходячі з феміністічных теорій​​ і характерістік літературы писаной женами поважую за справне зарядити​​ Зелену фатаморґану​​ ку творам тзв. естетікы утерьпліня2.​​ Про творы, заряджены до той ґрупы суть характерістічны описы женьскых шокуючіх і інтімных тем, якыма суть напр. знасилнїня і пород. Тематіка тїлесности і зображованя женьскых скушеностей​​ суть тіпічны про женьске писаня, затоже ся предпокладать, же жена – авторка докаже женьске трапліня і потїшіня выядрити природнїше, як муж – автор. Основны тенденції тзв. женьского писаня, міджі котры окрім споминаных тіпів естетік патрить напр. і ефект іноваторства і шоку і в новелї Марії Мальцовской.​​ Ку шокуючій сітуації доходить уж в штудентьскых часах молодой Ількы, кідь ся в розпорї зо своїма обчекованями діставать до рук подводника і намісто приємного ранде в знамій рештаврації скончіть омамена в готеловій цімрї з чуджім ​​ мужом, котрый ю знасилнить і знеужыє. За другый шокуючій зврат​​ поважуєме зіщіня матери, же милована дїтина є векшыну часу під впливом омамных прекурзівів, ку котрым ся діставать прямо в безпечній валлальскій средї, а третїм, ключовым шокуючім моментом є нечекана навщіва старой приятелькы в моментї скратового і конечного рїшіня безвыходной сітуації главной протаґоністкы.

Окрім тематічного заміряня сповнять​​ Зелена фатаморґана​​ і далшы знакы, жебы сьме єй могли зарядити до тзв. женьской літературы. Нелем тым, же іде о текст жены – авторкы, котра спрацовлює женьскы темы, але і векшына найзнамішых постав твору походить зо женьскоґо світа.

Главна протаґоністка Ілька представлять у вступі твору просте дївча зо села, котре тужить по лїпшім жывотї. Снажить ся одыйти з дому, абы доказала веце, абы змінила свою судьбу тяжко працуючой валалчанкы і нешколованой жены в домашнёсти, котру в нїй видить єй отець. Тым, же ся єй подарить дістати нелем на середню школу, але наслїдно і на престіжне штудіум права доказує​​ Ілька собі і своїй навколицї свою цїну. Зображує працёвиту і снаживу жену, котра ся докаже властныма силами вышкрябати з дна аж на самый верьх в рамках сполоченьской гієрархії (на селї​​ ся діставать до позіції узнаваной і шыковной молодой жены, котра ся выпрацовала од пасїня коров аж ку штудіу права) і заєдно є Ілька обычайнов, простов женов, справодливов, добрї выхованов, справно роздумуючов, котра ся наперек валальскому походжіню, хопить ся жывота у великім ​​ містї. Треба повісти, же орьєнтєація в містьскій средї, котру авторка окрім іншого зображує як контрастный варіант ку селу, робить главній протаґоністцї зо зачатку великы проблемы. Ілька вызерать в містї як несуродый елемент, дашто, што нарушує забігнутый жывот діманічного міста – напр. в сітуації, кідь ся здравить вшыткым людём на уліцї і не розумить, чого каждый іґнорує єй добру выхову. Нияк не годна порозуміти тому, чом є за тот природный на селї прояв почливости ку людём потрестана прислушниками поліції.

В молодім віцї Ілька представлює наївну штудентку, довірливый тіп дївчати, котрый ся діставать до проблемів праві про свою непосквернену душу. Дївча не чекать зраду од знамых ( штудентів, з котрыма ся дістане до контакту в рамках безпечности контролёваного інтернату), а уж нияк тоту зраду не чекать од хлопця, котрый збачів єй вынятковость в порівнаню з успішнїшыма і популарнїшыма дївчатами, котры найвыюпуклїше репрезентує єй сполубываюча Вал. По неприємнім зажытку ся з наївной штуденткы ставать розгодна жена, котра приступить ку радікалному рїшіню свого проблему, ку інтерупції.​​ Геройка ся але по тім закроку чує як зранене звіря, терьпляче фізічнов, або псіхічнов болестёв, кідь сі усвідомлює, же зробила грїх. В тім одношіню бы єм хотїла​​ упозорнити на факт, же знасилнена жена, котра є околностями донучена забити родячій ся жывот в собі, внимать свій скуток як грїх і не задумує ся над грїхом, зробленым на нїй. Не вычітать никому ніч, не глядать прічіну ставу другых, але лем в собі і себе за то найвеце крітізує і трестать. Шпеціфічным моментом в тій части повіданя є сітуація, кідь сі Ілька в спырхі выслухать розговор чуджіх жен о наслїднах інтеррупції і о „невыгнутности“ прийти штонайскорше по такім закроку до тяжи, абы жена не пришла о можность мати дїтину. ​​ Тогды ся з наївной і зраненой Ількы ставать мотівована, міцна жена з ясным цілём – што найскорше прийти до тяжи, породити сына і выховлёвати го сама – без мужа. Еманціпація жены ся потім дослїдно проявлять, кідь Ілька досправды прийде до тяжи зо своёв платонічнов тінеджерьсков ласков Яром і вырішыть замовчати му тот факт і так одперти дїтвакови властного нянька. ​​ Як одважну жену єй треба внимати нелем про тото рішіня, але передушыткым зато, же ся розгодне стати слободнов матїрёвв средї, котра ю за то одсудить і в котрїй є тот стан вниманый як якась аномалія, дашто таке, што ся в почестній родинї не​​ може стати. Валал внимать Ільку нелем як скраховану штудентку, опущену жену і слободну​​ матїрь, але і як чоловіка, котрый перецїнює свої силы і законито мусить на то доплатити.

По навернутю до родного краю і по народжіню сына Сватька ся Ілька упинать на свою родину​​ і старостливость о близкых (нелем о сына, але і о хворого нянька) ся ставать змыслом єй жывота. Скушености з містом і чуджіма людми роблять з Ількы маму, котра аж надміру любить свого дїтвака і перегнано го хранить перед вшыткым. Як мама ся Ілька цалком ізолує. Жыє лем про сына. О то тяжше є про ню спознаня, же сын ю ненавидить, же єй старостливость у высшім віцї внимать як штось неґатівне і обмеджуюче ёго особну слободу і розвой. Ілька не розумить, чом єй сын не любить, кідь она му окрім основной старостливости повнить вшытко, што му на очах видить, чім сі істым способом компензує то, што в дїтинстві не дістала она сама. Сватё жадать од мамы све веце, єй ласку і старостливость єй не оплачує, наспак, поважує єй за притяж. Кідь Ілька збачіть, же за сыновым справованём суть дроґы, по першім шоку з того, одкы ся до чістого валальского світа тоты омамны їды дістали, рішить сітуацію радікално, акчно і силов (фізічным знічінём ростлины коноплї). По часї збачіть, же знічіти жрідло дроґ в селї не буде постачовати, же сын ся єй очуджів омного веце і же потребує векшу зміну – в тім часї ся му снажить найти роботу і выпестовати зрдавы жывотны навыкы. В тій части повіданя ся з Ількы знову стає​​ безрадна слаба жена, котра не докаже вырїшыти свої проблемы, ани проблемы своїх близкых і волить контроверзне рїшіня – закліче на свого властного сына поліцію. Кідь ани то не поможе, переорьєнтує ся Ілька на одстранїня проблему в собі самій і выберать сі тыж нещастне рїшіня – розгодне ся про самовражду.

Просте дївча зо села, страчена штудентка у великім містї, зранене створїня, еманціпованя слобдна мати, а наконець зубожена, безрадна жена, то вшытко суть тварї главной протаґоністкы Ількы, котра посередництвом своїх зажытків і​​ одношінь вытварять цїле повіданя новелы М. Малицовской –​​ Зелена фатаморґана.

Контрастнов поставов ку Ільцї є єй приятелька Вал. З Вал ся стрїчаме у вступній части новелы як з богатов успішнов правнічков, котра мала то щастя, же ся нелем народила тым справным родічам, але і свою престижну правницьку практіку отворила в періодї, кідь ся на Словеньксу з подобныма актівітами лем зачінало, также єй успішный працовный жывот є основов єй особного щастя. Вал є прототіпом еманціпованой, красной і добрї забезпеченой жены, котра бере од жывота вшытко, што єй нукать і не може ся скаржыти. Наперек тому, скоро вшыток свій час є в роботї, або в сполочности, часом сі усвідомлює свою самоту, кора „болить“.

Окрім поводу і поставліня ся Вал до контрасту з Ільков діставать і на другых уровнях – є просторїка, острїляна, самосвідома і под. Вдяка тому, же Мальцовска посадила Вал вдяка єй професії – правнічкы до среды справодливости, давать тій наоко неґатівній поставі і кладны властности. Вал ся часом задумує над тым, як помочі​​ своїм​​ клієнтам, в зачатках своёй роботы сі припущать єднотливы припады і хоче людьскы захранёвати світ. Ку пропоїню осудів постав Вал і Ількы як бывшых сокласніць і сполубываючіх​​ доходить тогды, кідь ся нагодно стрїтять на уліцї, причім Вал Ільку не спознать і крітічно єй годнотить як занедбану жену. Прриходить єй на мысель єй давный штудентьскый погляд о „заосталости“ простой валалчанкы, котра в жывотї ніч не досягне. Ілька​​ єй але пошле своє своє помыселне воланя о поміч посередництвом листу паперя, на котрїм є написане вшытко о єй жывотї. ​​ Радікалістічный постой Вал ку Ільцї на самый перед бранить тому, жебы дашто, что написала „обычайна“ Ілька поважовала за важне і годне єй позорности, але внутроный непокій єй наконець принутив прочітати написане і нечекано засягнути до дїї.​​ Также чітателёви несімпатічна постава Вал ся до повіданя вертать праві на концю, в рамках нечеканой поінты і радікалного розузліня повіданя, кідь праві тота неприємна надута Вал захранить Ільцї жывот. В тім моментї ся ставать неґатівна і протиходна протаґоністка поставов сімпатіч В тім моментї ся ставать неґатівна і протиходна протаґоністка поставов сімпатічнов, намыслена „женьска“ ся ставать захранкынёв.

Окрім тых двох основных женьскых постав ся в повіданю стрїчаме і з далшыма, на першый погляд менше вызначныма женьскыма поставами, котры але мають при розвиваню дїї своє стабілне місце​​ і важну роль.​​ Міджі такы поставы патрить і сімпатічна Жыдівка Ганка, котра представлять одлишный і заєдно вынятковый елемент в релатівно єдинородній сполочности. Ганкина вынятковость є в першім планї в єй природній красї – є то шумна русоволоска, скоро аж екзотічна красавіця. Єй шпеціфічне поставліня є і в тім, же милым, людьскым і ласкавым справованём ку одшмарёваній колектівом штудентцї Ілька бурять міты о злых, непрайных і шпекулатівных Жыдах.

До ґрупы приятелїв главной протаґоністкы патрить і постава Вєркы, сусїдкы зо села, котра засягує до жывота Ількы в тяжкім періодї трапліня ся зо сыном. Вєрка, окрім того, же представлять вірну приятельку, охотну повісти матери​​ круту правду о єй сынови, зображує і традічну поставу в літературї писаній жемани – жену, котра барз тужить по дїтинї, але сама єй не може мати. І вдяка тому є Вєрка про Ільку опоров в часї, кідь мать зо сыном​​ найвекшы старости, затоже она сама бы дала вшытко хоць і за​​ недобру, проблемову дїтину, лем жебы заповнила порожнину у своїм сердцї, в душі, в хыжі.​​ В опозіції ку Ільцї​​ стоїть нелем як бездїтна жена, але і як жена, котра жыє зо своїм мужом у вырівнанім, спокійнім манжелстві, хоць і не наповненім, бо обидвоє тужать по дїтинї.

При характерістіцї женьскых постав​​ в новелї​​ Зелена фатаморґана​​ ся треба заставити і при поставі Ільчиной мамы. Тота постава репрезентує тзв. стару школу. Як мама, підпорує свою дївку во вшыткім. Довірує єй способностям, але про істоту сі поїстить дївчин наступ до школы​​ малов протекціов через далшу фамелію. По нещастнім навернутю Ількы домів свою дївку як справна, любляча мати підпорує, ай кідь сі усвідомлює дослїдкы, главно в подобі валальского огваряня. В тяжкій сітуації дївку захранить – найде єй роботу, помагать єй з дїтинов, терьпить єй налады, мило ся односить ку проблематічному внукови і кідь знає, же ю обкрадує і под. Ільчина мама є покорна і справодлива жена, котра сімболізує традіції, село і старый світ. Напрек ґенерачным роздїлам​​ є про свою дївку і внука барз потребным і зъєдиняючім елементом в одношінях.

Образ матери в новелї​​ М. Мальцовской комплетізує мої увагы о женьскых поставах в тім текстї, затоже матїрёв є Ілька, Ільчина матїрь є мамов і бабков, в їх близкости жыє Верка, котрїй судьба не дожычіла быти матїрёв, і кідь по тім барз тужыла, а треба спомянути і Вал як жену, котра про карьєру не стигла взяти на себе роль матери. Сімболічныма образами матери суть і мати – село і мати – природа. У звязи з матерями в тій новелї мож повісти, же переважуючіма суть неґатівны емоції – Ілька є щаастливов мамов лем малу хвільку, єднак як і єй мама, котра ся з успіху своёй дївкы тїшыть лем курто.

 

Русиньскы шпеціфікы. Росповідач. Темы

І кідь бы ся відїло, же новела М. Мальцовской ся зосереджує лем на женьскый світ, опак є правдов. Як єм уж назначіла на зачатку, в текстї суть відїтелны шпеціфікы народностного тексту, як і перепоёваня розлічных тематічных округів. В центрї позорности стоїть неґатіный зажыток​​ молодой Ількы, котрый спустить колобіг зла і нещастя​​ в єй жывотї, але новела є годнотным текстом і з погляду соціолоґічного статусу геройкы, котрый презентує шпеціфікы русиньской народности. На першый погляд, самособов окрім того, же текст є написаный в русинчінї, є чітатель з русиньсков средов перепоєный вдяка родному селу главной протаґоністкы, але за​​ порозность стоїть, наприклад, сітуація, кідь сі Ілька выбавлює місце на інтернатї і высоко поставленый чоловік – директор інтернату з нёв бісїдує по русиньскы. В рамках той дїёвой лінії​​ мож увести і далшый приклад: ​​ Кідь ся Ільцї не одздравить нихто на уліцї на єй поздрав „добрый день“, Ілька попробує здравити тіпічным поздравом хрістіан выходного обряду „Слава Ісусу Хрісту!“ (Мальцовска 2007, стр. 29). З народностёв є звязана конфесія, также ку тым прикладам можеме прирядити іщі і Сватькову пробу продати іконы, котры висіли на стїнах хыжы старых родічів, жебы мав грошы на дроґы. Приємным спестрїнём про чітателя є і выужываня народной словесности, як сучасти тексту, ці то в языку постав, або в коментарях росповідника​​ повіданя.

У звязи​​ з розправлячом​​ хочу оцїнити ёго притомность в текстї над рамкы звычайных компетенцій – росповідач М. Мальцовской нелем же коментує, але і оцїнює, змірнює, давать надїй, філозофує.​​ В рамках філозофованя, котре провадить цїлый текст єм збачіла даскілько інтересных думок з общов платностёв, як напр. Світ є шырокый, але зрадный; ​​ Не судьме, бо самы будеме суджены; Вшытко ся скончіть; Сонце погладить тых, котры то потребують; Судьба сі знами робить, што хоче; Каждый має місто під сонцём, а Бог каждого любить; Ласка і порозуміня суть найвеце; ... Подобне всуваня філозофічных думок є шпеціфіком выходославяньскых літературных творів, з мого погляду переважно білоруськых, што ня лем утверджує в поглядї, же русиньска література на Словеньску стоїть на серединї славяньского выходу і западу, а заєдно є повноцїннов сучастёв шыршого славяньского контексту.

В заднїм планї тематічного заміряня​​ тексту стоїть і політічна сітуація добы, в котрій главна протаґоністка жыє. Текст мож спокійно означіти як істе свідительство добы, кідьже період штудіа Ількы є споєный зо соціалізом, што авторка выстижно характерізує через дакотры мотівы​​ – напр. гляданя місця на інтернатї, протекція​​ при поступі на высоку школу і т. д. Зміну політічного сітему назначує постава Вал, котра сі пореволуції отварять властну адвокатьску канцеларію​​ і як єдна з першых правнічок в сукромній сферї представлює успішных людей демократічного сістему. О характерї добы, жаль, выповідать і невесела сітуація на працовнім торгу, котра ся дотулить Сватька, кідь сі не може найти роботу, а властно нескорше і самотной Ількы, котра стратить роботу. В новелї є надшмареный новый тренд жывота – ніщчнероблїня, але ай староновый феномен модерной добы – одход за роботов за граніцї, а тыж проблематічне доказованя подводу нечестных подникателїв. Авторка выстижно говорить о тзв. двох кінцях справодливости.

 

Што скрывать Зелена фатаморґана...?

В кінцю свого уважованя над​​ Зеленов фатаморґанов​​ Марії Мальцовской ся приставлю​​ при сімболіцї назвы той новелы. При прочітаню дїї є чітателёви ясне, же зелена фатаморґана є означіня про марігуану і єй учінків на людьскый орґанізм. Вниманя того словного споїня ся але у двох главных постав одлишує.​​ Сватько внимать дроґу як уник зо світа, в котрїм ся му не любить. Зелена в ёго очах сімболізує надїй, фатаморґана про нёго не є „світелный указ“, при котрїм ся в люфтї зъявляють образы далекых предметів (Куртый словник словеньского языка, стр. 154), але і кламлива представа, галуцінація.

Про Ільку наспак, зелена як фарба значіть надїй, але сімбол „зелена фатаморґана“ поужыє на означіня першопланового зеленого зла – травы (трава – зелены ростлины марігуаны, котры в новелї пестують за селом – позн. ред.)

Геройка Ілька наконець​​ збачіть, же єй грїхом не была інтеррупція, але одпертя дїтины отцёви. Же тото є главный довод неґатівного ставліня ся ку нїй сына Сватька. Збачіть, же менше є даколи веце, але і то, же сімболічнов захранов – ліквідаціов ростлины не вычістить свій жывот і жывот свого сына жывот од дроґы. Похопить, же червеный покровець до доброй рештаврації не веде законито ку луксусным зажыткам, а же дїтвак без нянька не патрить лем матери.

Текст є повный контрастів. Протів собі стоять: Ілька і Вал; валал і місто; богатство і худоба; цтибажность і скрмность; природность і афект, але і менше выразны контрастны двоїцї: намысленость (перегнана самосвідомость) і підцїнёваня.... В згодї з характерістіками літературы писаной женами​​ чітатель в творї найде основны стовпы женьского світа – інтіміту, еманціпацію, міцны пута: жена – муж, жена – дїтина і основны темы тзв. естетікы утерьплїня – знасилнїня, інтеррупція, пород, бой зо сполочностёв, бой з предесудками, бой з дїтинов, зо самым собов, обета, самовражда. Новела в собі скрывать характерістіку женьского внуторного світа, назнакы сполоченьской крітікы, русиньскы традіції. Є то модереный текст женьской авторкы, котра доказала перепоїти жывот жены зо жывотом добы. Словами главной протаґоністкы Ількы: „Было бы смішне на мати надїй, же жывот є лем єдна рівна путь“.

 

Література:

МАЛЬЦОВСКА, М.: Зелена фатаморґана. Ужгород: Выдавательство Валерія Падяка, 2007, стр. 148. ISBN 978–966–387–009–0

Krátky slovník slovenského jazya. Bratislava: Veda, 1997, str. 943, ISBN 80–224–0464–0

ŽILKA, T.: Poetický slovník. Bratislava: Tatran 1984. str. 370.

 

Переклад зо словеньского языка:

К. Копорова.

1

​​ Чітатель на основі повіданя очекує скорше смерть сына Сватька, як ёго мамы.

2

​​ Література писана женами розознавать два основны прінціпы в творчости, а то естетіку овычайности і естетіку уртерьпліня, веце позерай напр. роботы Елейн Шовалтер.

Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД.: Културна ідентічность Русинів у творчости Штефана Сухого

Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД., Інштітут україністікы і середнёевропскых штудій Філозофічной факулты Пряшівской універзіты у Пряшові (Словакія)

 

Култура як сполоченьскый яв і єдночасно​​ процес овпливнёваня множеством факторів, меджі котрыма мать важне поставлїня і вниманя самоідентіфікації (в мыслї і ґеоґрафічно), языка, реліґії і далшых пілїрів народной ідентічности. Термін култура є у своїй основі двойязычный, бо на єднім боцї суть сі култрурны люде подобны, а на другім боцї є праві култура то, што їх взаємно одлишує. З єствуючіх розборів і описів історії русиньской літературы на Словакії знаме, же народностна тематіка (напр. Блихова, 2010) належить к найрозшыренїшым проявам русиньской умелецькой творчости. Можеме увести велике множество прикладів ці уж з поезії, або прозы, на основі котрых є ясне, же Русины ся ідентіфікують із своёв народностёв і з історічного погляду в будьякім штатї барз добрї. Приклады русиньской народной ідентічности​​ у вшыткых подобах ся дадуть найти у векшынї творів сучасной русиньской літературы на Словакії. Найчастїше то суть образы, вытворены на основі споминів авторів на дїтинство (Ксеняк, Германова, Ґірова...), котре было позначене і соціалныма роздїлами, і історічным контекстом, бо​​ у​​ днешнїй модерній добі роздїлы меджі народностями на Словакії не суть великы. Сімболом русиньского народа в старшім періодї были главно дротарї (трілоґія о дротарёх М. Ксеняка), респ. іншы робітници, міґруючі за роботов найчастїше до​​ Америкы, люде із села з тяжков жывотнов дорогов (особнов і сполоченьсков – напр. пререселёваня, затоплїня сел і под. – Мальцовска, Харитун...). Културна ідентічность є свідомость приналежности к істій културї і приниманя очековань, котре має ёго околіця.​​ Є частёв ґруповой ідентічности, яка є споїнём особности і ґрупы. Належить к ній і перебераня істых соціалных і културных характерістік (подля Сливкова, 2015). Будує ся поступно, розвивать ся і найлїпше ся ідентіфікує в контактї з чуджов културов, напр. в мултікултуралнім оточіню (напр. місто, село, робота, школа).

К​​ основным знакам русиньской народной ідентічности, котра ся росшырює в контекстах і одношінях, належить: язык, простор (ґеоґрафічно ограніченый ареал, але і споїня із сільскыма корїнями), віра, і​​ доповнити можеме і шыршый концепт: думаня – в тім припадї скорїше позітівне, яке споєне з великов силов і рїшінём переконавати прекажкы. Подобны характерістікы бы ся обявили і при описї културных формул. Тіпічныма цїнностями суть здровя, любов, віра, моралка, сила, освіта, котры Русинів одлишують од векшынового жытельства Словакії, але до векшой міры ся і в сучасній русиньскій літературній творчости одзеркалюють народны традіції (што є про словацьку​​ літературу призначнїше в іншім історічнім періодї). На основі творів, з котрых сьме черьпали приклады при попереднїх подобных аналізах, можеме назначіти і істе сполоченьске табу в русиньскій културї, як напр.: інтеррупція, корупція, невіра, біднота і под., але тоты знакы підлїгають цїлосполоченьскым змінам і часом ся мінять.

Єднако, як у векшынї іншых народных літератур, в русиньскій літератрурї ся стрїчаме із стереотіпізаціёв, а в рамках нёй із позітівныма автостереотіпами. Русины у векшынї пригод суть силны окремы люде – переконавають прекажкы, переконавають тяжку судьбу, найдуть рїшіня, здобудуть то, по чім тужать (напр. по освітї). Позітівны характерістікы самоідентіфікації выважують скептіков, побоёванём о будучность (Русинів), крітічныма позіціями „к властным‟. Неґатівне оцїнїня при гетеростреотіпах не є таке єднозначне. До контрастных односин в русиньскых умелецькых текстах вступать скоріше місто і село, богатство і біднота, щастя і нещастя, а з тым звязаный бой героя проти вшыткым і вшыткому, проти судьбі (безу огляду на народный контекст). Крітічно суть оцїнёваны тыж неґатівны явы і властности (лакомство, атеїзм, неосвіченость...) і їх носителї без огляду на то, носителями якой културы суть.

Сучасна русиньска література доказує, же вопросы народной ідентічности, самоідентіфікації і де факто народного возроджіня в сучаснім літературнім процесї на Словакії іщі все барз інтензівно резонують. Характерістіку народной ідентічности Русинів, одзеркалюючу ся в умелецькій літературній творчости і опис шпеціфік інтеркултурной комунікації, апліковательных на русиньскый​​ контекст на Словакії, снажиме ся ідентіфіковати і у творчости етаблованого автора​​ Штефана Сухого.

У​​ творах Штефана Сухого проявы културной ідентічности ся дають обявити главно у творчости про дорослого чоловіка. Творчость про дїти до істой міры назначує едукатівну функцію літературы і підпорує у цїлёвой ґрупы гордость на своє корїня, а тыж спрощено рефлектує потребу природного поужывателя русиньского языка і повноцїнной варіанты списовного языка країны, в котрій жыє. Выходячі з перегляду творчости про дїти,​​ суть Сухого тексты частёв тзв. чітанковой/повинной літературы​​ і​​ їх основным комунікатівным ефектом є вытворїня в собі позітівного одношіня к русиньскому языку. Основов прінціпу в будованю ёго творчости є гумор і легкость зображованя реалности як природной​​ части жывота чоловіка – річі, плоды, звірята мають людьскы властности і характерістікы, жебы были дїтьскому чітателёви легно зрозумітельны.

Тематічно ся автор замірює, ці уж у творчости про дїти, або про дорослых, на:

– вселюдьскы і всеплатны правды, як напр. де ся двоє бють, третїй выграє; не треба мати силу, стачіть розум і под.;

– інтереснов частёв є запоёваня ся до родовых роздїлів​​ підкреслёваня стереотіпных властностей (напр.​​ Воробель і Сова,​​ зборник Азбукова мама, 2010;​​ пыската свекра –​​ За телевізор,​​ Русиньскый співник, 1994;​​ Співанка​​ старій дївцї Анцї, Хлоп думать,​​ Русиньскый співник,​​ 1994);

– рефлектованя інтеркултурных роздїлів (напр.​​ Русин​​ і граблї,​​ зб.​​ Азбукова мама, 2010;​​ Чом Америчане сивы,​​ Русиньскый співник, 1994);

– тіпізованя русиньской​​ народностной свідомости (Я​​ ​​ мала Русинка,​​ зб.​​ Слон на Кычарї, 2007);

– сполоченьскополітічна крітіка (Валальскый філозоф,​​ Русиньскый співник, 1994);

– гуморны ремінісценції (В автосервісї, Плоды осїннёй загороды, 2016;​​ Есемеска пану богу на Новый рік,​​ Репп​​ о​​ самотї, Змерканя, Журавы з Америкы, Балада о​​ скривленім клинцю,​​ зб.​​ Третє крыло, 2014 )​​ і под.​​ Мудрость і вынаходливость ґероїв Сухого пригод домінує і в порівнаню з остатнїма характерістіками, котры​​ суть дефінованы скоріше у іншых русиньскых авторів (попозерай текст​​ Образы народной ідентіты в русиньскій​​ літературї на Словеньску),​​ дїє як єдна з основных рисів​​ Русинів, а єдночасно як авторьскый рукопис.

В​​ днешнїм рефератї ся зосередиме на інтерпретачну аналізу тексту​​ Як Руснакы релаксують​​ (1997; реедіція​​ 2017), котрый одзеркалює нараз веце слїдованых аспектів​​ – културны приклады Русинів, контрастны світоглядны бісїды на осі – мы і они, русиньску поетіку, то значіть сполочны ідентіфіковательны знакы поетікы русиньской літературы на Словакії, гуморный надляд як єден із знаків Сухого творчости, мудрость і вынаходливость рїшіня, одлишуючі Русинів од маёрітной популації, і далшы знакы културной ідентічности, як напр. ґеоґрафічна самоідентіфікація (назвы сел і міст, одкы походять ґерої пригод) і языковый вопрос.

Основнов естетічнов катеґоріёв в комедії є комічне, то є в теорії літературы дефіноване як „выбудоване на порівнованю особы або предмету з ідеалным передобразом‟. Причім предметом комічного суть у векшынї людьскы недостаткы і хыбы, котры суть звелічованы.​​ Комічне роздїлюєме на дакілько ступнїв: гумор (смішна сітуація) – сатіра (морална і сполоченьска крітіка) – ґротеска (звелічованя неприродных явів) – абсурд (без лоґічного смыслу).

  • Сухого зборнику​​ Як Руснакы релаксують​​ находиме передовшыткым першы два​​ ступнї комічного, то значіть​​ гумор і сатіру.

Такой на зачатку книгы і в пригодї​​ О пекелнім цапови​​ (с. 3) чітаме:​​ „Чей ани єден народ на світї не любить так​​ чуда, як нашы Руснакы, бываючі по невеликых​​ валаликах, розметаных меджі лїсами. ‟​​ Причім пригода,​​ окрем віры​​ надприродны силы, одзеркалює і богабойность Русинів, котры як віруючі боять ся пекелных знаків (червеный цап). Притім але не іде о жадны міфічны зъявлїня ани пекелного посла, але о выдумку і жарт молодых хлопцїв, котры хотять пострашити частїше попиваючу бабку. Важнов є ту тыж думка, же перед нечістыма силами ся мож охранити лем силнов молитвов і віров. Бабка є цапом наслїдована, не як нечістов силов, але як ґаздыня властным домашнїм звірятём, што але она не видить і не спознає про алкоголічне опоїня. Важность жарту додає час, коли ся сценка одограє – на переломі років, котрый є векшынов​​ часом біланцованя, і єдночасно очекованя.​​ В​​ пригодї​​ Грїх і покаяніє Юрка...​​ (с. 11) ся стрїчаме з поставов мужа у продуктівнім віцї, котрый вырїшить отестовати, ці​​ го ёго манжелка любить так, же ся зробить мертвым. Із жартом му помагають ёго приятелї, котры при нїм до погробу тримлють страж і скрывають ёго тайну дотогды, покы ся сам не рїшить прозрадити. Значіня приятелїв і дотриманя догоды є барз важна часть жывотной істоты. Хытро грана смерть ся подарить, вшыткы селяне увірять, же є мертвый. Манжелка смутить і смутить і жена, по котрій Юрко тайно тужить.

Дїёва лінія ся розвивать дале, кедь почас погробу Юрко встане з мертвых, зачне поучовати людей о карах за грїхы,небі і о пеклї, выдумує сі способы покаяня і одчінїня світьскых грїхів на основі інформацій, котры о людёх знав. Докінця собі выбудує і мено ясновидителя – предповідать будучность і кары за грїшность. Переберать на себе роль карателя, того, хто рїшать о способі выкуплїня, напр. двом сестрам – богатій пророкує кару, а бідній покій.

Ґероёвы розповідї Юркови наконець переростуть через голову, справує ся невгодно, а сам не жыє подля прінціпів,​​ котрых говорить – підводить властну жену. У снї ся му присниє св. Юрій, котрый го напоминать за такы скуты​​ – жадать, абы перестав предповідати будучность, жебы перестав циґанити і підводжовати; Юрко ся напудить і послухать, але не хоче собі признати вину і так скінчіть подводны актівности циґанством і фіґлём (розлучіня ся з​​ фраїрков), лем своїй женї ся признать, же ю підводив, а она му прозрадить таёмство, же і она підводила ёго, кедь быв іщі в Амарицї (точно з мужом ёго фраїркы), но наконець сі взаємно одпустять.

Єдиный, при кім страчать одвагу (моралны забраны) і кому не хоче повісти, яка кара го по смерти чекать, є священик, отець духовный, котрому ся не одважить циґанити. Обходить го і выдумує причіны, чом не може ніч повісти, наконець го натілько уразить немілым словом на чести, же го отець духовный удасть і Юрка на три​​ місяцї​​ запруть до арешту. На стїнї арешту ся му зась зъявить св. Юря, жебы му припомянув понаучіня:​​ „З​​ правдов ся тяжко крачать жывотом‟​​ (с. 64).​​ Юрко сі понаучіня наконець​​ одсидить в арештї, а тыж порозумить, же думка всягды притомной божой моци, справедливой кары і розгрїшіня не патрить до рук чоловіка. Інтереснов і іншпіруючов частёв пригоды є зображіня мужскоженьскых релацій, котры суть основов первотного жарту, а тым і рушаючов силов пригоды, бо самолюбость і жарливость ся стане спущачом вшыткых далшых​​ подїй, котры Юрків жывот перевернуть нарубы.

Інтеґралнов частёв Сухого текстів є, окрем названя стереотіпів, напр. тексты о питю алкоголу (окрем іншого, і жарт на обалцї книжкы), ай індентіфікація предсудків, котры дефінуєме як неґатівны погляды і позіції​​ ку ґрупі​​ або представителёви ґрупы лем зато, же до ґрупы належить. Тот проблем є описаный, напр. і в пригодї шандаря Федора (с. 65), в котрій вступну часть присвячує предсудкам односно представителїв дотримованя порядку, бо суть глупы, злы і нечестны. Окрем общой неґатівной позіції к поліцайтам, ся автор дотулять і великій дырзости молодых поліцайтів, котры не знають з людми їднати так, абы здобыли, што потребують, напр. інформацію.

Шандарь Федор быв чоловіком з народу і зато знав, як із людми їднати. Все​​ ходив пішо, а зато того велё відїв, много чув, хоцьшто ся му подарило... Дїяв у повойновім періодї, котрый быв про сполочность непростый, але єдночасно указовав мудрость і силу народу, як перемочі тяжкы пробы. Пригода кулмінує , кедь сі Федор хоче выбрати​​ невісту і піде до єй дому, де го привітать і погостить єй мати. Але она не хоче оддати дївку за шандаря, зато го зопє і охабить го спати на твердім із кошариком під головов, намісто заголовка – як послїднёго слугу. Іщі ся му зато высмівать і розносить по селї плёткы. Федор ся їй хоче помстити. Вдяка скушеностям із людми знає, же скоро прийде час домашнёго палїня алкоголу, і баба буде дома палїнку палити, а тым буде робити дашто, што є заказане.

І​​ так сі на то почекать, выстигне правый час і прийде ю за то покутовати. При тій стрїчі але прийде на то, же мають много сполочных поглядів,.. і же не є така плана, заєдно переоцїнить своє справованя ся ку нёму як зауяте ай баба.​​ Пригода є попереткавана епізодныма всувками, як напр. о котролёваню поволїня на забаву циґанів, о Федоровім злім слуху, вдяка котрому сі поплете бандеровця з Баєрівчаном і под., якых цїлём є „полюдщіти шандаря‟ – указати ёго позітівны властности, як напр. охоту помочі, і тым вывернути непідложены предсудкы. Поліцайты суть ту выкреслены як невыгнутность сполоченьского фунґованя, як утримователї порядку. На другім боцї люде (а главно хытры Русины) все будуть правила і законы обходити. А нелем в тяжкых часах, якыма повойновы рокы наісто были. Одношіня сполочности ку шандарям, поліцайтам і​​ верейній безпечности ся але не мінить, уніформы выкликують решпект, а в припадї поліцайтів часто і дешпект.

В​​ пригодї ся рефлектує крітіка (самых себе і іншых), особны амбіції помстихтивости, але і мужскоженьскый погляд на світ (хлопска душа є довго дїтьска,​​ женьска є практічна і матеріална). За природну часть жывота ся​​ поважує алкогол і ёго питя, ротом Федоровой надїйной свекры:​​ „Вшытко є хлїб,​​ што чоловік при столї держить‟​​ (с. 69), а єдночасно і гумор, бо то є їй одповідь на Федорів вопрос, ці тот дым, выходячій з комина, є з печіня хлїба (способность вынайти ся).

Сатірічну часть твору​​ Як Руснакы релаксують​​ творять пригоды, заміряны на крітіку сполочности в різных варіантах, напр. моралка (веце прикладів невіры), політіка і ідеолоґія (партійна проблематіка.). В пригодї​​ Як сьме были на бріґадї в Совєтьскім союзї​​ (с. 74)​​ высокошкольскы штуденты дістали престіжну можность іти і увідїти чудесный і красный СССР як одміну за добры выслїдкы в школї. Соціалістічна сполочность, котра хвалить великый російскый народ і​​ ёго ідеолоґічны прінціпы, выкликує у молодых людей зведавость і інтерес, а тоты, котры таку можность – побывати даякый час в Советьскім Союзї не дістануть, суть охотны докінця підплатити дакого, жебы ся там дістали. Розуміють то як одміну за добры выслїдкы​​ в штудію. Тов одмінов має быти про них бріґадницька робота про добро совєтьского народа. Навщіва наконець была про штудентів універзіты великым розчарованём – много робили, мали злы условія на жывот (неякостне бываня) і не могли ся забавляти, докінця были​​ обмеджованы в дакотрых актівностях лем зато, же были чуджінцями (напр., купати ся в озерї, выграти у змаганю о лїпшый културный проґрам). Штуденткы неґатівно оцїнёвали і містных хлопів,​​ котры были некултурны і нияк ся їм не любив їх обдив. По навернутю домів уж​​ ​​ ...​​ нихто не вірив,​​ же совєтьскый​​ народ є про вшыткых остатнїх прикладом, як нам то в школї высвітлёвали‟​​ (с. 83).​​ Гумор в тій пригодї презентує, напр. епізода, зображююча розговор дївчат з їх допроводом, пересвідченым ідеолоґом Серьёжом, в котрім​​ ся го по бріґадї на полю опросили, ці го не болять крижы: „Болять вас крижы? ‟​​ А Серьёжа одповідать: „Ні,​​ у нас ся​​ говорить хербет. Не треба до вшыткого тягати реліґію.‟​​ Основу пригоды​​ Кому в корчмі горячо,​​ того дома​​ зима бє​​ (с. 84)​​ характерізує цітат:​​ „Нє,​​ нє,​​ Русины не суть​​ вам ниякы пияци, як то твердила якась жобрача редакторка в телевізорї.‟​​ (с. 84).​​ Автор в нїм спрацовлює стереотіп, назначеный скоро у вшыткых пригодах зборника. Говорить ся ту о стереотіпізації, дефінованій питём алкоголу як о сучасти​​ жывота чоловіка аж до такой міры, же ся стане часто єдинов втїхов аж смыслом жывота. Герой пригоды є такый, як векшына хлопів із валалу. Все го то до​​ корчмы тягало меджі хлопів на фалат бісїды і на погарик. Аж го по часї палїнка переможе, напє ся і поранить​​ ся, а тогды ся заприсягать, же уж пити не буде, бо​​ „Найлїпше є жыти так , жебы вам палїнку властны дїти не вымітовали на очі‟.​​ Кедь ся му конечно подарить перестати пити і усвідомить сі неґатівный апект того злозвыку, приходить ід ним навщіва – братняк​​ з Україны – а тота зо собов приносить вызву: питя на дружбу. Актуалізує​​ ся ту тыж стереотіп, знамый і зо шыршого словацького аспекту: „вшыткы пють‟ в подобі выслову:​​ „Ты мусиш​​ быти хворый, кедь не хочеш выпити​​ (с. 86),​​ бо у нас ся не пє лем з єдной прічіны​​ – же лїкы і алкогол не мож комбіновати.‟​​ Дружба з україньскым братняком героя зась привела к алкоголізму. Посилнїня інтерпретації стереотіпу​​ о​​ питю алкоголу в шыршім контекстї є ту в зображіню інтеркултурных шпеціфік: пиво або водка; женине обвинїня, же є​​ пяный, як Рус, а же хлястать тоту палїнку, як даякый Українець:​​ „Якый я Рус,​​ якый Українець!‟ –​​ крічіть на жену.​​ „Я честный Руснак,​​ то сі запамнятай!‟​​ Окрім уведженых знаків, ся в далшій части пигоды назначує розшыреность злозвыку в сполоченьскых верствах. Герой перестає пити, бо мусить брати лїкы на болячій зуб; зразу собі усвідомить, кілько річей му почас питя уникло і пересвідченым абстінентом ся стає по тім, як му властна дїтина повість, же бы хотїла, абы го навсе болїли зубы, жебы не пив. Прояв певной​​ волї вкаже тым, же пити перестає, але кедь наконець мусить реґуларно навщівлёвати зубаря (котрый быв таксамо алкоголік: зачав пити од жалю, бо го підвела і охабила манжелка), приходить до высновку, же тяжкы жывотны пробы рїшать алкоголом дехто, без огляду​​ на то, ці є iнтеліґент, або обычайный робітник. Завершінём пригоды суть конштатованы жывотны правды:​​ „Бо хто ся не знать​​ стокманити​​ (позн.​​ ред.:​​ змістити)​​ до властной скоры, та ся му властный розум з властного сумлїня высміє‟​​ (85).​​ Найтяжше є дати раду самому собі.​​ В​​ дусї жывотных мудростей проходить і далша пригода, котра отварять вопрос віры і „змаганя ся‟ двох реліґій (православной і ґрекокатолицькой) –​​ Божественна і мало грїшна дішпута двох ґрекокатоликів із православным дїдом за одпустовым столом​​ (с.​​ 91).

Носителї двох вір ся стрїтять при сполочнім святочнім столї і ведуть розговоры о тім, котра з вір є лїпша і чом, якы мають знакы (поужываня языка, справованя ся священиків – ґрекокатолицькы суть як панове, а православный піп є чоловік з народа, робітный і простый) і под. Обранця​​ ґрекокатолицькой віры говорить:​​ „Та щі,​​ на мой веру,​​ православного попа мудрого не відїв.‟​​ Православный обгайця​​ контрує:​​ „Мудрого лем мудрый може спознати,​​ а баран​​ лем барана.‟​​ Старый дїдо,​​ носитель православной віры,​​ є​​ і носитель жывотной мудрости, кедь вшыткых вызывать ку толеранції і конштатує, же​​ высмівати ся з іншой віры​​ грїх, а роздїлны і злы суть люде, не віры.​​ „Кедь лем своє​​ любиш, а чудже не видиш, то є потім грїшно.‟​​ (с. 96).​​ Інтеґралнов частёв пригоды є назначеный языковый вопрос (язык літурґії) і народностный вопрос: „Сьме Словакы,​​ бо​​ жыєме на Словеньску. А вы і Українцї, і Руснакы, і Русины, і Бог знать, што іщі нї. Посплїтали сьте віру з політіков із народностёв, та не знате з того выйти.‟​​ (с. 97).​​ Основнов​​ поінтов​​ є але крітіка людьской глупости і плыткости, бо кедь православный дїдо одходить, по дорозї впаде і зістане лежати на земли. Нихто му не іде помочі, а наконець вмерать про маліхерны звады, бо не поміг чоловік чоловікови.

Пригоды​​ Як єм ся став сталіністом​​ (с. 99) і​​ Як єм ся​​ (скоро) став комуністом​​ (с. 143)​​ описують історічно​​ сполоченьскы условія в часї влады комуністічной партії. Крітізують неслободу (напр., у выбратю віры), але тыж характер добы поставленой на моци, в котрій могли быти успішны, богаты і впливны люде тоты, котры были у комуністічній партії. Місцями аж наднесено є описане, як ся хотїв ґерой Штефан Сухый стати партійным і як ся му то не дарило, хоць ся барз снажив. Автор представлять комуністічный режім з надглядом і героя (самого себе як неуспішну жертву несповненых снів). Граво і гуморно говорить о партії як о обєктї залюблености, і єдночасно​​ ю​​ крітізує і зосмішнює описом характерів впливных політіків, напр., вечерня школа марксізмуленінізму, де герой є барз пилный штудійный тіп, насадив высоке​​ штудійне темпо, бо ся до партії хотїв перебоёвати властныма силами, але соціалістічна візія є, же ся треба знати приспособити колектіву:​​ „Дім політічной выховы тым здобывать​​ важность, кедь до нёго ходять важены шефове, хоць суть завалены властнов роботов.​​ Вшыткы їх хотять потім наподобнити, также партія здобывать важность межі масами. ‟​​ Іншый приклад​​ ​​ важнїше є выпити на сполупрацу, як охота робити про добро партії (крітіка пасівности). Але тыж :​​ „Наймудрїше было обдивляти мудрость​​ дурных і глубоко ся задумовати над шаленотами релатівнї мудрых. Барз мудрых членів партії єм не мав нїґда серенчу стрїтити.‟​​ (с. 150) –​​ крітіка глупости політіків.​​ Назначеный є ту і далшый феномен добы, а то перевертаня ґероків по нїжній револуції, котре є крітіков людьского справованя ся , але і політічной културы (з КПЧ до КДГ, утїканя з партії і „вертаня‟ партійных леґітімацій впливных партійных такой по револуції. Зістав лем єден скромный і дотогды ся нияк не проявляючій партійный​​ – Михал Коваль, котрый ся став великым вдяка​​ тому, же ся означів, же:​​ „ ...​​ він не комуніста,​​ але лїво орьєнтованый​​ обчан, котрый мать право на свою демократічну вольбу.‟

На гуморне зображіня неґатівных людьскых властностей і характеровых черт ся зосереднили пригоды​​ Братняк Александер​​ (с. 105)​​ ці​​ Кукурікууу!​​ (с. 113),​​ як і​​ Склероза мултіплекс мамоноза​​ (с. 122).​​ Братняк Александер​​ є пригода,​​ в котрій хлопець дістав мено по священиковім сынови, бо хотїв, жебы тыж быв такый добрый і інтеліґентный, але стало ся наспак. Александер быв шпекулант, все выдумуючій глупости, котрый робив злобу і циґанив родічім, як напр.: зробив громадный кырвавый скуток – прилїплїнём языків школярїв о студню, жебы їх болїли і не мусили декламовати. Поінтов є, же не мена, але скуткы формують і деформують характер. У далшых двох​​ споминаных повіданях автор ся заміряв на крітіку людьскых властностей і дїй, котры суть наміряны на іншых. Назначеный є проблем, знамый і зо сучасной сполочности, же любов к пінязём є тыж хворотов: ЛАКОМСТВО, НЕВІРА, ПОМСТА...

Сатірічна сценка, подля котрой є названа цїла книжка,​​ Як Руснакы релаксують​​ (с. 135),​​ рефлектує найчастїше​​ ся обявлюючі вопросы русиньской сполочности на Словакії: віру, язык, кількость, міґрованя за роботов, сполужытя​​ з​​ іншыма етніками і народами:​​ „Наша віра​​ ​​ богу міла,​​ ваша віра –​​ як у водї дїра.‟​​ Модерне є по словацькы,​​ немодерне – по русиньскы.​​ Русинів є мало, зато мусять быти способны (139); віра і політіка – православны суть за комуністів, ґрекокатолици за КДГ; пінязї – кібы на Українї было пінязей, та нашы бы там ходили за роботов, такой бы ся вшыткы за Українцїв писали, але зато, же є лїпшый жывот на Словакії, так ся скоро вшыткы за Словаків пишуть. Ту ся ку вывжываню​​ різных ступнїв комічного придає пародованя і іронізованя. У заключній пригодї​​ Повіданя о Анґеліцї і директорови​​ (с. 153)​​ автор описує школьске оточіня.​​ Героїнёв є​​ молода учітелька Луція, котра наступить на своє перше працовне місто і стрїтить ся там із мстивым і неморалным директором, котрый не знесе, кедь му дахто одпорує ці зосмішнює го. Молода учітелька го провокує, а він ся ю снажить „напрямити‟ к нечестным способам, жебы ю навчів акцептовати авторіту і векшыну (в тім припадї і ідеолоґію політічной партії). Цїлый колектів учітелёк у тій школї є застрашованый, учітелькы суть сексуално переслїдованы і „научіли ся​​ бояти‟. Луція ся сперать, не вздає ся і наконець здобуде решпешкт і узнаня колектіву, на каждорічнім святкованю МДЖ, де ся, парадоксно зближить і з директором – по успішній забавній сценцї на основі філмовой Анґелікы. Выбір того філмового мотіву​​ є​​ барз інтересный, бо презентація якраз того філму была часто комуністічнов партіёв вывжывана на одпутаня позорности сполочности од дїятельства партії. Сила колектіву ся проявить по переворотї, кедь суть „утискованы‟ учітелькы єдиным колектівом, котрый не жадать одкликаня свого директора. З молодой Луції ся докінця стає ёго заступкыня (тоту стару одкликали, але ани не так про застарїлы погляды, як про зостарнуте тїло).​​ В​​ ролї старой і про віру неакцептовательной учітелькы​​ навспак​​ назначена потреба акцептації жывотной​​ мудрости: чоловік потребує културу (люде суть злы з недостатку културных зажытків, а потім з нечінности завідять); богаты і впливны люде не суть божством на земли, але наспак найчастїше з чортом споєны; політіка є плаваня до незнама...​​ 

 

На основі інтерпретації выбраных текстів Штефана Сухого ідентіфікуєме дакілько далшых знаків, котры мож задїлити к проявам културной ідентічности Русинів: гумор і з ним споєна вынаходливость, богабойность і віра у высшу міць і єй протипол в подобі нечістых сил, вниманя злозвыків (алкогол і питя), робітность, облюбленость​​ котрастных споїнь (біднота – богатство, мудрость – глупость, женьскый – мужскый погляд і под.)

 

 

Література:

ČENĚK, J., SMOLÍK, J., VYKOUKALOVÁ, Z. (2016).​​ Interkulturní​​ psychologie. Vybrané kapitoly.​​ Praha: Grada, ISBN 9788024754147, 312 с.

BLICHOVÁ, A. (2010). Súčasná rusínska literatúra na Slovensku. In:​​ Rusínsky spisovný jazyk na Slovensku 1995 – 2010 a súčasná​​ rusínska literatúra, Prešov, 2. 12. 2010. Prešov: Prešovská​​ univerzita v Prešove – Ústav​​ rusínskeho jazyka a kultúry, ISBN 9788055502977, с. 69 – 81. KOSEK, J. (2011).​​ Právo n(a)​​ předsudek.​​ Praha: Dokořán, ISBN 9788073633127, 351​​ с.

SLIVKOVÁ, I. (2015).​​ Úvod do interkultúrnej komunikácie.​​ Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity, ISBN​​ 9788055515335, 116 с.

СУХЫЙ, Штефан/SUCHÝ, Štefan (2014): Третє крыло/Tretie krídlo. Svidník: Združenie inteligencie Rusínov Slovenska, ISBN 9788097177911, 103 с.

СУХЫЙ, Штефан (2016): Плоды осіїннёй загороды. Свідник:​​ Tlačiareň svidnícka, s. r .o. про Русиньску оброду на Словеньску, ISBN 9788089755301, 96 с.

СУХЫЙ, Штефан (2004): Азбукарня. Пряшів: Русин і Народ­​​ ны новинкы, ISBN 8088769523, 64 с.

СУХЫЙ, Штефан (2007): Слон на Кычарї. Пряшів: Русина і Народны новинка, ISBN 9788088769781, 64 с.

СУХЫЙ, Штефан (2010): Азбукова мама. ADIN, s. r. o: Русиньска оброда на Словеньску, ISBN 9788089244911, 136 с. СУХЫЙ, Штефан (2017): Як Руснакы релаксують. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 9788089798094, 166 с.

СУХЫЙ, Штефан (1994): Русиньскый співник. Пряшів: Русиньска оброда, ISBN 8088769027, 60 с.

СУХЫЙ, Штефан (2008): Незабудка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 9788096923090, 96 с.

СУХЫЙ, Штефан (2009): Міст над ріков часу/Most nad riekov času/A bridge over the river of time. ADIN,​​ s. r. o: Spolok rusínskych spisovateľov, ISBN 9788097018528, 64 c.