Šiesty ročník Literárnej súťaže o cenu Márie Maľcovskej vyhrala Ľudmila Šandalová zo Svidníka (Interwiew)

12. децембра 2019 ся одбыло завершіня Літературного конкурзу Марії Мальцовской, котрого шестый рочник зорґанізовав Сполок русиньскый писателїв Словеньска. До конкурзу ся пригласило девять авторів. Перше місто здобыла Людміла Шандалова із Свідника. Вітязцї конкурзу сьме дали пару вопросів, на котры нам охотно одповіла.

Людко (кедь Вас так можу ословлёвати), творите поезію про дїти, сьте таксамо авторков драматічных гер про дїти, але пишете ай про дорослых – прозу, інтімну поезію, набоженьску поезію. В контекстї сучасной русиньской літературы сьте оріґіналнов женьсков нкурту авторков налем што до віковой катеґорії, про котру пишете, але ай односно умелецькых жанрів. Де суть зачаткы Вашой творчости і што Вас ку нїй іншпіровало?

Л. Ш.: Думам, же даґде на самім зачатку была любов ку книжкам. Од дїтинства, одколи єм ся научіла чітати і записала єм ся по першыраз до окресной книжніцї, книжка ся стала неоддїлнов дружков у моїм жывотї. Рада, а даколи по цїлых днёх, єм чітала, понуряла ся до книжных текстів, што было про мене барз інтересне і маґнетічне. Кедь ся теперь позерам назад, споминам сі, же мі было дома вычітано, же не давам позор на то, што ся бісїдує а требало мі ай двараз опаковати вопрос. Просто я єм была дїтя, котре лїтало у снох і фантазії. Пізнїше, на основній школї єм любила словеньскый язык і літературу а главнї слоговы роботы. На середнїй школї пришли першы пробы писати поезію, пару моїх стишків было публікованых у школьскім часописї а была єм на короткый час і членков редакчной рады школьского часопису. Книжок і чітаня єм ся не здала ани в далшых рокох, але аж як мої дїти одросли, одразу ся мі зажадало, деська з підсвідомости выплавало, же бы-м рада дашто написала про свою радость. Написала єм стишок Карпаты, Карпаты, якый сьме потім згудобнили а выдали на ЦД на підпору Русинів при Зрахoваню жытелїв, домів і квартелїв у р. 2011. Тото спробованя писати ня наштартовало, а протоже єм не знала з чім зачати, пустила єм ся до простых віршиків про дїти.

Єден псіхолоґ повів, же приповідкы про дїти не суть лем на успаваня дїтей, але передовшыткым на пробуджіня дорослых – родічів, котры дїтём чітають перед спанём. В русиньксім контекстї, думам же то платить дуплом. Не іде лем о пробуджіня родічів, жебы ся зачали у бівшій мірї веновати своїм дїтём, але ай о пробуджіня в змыслї пестованя материньского языка у свого потомства. Вашы віршикы про найменшых, але ай театралны гры суть того найлїпшым доказом. Видить ся Вам, же в окресї Свідник, де жыєте і творите ся дякуючі Вашій творчости народно пробудили дїти ай родічі?

Л. Ш.: Є правдов, же в істім моментї єм ся пробудила і я. Кедь в р. 2010 єм ся дістала до оточіня людей, котры ся заоберали русиньскым вопросом, сама єм была поставлена перед ділему, прошто і де чоловік смерує а што є в жывотї про нёго найважнїше про ёго спокій. Себеідентіфікація є катеґорія, по котрiй бажить каждый чоловік свідомо ці підсвідомо. Каждый патрить до своёй узшой і шыршой родины, до сполоченства, народа і штату. Якы тяжкы слова мусив выповісти Енді Варгол, кедь ся го опросили на ёго походжіня : „Я єм знивыдкы.“ Не знати свою дїдовизну, свою маму, свій язык, свій родный дім, значіть быти худобным а в далшім жывотї ослабленым. По баршановій револуції ся одкрыли новы можности і про народностны меншыны, таксамо і про Русинів. У Свіднику, можу повісти, же і я была єднов з актівісток, котры ініціовали Русиньскый фестівал, в рамках нёго і роботу коло дїтьского театру. Од першого рочника Русиньского фестівалу сьме запоїли дїти до русиньскых акцій. Каждій рік є одограный дїтьский театр, в публіку у Културнім домі сидять дїточкы вшыткых основных школ а нихто не мать проблем порозуміти русиньскому языку. Заложыли сьме обчаньске здружіня Тота аґентура, почали сполупрацу з Основнов умелецьков школов, ословили сьме вшыткых директорів основных і матерьскых школ, жебы ся анґажовали при акціях з русиньсков темов. Ани барз не требало, хвалабогу, маме у Свіднику учітелькы, якы ся надхли про роботу з дїтми а рады предкладають дїтём русиньскы книжкы, стишкы (і мої), співанкы, бісїдують з нима, учать азбуку, рихтують їх на Духновічів Пряшів, просто так то чують. А так то мать быти. Выслїдком вшыткой намагы многых людей і орґанізацій є, што нас барз тїшить, же конечнї сьме ся дочекали першой класы з навчалным языком русиньскым на Споєнїй школї у Свіднику. Ластівка прилетїла, надїяме ся, же прийдуть і остатнї. Родічі ся радують зо своїма дїтми а пристали на то, жебы їх записати до русиньской школы а мы ся радуєме тыж.

Писати про малочісленну ґрупу конзументів літературы може быти на єднім боцї позітівне – одношіня автора і приїмателя літературы суть близшы, на другім боцї має свої ліміты, бо округ чітателїв Вашых творів не є великый. Як ся чуєте Вы сама в позіції авторкы літературы мінорітного народа? В чім суть мінусы, а в чім Вашы бенефіты?

Л. Ш.: Нїґда єм ся на заоберала вопросом, же пишу про писаня або жебы єм ся залюбила великому чіслу чітателїв. Кебы єм хотїла такый забер, мі бы не быв проблем писати і в словацькім языку, што бы про  мене значіло мати к діспозіції векшу засобу слов, кедь возьму до увагы, же єм чітала у своїм жывотї переважно по словеньскы. Але то бы мі не робило таку радость і таке успокоїня моїх снів як писаня по русиньскы. З єдного боку є то про мене велика вызва, а з другого боку мам перед очами, кедь пишу, русиньску дїтину. Я ю віджу во своїй фантазії, як стишок чітать, як стоїть даґде на подію, як декламує, як ся з приповідкы тїшить. Велё у стишкох оправую, а нїґда не мам стишок написаный на першыраз. Фурт ся намагам дістати до думаня нейменшых, ці тому розумлять, ці є то про них легке, забавне, достаточно рiтмічне. Даколи ня нападе смішный рим а втогды єм дома. Даколи ня нападе уж забыте стародавне русиньске словічко а я мам тужбу го до стишку навсе, на память закомпоновати. Є то про мене гра і радость. Найменша позітівна одозва холем єдной дїтинкы значіть про мене, же то не было даремне. Не рахую ани мінусы ани бенефіты. Як приклад спомяну, кедь єм недавно была на бісїдї з дїточками в єдній свідницькій школї а наостаток пришла за мнов дївочка і подаровала мі зо свого сведрика єдну флітру-перлічку як подякованя. Што можу хотїти веце? Мам ю одложену.

За одповідї подяковала:

К. Копорова,

Фото: З. Цітрякова.

АРХІВ: Русиньска новинарька і писателька (Інтервю з нагоды 55-тых народенин М. Мальцовской.)

Русиньска новинарька і писателька

(Інтервю з нагоды 55-тых народенин М. Мальцовской.)

„Каждый чоловік сі заслужить, жебы ёго жывот зістав якымесь способом звічненый“

М. Мальцовска-Параскова

 

   Мы – писателї, новинарї сьме цїлый жывот наповнены евфоріёв, котра не втихать, просто є в тобі навсе без огляду на то, ці є про літературу доба приязна, або нїт.

   Сітуація є така, же уж два рокы єм незаместнана. Мам двоє дїтей, котрым треба давати їсти, і я бы даколи дашто зьїла… В каждім припадї ани тот факт ня не може одрaдити, або якось неґатівно ся одразити на моїй роботї, котру чую як своє посланя на тім світї.

Read more

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.: Сны і жалї Юрка Харитуна (інтервю)

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы ПУ

Писмо од Юрка Харитуна,
тогорічного лавреата Ціны А. Павловіча і Премії А. Духновіча, удїленых за найлїпшый оріґіналный літературный твір в русиньскім языку.

     Юрко Харитун ся народив 17. юла 1948 в селї Остружніця (окр. Снина). Учітель на пензії, котрый жыє і творить в Кежмарку.  До Кежмарку ся переселив із своёв родинов в роцї 1970 і одтогды, аж до року 2008 свою професіоналну карьєру присвятив дїтворї в Лендаку як учітель музичной выховы і російского языка. Цілым ёго жывотом го спроваджали дві необычайны жены – мама Анна і пізнїше манжелка Ева.  Якраз тоты дві жены суть про нёго важны доднесь. Найвекшов опоров в жывотї му є толерантна і старостлива манжелка Ева. Першым ёго рецензетом є зась ёго мама, котра жыє коло нёго в Кежмарку. У віцї 84 рокы  є іщі все чутливов і старостливов мамов свого єдиного сына, докаже ся з порозумінём люблячой мамы, но заєдно і крітічным  оком попозерати на каждый ёго новый вірш.

Read more