Яна Трущіньска-Сива ославила округлый юбілей

Жена многых тварей…

Яна Трущiньска-Сива – юбілуюча  геречка, режісерка, редакторка, модераторка і културно-пропаґачна манажерка.

 

Яна Трущіньска-Сива: – Народила єм ся у Выраві 7. януаря 1961 на саменьке Рождество подля юліаньского календаря. Моя мама прибігла скоро рано з дружства, де ручнї подоїла 25 коров і породила ня на голы дылї коло пеца. Покы нянко пішов за здравотнов сестров, мама за собов уж вшытко попрятала і дала ня тримати на рукы моїй старшій сестрї Мілцї. Дашто із жывотаспособности моёй мамы дістала і я. Снажила єм ся то потім схосновати у своїм професіоналнім жывотї, котрый єм мала щастя реалізовати в театрї, телевізії, радію або в музею…

  • Янко, повідж мі, на што собі споминаш із свого дїтинства у Выраві найяснїше або найвеце?

Споминам собі на копы снїгу, біленького як цукерь, што рипить під ногами. Споминам на сонечный зимушнїй день, як приходжу домів із санчатами, выпечена од морозу а в хыжі тепленько, як під пазухов. На лавцї сидить моя добра мама а на шпаргетї кыпить горнець капусты, яка по санкованю смакує знаменитї… А іщі споминам на свої зачаткы у выравскій школї. Нияк раз єм ся не могла научіти чітати… Днесь бы псіхолоґове повіли, же требало дїтину іщі зохабити у школцї, но хто о такім дачім в тых роках знав. Помогла мі аж „палічкова масть“ од моёй старшой сестры Мілкы, девятачкы, котра была все выхваленов єднічкарьков і кус єй вадило, же мать за сестру такого пняка. По пів року ся моя мысель отворила і перебігла єм у чітаню вшыткы дїти. Все на концю годины ня наш старенькый учітель Макара поставив перед школярїв і дав мі чітати даяку приповідку… А єдного дня повів: Дїти з нашой Янкы буде раз телевізна гласателька. Дїти ся розосміяли як дурны, а я ся барз заганьбила, же о мі таке гварить. Но ёго слова ся по роках до якойсь міры наповнили.

  • Од кількох років і од котрого рочника ОШ єсь ходила на oсновну україньску інтернатну школу до Гуменного? Як єсь собі звыкала быти цїлый тыждень мімо своёй родины? Або як часто єсь із Гуменного ходила домів? І як собі споминаш на тоту школу, бываня на інтернатї, на своїх учітелїв на основній школї і выховавателїв на інтернатї?

– Мала єм десять років, завершыла єм пяту класу выравской основной школы а моя сестра якраз скончіла Середню педаґоґічну школу Клемента Ґотвалда у Пряшові і як выхователька дістала місце в Основній школї інтернатній в Гуменнім. Жебы одбременити родічів, взяла ня зо собов. А так єм ся од шестой класы стала Гуменчанков. Ходила єм на тыжднёвкы. В недїлю по обідї требало сїсти на автобус, іти до Гуменного на інтернат і быти там аж до пятніцї. А якый быв інтернатный жывот? Строгый. Єдна постіль, єдна  полічка у скринї, на ізбі четверо дїтей. День розписаный на годины. Режім як на войнї. Не скаржу ся, тоты рокы ня научіли быти самостатнов, одповіднов за себе, на цїлый жывот ня научіли быти скромнов. Школа в Гуменнім отворяла і много можностей… Іти до култураку на театралне выступлїня УНТ (тогдышнёго Україньского народного театра), на выставы, на концерты, до кіна, на вшеліякы конкурзы… З педаґоґів собі рада споминам на старого директора Івана Прокіпчака, котрый знав выбавити про нашы дїти зо школы вшытко можне і неможне, і на міцно строгого, але і облюбленого учітеля ґеоґрафії Деркача, котрый нам розповідав много інтересного, што в учебнику ани не было. Ґеоґрафію коло нёго знали і найвекшы лайдаци.

  • Про мене є несподїваным зіщіня, же Ты єсь ходила на Середню здравотну школу в Гуменнім, до україньской класы. Што было главнов прічінов зміны Твоёй жывотной орьєнтації? Намісто здравотной сестры єсь ся выдала на драгу декламаторьску, герецьку, режісерьску… то значіть умелецьку. Коли єсь у собі обявила тоту божу іскру і ласку ід драматічному уменю?

– У моїм жывотї все так было, же мі были до драгы посыланы люде, котры у мі штось відїли, до дачого ня заанґажовали, даґде ня посунули. Бо ай кедь єм была самостатна, не была єм аж така самоувірена і пробойна, жебы єм ся сама десь пхала… А так в часї штудій на СЗШ (Середній здравотницькій школї), ня мій  класный учітель – українчінарь професор Штефан Стебіла зознамив на єднім літературнім вечорї з панї Юліёв Прокіпчаковов з гуменьского освітового центра. Была то роджена Українка десь од Жытомірьской области, выштудована правнічка і режісерка, котра цїлов душов горїла про поезію і театер. Ненадарьмо ся гварить, же запалити другого може лем тот, хто сам горить. А Юлія, котру доднесь поважую за свою театралну маму, у мі запалила огень про поетічне слово і про граня на  сценї. Спочатку то были лем такы курты дебаты, но попри них мі все вхабила  даяку книжку, або часопис, або мі пожычіла свій грубезный зошыт, в якім мала налїплены выстрижкы з выбером якостной поезії в україньскім і російскім языку. Нїґда мі не гварила возьмий тот вірш, або тот… Выбер все зохабляла на мене. А так ся зачало моє путованя по Пушкіновых памятникох, по Духновічовых фестівалох а пізнїше і Гвєздославовых Кубінах… Пришло і  много оцїнїнь, на якы была школа горда. А потім Юлка  заложыла при културнім домі драматічный колектів про дорослых. Мене брала на ролї молодых героїнь. Грали сьме важный репертоар – україньску класічну драматурґію – Шевченькового Назара Стодолю, Лимирівну Панаса Мирного… Такый дріл, якый єм діставала в Гуменнім, не памнятам ани з высокой школы, кедь сьме потім ходили на „Фестівалы драмы і художнёго слова ім. Духновіча‟ у Меджілабірцях, де до пороты ходили режісеры з УНТ. Все частїше єм відїла, же ня вербують до дївадла… По матурї ня позвали до Пряшова на конкурз. Пішла єм, але у моїм внутрї было велике похыбованя, ці роблю добрї і ці на то мам, быти геречков. Пересидїла єм коло фонтаны на дворї УНТ цїле дообідя а о пів дванастой єм сама себе пересвідчіла, же артістка з ня не буде і пішла єм долов містом на влакову станіцю. Авкурат пришов влак з Гуменного а з нёго выступила Маша Мальцовска, тогды іщі Параскова, наша писателька а в тім часї і перфектна декламаторка. Знали сьме ся з фестівалів. Агой, гварить, де-сь была? Але, кликали ня на конкурз до дївадла. Но, а што, взяли тя? Та, знаш, Машо, я ани не пішла водну, -одповідам єй.

Поряднї ня спуцовала, хопила ня попід руку, тримала ня міцно, як у клїщох і вывела ня горї Пряшовом назад до театру. Заклёпкала на дверї директора і як ся отворили повіла:  „Йосиф Андреєвіч, пришла за вами єдна дївочка на конкурз, пізнив єй влак…‟ А было выбавлене. Рік єм была у театрї як елевка, потім пришли приїмачкы на ВШМУ а по них драга до Кієва на штири рокы…

  • Што было інтересне про Тебе на высокій школї, на Театралнім інштітутї Карпенка-Карого у Кієві на Українї? Якы там были учітелї герецьтва?

Школа была перфектна, єдна з найлїпшых в тогдышнїм Совєтьскім союзї. Дістала єм ся до класы народной умелкынї СССР Валентины Іванївны Зимнёй. Была то божа жена. Много научіла, бо много знала. А тых людей, што было на Інштітутї! І Славяне з розлічных країн, і штуденты з арабскых країн, і чорнюси – з африцькых країн… А каждый зо своёв културов, звыками, традіціями. Через них мож было спознавати цїлый світ… Жывот в Кієві, якый мав два міліоны жытелїв, быв про ня школов жывота.

  • Што про Тя значіть драматічне уменя? Што значіть быти геречков?

Быти геречков про мене значіть жыти жывот когось іншого. Підкреслюю жыти… Бо є много герцїв, котры просто добрї грають і ніч веце. І жыють легко і суть спокійны. Жыти жывот другого, быти кымесь другым, думати інакше, быти іншый в пластіцї, в міміцї, быти просто все іншым, нестереотіпным од ролї до ролї, є часто тяжке, даколи аж самознічуюче… Є то найтяжша робота на світї, холем мі ся так видить. Але быти все єднаков бы ня не бавило. Вопрос є, ці то в театрї од тебе потребують, ці то в цїлковій поверьхности, яков є театер наповненый, дахто збачіть, дахто оцїнить і ці ті дасть можность грати розлічны характеровы ролї, на якых можеш рости. Бо герець є найзавіслїшов особов на світї. Завісить од драматурґа, од режісера і од далшых і далшых…

  • Якы поставы было про Тебе тяжко грати і якы легко? Перебач, но не відїла єм Тя нїґда грати на театралній сценї, но в малых сценках в рамках културного проґраму в нашім русиньскім музею єм собі усвідомила, яка єсь Ты добра геречка і сама себе єм ся зачала просити, ці то не є шкода, же єсь одышла з теперїшнёго Театру А. Духновіча в Пряшові.

Може і є, але думам собі, же на тот вопрос єм часточно одповіла высше. А што  ся мі грало легше а што тяжше? Одповім так. Кедь до театру пришов гостёвати словацькый режісер Пепо Пражмарі, попозерав собі наш репертоар і повів: „Віджу, же драматічны ролї ті ідуть лївов заднёв… Але у мене будеш грати к—у з добрым сердцём.‟ А грала єм вдовіцю Пашу у інсценації Сашка. Была то найкрасша роль, яку єм в театрї заграла.

  • Яка была твоя судьба по одходї з театру?

В новинках єм нашла інзерат, же в Руськім домі у Пряшові потребують културного референта. Приголосила єм ся. Роботы там было дость, приправлёвали сьме велё акцій. В Руськім  домі то тогды жыло… Попри тім єм, як геречка, много награвала в радію – приповідкы, гры, літературны пасма. Все, як єм вышла з радія, мала єм добре чутя, же тот день єм дашто добре зробила. Бо тоты проґрамы потім дома слухав мій нянё і барз ся тїшыв, кедь ня чув. А кликали ня ай до телевізії, чітати вєдно із Штефаном Гіём курты коментарї… Занедовго ся ня шеф справодайства в Кошіцёх – Ладїслав Файчік попросив, ці бы єм не хотїла наступити на місце редактора, бо приправлюють півгодиновый народностный маґазін. Сугласила єм. Дав мі зробити концепцію релації а  як єм єй принесла, посадив ня перед себе і по довгій павзї ся ня попросив: „А як хочете тот маґазін модеровати, по україньскы ці по русиньскы?‟ Одповіла єм спонтаннї – по русиньскы. Припоминам, же ся писав рік 1992, о кодіфікації ся многым іщі ани не снило а я єм як перша мала можность зъявити ся на образовках тогды іщі Чеськословеньской телевізії з півгодиновов релаціёв о жывотї Русинів і пригварити ся як редакторка і модераторка людём русиньскым словом. Не была в тім жадна політіка, не была єм членков жадной орґанізації, як пізнїше з великов ненавістёв твердили „ксутівцї“,  вырїшыла єм так зато, же мі так казало моє сердце, сумлїня і розум…

  • Із СТВ в Кошіцях єсь одышла робити до Главной редакції народностного высыланя редакції Словеньского радія в Пряшові…

– Гей. В тых роках мі было дожычено стати ся мамов. Мій мілованый сын підрїс і мав наступити до першой класы. Треба ся му было веновати. В тім часї быв в радію выголошеный конкурз на місце режісера, бо бывшый режісер пан Павел Василь одышов до пензії. Приголосила єм ся. Із трёх адептів сі выбрали мене. В пописї роботы єм мала літературну выробу – награваня поезії, прозы, приповідок, пєс і забавных релацій. Ай кедь были уж три рокы по кодіфікації, русиньскых релацій было в драматурґічнім планї мінімум. Прім грала українчіна.

Навеце, атмосфера в радію не была барз жычлива… Все ня брали, як тоту, што пришла до радія з телевізії, де модеровала по русиньскы. Была єм просто неприятель, а то і напрік тому, же єм нїґда жадній україньскій релації не уближыла. Снажила єм ся робити максімалнї професіоналнї. Тадь єм ся підписовала під тото як режісер, было то дїлом моёй професіоналной чести…

  • В роцї 2003 редакцію перестїговали до Кошіць. Знам, же редакторы силно протестовали, люде протестовали, підписовали петіції, но тоты протесты Русинів на Словакії нихто із веджіня Словацького розгласу, або влады ці парламенту тогды не слухав. Без мілости і без даякого перепрошованя Вас перестїговали до Кошіць. Як сьте пережывали тото стїгованя?

Нїт, редакторы не мали великый простор на протестованя. Были поставлены перед вопрос або-або. Або приймете понуку робити в Кошіцях, або одыйдете з радія. Споминам собі, же  в Кошіцях тогды пановав такый неписаный узус: Ай кебы нихто з Пряшівчан ту не пришов, ай кебы сьме мали высылати хоць два рокы з архіву, або набрати людей з уліцї, высыланя з Кошіць ай так піде! А так ай было. До кошіцького штудія нас перешло лем пару людей, остатнїх набрали до тімів через конкурз. Менї зістав тот самый попис роботы. Режійнї приправлёвати літературне русиньске высыланя, но і україньске. Гварить ся, же вшытко зле є і на дашто добре… Парадокснї, русиньске літературне высыланя в Кошіцях ожыло. Зачав ся робити серіал Штефана Сухого Добра вода, до роботы ся запоїли новы авторы напр. сестры Костовы, котры писали фантастічны приповідкы, робили ся драматізації зо світовой літературы. Нараз сьме зістили, же Анна Каренїна, яку єм перекладовала з російского языка, звучіть в русиньскім языку перфектнї, же ся не маме за што ганьбити, же наша бісїда може быти єднако култівована, як остатнї языкы. Тото давало чоловіку крыла і за 10 – 12 років ся зробила маса красной роботы… Тїшу ся, же єм  могла при тій роботї быти, як режісер, а пізнїше і як драматурґ. Але вшытко мать свій зачаток і свій конець… І вшытко залежить од людей. Главнї од тых, котры о вас рїшають. А так ся по рокох зачала з Братїславы, од шефа Патрії пана Ловаса, шырити така  думка, же пріорітов про народности мать быти в радію справодайство і публіцістіка, а не даяка там література, на котру треба і так велё пінязей. Просто, зачав нас міряти мадярьскым метром. Дарьмо єм  высвітлёвала, же Русины приїмають справодайство із словеньскых медій, бо нихто з нас не мать проблем зо словеньскым языком а же нам треба высылати о своїй културї, історії, особностях… Помаленькы, потихонькы, єдно за другым вшытко зліквідовали… А знате, што є чудне? Же нихто з нашых русиньскых актівістів ці орґанізацій ся не озвав… Лем пізнїше ся пробаторили і порозуміли, што ся стало. В радію єм робила 18 років, послїднїй рік в справодайстві і публіцістіцї, а потім єм на властну жадость одышла.

  • Ку театру тя але не переставало тїгати. В роцї 2017 єсь з мужом Владїславом Сивым, котрый, окрем іншого, тыж славить округлый жывотный юбілей, 60-ты народенины, основала Русиньскый коморный театр.

– Є то правда. Заложыли сьме обчаньске здружіня з тов  назвов. Тот наш крок выкликав якесь погоршіня у дирекції  Театру А. Духновіча, чому дотеперь не розумлю. Спомяну лем, же сьме приправили інсценації Муж моёй жены подля тексту Міра Гаврана, гру Жобраци о бездомовцях, білых конях і мафіянах, яку написав мій муж і яка мала барз добры одзывы. Приправили сьме таксамо сценічну композіцію того самого автора Наша звада – наш хлїб, або Русины 30 років по Нїжній… У шуфладцї маєме Місію-фікцію о тім, як Руснаци ідуть на Марс. Тїшу ся, же прийде час без короны і зась будеме мочі іти за нашыма позерателями.

  • Як ся позераш на розвиток русиньского руху в общім слова змыслї – по роцї 1990 і в

сучасности? Якы суть, подля Тебе, ёго вершины і якы пропады? На што бы ся мали русиньскы функціонарї днесь главнї заміряти? Што подля Тебе характерізує русиньскый рух в сучасности? Чом ся третёму русиньскому возроджіню не дарить заставити силный процес асімілації Русинів Словакії із словацьков маёрітов?  

– Думам собі, же русиньскый рух быв найсилнїшый і мав свої вершины в першых роках своёй екзістенції. Была ясна візія, што треба зробити, і были на ёго челї люде, котры своёв разанціёв, вагов своёй особности, ґарантовали, же  ся тоты візії тыж зреалізують. Думам тым в першім рядї на Василя Турка-Гетеша ці ёго праву руку Александра Зозуляка. Тогды ся зробило, подля мене, найвеце. Но розвивати, здоконалёвати тото, што было досягнуте, ся нам  в наступных роках, як кебы не все дарило. Дїятельство в многых орґанізаціях і інштітуціях іде подля інерції… Є пару особностей, дякуючі котрым ся днесь дїти учать русиньскый  язык, видно роботу молодых Русинів, пише пару авторів, але велика часть того остатнёго є  векшынов о етнобізнісї.  Русиньскый рух є барз роздробленый. І ці можеме заставити процес асімілації? Думам собі, же основов вшыткого є родина. Кедь родіч научіть бісїдовати дїтину по русиньскы і укаже му, же хосновати свій язык не є ганьба, маме выграте. Мій  сын штудовав на фармації в Кошіцях, на лекції, де было коло 40 штудентів, ся раз єден з професорів попросив: „А є з вас дахто іншой народности як словеньской?“ Як єдиный ся поставив мій Томаш і повів:  „Я єм Русин…‟ Ку концю штудія ся дізнав, же выше двадцять камаратів з  той ґрупы суть Руснаци. Чом ся так ганьбили признати, не розумлю.

  • В сучасности єсь културно-пропаґачнов манажерков Словацького народного музея – Музея русиньской културы в Пряшові. Чом єсь наконець вырїшила заняти тоту позіцію? Што Тя на нїй бавить? За рік своёй роботы в СНМ – МРК єсь принесла много змін до културной роботы нашого музея. Приправила єсь много інтересных акцій, ку тым найінтереснїшым патрили Медайлон ід недожытым 80-ым рокім Василя Турка-Гетеша, 90 років розгласового высыланя про Русинів Підкарпатя і Пряшівского реґіону, Ілько Сова з Баюсова і многы далшы, із своїм мужом Ладём сьте за нецїлый рік Твоёй роботы в музею наточіли із акцій в СНМ – МРК 24 відей, котры собі можуть любителї русиньской културы попозерати на ютубовім каналї музея. Де береш в собі тоту неутихаючу енерґію робити на полю русиньской културы Тобі властным професіоналным способом?

– Енерґія приходить тогды, коли єсь на зачатку дачого нового, наприклад новой роботы, котру береш як вызву і в котрій видиш змысел. А іщі дає чоловікови силу і то, кедь о твою роботу, о твої довгорочны скушености з розлічных професій мать дахто інтерес. Бо і до музея єм хотїла іти уж перед пару роками, но была єм од роботы в нїм скорше одгваряна, а была єм і одмітнута. Потенціал у мі єсь увідїла ты як сучасна директорка музея. На роботї в музею ня бавить пестрость акцій, зміна, але і то, же кедь прийду з думков, можу єй ай зреалізовати. Припомянути собі недожыты народенины Василя Турка? Або зробити тройдїлный відеосеріал о історії театру? Няй ся любить, думка є підпорена, взята до плану і занедовго можуть люде відїти выслїдок нажыво або на ютубі. Апропо, днесь маме на тім каналї 84 реґуларных одберателїв, нашы відеа відїло коло 20 000 позерателїв.

А іщі чоловік мать енерґію і охоту робити, кедь мать підпору дома, у своїй родинї. Мій муж Владїслав Сивый, Руснак од кости, чоловік верьховато обдареный многыма талентами, ці уж на писаня поезії, драматічных текстів, компонованя музикы, малёваня, ці на творчость мултімедіалну, є про роботу на полю русиньской културы барз запаленый. А так дома о вшыткім жыво діскутуєме, выдумуєме, а кедь ся нам дашто подарить зробити, вєдно ся тїшиме.

  • Што бы єсь Ты зажелала нашому музею до будучности? Бо мы, цїлый робочій колектів СНМ – МРК в Пряшові Ті жычіме певне здравя, велё щастя в родиннім жывотї, радости із своїх найблизшых і много далшых років роботы на хосен русиньской културы – в нашім музею і на полю розвиваня русиньской културы в Словакії в третїм секторї.

Дякую краснї за Вашы мілы жычіня. Што бы єм я пожелала музею? Жебы ся компетентны перестали на наш музей позерати, як на нехочену дїтину, як на штось, што взникло лем зато, жебы замыдлити Русинам очі. Жебы ся річі называли правыма менами, жебы русиньске было русиньске і україньске україньскым. Жебы і тот наш наймолодшый музей мав выбавлїня достойне 21. стороча. Жебы русиньскому музею не шкодили самы Русины. І жебы сьме мали компетентных і запаленых працовників, котры зроблять про Русинів велё хосенной роботы.

 

Розговор вела: ПгДр. Люба КРАЛЁВА, ПгД.,

Словацькый народный музей –

Музей русиньской културы в Пряшові.

 

Šiesty ročník Literárnej súťaže o cenu Márie Maľcovskej vyhrala Ľudmila Šandalová zo Svidníka (Interwiew)

12. децембра 2019 ся одбыло завершіня Літературного конкурзу Марії Мальцовской, котрого шестый рочник зорґанізовав Сполок русиньскый писателїв Словеньска. До конкурзу ся пригласило девять авторів. Перше місто здобыла Людміла Шандалова із Свідника. Вітязцї конкурзу сьме дали пару вопросів, на котры нам охотно одповіла.

Людко (кедь Вас так можу ословлёвати), творите поезію про дїти, сьте таксамо авторков драматічных гер про дїти, але пишете ай про дорослых – прозу, інтімну поезію, набоженьску поезію. В контекстї сучасной русиньской літературы сьте оріґіналнов женьсков нкурту авторков налем што до віковой катеґорії, про котру пишете, але ай односно умелецькых жанрів. Де суть зачаткы Вашой творчости і што Вас ку нїй іншпіровало?

Л. Ш.: Думам, же даґде на самім зачатку была любов ку книжкам. Од дїтинства, одколи єм ся научіла чітати і записала єм ся по першыраз до окресной книжніцї, книжка ся стала неоддїлнов дружков у моїм жывотї. Рада, а даколи по цїлых днёх, єм чітала, понуряла ся до книжных текстів, што было про мене барз інтересне і маґнетічне. Кедь ся теперь позерам назад, споминам сі, же мі было дома вычітано, же не давам позор на то, што ся бісїдує а требало мі ай двараз опаковати вопрос. Просто я єм была дїтя, котре лїтало у снох і фантазії. Пізнїше, на основній школї єм любила словеньскый язык і літературу а главнї слоговы роботы. На середнїй школї пришли першы пробы писати поезію, пару моїх стишків было публікованых у школьскім часописї а была єм на короткый час і членков редакчной рады школьского часопису. Книжок і чітаня єм ся не здала ани в далшых рокох, але аж як мої дїти одросли, одразу ся мі зажадало, деська з підсвідомости выплавало, же бы-м рада дашто написала про свою радость. Написала єм стишок Карпаты, Карпаты, якый сьме потім згудобнили а выдали на ЦД на підпору Русинів при Зрахoваню жытелїв, домів і квартелїв у р. 2011. Тото спробованя писати ня наштартовало, а протоже єм не знала з чім зачати, пустила єм ся до простых віршиків про дїти.

Єден псіхолоґ повів, же приповідкы про дїти не суть лем на успаваня дїтей, але передовшыткым на пробуджіня дорослых – родічів, котры дїтём чітають перед спанём. В русиньксім контекстї, думам же то платить дуплом. Не іде лем о пробуджіня родічів, жебы ся зачали у бівшій мірї веновати своїм дїтём, але ай о пробуджіня в змыслї пестованя материньского языка у свого потомства. Вашы віршикы про найменшых, але ай театралны гры суть того найлїпшым доказом. Видить ся Вам, же в окресї Свідник, де жыєте і творите ся дякуючі Вашій творчости народно пробудили дїти ай родічі?

Л. Ш.: Є правдов, же в істім моментї єм ся пробудила і я. Кедь в р. 2010 єм ся дістала до оточіня людей, котры ся заоберали русиньскым вопросом, сама єм была поставлена перед ділему, прошто і де чоловік смерує а што є в жывотї про нёго найважнїше про ёго спокій. Себеідентіфікація є катеґорія, по котрiй бажить каждый чоловік свідомо ці підсвідомо. Каждый патрить до своёй узшой і шыршой родины, до сполоченства, народа і штату. Якы тяжкы слова мусив выповісти Енді Варгол, кедь ся го опросили на ёго походжіня : „Я єм знивыдкы.“ Не знати свою дїдовизну, свою маму, свій язык, свій родный дім, значіть быти худобным а в далшім жывотї ослабленым. По баршановій револуції ся одкрыли новы можности і про народностны меншыны, таксамо і про Русинів. У Свіднику, можу повісти, же і я была єднов з актівісток, котры ініціовали Русиньскый фестівал, в рамках нёго і роботу коло дїтьского театру. Од першого рочника Русиньского фестівалу сьме запоїли дїти до русиньскых акцій. Каждій рік є одограный дїтьский театр, в публіку у Културнім домі сидять дїточкы вшыткых основных школ а нихто не мать проблем порозуміти русиньскому языку. Заложыли сьме обчаньске здружіня Тота аґентура, почали сполупрацу з Основнов умелецьков школов, ословили сьме вшыткых директорів основных і матерьскых школ, жебы ся анґажовали при акціях з русиньсков темов. Ани барз не требало, хвалабогу, маме у Свіднику учітелькы, якы ся надхли про роботу з дїтми а рады предкладають дїтём русиньскы книжкы, стишкы (і мої), співанкы, бісїдують з нима, учать азбуку, рихтують їх на Духновічів Пряшів, просто так то чують. А так то мать быти. Выслїдком вшыткой намагы многых людей і орґанізацій є, што нас барз тїшить, же конечнї сьме ся дочекали першой класы з навчалным языком русиньскым на Споєнїй школї у Свіднику. Ластівка прилетїла, надїяме ся, же прийдуть і остатнї. Родічі ся радують зо своїма дїтми а пристали на то, жебы їх записати до русиньской школы а мы ся радуєме тыж.

Писати про малочісленну ґрупу конзументів літературы може быти на єднім боцї позітівне – одношіня автора і приїмателя літературы суть близшы, на другім боцї має свої ліміты, бо округ чітателїв Вашых творів не є великый. Як ся чуєте Вы сама в позіції авторкы літературы мінорітного народа? В чім суть мінусы, а в чім Вашы бенефіты?

Л. Ш.: Нїґда єм ся на заоберала вопросом, же пишу про писаня або жебы єм ся залюбила великому чіслу чітателїв. Кебы єм хотїла такый забер, мі бы не быв проблем писати і в словацькім языку, што бы про  мене значіло мати к діспозіції векшу засобу слов, кедь возьму до увагы, же єм чітала у своїм жывотї переважно по словеньскы. Але то бы мі не робило таку радость і таке успокоїня моїх снів як писаня по русиньскы. З єдного боку є то про мене велика вызва, а з другого боку мам перед очами, кедь пишу, русиньску дїтину. Я ю віджу во своїй фантазії, як стишок чітать, як стоїть даґде на подію, як декламує, як ся з приповідкы тїшить. Велё у стишкох оправую, а нїґда не мам стишок написаный на першыраз. Фурт ся намагам дістати до думаня нейменшых, ці тому розумлять, ці є то про них легке, забавне, достаточно рiтмічне. Даколи ня нападе смішный рим а втогды єм дома. Даколи ня нападе уж забыте стародавне русиньске словічко а я мам тужбу го до стишку навсе, на память закомпоновати. Є то про мене гра і радость. Найменша позітівна одозва холем єдной дїтинкы значіть про мене, же то не было даремне. Не рахую ани мінусы ани бенефіты. Як приклад спомяну, кедь єм недавно была на бісїдї з дїточками в єдній свідницькій школї а наостаток пришла за мнов дївочка і подаровала мі зо свого сведрика єдну флітру-перлічку як подякованя. Што можу хотїти веце? Мам ю одложену.

За одповідї подяковала:

К. Копорова,

Фото: З. Цітрякова.

АРХІВ: Русиньска новинарька і писателька (Інтервю з нагоды 55-тых народенин М. Мальцовской.)

Русиньска новинарька і писателька

(Інтервю з нагоды 55-тых народенин М. Мальцовской.)

„Каждый чоловік сі заслужить, жебы ёго жывот зістав якымесь способом звічненый“

М. Мальцовска-Параскова

 

   Мы – писателї, новинарї сьме цїлый жывот наповнены евфоріёв, котра не втихать, просто є в тобі навсе без огляду на то, ці є про літературу доба приязна, або нїт.

   Сітуація є така, же уж два рокы єм незаместнана. Мам двоє дїтей, котрым треба давати їсти, і я бы даколи дашто зьїла… В каждім припадї ани тот факт ня не може одрaдити, або якось неґатівно ся одразити на моїй роботї, котру чую як своє посланя на тім світї.

Read more

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.: Сны і жалї Юрка Харитуна (інтервю)

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы ПУ

Писмо од Юрка Харитуна,
тогорічного лавреата Ціны А. Павловіча і Премії А. Духновіча, удїленых за найлїпшый оріґіналный літературный твір в русиньскім языку.

     Юрко Харитун ся народив 17. юла 1948 в селї Остружніця (окр. Снина). Учітель на пензії, котрый жыє і творить в Кежмарку.  До Кежмарку ся переселив із своёв родинов в роцї 1970 і одтогды, аж до року 2008 свою професіоналну карьєру присвятив дїтворї в Лендаку як учітель музичной выховы і російского языка. Цілым ёго жывотом го спроваджали дві необычайны жены – мама Анна і пізнїше манжелка Ева.  Якраз тоты дві жены суть про нёго важны доднесь. Найвекшов опоров в жывотї му є толерантна і старостлива манжелка Ева. Першым ёго рецензетом є зась ёго мама, котра жыє коло нёго в Кежмарку. У віцї 84 рокы  є іщі все чутливов і старостливов мамов свого єдиного сына, докаже ся з порозумінём люблячой мамы, но заєдно і крітічным  оком попозерати на каждый ёго новый вірш.

Read more