Вышла нова книжка стишків Людмілы Шандаловой – Напю ся водічкы

Кінцём рока 2020 вышла нова збірка поеткы Людмілы Шандаловой з назвов Напю ся водічкы. Шандалова є прімарно авторков літературы про дїти і молодеж, так є то і в припадї нововыданой книжкы, котра є збірков 36 стишків духовной поезії про дїти в русиньскім языку. Книжка із вкуснов мінімалістічнов ґрафіков вышла во выдавательствї tota agentura в роцї 2020. Веце ся о збірцї мож дочітати на сторінцї выдавательства. 

Здрой фотоґрафій з вебсторінкы tota agentura. 

АРХІВ: Юрко Харитун на меджінароднім фестівалї поезії Ars Poetica

Юрко Харитун на меджінароднім фестівалї поезії Ars Poetica

   В днях 17.-21. октобра 2013 ся в Братїславі одбыв ХІ. річник фестівал меджінародного фестівалу поезії, на котрім ся з русиньсков поезіов презентовав Юрко Харитун, родак із Остуржніцї, днесь уж неєствуючого села бывшой Стариньской долины. Стариньска долина, на містї котрой в 70-тых роках минулого стороча выбудовали велику гать, як резервар питной воды про цїлый край є про нёго невычерьпным жрідлом ёго поетічной творчости.

Read more

Доц. ПгДр. Василь Хома, к. н.: Осиф Кудзей і ёго збірка Кадило

​​ Невеличкый зборник невеличкых віршів Осифа Кудзея понукать чітателёви обшырный обєм тем на роздумы і розвагу. По прочітаню каждого вірша перед чітателём ся одкрывать​​ єдна​​ політематічна можность проникнута десятками можных одповідей на многы душевны болї​​ чоловіка сучасного світа. Тіпы одповідей автор освячує (кадить) фіміамом поетічно озвлаштненого погляду трансформованого людьскым словом автора. Віршы о молитвах – то є внутрішій коментарь, якым жыє лірічный субєкт, котрый​​ го проєктує як своє розуміня бісїды з Богом, Ісусом Хрістом або Пречістов Дївов Маріёв.

Спеціфічный задум автора є сімпатічный і евідентный не лем з предметного зборника, але і з попереднёй ёго творчости,​​ хоць видить ся, же в условіях сучасного світа є менше ефектівный як бы то было треба. Може і зато, же окремы церьковны орґанізації в тім смерї​​ не суть успособены актівно тот процес реалізовати. В тій сітуації спеціфічна художня творчость мать прилежітость​​ і можность на ефектівнішу актівность. Потверджує то цілый ряд авторовых віршів, о якых далше буде річ. Автор выужывать можность рішіня адекватного сучасному модерному світу, бо ту уж не заберають традічны арґументы і настрої, котры суть слабо акчны і мало​​ учінны. Далеко ефектівнїшыма ся відять​​ пробы художнїм способом рішати стары традічны конфлікты. В такій модерній формі бы ся мала проявити творча поетічна потенція молодых літературных сил.

Видить ся, же традічный фіміам поетічного кадила може помочі побороти тму реалного процесу жывота. Але ани запах​​ фіміаму в затухнутій атмосферї​​ немодернї​​ порозуменых традіцій не пробудить людьску актівность, бо і традіції треба розуміти модернї​​ і ефектівнї. Так як о то ся снажить авторьскый субєкт, котрый не напинать поетічный голос, але выходить зо звычайных позіцій, жебы ся ку нёму придали далшы молоды свіжы силы. Ефектівны снагы Осифа Кудзея мають потенцію впливати на молоду поетічну творчость з можным выслїдком заінтересовати свіжы силы до русинького літературного процесу. Таксамо і привабити молодого чітателя ці слухателя радія​​ і телевізного позерателя, жебы роспознав авторьскы снагы О. Кудзея і позітівнї​​ ся включав до актуалного жывотного процесу.

Така поетічна робота ся Осифови Кудзеёви дарить і єй треба підпорити.​​ Писав єм уж, же свою словну фактуру він поетічно так компонує, же слова в ёго текстї​​ якбы ся родили єдно з другого і вытворяють благозвучне плынутя чувства і мыслї, обсягнуте в​​ умелецькім текстї. Зато, коли чітаме векшу часть ёго​​ творів, вытворяють ся у нас чутя якбы мы освоёвали собі молитву ку Богу-Отцу, Дїві Марії ці Ісусови Хрістови або іншому святому. Є то чудне і дивне нероздїлне чувство і мысель, котры автор мудро​​ вкладать до слов свого поетічного тексту.​​ Із заміряня тых текстів баёк або духовной​​ поезії творить ся ідеал молодого чоловіка, котрый свідомо нелем акцептує ідейно-філозофску основу хрістіяньской реліґії, но і декларує, же подля того ідеалу чоловік мать поступовати в жывотї. Такый є ідеал лірічного субєкта у Осифа Кудзея, котрый ся з ним​​ згоджує, хоць ёго особне самочувство​​ ся​​ може, але​​ і​​ не мусить взаємно перекрывати з ідеалом лірічного субєкта. Даный аспект літературного ідеалу О. Кудзей може веце інтуітівно як осмыслено апліковав в своїй поетічній творчости.

Правда, жывот не стоїть на єднім місцї. Автор го жыє і пережывать​​ вєдно​​ з ёго лірічным субєктом​​ позорує,​​ і​​ не може не реаґовати на тоты зміны, котры ся дотыкають і​​ жывота їх двох. Найвыразнїше ся то проявлює в стихах, в якых поет беспосереднё роздумує о своїм жывотї, де він ся як бы​​ стотожнив особнї​​ зо своїм другым «Я» в лірічнім субєктї. Вкаржить ся​​ сам на себе, на свій жывот, же собі не може дати рады, бо го переслїдують «демоновы фіґлї», якым він​​ лем​​ тяжко​​ ся​​ одперать. Жебы ся не піддав демонови, він ся операть о поміч Божу, на​​ котру все мать надїю, же ю достане, кідь​​ ю​​ вчаснї​​ глядать, жебы ся не підкорив демонови. Абы просьба о поміч Бога заберала, поет єй озвлаштнює фіміамом кадила, чім тота просьба мать​​ векшу​​ надїй​​ быти выслухана. Автор не моралізує, він​​ але​​ напоминать людей,​​ же на свій конець жывота каждый сам повинен памятати, бо як ся піддасть блудам демона, чекать го россудок «з уст Божого сенату». Але як ся сполоченству​​ людьскому​​ мож противити протів того, же ся​​ єй очівіснї​​ одберать то, «што было ту оддавна»,​​ --​​ звідує ся​​ поет. У кого ту треба глядати поміч, кід Бог є ту якбы неутралный(?!), бо і​​ він преферує іншы часы, в котрых бы не было треба хранити «свій язык, віру, обряд».​​ Автор собі желать такы часы, в котрых бы він і ёго лірічный субєкт не мусив быти ани спрічным​​ ани завзятым і не быв бы мушеный усиловати​​ ся​​ о нормалны односины міджі​​ людми,​​ абы​​ нормы жывота не залежали​​ од «чуджости» інакомыслячіх.

Зборник вміщать цілый ряд стишків, якы автор присвячує ставу людьской душы незалежно од того,​​ ці там фіґурує лірічный​​ субєкт, або го там заступує інша особа. Автор ся ту замірює на выявліня прічін​​ ​​ «нечістого сумліня». Од нёго ся немож ослободити, бо оно зоставать як страшна хворота, од котрой ся дасть успішно лічіти лем у​​ «Господа святого». А не помагають тому ани слызы​​ ці тяжкый жаль, ани факт, ці​​ є то «з болю, щастя і зо злости // а тыж з безнадїї».​​ Не залежыть од того, ці суть «чісто правдивы» або​​ інакшы, бо по правдї,​​ «про вічність» - они – «даремры».

 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ «Но суть єдны, што​​ поможуть

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ без похыбованя –​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ вічность овпливнити можуть​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ слызы покаяня».

 

На такы і іншы роздумы наводять чітателя і пересвідчують го в їх​​ правдивости. Тыж і у вірші​​ «Горяча любов»​​ автор «роздувать углик», жебы до «сердець і до жывота» не вселила ся «еґоізму темнота». І не все є то лем хрест метафорічный, бо то є хрест реалный,​​ людьскый. Хоць му даме, як і людьскій правдї, іншы мена, він реалный в жывотній подобі не перестане чоловіка тяжко трапити («Кідь хрест є тяжкый як олово»). Лем щіре вертаня ся ку высшій моци​​ і святому писму мать надій​​ на успіх у чоловіка, бо то є жыва вода про людьского духа. Лірічный субєкт Кудзеёвых віршів зармученым голосом просить всевышню силу, жебы му дожычіла «духовне взростаня».​​ Він не бажить за «світьсков славов», бо усвідомлює сі, же она є «служніцёв​​ Демона». А​​ ёго манить лем​​ «вінець неспрічный», якый придїлює ся правдов вічнов. Тот цікл стихів​​ ся пригварять​​ за терапію, котра заміряна на гляданя​​ выходу​​ чоловіка зо жывотного блудиска ку высшій правдї​​ ку​​ людьскій покорї, жебы не была «людьскость дегонестована».Стихом​​ Вечерній дзвон​​ ся зчінать цікл цівілнїшых поетічных проб автора. Реално​​ таке дїліня віршів в​​ зборнику «Кадило» не є. Я го зробив на основі тематічного знаку окремых стихів, з чім​​ автор не муситьбыти згодный. Лірічный субєкт в тых стихах​​ ся​​ сподївать​​ нелем на Бога, але і сам собі признавать, же «душу як чорна нічка мать» і зато якбы ся зберать​​ просвітити свою душу лучом любви, што му «схвалює» далекый голос дзвона «бім – бам». Такый обрат в творчім світї​​ поета треба привітати. То не знчіть, же він бы ся мав одклонити од властной поетічной традіції, котра заповнює ёго​​ попереднї​​ поетічны збіркы. Нїт, тоты попереднї​​ збіркы Осифа​​ Кудзея суть і зостануть класіков русиньской поезії. Оборот або зміна напряму в ёго творчости​​ свідчіть о іншім: цівілнїшыма художнїма поступами ёму ся теперь​​ най дарить досягнути лїпшы выслїдкы в духовній поезії. Пересвідчують о тім стихы нового зборника, многы з​​ котрого компонованы веце на народных русиньскых звыках, в святкованю,​​ наприклад,​​ Великодня з традічным поздравом «Хрістос воскрес». В тім духу поетічного авторьского ключа написаны і далшы стихы того «цікла» як​​ Привітаня,​​ Рай​​ а тыж​​ і​​ такы стихы як​​ Народенины, Рецепт,​​ Кідь плаче сердце​​ і далшы. Цівілннїша поезія приятелнїше репродукує жывот сучасного модерного чоловіка. Ту автор выходить зо сітуації, кідь ёго субєкта «смуток опанує», тратить ся му тоды «...віра, надія// настулять​​ депресія...», бо «через тоту добу плану// нїт охоты, нїт елану» а тоды «до мыслї​​ ся​​ жаль закрадать...», з​​ котрого ся мож сповісти хыбаль кідь «небесній мамі». Поет выберать ту про лірічного субєкта внутрішню путь​​ --​​ творити добро, бо оно є посланём чоловіка на грішній земли. Такы і далшы стихы О. Кудзея доказують, же він знать находити такы сітуації людьского бытя з ёго внутрішнїми страстями, котры все находять​​ резонанс​​ в сердцї​​ чітателя і пробудять го до обновленого жывота в радости і щастю​​ (напр. вірш​​ Кідь плаче сердце).

Шпеціалнї​​ треба спомянути схопность автора находити в реліґійных текстах такы святы слова, котры заміряны на конкретный людьскый жывот чоловіка, котрый​​ своїма​​ дїлами, своїм жывотным штілом​​ заряджує ся до ранґу «праведных».​​ Тоты добродії своє служіня ближнїм поважують за своє посланя на земли​​ (Народенины, Молодежі, Приміції​​ і далшы). В тых стихах ся одражають културны русиньскы традіції​​ перебраны​​ од нашых предків​​ і утримованы​​ довгыма сторочами, освоєны через прізму народного​​ розуміня хрістіаньского набоженста. То оно творить основы русиньской народной културы і є закорїнене в народных звыках і обычаях. Тыма звыками і обычаями дыхать поезія трансформована талантом​​ автора​​ до мудро скомпонованых поетічных текстів. В них конкретны явы жывота переплетены з чувствами авторьского розуміня і інтерпретації духовного одношіня чоловіка з небом. Тоты одношіня​​ „покаджены“​​ фіміамом кадила, благовонный запах котрого підносить людьскы сны до высоты небес (Очіста, Розлучіня з роком, Ніч при мамі, Од слова ку дїлам​​ і далшы події поетічно скомпонованы автором). На них є особна печать прожываня і зажываня проблемів і подїй в соціалній средї​​ і ёго реаґенція на них.​​ 

Особый ціклус творять стихы на способ молитвы, якы познаме з ёго попереднїх збірок​​ поезії (Ружанець, Рождество, Просьба, Реформа, Ікона​​ і пару далшых). Они суть написаны єдным штілом, котрый їм придавать молитвовый ореол і благовонный запах кадилного фіміаму. Само собов, же тот тіп поезії дотыкать ся небес і в них є закомпонована приязень поета і лірічного субєкта ку святым річам, котры упрямують духовны снагы чоловіка ку Богу​​ і далшым святым особам. То значіть, же сімвол​​ КАДИЛА,​​ котрым автор просвітив​​ поетічны тексты зборника, наповнює благовонным духом цілый оріґіналный творчій акт поета.​​ 

На закінчіня свого поетічного зборника поет помістив свої особны вызвы про Русинів на Словеньску ку списованю людей в маю 2011 року, бо они суть і будуть все актуалны може нелем про Русинів на Словеньску. Не буду їх повторёвати, бо они творять основу​​ ёго​​ поетічной творчости од самого зачатку. То є твердый як оціль фундамент ёго​​ літературного постаменту, на котрім без похыб буде з Божов помочов «падати з Неба» жывототворна манна. Творчов заруков того є тыж до вічности одлетївша Маша Мальцовска, поетічну​​ ауреолу котрій автор присвятив в тій збірцї.

Доц. ПгДр.​​ Василь Хома, к. н.
Братїслава.​​