Značka: Біоґрафія

Публікації

• Поклад русиньской матери (2021)
• Розквітнута лука (2018)
• Родина Русина (2018)
• Бобрунка (2017)
• Мотылик (2017)
• З квіткы приповідкы (2016)
• За шыроке море (2016)
• Родне слово (2016)
• Бескид нянько а Камяна мати (2015)
• Школярик (2015)
• Просьба і молитва матери (2015)
• Вітрова невіста (2014)
• Сповідь матери (2013)
• Біда спід Бескіда (2013)
• Ружа під облаком (2012)
• При ярочку (2011)
• Віночок (2011)
• Писмо Русинам (2010)
• Пчолка (2010)
• Фіалочка (2010)
• Загадкы (1985)
• Три раз гадай
• Капкы росы (2022)

---

Жывотопис

Народила єм ся в Рокытові при Гуменнім.  До вісемрочной початковой школы ходила єм у роднім селї. У Пряшові в 1957 єм скончіла Україньску педаґоґічну школу про учітелїв 1. – 5. класы народной школы. Першы крокы по закончіню педаґоґічной школы завели ня до Замаґуря, до села Великый Липник. Пізнїше єм была повірена директорованём в Основній школї в близкім селї Страняны. Місця, де ся чоловік народить, мають своє окреме чаро і каждого приваблюють до себе, зато в роцї 1964 перешла єм на Лабірщіну. Село Чертіжне стало мі приставищом в благородній учітельскій роботї, а пізнїше перешла єм на Шпеціалну школу в Меджілабірцях.

Першы мої літературны пробы датують ся в часї навчаня в педаґоґічній школї. Писала єм тогды по україньскы, бо тот язык єм ся вчіла в педаґоґічній школї. В тім языку были опублікованы мої першы стишкы в колектівнім зборнику в „Молоде вино“ у роцї 1982,  а моя самостатна книжочка про дїти „Загадки“ вышла в роцї 1985. По україньскы были надрукованы і мої далшы три самостатны книжочкы – „Голубі Татри“, „Давні мрії“ і „Відлуння“.

За рокы учітельской роботы была єм таксамо членков співацькых колектівів і фолклорных ґруп – у Великім Липнику, в селї Чертіжне, із села Чертіжне доходила єм до Меджілаборець, до колектіву Верьховина, а пізнїше своє місце єм нашла  у фолклорній ґрупі Лабірчанка.

Жывот на селї, любозвучны русиньскы слова підхопили ня як авторку аж так, же єм стала писати про фолклорны колектівы гуморістічно-сатірічны стишкы в лабірьскім діалектї. Стишкы ся обявили в тогдышнїх новинках „Нове життя‟ і в часописї „Дружно вперед‟, декламовали їх таксамо в радію.

Лабірщiна, сплетена у віночку зеленых гор менї зачаровала моє сердце і мою душу, а полюбила єм тот край аж так, же горы стали моїма порадцями, приятелями і близкыма, з якыма єм ся могла подїлити із своїма почутками, приговорити ся в днях радости, але і непокою. Камяна ся мі зьявлює перед очіма цїлый рік у каждій подобі, а тот неповторный образ вошов до книжочкы Бескід нянько а Камяна мати. Невтихаючій вітор, котрый колыше і гладить головку березкы ці смутной верьбы, нашов місце у моїй Вітровій невістї. Путованя до Америкы, даколи і теперь, обявило ся у книжцї За шырокым морём. Жывот по баршановій нашов резонанції у моїй Бідї спід Бескіда, розкош і забава днешнїх молодых зась у книжочцї Ружа під облаком. Лабірщіна, де шумить і выграє быстренькый Лаборець – то найдженый мнов рай, што документує далшый мій поетічный зборник Мій маяк. Кого просиме на поміч у днях непокою? То Просьба і молитва матери, што наповнює благодатёв сердце і душу матери. В моїм сердцї є скрыта радость, жаль, сміх, спів, смуток і материньскый біль, то моя Сповідь матери.

Довгы рокы учітельской роботы на селї, солодке материньске слово врыло ся

мі до сердця і душы, і зачала єм писати стишкы, якы бы потїшыли тых найменшых – дїточкы. Стишкы были опублікованы у Народных новинках, ці часописї Русин. Мої книжочкы про дїти находили ся і в першій отвореній русиньскій школї у Чабинах, потім у  Радвани над Лабірцём, а теперь на Снинщінї, ці у Свіднику. Фіалочка, Пчолка, При ярочку, Віночок, Писмо Русинам, Три раз гадай, Боборунка, Мотылик, Родина Русина, Потомкы Русинів, Дзвіночок, На лїсній полянцї, Розквітнута лука, З квіткы приповідкы, За капурков, Ластівочка, Барвінок, Родне слово, Школярик – то суть книжочкы про найменшых чітателїв.

Любозвучне материньске слово ня іншпірує знову ся приговорити ід Русинам,

жебы не забывали бісїду і родне слово, а сміло ся голосити до свого

русиньского роду. Там де колись князь Лаборець прицвалав на кони, де шумить і выграє рїчка Лаборець, там де ся вернув Енді з дарами про Русинів, там – в Чертіжнім, де в родній земли спить Добряньскый, в тім піснями оспіванім краю під Камянов – там не высыхать в руцї вічне перо.

Здрой: Книжка: Капкы росы (2022)