Меланія Германова

Меланія Германова

(3. 11. 1937)

Публікації

  • Дїтём про радость і поучіня (2015)
  • Смутне і веселе (2020)
  • Жывот – то театер (2021)
  • Люде, будьме людми (2022)

Біоґрафія

Меланія Германова ся народила 3. новембра 1937 у Выдрани (окр. Меджілабірцї) як найстарша з трёх дїтей. Друга сестра – Марька ся народила о три рокы пізнїше, а о сім років пришла на світ наймолодша – Анька. Рокы народжіня наповідають, же то были войновы дїти. Як сімрочна, в роцї 1944 Меланка наступила до основной школы у Выдрани, а якраз ту ї застигла война. Бомба выбухла недалеко школы, нащастя, никого з дїтей не трафила. Так родічі з дїтми были мушены втечі до лїса, де пережыли тяжкы днї. Але іщі гіршы часы їх чекали, кедь ся вернули з лїса.

Наймолодша сестрічка Анька вмерла як девятьмісячна, а жебы того не было дость, ай малу Меланку куля трафила до брїха, ледва же пережыла. Родина ся лем тяжко спамятала із войновых днїв. Але, як днесь Меланія Германова споминать,  найгірше іщі лем пришло. В марцу 1947 родина увірила обіцяням аґітаторів і із вшыткым што мали, выбрали ся на довгу путь – за красшым жывотом – на совєтьску Україну – на Волинь. Як з одступом років панї Меланія конштатує, тоты мудрїшы поодходили до Чех, а мы, нещастници – до „совєтьского раю“ з котрого не было навернутя. На возї одышла родина до Лабірця, одкы на накладнім влаку два тыжднї путовали в тяжкых подмінках, докы не дішли до цїля. А там їх чекало велике розчарованя. Земля была уродна, но робити на нїй требало много. Робили нелем родічі, але ай їх малы дїти, жебы могли пережыти. Школа была 8 кілометрів од села, де жыли, гіґіена страшна, не бісїдуючі о тім, же ани домашнї їх не прияли з радостёв. Аж кедь умер Сталін (в роцї 1953), настала реална можность вернути ся назад домів. Панї Меланія сі то доднесь памятать: „Отець Владиміра Противняка (агґажуючого ся в русиньскім русї по роцї 1989 – позн. авт.)Іван Противняк написав мудру жадость, на основі котрой ся родина могла вернути домів – до Выдрани. Там сьме ішли з маєтком, а домів сьме ся вертали з штирёма куфрами…. Але ішли сьме домів, а то было про нас велике щастя….

Так молоде дївча наступило до єденадцятьрочной школы, а по єй скончіню на Высшу педаґоґічну школу до Пряшова, де выштудовала комбінацію російскый язык – україньскый язык. Тоты языкы учіла 20 років, потім сі доробила іщі словацькый язык, бо україньскый ся учіло дедале менше школярїв, і так добыла свою учітельску карьєру – аж до пензії. Уже в тых часах барз любила декламовати, але ай сама писала, на самый перед віршы, потім ся пущала ай до прозовых і драматічных жанрів. Свої тексты вывжывала в школї, де нацвічовала із школярями театралны сценкы, з котрыма выступляли при розлічных нагодах.

В сучасности Меланія Германова жыє у дївкы – у Габурї, котра ся о ню прикладно старать. Хоць єй здравя уже не служить так, як бы мало, є все в рамках своїх можностей актівна. А із вшыткого найвеце любить писати…. Так ся поступно народили єй віршованы балады, повіданя, стишкы про дїти. Пробує писати свої пригоды із жывота і має надїй, же в здраматізованій подобі ся колись будуть грати, кедь не в Театрї А. Духновіча, та холем в рамках малых школьскых, або штудентьскых театрів. Посередництвом них так може молода ґенерація фіксовати нелем стародавны обычаї, але ай материньскый язык своїх предків.

Автор: К. Копорова

 

Миколай Коневал

Миколай Коневал

(30. 10. 1948)

Публікації

  • З русиньского сердця (2012)
  • Пастуси і ґаздівство. Русиньскы обычаї зо Спіша  (2018)

Жывотопис

Миколай Коневал, вірный і одданый цїлым своїм єством Русин, народив ся 30. октобра 1948 в Камюнцї родічам Миколаёви Коневалови і Марії, родженій Сивульковій. Днесь уж росте четверта ґенерація Коневаловых Миколаїв (окрем отця і ёго сын і внук). По закончіню основной школы в роднім (в тім селї часї была  в Камюнцї україньска школа і школярї ся в нїй учіли по україньскы), М. Коневал штудовав на Середній промысловій школї електротехнічній в Пряшові, котру завершыв успішнов матуров в роцї 1968. По школї собі повиннї одкрутив 2 рокы як вояк в Чехах коло Ашу. Ёго першым заместнавателём была Окресна польногосподарьска справа, по нїй Заводы 1. мая в Старій Любовни і ЄРД в Гнїздах, але і во Світї і на Чехах. Тото вшытко стиг М. Коневал до року 1993. А потім го судьба повела за море аж до Америкы. У нас роботы было поменше, і тота была слабо плачена а М. Коневалови требало постарати ся о родину – жену і троє дїтей. А так пішов за роботов, як даколи поодходили з родного краю многы нашы русиньскы предкы. Окрем тяжкой роботы по высочезных будовах в Америцї, ходив до церькви і співав в церьковнім хорї при Ґрекокатолицькій церькви Св. Духа в Ню Йорку – Бруклінї, де співав і соло. За великов млаков робив М. Коневал довгых вісем років. Там утерпів і тяжкый ураз, кедь упав з великой вышкы. Три рокы го давали докторы до порядку. Од того часу є дома на заслуженім одпочінку. Але не сидить дарьмо. Уж довшый час М. Коневал зберать і записує камюньскы традіції, фолклор, звыкы, творить властну поезію, котру публікує в русиноязычній пресї. В роцї 2012 му выходить поетічный зборник З русиньского сердця, наслїдно в роцї 2019 свої зберательскы актівіты схосновав на выданя народописной публікації Пастуси і ґаздівство. Русиньскы обычаї зо Спіша.  Свої богаты запискы і властну творчость знать М. Коневал добрї схосновати і при модерованю камюньскых Днїв русиньскых традіцій, котры собі своёв высоков уровнёв здобыли велику популарность нелем в Камюнцї, але в цїлім старолюбовняньскім окресї і мімо нёго. І при орґанізованю русиньскых акцій не стоїть М. Коневал боком, але помагать з чім годен.Треба повісти, же М. Коневал быв одмаленька выхованый в хрістіаньскім дусї і любви к церьковносляваньскому обряду. І в сучасности помагать як член кураторьского збору в Камюнцї. Барз го мерзить, кедь по дакотрых русиньскых селах ся словакізує наш обряд і в церькви ся нашым Русинам священици пригваряють по словеньскы. Дав бы Бог, жебы сьме такых вірных і робітных Русинів, як Миколай Коневал, мали чім веце.

Здрой: ІнфоРУСИН, 2008 (авторка: А. Кузмякова),

aктуалізація, доповнїня і языкова управа: К. Копорова

Хома, Василь

Василь ХОМА

(18. 5. 1927 – 22. 4. 2017)

Публікації

  • Оброджіня Русинів (Зборник статей і штудій о русиньскій літературї, културї і дїятелельстві русиньскых орґанізацій по року 1989. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв, 2005, 224 с.
  • Розвиток русинської поезії в Словаччині від 20-х до 90-х років XX століття. (Нарис історії з портретами поетів). Братіслава: Видавництво Спілки словацьких письменників, 2000, 396 с.

Літературный крітік, педаґоґ, діпломат, сполоченьскый актівіста, першый председа Сполку русиньскых писателїв Словеньска доц. ПгДр. Василь Хома, к. н. ся народив 18. мая 1927 в Миковій (окр. Меджілабірцї) як першый із штирёх дїтей. Основну школу выходив в роднім селї, матуровав на руській ґімназії в Гуменнім (1949), высокошкольскы штудії абсолвовав на ФФ Універзіты Коменьского у Братїславі (штудовав комбінацію: руськый язык – філозофія). В штудіях продовжовав далшых пять років на Ленїнґрадьскій штатній універзітї, де в роцї 1955 здобыв тітул ПгДр. в апробації руська філолоґія. По скончіню штудій робив довгы рокы як высокошкольскый педаґоґ. В тых роках здобывав ай научны тітулы (1955, кандідат наук, 1969, доцент). В роках 1969 – 1973 робив на Міністерстві културы СР як заступця тогдышнёго міністра Мірослава Валека, вызначного словацького поета. Языковы способности кваліфікованого педаґоґа, як ай філозофскы і діпломатічны способности привели го до діпломатічных служеб, де одбыв веце як 8 років (наперед в Белґії, потім в африцькім Заірї). Попри своїй научній, педаґоґічній і діп­ломатічній роботї Василь Хома ся такой по новембрї 1989 актівно запоїв до возродного процесу Русинів на Словакії участёв на І. Світовім конґресї Русинів у Меджілабірцях (1990), де выступив з підпорным словом. Наслїдно быв участный ай на славностнім актї выголошіня кодіфікації русиньского языка на Словакії (януар 1995, Братїслава). Кодіфікація языка про нёго значіла зачаток актівной роботы в русиньскім русї. Як вызначна особность, маюча контакты в літературных колах, поступно зачав в рамках Літературного фонду розвивати актівіты на заложіня Сполку русиньскый писа-телїв на Словакії. То ся му ай подарило, і так в роцї 2001 з ёго ініціатівы і особной заанґажованости выник при Літературнім фондї Сполок русиньскых писателїв Словакії, котрого ся Василь Хома став першым председом. В тім контекстї то быв знову Василь Хома, котрый ініціовав Цїну і Премію А. Павловіча за оріґіналный літературный, літературно­научный твір в русиньскім языку, або за переклад до русиньского языка, котру удїлює кажды два рокы Літературный фонд, бо до того часу (в контекстї передновембровой політікы і неекзістенції русиньской народности) была удїлёвана лем Цїна Івана Франка за оріґіналну літературу писану україньскым языком, котру здобывали писателї зо Словакії, пишучі свої творы по україньскы і ідентіфікуючі ся як Українцї. Такой рік позад заложіня Сполку выходить ёго першый літературный алманах (Ру­синьскый літературный алманах на рік 2003), котрый є уведженый статёв першого председы сполку, теоретіка літературы Василя Хомы: Як дале? Роздумы о судьбах русиньской літературы. Василь Хома практічно як першый в розвитку новодобой русиньской літературы поменовав народну оріентацію Русинів ай на літературнім полю: „Выходжаме з будительской ініціатівы Духновіча, бо она перманентно зоставать продуктівна для Русинів і в днешнїм часї. Твердо ся надїєме, же таков зостане і в будучности. І напрік тому, же суть боягузы, котры глядають чуджі оріентації. Наша оріентація є лем єдна. Така сама, яку выголосив Духновіч: Я Русин был, єсьмь і буду…‟. Першый (по роцї 1989) русиньскый літературный алманах нелем же надвязав на традіції алманахів Александра Духновіча, але выходить сімболічно ай в юбілейнім року Духновіча (в роцї 2003, коли минуло 200 років од ёго народжіня). Василь Хома быв наслїдно зоставителём далшых алманахів (пятёх: 2003, 2004, 2005, 2006, 2007). Довєдна вышло девять алманахів, до котрых Василь Хома актівно приспівав своїма літературно­научныма статями. Ёго статї находиме ай в Русиньскiм народнім календарю (Великый поборник Русинів – А. Павловіч, In: Русиньскый народный календарь на 2004 рік; Познамкы ку періодізації жывота і творчости маковіцького словя – А. Павловіч, In: Русиньскый народный календарь на 2005 рік), таксамо в часописї Русин. Як вызначный літературный теоретік і крітік ся записав до історії русиньской літературы і културы научнов публікаціёв Оброджіня Русинів (Зборник статей і штудій о русиньскій літературї, културї і дїятелельстві русиньскых орґанізацій по року 1989; Пряшів: 2005), котру написав в співавторстві із своёв женов Маріёв Хомовов­ Дупканічовов, лінґвістков­, славістков, котра таксамо брала актівну участь як в языковій комісії (при Інштітутї русиньского языка і културы ПУ), так ай в оброднім процесї Русинів як такім. За тоту публікацію быв Василь Хома нагородженый Цїнов А. Павловіча за русиньску літературу (в роцї 2005). Факты о высокій професіоналній уровни літературно­крітічной і літературно­научной роботы В. Хомы суть знамы і в словацькім контекстї. Проявило ся то при оцїнёваню ёго творчости з нагоды вісемдесятых народенин – в роцї 2007. В сло-вах узнаня представителїв Сполку словацькых писателїв, Матіцї словацькой, тогдышнёго міністра културы СР Марека Мадяріча, як ай русиньскых лідрів, приятелїв і сполупрацовників было высловлене ,,подякованя за літературознательску роботу, котра приспіла ку нашому познаню модерной руськой (російской – позн. ред.) поезії, а таксамо за одборны публікації, котры суть приносом про познаня русиньской літературы 20. стороча“ (цітоване з писма міністра културы СР М. Мадяріча к уведженому юбілею.

Василь Хома одышов до літературного неба 24. апріля 2017 у віцї недожытых 90 років.

Автор: К. Копорова.

Павук, Михал

(20. 09. 1925 – 23. 11. 2012)

Михал Павук ся народив в родинї желїзнічаря в Королеві над Тісов на теріторії Підкарпатьской Руси, котра в тім часї была сучастёв першой Чеськословеньской републікы. Молоды рокы М. Павука припали на бурливый період окупації ЧСР і Підкарпатьской Руси фашістами. Войнова окупачна сітуація (1938-1939) і страшный терор выкликовали протесты і в демократізачных групах Русинів. За актівну участь в протестных акціях, выготовлёваня і розшырёваня плаґатів на Підкарпатьскій Руси з протиокупачным і антіфашістічным обсягом М. Павук быв арештованый і  наслїдком рїшіня суду вышмареный з ґімназії в Хустї із заказом штудовати на вшыткых школах в Мадярьску. Ґімназію так М. Павук скончів аж по ослободжіню в роцї 1945 в Ужгородї. Далшы штудії абсолвовав на Оддїлїню руського языка і літературы Філолоґічной факулты Ужгородьской штатной універзіты. В роках 1952-1966 учів руськый язык і літературу на ужгородьскых середнїх школах, в роках 1966-1969 на середнїх школах в Кошіцях, де перешов жыти. Од року 1969 быв ведучім Кабінету руського языка і літературы Крайского педаґоґічного інштітуту в Братїславі, одкы в роцї 1989 одышов на пензію.

Михал Павук быв ай літературно актівный. Хоць му не вышла ани єдна самостатна книжка, до послїднїх днїв свого жывота творив (окрім іншого быв актівным членом Сполку русиньскых писателїв Словакії і часто приспівав своёв поетічнов творчостёв  до русиноязычных періодічных і неперіодічных выдань). Поетічна творчость Михала Павука  є цїнна тым, же ся операть о історічны факты у  розвитку Русинів. Має народнобудительскый характер, автор Русинів видить в контекстї розвитку другых славяньскых, але ай неславяньскых народів, причім нову надїй про Русинів видить у їх зновувозроджіню по роцї 1989. Надїєме ся, же ся найде выдаватель, котрый з ёго богатой поетічной творчости выбере і спрацує холем часть на книжне выданя.

Автор: К. Копорова.

Данцак, Франтїшек

Франтїшек ДАНЦАК

(8. 02. 1939 – 18. 11. 2018)

Публікації

  • Kubek, Е.: Narodnŷ povisti i stichi. František Dancák (еd.), Prešov: Petra, 171 s.
  • Kubek, E.: Výber z diela/Выбер з творбы. František Dancák (еd.), Prešov: Petra, 2010, 58 s.

ТгДр. Франтїшек Данцак ся народив 8-го фебруара 1939-го року у селї Варганївцї, окрес Пряшів у ґрекокатолицькій родинї, родічам Андріёви Данцакови і Аннї, родженій Лукачовій як друга дїтина (старшый брат – Павел, молодша сестра – Анна).  Од молодых років быв выховлёваный і приправлёваный на то, же ся стане ґрекокатолицькым священиком, но ґрекокатолицька церьков в Чехословакії была од 1950-го року зрушена комуністічнов владов і так по середнїй школї наступив до Православной богословской семінарії у Пряшові і у 1964-ім роцї быв у селї Андріёва рукоположеный на православного священика. В тім самім роцї пришов служыти до родного села єпіскопа Гопка – до Грабского. Село довгы рокы не мало священика, люде ся не хотїли піддати примушеній православізації. І кедь Грабске было реліґійно роздїлене од Першой світовой войны, меджі роками 1950 – 1964 быв у селї лем єден православный священик.
Данцак пришов як другый і чекав го успіх, успіх вдяка ёго роботї. У 1968-ім роцї быв отець Франтїшек Данцак меджі першыма, котры ся зачали вертати вєдно із людми до Ґрекокатолицькой церькви і пізнїше ся став єднов із найвызначнїшых особностей той церькви в єй історії по 1968-ім роцї. По навернутю ку ґрекокатоликам служыв на парохіях в Гарбскім, Снакові і в Кружлёві. Якраз Снаків быв тым місцём, котре го звязало із першым русиньскым романописателём на Пряшівскій Руси – ґрекокатолицькым священиком Еміліём Кубеком (таксамо ґрекокатолицькым священиком), на котрого якось Русины часом забыли. Зновуобявив го якраз отець Франтїшек Данцак, котрый єден час быв парохом в Снакові, де дїяв як священик і Еміл Кубек перед еміґраціёв до Споєных штатів Америкы. Так ся Франтїшек Данцак зачав  занимати  і пропаґовати тврочость свого колишнёго попередника. Якраз Ф. Данцак сприступнив і велику часть літературной дїдовизны по Еміліёви Кубекови, фраґменты котрой нашов в рукописах на фарї в Снакові. Далшым важным кроком была поміч професора Павла Роберта Маґочія в тім дїлї.  Франтїшкови Данцакови дав нелем книжкы  Е. Кубека, но і часописы, в котрых Кубек публіковав у США. І так Франтїшек Данцак ся став знамым, як го назвала писателька Марія Мальцовска „кубеколоґом“ в контекстї русиньской літературы по роцї 1989.

Франтїшек Данцак быв і довгорoчным членом Реґіоналного клубу Русиньской оброды в Бардеёві і членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Написав дакілько публікацій о русиньскых селах або русиньскых путницькых місцях. При такых публікаціях ся все старав, жебы было холем резюме і в русиньскім языку. Перевыдав творы Емілія Кубека, публіковав свою корешпонденцію з Василём Гопком, перевыдав творы Василя Гопка і Николая Бескида. Часто го мож было відїти на русиньскых акціях. Ці уж то были семінары карпаторусиністікы, котры орґанізує Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, Меджінародна лїтня школа русиньского языка і културы або і русиньскы културны акції, фестівалы. Нїґда не хыбив на акціях, котры робила бардеёвска Русиньска оброда, но навщівлёвав і далшы акції в бардеёвскім і іншых окресах, орґанізованы русиньскыма актівістами. Отець Франтїшек Данцак, быв автором понад 120-ёх публікацій. Написав коло 60 одборных статей, десяткы вступных слов ід публікаціям, коло 450 популарізачных статей в часописах, десяткы статей о історії і розлічных юбілеях, писав проповідї, роздумы на слова зо Святого Писма. Быв автором дакількых перекладів із російского і україньского языка, ёго статї суть на інтернетовых сторінках. Умер по тяжкій хворотї 18. новембра в Бардеёвскій Новій Всі. У фебруарї 2019 о. Франтїшкови Данцакови одкрыли памятну таблу в Кружлёві, де быв послїднї рокы священиком. 24. мая 2020 одкрыли памятну таблу в родных Варганёвцях двом братім – ґрекокатолицькым священикім – Франтїшкови Данцакови і Павлови Данцакови.

Автор: К. Копорова.

Кузмякова, Анна

Публікації

  • Наша двадцятьрічна путь (2010)

Едіторьска робота

  • Материне слово грїх забывати (2004)
  • Фольварк на красным мйыйсцу є (2005)
  • Русиньскы перлы (2009)
  • Русины весело і важнї (2013)

Жывотопис

Мґр. Анна Кузмякова ся народила 17. фебруара 1949 року в селї Страняны (іст. назва Фольварк) на Спішу. По середнїй школї в Старій Любовни (бывша СВШ) выштудовала в роках 1968 – 1972 на Педаґоґічній факултї УПЙШ у Пряшові Учітельство про ІІ. ступінь ОШ, комбінацію нїмецькый язык і література і україньскый язык і література. Нецїлых десять років робила в учітельскій професії, найперше в селї Якубяны, потім на Основній школї про глухонїмы дїти в Пряшові.
Од року 1979 жыє зо своёв родинов у Пряшові, де одробила і найбівшу часть свого актівного жывота, але мімо школьской сферы. Найплоднїшу часть свого актівного жывота Анна Кузмякова присвятила роботї у сферї народностной културы. Уж понад 30 років актівно робить у русиньскій културї, в якій за три деценії нелегкой роботы охабила значный слїд. За тот час была редакторков першых пореволучных русиньскых періодік – Народных новинок і часопису Русин (1991 – 2003), в якій єдно зо своїма далшыма колеґами-редакторами (Александром Зозуляком, Маріёв Мальцовсков, Аннов Плїшковов, Кветославов Копоровов) ся запоїла до приправы основных кодіфікачных приручників, главно до проєкту першых норм русиньского правопису (1992), а пак першого ортоґрафічного словника русиньского язык (1994), якы вышли під редакціёв доц. ПгДр. Юрія Панька, к. н. Свої редакторьскы і менежерьскы способности пізнїше вказала як шефредакторка, языкова редакторка і редакторка нового періодіка ІнфоРусин (2003 – доднесь), яке властно выбудовала і доднесь го помагать розвивати. Єй мено як редакторкы і модераторкы є тыж звязане з електронічныма масмедіями: наперед з Редакціёв народностно-етнічного высыланя Словацького радія, про яке дакілько років (2013 – 2017) наповнёвала і репродуковала обсяг популарной релації Музичны поздравы, а в сучасности партіціпує на приправі справ (до Радіоновин) з русиньского народностного жывота.
А наконець любителї сучасных модерных технолоґій і главно інтернету єй мено уж дакілько років (од септембра 2016) реґуларно реґіструють з высыланя русиньского інтернетового Радія Русин.ФМ. Способности з роботы, якы Анна Кузмякова здобыла анґажуючі ся в русиньскім русї по роцї 1989, могла апліковати і в найвысшых функціях в першій пореволучній русиньскій орґанізації – Русиньскій обродї на Словеньску – наперед у функції таёмнічкы (1999 –2001) а наслїдно і председкынї той орґанізації (2001 – 2006).
З выменованых актівіт видно, же Анна Кузмякова найвеце часу присвятила роботї з русиньскым словом – писаным і говореным. Так, при взнику Сполку русиньскых писателїв Словакії (2001) не могла не стати ся ёго членков. Як авторка, або як едіторка стояла за приправов розлічных книжных проєктів Русиньской оброды, як наприклад книжкы: Материне слово грїх забывати (2004) – зборника про декламаторів русиньской поезії, прозы і малых сценічных форм, Фольварк на красным мйыйсцу є (2005) – зборника народных співанок із родных Странян, Русиньскы перлы (2009), Русины весело і важнї (2013)… Немало часу (скоро три рокы) Анна Кузмякова присвятила готовлїню властной публікації – книжкы Наша двадцятьрічна путь (2010), котра была выдана к 20-ій рочніцї Русиньской оброды на Словеньску. Публікація вышла в двох языках, по русиньскы і по словацькы і мапує цїлых 20 років дїятельства першой пореволучной орґанізації Русинів на Словакії – Русиньской оброды. Як мож з высшеуведженого збачіти, Аннї Кузмяковій належить шпеціфічне місто в орґанізації Сполок русиньскых писателїв, бо она нелем же робить із русиньскым словом як авторка ці редакторка русиноязычных выдань, але го ай актівно пропаґує, а таксамо ся анґажує ай на многых іншых фронтах возродного процесу Русинів, а то од самых ёго зачатків.
З єй пропаґачных актівіт з русиньскым говореным словом мож увести успішный проєкту Духновічів Пряшів – цїлословацькый конкурз в декламації русиньской поезії, прозы, народного розповіданя, властной творчости і малых сценічных форм.
Ёго цїлём од самого зачатку є стімуловати навчаня русиньского языка, выглядовати новы таленты –декламаторів, модераторів, а може і потенціалных авторів – творцїв літературы в русиньскім літературнім языку.
А она сама за найвыдаренїшый свій проєкт в контекстї розвоя і пропаґації русиньского слова (і того співаного в дусї народных традіцій) поважує приправу і выданя ЦД Гімнічны співы Русинів, котрый мав свою жыву премєру в роцї 2003 почас 7. Світового конґресу Русинів у Пряшові. Подарило ся єй дати довєдна ґрупу професіоналных співаків з ПУЛЬС-у, котры наспівали 10 гімнічных співанок, такых як: Отче наш, Вручаніє (Я Русин быв…), Гімна підкарпатьскых Русинів, Горы нашы (лемківска пісня), Русин (гімнічна співанка сербскых Русинів) ці Многая лїта і іншы часто співаны і граны співанкы на русиньскых акціях. Тото ЦД ся хоснує на початку засїдань Світового конґресу Русинів (гімна Я Русин быв…), на отворїню Духновічового Пряшова і на многых іншых русиньскых акціях.

Здрой: Русин ч. 1/2019,
скорочіня і управа: -кк-

Шкурла, Миколай

Публікації

  • Odsúdení do raja: Neuveriteľné príbehy na ceste za šťastím (2004)

Публіцістічна робота:

Соціалістична Батьківшина (1958), Будівник комунізму (1962-63), Радянська Волинь (1962-63), Молодь України (1963), Огонек (1964), Нове життя (1964-75), Тон (1968-72), Дружно вперед (1964-68), Піонерська газета (1967), Podduklianske noviny (1968-74), Dukla (1974-2001), Východoslovenské noviny (1986-95), Kontakty Tesla (1984), Smena (1985), Roľnícke noviny (1988), Slovenka (1988), Naše slovo (1985), Týždenník aktualít (1983-87), Pravda (1982-84), Priateľ ZSSR (1981-84), Svet socializmu (1976-85), Život (1984-86), Вільна Україна (1967), Rudé právo (1986-87), Slovenský rozhlas – redaktor (1964-68), Slovenský rozhlas – národnostné etnické vysielanie (1980-84), Ukrajinský rozhlas (1981), Televízia Praha (1985), Lúč (1990-95), Народны новинкы (1992), ІнфоРусин (2001), Русский ВЕСТНИК (2006), Русиньскых народный календарь (2002), Plus 7 dní (2003), Úsvit (2003).


Жывотопис

Миколай Шкурла ся народив 5.1.1938 в селї Ладомирова, окрес Свідник. Кедь мав вісем років, быв другаком на Основній школї і ёго родічі увірили, же їx чекать дашто красне в далекім Совєтьскім союзї. Занедвого сидїв в накладнім ваґонї і смеровав до цїля з назвов Сенкевічовка.

Русины на Словеньску ся стали жертвов великого кламства, увірили, же їм буде на Українї лїпше. Увірили пропаґандї о райскім жывотї в СССР, на Україну тогды пішло веце як 100-тісяч Русинів-Лемків, к Балтіцькому морю веце як 250-тісяч людей. В року 1947 ся по штатній аґітації стяговали на Україну Русины з окресів Пряшів, Стара Любовня, Бардеёв, Свідник, Стропков, Гуменне, Меджілабірцї, Снина, Спішска Нова Вес, Левоча. Пішла і родина Шкурловых. Як ґаздів їх притяговала їх уродна земля Україны, но не знали, яка буде реаліта.

На станїцї в Сенкевічовцї чекали довгы два тыжднї в доджу і в зимі. Чім дале до Україны їх віз влак, тым веце были депрімованы з того, што відїли: выпалены і знічены села і міста, розбиты мосты, дорогы…

В цїлю їх не чекало ніч лїпше, але было треба собі звыкнути на тяжкый жывот. За хлїбом было треба іти пішо або стопом на корбі авта выше 30 кілометрів до міста, де требало на нёго чекати десять аж дванадцять годин. Школарї вставали за тмы і в двадцятьступнёвых морозох ходили до школы пішо і пять кілометрів.

Молоды і слободны хлопцї ся не могли змірити із тыма планыма подмінками. Нашли ся одважны, котры хотїли нелеґално перейти через граніцї – векшынов ся то не подарило, вхопили їх совєтьскы гранiчарї і скончіли в ґулаґох.

В другій половинї 50-тых років минулого стороча зміцнїла актівіта за навертаня одстягованых з Чехословакії. Не было то легке, было треба выписати многы документы, писати жадости… і наконець одход до ЧСР было могли компетентны замітнути без прічіны. О пару місяцїв, кедь родинї Шкурловых послали і третє одмітнутя, поміг їм окресный прокуратор в містї Торчин. Написали писмо прямо Нїкітови Хрущовови до Москвы і так аж по пару місяцёх могли родічі і брат Янко одыйти домів – до Чехословакії.

Миколай Шкурла, будучій русиньскый актівіста і писатель скончів общо-освітню школу на Українї. По повинній воєньскій службі быв директором окресного Дому културы на Волинї. Грав в театралных суборох, учінковав в концертных выступлїнях і писав до пресы і до розгласу. Вєдно з братом Мішком зістали на Волинї і могли одийти аж о вісем місяцїв нескорше по родiчoх. На Словеньско дішли аж 6. септембра 1963. О пару десяток років нескорше Миколай Шкурла описав скушености і жывот одстягованых в книжцї Odsúdení do raja (Svidník, 2004). Окрем того быв Миколай Шкурла журналістом, писав і рихтовав справы, чланкы, інтервю, фейтоны, черты, новелы і розлічны репортажы, коментарї або задуманя. Автор довгорочно посилав свої тексты до розлічных новинок і часописів, в 60-тых роках быв редактором Словеньского розгласу і нескорше были ёго тексты публікованы тыж в Народных новинках, Інфо Русинї ці в Русиньскім народнім календарю.

Автор: Міхал Павліч


Оцінїня

Шандалова, Людміла

Публікації

  • Подьте, дїти, што вам повім… (2013, 2. выд. 2014)
  • Червеный берег (2016)
  • Ани бы сьте не вірили (2018)
  • Напю ся водічкы (2020)
  • Маме дома псика (2022)

Театралны гры


Жывотопис

      Людміла Шандалова ся народила 21. фебруара 1964 в селї Залїсся на Українї своїм русиньскым родічам як друга дїтина, позад брата. В року 1966   ся зо своёв родинов вернула до родного краю – до Свідника в бывшім Чеськословеньску, одкы єй родічі, як много іншых Русинів по войнї в роцї 1947 оптовали на Україну за лїпшым жывотом.
У Свiднику наступила до основной школы, а потім ся ту учіла ай на середнїй школї – гімназії, яку скончіла в роцї 1982. Наслїдно продовжовала штудовати економію на Высокій школї польногосподарьскій в Нїтрї. В роцї 1986 ї закончіла і здобыла тітул інжінїрь економії.
У функції економ робила довгы рокы на польногосподарьскім дружстві в Дуплинї, пізнїше єй економічны службы вывжывали ставебны і іншы фірмы. Од року 1997 дає економічны службы і фінанчне порадництво як подникателька. Є выдата, мать трёх сынів.
Іщі в часї середнёшкольскых штудій писала до школьскых новинок і была членков редакчной рады. По роках ся вернула к писаню, жебы свої емоції і сны выповіла дїтём, родинї, знамым, але ай незнамым, котры проявлять інтерес о єй творы.
Людміла Шандалова любила книжкы од дїтинства. В них находила оддых, забаву і жывотны правды, прожывала з героями їх судьбу, посередництвом книжок вникала до світа фантазії і снів. Може десь там ся народив і єй сон: стати ся нелем пасівнов приїмательков умелецького тексту, але ай сама творити.
Минуло од того часу много років. Кедь є сон міцный, він почекать на свій час… Тот час про Людмілу настав десь в роцї 2010, коли під впливом розлічных факторів і несподївань дістала ся ближе ку вопросу русинства і процесу оброджіня русиньской народностной меншыны, з можностями єй далшого розвитку в рамках Словеньска. Пробуджены емоціі ку свому родному – к материньскому языку ї наштартовали ку тому, же написала першый стих по русиньскы: Карпаты, Карпаты... За короткый час (в роцї 2011) ініціовала заложіня обчаньского здружіня тота аґентура, якого ся стала директорков. Головным цїлём здружіня є підпора русиньской народностной меншыны, захованя і розвиток єй културы, традіцій… В року 2011, перед списованём жытелїв тота аґентура зробила музику к поезії Людмілы Шандаловой і выдала ЦД із співанков Карпаты, Карпаты… ЦД шырила меджі Русинами з цїлём пробуджати їх самоусвідомлїня і привести їх к тому, абы ся офіціално голосили ід своїй народности. Поступнї пробовала дале писати в русиньскім языку. На самый перед ся хотїла приговорити найменшым – дїтём. Глядала можности і темы, якы бы малого чітателя ословили. Выслїдок на себе не дав довго чекати. В роцї 2013 єй вышов першый зборник поезіі про дїти під назвов Подьте, дїти, што вам повім…, котрый є інтересный, окрем іншого ай тым, же є писана двома ґрафічныма сістемами: азбуков і латинков.
В року 2014 была книжка про успіх меджі чітателями выдана другыраз. Єй стишкы дїти реґуларно декламують при розлічных нагодах, на декламаторьскых конкурзах, меджііншым і на конкурзї Духновічів Пряшів. Од року 2013, одколи зачали у Свіднику орґанізовати Русиньскый фестівал, Людміла Шандалова ся анґажує і ту – в области роботы з дїтми, а в рамках фестівалу їм представює свої творы. На першым рочнику фестівалу была зорґанізована бісїда ку приправлёваній книжцї:  Подьте, дїти, што вам повім, в далшых двох рочниках фестівалу ся авторка пустила до написаня сценарїв дїтьскых пєс: Приповідка з лїса а Wі-фінтена принцезна, якы были наштудованы школярами Основной умелецькой школы у Свіднику і представлены дїтьскій публіцї.
Авторка не перестала писати про дїти. В сучасности єй реґуларно – раз до місяця выходжають стишкы про дїти з набоженьсков тематіков. Вна сама їм говорить – малы молитвы. Надрукованы суть в православнім молодежнім часописї Iстина. Окрем іншого, пише і тексты співанок, поезію і прозу про дорослых, в роцї 2016 выдала книжку Червеный берег, позад нёй наслїдовала книжка поетічных творів: Напю ся водічкы, за котру дістала Цїну Пряшівского самостатного края, а найновше авторка преквапила куртыма прозовыма пригодами про дїтьского чітателя. Книжка вышла під назвов Маме дома псика.

Кветослава Копорова.

 


Оцінїня

Цїна А. Павловіча за оріґіналный прозовый або поетічный твір в русиньскім языку:

  • 2017 – за прозу Червеный берег

Книжка рока Пряшівского самосправного края:

  • 2020 – за книжку Напю ся водічкы (2020)

Літературный конкурз Марії Мальцовской:

  • 1. місто (2021)
  • 3. місто (2020)
  • 1. місто (2019)
  • 2. місто (2018)
  • 3. місто: (2017)
  • 2. місто: (2016)

Харитун, Юрко

Публікації

  • Ой, краю мій рідный (1987) – зборник русиньского фолклору
  • Ластівочкы прилетіли (1989) – зборник русиньского фолклору
  • Спий, дітя, спий (1990)
  • Гуслї з явора (1995)
  • Мої жалї (2010)
  • Мої сны (2011)
  • Мої незабудкы (2013)
  • Мої надїї (2014)
  • Факлї горять (2016)
  • Здогадай, школярику (2015)
  • Дякую, мамко! (2017) – зборник русиньского фолклору
  • Діяґноза: фіґлї про дїти (2018)
  • Нашы співаночкы, як дївчат віночкы (2018) – зборник русиньского фолклору
  • Моя тринадцята (2019)
  • Наш край – наш рай (2020)
  • Надгорїты мої днї (2021)
  • Мої пішникы (2022)

Жывотопис

Юрко Харитун ся народив 17. юна 1948 в селї Остружнїця (окр. Снина). Учітель на пензії, котрый жыє і творить в Кежмарку. До Кежмарку ся переселив із своёв родинов в роцї 1970 і одтогды, аж до року 2008 свою професіоналну карьєту присвятив дїтворї в Лендаку як учітель музичной выховы і російского языка. Цїлым ёго жывотом го спроваджали дві необычайны жены – мама Анна і пізнїше манжелка Ева. Якраз тоты дві жены суть про нёго важны доднесь. Найвекшов опоров в жывотї му є толерантна і старостлива манжелка Ева. Першым ёго рецензентом є зась ёго мама, котра жыє коло нёго в Кежмарку. У высокім віцї є все чутливов і старостливов мамов свого єдиного сына, докаже ся з порозумінём люблючой мамы, но заєдно і крітічным оком попозерати на каждый ёго новый вірш. Якраз тым двом женам він присвячує і многы свої поезії. Про ёго жывот суть важны і дві музы – поезія і музика. Віршы, котры суть носталґіов за пережытым, балзамом на бессоны ночі, змыслом про далше рано… А кідь жаль стає нестерпным, бере до рук гуслї, котры суть хлїбом про ёго выпрагнуту, затлїту душу… Вылуджує тоны і в молзї темного вечора перед ним дефілують співаци – школярї і дорослы, котрых з тыма гуслями спроваджав. І ёго поетічны збіркы одкрывають таёмства чутливой душы Юрка Харитуна, засмученого поета, котрый дістав до жывота великый і необычайный дар.

Автор: Кветослава Копорова

 


Оцінїня

Цїна A. Павловіча:

  • 2014 – Мої незабудкы, поезія, Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2013
  • 2011 – Мої сны, поезія, Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2011

Премія А. Павловіча:

  • 2020 – Моя тринадцята, Пряшів, 2019; премія за рік 2019

Премія A. Духновіча:

  • 2012 –  Мої жалї, поезія, Пряшів, 2010

Літературный конкурз Марії Мальцовской:

  • 2020 – 2. місто
  • 2019 – 2. місто
  • 2018 – 1. місто
  • 2017 – 2. місто вєдно з Штефаном Сухым

Сухый, Штефан

Публікації:

  • Гірська вишня (1982)
  • Сонячна композиція (1987)
  • Русиньскый співник (1994)
  • Енді сідать на машыну вічности (1995)
  • Азбукарня (2004)
  • Аспірін (2006)
  • Слон на Кычарї (2007)
  • Незабудка (2008)
  • Міст над ріков часу (2009)
  • Азбукова мама (2010)
  • Третє крыло (2014)
  • Як Руснакы релаксують (1997, 2017)

Радіогры:

Добра вода, Склероза, Рулета, Хлїб душы отця Александра, Владыка або добрый ученик Хріста

Учебникы:

Літературна выхова про 5. класу ОШ, Літературна выхова про 6. класу ОШ, Русиньска література про 3. класу СШ а Русиньска література про 4. класу СШ).


Жывотопис

Штефан Сухый ся народив 24. мая 1946 в селї Нехваль Полянці Сниньского окресу. Основн школу выходив у своїм роднім селї, середню Общо-навчалну школу в Гуменнім. По її успішнім закінчіню штудовав на Філозофічній факултї Універзіты П. Й. Шафаріка в Пряшові, де промовав в одборі україньскый – словеньскый язык. По высокій школї зачав редакторовати в пряшівскым радію. Од 1973 р. учів україньскый і словеньскый язык на строярьскім учіліщу в Снинї. Од другой половины 90-тых років 20. ст. аж до року 2008 быв методіком русиньского языка на Методічно-педаґоґічнім центрі в Пряшові. Дітям і русиньству присвятив свій цїлый жывот. Є автором даскілько русиньскых учебників: Літературна выхова про 5. класу ОШ, Літературна выхова про 6. класу ОШ, Русиньска література про 3. класу ОШ і Русиньска література про 4. класу СШ.

Свою писательску путь зачав уж як штудент высокой школы. Тогды свої твори писав по україньскы. В тім языку выдав і першы зборникы поезії Гірська вишня і Сонячна композиція. Через тоты вытворы ся вертати до свого родного краю і ку близкым людям в нім, якых у своїм сердці утримлює з ласков дотеперь. В р. 1994 му выходить перша по русиньскы написана книжка поезій під назвом – Русиньскых співник, яков ся уж тогды запрезентовав як єдна з найвыбразнїшых особностей у літературі Русинів Словеньска в сучасности. Свої поезії і публіцістічны творы реґулерно друкує на сторінках Інфо Русина, Народных новинок, в колектівных зборниках, календарях і інде. Він є автором і далшых русиньскых зборників поезій про старшых – Енді сідять на машыну вічности і Аспірін, зборників стишків про дїтии: Азбукарня, Слон на Кычарі або Незабудка. Выдав і зборник гуморно-сатірічных повідань під назвов Як Руснакы релаксують. Мімо того приготовив і пару драматізацій гер про радіо і театер, котры у слухачів здобыии великый успіх.Як видно, поет, прозаїк, драматурґ і публціста Штефан Сухый є барз плодным і якостным автором. В сучасности автор жыє у Стащінї (окрес Снина), де мімо літературной творчости ся повинує садовництву і турістіці.

Здрой: Бц. Сілвія Лисінова

 


Оцінїня

Премія А. Духновіча: 2000 – Як Руснакы релаксують (1997)

Літературный конкурз Марії Мальцовской:

  • 2015 – 1. місто
  • 2016 – 1. місто
  • 2017 – 2. місто
1 2 3