Мальцовска, Марія

Профіл автора

Публікації

  • Юлчина тайна (1988)
  • Поточина (1991)
  • Манна і оскомина (1994)
  • Приповідкова лучка (1995)
  • Русиньскы арабескы (1994)
  • Під русиньскым небом (1998)
  • Зелена фатаморґана (2007).
  • Сто вызнамных Русинв очами сучасників I. (2007)
  • Сто вызнамных Русинв очами сучасників II. (2009)

Жывотопис

     По тяжкій хворотї 25. септембра 2010 до русиньского неба од нас навсе одышла ПгДр. Марія Мальцовска-Параскова, редакторка, публіцістка, писателька, довгорічна актівістка в русиньскім народ­­ност­нім і културнім жывотї, высокошкольска учітелька.

     Народила ся 5. мая 1951 в селї Руськый Потік (окр. Снина), де выходила першых пять клас основной школы, а далшы штири класы абсолвовала на Основній інтернатній україньскій школї в Гуменнім. Наслїдовала Середня педаґоґічна школа Клемента Ґотвалда в Пряшо-ві, Філозофічна факулта Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Пряшо-ві і научна стаж в Літературнонаучнім інштітутї Словеньской академії наук в Братїславі. Але перед научнов карьєров в тім часї дала предность старостливости о своїх уж старых родічів і вернула ся назад на выход, ближе к родному краю. Бівшу часть свого актівного жывота одробила як редакторка україньскоязычных періодік, котры в тім часї выходили про Русинів у Пряшові, а то в літературнім часописї Дукля, тыжденнику Нове життя і часописї Дружно вперед. По роцї 1989 ся стала редакторков першых пореволучных русиньскоязычных выдань – часопису Ру-син і тыжденника Народны новинкы. Попри редакторьскій роботї паралелно ся формовала як писателька – наперед творила в україньскім языку, по роцї 1989 в русиньскім, і як перекладателька.

     Як перша жена-авторка в русиньскоязычній літературї была Марія Мальцовска в роцї 1999 оцїнена Літературнов преміов Александра Духновіча, котру каждорічно удїлює за найлїпшы творы в русиньскій літературї Карпаторусиньскый научный центр в США, за біоґрафічну книжку Під русиньскым небом (1998). За збірку куртых прозаічных творів – Русиньскы арабескы (2002) авторка была оцїнена преміов Словеньского літературного фонду в Братїславі.

     Од року 2008 ПгДр. Марія Мальцовска наступила на путь научно-пе-даґоґічну – стала ся асістентков Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты, де учіла русиньску літературу, наступила на пятьрічны екстерны докторандьскы штудії на Філозофічній факултї Пряшівской універзіты і під веджінём професоркы ПгДр. Ганы Валцеровой, к. н., зачала робити над дізертачнов роботов на тему розвоя русиньской літературы.

     Любов к русиньскому народу і почливость ку корїням своїх предків неперестанно перенoсила до літературной творчости, з котров зачала уж в часах середнёшкольскых, а потім высокошкольскых штудій. Ан-ґажовати ся про свій народ в літературній сферї стало ся змыслом єй жывота, была майстерков писаного слова о Русинах і про Русинів – з акцентом на курты прозаічны творы, повідкы, новелы, біоґрафічны і автобіоґрафічны новелы.

     Марія Мальцовска-Параскова ся народила в селї, котре лежыть в чаровнім обятю Буковскых верьхів. Называла го „центром світа“ і як ся сама вызнала, было бы їй треба холем пару жывотів на то, жебы до-кладно спознала вшыткы камінчікы в черкотаючім потічку, шум Бескі-да і спів пташат над ним, не бісїдуючі о ёго людёх, їх жывотї, їх судьбах. Простота і щірость сільскых людей зачаровала єй душу і сердце до та-кой міры, же ся стали неперестаннов іншпіраціов єй творів, писаных материньскым, русиньскым языком.

     До року 1990 Мальцовска выдала дві збіркы повідок по україньскы – Юлчина тайна (1988) і Поточина (1991). В роцї 1994, рік перед кодіфікаціов­ русиньского языка, выдала в материньскім языку книжку Манна і оскомина, яка в єднім комплетї вєдно з далшыма кодіфікачныма учебниками і приручниками послужыла як підклад про славностне выголошіня кодіфікації русиньского языка на Словакії 27. януара 1995 в Братїславі. Пізнїше придала далшы книжкы: дїтьску При-повідкова лучка (1995), Під русиньскым небом (1998), Русиньскы арабескы (2002), Зелена фатаморґана (2007). В роках 2007 і 2009 як едіторка приравила на выданя дві части із планованого штиритомного енціклопедічного проєкту Сто вызнамных Русинів очами сучасників. Нажаль, немилосердна судьба єй планы – творчі і людьскы – нечекано перервала…

     Окрем уведженых, авторка з редакторьского, умелецького і языкового боку приправила на выданя і книжкы другых авторів: збірник выбраных поезій Александра Павловіча Русины желають быти Русинами (1999) зоставителя ПаедДр. Івана Русинка, збіркы стишків Ни-колая Гвозды Сповідь Русина (2006) і Марії Ґіровой-Васьковой Родне гнїздо (2008), выбір з прозы Еміла Кубека Єдна стріча (2007). Вызначну часть єй роботы творять переклады. Окрем публіцістічных статей – в рамках довгорічной редакторьской роботы, де перекладала переважно із і до словацького, україньского і російского языків, переложыла зо словацького до русиньского языка і дві научны моноґрафії: ПгДр. Михала Поповіча Федор Корятович – русиньскый войвода (1993) i Інж. Рудолфа Павловіча Ґрекокатолицькый священицькый род Павловічовых із Шарішского Чорного (1693 – 1900), котра в роцї 2010 была зарівно єй послїднїм творивым проєктом.

     Велика часть літературных творів Марії Мальцовской была здраматізована і одвысылана в Словеньскім розгласї, переложена до сло-вацького языка, укажкы з єй творів ся дістали до школьскых учебників русиньского языка і літературы і на декламаторьскы конкурзы. Твор-чость Марії Мальцовской є выразным вкладом до розвоя русиньской народной ідентіты, літературы, културы і языка. Зато їй пат­рить наша вдяка і почливость.

     Послїднє збогом сьме Марії Мальцовскій дали 28. септембра 2010 в єй роднім Руськім Потоцї, з якым за цїлый свій жывот нїґда не пере-рвала контакт. Наопак, ласку к нёму привила і свому мужови Володёви і дїтём Володькови й Наталцї, де вєдно ходили і дакілько раз до рока. Там ся все тїшыла, і выдтам ся все вертала повна сил, іншпірації, опті-мізму і надїї на лїпшы часы. Там є похована на містнім цінтерю – коло своїх родічів і близкой родины, як собі то сама желала. Але вдяка своїм літературным, публіцістічным і научным роботам Марія Мальцовска зістане з нами навсе.

     Вічная єй память і блаженый покій!


Оцінїня

Цїна A. Павловіча:

  • 2002 – Русиньскы арабескы, проза, Видавництво В. Падяка, 2002

Премія А. Духновіча: 

  • 1999 – Словакія, Під русиньскым небом, PIP-ART, 1998