Михайло Гіряк: Лишка і Вовк (укажка)

Де было, там было, было то уж давно, іщі за краля Саса. То было за стародавных часів, іщі тамтот тыждень у середу, кедь іщі звірята говорили.
Была єдна Лишка, што ся блукала по селї, помеджі ґаздівскы землї, і стала на терник. Встряв ї терник до ножкы і пішла до єдного ґазды:
– Выймийте-ле мі тот терничок, выймийте.
Взяв ґазда і выняв. Пришла до другого ґазды:
– Сховайте мі тот терничок, сховайте.
Ґазда взяв, сховав. Та де го сховав, там го сховав, лем до стайнї на облак. Куркы рано злїтали, тай курка го дзёбла. Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте мі тот терничок, дайте.
– Та курка го дзёбла.
– Но та дайте мі за терничок курочку.
Рад-не-рад, ґазда мусив дати курку. Іде Лишка з тов курочков, іде, прийде до третёго ґазды.
– Сховайте мі тоту курочку даґде, сховайте.
Ґазда взяв тай сховав курочку меджі куркы на банты.
Курка была чуджа і куркы не были присвоєны, тай ся зачали меджі собов кусати. Кусали тоту курку, кусали, аж курка впала з бант меджі свинї до кучі, тай свинї курку
зожерли. Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте вы мі тоту курочку, дайте.
Рад-не-рад, ґазда дав намісто куркы паця. Лишка паця взяла і іде до четвертого ґазды.
– Ойте-ле мі тото пацятко даґде сховайте. І ґазда дав го меджі пацята до кучі. Паця было чудже, ку пацятам тамтым не было привыкнуте, тай ся зачали кусати і – кучу розвалили. Паця вышло на стайню, пішло помеджі худобу тай кінь го копнув і – забив паця. Та што теперь буде? Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте мі тото пацятко, дайте.

Wolf, Red, Fox, Animal, Wild, Forest, Nature, Dog
– Гм, таке дїло ся стало. Паця было чудже, пацята ся кусали і я го дала до стайнї, – гварить ґаздыня. – Кучу пацята розвалили, тай паця по стайни ходило а кінь копнув і – забив го.
– Но, та дайте мі за пацятко коня.
Взяла собі Лишка коня і веде го долов селом. Веде, веде, веде, а насеред села была корчма. А коло корчмы стояли санкы. Тай Лишка собі запрягла до санок коня і йде. Везе ся, везе, але пониже села біжыть Вовк. Пришов к Лишцї і гварить:
– Сестрічко-Лишочко, дай мі холем єдну лабку выложыти на тоты санкы. Я бы ся тыж хотїв повезти.
– А-а-а, братрчіку-Вовчіку, ты бы-сь мі їх поламав.
– А кедь поламлю, та ісправлю.
– Та уж лем там даґде вылож.
Ідуть, ідуть, ідуть, тай зась Вовк гварить.
– Лишочко-сестрічко, дай мі іщі єдну лабку выложыти на санкы.
– Ой, братчіку-Вовчіку, та то бы-сь мі поламав саночкы.
– Кедь поламлю, та ай справлю.
– Но та лем там уж дакус вылож.
Ідуть, ідуть, ідуть…
– А-а-а, сестрічко-Лишочко, дай мі іщі єдну задню лабку выложыти на санкы.
– Е, братчіку-Вовчіку, паламав бы ты, поламав…
– Е, кедь поламлю, та ай спралвю.
– Та лем там даґде вылож уж.
Ідуть далше і зась Вовк просить:
– Лишочко-сестрічко, дай мі іщі єдну лабку выложыти,
дай на санкы, дай.
– Е, братику-Вовчіку, ты бы-сь мі їх поламав дочіста.
– Кедь поламлю, та ай поправлю.
– Но та лем там даґде вылож.
І уж ся везуть обидвоє. А іщі ся му хвіст волїк, тай гварить:
– Сестрічко-Лишочко, дай мі іщі хвіст выложыти. Посмоть, як ся мі по болотї волочіть.
– А-а-а, братчіку-Вовчіку, а не поламлють ся мі саночкы?
– А, та кедь поламлю, поправлю.
– Та уж лем там даґде вылож.
Уж Вовк собі сів ку Лишцї, і ся везуть. Ідуть, ідуть, ідуть,
а санкы тріск, тріск. А Лишка гварить:
– Што то, Вовче?
– Та то орїх єм розкусив. Ідуть далше, ідуть, зась санкы – тріск, тріск, тріск.
– Што то, Вовче?
– Ой, та другый орїх єм розкусив.
– Та дай-ле мі єден.
– То быв послїднїй.
Ей, та ту тріск, там тріск і санкы ся поламали.
Ту Лишка Вовкови гварить:
– Знаш што, Вовче? Ідь ты до лїса а кріч так: „Крива ось, напросто ся теш!“
Вовк пішов до лїса, тай крічіть:
– Проста ось, накриво ся теш!
Вытесала ся – принїс. Справляють – недобра. Та гварить му зась:
– Ідь ты, Вовче, до лїса, а так кріч: „Крива ось, напросто ся теш!“
Вовк пішов до лїса, тай крічіть:
– Проста ось, накриво ся теш!
Вытесала ся ось – принїс. Справляють – недобра.
– Знаш ты што, Вовче? Ты побудь ту коло коня, а я піду до лїса.
Вовк зістав коло коня, а Лишка пішла до лїса і крічіть:
– Крива ось, напросто ся теш!
Вытесала ся ось, вытесала. А закля Лишка пішла крічати, Вовк взяв коня, здер го а до скоры напхав соломы і коликами попідперав. Не стиг коня зожерти, бо Лишку уж было видно з лїса приходити, та го затяг до яругы.
Лишка прибігла, посправляли санкы і крічіть на коня:
– Бё!

Alert, Fox, Resting, Staring, Wildlife, Wolf
Не йде. Втяла коня – упав. Ходить она коло коня, ходить, а Вовк за тот час іщі веце выголоднїв. Тай ідуть напішо. Місячок світить, а Вовк быв уж барз голоден, тай Лишцї гварить:
– Ёй, Лишочко-сестрічко, якый я голоден!
А Лишка нашла студенку, до котрой місяць світив, і Вовкови повідать:
– Знаш ты што, Вовче? Кедь ты такый голоден, та похлепч тоту воду а на сподї є грудка сыра, та ї зъїш.
Вовк зачав хлептати воду а Лишка за тот час нашла шпунт, тай му ним заткала зад. Вовк выхлептав вшытку воду – сыра ниґде. Але Лишка – сыта, бо скору з коня зъїла. Пішли они на друге село, а там свадьба. Музиканты грають, парібци співають. Тай Лишка повідать:
– Знаш ты што, Вовче? Подьме мы на свадьбу.
– Та подьме.
– Та ты ідь до хыжы, сховай са під стіл, а як упаде кість даяка і даякый фалат хлїба, та зъїш. А я піду до коморы.
Тай Лишка пішла до коморы, а Вовк пішов до хыжы. В коморї вшеліячіна была. Лишка ся напила палїнкы, потім ся наїла мняса і колачків вшеліякой сорты. А Вовк під столом чекать і ніч там не было. Сидить, тай собі думать:
„Што теперь робити?“ І выйде спід стола. Але парібци там танцёвали і котрыйська копнув до нёго. Шпунт із вовка выскочів – вода ся вылляла. Ледва Вовк на двір вышов, а Лишка уж там.
– Та як, Вовче?
– А-а-а, знаш як? Ніч єм не зожер, і міцно єм голоден.
Як єм ішов назад, парібци танцёвали і копнув до ня єден, а шпунт з ня выскочів, вода ся з ня вылляла. Уж єм не годен дале іти, бо такый єм голоден, як пес.
Тай ідуть дале. Місячок світить. Смотрять они, а коло церькви пасуть ся конї. Тай гварить Лишка:
– Знаш ты што, Вовче? Подьме, єдного коня забєме та го зъїме.
Пришли ку конёви і думають, як го забити:
– Та знаш ты, Вовче, што? Я твій хвіст привяжу ку кобылиному хвостови, а я ї поїмам за нїдзґрї і забєме мы кобылу.
Лишка привязала до кобылиного хвоста Вовків хвіст, а она кобылу поїмала за нїдзґрї. Ту кобыла ся сполошала, страшно зачала скакати. Лишку одшмарила і зачала втїкати, а з Вовком раз по кобылї, раз по земли, бо хвіст быв привязаный барз добрї, та не годен быв ся спустити.
Ледва ся Вовк одвязав од хвоста. Лишка крічіть:
– Гамуй, Боре! Гамуй, Боре!
– Як же я мам гамовати, кедь ся землї не мож дотыкати?
– Я уж дале іти не годен, бо я уж барз голоден і слабый, і збитый.
– Та знаш ты што, Вовче? Кедь єсь такый голоден, та подьме до Сафатовой долины, а я мам там лищата, та ті єдно дам, та го зъїш.
– Но та добрї.
А Лишка собі сїла на Вовка і він ї несе. Як уж были близко Лищиной норы, Лишка з Вовка скочіла і шуп до норы.
А він ї хоп за лабку. Ту Лишка скрічала:
– Хвала богу, же за корїнь, а не за ногу, хвала богу, за корїнь, не за ногу!
А Вовк подумав, же справды за корїнь, не за ногу тримать, тай лабу ї пустив. А Лишка пішла до норы і доднесь
світом шпекулує.

Михайло Гиряк (ед.): „В сїмдесятій семій країнї“– Карпаторусиньскы приповідкы / „Іn the Seventy Seventh Kingdom“ – Carpatho-Rusyn Folktales, New York: Carpatho-Rusyn Reseаrсh Center, с. 2 –12.

Миколай Ксеняк: Недоповіджене (укажкы з творчости)

Передволебне кредо

Віками кламаный Русине,
по сторочах ся уж поуч
і дай ся в парламентных вольбах
на перше місце!
Дай ся
на найвысшый пєдестал.
Дай там своє Я,
свій род, народность
а не – як дотеперь –
лем політікарчіня,
пінязї і баламучіня.
Вірь, лем через своє Я
перестанеш быти про іншых
слуга,
і лем через своє Я
доцїлиш
повну рівноправность
Русинів.

Пес і Мотыль

Нихто не споминать,
жебы в маю розквітнута
черешня, сливка
од жалю плакала
і Чоловіка проклынала.
– Хто вам укривдив,
хто уближыв? –
прибіг ку нещастным
Пес-санїтарь таркастый.
– Колись, санїтарю,
нас облїтовали
усиловны пчолкы,
гуняты чмілї, осы.
І серенады нам грали
і опелёвали,
а теперь
шыроко-далеко нихто,
всягды пусто, нїмо.
Без пчол нашы квіткы
зістануть порожнї,
о день, о два будуть згниты…
– Чоловік є ку природї
безсердечный і хамтивый, –
придав ся Мотыль з пупавы, –
він уж скантрив
і звів зо світа,
і хрущів, і жабы,
і саламандры…
– Тото не смієме
довше терпіти! –
злостить ся санїтарь.
– Нічіня мусиме заставити!
Гнедь і дораз!
Інакше
нам грозить катастрофа.
Зато уж днесь
підеме остро протестовати,
правду нічітелёви
до очей выкрічати:
„Ты єсь,
Homo sapiens,
розум стратив?
Ці тя сомар
по челї копытом трафив,
же так немилосердно
природу денно
девастуєш,
руйнуєш
ганебно, гыдко
наш
і свій жывот?‟
– Санїтарю, ты-сь
приятель Чоловіка, –
роздумує Мотыль, –
ты го познаш найлїпше.
Повідж мі,
віриш іщі,
же наш протест
Homo sapiens
выслухать,
щіро прийме
і конечно
уж змудріє?!

Навертаня
Образ Кривый ярок Дезідерія Миллого в Музея україньской културы у Свіднику дуркнув до брата Токаїка.
– То нам порядно гібрідны розум побаламутили, кедь сьме ся дали до той інштітуції выставити.
– Жаль, были і такы розколысаны рокы, но настав час ся спамятати, з тых панелів ся одкапчати і ку своїм до Музея русиньской културы ся побрати.
– Чом лем вы? – озвали ся образы Весна і Камінь.
І мы Миллого дїткы. Мы тыж хочеме ку своїм. Там є наше місце, там нашы просторы.
– Та не вагайме!
І выкрочіли ку родным.

x x x

Музею русиньскый,
отворь брану,
готуй хлїб, сіль
і найкрасшы жывы квіткы,
бо ся ті вертають
сынове і дївкы.

(Миколай Ксеняк: Недоповіджене, Академія русиньской културы в СР, 2018)

 

Осиф Кудзей: Байкы

Молитва
В церьковцї в селї Бодружаль
молить ся жена за мужа:

„Мати Божа, дай мі любов,
най смотрю на Гриця любо;
дай мі мудрость, Мамко мила,
жебы єм го похопила;

терпезливость мі дай, Мати,
бы-м з ним могла вытримати;
дай мі спокій, чіста Дїво,
най з ним не говорю з гнївом…

Лем не дай, Мамочко мила,
жебы до ня вошла сила,
бо як буду міцна така,
та забю того бортака!“

Покы в тобі сидить злость,
То не маш покоры дость.
А молитва без покоры
не підойме ся догоры.

Read more

Домініка Новотна: Як ся Лiза стратила

До воблака ся дре сонце. Когут спiвать уже пятый раз, но Алжбетку спiд перины ани не видно. До хыжкы прибiг Хвостик, котрый ся єй уже не може дочекати, так брехотом
будить малого спахтоша. Алжбетка ся ани не гнула, а так ся Хвостик закусив до перины i стяг ю долов iз постелї. В тiм ся Алжбетка порушала, перетерла вочi, сїла на постіль натягла рукы i голоснї захавкала.

Read more

Елена Хомова: Віршы

Гускы

Вышла гуска з гусятами
за світлого рана,
купати ся до водічкы,
перша іде мама.

За нёв малы гусятенька,
до воды втїкають,
свої ножкы і крылочка
во водї мачають.

Ґа-ґа, -мати ґаґать,
лем ся не потопте,
омыйте ся, окупайте,
шорик за мнов зробте!

Выйдеме там на бережок,
водічку стреплеме,
брыдке піря выторгаме,
там ся попасеме.

Read more

Миколай Ксеняк: Поздравлїня

Час –
морьскый прилив:
штось вышмарить на певнину,
штось сі возьме в далечіну
а людьскы ступляї
дрїбным піском змыє,
но хосенны дїла
до памяти історії
так врыє,
же їх ани девятый вал
не змыє.

Read more

Штефан Смолей: Ястраб і Курка, Чудный сон

Ястряб і Курка
Ястряб прилетїв до саду
Сїв на стару сливку.
В курнику відїв дримати
Тучну, рябу Курку.
Думав собі:
„Як бы Курку выкликати?
Што бы выдумати?
Жебы із той тучной Куркы
Добрый обід мати.“
Ястряб Курцї став шептати:
„Курко, глядам собі жену.
Хочу ся женити.
Курко чув єм, лїпшу як ты,
Тяжко обявити.“ Read more

Юрко Харитун: Віршы

Без крыл
не мож лїтати
Без сердця
любити
Без поезії
Не можу жыти



Там найдеме слїды
Што так споминкы вернути
До ТАД-у зайти
До Руського дому на бісїды
На концерт до Чорного орла
Коло Торісы походити
Під памятник Духновіча
Будителя
Квіткы положыти
Пробудити сны
З очей одлетять хмары
На Пряшівскых улічках
спляснуть жалї на душі
там найдеме свої слїды Read more

Юрко Харитун: Вотукы

Хлопчік і дївочка выступили з автобуса і прямують до свого дїдка і бабкы. Часто ту приходять із міста на суботу і недїлю. Бабка наварить, напече колачів, но барз люблять послухати дїдковы інтересны пригоды.
– Подьте на двір, під хыжу, на лавочку, – гварить дїдо, – я вам там штось приготовав.
– Дїду, ту є лавочка як была колись, лем на нїй дві ямкы. То выгрызлы мышкы?
– У мисочцї маєте орїшкы і дві брылкы.
– А што будеме робити?

Read more

1 2 3 4