Капралёва, Даньєла

Публікації

  • Zuzanka (2008)
  • Серна в нераю (2018)

Жывотопис

Данієла Капралёва (1959) штудовала на Середнїй умелецькопромысловій школї в Кошіцях (1974-1978) шпеціалізацію фотоґрафія, а тыж на Універзітї П. Й. Шафаріка в Пряшові, на КАтедрї вытварной выховы (1978-1983). Од року 1988 робила в Вігорлатьскім музею і Вігорлатьскій бібліотецї в Гуменнім, Музею модерного іскуства Енді Варгола в Меджілабірцях і в каштелю в Снинї. Присвячує ся фотоґрафії, музеоедуколоґії і кураторству, спорадічно поезії.

Предложена збірка поезії Данієлы Капралёвой представлять із себе выбер із єй творчости приближно з послїднёго десятьроча. Карпалёву бы сьме тіполоґічно могли зачленити меджі поетів особного жывота з выразным прямованём к спірітуалности. Єй віршы суть переважно лірічныма мініатурами, субтілным выповіджінём лірічного субєкту о важных вопросах екзістенції з тенденціов к молитві посилненов літанічнов фоналностёв віршів. Далшыма своїма домінантныма знаками – выразовов шпоровливостёв, частыма природныма мотівами і цівільным выразом – єй ліріка припоминать традічны восточны поетічны формы. Многы стихы суть збудованы на контрастї предметного і трансцендентного світа, хоць ай лірічный субєкт не скрывать прічіну на смуток, ёго годнотове укотвіня в духовній области му дає на нёго міцну протівзбрань. 

доц. Др. Маріян Андрічік, ПгД.
літературный науковець, перекладач і высокошкольскый педаґоґ

 

Збірка Данієлы Капралёвой є компонована як денниковый запис, в котрім безназвовы вершы не мають інтерпункцію, также каждый творик представлять якыйсь отвореный выдых неспокійной, но о тото чістотов цїннїсшой душы, глядаючой ідеал людьской статочности, ай кедь го находить лем недостаточно в конзумнім світї. На першый погляд бы ся відїло, же тоту поезію творять незвычайны денниковы записы. Чітательске віджіня в тім припадї наводить к упрощіню. Курте, но інтензівне вздыханя – то є бой душы як о властну чістоту, так і о чістоту світа. Жывым ідеалом той чістоты духа є божскость, але не церьковна. Є то ідеал добра, справодливости і красоты, є то гляданя перспектівы віры на направу розщіпленого сумлїня модерного чоловіка. Інштрументом ці средством выкуплїня з людьского себезневажіня є про лірічну героїню єй властне трапіня в змыслї христіаньского саможертвованя.

Штефан Сухый
русиньскый поет і писатель

 


Оцінїня

Літературный конкурз Марії Мальцвоской:

2016 – 3. місто

Жолобаніч, Міро

Публікації

  • Хто ся сміє, є одважный (2017)
  • Хто ся сміє, є мудрый (2018)
  • Хто ся сміє, є здравый (2019)

Жывотопис

Мірослав Жолобаніч ся народив 13. 06. 1956, молоды рокы прожыв у Пчолинім. В сучасности жыє в Кошіцях. Підпоровательков і помічнічков у ёго залюбі ся стала ёго жена Марта, котра є професіёв учітелька. Вєдно выгодовали двоє дїтей – дївку Марту (абсолвентку Філозофічной факулты ПУ у Пряшові) і сына Мірослава, котрый, видить ся, здїдив по своїм нянькови вытварный талент (в сучасности є докторандом на Высокій школї вытварных умень у Братїславі).

Автор ся кресленому гумору венує довгы рокы і є сімпатічне, же супроводны тексты к афорізмам ся рїшыв высавати у своїм материньскім языку по русиньскы. Попри Федорови Віцови ся так став другым автором куртых жанрів.

Іншпіраціёв про карікатуры і афорізмы Міра Жолобаніча є реалный жывот із своїма радостями, але главнї недоконалостями, котры позорно слїдує і має потребу їх коментовати способом ёму властным – посередеництвом карікатуры і куртого, но выистижного выслову. В немалій мірї в афорізмах вывжывать словны грачкы і двойзмыселность. Гумор і сатіра суть про нёго можностёв слободного выядрїня сполоченьской і політічной клімы в сполочности, не є му далека ани політічна карікатура, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічному погляду на світ і на жывот. Як сам конштатує, ёго сатірічный погляд на розлічны аспекты жывота го робить слободнїшым і веде го к оптімістічнїшому погляду на світ і на жывот.

Автор: Кветослава Копорова

Ґіцова-Міцовчінова, Гелена

Публікації

  • Росквітнута лука (2018)
  • Родина Русина (2018)
  • Боборунка (2017)
  • Мотылик (2017)
  • З квіткы приповідкы (2016)
  • За шыроке море (2016)
  • Родне слово (2016)
  • Бескид Нянько а камяна мати (2015)
  • Школярик (2015)
  • Просьба і молитва матери (2015)
  • Вітрова невіста (2014)
  • Сповідь матери (2013)
  • Біда спід Бескіда (2013)
  • Ружа під облаком (2012)
  • При ярочку (2011)
  • Виночок (2011)
  • Письмо Русинам (2010)
  • Пчолка (2010)
  • Фіялочка (2010)
  • Загадкы (1985)
  • Три раз гадай

Жывотопис

    

     Гелена Ґіцова-Міцовчінова ся народила в селї Рокытів при Гуменнім, теперь жыє в Міджілабірцях. Першы єй учітельскы крокы вели до русиньского села Страняны (обидві окрес Стара Любовня). В роцї 1964 перешла на Лабірщіну а село Чертіжне было далшым місцём єй благородного учітельского дїятельства.

     Першы єй стишкы были опублікованы у сполочнім зборнику Молоде вино. В роцї 1985 вышла єй перша самостатна книжочка про дїти – Загадкы. Про дїти написала і выдала тыж книжочкы Фіялочка, Пчолка і Письмо Русинам, послїднї спомянути книжочкы вышли в роцї 2010. Далшый зборник поезій – Ружа під облаком авторка адресує дорослым.

(Здрой: Ружа під облаком, 2010)

Ґірова, Марія

Публікації

  • Родне гнїздо (2008)

Жывотопис

   

  Авторка приходить к русиньскому чітателёви з першым зборником поезії Родне гнїздо. Є то єй перша „дїтина“ умелецького роду. Родне гнїздо – то є єй любезне село Руське, яке мусило впасти за жертву Стариньской гати. Там ся народила, по пісных бережках ходила, яфыры зберала, співала і бажыла за щастём і лїпшым жывотом. Родне гнїздо – то є єй долина під шырокым сердцём і порожнїма буґелярями. Є то край під Вігорлатом. Сниньскый окрес, колись і днесь, забытый Богом і людми край. Родне гнїздо – то є русинство як феномен возроджіня забытого і утискованого народу. Авторка своїма стишками сцілює душу і сердце обычайных людей.

(Здрой: Родне гнїздо, 2008)

Ґай, Мілан

Публікації

  • Тихо хочу споминати (2017)
  • Моїм родакам (2016)
  • Молитва Русина (2012)
  • Krasnobriďskyj monastyr´ (2019)
  • Bukivskyj monastyr´ (2019)

Жывотопис

     Народив ся в селї Суків (окр. Міджілабірцї) 23. юла 1954 роцї.Дома у родинї выростав із штырёма сородинцями. У роднім селї Суків зачав у 1960 роцї ходити до основной школы, де го першый рік учів важеный учітель Федор Кумічак. Далшы штири рочникы го учіла панї учітелька Марія Гірнякова із Красного Броду, котра пришла бывати до села.

     Свої першы стишкы зачав писати уж на основній школї в Міджілабірцях. Была то школа, на котрій ся учів ай україньскый язык, зато ёго першы стишкы были опублікованы в тогочаснім україноязычні дїтьскім часописі „Веселка“. Пізнїше ёго стишкы были публікованы ай у україньскім тыжденнику „Нове жыття“. По скінчіню основной школы продовжовав в роках 1969 – 1974 навчаня на Середнїм одборнім желїзнічні учіліщу в Кошыцях до року 1972. У юлї того самого рока наступив до роботы в рушнёвім депі в Пряшові. Жебы собі здобыти матуру продовжовав іщі два рокы попри заместнаню на тій самій вечорнїй школї навчаня аж до року 1974, коли успічно зматуровав. По скінчіню основной воєньской службы (1974 – 1976), переступив до новоотвореного рушнёвого депа в Гуменнім, де здобыв курз на рушнёводїча. У тій професії робив од року 1978 аж до одходу на пензію. Жыє у Міджілабірцях із женов Геленов. Мать двох сынів – Марека і Мілана. Старшый сын Марек є педаґоґом а молодшый Мілан продовжує в няньковых слїдах, робить на штрекі як впыравця влаків. По роцї 1989 ся Мілан Ґай вернув к літературній товрчости коли зачінать писати по русиньскы. Дакотры ёго віршы были опублікованы в „Народных новинках“ і їх літературных додаткох „Поздравлїня Русинів“ і у часописах „Русин“. Часть ёго творбы можеме найти в Ґрекокатолицькых календарях а тыж у културно-хрістіяньскых часописах як „Артос“, „Ґрекокатолицкый календарь“ і „Благовістник“. По выданю своёй першой збіркы поезії „Молитва Русина“ (Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2012) ся став членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Далша ёго книжка „Моїм родакам“ (Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, про културу народностных меншын, рік 2016), была венована, як говорить і сам назов книжкы, родакам і близкым. Была роздїлена на пять частей: Носталґія – Бог з нами – Співаночкы нашы – Балады – і Весело і смутно на валалї жыти. В роцї 2019 му вышли дві публікації научного характеру, „Кrasnobriďskyj monastyr´“ (2019) і „Bukivskyj monastyr´“ (2019), котры описують історію знамых русиньскых монастырів. 


 

25. 04. 2019 славить округлый юбілей – 80 років русиньскый філантроп і меценат Штефан Чепа з Торонта

25. 04. 2019 славить округлый юбілей – 80 років русиньскый філантроп і меценат Штефан Чепа з Торонта

Хоць він ся уж народив у Канадї, конкретно в Гемілтонї, области Онтаріо, але ёго родічі пришли за роботов до Америкы, подобно як много іншых нашых бідных Русинів. Нянько Василь Чепа (1902 – 1963) походив із підкарпатьского села Мале Березне а мати, за слободна Марія Пирчова (1905 – 1990) – із лемківского села Уще Ґорліцьке.

Read more

АРХІВ: Кветослава Копорова: Народный будитель Русинів – Александер Зозуляк

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын –Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты у Пряшові (Словакія)

Народный будитель Русинів – Александер Зозуляк

(Ід 65-ым народенинам єдной з найвыразнїшых особностей русиньского руху на переломі 20. і 21. стороча)

 

Лем немногы особности новодобого русинького руху, історіками поменованого як третє народне оброджіня Русинів можеме означіти як лідрів, котры ся не спроневірили своїм ідеалам наміряным на благо  властного народа, а то і  в часах приязных, і в тых гіршых, барз часто аж в такых, котры гранічать з властным бытём-ці небытём. Може тых другых пережыв дакус веце, як заслуженой славы ай наш юбілант – Александер Зозуляк, котрый того року – 6. апріля ославить свої 65. народенины. Хто знать, ці на таку путь го не наміряло хрестне мено – єднаке з народнымa будителями Русинів 19. стороча Александром Духновічом, ці Александром Павловічом… Саша, як го вшыткы знамы і близкы неформално клічуть є особностёв, котра ся уже за свого жывота записала до новодобой історії Русинів нелем а Словакії, але таксамо в меджінароднім русиньскім контекстї. Read more

АРХІВ: Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР: Премiя Александра Духновiча 2015

Др. габ. Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР, членка пороты літературного конкурзу

 Премiя Александра Духновiча 2015

 (Выступ на літературнім вечорї 25. юна 2015 в рамках удїлёваня Премії А. Духновіча за русиньску літературу в 2015 роцї.)

     Порота літературного конкурзу на Премію Александра  Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США в зложіню: Патріція Крафчік (США) – ведуча, Боґдан Горбаль і Олена Дуць-Файфер (Польща) – члены, оцїнювала в 2015 роцї 5  посланых на конкурз літературных творів:

Read more

Марош Крайняк і ёго трілоґія – тема 52. семінара карпаторусиністікы

Марош Крайняк і ёго трілоґія – тема 52. семінара карпаторусиністікы

    20. фебруара 2019 ся одбыв далшый із серії семінарів карпаторусиністікы. Выступаючов на семінарї была проф. ПгДр. Марта Соучкова, ПгД. з Інштітуту словакістікы і медіалных штудій Філозофічной факулты Пряшівской універзіты у Пряшові. Тема семінара: К поетіцї творчости Мароша Крайняка індіковала літературну проблематіку. Мароша Крайняка можеме назвати русиньскым автором нелем подля походжіня (народив ся в селї Вышня Ядлова коло Свідника), але ай зато, же хоць ёго книжкы не выходять по русиньскы, але по словацькы, текст вшыткых ёго дотеперь выданых (Carpathia, 2011; Entropia, 2012; Informácia, 2013; Pogodowitz, 2016) є засадженый до русиньского контексту – автохтонной теріторії Русинів – северовыходной Словакії, а таксамо приляглых гранічных областей з Польском і Українов.

    О тім, же є Марош Крайняк автором годным позорности свідчіть оцїнїня Anasoft litera 2012 за ёго дебут – Carpathia, a наслїдно за другу поблікацію Entropia – знову оцїнїня Anasoft litera 2013. Марош Крайняк здобыв таксамо друге місто в чітательскій анкетї Книжной реві – Книга рока 2011 в катеґорії Дебут рока за книжку Carpathia. Літературный крітік Марек Копча о ёго дебутї Carpathiа написав: „Дебутова проза Мароша Крайняка приносить зрїлый, умелецькы цїнный погляд на історічны і актуалны проблемы Русинів через оптіку школованого і сензітівного сучасника.Такый способ представлїня реґіоналной і народностной темы є в словацькій літературї незвычайный, прото стоїть за позорность“.

 

    Марош Крайняк ай своёв другов книжков – Entropia, а наслїдно ай третёв – Informácia потвердив, же успіх ёго дебуту не быв нагодный. Хоць ниґде у высшеуведженых трёх публікаціях не є уведжена ґеоґрафічна назва краю, до котрого автор засадив своїх героїв, так, як не є прямо уведжена народность, о котру іде, з непрямых назнаків (суть поменованы напр. русиньскы умелцї – Дезідер Міллый, Енді Варгол, але ай знамы про заінтересованых поставы, котры жыли, або жыють у Свіднику, котрый автор таксамо прямо не менує) ся мож додумати, же бісїда є о Русинах. Періпетії історічного розвоя русиньского народа, котрого сучастёв в єдній етапі жывота ся став ай Марош Крайняк (ці уж прямо, або посередництвом розповідей близкых), як видно, не охабили молодого автора легковажным, наспак, выпровоковали го ку умелецькій выповідї.

  Тріптіх Мароша Крайняка быв переложеный до штирёх языків – чеського, польского, білоруського і мадярьского. Як выплынуло з наслїдной діскусії, може бы стояло за то, нелем розшырити переклад о русиньскый язык, але, як сконштатовала професорка Соучкова, здраматізовати текст і дати му простор на сцені ТАД. Будеме ся надїяти на доброго перекладателя і драматурґа, котрый зареаґує на дану вызву.

    Позад семінара была презентація найновшых выдань з карпаторусиністікы, котра была споєна з автоґраміадов трёх притомных авторів выданых публікацій – Людмілы Шандаловой, Міра Жолобаніча і Яны Любімовой (як едіторкы книжкы свого помершого мужа – вызначного музичного складателя, походжінём Русина – Владїміра Любімова). Далшыма авторами, котрым вышли в роцї 2018 новы книжкы, і котры, на жаль, не могли прийти на семінар были: Осиф Кудзей, Штефан Смолей, Юрко Харитун, Даньєла Капралёва, Миколай Ксеняк, Анна Сервіцка і Миколай Коневал.

    Сумарізуючі можеме сконштатовати, же за минулый рік вышло на Словакії по русиньскы десять новых публікацій умелецькой літературы (поезії, прозы і фолкорных текстів), што є на так малый народ, якым суть Русины красне чісло. Бодай бы так было ай надале, але што є найважнїше, бодай бы сьме мали штонайвеце чітателїв тых книжок. Єднов з них ся стала ай професорка Марта Соучкова, котру русиньска література заінтересовала як професіоналку.

    Позываме Вас на далшый семінар карпаторусинітікы. Тот буде в апрілю (о точній датї будеме інформовати) і прияла на нёго позваня знама словацька етнолоґічка Мґр. Катаріна Надаська, ПгД.

Кветослава КОПОРОВА,

Фото: Міхал ПАВЛІЧ

František Dancák: Emil Kubek – dušpastier, rodoľub, prvý rusínsky románopisec v prešovskej oblasti 

     V živote každého národa – veľkého alebo malého – existovali a existujú osobnosti, ktoré sa zaslúžili o povznesenie svojho ľudu v oblasti národného, kultúrneho, osvetového, sociálneho a morálneho povedomia. Jedným z tých mnohých osobností je gréckokatolícky kňaz, básnik, prozaik, publicista, lexikograf Emil Kubek. 20. vedecký seminár karpatorusinistiky je príležitosťou, aby sme mohli ozrejmiť a vyniesť na svetlo záslužné dielo tohto zapáleného patriota, ktorý svojou prácou zanechal veľkú stopu medzi Rusínmi v prešovskej oblasti. Read more

1 2 3 4