Кузмякова, Анна
Публікації
- Наша двадцятьрічна путь (2010)
Едіторьска робота
- Материне слово грїх забывати (2004)
- Фольварк на красным мйыйсцу є (2005)
- Русиньскы перлы (2009)
- Русины весело і важнї (2013)
Жывотопис
Мґр. Анна Кузмякова ся народила 17. фебруара 1949 року в селї Страняны (іст. назва Фольварк) на Спішу. По середнїй школї в Старій Любовни (бывша СВШ) выштудовала в роках 1968 – 1972 на Педаґоґічній факултї УПЙШ у Пряшові Учітельство про ІІ. ступінь ОШ, комбінацію нїмецькый язык і література і україньскый язык і література. Нецїлых десять років робила в учітельскій професії, найперше в селї Якубяны, потім на Основній школї про глухонїмы дїти в Пряшові.
Од року 1979 жыє зо своёв родинов у Пряшові, де одробила і найбівшу часть свого актівного жывота, але мімо школьской сферы. Найплоднїшу часть свого актівного жывота Анна Кузмякова присвятила роботї у сферї народностной културы. Уж понад 30 років актівно робить у русиньскій културї, в якій за три деценії нелегкой роботы охабила значный слїд. За тот час была редакторков першых пореволучных русиньскых періодік – Народных новинок і часопису Русин (1991 – 2003), в якій єдно зо своїма далшыма колеґами-редакторами (Александром Зозуляком, Маріёв Мальцовсков, Аннов Плїшковов, Кветославов Копоровов) ся запоїла до приправы основных кодіфікачных приручників, главно до проєкту першых норм русиньского правопису (1992), а пак першого ортоґрафічного словника русиньского язык (1994), якы вышли під редакціёв доц. ПгДр. Юрія Панька, к. н. Свої редакторьскы і менежерьскы способности пізнїше вказала як шефредакторка, языкова редакторка і редакторка нового періодіка ІнфоРусин (2003 – доднесь), яке властно выбудовала і доднесь го помагать розвивати. Єй мено як редакторкы і модераторкы є тыж звязане з електронічныма масмедіями: наперед з Редакціёв народностно-етнічного высыланя Словацького радія, про яке дакілько років (2013 – 2017) наповнёвала і репродуковала обсяг популарной релації Музичны поздравы, а в сучасности партіціпує на приправі справ (до Радіоновин) з русиньского народностного жывота.
А наконець любителї сучасных модерных технолоґій і главно інтернету єй мено уж дакілько років (од септембра 2016) реґуларно реґіструють з высыланя русиньского інтернетового Радія Русин.ФМ. Способности з роботы, якы Анна Кузмякова здобыла анґажуючі ся в русиньскім русї по роцї 1989, могла апліковати і в найвысшых функціях в першій пореволучній русиньскій орґанізації – Русиньскій обродї на Словеньску – наперед у функції таёмнічкы (1999 –2001) а наслїдно і председкынї той орґанізації (2001 – 2006).
З выменованых актівіт видно, же Анна Кузмякова найвеце часу присвятила роботї з русиньскым словом – писаным і говореным. Так, при взнику Сполку русиньскых писателїв Словакії (2001) не могла не стати ся ёго членков. Як авторка, або як едіторка стояла за приправов розлічных книжных проєктів Русиньской оброды, як наприклад книжкы: Материне слово грїх забывати (2004) – зборника про декламаторів русиньской поезії, прозы і малых сценічных форм, Фольварк на красным мйыйсцу є (2005) – зборника народных співанок із родных Странян, Русиньскы перлы (2009), Русины весело і важнї (2013)… Немало часу (скоро три рокы) Анна Кузмякова присвятила готовлїню властной публікації – книжкы Наша двадцятьрічна путь (2010), котра была выдана к 20-ій рочніцї Русиньской оброды на Словеньску. Публікація вышла в двох языках, по русиньскы і по словацькы і мапує цїлых 20 років дїятельства першой пореволучной орґанізації Русинів на Словакії – Русиньской оброды. Як мож з высшеуведженого збачіти, Аннї Кузмяковій належить шпеціфічне місто в орґанізації Сполок русиньскых писателїв, бо она нелем же робить із русиньскым словом як авторка ці редакторка русиноязычных выдань, але го ай актівно пропаґує, а таксамо ся анґажує ай на многых іншых фронтах возродного процесу Русинів, а то од самых ёго зачатків.
З єй пропаґачных актівіт з русиньскым говореным словом мож увести успішный проєкту Духновічів Пряшів – цїлословацькый конкурз в декламації русиньской поезії, прозы, народного розповіданя, властной творчости і малых сценічных форм.
Ёго цїлём од самого зачатку є стімуловати навчаня русиньского языка, выглядовати новы таленты –декламаторів, модераторів, а може і потенціалных авторів – творцїв літературы в русиньскім літературнім языку.
А она сама за найвыдаренїшый свій проєкт в контекстї розвоя і пропаґації русиньского слова (і того співаного в дусї народных традіцій) поважує приправу і выданя ЦД Гімнічны співы Русинів, котрый мав свою жыву премєру в роцї 2003 почас 7. Світового конґресу Русинів у Пряшові. Подарило ся єй дати довєдна ґрупу професіоналных співаків з ПУЛЬС-у, котры наспівали 10 гімнічных співанок, такых як: Отче наш, Вручаніє (Я Русин быв…), Гімна підкарпатьскых Русинів, Горы нашы (лемківска пісня), Русин (гімнічна співанка сербскых Русинів) ці Многая лїта і іншы часто співаны і граны співанкы на русиньскых акціях. Тото ЦД ся хоснує на початку засїдань Світового конґресу Русинів (гімна Я Русин быв…), на отворїню Духновічового Пряшова і на многых іншых русиньскых акціях.
Здрой: Русин ч. 1/2019,
скорочіня і управа: -кк-
Мґр. Марія Шмайдова ся народила 8. фебруара 1964 в Стропкові. Цїле дїтинство пережыла у Свіднику, де выростала в родинї ласкавых і люблячіх родічів – Марії і Николая Бабеёвых. Основну девятьрочну школу выходила у Свіднику, де выростала, але много інтересных моментів пережыла і зо своїма старыма родічами, котры походили з Вышнёго Комарника і Шеметковець. Середнёшкольскы штудії єй привели до Пряшова, де выштудовала на тогдышнїй Середнїй педаґоґічній школї шпеціалізацію учітельство про матерьскы школы. Робота учітелькы найменшых дїточок ю наповнёвала, але по часї вырїшила рoзшырити сі шпеціалізацію і на Педаґоґічній факултї Конштантіна філозофа у Нїтрї абсолвовала штудії учітельства про першый ступінь ОШ.
Жывотопис
Юрко Харитун ся народив 17. юна 1948 в селї Остружнїця (окр. Снина). Учітель на пензії, котрый жыє і творить в Кежмарку. До Кежмарку ся переселив із своёв родинов в роцї 1970 і одтогды, аж до року 2008 свою професіоналну карьєту присвятив дїтворї в Лендаку як учітель музичной выховы і російского языка. Цїлым ёго жывотом го спроваджали дві необычайны жены – мама Анна і пізнїше манжелка Ева. Якраз тоты дві жены суть про нёго важны доднесь. Найвекшов опоров в жывотї му є толерантна і старостлива манжелка Ева. Першым ёго рецензентом є зась ёго мама, котра жыє коло нёго в Кежмарку. У высокім віцї є все чутливов і старостливов мамов свого єдиного сына, докаже ся з порозумінём люблючой мамы, но заєдно і крітічным оком попозерати на каждый ёго новый вірш. Якраз тым двом женам він присвячує і многы свої поезії. Про ёго жывот суть важны і дві музы – поезія і музика. Віршы, котры суть носталґіов за пережытым, балзамом на бессоны ночі, змыслом про далше рано… А кідь жаль стає нестерпным, бере до рук гуслї, котры суть хлїбом про ёго выпрагнуту, затлїту душу… Вылуджує тоны і в молзї темного вечора перед ним дефілують співаци – школярї і дорослы, котрых з тыма гуслями спроваджав. І ёго поетічны збіркы одкрывають таёмства чутливой душы Юрка Харитуна, засмученого поета, котрый дістав до жывота великый і необычайный дар.
На ґімназію єм штудовала од 2003 до 2007 року. По скончіню ґімназії мої крокы прямовали на высоку школу. В 2007 роцї єм наступила на высоку школу до Пряшова – на Пряшівску універзіту одбор учітельство академічных предметів: ґеоґрафія – русиньскый язык і література. В юну того року єм на Пряшівскій універзітї успішно обгаїла діпломову роботу і завершыла штудії штатныма заключныма екзаменами. Далшы мої крокы вели до Братїславы, де ся мі трафила робота выховавателькы на основній церьковній школї. Попри роботї ся інтересую о природу, музику, шпорт, креатівну творчость, ку котрій патрить і писаня прозы в русиньскім языку. Моїм найвекшым літературным успіхом было третє місце в літературнім конкурзї Марії Мальцёвской. Тот момент ня наштартовав і так єм зачала розививати свій талент. Адресатами моїх прозовых творів суть передовшыткым молоды люде, котры суть про мене невычерьпным жрідлом іншпірації.