Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Елена Хомова-Грінёва (3. місто)

Покій

В моїй душі

не находжу покій,

мене кортить

до любви,

не сидїти

дома все на дворї.

Выйти до поля

де цінія цвине,

лучного коника

чути в траві

на балалайцї

грати.

Любовати ся

красов природы

до рядків

стишкы писати.

 

 

Жывот

Жывот то роман,

то отворена книжка,

траґедія

і комедія днями.

То світло і тма

то любов,

розходы,

добро,

робота,

потїха,

траплїня,

самота,

надїй щастливого

конця.

Поклад правды,

скрытый в минулости

в обятю невинных,

чістых душ,

до сердця вложена

туга вычекована,

незнама

будучность од рана.

 

 

Понад село

Понад село

понад край

пташкы несуть

на крылах

одказ няня і дїда.

Заповіт святу

Русинам.

Долины, лїсы,

верьхы, яркы –

моёй душы

любезный рай.

Зроблены рукы

нашых мам.

На ґрунтї предків

сонечко надале

ясно світить,

ёго лучі

теплом грїють

сердця потомків

в краю

навікы.

 

(Укажка з творчости Елены Хомовой-Грінёвой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Тїшу ся як дїтя

з першой ярьнёй квіткы,

з якой тобі, сыне,

пишу приповідкы.

 

Дозволь, Боже, в церькви

співати Осана,

бо моя співанка

є недоспівана.

 

А Ты, Сыне Божый,

розпятый на крестї,

помож, уж без скорбы

тяжкый тягарь нести.

 

З дїтинов на драгу

рано выкрочіти,

а пропасть глубоку

лем перекрочіти.

 

Все із руженчіка

віночок увити,

мілосердного Отця

молитвов славити.

 

***

Пишу самы скаргы

до світьской жадости,

же од жалю в сердцї

нїт жадной радости.

 

Біда кострубата

не дасть почливости,

а невинну душу

грызе аж до кости.

 

Заспівам співанкы

лем з болю, жалости,

бо у моїм сердцю

не было, не буде

веце веселости.

 

Уж мі до співника

не пасує нота,

бо пишу кроніку

своёго жывота.

 

***

Своїма слызами

потічок гатила-м,

ай так скоро своє

щастя потратила-м.

 

Як і чорный гавран

злетїв над голову,

мої просьбы летять

ку Господу Богу.

 

Бо я все збачіла

бетегу в ярузї,

хоць квіткы зберала

з тернёвой голузї.

 

Нараз мої ногы

стернянка поколе,

бо ся не колыше

зерном злате поле.

 

Та і вітор здувать

з осикы листочкы,

зато заблискають

стріберны слызочкы.

 

(Укажка з творчости Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой,

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Іщі ся довірно   

Іщі ся довірно

аж так не познаме,

лем місяць перешов

як собі тыкаме.

 

За тот час Ты уж мі

барз велё повіла,

же рада свій жывот

з моїм бы-сь споїла.

 

Ты наістно чекаш

моёй одповідї,

ці Тя не зохаблю

в надїї і бідї?

 

Холем ся мі озвий

або дай знаміня,

жебы-м по цїлый день

не мав зле тушіня.

 

Потім собі коло того

надумую дашто,

аж мі з того у голові

плано і барз страшно.

 

Од скорого рана

буду Тя хранити,

бы сьме могли дничок

вєдно пережыти.

 

Стрїчаня 

Спознав єм я жену

шумну і взнешену,

як бым єй стрїтив скорше,

взяв бым ю за жену.

 

Міла, бісїдлива,

так як при сповідї,

одповіла рада

мі на одповідї.

 

Высвітлити не знам

собі єй справаня,

пособила oна

так ужастно на ня.

 

До ока упали

мы єден другому,

одышов я щастный

у тот день до дому.

 

Ку вашому дому       

Ку вашому дому

драга є розрыта,

чом Ты така про ня чудна

тайна, неодкрыта?

 

Чім веце тайностeй

Ты скрываш у собі,

тым веце Ты мене

все тягаш ку собі.

Барз бы я єм хотїв

Тебе раз обняти,

слова повны любови

Тобі зашепкати.

 

До нашой любови

перешкода дана,

зато моя любов

не буде оддана.

 

Не обіцям Toбі

вірну любов мою,

бо дома мам жену

і родину свою.

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Літературный конкурз Марії Мальцовской: Людміла Шандалова (1. місто)

Дзвоны

Смутна є хыжка

за червеным плотом

церьков за нёв

спинать ся до білой красоты

крест з турнї до небес впитый

ласканый агнцём? з хмары

чую як дзвонять дзвоны

вчера

днесь

і завтра

много раз

клічуть  щіро

надыхнути ся благодати

без выстатя бють сердцём

не лем ты єсь выстав

і наша любов выстала

отварям ладу з лахами

давно вшытыма

білыма, біленькыма

скропеными слызами

іщі не пожовкли…

 

Молга

Молга ся знесла

велике молочне скло

не видно скрізь нёго

очі ся намагають

душа прягне

надїя гыне

не думам

не плачу

не смію ся

лем чекам

же прийдеш

зъявиш ся

 

Звізды на небі

Дарьмо ся намыгам

писати знам, а не напишу

слово мі хыбує

відїти не довіджу

чути не дочую

глубоке і далеке є небо вночі

із звіздами на чорнім заматї

 

Вопросів міліон

а одповідї хто знать?

 

Сполїгам на тебе,

мій Сотворителю

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Елена Хомова-Грінёва (3. місто)

Мамине слово

Мамине слово,

родне моє.

Слово дїда і

прадїда

в колысцї прикрыте

білов перинков,

як око в голові

хранене.

Русиньске слово

то поклад,

то перла народа,

то бабины молитвы

то крестик на грудёх,

приповідка о

прастарій Рутенії

во верьхах і полонинах

співанка Русина.

 

 

Приходить час

Приходить час

бити на поплах,

охранити слово

Русина.

З азбуков букварь

не заперти,

учіти по свому

маленьке дїтя.

Співати мамину

співанку,

нянёвы рады

прияти.

Нихто не може

запаленый вгень

до родного слова

згасити

в твоїм сердцї

і на душі.

 

Як в клітцї

Як в клітцї

сиджу дома

нераз роздумую

о жывотї,

о тяжкій долї,

о самотї,

о роботї,

о любви молодых лїт.

Порушам клямков,

ці заперты дверї.

На два раз

замкну їх

колодков в старобі,

нияк не пущу

смертку ку собі.

Хочу пожыти

на тім світї

іщі даякы рокы.

 

(Укажка з творчости Елены Хомовой-Грінёвой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Юрко Харитун

ЛЕМ ЗАГРАЮ ТОБІ

Приємно выйти на луку

Чути зозулю і її ку-ку, ку-ку

Приємно дївочку взяти за руку

На лавочку сїсти під черешню

І чути люблю, люблю

Часто ту ходжу сам

Не чую ку-ку, ку-ку

ани люблю, люблю

Вертам ся під стрїху

Маю надїю, же вернеш ся ту

Але не учуєш ку-ку, ку-ку

ани люблю, люблю

Лем мою співанку смутну

А ты не любиш таку

 

ЯК НЕ ЛЮБИТИ

Люблю лїто

коли ходиш боса по траві

Люблю і осїнь

коли ты як біла береза

без листків

Люблю зиму

перину білу

Як не любити квіточкы в яри

коли пахнуть як груди твої

Потім такы і віршы мої

 

МОТТО

Не є дня без рядка

Таке є моє мотто,

такы мої слова

Прекрасны слова нашых предків

Прекрасны слова Русинів

Бы не запали до забытя

Вкладу їх до віршів

Не є дня без рядка

Така є надій моя

Вічно будеме чути

Слова і співы Русина

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Вызнаня           

 

Не знам Боже добрый

што ся зо мнов стало,

же мі шумне, міле дївча

розум помотало!

 

Не хочу скламати

єй сердце змучене,

кедь чує любов велику

она тыж до мене.

 

Не можу єй лем так

наоко зводжати,

дав бы єм їй себе,

но не можу дати!

 

Не плач, але зато

моє потїшіня,

не жычу я Тобі

нияке траплїня.

      

 

Сон о любви

Як я пішов вечур спати

не перестав упадати,

хоць і думка така была

де Ты Боже заблудила?

 

Рано далша ня мучіла

чом ся Ты мі не приснила,

може-сь на мене думала

коли сама-сь дома спала?

 

З того яке поучіня,

жебы єм не мав траплїня?

Вшытко треба пережыти,

жебы ся могло приснити.

 

Скоро зрана вставам       

 

Скоро зрана вставам

бо уж не мам спаня,

із думков в голові

ці тыж думаш на ня?

 

Не годен єм дале

уж без Тебе жыти,

трапити голову,

же так мусить быти.

 

Чом не доволено

в любови нам жыти,

лем нам доволено

по тайно ходити?

 

Не жычу никому

я таке траплїня,

бо то не є жывот,

але лем мучіня.

 

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Літературный конкурз Марії Мальцовской: Людміла Шандалова (1. місто)

Лїс

Є густый, зеленый

темный і таёмный

наповненый мелодіёв птахів

скрышов звірины, плазів і мушок

 

Є архівом памяти старого дерева

поламаных, порохнавых конарїв,

стражцём спаданого листя

приїмателём теплого луча

переблискуючого шкарами стромів

 

Жывителём щавнатых грибів

дарцём солодкых малин

є початком вод

а кінцём долин

 

Лїс

фасцінує і притягує

радує і страшить

давать і бере

одкрывать наруча

і выпроваджать

на луку, на драгу

під біле небо

під благодарне сонце

 

Лїто

Лїто є в повнїй силї

діктує спраготу

од рана тепло выливать

плацу сі не жадать

 

Кедь ся му захоче

пошле влагу в хмарї гырмотній

заставить спалюючій дых

дасть одпочіти

в краю квітцї каждій

 

Бы знову розосміяло

фаребным квітём,

зеленым гаём

пташками

під белавым небом

 

Бы насытило плодами

пороздувало

веселым вітриком

далеко-шыроко

вшыткыма боками

 

Приїмам, што нукать

лем жебы ся скоро

не высилило

тадь осїнь уж дуркать….

 

Доджівно вночі

Вночі довго падало

Шустїло за облаком

в тихім напіві змывало порох

з намагы прошлого дня

 

Монотоннї приколысало сон

до скрыш загнало вшытко жыве

оросило благодарнї лїсы

полям даровало достаток влагы

зо спароты схолодило драгы

 

Падало і падало

насытило край вдячностёв

рано ся зміловало

а сонце послало

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Марія Шмайдова – Їжакы Мырнчко і Фучка (друга часть)

Мамка Фучка ся не перестає тїшыти з великой родинкы. Татко Мырнчко ся на них iшi раз посмотрив, а уж охабив цїлу выхову молодых їжачкiв на мамку.

Водила їх мамка по лїсї, кормила, вказовала де найлїпшы корїнчікы, де найвеце доджівок, хробачiкiв… Як ся файнї наїли того, што нaхaпaли вночi, то пpec день ся побрали до скрышы. Была добрї выстелена мнягонькым мохом i листём. Навчiла Фучка малых їжачкiв ловити гадів i мышы.

-Посмотьте, ту на земли, на низкых стромикох суть i гнїздочка пташкiв. Даколи їджiня добрї  змiнити і зъїсти даяке cмaчнe яєчко. Но то ся дасть лем в яри, кедь                  пташкы iшi cидять у гнїздї і лeм кoли-тoгды, кедь oдлїтaють, – учiть Фучка своїх потомкiв, жебы ся знали о себе постарати як доростуть.

-Позерайте, ту коло потiчка суть жабкы. I то є смачне їджіня про їжакiв.

Ходять їжачкы гopї-дoлoв, аж пришли на край лїса.

-Tото мicцe не познаме, – пoвiдaть найстарше їжача мамi.

-Зато cьме ту пришли, жебы сьте знали, же на краю лїса є людьска дражка. По нїй не ходять лем люде, але i якась ладiчка на штирёх колесах. У нiй видно сидїти чоловіка. На тото собi давайте великый позор. Бо пiд тыма колесами часто мы їжакы гынеме, -поучує Фучка малы.

-Теперь ся вернеме назад до лїса. Як бы нас не хоронили коруны стромiв i сухы копы листя в нїм, то бы нас збачiли совы, aбo i лишкы. Тых ся храньте, дїточкы мої.

 -Ха-ха-ха, але як мi доростуть пiхлячiкы, та я їм їх язычкы i пыщата поряднї пошопам,- озвав ся малый їжачок.

-Хочу вам указати, як ся треба скрутити до клубяти і пoчекати, докы не одыйде наш неприятель.

-Холем маме файну охрану перед нима, – тїшыли ся малы їжачкы.

-Тато їжак нам з тобов, мамко, зробив файну скрышу, на нїй велё листя а iщi чорнічіня, жебы нас нихто не нашов.

-Як бы до нёй дахто вошов, то мы бы вышли другым выходом з норы. Тато добрї выдумав наше бываня,- тїшить ся мама Фучка.

Над скрышов є грубе корїня старого строму, a скрыша є меджi камiнём, котре є зароснуте мохом.

Перешов даякый час. Їжакім наросли певны пiхлячiкы. Уж не были бiлы, часом потемнїли. В єден пiдвечур мамка повiдать своїм дїтём:

– Уж сьте доросли, научіла єм вас вшытко, што мають знати їжакы. Пришов час, жебы сьте ся побрали каждый своёв драгов. Мате шыковны лабкы што знають скоро бiгати, добрї лoзити по стромикох і плавати у глубокiй i шырокiй водї. Найстаршый їжак повiдать:

-Mаме i добрый носик i ушка, та собi знаме найти легко i їджiня.

Шумнї ся вшыткы розышли, каждый пiшов своёв странов. Мамка за нима іщі довго смотрила… Потiм ся обернула і зачала ся шухтати по листю, дупкати, фучати і глучно ходила горї-долов попiд стромы. На недалекiм стромi сидїла на конарю дика мачка. Єй пругованый кожух вечур не было видно. Лем єй грубый хвiст ся колысав з бока на бiк. Як мачка Фучку збачiла, зачала ся приправлёвати на скок. Но їжакы мають добры ушка i носик а у повiтрю зачують притомность чуджой звiрины. Дика мачка скочiла долов на землю за Фучков. То уж ся але шыковна Фучка скрутила до клубяти, а дика мачка скочiла на єй остры пiхлячiкы. Страшно замнявчала од болести, выскочiла і зачaлa втїкати лїсом, лeм чiм дале од їжака. А спокійна Фучка высунула лабкы і дале ся помалы шухтала лїсом.

Была на себе горда, же вчасно зареаґовала. Захранила ся од смерти преснї так, як вчiла свої малы їжачкы.

(Укажка з творчости Марії Шмайдовой, друга часть з двох, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Марія Шмайдова – Їжакы Мырнчко і Фучка (перша часть)

Їжакы Мырнчко і Фучка

Над малым селечком є высокый берег званый Грун. Покрытый є скраю низкыма кряками i стромиками, за якыма уж ростуть высокы листнаты стромы. Меджi нима ся гев-там обявить i смерек або сосна, якы суть на роздїл од листнатых стромiв все зелены цїлый рiк. Стромы суть добров скрышов вшыткых звiрят, якы в нїм жыють. Прес день їх можеме вiдїти зрїдка, но на пiдвечур выходжають  зо своїх  скрыш i нор.

Сонечко уж запало за высокый берег, вiтор втих. Ярь была в повнім прудї. Лїс ожывав. Чути было вшеліякы звукы. Окрем пташачого спiву праскало сухе конарївля, шустїло сухе жовтаво-руде листя, яке рiк по року опадовало зо стромiв. Вкладовало ся єдно на друге, а мiстами уж з нёго была груба перина, котра приємно шухотїла, кедь на ню ступила людьска нога, або звіряча  лабка.

 Пiд листём в лїсї пулзує рушный жывот. Дражок пiд ним наробено як бы то была автрострада. Переходжають ту мышы, грабошы, хробакы, найдуть ся i гадины або ящуркы.

Як запало сонце а тма покрыла цїлый край, вышли на прогульку i два їжакы – Мырнчко i Фучка. Так їх называли камаратя, бо зо вшыткых їжакiв што жыли в шырокiй околіцї были найглучнїшы. Як было в лїсї тихо – то было главнї вночі, было чути лем саме фучаня i мырнчаня. Їжaкы довго спали, скоро цїлу зиму. Може i штири або пять мiсяцїв. Засобы собi нaробили, бо мали на брїшку i хырбтї велё мастного шмaлцю. Прес зиму ся може два-три раз збудили, як было вонка теплїше. Но як пришла ярь, цїлком ся пробаторили зо зимушнёго спаня. Цїлу ярь ся неунавнї хапали, скрывали і вшеліяк інакше бавили. Фучаня, одфукованя і мырнчаня было чути лем темныма ночами. Аж ту нараз, як было уж теплїше, вышло з норы окрем Мырнчка i Фучкы далшых десять малых клубяток. Были то малы їжачкы. Такы дрїбненькы, маленінькы кулькы. Но за короткый час ся малы їжачкы перемiнили.

-Посмоть на них Мырнчку, были гладонькы, свiтленькы як мышкы, але уж їм наросли i пiхлячiкы. Такы суть бiлы i мнягонінькы, – радовала ся мамка Фучка.

-Будеме їх хоронити, бо суть iщi безбранны, – ласкавым оком смотрить на них Мырнчко і дале уважує: -За два тыжднї нас i спознають, як ся їм отворять очка.

 

(Укажка з творчости Марії Шмайдовой, перша часть з двох, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

1 2 3 4 5 6