Kategória: Укажкы з творчости

Такый є світ

Вороблик, голый дочіста,

выпав перед стайнёв з гнїзда,

нащастя, не на голову,

лемже тїсно за Корову.

„Уж мі конець,‟ стукать слабо —

„она ня роздусить лабов!‟

Но Корові было файно,

та го „лем‟ прикрыла лайном.

О куртый час перед стайнёв

слїдив Коцуриско тайно,

збачів, што є з Воробликом,

і выбрав го пазуриком.

Вороблик за службу таку

хотїв высловити вдяку,

но скорше як штось повів,

Коцур го обмыв і — зъїв.

Тот, хто тя „окакать‟, брате,

іщі не є неприятель,

а хто тя з того дістане,

може ся ним скоро стане.

Школа

Псик в ціркусї Бонеловім

приговорив ся Тіґрови:

„Чудую ся, приятелю,

же ты слухаш кротителя,

як тя проніч-заніч мучіть

тым, же тя все дашто учіть.

Він так зожне славы много,

но а ты ніч не маш з того!

Школь го, няй радо-нерадо

тыж ся учіть на порядок.

Посмоть на мене — я, вера,

вышколив свого тренера

так, же мі даст, што я хочу,

все, як через обруч скочу.

Тота „школа‟ мала ціну —

за каждый скок мам одміну,

бо все дістану од нёго

коцку цукрю солодкого.‟

Всягды платить правда гола,

же не є школа як школа.

(Часто в тій, што бы про жывот

штось дати хотїла,

не є ани душы жывой

лем самотны тїла.)

Выбране з книжкы Осифа Кудзея, Байкарёвы думы, 2009