Mgr. Ivana Slivková, PhD.: K dvom básnickým zbierkam Eleny Chomovej-Hriňovej

Аbstract

The work of Elena Chomová-Hriňová as a contemporary Ruthenian author raises several stimulating questions that help to understand the Ruthenian cultural identity. The article characterizes the author’s two poetry collections, Ujackými drážkami (2020) and Pod skalou rastú šípky (2021). Typologically, it is a traditional Ruthenian natural and reflective poetry enclosed in the environment of the village and the surrounding nature. The creation of the poet is based on the harmony of the human being with the environment in which he lives. Natural motives are glorified against the background of relationships, deep family ties – especially with the immediate family (parents, children, uncles, aunts, etc.), which the poet of. i. creates a picture of cohesion as one of the priorities of the Ruthenian cultural environment. The question of cultural integration and efforts to aesthetically emancipate literary work in Chomová-Hriňová does not bring a new original view, but it certainly resonates and, despite relatively simple and straightforward confessions, her poems nostalgically and authentically bear the depth of the survivor.

 

Keywords: Poetry. Ruthenian literature. Cultural identity. Elena Chomová-Hriňová. Read more

Мґр. Михал Павліч, ПгД.: ДУХОВНА ПОЕЗІЯ ЛЮДМІЛЫ ШАНДАЛОВОЙ (Дакілько позначок ку зборнику Напю ся водічкы.)

Abstract
In our article, we deal with the collection of spiritual poetry by Ľudmila Šandalová, entitled I‘ll Drink Water (Напю ся водічкы), which the author herself described as „little prayers“. In this paper, we analyze the collection as a whole from the perspective of the four dimensions of prayer (quantity, style, purpose and target), with which we want to characterize the lyrical subject present in the verses as well as the author‘s approach to the given genre.

Kеywords: Ľudmila Šandalová. Prayer as a Literary Genre. Rusyn Literature.
Contemporary Rusyn Literature. Rusyn Poetry Read more

Вышов фіналный том 100 вызнамных Русинів очами сучасників

    100 вызнамных Русинів очами сучасників – то є проєкт, котрый в роцї 2007 зачала ПгДр. Марія Мальцовска выданём першой части із планованых штирёх. На першых двадцять пять профілів вызнамных особностей едіторка надвязала о два рокы выданём продовжіня (2009), але звышок уж не могла приправити і публіковати, бо в роцї 2010 по довгій і тяжкій хворотї одышла до вічности.

   Єй амбіціозный проєкт так зістав на довшый період недоконченым, аж в роцї 2019 на єй роботу надвязав Мґр. Александер Зозуляк, русиньскый актівіста, выдаватель і шефредактор часопису Русин, в минулостти тыж 25 років шефредактор Народных новинок, котрый выдав третю часть той публікації (2020). Она надвязала на попереднї части і была зоставлена подля замірів Марії Мальцовской, то значіть представила далшых 25 вызначных русиньскых особностей, котры ся заслужыли о розвиток русиньской културы, літературы, історіоґрафії, языка ці уменя.

  Теперь (2021) едітор Александер Зозуляк выдав четверту часть споминаной публікації, в котрій окремы тексты, як в третїй части, обсягують главны біоґрафічны інформації о далшых 25-ёх вызнамных русиньскых особностях і їх дїятельстві. Тексты суть доповнены фотоґрафіями особностей, таксамо і іншым ку тому звязаным образовым матеріалом. Тексты суть розлічного характеру, даколи іде о біоґрафічный текст, але даколи жывот і робота даной особности є спрацованый у формі розговору. Сучасный зоставилтель, як і ёго попередніця, уводить профілы вызнамных історічных, але і сучасных особностей, котры представляють своє заслужне дїятельство в розлічных областях: літературознательство і языкознательство (Михаіл Алмашій, Валерій Падяк, Олена Дуць-Файфер, Михайло Фейса ітд.), уменя (Юрій Якубіско, Іван Броді, Орест Дубай, Гелена Мандічова), едукація (Андрій Бачіньскый, Михаіл Балудяньскый, Іоан Кізак, Тібор Міклош Поповіч ітд.) і в іншых сферах жывота споєных з Русинами.

   Четверта часть серії 100 вызнамных Русинів очами сучасників представлять достойне закончіня ціклу Марія Мальцовской в дусї єй двох томів, як і тому третёго. Чітатель має так вдяка вшыткым штирём частям понукнутый енцікліопедічный перегляд о стовцї найвызнамнїшых  русиньскых особностей – з часів минулых і зо сучасного жывота – з періоду історіками означованого як третє народне оброджіня Русинів.

    Думам собі, же недавно выдана четверта часть, так як ай попереднї три, заінтересує нелем людей занимаючіх ся русиністіков професіонално, але і обычайного чітателя, котрый собі хоче розшырити свої знаня і проглубити свій розляд о даній проблематіцї.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 400 фалатків, чісло сторінок: 88, ISBN: 978-80-89798-28-5).

Вышла нова книжка Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой: Поклад русиньской матери

     О сучасній русиньскій літературї на Словакії по роцї 1989 бы ся дало написати і повісти много, но з істотов можеме выголосити, же єднов з єй найвыразнїшых і найважнїшых частей є література про дїти і молодеж. Стачіть ся попозерати на творчость будьякого автора і скоро з істотов там можеме найти мінімално єдну публікацію про дїти, кедь не веце. Не є ся чому чудовати, кедьже будучность русиньской літературы не є лем у зборниках поезії, прозаїчных і драматічных творах, але єднако вызначны – кедь не важнїшы – суть праві чітателї, котры суть способны і заінтересованы чітати літературу у русиньскім языку, у літературній нормі і в азбуцї, чітателї, з котрых раз потенціонално взыйде нова ґенерація русиньскых писателїв.

     Писателька Гелена Ґіцова-Міцовчінова собі значіня літературы про дїти і молодеж в повній мірї усвідомлює, практічно цїла єй авторьска творчость є присвячена молодшым чітателям. Спомеджі єй богатой творчости мож спомянути зборникы стишків Фіялочка , Родне слово, Пчолка, Школярик, Дзвіночок, З квіткы приповідкы ітд.

    У зборнику Поклад русиньской матери (Позн. ред.: Обалка книжкы є вырїзом з образу Александра Зозуляка: Портрет матери.) ся находить поезія про дїтьского чітателя, найчастїшым мотівом, котрый мож найти у векшынї стишків, є родный русиньскый язык.

   Родный язык є описаный у мравоучных стишках з каждой стороны. Молодый чітатель ся так дізнає о вызнамности родного языка нелем прямым переданём авторков, але і непрямо на основі розлічных сітуацій, якыма суть одход до іншой країны ці комунікація із Словаком по русиньскы. Русиньскый язык є звязаный тыж з позітівныма образами (родного місця, домовины, природы, родины,  сполочной ідентічности або просто з душевным благом) ці прирівнанями (язык як найцїннїшый поклад, язык як путь домів з чуджіны).

  Стихы у зборнику Поклад русиньской матери суть у подобі некоплікованых, вызнамово єднозначных віршів, де ся дотримує єднака кількость складів ці просты рімыВдяка акцентовню на рітміку, суть поетічны творы ідеалным матеріалом про школьску практіку або декламаторьскы конкурзы, але главно прямо домів на вечерне чітаня з родічами.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 136, ISBN: 978-80-89798-308).

Вышла нова книжка Штефана Смолея – І таке ся (не)ставать

     Байкы і тексты із моралным понаучінём мають в сучасній русиньскій літературї на Словакії певне місце. Спомеджі авторів, якы передають тот жанер, можеме в першім рядї спомянути Миколая Ксеняка, котрого велику чaсть творчости становлять праві байкы. Шпеціфічным у тім жанрї є Осиф Кудзей, котрого велика часть творчости становлять праві байкы і якый важны думкы споює з жартовныма поінтами. Духовну поезію з цїлём апелації на людьску моралку пише і Мілан Ґай.

  Штефан Смолей є представителём найстаршой ґенерації русиньскых писателїв, котрый є знамый главно як прозаїк, што пише о тяжкых жывотных судьбах  обычайных людей, з котрыма ся чітатель може легко ідентіфіковати. Ку такым творам можеме задїлити прозы як Нагода або судьба (2008), Бурї над Бескидами (2012) ці Тяжкый жывот (2019). В послїднїх роках є але частёв ёго розсяглой творчости тыж байка і тексты з морално-дідактічныма понаучінями. Выбером з той части творчости є зборник під назвом І таке ся (не) ставать (Позн. ред.: Обалка книжкы є вырїзом образу Александра Зозуляка: Чудесна пара.).

     Книга є роздїлена на дакілько частей, у Пригодах зо жывота звірят ся находять байкы, продовжуючі в традіціях езоповой байкы з понаучінём. Поставами Смолеёвых баёк суть звірї, котры в текстах служать як носителї неґатівных сторінок людьской особности, як є зависть, пыха, лакомство ці порожнї обіцянкы, котры суть обычайно покараны і про чітателя крітічно окоментованыма в понаучіню на концю. В Пригодах зо жывота людей і Хто є виноватый? ся вказує на проблемы у сполочности, напр. біда, несправедливость і іншы кривды. Частов прічінов є іраціоналне снажіня ся о богатство, мати все веце і веце без огляду на іншых і на то ці то потребуєме, або нї. Як моралный приклад є чіста природа і Бог, котрый є вартый наслїдованя.

     Цїлём Смолеёвых текстів є проговорити до душы чоловіка, хопити го і обернути го ку зеркалу, яке одгалює нешумну правду, на котру ся тяжко позерати. Є то але потребне зробити чім скорїше, бо злы властности ся як кармічный бумеранґ вернуть назад, ці то уж буде моралный розклад сполочности, наслїдкы девастованя природы або евентуалне вступлїня сі до сумлїня на смертелній постели.

    Выбер з дідактічной творчости Штефана Смолея мож вдяка байкам рекомендовати нелем дїтьскым чітателям або до школьской практікы, книжка має шансу заінтересовати і примусити ку задуманю ся і дорослого чітателя.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 144, ISBN: 978-80-89798-27-8).

Вышла нова книжка Мілана Ґая – Правдива выповідь

     Із літературнов творчостёв Мілана Ґая ся русиньскы чітателї могли стрїтити главно на сторінках русиньскых періодік, літературной прилогы Русина – Поздравлїня Русинів, а тыж і в културно-хрістіаньскых часописах, котрыма суть Артос, Благовістник, ці раз до рока в Ґрекокатолицькый русиньскый календарь. Мілана Ґая мож характерізовати прімарно як автора духовной поезії (Молитва Русина в р. 2012, З нами Бог в р. 2019), як і рефлексівной і патріотічной поезії (Моїм родаком / Mojim rodаkom в р. 2016). Ґай є тыж автором публікацій научного характеру, спомниме Krasnobriďskyj monastyr (2019) і Bukivskyj monastyr (2019), як і книгы з характером кронікы села Sukov – moje rodne selo (2020).

   Теперїшня збірка Правдива выповідь (Позн. ред.: Обалка є вырїзом образу Александра Зозуляка: Мученик.) є главно меланхолічно ладжена, обсягує нелем духовну і рефлексівну поезію, але главно короткы віршованы тексты з епічнов пригодов, роздїлены до штирёх частей. Найобсялїша часть З нашого жывота описує жывотны пригоды обычайных людей, їх жывотны скушености, радости і старости, потїшіня і розчарованя. Ґай ся зосереджує на меджілюдьскы конфлікты, людьскы слабости і недостаткы (алкоголізм, жарливость), соціалный статус (поблагословлїня од матери перед свадьбов; одношіня будучой невісты і барз старостливой матери жениха; поставлїня слободной матери; бездомівство) ці проблемы, котры люде пережывають у істім віцї (самотности слободного чоловіка у середнїм віку, староба і прибываючі здравотны проблемы). Описаны сітуації автор даколи оцїнює ці своїм поствам і чітателём радить.

     Далшы дві части суть подобно меланхолічны аж смутны, Родне село і моя родина є емоціоналным выражінём чуття осамочености в одношіню ку родинї і єй стратї, ці к одлучіню од родного місця. Фраїрочкы мої описують любовны періпетії і розчарованя, Набоженьскы віршы на кінци збіркы ся обертають о поміч і внутрїшню силу на Бога.

     Збірка є присвячена дорослому чітатёлёви, вдяка множеству переданых тем ту мож найти паралелы з властныма жывотньма скушеностями Автор припоминать, же хоць каждого траплїня є про нёго тото найвекше, на другім боцї можеме найти рїшіня жыти дале і вдяка указаню на то, же не сьме самы.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 96, ISBN: 978-80-89798-26-1).

Вышла нова книжка Меланії Германовой: Жывот – то театер

     Як є звыком у многых русиньскых писателїв (спомяньме напр. Миколая Ксеняка ці Людмілу Шандалову), і творчость Меланії Германовой не зістає огранічена єдиным жанром ці поступом. Германова ся в роцї 2016 представила чітaтелям русиньской літературы зборником короткой прозы про дїти і молодеж названу Дїтём про радость і поучіня, о штири рокы пізнїше зашла до лірічно-епічных вод балад і баёк в збірцї Смутне і веселе.

     Нова книжка авторкы Жывот – то театер  (Позн. ред.: Обалка книжкы є  вырїзом образу Александра Зозуляка: Жывот – то є бой) ся складать з восьмох драматічных текстів і єдной звіршованой приповідкы, котры суть написаны будь вольным прозаїчным штілом або простыма віршами. І кедь ся тексты тематічно одрїзнюють, їх сполочным средством є выховна функція, тзн. авторка моралізує і намагать ся чітателя/позерателя поучіти. В полемічнім діалоґу дїёвых особ ся презентує їх простый „сільскый‟ розум або поставлїня (в Чабайковій ставцї змірливый, неконфліктный Михал выграть ставку, котру зробив з конфліктным, противним Василём; подобно в текстї Дві сусїды одходить як вітяз шпоровлива, робітна Марія, котра про чітателя представлять моралный приклад).

    Далшы знакы, котрыма ся авторка голосить к сучасній русиньскій літературї, є напр. навертаня ся до минулости (ці уж к властній, або народній, русиньскій) або поужытя фоклору в текстї з цїлём понаучіти (молодшого, дїтьского) чітателя, приближыти му минулость і єдночасно ю так утримати у русиньскій свідомости.  Найзнамішым прикладом про такый поступ є творчость Миколая Ксеняка (зборник Біда Русинів з дому выганяла або коротка проза з темов дротарїв Жменї родной землї) ці Дякую, мамко! Юрка Харитуна (зборник дїтьского фолклору з области, де ся автор народив). Можеме спомянути Германовой текст На вечурках, дїя котрого ся одограє почас прядок, коли ся селяне стрїчали вечур в єднім домі і при сполочній роботї співали народны піснї і говорили сі меджі собов нераз страшны пригоды. Авторка в текстї На вечурках презентує артефакты русиньской културы, уведженыма співанками, пригодами, як і шпеціфічнов термінолоґіёв, словами, котры ся подля єй слов в сучасности вытрачують, а на їх значіня  ся забывать.

     Книжка Меланія Германовой Жывот – то театер є зборником драматічных текстів, котры мають потенціал быти приносом главно в школьскій практіцї на годинах русиньского языка і літературы, школярї і іншы дїтьскы чітателї так можуть посередництвом них розвивати свої речовы і аматерьскы герецькы способности.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 88, ISBN: 978-80-89798-25-4).

Вышов Річник Руской Бурсы ч. 16 (2020)

В Горлицях было выдане шістнадцяте чісло научного зборника Річника Руской Бурсы, котрого обсягом суть тексты занимаючі ся меджівойновым періодом в історії лемківского народа. В зборнику ся находять статї авторів як Богдан Горбаль, котрому памятцї є тот зброник присвяченый (Санч як Центр Західньой Лемковины), Даміан Новак (Damian Nowak: Architektura cerkiewna na Łemkowynie w dwudziestoleciu międzywojennym), Олена Дуць-Файфер (Написати Лемковину. Меджевоєнна лемківска література – загальный огляд), Володимир Фенич („Зимлі русинüв на юг уд Карпат‟: карпатські русины-греко-католикы ужгородської униатської традициї уд мижнародного узнання (1919) до комуністичеського прозелітизма), Павел Роберт Маґочій (Чловек, што остал президентом європской республикы. Григорий Ігнатий Жаткович) ці Маґдалена Скродзка і кол. (Двояка роля языка меншыны в історичній травмі: примір лемківской меншыны в Польщы).

Анотація:

Річник Руской Бурсы‟ то лемкознавчій науковый часопис, в головній мірі лемківскоязычный, выдаваный од 2005 р. през Стоваришыня „Руска Бурса‟ в Ґорлицях. В штырьох головных частях Документы, Дискурс, Інспірациі, Рецензиі і Справозданя поміщаны сут історичны, літературознавчы, языкознавчы, культурознавчы, політолоґічны і інчы статі, якы односят ся до обшыри Лемковины і, шыршы, Карпатской Руси. Писмо ма медженародный характер, так од страны публикуючых в ним авторів, узнаных специялістів лемко і русинознавців з європскых і американьскых науковых осередків, як і в обшыри його чытателів а тіж маючой над ним надзір Науковой Рады.

(ДУЦЬ-ФАЙФЕР, О. 2020. Річник руской бурсы 16. Ґорлицї: Стоваришыня „Руска Бурса‟ в Ґорлицях. ISSN 1896-222X)

Вышов научный зборник під назвов Studium CarpathoRuthenorum 2020 / Штудії з карпаторусиністікы 12.

Тот зборник, як далшы перед ним, выдала Пряшівска універзіта в Пряшові, Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы. Ёго зоставительков і одповіднов редакторков, як вшыткых попереднїх зборників, є одборна асістентка Інштітуту русиньского, языка і културы ПУ ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.

Зборник в пдф верзії мож найти на вебсторінцї Пряшівской універзіты в Пряшові.

Studium Carpatho-Ruthenorum 2020 / Штудії з карпаторусиністікы 12. выдав: Кошіцї: EQULIBRA, s. r. о., 2020, с. 100, ІSBN 978-80-555-2626-3. Членами редакчной рады суть: доц. ПгДр. Анна Плїшкова ПгД. (председкыня), проф. Др. Павел Роберт Маґочій, проф. Др. Елейн Русинко, проф. Др. Кірілл Шевченко, др. н., рецензeнтами: доц. ПгДр. Василь Ябур, к. н., проф. Др. Михаил Капраль, к. н.

Вступне слого едіторкы публікуєме ниже:
Пишучі вступне слово к минулорочному зборнику Studium Carpatho-Ruthenorum 2019/Штудії з карпаторусиністікы 11 сьме ся не сподївали, же періодічность семінарів карпаторусиністікы ся нелем же знижить (як сьме то назначіли у вступнім слові к минулорочному зборнику), але в роцї 2020 не будеме орґанізовати ани єден семінар. Спрічінила то епідеміолоґічна сітуація, яка настала такой зачатком рока 2020, і так першый семінар, планованый з нагоды 25-го юбілея кодіфікації русиньского літературного языка на Словакії (акт кодіфікації ся одбыв 27. януара 1995 в Братїславі) быв зрушеный. Наслїдком згіршованя ся сітуації з Ковідом-19 далшы планованы семінары сьме ани не мали можность орґанізовати. В каждім припадї тогорочный зборник обсягує не менше інтересны штудії, як тоты, што были надрукованы в попереднїх єденадцятёх зборниках.
Так як каждый рік, ай тогорочный зборник приносить новых авторів, также ід тридцять восьмом гостїм, што выступили на дотеперїшнїх семінарах карпаторусиністікы прирахуєме трёх новых авторів, котры ся рїшыли у своїм професіоналнім жывотї веновати карпаторусиністіцї як научній дісціплінї.
Але подьме по порядку. В тогорочнім зборнику сьме першы дві штудії веновали двом вызначным юбілеям в історії третёго народнообродного процесу Русинів. Штудіёв Юбілуючій русиньскый літературный язык на Словеньску (Споминкы і задуманя ся по двадцять пятёх роках.) автора доц. ПгДр. Василя Ябура, к. н., сьме сі припомянули уже споминаный 25-ый юбілей кодіфікації русиньского языка на Словакії з погляду того найповоланїшого – єдного з кодіфікаторів. Другым вызначным юбілеём, котрый варто припомянути, то є округлый юбілей – 20 років од заложіня Сполку русиньскых писателїв Словеньска (Становы Сполку приправив першый председа Сполку – доц. ПгДр. Василь Хома, к. н., концём рока 2000, зареґістрованы Міністерством внутра были в половинї рока 2001). Штудію з назвов: 20 років Сполку русиньскых писателїв на Словеньску (Вплив красной літературы на розвой народной ідентіты і материньского языка карпатьскых Русинів.), котра є мапованём актівіт Сполку од ёго зачатків, приправила председкыня Сполку ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., з Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты.
Слїдуючі дві штудії суть венованы русиньскій літературї і єй авторам – на честь новoдобых русиньскых писателїв, котры русиньскый літературный язык аплікують в літературній сферї. Єдну з них приправила доц. ПгДр. Анна Петрикова, ПгД., з Інштітуту русістікы Філозофічной факулты Пряшівской універзіты, котра є з погляду семінарів карпаторусиністікы новов авторков. Штудія є лінґвокултуролоґічнов аналізов першого роману в новодобій історії Русинів (по роцї 1989), котрый быв надрукованый по русиньскы (латиньскыма ґрафемами). Штудія є надрукована в російскім языку, під назвов: Концепт «земля» в художественном дискурсе Василя Петровая. Далшу штудію з тематіков русиньской літературы написав Мґр. Михал Павліч, ПгД., з Інштітуту русиньского языка і културы. Штудія є сумарізаціёв літературной творчости вызначного русиньского автора Миколая Ксеняка, котрый зачатком рока 2020 опустив поземскый світ і одышов до вічности. Літерат Михал Павліч ся концентрує на тоты творы Ксеняка, посередництвом котрых автор найінтензівнїше презентує знакы зміцнёваня русиньской народной ідентіты і котрыма є позад жанру байкы Миколай Ксеняк найвеце знамый.
Пята штудія знову приносить далшого нового автора. Є ним ПгДр. Мартін Фурманїк, ПгД., історік з Музея Спіша в Спішскій Новій Всі, котрый спрацовав тему: Rusíni na Spiši po roku 1989. Штудія є написана по словацькы і надїєме ся, же в особі Мартіна Фурманїка ся рісує молодый історік, продовжователь такых вызначных особностей – історіків, якыма суть Станїслав Конєчні і Маріан Ґайдош, котры ся у своїм професіоналнім жывотї довгы рокы занимали мінорітов Русинів в бывшій Чехословакії, наслїдно на Словакії.
Третёв новов авторков є Мґр. Александра Тіхвонёва, котра є в сучасности екстернов докторандков на Інштітутї русиньского языка і културы і в своїй штудії ся венує темі сучасного русиньского языка з компаратівного погляду. В штудії (написаній по словацькы) з назвов: Absolútna konsonantická alternačná zhoda v dvoch slovanských jazykoch можуть інтересуючі ся о компаратівну ліґвістіку порівнати консонантічны алтернації в назывниках словацького і русиньского языка.
Желаме много успіхів і здоровя вшыткым, котры ся інтересують о карпаторусиністіку як научну дісціпліну і віриме, же ай зборник Studium Carpatho-Ruthenorum 2020 / Штудії з карпаторусиністікы 12 збогатять Вашы знаня о Русинах і о карпаторусиністіцї.

Александер Зозуляк

 

Prof. Elaine RUSINKO: Karpatorusínska literatúra v USA

Karpatsko-rusínska literatúra v USA

Približne 1.3 milióna karpatsko-rusínskych Američanov má svoje korene v Karpatskom regióne východnej Európy. Väčšina ich predkov imigrovala v rokoch 1880-1914 z územia, ktoré je teraz súčasťou Slovenska, Poľska a Ukrajiny. Karpatskí Rusíni, ktorí počas celej histórie nemali svoj vlastný štát, sú tiež známi ako Rusnáci, Karpatskí Rusi, Karpatskí Ukrajinci a Rusíni a tí, ktorí pochádzajú zo severných svahov Karpát, sa nazývajú Lemkovia. Väčšina Karpatských Rusínov je stúpencami východného kresťanstva, či už pravoslávneho alebo byzantsko-katolíckeho, a cirkev bola tradične centrom karpatsko-rusínskeho spoločenského a kultúrneho života spolu s bratskými spoločenstvami a bratstvami, ako napríklad Grécko-katolícka únia rusínskeho bratstva (Wilkes Barre, Pennsylvania) a Spojené spoločenstvá grécko-katolíckeho náboženstva (McKeesport, Pennsylvania). V súčasnosti podporujú rusínsky kultúrny rozvoj svetské organizácie, ako napríklad Karpatsko-rusínske výskumné centrum (Ocala, Florida, USA), Karpatsko-rusínska spoločnosť (Pittsburgh, Pennsylvania), a Rusínska asociácia (Minneapolis, Minnesota, USA).

Pôvodne sa literárne práce rusínskych autorov objavili v takmer šesťdesiatich novinách a iných periodikách, ktoré boli vydané pre rusínsko-americkú komunitu, najrozšírenejšími z nich boli Amerikansky Russky Viestnik  (Americko-ruský posol, 1892-1952), Prosvita (Osveta, 1917-2000), Vostok (Východ, 1919-50), Lemko (1928-39), Den’ (Deň, 1922-26) a mesačník s krátkou životnosťou Niva (Pole, 1916). Rusínsko-americká literatúra bola tiež publikovaná v almanachoch každoročne vydávaných rôznymi bratskými organizáciami, ktoré okrem poézie a prózy rusínskych autorov väčšinou obsahovali mesačný kalendár, populárne články o rusínskej histórii a kultúre a životopisy slávnych Rusínov. Tradícia almanachov alebo kalendárov sa v Spojených štátoch nedávno obnovila prostredníctvom karpatsko-rusínskej publikácie Rusínsko-americký almanach 2005. V súčasnosti je však problematické zohnať pôvodné almanachy a noviny a niektoré tituly alebo kompletné série už nie sú dostupné vôbec. Uskutočnilo sa niekoľko štúdii o rusínsko-americkej literatúre a zoznam rusínsko-amerických publikácií neexistuje.

Literárny život v rusínskej domovine je tradične spätý s otázkami jazyka a národnej identity. Rusíni, nachádzajúci sa na križovatke kultúry východnej Európy a vystavení protichodným politickým tlakom, emigrovali do Ameriky bez jasného národného povedomia a spisovného jazyka. V čase najväčšej imigrácie do Ameriky pred 1. svetovou vojnou komunikovali Karpatskí Rusíni v niekoľkých dialektoch, ktoré súčasní jazykovedci klasifikovali ako súčasť ukrajinského jazyka, hoci v dôsledku slovenskej, poľskej a maďarskej prímesi sa reč Karpatských Rusínov značne líši od spisovnej ukrajinčiny. Písomný prejav u každého zodpovedal jeho vlastnému chápaniu rusínskej národnej identity. Niektorí tvrdia, že Rusíni boli vetvou väčšej populácie „Všerusov“, iní sú vyhlasujú, že patrili k ukrajinskej národnosti, a ďalší zasa trvajú na tom, že Rusíni boli samostatnou etnickou skupinou, síce príbuznou, avšak odlišnou od Rusov, ako aj Ukrajincov. Preto bola časť ranej rusínsko-americkej literatúry napísaná v ruštine a ukrajinčine. Väčšina spisovateľov však uznávala odlišnosť rusínskej kultúry a používala nespisovný jazyk, ktorý sa riadil ruskou gramatikou, ale zahŕňal početné lexikálne a syntaktické výpožičky z karpatsko-rusínskeho dialektu, ako aj angličtiny. Rusínski spisovatelia pôvodne písali v cyrilike, ale do 30-tych rokov 20. storočia väčšina prevzala latinskú abecedu používajúc systém transliterácie založený na slovenskom pravopise. Spočiatku bola rusínsko-americká literatúra zameraná výhradne na rusínsku komunitu. Od 50-tych rokov 20. storočia sú však takmer všetky publikácie pre karpatsko-rusínsku komunitu písané v angličtine a autori svoje práce orientujú na širšie publikum. Tretia generácia rusínsko-amerických spisovateľov svoje práce ideologicky postavila do kontextu súdobého rusínskeho hnutia brániaceho identitu Rusínov ako samostatnej etnickej skupiny. Od pádu komunizmu zaznamenala rusínska kultúra v rámci Európy znovuzrodenie, ktoré bolo podporované záujmom Rusínov žijúcich v Spojených štátoch amerických o ich etnický pôvod.

Väčšina rusínsko-amerických spisovateľov prvej generácie trvala na svojom amatérskom postavení v literatúre tvrdiac, že k literatúre ich vedie len láska k svojmu ľudu. Mnohí autori boli predovšetkým grécko-katolícki kňazi, ako napríklad Stefan Varzaly (1890-1957) a Basil Shereghy (1918-1988), ktorí vydávali príležitostné básne a dramatické diela v almanachoch, resp. novinách. Iní boli novinármi, ako napríklad Peter Maczkov (1880-1965), autor zbierky náboženskej poézie (Vinec nabožnych stichov, 1958), alebo Stefan Telep (1882-1965) a Nicholas Cislak (1910-1988), ktorí písali hry pre amatérske divadelné zoskupenia. Grécko-katolícky kňaz Emilij Kubek (1857-1940) bol plodným spisovateľom a je dodnes známy ako autor románu Marko Sholtys, jediného svojho druhu napísaného v rusínčine a vydaného v USA. Dymytrii Vyslotskii (1888-1968), známy pod pseudonymom Vaňo Hunjanka, bol aktívnym novinárom v komunitách Lemkov v Kanade a USA v rokoch 1922-1945, a jeho poviedky a hry sa objavili vo výročných almanachoch, ktoré publikoval v 30-tych rokoch 20. storočia (Karpatorusskii kalendar’ Vania Hunjanka, 1930-1938).

Hoci sa väčšina ich príbehov odohráva v novom svete, u rusínsko-amerických autorov sa prejavuje istá odluka od reality amerického života, vyplývajúca z ich didaktického zámeru a upriamovania pozornosti na morálne a mýtické princípy. Na rozdiel od väčšiny etnickej americkej literatúry sa málo pozornosti venuje tomu, čo ich motivovalo k opusteniu svojej krajiny a ceste za oceán, prípadne problémom s prispôsobovaním sa novému svetu. Mnoho rusínskych postáv nedosahuje úspech nasledovaním amerických vzdelávacích, spoločenských alebo politických nariadení, ale intenzifikáciou tradičných hodnôt. Napríklad v Kubekovom príbehu “Palko Rostoka,” ktorý sa odohráva v priemyselnej Amerike, čo bolo typické pre rusínskych imigrantov, eponymický hrdina schováva svoju rusínsku identitu a záhadnú minulosť, keď bol neprávom uväznený. Materiálny úspech a všeobecný obdiv nedosahuje štrajkom proti majiteľovi továrne, ale snahou o zmierenie a kompromis. Keď sa jeho tajomstvo odhalí, Palko vzdá svojej rusínskej minulosti poctu, ale stáva sa novým Američanom, čo je symbolicky prejavené tým, že si oholí bradu. Hodnoty, ktoré Kubek vyjadruje vo svojom príbehu, sa opakujú u každého rusínsko-amerického autora – kľúčom k úspechu sú poctivá práca, čestnosť, striedmosť a šetrnosť; čestný človek, ktorý dosiahne úspech, nie je materialistický ale láskavý a predovšetkým skromný. Je však zjavné, že Kubekova chvála rusínskej národnostnej príslušnosti nezahŕňa všeobecné schvaľovanie americkej rôznorodosti, keďže autor a jeho hrdinovia si zachovávajú niekdajšiu predpojatosť, cítia averziu k špekuláciám vo svete obchodu, nedôverujú účinnosti právnych opatrení a podozrievajú politické skutky. Hrdinovia rusínsko-americkej literatúry nevinne trpia v melodramatických zvratoch, prekonávajú darebákov vo svete svojim morálnym charakterom. Rusínsko-americká literatúra často postráda realistické a kultúrne charakteristické črty a je založená na alegórii. Zobrazenie cností pracujúcej triedy a víťazstva dobra sú určitým naplnením prianí čitateľov a vyhliadkou spoločnosti, v ktorej kde budú úspešní vďaka svojim morálnym cnostiam.

Tento mýtus je len trochu pozmenený v diele Vyslotskeho-Hunjanky a Cislaka, kde má rozprávanie o Popoluške politické podfarbenie. V týchto dielach sú morálne cnostnými prosovietski socialisti, ktorí bojujú proti aristokracii a cirkvi. Na rozdiel od Kubeka je Hunjankov postoj až prehnane namierený proti cirkvi a jeho hrdinovia otvorene zastávajú politické riešenia sociálno-ekonomických problémov. Jeho príbehy “Starŷ i molodŷ“ („Starí a mladí“, 1925) a “Marko Boháč” (1932), ako aj jeho hry Sholtys (1935) a Petro Pavlyk (1937) zobrazujú boj Lemkov o prežitie v ich rodnej krajine v chudobných podmienkach a pod politickým útlakom. V dielach “Leško Myrna” (1932) a “Agentŷ” (“Agenti,” 1928) rusínski imigranti v Spojených štátoch amerických zažívajú Veľkú hospodársku krízu a autori vyjadrujú podporu robotníckym odborom. Hunjanka-Vyslotskii neustále pripomína svojim americkým čitateľom, aby ponúkli pomoc a podporu svojim bratom v Európe.

Najpopulárnejšie literárne žánre rusínsko-amerických spisovateľov prvej generácie boli poézia a dráma. Krátke hry boli dostatočne veľkým repertoárom pre početné dramatické krúžky pôsobiace pri miestnych farnostiach a bratských organizáciách. Mnohé z týchto hier sa odohrávajú v americko-rusínskych komunitách a zobrazujú ich problémy – snaha stať sa Američanmi, generačný konflikt a alkoholizmus. Trojaktová hra Fedorišinovy (Fedorišinovci, 1925) Valentina Gorza (1869-1943), založená na skutočnom príbehu, sa zaoberá týmito otázkami. Americké sviatky, ako napríklad rodinná večera pri príležitosti Vďakyvzdania, sú prejavom úcty k druhej generácii rodiny, ale sú úplne nepochopiteľné pre ich nábožensky založenú matku, ktorá lipne na tradíciách, a pre otca alkoholika. Napriek snahe konať v súlade s americkým právnym systémom je najstarší syn donútený zabiť vlastného otca, aby ochránil rodinu a dosiahol “americký spôsob” života. Stefan F. Telep písal satirické hry, v ktorých zobrazuje dcéru bojujúcu proti patriarchálnej autorite (Khytra dîvchyna, Bystrá dievčina, 1927) a huncútske skutky rusínskych imigrantov, ktorí prišli do styku s americkým právnym systémom (V sudî, Na súde, 1944). Od obecenstva sa očakáva, že sa bude smiať na šibalstvách jednoduchých Rusínov, ale sudca napomína, aby rodičia vychovávali svoje deti tak, aby mohol ich ľud byť na ne hrdí a deti zasa majú pamätať na svoje korene. Máriin problém (1941) od Judy Mirek, napísaný v zmesi angličtiny a rusínskeho nárečia, je lekciou pre mladých Rusínov, aby si vážili svoje jazykové a kultúrne dedičstvo. Aj keď Máriina rusínsky hovoriaca matka jej hovorí, že „neexistujú zlé národnosti, len zlí ľudia,” ovplyvniť ju môže len jej škótsko-americký priateľ, ktorý jej pripomína, že Amerika je „miestom, kde sa miešajú rôzne národnosti.” Do roku 1960 hry, ako napríklad komédia Vaňo Peperytsia Nikolaja Tsysliaka, satirizovali imigrantskú komunitu, ktorá si v očiach nedávnych imigrantov zachovávala tie isté chyby a slabiny, ktoré boli typické pre ich život v pôvodnej krajine.

Zatiaľ čo divadelné hry boli predovšetkým ľahké a zábavné, poézia bola skôr vážna, náboženská a ideologická. Diela Sigmunda Brinskeho (Stichi, Verše, 1922) a Ivana A. Ladižinskeho (Karpatorossy v Evropi i Ameriki, 1940) sú plné lyrických výlevov o kráse domoviny a utrpení, ktoré Rusíni zažili. Väčšiu estetickú hodnotu majú diela dvoch talentovaných básnikov, ktorí svoju literárnu kariéru začali v Európe, ale publikovali aj v USA – rusky orientovaný Dmitrii Vergun (Karpatskie otzvuki, Karpatské ozveny, 1920) a Sevastiian Sabol, básnik, ktorý písal v ukrajinčine pod pseudonymom Zoreslav a bol zároveň baziliánskym mníchom (Z rannikh vesen, Zo skorých jarí, 1963).

Spisovatelia druhej generácie písali v angličtine, aby si uctili pamiatku imigrantov v rozsiahlejších literárnych dielach. Prvým rusínsko-americkým spisovateľom, ktorý hľadal divákov mimo rusínskej komunity bol Vasil S. Koban a jeho román The Sorrows of Marienka (Marienkine súženie, 1979) napísaný v štýle sociologického realizmu. Thomas Bell, ktorého otec mal rusínsky pôvod, sa vo svojom známom románe Out of This Furnace (Preč z tejto páľavy, 1987) zaoberal osudmi Rusínov, Slovákov a ďalších východoeurópskych imigrantov počas hospodárskej krízy. Sonya Jason, dcéra imigrantov z Podkarpatskej Rusi, do svojich pamätí Icon of Spring (Idol jari, 1987) zakomponovala aj rusínsko-americkú tematiku. Ann Walko vo svojom diele Eternal Memory (Večná pamäť, 1999) preplietla spomienky zo života imigrantov s piesňami a receptami a rozprávaním o domovine ich doplnila do esteticky zostavenej poetickej prózy. Adaptácia hry Anny Walko Zhenska shleboda (Ženská sloboda), pôvodne napísanej v rusínčine, bola odohraná v angličtine v Múzeu Andyho Warhola v Pittsburghu v roku 2004. Je zriedkavým protikladom k tradičnému sexizmu vyjadrenému v typickej mužsky orientovanej rusínsko-americkej literatúre.

Tretia generácia rusínsko-amerických autorov sa skôr než na kreatívnu literatúru zameriava na literárne a historické vzdelanie, avšak nedávno sa objavili romány autobiografickej fikcie, ktoré siahajú za hranice rusínskej komunity. Román Nicholasa S. Karasa Hunky: The Immigrant Experience (Hunky: Skúsenosť imigranta, 2004) spája históriu, životopis a fikciu a popisuje život troch generácií Rusínov od ich domova v Karpatoch až po priemyselnú Ameriku. V diele Less Than Diamonds (Menej než diamanty, 2002) rozpráva Pete Bohaczyk podobný príbeh zo života rusínskych baníkov. Tieto romány, žiaľ, vykazujú nízku estetickú hodnotu a odhaľujú mnoho nejasností o rusínskej histórii a identite. Zatiaľ nedokončený román Marka Wansu The Linden and the Oak (Lipa a dub) je vedecky podloženým a historicky presným dielom napísaným poetickým štýlom a zachytávajúcim dušu rusínskeho ľudového umenia.

Prof. Elaine RUSINKO, Baltimore, USA, 10. 10. 2008

 

Ďalšie publikácie:

Magocsi, Paul R. “The Carpatho-Rusyn Press.” In Sally M. Miller, ed., The Ethnic Press    in the United States: A Historical Analysis and Handbook. New York, Westport, Conn., and London: Greenwood Press, 1987, pp. 15-26.

________. Our People: Carpatho-Rusyns and Their Descendents in North America. Toronto: Multicultural History Society of Ontario, 1984.

________. “Rusyn-American Ethnic Literature.” In Wolodymyr T. Zyla and Wendall M.

Aycock, eds. Ethnic Literatures Since 1776: The Many Voices of America, Vol.   II. Lubbock: Proceedings of the Comparative Literature Symposium, Texas Tech

University, January 1976, IX (1978), pp. 503-20.

1 2 3 6