Мґр. Міхал Павліч, ПгД.: Oцїнїня творчости Mиколая Kсеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты

Abstract

Our article deals with the Rusyn writer Mikuláš Kseňák and his literary work, which we evaluate from the point of view of a lifelong project of consolidating the national identity of the Rusyns in Slovakia. His literary work is divided into several groups on the basis of genre-thematic criteria and we describe the way in which the function of strengthening national identity is applied. We perceive the lifelong work of Mikuláš Kseňák as an example of the successful use of the formative, ideological function of literature in favor of strengthening the national self-identification of one’s own nation.

 

Keywords: Mikuláš Kseňák. Identity. Rusyn Literature. Formative function оf literature. National identity.

  1. Вступ

            Мож повісти, же тяжкый минулый рік мав даякым способом вплив на жывот каждого чоловіка на світї. На жаль, русиньска література не была вынятком. 1. фебруара 2020 во віцї 87 років одышов на вічность родак з Камюнкы, писатель, педаґоґ і народный дїятель Миколай Ксеняк. Ёго літературны тексты были писаны все з думков на свій народ. Ксенякова література была вызначна тым, же ся в нїй ефектівно вужывала форматівна і выховна функція літературы, котрой цїлём было зміцнити русиньску народну ідентіту.

            Од смерти Миколая Ксеняка перешов рік, і з той нагоды бы сьме хотїли зрекапітуловати ёго цїложывотный вклад до русиньской літературы. Цїлём нашого тексту не є подати глубоку літературну аналізу, скорше хочеме сумарізовати Ксенюкову літературну творчость і презентовати тоты творы, в котрых ся найвеце проявила авторова безпохыбна служба русиньскому народу.

  1. О авторови

            Миколай Ксеняк ся народив 4. децeмбра 1933 в селї Камюнка в окресї Стара Любовня до сімчленной русиньской родины. По штудіях на Руській ґімназії в Пряшові (1945-1953) Ксеняк абсолвовав высокошкольскы штудії на Інштітутї руського языка в Празї (1953-1957). По скончіню штудій зачав робити як учітель російского языка на основній школї в Ружомберку (1959-1968), нескорше ся став директором ґімназії в Ружомберку, де добыв аж до пензії (1968-1991).[1] Попри професії учітеля Ксеняк присвятив свій час і енерґію главнї русиньскій поезії і прозї. Быв єдным з найактівнїшых авторів старшой ґенерації русиньскых писателїв. Окрем богатой літературной творчости быв Миколай Ксеняк актівным приспівателём одборных статей до русиньской і словацькой пресы. Розвитку і розшырёваню/популарізації русиньской літературы помагав тыж як председа Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Аж до своёй смерти ся Ксеняк все добрї орьєнтовав в русиньскых актівітах, быв участником розлічных научных лекцій, семінарів, конференцій (нелем з области русиньской літературы, але рад приходив ай на семінары о русиньскій історії, языку, набоженьскім жывотї…), де ся рад запоёвав до діскусій, давав пропозіції на злїпшіня поставлїня русиньского языка, літературы, і Русинів як міноріты в рамках Словакії.[2]

  1. Байкы і алеґорічны подобенства

            В історії сучасной русиньской літературы на Словакії по роцї 1989 буде Ксенякове мено певно звязане із малым епічным жанром куртой прозы – з байков. Тот жанер творить найвекшу і найвеце знаму часть ёго творчости. Миколай Ксеняк є єдным з авторів[3], котры в минулости писали тексты в україньскім языку, але по кодіфікації списовной русинчіны зачав як єден з першых писати по русиньскы. З першых книжок в україньскім языку мож спомянути зборник Байкы (выданый дакілько раз – в роках 1963, 1970, 1974), Сміх і гіркість серця (1977), Віночок з терня (1980) або Дорогоцінна знахідка (1985). З них быв нескорше зробленый выбер выданый по русиньскы під назвов Выбраны байкы (2002). В далшых роках были выданы зборникы  Ozveny (2002) і двойязычне русиньско-словацьке Зеркалїня/Zrkadlenie (2010), Углы погляду (2011), Нашы горізонты (2015), Недоповіджене (2018), Кошарик плодів (2019) і зборник в словацькім языку Bájky pre každého (2018). Послїднёв выданов публікаціёв уж по смерти автора была книжка Одповідж собі сам (2020).

            Тіпічным знаком русиньской байкы в поданю Миколая Ксеняка є то, же автор ся не концентровав лем на крітіку неґатівных людьскых властностей в общім змыслї, але Ксеняк описує проблемы русиньского народа в подмінках народностной меншыны на Словакії. В текстї Закрикнутый повказує на застрашіня тых, котры ся ганьблять поужывати свій язык, суть пасівны і мають скептічный постой ід сучасному русиньскому руху.  Остра крітіка є намірена на людей, котры все думають о русиньскім языку як о языку села. Языка, котрый не є вгодне поужывати в офіціалных сітуаціях ці в публічнім жывотї. Автор тыж крітізує фалошных або пасівных патріотів, гварить, же не стачіть ся лем означовати за Русина і одволавати ся на предків, але залежить на актівній підпорї свого народа, напр. і на орґанізації, ці на участи на културных актівітах.

            В байках ся много раз находить ґенерачна опозіція, т. зн. старша і молодша ґенерація. Старшы поставы суть ідеалізовано описаны як просты люде, котры тримлють в чести традіції і фолклор, суть носителями сельской інтеліґенції. Напротів них стоять молодшы персоны, часточно асімілованы, ганьблячі ся комуніковати в роднім языку і много раз ся снажать договорити своїм родічам, думаючі, же суть мудрішыма. Тот конфлікт ся але все кончіть арґументачнов поражков або зосмішнїнём молодшых протаґоністів.

            Ксеняк заставать єднозначный назор, же треба утримовати традіції і фолклор (Закрикнутый, Телефонованя), і треба їх дале одовздавати далшым ґенераціям. На другім боцї то але тыж значіть, же ся треба приспособити сучасній реалітї, не мож ся сполїгати на стереотіпну властность руснацькой твердоглавости і нездоланости, але є потребне найти одвагу обранёвати ся перед забытём і быти актівным (Страшак).

            Далшыма проблемами, котры Ксеняк в своїх байках ілустровав суть асімілація, розбита народна ідентіта ці рівно – кріза ідентіты. В алеґорічнім подобенстві Росквітнута яблінка є укажка розтріщеной народной ідентіты – стром на ярь розцвине штирёма розлічныма квітами, котры суть на першый погляд барз красныма, но корїня строму привело ку роздумованю над своїм походжінём: „То маме од радости выскаковати, ці нарікати? (…) Істо, хто властно сьме? (…) не стратили сьме в тім квітю свою ідентіту?‟[4]

            Ксеняк в своїй байкарьскій творчости нелем остро крітізує, але єдночасно презентує і конштрутівны рїшїня і давать рады на злїпшіня сітуації. Тыкать ся то главнї вытворїня стабілного русиньского школства на каждій уровни едукації, од чого завісить рїшіня далшых проблемів.

  1. Дротарьска література

            Далшов вызначнов частёв Ксеняковой творчости была література іншпірована феноменом сполочным про Русинів і Словаків із Замаґуря – дротарьством. Худобна земля і мало можностей на роботу в реґіонї через зиму принучує хлопів вхабити на довгы місяцї свою родину а йти глядати роботу в чуджіх краёх. Такый быв і припад Ксенякового вітця. Дротарьство было до другой половины 20. стороча тіпічным явом про істы реґіоны, в котрых жыли Русины, в сучасности але тото ремесло зачало мізнути і вымерати, теперь го мож відїти главнї в рамках практічной укажкы на ярмаркох ці в музеях.

            Дротарьство є главнов темов великого поетічного твору О камюньскых майстрах (1994), котрый быв написаный в діалектї родного села Ксеняка – Камюнкы. За зборник етноґрафічной драмы і прозы Біда Русинів з дому выганяла (2002) быв Ксеняк в роцї 2003 оцїненый меджінароднов Преміёв Александра Духновіча за оріґіналну русиньску літературу. Успіх той публікації мож ілустровати і тым, же текст з того зборника під назвов Приповідка о дротарёви быв презентованый шырокій русиньскій громадї на сценї Театру Александра Духновіча в Пряшові в роцї 1994[5]. Тот сценарь як і далшы драматічны і прозаічны творы были опублікованы в далшім зборнику з темов дротарьства з назвов Жменї родной землї (2009).

            За найвекшу барьєру утриманя і розвитку ідентіты Русинів поважує Ксеняк слабо розвинуте русиньске школство, котре недостаточно выховлює наймолодшу ґенерацію Русинів. Тыкать ся то нелем русиньского языка і літературы, але і історії. Автор ся з той прічіны снажив утримати заникаючій феномен дротарьства в літературній творчости. В книжцї Біда Русинів з дому выганяла ся находять прозаічны і драматічны тексты, котры суть написаны з думанём на форматівну і выховну функцію літературы. Прикладом є театрална єдноактовка Дротарь-штудент, в котрій є молодый дротарь заткнутый мадярьскым шандарём і є поважованый за жебрака і вандрака. Через выслух Штефан одповідать высвітлёванём і інформованём о дротарёх і Русинох, выдкы мають походжіня і чом одходять од своїх родин за роботов. Штефанова обгаёба є заложена на фактічных інформаціях, уваджать ґеоґрафічны локаліты, мена знамых людей з русиньской інтеліґенції, писателїв або высоко поставленых.

            На вопрос, ці є Словак, Серб або даяка інша народность, Штефан себаісто і гордо одповідать Я – Русин. Арґументачный бой, діскусію высоко поставленого з низко поставленым, маёріты верзус міноріты, выграває Штефан тым, же капітан шандарїв мінить свій назор на Русинів а дротарїв. Од выядрїнь тіпу „Я бы ся ганибив за таку роботу. Она тя деґрадує!“[6] ся капітан в заключіню гры обертать ку молодому дротарёви із словами: „Та-а-а-а-к, пане майстре, написав єм вам поволїня про ваше ремесло.

Няй бы вас одтеперь контролёвав і сам пан цісарь, ани волосок ся вам не скривить. (…) Вашов заслугов од днешнёго дня буду собі дротарїв высоко важити.“[7] Штефан так успішно потвердив ідею, же через познаня історії властного народа, ёго звыків і традіцій, мож дійти к узнаню іншыма, к змінї назору і подпорї (капітан наконець сімболічно одмінює дротаря выданём поволїня на выконованя ремесла).

            В далшых текстах з дротарьсков тематіков Ксеняк чітателя нелем інформує, але снажить ся му через вшеможны сітуації (одход … ) пластічно описати поставлїня дротарїв. В драматічнім текстї Розлучкы дротарїв описує розлічны сітуації перед одходом дротарїв на путь (отець ся лучіть із своёв родинов, фраїрков або женов, што чекать дїтину; розлучіня із господарьством, родным краём). Путованя за роботов было все звязане із різіком, і хоць были дротарї важеныма про їх шыковность, таксамо были мушены боёвати з одмітнутём або передсудками людей, голодом, або тяжкыма кліматічныма условіями, немілосерднов природов. Тоты сітуації суть описаны в прозї Смерть дротаря в пусти, Не одышов або Жменї родной землї.

            Послїднїй менованый текст поважуєме за єден з найлїпшых творів Миколая Ксеняка, в котрім є описана смерть отця-дротаря в чуджінї, котрый перед смертёв пожадав сына о послїднє желаня: „Чуджа земля, сынку, є немілосердна. Є барз тяжка. Ани дыхати не дасть. (…) Зато ті наряджую і тя прошу, сынку мій любый, принесь мі з нашого хотаря три-штири жменї родной землї і посып мій гріб.“[8] Ксеняк описав значіня родного края про дротарїв (Русинів) в чуджій земли, їх смучіня за домовом а солідаріту – в догоднутый термін преснї о рік ся дротарї стрїтять перед гробом зоснулогo i почестують ёго памятку молитвов і сповнїнём ёго послїднёй волї: „Цїлый гріб быв посыпаный роднов землёв, на котрій ся народив,(…) котрой материньске слово і співы коловали в ёго крови, котру цїлый жывот кропив своїм потом і котру носив у своїм сердцї по світї.“[9]

            Ксенякова дротарьска література є споїнём раціоналного а праґматічного інформованя о дротарях з емоціоналным заінтересованём чітателя, котре во выслїдку вытварять, конзервує і передавать дале образ феномену матеріалной културы Русинів.

  1. Русиньска ода

            Послїднёв шпеціфічнов частёв творчости Миколая Ксеняка суть дві публікації з послїднїх років з назвами Формованя русиньской ідентіты (2016) і Резонанції на книжкы і подїї (2018), котры суть зборниками лірічно-рефлексівных текстів з дідактічно-рефлексівным характером. Жанрово ся найвеце подобають одам, Миколай Ксеняк в них выражать захоплїня, почливость і вдячность вшыткым людём, котры мали заслугы на русиньскім народнім оброджіню од половины 19. стороча аж по сучасность. Подобным способом ся автор занимать і сучаснов русиньсков літературов. Ку писателям ся прямо пригварать як їх колеґа або їх тексты высвітлює. Крітічно оцїнює творчость, але і жывот авторів, їх актівіту в сучаснім русиньскім народнім оброджіню. Літературну творчость своїх колеґів так оцїнює із боку годноты про будучность русиньского народа.[10]

            „Тексты мають выхвоно-едукачну функцію, лірічный субєкт спроваджать чітателя через русиньску історію, бісїдує о найважнїшых особностях індівідуалных історічных періодів, припоминать і ославлює їх чіны і значіня. Ксеняк нараблять з історічнов і културнов памятёв, выбером особностей і удалостей хоче о історії інформовати і оцїнёвати єй. Про тоты тексты є тіпічне, же умелецька і естетічна функція тексту є секундарна, автор ся концентрує прімарно на то, жебы чітателя інформовав, выховлёвав і формовав ёго народну ідентіту. Тексты суть характерістічны высокым обсягом інформацій, названём цїлого мена особы, орґанізацій ці книжок. Автор в процесї вытваряня народной ідентіты гварить о великім значіню русиньскых будителїв минулых і сучасных, народностных орґанізацій, зналости історії властного народа, фолклору, поужываню народного языка, писаню літературы в русиньскім языку і т. д. В другім зборнику дотримлює тотожный прінціп, Ксеняк оцїнює творы сучасной русиньской літературы і реаґує на тогочасны удалости із соціалного і културного жывота Русинів.‟[11] Іде о публікації, в котрых Ксеняк ославным характером тексту велебить і ґлоріфікує персоны русиньской історії, єдночасно автор хоче через обсягы історічной памяти інформовати і едуковати своїх краянів.

  1. Заключіня

            О Ксеняковій творчости мож повісти, же естетічна функція літературы не была на цалком першім місцї. Автора можеме характерізовати як літературно міморяднї актівного Русина, котрый собі в повній мірї усвідомлёвав міць фікції впливати на вонкашню реаліту і тоту можность праґматічно выужывав к высшому цїлю – формовати а зміцнёвати народну ідентіту Русинів і помочі заховати културный одказ ёго предків. Ксенякову творчость сьме роздїлили до трёх ґруп на основі жанрово-тематічных крітерій і в каждій з них сьме нашли способы, якыма ся уплатнёвала форматівна функція літературы.

            Цїложывотне дїло Миколая Ксеняка позітівно оцїнюємє як приклад успішного выужытя форматівной, респ. ідеовой функції літературы в проспіх зміцнїня народной себеідентіфікації властного народа. Ксенякова літературна творчость не є романтічным вызнанём любви к русиньскому народу, але іде о прояв того, хто в духу ідеалів просвитительства вхабив Русинам цїнну і хосенну дїдовизню.

 

ЛІТЕРАТУРА

KSEŇÁK, M. (2002) Ozveny. Prešov: SNM – Múzeum rusínskej kultúry v Prešove. ISBN 978-80-970314-0-4, 168 c.

KSEŇÁK, M. (2018) Bájky pre každého. Žilina: Georg Žilina. ISBN 978-80-8154-252-7, 176 c.

PAVLIČ, M. (2018) Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989 (Dizertačná práca). Prešov: Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry, 121 s.

КОПОРОВА, К. (2020) 20 років Сполку русиньскых писателїв на Словакії [online] [ціт. 2020-12-08], Доступне із: http://rusynlit.sk/index.php/2020/12/07/2228/

КСЕНЯК, М. (1963) Байки. Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1970) Байки. Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1974) Байки. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1977) Сміх і гіркість сердця. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1980) Віночок з терня. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1985) Дорогоцінна знахідка. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1994) О камюньскых майстрах. Пряшів: Русиньска оброда, ISBN 978-80-88769-01-9, 288 с.

КСЕНЯК, М. (2002,a) Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

КСЕНЯК, М. (2002,б) Выбраны байкы. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-80-88769-36-1, 80 с.

КСЕНЯК, М. (2009) Жмені родной земли. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-80-970185-1-1, 138 c.

КСЕНЯК, М. (2010) Зеркалїня / Zrkadlenie. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-80-970185-5-9, 200 c.

КСЕНЯК, М. (2011) Углы погляду. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-8089441-20-4, 84 c.

КСЕНЯК, М. (2013) Споминкы і очекованя. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-80-970185-7-3, 144 c.

КСЕНЯК, М. (2015) Нашы горізонты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-00-1, 166 c.

КСЕНЯК, М. (2016,a) Медвідята на прогульцї. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska, ISBN 978-80-972115-3-0, 102 c.

КСЕНЯК, М. (2016,б) Формованя русиньской ідентіты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-03-2, 48 c.

КСЕНЯК, М. (2018,а) Недоповіджене. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-11-7, 152 c.

КСЕНЯК, М. (2018,б) Резонанції на книжкы і подїї. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-07-0, 154 c.

КСЕНЯК, М. (2019) Кошарик плодів. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-18-6, 152 c.

КСЕНЯК, М. (2020) Одповідж сі сам. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-21-6, 96 c.

КУЗМЯКОВА, А. (2020) До русиньского літературного неба одышов байкарь Миколай Ксеняк. In: Русин ч. 1/2020. Културно-хрістіаньскый часопис. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISSN 1339-5483, с. 13-14.

МАҐОЧІЙ, П. Р. – ПОП, І., ед. (2010) Енциклопедія історії та культури Карпатських Русинів. Ужгород: Видавництво В. Падяка, ISBN 978-966-387-044-1, c. 380.

МАЛЬЦОВСКА, М. і кол. (2009) 100 вызанмных Русинів очами сучасників. ІІ. часть. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-89441-01-3, с. 62-65.

ПАВЛІЧ, М. (2016) Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. ISBN 978-80-555-1638-7, c. 234 – 244.

ПАВЛІЧ, М. (2017) Резонанції на книжкы і подїї. In: Русин 3/2017. Културно-хрістіаньскый часопис. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISSN 1339-5483, с. 17 – 18.

ПАВЛІЧ, М. (2019) Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

 

Mgr. Michal Pavlič, PhD.

Prešovská univerzita v Prešove

Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín

Ústav rusínskeho jazyka a kultúry

Ul. 17 novembra 15

080 01 Prešov

Slovakia

 

michal.pavlic.urjk@gmail.com

[1] МАҐОЧІЙ, П. Р. – ПОП, І., ед. (2010) Енциклопедія історії та культури Карпатських Русинів. Ужгород: Видавництво В. Падяка, s. 380. – перевірьте назву

[2] МАЛЬЦОВСКА, М. і кол. (2009) 100 вызнамных Русинів очами сучасників. ІІ. часть. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, с. 62-65.

[3] Іде о такых авторів як: Марія Мальцовска, Штефан Смолей ці Штефан Сухый.

[4] КСЕНЯК, М. (2002,б) Углы погляду. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, с. 30.

[5] МАЛЬЦОВСКА, М. і кол. (2009) 100 вызнамных Русинів очами сучасників. ІІ. часть. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, с. 62-65.

[6] КСЕНЯК, М. (2002,a) Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, с. 61.

[7] Тамже, с. 66.

[8] КСЕНЯК, М. (2009) Жмені родной землі. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, с.4.

[9] Тамже, с. 6-8.

[10] ПАВЛІЧ, М. (2017) Резонанції на книжкы і подїї. In: Русин ч. 3/2017. Културно-хрістіаньскый часопис. Пряшів: Русин і Народны новинкы, с. 17-18.

[11] ПАВЛІЧ, М. (2019). Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach, с. 192-193.

доц. Мґр. Петрикова Анна, ПгД.: Концепт «земля» в художественном дискурсе Василя Петровая

КОНЦЕПТ «ЗЕМЛЯ» В ХУДОЖЕСТВЕННОМ ДИСКУРСЕ ВАСИЛЯ ПЕТРОВАЯ

Анна ПЕТРИКОВА

Abstract

The artistic discourse reflects the culture of a certain stage in the history of Rusyns. In the framework of the research methods of linguistic observation and description, component and contextual analyses are used. The problem of national identification, features of a modern identity and culture of Rusyns are in the center of many researchers’ attention: A. Plishkova, K. Koporova, I. Slivkova, M. Pavlich, P. Magochi, S. G. Sulyaka, S.V. Zelenko and many others. In this article, using an example of the analysis of the “Earth” concept, we try to show how V. Petrovay reveals the problem of the ethnocultural identity, how important for Rusyns is the problem of their territorial affiliation. We proceed from one text which, we believe, has the ability to arouse reflection, “leading to the formation of a certain space of understanding where reflection is fixed in the form of spiritual entities – meanings and ideas, which, in turn, can enrich a person’s spiritual space. In this case, the spiritual space is understood as a combination of semantic, ideological paradigms, values, feelings, perceptions, knowledge, concepts, faith, general cultural phenomena.

Keywords: concept, national identity, discourse, Rusyns, language.

Художественный  дискурс Василя Петровая – сверхинтересный и малоизученный объект. Первичное освещение дискурса мы затронули в статье «Русинская картина мира в художественном дикурсе Василя Петровая[1], которая была опубликована в соавторстве с белгородскими учеными Н.Ф. Алефиренко,  И.И. Чумак-Жунь. В данной работе методологически мы будем исходить из понимания художественного дискурса как – сложного коммуникативно-когнитивного явления, «в состав которого входит не только сам текст романа «Русины», но и различные экстралингвистические факторы, оказавшие конструктивное воздействие на формирование смыслового содержания романа. Это знание русинской действительности, суждения персонажей, ценностные установки, играющие важную роль в понимании и восприятии РКМ[2]»[3].  Материалом  исследования послужил текст одного романа Василя Петровая «Русины», так как его анализ позволяет достичь важнейшую «для когнитивной лингвопоэтики методологической цели: приблизиться к пониманию места русинского мира в европейском ценностно-смысловом пространстве, выявить самобытный характер РКМ, уяснить его генеалогические и когнитивно-дискурсивные связи с другими лингвокультурами».[4] При помощи языковых средств в тексте художественного произведения актуализируются скрытые значения слов, образующие видение мира, его оценку и смысловые оттенки. Если читатель является членом общества, о котором идет речь в тексте, он легко может идентифицировать внетектовые источники такие как фоновые знания, социальный контекст. Реципиент из иного сообщества воспринимает «художественную реальность» посредством ассоциаций, контекста. Например, Джон Р. Серль в исследовании отмечает «Логический статус художественного дискурса»: «Можно сказать, что почти каждый художественный текст передаёт «сообщение» или «сообщения», которые передаются посредством текста, но не имеющиеся в самом тексте. Только в детских рассказах […] мы получаем эксплицитное представление осуществленных всерьез речевых актов, передать которые является целью (или главной целью) художественного текста»[5].

В романе нашли отражения  сложные социальные перемены в обществе 20-30 гг. прошлого века. А. Плишкова об этом периоде пишет как о противоборстве  русофильской и украинофильской ориентаций, о котором  упоминается  в 1923 году на страницах многоавторского труда под названием «Подкарпатская Русь». Остро встал вопрос этнографической и лингвистической принадлежности русинского языка как  составной части украинского языка. А. Плишкова считает, что «украинизация Подкарпатской Руси началась уже в 1920 году, когда были зарегистрированы многочисленные протесты против этого решения, многие из них, в виде статей,  были опубликованы в ужгородской газете «Русская земля»»[6].

Сохранение самобытности  русинского языка, традиций, быта не оставляет равнодушным В. Петровая. В его романе остро звучит вопрос этнокультурной идентичности, самоидентификации русинов,  оценка людьми своей принадлежности к своей нации. Это чрезвычайно существенно, поскольку признаки этнической принадлежности людей не заключаются в отмирании национальных костюмов, а в полных глубокого значения традициях самого народа.

В данной работе мы будем исходить из определения идентичности как комплексного и динамичного понятия, ядром которого является сознание собственной историчности и аутентичности, культурно-языковой преемственности[7]. Согласно словацкому ученому Э. Мистрику понятие «культурной идентичности» связано чаще всего с патриотизмом, с национальной гордостью и т. д.. Большинство теоретиков ищут ее определение, используя термины «нация», «национальная идентичность». Однако, «культурная идентичность сама по себе  содержит представление общества о самом себе, о его историческом опыте, культурная идентичность взаимосвязана с определенным языком и определенными моделями поведения, а также тесно связана с другими идентификаторами группы (например, с ее юрисдикцией на определенной территории)»[8]. Функциями культурной идентичности являются, в частности: внешняя коммуникация (межкультурная коммуникация), внутренняя (внутри конкретной культуры) и функция трансфера (передача конкретной культуры будущим поколениям). Основными факторами, влияющими на трансформацию культурной идентичности, являются семья (образование), саморефлексия (самооценка и самоуважение) и общение с другими культурами (приток новых стимулов)[9].

В формировании идентичности значительная роль принадлежит языку, так  как  осознавать себя как часть данной культуры можно посредством текстов. В связи с этим можно вспомнить Э.Сепира, который написал, что «культуру можно определить как то, что данное общество делает  и думает, язык же есть то, как думает»[10]. Язык помогает идентифицировать предметы в окружающей среде, классицифировать  и организовывать их в сложную систему. Но, поскольку, язык является частью и инструментом культуры, он формирует не только представления о мире, но и самого человека, погружая его в эту же культуру, помогая осознавать традиции, нормы, ценности своего народа. Благодаря этому происходит диалог культур по вертикали (между культурами разных времен) и по горизонтали (диалог разных культур в одну эпоху).

В качестве  примера можно рассмотреть интересный концепт «Земля», который является ключевым  концептом русинской культуры.  В соответствии с концепцией  А. Вежбицкой, любой концепт, закодированный в той или иной языковой единице какого-либо языка, может быть представлен в виде «определенной конфигурации элементарных смыслов (семантически элементарных и универсальных концептов, которые являются семантически универсальными –  в том смысле, что они лексически закодированы во всех языках».[11]

В традиционной культуре русинов,  в жизни и деятельности народа, земля, почва играет незаменимую роль. В словаре «Російсько-русинський словник»[12] лексема «земля» определяется во-первых, как  поле, во-вторых, как  роля. В русинском языковом сознании поле соотносится с  обширным однородным пространством, во втором значении – роля уже значение лексемы земля конкретизируется, это часть пахотного поля, которая отделена от других (полей) бороздами и  где выращивают сельскохозяйственные культуры.  Земля в данном словаре сочетается с  такими адъективами как:  тверда земля; тощая, рыжая, мертвая, каменистая, голая, комковатая,  родная. Большинство признаков отражают свойства воспринимаемого объекта, т.е. землю, как нечто исхудалое, пустое, скудное.

Третье значение лексемы земля – это ее восприятие как территории. Данное значение можно отнести в лексико-семантическую группу  Земельные владения; земельные участки.   В качестве сравнения с  русским языком и возможных значений слова «земля» можно привести пример из «Русского семантического словаря»[13], в котором лексема  земля соотносится, во-первых, с лексико-семантическим классом «Страны. Государства» и обозначает страну, государство. Далее следует класс «Административно-территориальные единицы и объединения» и лексема земля обозначает административно-территориальную федеративную единицу. Следующие класс – это «Земельные владения; наделы, земельные участки, домовладения», где земля понимается как «Территория с угодьями, находящаяся в чьём – нибудь  владении, пользовании». Последний класс – это  «Места, пункты по их расположению, виду, свойству», в нем земля воспринимается метафорически, как страна обетованная, обетованный край,  изобильный и счастливый край, место, куда кто-нибудь стремится попасть».

Мы не претендуем на всеобщие выводы, но небольшой анализ словарных статей показывает, что в языковом сознании русинского народа, земля связана с пространством, она ассоциирутся с пашней, которая  обрабатывается и используется под посев сельскохозяйственных культур или для заготовки сена (для сенокоса),  для выпаса животных (как пастбище).

Предметно-образный код концепта «Земля» как часть семантического пространства русинского языка выражается  посредством фразеологизмов. Репрезентация концепта наблюдается в следующих фразеологических единицах[14]: Аж са земля загынать загынать? (сильно врать); Ани са землi не дотикати (убежать); Врости до землi (уменьшение роста  в старости); Лiнивый, аж земля пiд ним плаче (очень ленивый); Пiти до чороной землi (умереть); Хвалы до повалы а кылы по землю (хвала); Щeзнути як бы са земля злегла за ким (бесследно пропасть); Скоро на землю впасти (очень испугаться); Як з пуд землi (тихо говорить); Як кыбы са пропав пуд землю (бесследно пропасть).  Примеры показывают, что  образная основа концепта «Земля» разная, но чаще всего фразеосочетания со словом «земля» имеют негативный характер.

Попытаемся далее проиллюстрровать развертывание концепта «Земля» в романе В. Петровая. Важным моментом в осмыслении концепта являются следующие высказывания:

  1. Rusinska zem? … Nevim… to jsem ňikdi neslyšel. Mislim, že to je slovеnska zem.
  2. Podľa tebe, tota zemľa sloveňska?
  3. I ty teper´ na rusyňskij zemľi sydyš, rozumyš ňa?
  4. Ale Čes´kosloveňsko je aj naša republika!
  5. RepublikaJak by ne tak. Jednomu – any na grajcar´, druhomu – any na haler.

Как показывают варианты репрезентации концепта «Земля» смысловая нагрузка стремится к отражению значения лексемы  земля,  которое находится в первой  группе по «Русскому семантическому словарю», т.е. «Страны. Государства».

Действительно, на первый план выступает вопрос принадлежности человека к тому или иному государству, которое в основном определяется гражданством, этническим самосознанием, чувством принадлежности к определённому этносу, осознанием своего единства и отличия от других народов.

Глубинный аспект семантики «земли» подсказывает пути осмысления языком установки русинской традиционной культуры. В этом отношении «земля» является важной социально-психологической категорией национального самосознания. С одной стороны, земля – это источник благополучия, обеспечивающий жизнь человека, основа его самореализации как гражданина страны. С  другой стороны, земля связана с трудом, стараданием, усилием, перенапряжением. В данном случае контекстуальным синонимом может выступать лексема труд, который делает человека более нравственным, трудящийся человек лучше воспринимается обществом. Думается, что «отрицательное» отношение к  «земле» во фразеологических единицах связано с самой  личностью, с восприятием норм  поведения, с желанием  упростить жизнь.

Таким образом, концепт «Земля» является доказательством того, что в процессе идентификации народа большое значение имеют социально-культурные установки русинской культуры.  Все формы деятельности влияют на формирование лексического и фразеологического фонда языка, его смыслового наполнения. Погружаясь в художественный текст, индвид одновременно усваивает и язык, и  культуру, тем самым вырабатывая самоидентификацию, отождествляя себя с определенным типом культуры, с ее традициями. В романе В. Петровая всплавает концепт «Земля», входящий в русинскую картину мира, как свидетельство желания обрести свою идентичность, что и отражает ту эпоху, во время которой раскрываются действия анализируемого нами художественного произведения.

ЛИТЕРАТУРА

АЛЕФИРЕНКО, Н.Ф. – ЧУМАК-ЖУНЬ, И. И. – ПЕТРИКОВА, А. (2019)  Русинская картина мира в художественном диcкурсе Василя Петровая. In:  International Historical Journal Rusin,  Volume 58. Association “Rus’” (Chisinau, Moldova) Tomsk: National Research Tomsk State University.  231 с. e-ISSN 2345-1149

ВАРХОЛ,  Н. –IВЧЕНКО,  А.  (1990) Фразеологiчный словник лемкiвских  говiрок Схiдної Словаччини. Братислава: Словацьке педагогiчне видавництво.  115 с. ISBN 80 -08- 00654-4

ВЕЖБИЦКАЯ, А. (2001) Понимание культур через посредство ключевых слов / Перевод  с английского.  Москва: Языки славянской культуры,.  288 с. ISBN 5-7859-0189-7

ГАЛЕЕВА,  Н.Д. (1999) Параметры художественного текста и перевод. Тверь: Тверский государственный университет.  155 с. ISBN 5-7609-0144-3

MISTRÍK, E. kol.(1999) Kultúra a multikultúrna výchova.  Bratislava: Iris, 1999,  199 s. ISBN 80-88778-81-6

КОПЧАКОВА, С.– ПЕТРИКОВА, А. (2020) Роль  терминов свадебного обряда в формировании культурной идентичности русинов восточной Словакии: этнолингвистические и эстетические аспекты исследования. In:   Philological class. Екатеринбург: Уральский государственный педагогический университет. Vo l. 25,  No. 2. 68 – 79 с. ISSN (online) 2658-5235

PETROVAJ, V. Rusynŷ. Pr‘ašov: Rusyn‘ska obroda v Pr‘ašovi. 1994. 270 с.

PLISHKOVA, А.  (2009) Language and National Identity: Rusyns South of Carpathians.  Еast european monographs. New York: The Carpatho-Rusyn Research Center, 230 s ISBN978-80-8045-502-6

Російсько-русинський словник: у 2 т.  65000 слів. (2012) / Склав І. Керча.  Ужгород: ПоліПрінт, Т. 1.  580 с. (російською та русинською мовами). 333 с. ISBN 978-966-2595-26-0

Русский семантический словарь. Толковый словарь,систематизированный по классам слов и значений. (2002) Под общей ред. Н.Ю. Шведовой. Москва: РАН. Институт  русского языка, с. 11 – 20. ISBN 5-88744-008-2

СЕПИР, Э. (1993)  Язык, раса и культура. In:  Избранные  труды по языкознанию и культурологии. Москва: Прогресс. 656 с. Дата обращения (10.06.2020) <https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Linguist/sepir/10.php >

СЕРЛЬ, ДЖ. Р. (1993) Логический статус художественного дискурса . In:  Литературно-философский журнал «Логос». № 3, с.62. Дата обращения (10.06.2020) <www.ruthenia.ru/logos/number/1999_03/1999_3_04.htm>

Doc. Mgr. Anna Petríková, PhD.

Prešovská univerzita v Prešove

Filozofická fakulta,

ul.17. novembra 1

08001 Prešov

Slovakia

 

anna.petrikova@unipo.sk

 

 

[1]Алефиренко Н.Ф. – Чумак-Жунь И.И. – Петрикова А. Русинская картина мира в художественном диcкурсе Василя In:  Rusin 2019. Vol. 58 Association “Rus’” (Chisinau, Moldova) National Research. Tomsk: Tomsk State University. 228-241 с.

[2] Русинская картина мира

[3] Там же, 231 с.

[4]Алефиренко Н.Ф. – Чумак-Жунь И.И. – Петрикова А. Русинская картина мира в художественном диcкурсе Василя Петровая In: Rusin 2019. Volume 58 Association “Rus’” (Chisinau, Moldova) Tomsk: Tomsk State University. 231 с.

[5] Серль Дж. Р. Логический статус художественного дискурса In:  Литературно-философский журнал «Логос». 1993. № 3, с.62.

[6] Plishkova А.  Language and National Identity: Rusyns South of Carpathians.  Еast european monographs. Distributed by Columbia University Press, New York, 2009. P.47

[7] Копчакова  С.– Петрикова А. Роль  терминов свадебного обряда в формировании культурной идентичности русинов восточной Словакии: этнолингвистические и эстетические аспекты исследования. In:   Philological class. Екатеринбург: Уральский государственный педагогический университет, Vo l. 25,  2020, No. 2. 68 – 79 с.

[8] Mistrík E. kol. Kultúra a multikultúrna výchova. Culture and Multicultural Education.  Bratislava: Iris, 1999, с. 86.

[9] Там же: с. 94

[10] Сепир Э.  Язык, раса и культура. In:  Избранные  труды по языкознанию и культурологии. Москва: Прогресс. 1993, 656 с.

[11] Вежбицкая А.. Понимание культур через посредство ключевых слов / Перевод  с английского.  Москва: Языки славянской культуры, 2001.  288 с.

[12] Російсько-русинський словник: у 2 т.  65000 слів. / Склав І. Керча.  Ужгород: ПоліПрінт, 2012.  Т. 1.  (російською та русинською мовами), с. 333.

[13] Русский семантический словарь, Толковый словарь,систематизированный по классам слов и значений.Москва: РАН. Институт  русского языка, 2002, с. 11 – 20.

[14] Вархол  Н. –  Iвченко А. Фразеологiчный словник лемкiвских  говiрок Схiдної Словаччини. Братислава: Словацьке педагогiчне видавництво.  1990,  115 с.

ПгДр. Кветослава Копрова, ПгД.: 20 років Сполку русиньскых писателїв на Словакії

ПгДр. Кветослава Копрова, ПгД.; Пряшівска універзіта у Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы

20 РОКІВ СПОЛКУ РУСИНЬСКЫХ ПИСАТЕЛЇВ НА СЛОВАКІЇ

(Вплив красной літературы на розвой народной ідентіты і материньского языка карпатьскых Русинів)

Anotácia

Príspevok je výsledkom mapovania činnosti Spolku rusínskych spisovateľov na Slovensku, ako jedného zo združení a spolkov, ktoré vznikali v rámci revitalizačného procesu Rusínov, historikmi označovaného ako tretie národné obrodenie Rusínov. Stanovy spolku boli zaregistrované na Ministerstve vnútra SR v roku 2001, teda desať rokov po tom, ako bola rusínska národnostná menšina oficiálne uznaná štátom ako jedna z národnostných menšín, žijúcich na území Slovenskej republiky. Združenie spisovateľov, píšucich o Rusínoch, ale aj po rusínsky bolo  ďalším významným krokom na ceste k revitalizácii tejto minority tým viac, že po kodifikácii rusínskeho jazyka na Slovensku (1995) vznikol priestor pre písanie krásnej literatúry v ich materinskom jazyku. Koncentrujeme sa na okolnosti vzniku Spolku ako pokračovateľa vydavateľských aktivít v oblasti krásnej literatúry Rusínov z minulosti, ako aj na jeho činnosť počas dvoch dekád existencie. Počas svojho trvania spolok vydal niekoľko almanachov, odborných publikácií s tematikou rozvoja rusínskej literatúry, ale najmä množstvo umeleckých textov v rusínskom normatívnom jazyku.

 

  1. Літературноє заведеніє пряшевскоє період (велико)руського языка і перше народне оброджіня Русинів (А. Духновіч – першый порфесіоналный літерат карпатьскых Русинів.).

Кедь хочеме приближыти історічный контекст розвоя народной ідентіты і материньского языка Русинів, котрый ся проявлёвав у своїх зачатках передовшыткым у сферї русиньксой літературы, мусиме зачати од Александра Духновіча. Мено А. Духновіча, народного будителя карпатьскых Русинів є спяте із першыма свідомыма пробами културно-народного оброджіня карпатьскых Русинів. Тот період, знамый як  перше народне оброджіня Русинів історіци датують на другу половину ХІХ. стороча і зачаток ХХ. стороча і про нёго є характерна орьєнтація на (велико)руськый язык з елементами народного языка Русинів.

Read more

100 вызнамных Русинів очами сучасників ІІІ. часть (рецензія)

Назва теперь выданой книжкы ся споює з меном Марії Мальцовской, єдной із найзнамішых прозаїчок сучасной русиньской літературы по роцї 1989 на Словакії. Мальцовска є знама главно вдяка творам, як Під русиньскым небом (1998), Русиньскы арабескы (2002) і высоко оцїнёваной книжкы Зелена фатаморґана (2007). Велике значіня мало тыж єй редакторьске, публіцістічне і перекладательске діятельство.

У 2007 роцї приспіла выданю першой части задумованого проєкту – 100 вызнамных Русинів очами сучасників, у котрім собі дала задачу представити точно 100 найвызнамнїшых русиньскых особностей, котры ся заслужыли о розвиток русиньской културы, літературы, історіоґрафії, языка, наукы ці уменя. В роцї 2009 був выданый і другый том того проєкту. Зоставителька плановала в будучности приправити і публіковати ай далшы два части того проєкту, але за рік по довгій і тяжкій хвороты у 2010 роцї вмерла.

Новый предложеный текс – ІІІ. часть высше уведженого проєкту – є дїлом зоставителя Мґр. Александра Зозуляка, русиньского возродного актівісты, выдателя і шефредактора першых пореволучных періодічных (Русин і Народны новинкы) і неперіодічных выдань в русиньскім языку на Словакії. Він вырїшыв докінчіти Мальцовсков зачатый проєкт-публіклацію 100 вызнамных Русинів очами сучасників. Текст ІІІ. части той публікації творять профілы вызнамных Русинів актівных у літературознательскій ці языкознательскій науцї (Елейн Русинко, Анна Плїшкова, Кветослава Копорова (публіцістіцї (Александер Зозуляк, Анна Кузмякова), вытвырного уменя (Михал Бицко, Андрій Добош, Андрій Ґай) і в іншых областях, котры суть споєны з Русинами.

Окремы профілы дають основны біоґрафічны інформації о вызнамных особностях і їх актівности вєдно з предложеным образовым матеріалом. В дакотрых припадах є біоґрафія даной особности зроблена у формі розговору, в припадї авторів літературы суть профілы доповнены урывками з їх літературной творчости, вытварників – укажков даякого їх умелецького образу, науковцїв – обалками дакотрых їх знамых публікацій.

Третя часть проєкту 100 вызнамных Русинів очами сучасників є достойным надвязанём на цікл Марії Мальцовской. Публікація заінтересує нелем людей, што ся занимають русіністіков професіонално, але і обычайных людей, котры сі хочуть розшырити свій розляд.

Задумованый проєкт – 100 вызнамных Русинів очами сучасників – у котрім собі дала задачу ПгДр. Марія Мальцовска і продовжує в нїй Мґр. Александер Зозуляк представити точно 100 найвызнамнїшых русиньскых особностей, мав бы ся завершыти послїднёв (четвертов) частёв профілами 25-ёх вызнамных Русинів у будучім роцї. А є потїшытельне, же приправа четвертой части уж є у фазї закінчіня, также уж лем єй схвалїня і фінанчна поміч суть важны про єй выданя.

Думам, же третя і четверта часть представлять значну часть найвызнамнїшых особностей меджі Русинами, але не претендують на вычерпность і до істой міры суть дїлом субєктівным. Бо хто обєктівно встановить, хто є тов вызнамнїшов особностёв Русинів, а хто меншов?! Ту ся дасть сполїгати лем на зналость особностей Русинів двома едіторами того проєкту. Перечітайте собі даны публікації і посудьте самы. А хто ся чує неузнаным, так то не є дїло схвалности едіторів. Їм ішло о снажіня выбрати з того найлїпшого, што меджі особностями Русинів маме з минулости, але і в сучасности.

Мґр. Михал ПАВЛІЧПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Едітор: Александер Зозуляк

Назва книжкы: 100 вызнамных Русинів очами сучасників ІІІ. часть

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-23-0

Почет сторинок: 120 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Юрко Харитун: Наш край – наш рай (рецензія)

Автор выданой книжкы Юрко Харитун є єдным із найоблюбенїшых і найоцїнёванїшых поетів сучасной русиньской літературы на Словакії. Харитун є автором ряду зборників поезії, спомяньме главно зачаткы  ёго творчости у зборнику Гуслї з явора (1995) і цікл зборників поезії з назвами: Мої жалї (2010), Мої сны (2011), Мої незабудкы (2013) і Мої надії (2014). У зборнику Мої жалї є главнов темов вырївнёваня ся з травмов, котру запричінило примушене выстїгованём ся з родного села про ставбу водной гатї Старина. А за тоту публікацію у 2012 роцї став лавреатом найвысшого оцїнїня – Премії Александра Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США.

Далшов вызначнов частёв Харитуновой творчости суть зборники русиньского фолклору, ку вызначным творам належыть зборник дїтьского фоклору Дякую, мамко! (2017) і зборник народных співанок Нашы співаночкы як дївчат віночкы (2018).

В новім зборнику з наввов Наш край – наш рай Харитун презентує десяткы стишків короткого розсягу, котры мож задїлити ку рефлексівній, любовній і інтімній ліріцї. Многы стихы суть чутєвым вызнанём, а адресатами почутків є природа Харитунового родного краю, авторове одношіня к акту творїня і писаня стихів, частым мотівом є тыж любов ку женї ці чоловікы вообще. Лірічный субьєкт Харитуновых стихів інтерпретуєме як есенцію поета, котрый у своїй поезії презентує шпеціфічне вниманя каждоденного світа, зачарованость природов і виджіня детаілів, котры нормалным оком не видиме. Стихы вказують на автора як на „неполїпшытельного‟ романтіка, котрый наперек вшыткым неґатівным скушеностям і жывотным ранам (выстїгованя з родного села) все докаже позерати на світ быз затерпкнутости ці неґатівных проявів.

То але не значіть, жебы автор у своїх стихах не робив і з такыма емоціями, як є смуток, носталґія ці жаль за старым домівством, в зборнику ся находять і такы стихы. Авторове творче літературне діятельство є у стихах описане як іста прихогіґіена ці способ вырївнёваня ся і приниманя реалности, іде тыж о потребну самореалізацію – така є основа автора. Ай кедь новый зборник обсягує словне споїня „наш рай‟, у стихах ся проявлять особне ці обще людьске одношіня ку природї і дїдовизнї, як бы служыв на ославлёваня родного краю з цїлём укрїпити народну ці реґіоналну ідентічность, зборник представлять поетове особне вызнаня на высокій умелецькій уровни.

Мґр. Михал ПАВЛІЧПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Юрко Харитун

Назва книжкы: Наш край – наш рай

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-24-7

Почет сторинок: 88 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Миколай Ксеняк: Одповідж собі сам (рецензія)

Недавно умершый (1. 2. 2020 у Ружомберку) Миколай Ксеняк, родак із Камюнкы, належав до найстаршой ґенерації русиньскых авторів, але єдночасно быв і єдным із найактівнїшых. А треба підкреслити, же є лавреатом найвысшого оцїнїня – Премії Александра Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США

Ёго літертурну творчость мож роздїлити на дакілько частей: выховны байкы заложены на алеґорічній подобности (мож ту  спомянути зборникы Выбраны байкы, 2002; Углы погляду, 2011; Недоповіджене, 2018; Кошарик плодів, 2019 і іншы), тексты з дротарьсков тематіков (книжкы О камюньскых майстрах, 1994; Біда Русинів з дому ваганяла, 2002; Жменї родной землї, 2009), а в послїднїх роках главно ославны поетічны творы з характерістічныма властивостями оды (Формованя русиньской ідентіты, 2016; Резонанції на книжкы і події, 2018).

Цїла ёго літературна творчость діспонує нелем основныма функціями літературы, яков є умелецька і забавна, але і выховна і актівізачна, автор дає собі за цїль выховно впливати на свого чітателя, зміцнёвати і підпоровати ёго народну ідентічность і посередництвом своёй творчости інформовати о вызначных особностях і подіях із русиньской історії. Творчость М. Ксеняка є зато єднозначно народно-будительска.

Перша половина теперь выданого зборника під назвов Позаставлїня Русинів

Обсягує выховно-навчалны рефлексівны стишкы, в котрых автор роздумує над предками Русинів, котры ся усадили праві на ґеооґрафічній теріторії Карпат, причім од задумовань о зачатках народа поступно переходить до сучасности. Окремы тексты мають уж традічно велику кількости інформацій ці натяків на історічны події ці особности, Ксеняк тыж поужыв рідкосны слова з русиньской лексікы (ґеоґрафічны назвы, господарьскы терміны), зато зборник може заінтересовати нелем історічно добрї зорьєнтованого русиньского чітателя, якый докаже собі посмаковати над текстом, але і простого чітателя, в котрім збудить інтерес о далшы знаня.

В другій половинї зборника ся автор запрезентовав втогды найновшыма текстами з ёго байкарьской творчости, котры мож характерізовати поучінями о класічній езоповскій байцї з поетічных словників (значіть тексты короткой епікы, котры за помочі звірячіх ролей на основі алеґорічной подобности і персоніфікації крітікують людьскы характеровы властивости і недостаткы, на кінцї тыж не хыбує понаучіня, респектівно гуморный аж сатірічный авторьскый коментарь).

Ксеняк ся але пріорітно все замірёвав на актуалны сполоченьскы і народны проблемы Русинів на Словакії, а то платить і в тым припадї. У великій части укажок ся находить повторюючій ся мотів народной ідентічности, ці уж іде о голошіня ся ку русиньскій народности, поужываня русиньского языка або снажіня выкликати у своїх краянів к народно-будительскій актівности. Окрем ясных русиньскых тем, ту можеме натрафити тыж на постійны темы баёк, якыма суть крітіка бірокрації, алкоголізму ці слабой едукації, меджіґенерачны роздїлы ітд. Далшым роздїлом є і то, же Ксеняк не поужывав лен звірячі ролї ку высловлїню своїх посуджінь, але так само і реалны поставы з історії Русинів ці Словаків, як є Василь Турок-Гетеш, Михал Стренк, Еміл Кубек, Енді Варгол ці Людовіт Штур. Вдяка алеґорічній подобности Ксеняк раз скрито, даколи цалком прямо і без выкручань крітікує хыбыючу народну гордость, ханьбіня ся за свій родный язык ці непоужываня азбукы в писаных текстах. Автор без компромісів нелем насталять остре дзеркало крітікы, єдночасно ся але снажыть привести своїх краянів ку задуманю ся, ку порозумлїню, же мають міць змінити світ, лем треба ся актівізовати.

Найновша публікація уж небогого Миколая Ксеняка під назвов Одповідж собі сам є репрезентатівным зборником, котрым завершыв дві главны части авторовой цїложывотной творчости, а то жанер байкы і ославных текстів з тематіков із русиньской історії. З той причіны рекомендую, жебы найновшый зборник собі прочітало шыроке коло русиньскых чітателїв.

Мґр. Михал Павліч, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Миколай Ксеняк

Назва книжкы: Одповідж собі сам

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-21-6

Почет сторинок: 96 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Меланія Германова: Смутне і веселе (рецензія)

Выдана публікація є твором Меланії Германовой, русиньской писателькы, родачкы з Выдрани, котра теперь жыє у Габурї. Меланія Германова уж выдала  зборник короткой прозы про дїти і молодеж під назвом Дїтем про радость і поучіня (Пряшів: АРК в СР, 2015, 124 с.) Тота книжка ся складала з дакількох короткых пригод, котры і наперек своїй назві знала заінтересовати своїма темами і дорослого чітателя.

Подобный характер має і друга єй книжка під назвов Смутне і веселе, котра назначує тексты двоякого характеру. Книжка ся складать із штирёх частей: Балады, Байкы (котры суть ілустрованы), Гумор і Дїтём, причім приблизно половинї книжкы домінують балады.

Авторкіны баладічны тексты суть написаны віршованым языком у штитёхвіршах, причім найчастїше передають тему любови і з нёв споєны темы (нехочене бытя в тяжи, зречі ся дїтины, любов молодых нехочена родічами, фалошность і завість). Частина текстів мать выразно баладічный характер, суть побудованы на дії зо смутным ці траґічным кінцём, найчастїше смертёв головной поставы. Людьскы емоції, характерова вады і маґічны елементы (проклинаня, переміна чоловіка на звіря) суть рушателями ку траґічному кінцю.Спомеджі них є треба окремо спомянути текст Войновой балады, котрый спрацовлює тему войны як нелюдьскый і збыточный конфлікт.

Тіпічным про русиньску творчость є жанер другой части книжкы – Байкы, котры суть знамы вдяка главно такым русиньскых авторам, як Миколай Ксеняк ці Осиф Кудзей. Германова сі подля езоповской традіції зволила звірячі поставы, жебы на основі їх діятельства вказала на людьскы характеровы вады і недостаткы.

Гуморна капітола зборника обсягує віршованы тексты сатірічного і крітічного характеру. В части Дїтём ся авторка посередництвом своїх выховных (ці аж менторьскых) віршів пригварять дїтьскому адресатови.

Книжка Меланії Германовой Смутне і веселе є зборником короткой русиньской літератруры, котра мать вдяка своїй різнородости потенціал заінтересовати різны тіпы чітателїв, єднако часть єй текстів є вгодна про поужытя у шольскім оточіню при навчаню русиньской літературы, окремо єй капітола балад може быти вгодна і на декламацію.

Мґр. Михал Павліч, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Меланія Германова

Назва книжкы: Смутне і веселе (збірка балад)

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-20-9

Почет сторинок: 196 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Штефан Смолей: Отрошынкы щастя (рецензія)

Русиньскый писатель Штефан Смолей із Меджілаборець, родак села Рошківцї,  ся у своїй довгорічній літературній творчости, подобно як є то звыком ай у іншых авторів, не занимав лем із єдным літературнyм жанром ці поступом. Смолей є найзнамішый як прозаїк (проза Нагода або судьба, 2009, роман Бурї над Бескидами, 2013, за котрый бы оцїненый Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского naučnoho центра в США), але занимать ся і байками (Чудный світ, 2011), лірічно-епічныма стишками (Не ганьб ся, Русине!, 2005; Мамко наша, 2016), як і белетрізованым описом звыків і традіцій у русиньскых селах. В ёго прозаічных текстах суть главныма особами обычайны сільскы люде, котрых жывот є повный радости, але і старостей. Автор указує незломность і силу людьской волї, котра і наперек проблемам і жывотным пробам ся не огне, але вытримать. В тым припадї автор тыж підкреслив вартость силных родинных односин.

Нова книжка автора, котра є ёго 30. публікаціёв („літературный рекордман сучасной русиньской літературы на Словакії“), мать назву Отрошынкы щастя. Є то інтереснов, жанрово невыграненов книжков. У прозаїчній части твору суть описаны спросины і наслїдна свадьба (але на обалцї є мотів із тым звязаный – свядьбянов ночов). Ту не іде о етноґрафічно, детаілно документованый текст, скорїше іде о белетрізованый опис традіцій і звыків, котры автор у молодости зажыв і на котры споминать. До того опису традіцій Смолей закомпоновав протаґоністів, пару залюбленых молодых людей із села, Василя і Зузку, котры рыхтують свадьбу.

В далшых частях тексту Смолей ся намісто опису свадьбяных звыків занимать главно любовлёв двох молодых людей, котра є централнов темов авторового рукопису. В тых лірічно-епічных текстах  автор спрацовлює різны аспекты одношіня і любови, нелем первістну залюбленость, выражіня чутя і формованя їх одношіня, але о неістоту, ваганя ці страх із неприятя родічами.

Вдякам Смолеёвому приступу к темі можеме повісти, же текст може быти вгодный про школьску практіку, нелем на годинах русиньского языка, але наприклад і на декламацію русиньской поезії і прозы, а інсценізованя сценок русиньскых традіцій і звыків, в тым припадї конкретно спросин і свадьбы.

Мґр. Михал ПАВЛІЧПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Штефан Смолей

Назва книжкы: Отрошынкы щастя

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-22-3

Почет сторинок: 120 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Елена Хомова-Грінёва: Уяцькыма дражками (рецензія)

В рамках сучасной русиньской поезії і прозы на Словакії ся стїчаме скоро з тыма істыма менами, як Осиф Кудзей, Юрко Харитун або Штефан Сухый. Іде о скушеных авторів, котры уж мають за собов веце як десятку книжок, русиньскым чітателям суть знамы, до істой міры є можно од них чекати нелем умелецьку уровень їх літературных творів, але і  тематічне заміряня і формалне справованя їх будучіх текстів.

Зато каждый менше знамый автор своёв творчостёв приверне нашу увагу і меджі русиньскама чітателями выкличе вопрос: буде продовжовати по знамій дорозї в сучасній русиньскій літературї, або собі зволить іншу, нарочнїшу путь? Русиньскы авторы середнёй ґенерації, як Людміла Шандалова, Даніела Капралёва ці Владїслав Сивый належать к „літературным турістам‟, преферуючім нарочнїшый і менше пробаданый терен.

Зо стишками Елены Хомовой-Грінёвой, родачкы з Удола, котра теперь жыє і творить в Старій Любовнї, ся не стрїчаме по рершый раз, авторка уж вецераз взяла участь у Літератрурнім конкурзї Марії Мальцовской із стихами, якы были написаны главно про молодшого, дїтьского чітателя, але теперь приходить з першым своїм самостатным зборником поезії.

Як і назва Уяцькыма дражками наповідать, Елена Хомова-Грінёва у своїй творчости ся рїшыла скорше надвязати на „дражкы‟ русиньской традіції, єй стишкы суть сітуованы до тіпічного оточіня русиньской літературы – до села і навколишнёй природы. Іде о композічно простїшы стишкы з єднозначным вызнамом і без комплікацій при інтерпретації, котры можно задїлити к природній і рефлексівній ліріцї.

Можеме але повісти, же наперек традічным темам і простотї, нас представленый зборник лірікы несподївав, бо авторка в нїм честно спрацовлює множество найрознороднїшых вызнамів і термінів, почутків і емоцій, або запахів і смаків скриваючіх ся в природї і на селї (смыслове і емоціоналне пережываня, контакт з природов, простота сільского жывота, ёго гармонія), або в термінї „русиньскый‟ (напр., традіції, любов к отчізнї, значіня і вартость родины), але і переселїня  ся за роботов і порожнї хыжы на селах ітд.).

У зборнику мож натрафити на віршы різного характеру, ці іде о природну, народно-возродительску ці рефлексівну ліріку, і кедь предложеный текст є авторкіным першым зборником поезії, текст є єднотный і цїлістный. Множество окремых вызнамів і напарек дакотрым недостаткам створює єдно цїле, різнофаребный калейдоскоп ці мозаіку русьского єствованя.

Мґр. Михал Павліч, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Елена Хомова-Грінёва

Назва книжкы: Уяцкыма дражками (збірка поезії)

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-19-3

Почет сторинок: 64 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Мґр. Міхал Павліч, ПгД.: Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії

 

Вступ

Русиньскый списовный язык Русинів на Словакії быв кодіфікованый 27. януара 1995 в Братїславі. Од того часу ся списовный язык Русинів зачав поужывати в русиньскоязычных публікаціях літературы факту і белетрії, на сторінках періодічных часописів і новинок, а нескорше і на офіціалных інтернетовых сторінках різных русиньскых орґанізацій і сполків. Выдавательсков актівітов в русиньскім языку ся заоберать много русиньскых орґанізацій, сполків ці інштітуцій в Словацькій републіцї. Першов з них ся стала​​ Русиньска оброда на Словеньску, котра была заложена в роцї 1990 в Меджілабірцях​​ (Magocsi 2016,​​ 439-448).​​ Спомеджі далшых орґанізацій можно спомянути передовшыткым​​ Академію русиньской културы в СР, Сполок русиньскых писателїв Словеньска, Русин і Народны новинкы, Здружіня інтеліґенції Русинів Словакії, Світовый конґрес Русинів, Сполок св. Іоанна Хрестителя, Музей русиньской културы в Пряшові, Музей модерного уміня Ендіго Варгола в Меджілабірцях​​ ці​​ Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові.​​ 

Першым русиньскым пореволучным періодіком на Словакії ся став часопис​​ Русин, котрого нулте чісло было выдане в роцї 1990 в Меджілабірцях, од рока 1991 быв приправлёваный і выдаваный редакціёв​​ Русин і Народны новинкы. Часопис є конціпованый як двоймісячник, котрый публікує одборны тексты занимаючі ся літературов, културов і сполоченьскім жывотом Русинів. Обчаньске здружіня​​ Русин і Народны новинкы​​ выдавало културно-сполоченьскый тыжденник​​ Народны новинкы. Перше чісло было выдане 21. авґуста 1991, од року 2017 є выдаваный​​ Русиньсков обродов на Словакії​​ під назвов​​ НН інфо русин – Народны новинкы Русинів Словакії​​ (Magocsi 2016, 443-444).

В рамках​​ Народных новинок​​ были выдаваны кварталны літературны прилогы​​ Поздравлїня Русинів​​ (од 2002) і​​ Русалка​​ (од 2000).​​ Поздравлїня Русинів​​ своёв назвов надвязало на періодічны і літературны актівіты періоду русиньскых будителїв в 19. столїтю і вытваряло простор на формованя оріґіналной літературы русиньскых авторів. Находять ся в нїй нелем укажкы з уж выданой літературы, але так само і тексты, з котрыма ся авторы запоїли до​​ Літературного конкурзу Марії Мальцовской. Од року 2016 є рубріка обновлена на сторінках часопису​​ Русин, од року 2017 з розсягом вісем сторінок.​​ 

Далшыма можностями про публікованя текстів новых і зачінаючіх авторів русиньской літературы суть інтернетовы сторінкы двох русиньскых орґанізацій,​​ Сполку русиньскых писателїв Словеньска​​ і​​ Академії русиньской културы в СР. Сполок русиньскых писателїв (од рока 2001 дотеперь) ся концентрує на выдаваня белетрії і одборно-научных публікацій занимаючіх ся русиньсков літературов. Ёго авторами суть напр.​​ Юрко Харитун,​​ Штефан Сухый,​​ Штефан Смолей,​​ Осиф Кудзей,​​ Мирослав Жолобаніч,​​ Петро Ялч​​ і іншы. Сполок тыж орґанізує​​ Літературный конкурз Марії Мальцовской, в котрім беруть участь авторы вшыткых ґенерацій русиньскых писателїв, нелем скушены авторы як​​ Штефан Сухый,​​ Миколай Ксеняк​​ ці​​ Штефан Смолей, але і авторы новы і зачінаючі (Яна Сташкова,​​ Домініка Новотна,​​ Елена Хомова,​​ Данієла Капралёва​​ ці​​ Владїслав Сивый). На ёго вебовій сторінцї​​ www.rusynlit.sk​​ ся находять укажкы з выдаваных книжок умелецькой літературы, як і творів запоєных до​​ Літературного конкурзу Марії Мальцовской.​​ Вебова сторінка​​ Академії русиньской културы​​ www.cms3.rusynacademy.sk​​ в секції​​ Література​​ од рока 2019 раз за тыждень публікує дотеперь нїґда невыдаваны літературны тексты.​​ 

Найстарша ґенерація русиньскых авторів є творена людьми, котры были літературно актівны в періодї уж перед Нїжнов револуціёв. Кедьже але свою творчость не могли публіковати в русиньскім языку, тоты тексты были выдаваны в україньскім або словацькім языку. По кодіфікації списовного языка але много з них переходить в своїй творівій актівітї уж лем на русиньскый язык. Такый є припад русиньскых поетів​​ Штефана Сухого​​ і​​ Миколая Ксеняка​​ ці прозаічкы​​ Марії Мальцовской.​​ 

Молодша ґенерація є звязана з літературныма прилогами Поздравлїня Русинів і Русалка, многы з них суть абсолвентами высокошкольского штудія учітельства русиньского языка і літературы на Інштітутї русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Штуденты были к літературній творчости мотівованы бігом навчалного процесу на годинах літературы і Комунікатівных зручностей в русиньскім языку. Є але треба додати, же іде о ґенерацію формуючу ся або скорше потенціалну, бо лем єдна авторка з них,​​ Петра Семанцёва, выдала окрему книжку (Россыпаны рядкы)​​ (Семанцёвa​​ 2013, 144)​​ і далшы авторкы были участничками​​ Літературного конкурзу Марії Мальцовской​​ (в роцї 2015​​ Янка Сташкова, в роцї 2016​​ Домініка Новотна). Далшы тексты штудентів (Зденка Цітрякова,​​ Янка Боґуска,​​ Мирослава Дзубова,​​ Вероніка Шебестова​​ і іншы) ці молодых авторів были публікованы в спомянутій збірцї Семанцёвой або на сторінках антолоґії​​ Русалка: Творчость молодых авторів 2000 – 2009​​ (Плїшкова 2009, 200). Мож сконштатовати, же з новов творчостёв тых авторів ся стрїчаєме малоколи, і у векшынї припадів є можне, же по абсолвованю штудій в літературній творчости дале не продовжовали ани в пріватнім жывотї.​​ 

В послїднїх роках​​ ся​​ але​​ обявили мена авторів як​​ Данієла Капралёва,​​ Владїслав Сивый​​ ці​​ Людміла Шандалова, котрых мож поважовати за авторів наступуючой русиньской літературы. Про них платить, же ся веце концентрують на естетічну ровину текстів, як на практічны функції літературы (напр.​​ Миколай Ксеняк). Тема русиньской ідентіты не мать в текстах головне слово, но і так ся голосять ку русиньской традіції (напр.​​ Людміла​​ Шандалова​​ через біоґрафічну літературу​​ з темов​​ із історії​​ Русинів,​​ Червеный берег)​​ (Шандалова​​ 2016, 248).​​ 

Шпеціфіком русиньской літературы выдаваной на Словакії є то, же не є выдавана лем в азбуцї і подля платной нормы русиньскойо списовного языка, але і то, же много з авторів выдало свої книжкы двойґрафічнї​​ в латиницї і азбуцї (напр.​​ Людміла Шандалова) або двойязычно в русиньскім і в словеньскім языку (Миколай Ксеняк) або в анґліцькім языку​​ (збірка приповідок​​ Михайла Гіряка​​ «In the Seventy-Seventh Kingdom»: Carpatho-Rusyn Folktales –​​ «В сїмдесятій семій країні»:​​ Карпаторусиньскы приповідкы)​​ (Гіряк​​ 2015,​​ 153).​​ То вшытко можеме высвітліти повказанём на незналость азбукы в припадї молодшой ґенерації Русинів​​ і снагу авторів быти доступныма про што найвекшый округ чітателїв.​​ Іншы авторы выдавають свої книжкы самонакладом,​​ нажаль, даколи і без языковых коректур​​ або з преферованём правил свого родного діалекту.

 

Тематічна і жанрова характерістіка

На наслїдуючіх сторінках понукаме тематічну і жанрову характерістіку русиньской літературы, котру дїліме до дакількых катеґо,​​ рій і при каждій​​ з них ся находить куртый опис даной творчости.​​ 

Чітательскы популарным жанром є в русиньскій літературї жанер байкы, котрый ся находить в творчости веце авторів, примарно ся нёв інтересують авторы​​ Миколай Ксеняк​​ і​​ Осиф Кудзей, в послїднїх роках до меншой міры і прозаік​​ Штефан Смолей​​ (Чудный світ​​ (Смолей 2011, 72)​​ і​​ Чудны пригоды​​ [Смолей 2015, 174]).​​ Миколай Ксеняк​​ є єден з авторів, котрый в минулости писав тексты в україньскім языку, але по кодіфікації списовного языка перешов назад к родному языку. Ксеняк є автором многых збірок байок в українчінї як​​ Байки​​ (Kсеняк​​ 1963,​​ 127;​​ Ксеняк​​ 1970, 113;​​ Ксеняк​​ 1974, 78),​​ Сміх і гіркість сердця​​ (Kсеняк​​ 1977,​​ 123),​​ Віночок з терня​​ (Kсеняк​​ 1980, 130),​​ Дорогоцінна знахідка​​ (Kсеняк​​ 1985, 128), з котрых быв нескорше зробеный выбер выданый в русиньскім языку з назвов​​ Выбраны байкы​​ (Kсеняк​​ 2002б, 80). В наслїдуючіх роках были выданы далшы збіркы як​​ Ozveny​​ (Kseňák​​ 2002, 168)​​ двойязычнe​​ русиньско-словацьке​​ Зеркалїня/Zrkadlenie​​ (Kсеняк​​ 2010,​​ 200),​​ котры были доповнены афорізмами, дале​​ Углы погляду​​ (Kсеняк​​ 2011,​​ 84),​​ Нашы горізонты​​ (Kсеняк​​ 2015,​​ 166),​​ ​​ Недоповіджене​​ (Kсеняк​​ 2018а,​​ 152),​​ Bájky pre každého​​ (Kseňák​​ 2018, 170)​​ ​​ і дотеперь послїдня выдана збірка​​ Кошарик плодів​​ (Kсеняк​​ 2019, 150). Ксенякова форма байкы має ближе ку класічній дефініції жанру, як єй знаєме на основі текстів Езопа ці ЛаФонтена. Суть то курты епічны тексты, в котрых автор крітізує конкретны соціалны проблемы ці неґатівны властности людьского характеру на прінціпі алеґорії. Персонами репрезентуючіма тоты ідеї суть найчастїше звірята або нежывы предметы, на кінцю ся находить понаучіня ці авторьскый коментарь. Ксеняк в них веце разы споминать шпеціфічно русиньскы проблемы, як є асімілація і однароднёваня, недостаточне знаня родного языка, вымераня русиньскых сел, розбита народна ідентіта і под.​​ 

Тексты​​ Осифа Кудзея​​ суть гібрідным віршованым жанром, котрый взникнув споїнём анекдоты і байкы. Ёго творчость ся находить в збірках​​ Мудрость жывота​​ (Кудзей​​ 2008б, 88),​​ Байкы-забавляйкы​​ (Кудзей 2008а,​​ 96),​​ Байкарёвы думкы​​ (Кудзей 2009,​​ 104),​​ Bajkal​​ (Kudzej​​ 2013a, 108),​​ Сміх​​ через слызы​​ (Кудзей 2013, 108);​​ Bajky, dumky i vydumky​​ (Kudzej 2013b, 106),​​ Bajkomat​​ (Kudzej​​ 2014, 106),​​ Šoky​​ (Kudzej 2015, 112),​​ Smichoty i chmury rusiňskoj natury​​ (Kudzej 2016,​​ 112),​​ Zamiška​​ (Kudzej 2017,​​ 106),​​ Цукер, мед і феферонкы​​ (Кудзей 2018, 192)​​ а​​ Хрумкы​​ (Кудзей 2019, 136).​​ Покы про Ксеняка є важна крітіка, понаучіня і много раз автор нукать конкретне рїшіня, то Кудзеёва байка є легка і ненарочна забава. Кудзей ся веце концентрує на комічный ефект, іронію і сатіру, ёго байкы мають необчековану поінту і цїлём є просто забавити чітателя. Много з ёго текстів мож ідентіфіковати як знамый фіґель.

​​ Інтересным прикладом на сатірічну русиньску літературу є творчость​​ Мира Жолобаніча, котру​​ мож прирівняти ку знамому карікатурістови​​ Федорови Віцови​​ (Ілько​​ Сова з Баюсова). Автор дотеперь выдав три збіркы афорізмів вєдно з властныма ілустраціями-карікатурами​​ Хто ся сміє, є одважный​​ (Жолобаніч​​ 2017, 64),​​ Хто ся сміє, є мудрый​​ (Жолобаніч​​ 2018,​​ 96)​​ а​​ Хто ся сміє, є здравый​​ (Жолобаніч​​ 2019,​​ 80),​​ в котрых выужывать сатіру, іронію, двойзмыселность і гру із словами. К сатірічній русиньскій літературї патрить тыж творчость​​ Штефана Сухого, як книжка поезії​​ Аспірін​​ (Сухый​​ 2006, 64), так і оцїнёвана збірка куртой прозы​​ Як Руснакы релаксують​​ (Сухый​​ 1997,​​ 166; Сухый 2017,​​ 166).​​ Сухый ставлять перед своїх протаґоністів зеркало і повказує на їх неґатівны сторінкы (напр. алкоголізм, оговораня, жывот в кламстві). Єдным із репрезентатівных текстів збіркы є​​ Грїх і покаяніє Юрка Лжеумершого​​ (Сухый 2017, 11-64), котрого головна персона фінґує свою смерть і наслїдно ожывать із мертвых, лем зато, жебы перевірила вірность ёго жены. Налада повіданя але нескорше переходить до важнїшой пологы, кедь в Юркови перебігне морална зміна і вырїшить, же хоче жыти в правдї і приїмать трест за свої чіны.

Много іншых авторів нараблять з позітівным русиньскым автостереотіпом, спомеджі них можно єднозначно выбрати творчость​​ Штефана Смолея. Писатель є автором веце куртшых і довшых текстів, можеме спомянути публікації​​ Нагода або судьба​​ (Смолей​​ 2009, 144),​​ Бурї над Бескидами​​ (Смолей​​ 2013,​​ 244)​​ а​​ Тяжкый жывот​​ (Смолей​​ 2019, 144).​​ В ёго реалістічній прозі суть звычайно протаґоністы зо стереотіпічныма властностями: простый обычайный чоловік зо села, гордый на свій народ, робітный, покорный і діспонує міцнов внутрїшнёв силов в бою із тяжков жывотнов долёв.

Векшына членів актівной писательской базы авторів русиньской літературы суть Русины у віцї веце як шістьдесять років, зато ся і в своїй творчости природно навертають до минулости, як до своёй властной особной або до минулости іншых людей або властного народа. В їх літературї мож найти мотівы родічів (главнї матери), дїтинства і жывота в роднім селї і в природї. К біоґрафічным ці автобіоґрафічным прозам мож зарядити прозаічны творы​​ Марії Мальцовской​​ (Під русиньскым небом​​ (Мальцовска​​ 1998, 152), текст​​ Материна свічка​​ (Мальцовска​​ 2012,​​ 95-105)​​ зо збіркы​​ Найкрасша приповідка​​ (Мальцвоска 2012, 284),​​ aвтобіоґрафію​​ Миколая Ксеняка​​ Спомінкы і очекованя​​ (Ксеняк​​ 2013, 144)​​ і​​ Запискы обычайного вояка​​ (Смолей​​ 2018,​​ 96)​​ Штефана Смолея. К літературї факту патрить напр. книжка​​ Александра Зозуляка​​ Світла і тїнї Василя Зозуляка​​ (Зозуляк​​ 2009, 138), антолоґія научных текстів​​ Николай Вескид як субєкт і обєкт історіоґрафії​​ (Бескид​​ 2009, 200),​​ Ґрекокатолицькый священицькый род Павловічовых із Шарішского Чорного​​ (1693 – 1900)​​ Рудолфа Павловіча​​ (Павловіч​​ 2010,​​ 82)​​ і книжка​​ Владиміра Ілковіча​​ Русиньскый новінарь​​ (Ілковіч,​​ 2014, 172).

Шпеціфічнов катеґоріёв біоґрафічной русиньской літературы на Словакії суть творы, котры ся занимають пережытов травматічнов скушеностёв. К ним мож зарядити авторів​​ Юрка Харитуна,​​ Миколая Шкурлу,​​ Людмілу Шандалову​​ а​​ Марію Мальцовску. Першый спомянутый писатель є Русин з уж неекзістуючого села Остружніця. На тім містї і на містї далшых шестёх сел ся днесь находить водна гать Старина, котра своёв воднов плохов і охранным пасмом навколо навсе взяла містным родакам можность навернутя ся до міста свого походжіня. Тота внуторно невырівнана персонална кривда є головным мотівом многых віршів поета​​ Юрка Харитуна, найвеце то мож відїти і в збірцї поезіїї​​ Мої жалї​​ (Харитун​​ 2010,​​ 188), за котру быв в роцї 2010 оцїненый Преміёв Александра Духновіча.​​ 

Кедь мав​​ Миколай Шкурла​​ вісем років, ёго родічі увірили тому, же їх чекать лїпшый жывот на теріторії Україны в тогдышнїм Совєтьскім союзі. По приходї до цїля, до села Сенкевічовка, ся але дізнали, же їх не чекать обіцяный лїпшый райскый жывот, але праві наспак – понічены села і міста, розбиты мосты і драгы. Худоба, мороз і тяжкы подмінкы на жывот привели многых Русинів к думцї вернути ся назад домів, але то уж не могли. Навертаня не было леґалне і при покусї перейти через граніцї были многы заперты і пересунуты до ґулаґів. Миколай Шкурла о жертвах того кламаня і великій кривдї розповідать і подавать свідоцтво в автобіоґрафічній книжцї в словацькім языку​​ Odsúdení do raja: Neuveriteľné príbehy na ceste za šťastím​​ (Škurla 2004, 161).​​ 

Червеный берег​​ (Шандалова​​ 2016, 248)​​ є збірка куртой прозы​​ Людмілы Шандаловой, в котрій суть головныма персонами жытелї села Нїжный Верлих і ёго околіцї на северовыходї Словакії. Село было бігом Другой світовой войны бомбардоване рускыма войсками, котры хотїли выгнати з области Нїмців. Червеный берег є розповіданём авторцїной родины і жытелїв сел Нижнїй Верлих, Юркова Воля і міста Свідник, котры были свідками того нещастя. Шандалова ся неконцентрує на політічну сітуацію, ани на конкретных людей, што формовали войнову історію, але інтересує ся о псіхічне пережываня – як є в русиньскій літературї общім знаком – простых людей.

Творчость​​ Марії Мальцовской​​ ся дасть зарядити к псіхолоґічній прозї, котра одражать впливаня проблематічных жывотных сітуацій на душевне пережываня індівідуалного чоловіка. Далшыма частями авторцїной творчости є і біоґрафічна проза​​ і мотів травмы. Авторка спочатку публіковала в україньскім языку (Юлчіна тайна​​ (Мальцовска​​ 1988, 146) а​​ Поточина​​ [Мальцоска​​ 1991, 155]), але уж рік перед кодіфікаціёв списовного языка Русинів на Словакії выдала збірку куртой прозы в русиньскім языку з назвов​​ Манна і оскомина​​ (Мальцовска​​ 1994, 151). В далшых роках были выданы збіркы​​ Русиньскы арабескы​​ (Мальцовска​​ 2002, 97),​​ Приповідкова лучка​​ (Мальцовска​​ 1995, 53) а новела​​ Зелена фатаморґана​​ (Мальцовска​​ 2007, 148).​​ По смерти авторкы была выдана іщі єдна прозаічна збірка​​ Найкрасша приповідка​​ (Мальцовска​​ 2012, 284), котра є выбіром з авторцїной цїложывотной творчости. Прімарнов персонов проз Марії Мальцовской є жена, котра є аналізована з веце позіцій ці статусів,​​ ці уж є то ґенерація (дїтя, мати, старый родіч), жывотный став (слободна, выдата, по розводї ці вдова) або сітуація звязана з материнством або любовным жывотом. Женьскы поставы Мальцовской суть характерістічны тым, же ся не хотять подволити своїй долї, але находять в собі внутрїшню силу і боюють з нёв, докажуть переконати проблемы, жебы ся знали постарати о свою родину, котра є тов найвекшов цїнностёв в їх жывотї. Жены в авторцїных прозах не суть ідеалізованы тіпы, не суть носительками характерованых властностей або ідей, ани їх чіны не суть звонка мотівованы подля потребы автора. Іде о вецерозмерны і повноцїнны особности, котры суть морално зрїлы, але єдночасно робять хыбы і несправны рїшіня.​​ 

Зелена фатаморґана​​ (Мальцовска​​ 2007,​​ 144)​​ є найлїпшым текстом з авторцїной творчости, Мальцовска в нїй розповідать жывотну путь Ількы, котрой зломовыма і жывот формуючіма скушеностями суть знасилнїня і нежелана грубость. Ілька в псіхолоґічнім вывої переходить од наівного дївчатя к страченым ілузіям, од грызїня сумлїня з грїху к намаганю очістити ся,​​ кедь добровольно собі волить нелегкый жывот слободной матери. Персона Ількы є комплексом табуізованых сітуацій, є жертвов сексуалного атаку, вінником грїху інтерупції і слободна мати на селї, і дотеперь патрить к вынятковым явом в русиньскій літературї на Словакії, котрый дотеперь не быв з таков бравуров повторяный.​​ 

Літературна творчость Русинів на Словакії по роцї 1989 є мотівована успішнов кодіфікаціов русиньского списовного языка в роцї 1995, і зато ся означать як Період третёго народного возроджіня. Во векшынї припадів іде о авторів Русинів, котры были в тім часі запоєны до актівіт народного возроджіня. Писателї мають скушености з публіцістічнов, учітельсков, перекладательсков ці выдавательсков роботов, інтересують ся о сучасный сполоченьскый жывот Русинів, суть актівны в русиньскых орґанізаціях, школьстві ці медіях. Дякуючі тому усвідомлюють собі проблемы, з якыма ся Русины на Словакії стрїчають, снажать ся їх вырїшыти або хоць через свою літературну творчость на то повказують. Література, котра пописує жывот Русинів як народностной меншыни на Словакії і інтересує ся проблемами народной ідентіты, ся находить скоро у каждого русиньского автора в меншій або векшій мірї. Можеме спомянути напр. збірку патріотічной поезії​​ Штефана Смолея​​ Не ганьб ся, Русине!​​ (Смолей​​ 2005, 88), поезію​​ Марії Ґіровой​​ Родне гнїздо​​ (Ґірова​​ 2008, 88), тота тема є тыж притомна во віршох​​ Мілана Ґая​​ Моїм родакам​​ (Ґай​​ 2016, 98), стишкох про дїти​​ Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой​​ Родне слово​​ (Ґіцова-Міцовчінова​​ 2016б, 100)​​ і у далшых.​​ 

Єдным з такых авторів є і​​ Миколай Ксеняк, котрого велика часть творчости є звязана з темов русиньской народной ідентіты, котра є спрацована різныма способами. В уж спомянутій збірцї баёк і алеґорічных розповідань​​ Углы погляду​​ (Ксеняк​​ 2002б,​​ 80)​​ Ксеняк примарно або інотайно бісїдує о русиньскій народній ідентітї і о проблемах, з якыма ся стрїчає. Автор ся в індівідуалных текстах інтересує позіціями і актівітами людей в одношіню к народній ідентітї. Ксеняк не ставлять Русинів лем до позіції жертвы, але в дакотрых текстах крітізує свій властный народ і повказує на властности і рїчі, котрых наслїдкы ся проявлюють в народностній асімілації, слабій зналости родного языка у жытелїв наймолодшой ґенерації і у вымераню русиньскых сел. Автор через різны ілустрації повказує на проблемы Русинів: яблонь з штєпами із чотырёх різных стромів уж не знать, чім властно є (розбитa​​ народна ідентіта); самозваный русиньскый патріот ся в корчмі хвалить, якый є він Русин, але в публічнім просторї ся ганбить поужывати русиньскый язык і ёго сын ходить до словацькой школы (фалошный патріотізм, пасівіта і фалош); высыханя озера, котре є запрічінене одклонїнём водных притоків (асімілація і одноароднёваня) і т. д. Ксеняк в текстах крітізує неґатівны властности, котры зміцнюють асімілацію. Він апелує на то, жебы ся Русины не бояли верейно признавати своє походжіня, і жебы бісїдовали в русиньскім языку, він хоче, жебы русиньскый фолклор і традіцї были захованы, підчаркує потребность актівного одовздаваня языка, културы, традіцій і знань о властнім народї далшым ґенераціям Русинів.​​ 

Шпеціфічнов частёв творчости​​ Миколая Ксеняка​​ суть дві збіркы з послїднїх років,​​ Формованя русиньской ідентіты​​ (Ксеняк 2016б,​​ 48)​​ і​​ Резонанції на книжкы і подїї​​ (Ксеняк​​ 2018б, 154). Обідви книжкы суть збірков лірічных рефлексівных текстів, стихів з дідактічно-рефлексівным характером, котры ся жанрово подобають асі найвеце одам. Тексты мають выхвоно-едукачну функцію, лірічный субєкт спроваджать чітателя через русиньску історію, бісїдує о найважнїшых особностях індівідуалных історічных періодів, припоминать і ославлює їх чіны і значіня. Ксеняк нараблять з історічнов і културнов памятёв, выбером особностей і удалостей хоче о історії інформовати і оцїнёвати їх. Про тоты тексты є тіпічне, же умелецька і естетічна функція тексту є секундарна, автор ся концентрує прімарно на то, жебы чітателя інформовав, выховав і формовав ёго народну ідентіту. Тексты суть характерістічны высокым обсягом інформацій, названём цїлого мена особы, орґанізацій ці книжок. Автор в процесї вытваряня народной ідентіты гварить о великім значіню русиньскых будителїв минулых і сучасных, народностных орґанізацій, зналости історії властного народа, фолклору, поужываню народного языка, писаня літературы в русиньскым языку і т. д. В другій збірцї дотримлює тотожный прінціп, Ксеняк оцїнює дїла сучасной русиньской літературы і реаґує на тогочасны удалости із соціалного і културного жывота Русинів.​​ 

Третёв частёв​​ Ксеняковой​​ творчости є белетрія інтересуюча ся дротарьством, котру творять три книжкы:​​ О камюньскых майстрах​​ (Ксеняк 1994, 288),​​ Біда​​ Русинів з дому выганяла​​ (Ксеняк​​ 2002а, 126)​​ а​​ Жмені родной земли​​ (Ксеняк 2009,​​ 138).​​ Дротарьство є феноменом, котрый є тіпічным про Русинів в селах Камюнка, Орябина, Великый Липник, Літманова і Страняны, і про Словаків в селах Велике Рівне, Макове і Довге Поле. Про тяжкы робітны условія в реґіонї хлопи были мушены через зиму йти на путь за роботов – на дрoтарьку,​​ котра їх перевела через різны місця Словакії, Сербії, Хорватьска, Мадярьска ці Булгарії. Дротарство было до другой половины 20. стороча частым, але по роцї 1948 під впливом індустріялізації то​​ ремесло зачінать ся страчати і вымерати. Шыковны рукы дротарів мож в сучасности відїти уж лем на ярмаркох ці в музеях.

Дротарство як русиньскый феномен уж заникать і в културній памяти сучасных Русинів, зато ся го автор снажить холем через свою творчость утримати при жывотї. Інтересный опис той части Ксеняковой творчости понукать літературный науковець Валерій Падяк:​​ «Проза Николая Ксеняка – то скорше історіцко-етноґрафічный погляд на жывот русиньского села, котре ся сперать на особны спомины, переказы, росповідї старых жытелїв, писомны жрідла, взяры з родинных архівів Камюнчан. Од повідкы до повідкы автор концентрує позорность на єдну конкретну тему – ремесло».​​ (Падяк 2012,​​ 126-127).​​ Книжка​​ Біда Русинів з дому выганяла​​ (Ксеняк 2002а, 126)​​ была в роцї 2003 оцїнена Преміёв Александра Духновіча і складать ся з прозаічных і драматічных текстів вєдно із добовов фотодокументаціёв із жывота дротарів. Наприклад,​​ Приповідка о дротарёви​​ (Ксеняк 2002, 3-26)​​ є адресована дїтьскому приїмателёви, котрого легков формов інформує о дротарёх, подобный концепт є поужытый в єдноактовій драмі​​ Дротарь-штудент​​ (Ксеняк 2009, 59-67), де молодый дротарь мусить обгаёвати перед мадярьскым стражмайстром нелем своє ремесло, але і русиньскый народ. В обидвох текстах мож збачіти, же автор хоче приїмателя што найвеце інформовати, естетічна функція є підпорядкована той інформатівній і едукачній. Часть​​ Розлучкы дротарів​​ (Ксеняк 2002,​​ 27-48)​​ є збірков сцен,​​ в котрых є акцент на емоціоналне пережываня одходу дротарів на путь за роботов. В​​ Дротарскых черепках​​ (Ксеняк 2002, 49-112)​​ ся находять зозбіраны розповідї і скушености дротарів, котрых спомінкы Ксеняк выслухав і записав. Збірка прозы​​ Жмені родной земли​​ (Ксеняк 2009, 138)​​ скумать одлуку од родины, родной земли і родного материньского слова.

Часть творчости​​ Юрка Харитуна​​ є поставлена на єднакім прінціпі: збірати, записовати і выдавати творы русиньского фолклору, жебы ся заховав будучім ґенераціям Русинів.​​ Дякую, мамко!​​ (Харитун​​ 2017, 104)​​ є зборником народной словесности, дїтьского фолклору, котрый зачала зберати Харитунова мати і нескорше в нїй продовжовав єй сын Юрко. Выслїдок роботы двох ґенерацій обсягує дїтьскый фолклор нелем із стариньской области, але і з околіцї Вранова над Топлёв, Снины і Гуменного. Находять ся там колисанкы, забавлянкы, усмішкы, утїшкы, пестушкы, вінчовачкы і молитвочкы. Вызначнов публікаціёв є тыж далша книжка автора​​ Нашы співаночкы, як дївчат віночкы​​ (Харитун​​ 2018, 52), котра є зложена з веце як тристо русиньскых народных жартовных співанок зозбераных з русиньскых сел северовыходной Словакії.​​ 

Рефлексівна поезія​​ Юрка Харитуна, як напр.​​ Факлї горять​​ (Харитун​​ 2016, 340)​​ і​​ Моя тринадцята​​ (Харитун​​ 2019, 152), ся заоберать темами людьской екзістенції, емоціоналного пережываня, долёв поета ці одношінём мужа к женї. К подобному тіпу поезії мож задїлити і стихы​​ Владїслава Сивого, де розоберать вопросы екзістенції чоловіка, темы неконечности і незаставітельности часу. Автор быв участником Літературного конкурзу Марії Мальцовской в роцї​​ 2018,​​ і зо своїма віршами здобыв перше місце. Ёго віршы мож найти нелем в рубріцї Поздравлїня Русинів (Русын 1/18), але і в музічнім допроводї на компактных дісках​​ Смутный клавн, віршы і ґітары​​ (Сивый​​ 2014),​​ Із жывота справы​​ (Сивый​​ 2016) а​​ Образы із нашого жывота​​ (Сивый​​ 2017).

Вынятковым проєктом в области збірок фолклорных творів є книжка​​ In the Seventy-Seventh Kingdom“: Carpatho-Rusyn Folktales – „В сїмдесятій семій країні‟:​​ Карпаторусиньскы приповідкы​​ (Гіряк 2015, 153).​​ Карпаторусиньскый фолкоріста​​ Михайло Гіряк​​ через свій жывот зозберав і в шістьдесятых і семдесятых роках двадцятого столїтя выдав много русиньскых приповідок, котры были з прічіны тогдышнёй комуністічной влады українізованы. Тота публікація обсягує приповідкы, котры были управлены Штефаном Сухым до списовного русиньского языка. Тота публікація є двойязычна, зато є приступна нелем про русиньскых чітателїв на Словакії, але і про Русинів і нерусинів по цїлім світї.​​ 

Реліґія є єдным з ідентітотворчіх знаків, котрый є асі найвеце одолным проти рушивым впливом асімілації ці выстягованя. Наслїдуючі ґенерації Русинів (в еміґрації або і в родній теріторії з далшыма народами) ся може будуть чути іншым народом і не голосити ся к русиньскій народности, но і проти тому во векшынї припадів будуть надале навщівовати церьков своїх предків, церьков выходного обряду. Мотів реліґії є притомный в творчости веце авторів, много раз єй мож найти і во віршикох літературы про дїти і молодеж. Духовна поезія є публікована в церьковных періодіках як є Артос, Благовістник ці Ґрекокатолицькый русиньскый календарь. Авторами духовной поезії Русинів на Словакії суть головно Мілан Ґай а Осиф Кудзей. Ядро творчости​​ Осифа Кудзея​​ є во веце як десятёх збірках легкых баёк-анекдот, є але шкода, же ся не маєме можность веце стрїчати і з іншым другом поезії. Єдным вынятком в творчости писателя є збірка​​ Пацеркы​​ (Кудзей​​ 2008в, 116), в котрій ся проявив як здатный автор духовной і спірітуалной лірікы.​​ Мілан Ґай​​ зо збірками​​ Молитва Русина​​ (Ґай 2012,​​ 104)​​ і​​ З нами Бог​​ (Ґай​​ 2019, 96)​​ ся веце занимать значінём вызнаня віры к Богу, темами сумлїня чоловіка, грїх і каяня ся.​​ 

Великов частёв лірічной творчости русиньскых авторів суть тыж віршы про дїти і молодеж. Вызначный русиньскый писатель​​ Штефан Сухый​​ выдав поетічны збіркы​​ Азбукарня​​ (Сухый​​ 2004, 64),​​ Слон на Кычарї​​ (Сухый​​ 2007, 64),​​ Незабудка​​ (Сухый​​ 2008, 96),​​ Азбукова мама​​ (Сухый​​ 2010,​​ 136). З далшых авторів мож спомянути главнї​​ Ґелену Ґівоцу-Міцовчінову​​ (цїла творчость;​​ мож спомянути​​ Фіялочка​​ (Ґіцова-Міцовчінова​​ 2010, 56),​​ Родне слово​​ (Ґіцова-Міцовчінова​​ 2016б, 100),​​ З квіткы приповідкы​​ [Ґіцова-Міцовчінова 2016a, 196]),​​ Квету Мороховічову-Цвик​​ (Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба​​ [Мороховічова-Цвик​​ 2011, 112]),​​ Петра Ялча​​ (Мамко, подьме чітати​​ [Ялч​​ 2014, 96])​​ а​​ Івету Мелнічакову​​ (З приповідкы світ,​​ [Мелнічакова​​ 2015, 52]). К прозаікам літературы про дїти патрить​​ Меланія Германова​​ зо збірков​​ Дїтём про радость і поучіня​​ (Германова​​ 2016, 124),​​ Марія Мальцовска​​ і збіркы​​ Русиньскы арабескы​​ (Мальцвоска​​ 2002, 100)​​ і​​ Приповідкова лучка​​ (Мальцовска​​ 1995,​​ 53),​​ Миколая​​ Ксеняка​​ зо збірков​​ Медвідята на прогульцї​​ (Ксеняк​​ 2016a, 102). Інтереснов авторков літературы про дїти є​​ Людміла Шандалова, котра є єднак авторков поезії (Подьте дїти, што вам повім​​ (Шандалова​​ 2013, 64),​​ Ани бы сьте не вірили​​ [Шандалова​​ 2018а, 64]), але і драматічных гер, котры суть урчены про школьскый театер:​​ Wi-fintená princezná​​ (Шандалова​​ 2015, 51),​​ Юрко а поклад​​ (Шандалова​​ 2018в, 60),​​ Чудесна лавочка​​ (Шандалова​​ 2018б, 63).​​ 

Бібліоґрафія

Бескид, Гавриіл (ед.). 2009.​​ Николай Вескид як субєкт і обєкт історіоґрафії:​​ Выбір із творчости і оцїнїня дїтельства русиньского історіка.​​ Пряшів:​​ Русиньске културно-освітне общество А. Духновіча.

Германова, Меланія. 2016.​​ Дїтём про радость і поучіня.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Гіряк, Михайло. 2015.​​ «In the Seventy-Seventh Kingdom»: Carpatho-Rusyn Folktales –​​ «В сїмдесятій семій країні»:​​ Карпаторусиньскы приповідкы.​​ Vermont: Carpatho-Rusyn Research Center.

Ґай. Мілан.​​ 2012.​​ Молитва Русина.​​ Пряшів: Академія русиньской културы.

Ґай, Мілан. 2016.​​ Моїм родакам.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Ґай, Мілан. 2019.​​ З нами Бог.​​ Пряшів: Академія русиньской културы.

Ґірова, Марія. 2008.​​ Родне гнїздо.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Ґіцова-Міцовчінова, Гелена. 2010.​​ Фіялочка.​​ Свідник:​​ Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Ґіцова-Міцовчінова, Гелена, 2016a.​​ З квіткы приповідкы.​​ Свідник:​​ Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Ґіцова-Міцовчінова, Гелена. 2016б.​​ Родне слово.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Жолобаніч, Міро. 2017.​​ Хто ся сміє, є одважный.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Жолобаніч, Міро. 2018.​​ Хто ся сміє, є мудрый.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Жолобаніч, Міро. 2019.​​ Хто ся сміє, є здравый.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Зозуляк, Александер (ед.). 2009.​​ Світла і тїнї Василя Зозуляка: Зборник статей і літературных текстів​​ к​​ 100-річніцї народжіня і 15. річніцї смерти.​​ Пряшів: Русин і Народны новінкы.​​ 

Ілковіч, Владимір. 2014.​​ Русиньскый новинарь.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Ільченко, Лариса,​​ Падяк, Валерій. 2015.​​ Бібліоґрафія русиньскоязычных выдань:​​ 2005-2014.​​ Ужгород: Выдавательство В. Падяка.​​ 

Ільченко, Лариса. 2007.​​ Бібліоґрафія русиньскоязычных выдань: 1989-2004. Ужгород: Выдавательство В. Падяка.

Капралёва, Данієла. 2018.​​ Серна в нераю.​​ Пряшів: Обчаньске здружіня​​ Колысочка –​​ Kolíska.

Ксеняк, Миколай. 1963.​​ Байки.​​ Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі​​ –​​ відділ української літератури в Пряшеві.

Ксеняк, Миколай. 1970.​​ Байки.​​ Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі​​ –​​ відділ української літератури в Пряшеві.

Ксеняк, Миколай. 1974.​​ Байки.​​ Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі​​ –​​ відділ української літератури в Пряшеві.

Ксеняк, Миколай. 1977.​​ Сміх і гіркість сердця.​​ Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі​​ –​​ відділ української літератури в Пряшеві.

Ксеняк, Миколай. 1980.​​ Віночок з терня.​​ Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі​​ –​​ відділ української літератури в Пряшеві.

Ксеняк, Миколай. 1985.​​ Дорогоцінна знахідка.​​ Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі​​ –​​ відділ української літератури в Пряшеві.

Ксеняк, Миколай. 1994.​​ О камюньскых майстрах.​​ Пряшів: Русиньска оброда.

Ксеняк, Миколай. 2002a.​​ Біда Русинів з дому выганяла.​​ Пряшів: Світовый конґрес Русинів.

Ксеняк, Миколай. 2002б.​​ Выбраны байкы.​​ Пряшів:​​ Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Ксеняк, Миколай. 2009.​​ Жмені родной земли.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Ксеняк, Миколай. 2010.​​ Зеркалїня​​ / Zrkadlenie.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Ксеняк, Миколай. 2011.​​ Углы погляду.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Ксеняк, Миколай. 2013.​​ Споминкы і очекованя.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Ксеняк, Миколай. 2015.​​ Нашы горізонты.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Ксеняк, Миколай. 2016a.​​ Медвідята на прогульцї.​​ Пряшів: Обчаньске здружіня​​ Колысочка –​​ Kolíska.

Ксеняк, Миколай. 2016б.​​ Формованя русиньской ідентіты.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Ксеняк, Миколай. 2018а.​​ Недоповіджене.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Ксеняк, Миколай. 2018б.​​ Резонанції на книжкы і подїї.​​ Пряшів: Академія русиньской културы.

Ксеняк,​​ Миколай. 2019.​​ Кошарик плодів.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Кудзей, Осиф. 2008a.​​ Байкы-забавляйкы.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Кудзей, Осиф. 2008b.​​ Мудрость жывота.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Кудзей, Осиф. 2008в.​​ Пацеркы.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Кудзей, Осиф. 2009.​​ Байкарёвы думы.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Кудзей, Осиф. 2012.​​ Ча(байка).​​ Міджілабірцї: Общество св. Йоана Крестителя.

Кудзей,​​ Осиф. 2013.​​ Сміх через слызы.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Кудзей,​​ Осиф. 2018.​​ Цукер, мед і феферонкы.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Кудзей, Осиф. 2019.​​ Хрумкы.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Мальцовска, Марія. 1988.​​ Юлчіна тайна.​​ Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі​​ –​​ відділ української літератури в Пряшеві.

Мальцовска, Марія. 1991.​​ Поточина.​​ Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі​​ –​​ відділ української літератури в Пряшеві.

Мальцовска, Марія. 1994.​​ Манна і оскомина.​​ Пряшів:​​ Русиньска оброда.

Мальцовска, Марія. 1995.​​ Приповідкова лучка.​​ Пряшів:​​ Русиньска оброда.

Мальцовска, Марія. 1998.​​ Під русиньскым небом.​​ Bratislava: PIP – ART, s. r. o.

Мальцвоска, Марія. 2002.​​ Русиньскы арабескы.​​ Пряшів: Русиньска оброда.

Мальцовска, Марія. 2007.​​ Зелена фатаморґана.​​ Ужгород: Выдавательство В. Падяка.​​ 

Мальцовска, Марія. 2012.​​ Найкрасша приповідка.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Мелнічакова,​​ Івета. 2015.​​ З приповідкы світ.​​ Пряшів: Обчаньске здружіня​​ Колысочка –​​ Kolíska.

Мороховічова-Цвик, Квета. 2011.​​ Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Павловіч, Рудолф. 2010.​​ Ґрекокатолицькый священицькый род Павловічовых із Шарішского Чорного (1693-1900).​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Падяк, Валерій. 2012.​​ Нарис історії карпаторусиньской літературы ХVI.-​​ XXI. стороча.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Падяк, Валерій. 2016.​​ Нарис історії карпаторусиньскої літератури.​​ Торонто: Кафедра українознавчих студій Торонтського університету.​​ 

Плїшкова, Анна. 2008.​​ Русиньскый язык на Словеньску.​​ Пряшів: Світовый конґрес Русинів.​​ 

Плїшкова, Анна. 2009.​​ Русалка: Творчость молодых авторів​​ 2000-2009.​​ Пряшів: Русин і народны новинкы.

Семанцёва, Петра. 2013.​​ Россыпаны рядкы.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Сивый, Владїслав. 2014.​​ Смутный клавн, віршы і ґітары.​​ Пряшів:​​ RUTHENIAN ART.

Сивый, Владїслав. 2016.​​ Із жывота справы.​​ Пряшів:​​ RUTHENIAN ART.

Сивый, Владїслав. 2017.​​ Образы із нашого жывота.​​ Prešov: Rusínske komorné divadlo, o.z.

Смолей, Штефан. 2005.​​ Не ганьб ся, Русине!​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Смолей, Штефан. 2009.​​ Нагода або судьба.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Смолей, Штефан.​​ 2011.​​ Чудный світ.​​ Свідник:​​ Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Смолей, Штефан. 2013.​​ Бурї над Бескидами.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Смолей, Штефан. 2015.​​ Чудны пригоды.​​ Свідник:​​ Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Смолей, Штефан. 2018.​​ Запискы обычайного вояка.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Смолей, Штефан. 2019.​​ Тяжкый жывот.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Сухый, Штефан. 1997.​​ Як Руснакы релаксують.​​ Пряшів: Русиньска оброда.

Сухый, Штефан. 2004.​​ Азбукарня.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Сухый, Штефан. 2006.​​ Аспірін.​​ Пряшів: Русин і Народны новінкы.​​ 

Сухый, Штефан. 2007.​​ Слон на кычарї.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Сухый, Штефан. 2008.​​ Незабудка.​​ Пряшів: Сполок русинискых писателїв Словеньска.

Сухый, Штефан. 2010.​​ Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску.

Сухый, Штефан. 2017.​​ Як Руснакы релаксують​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.​​ 

Харитун, Юрко. 2010.​​ Мої жалї.​​ Пряшів: Русин і Народны новинкы.

Харитун, Юрко. 2016.​​ Факлї горять.​​ Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

Харитун, Юрко. 2017.​​ Дякую, мамко!​​ Пряшів: Обчаньске здружіня​​ Колысочка –​​ Kolíska.

Харитун, Юрко. 2018.​​ Нашы співаночкы як дївчат віночкы.​​ Пряшів: Обчаньске здружіня​​ Колысочка –​​ Kolíska.

Харитун, Юрко. 2019.​​ Моя тринадсцята.​​ Пряшів: Академія русиниской културы в СР.​​ 

Шандалова,​​ Людміла.​​ 2013.​​ Подьте дїти, што вам повім.​​ Свідник: тота аґентура.

Шандалова, Людміла. 2015.​​ Wi-fintena princezna.​​ Свідник: тота аґентура.

Шандалова, Людміла. 2016.​​ Червеный берег.​​ Брно: тота аґентура.

Шандалова, Людміла. 2018a.​​ Ани бы сьте не вірили.​​ Свідник: тота аґентура.​​ 

Шандалова, Людміла. 2018б.​​ Чудесна лавочка.​​ Свідник: тота аґентура.

Шандалова, Людміла. 2018в.​​ Юрко а поклад.​​ Свідник: тота аґентура.

Ялч, Петро. 2014.​​ Мамко, подьме чітати.​​ Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

Kseňák, Mikuláš. 2002.​​ Ozveny.​​ Prešov: SNM – Múzeum rusínskej kultúry v Prešove.

Kseňák, Mikuláš. 2018.​​ Bájky pre každého.​​ Žilina:​​ Georg​​ Žilina.

Kudzej,​​ Jozef. 2013a.​​ Bajkal.​​ Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Kudzej, Jozef. 2013b.​​ Bajky, dumky i vydumky.​​ Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Kudzej, Jozef. 2014.​​ Bajkomat.​​ Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Kudzej, Jozef. 2015.​​ Šoky.​​ Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Kudzej, Jozef. 2016.​​ Smichoty i chmury rusiňskoj natury. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Kudzej, Jozef. 2017.​​ Zamiška.​​ Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Kudzej, Jozef. 2018.​​ Kofein 100 mg. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

Magocsi, Paul Robert. 2016.​​ Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov.​​ Prešov: Vydavateľstvo Universum.​​ 

Pavlič, Michal. 2018.​​ Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989.​​ Prešov: Centrum jazykov a kultúr národnostných štúdií – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry.​​ Dizertačná práca.

Plišková, Anna. 2007.​​ Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy.​​ Prešov: Metodicko-pedagogické centrum.​​ 

Plišková, Anna. 2018.​​ Publikačná činnosť 1998​​ –​​ 2018.​​ Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry.​​ 

Škurla, Mikuláš. 2004.​​ Odsúdení do raja. Neuveriteľné príbehy na ceste za šťastím.​​ Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.

1 2 3 5