Мороховічова Цвик, Квета: Камаратя спід зеленего дуба і белавого неба (2011)

Автор: Квета Мороховічова Цвик

Назва: Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба

Выдал: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2011

Чісло сторінок: 112 с.

Язык: русиньскый (азбука)

ISBN: 978-80-89441-19-8

Мож стягнути ту: Мороховічова-Цвик, Квета – Камаратя спід зеленего дуба і белавого неба

Смолей, Штефан: Нагода або судьба (2009)

Автор: Штефан Смолей

Назва: Нагода або судьба (2009)

Выдал: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2009

Чісло сторінок: 141 с.

Язык: русиньскый (азбука)

ISBN: 978-80-970185-0-4

Мож стягнути ту: Смолей, Штефан – Нагода або судьба

Сухый, Штефан: Незабудка

Публікації: Сухый, Штефан – Незабудка

Мож стягнути ту: Сухый, Штефан – Незабудка

Незабудка

Дай бог, дїтя, бы-сь заквітло
од слов мамы в вітрах прудкых,
вытворь з тых слов в собі світло
і ся станеш незабудков.

Незабудка, што є в тобі,
незабудка – твоя мати,
бы сьте не забыли обі,
што сі треба памятати.

Не забывай, чоловіче,
хоць єсь щі мала дїтина,
міловати слово вічне,
што тя мамка научіла.

Харитун, Юрко: Мої незабудкы

Публікації: Харитун, Юрко – Мої незабудкы

Мож стягнути ту: Харитун, Юрко – Мої незабудкы

Стишкы – Слїды

Тяжко одыйти
не зохабити
за собов в стишках слїды
Коли буряном
стежкы заросли
выполь рядок
най слово цвине
прочітать хтось ёго
і не загыне

Jakou křivdu
na nás srdce páše
že nás nutí jásat bujaře
Jiří Dědeček

Харитун, Юрко: Мої сны

Публікація: Харитун, Юрко – Мої сны

Мож стягнути ту: Харитун, Юрко – Мої сны

РУСИНЬСКЕ СЛОВО
ПАХНЕ ХЛЇБОМ
СВІЖЫМ ЯК ВОЗДУХ
БЕСКИДОМ

Фотоґрафія
Як кобра
крутила ся в танцю
Лїтала як оса
Як рачіця
клепетами кусала
Теперь її
як моталя
в рамі на стїнї маю
жебы не одлетїла

 

Мороховічова-Цвик, Квета: Любовны періпетії

Публікація: Мороховічова-Цвик, Квета – Любовны періпетії

Мож стягнути ту: Мороховічова-Цвик, Квета – Любовны періпетії

Верьбяна носталґія

Верьба молодости
росла коло лавкы,
зелена, кошата,
пила воду з рїкы.

Залюбленцї під нёв
нераз ранде мали,
вшытко їй повіли,
што на сердцю мали.

Бо дуплава верьба
знать слово тримати,
сповідь залюбеных
не любить скламати.

Кедь місячок світив,
закрыла їх твари,
жебы не відїти
як ся цїловали.

Верьба коло лавкы
вже спорохнавіла,
в споминках зістало,
же ту колись была.

Ой, верьбонько, верьбо,
вже-сь своє оджыла,
сповідї і жалї
зо собов єсь взяла.

1 2