Укажка з книжкы Мілана Ґая – Моніка (АРК, 2022)

Як опало листя

Уж мі є начісто
голова сплянтана,
не спав я цїлу ніч,
лем лежав до рана.

Бо стрїтив я Тебе
створїня взнешене,
чекам коли прийдеш
і потїшыш мене.

Тїшу ся на стрїчу
і буду чекати,
коли буду годен
я Тебе обняти.

Не вірив я тому,
же у своїм віку
щі можу стрїтити
любов так велику.

Я Твоє серденько
на далеко чую,
коли оно плаче,
тыж за ним баную.

Вірь мі, моя міла,
же аж над тым жасну,
бо-м стрїтив в жывотї
так жену ужасну!

Знав бы я єм о тім
щі довго писати,
но вірь, же найлїпше
буде перестати.

Бо мі мої очі
уж слызы залляли,
не хотїв бы-м тото,
жебы Тя скламали.

 

Не вірив я нїґда

Не вірив я нїґда,
же так може быти,
же спрязнену душу
щі можу стрїтити.

Тота злата душа
мі так одповіла:
„Свій жывот із Твоїм
рада бы-м споїла.‟

Так їй у роботї
утїкають рочкы,
дома помеленькы
дороснуть дїточкы.

Без мужа їх она,
лем сама ховала,
бо ёго з родины
невіра забрала.

Жарливость безрадна
розум му дептала,
а любов ку женї
навікы пропала.

Зістала лем сама,
щі дїточок троє,
скламана жывотом –
„Ой, Боже, плано є!‟

Страчн собі цїню,
што Ты доказала,
бо ты любов свою
своїм дїтём дала.


Вчера єм Тя чекав

Вчера єм Тя чекав
довго до півночі,
не было серденьку
моёму помочі.

Зістало барз смутне,
побрало ся спати,
жебы скоро зрана
могло Тя чекати.

Ты тыж пішла сночі
дуже вшасно спати,
бо уж єм ся не міг
Тебе докликати.

Якбач Ты уж скоро
звечера заспала,
бо я писав Тобі,
Ты не одписала.

З книжкы Мілана Ґая – Моніка (2022, Академія русиньской културы в СР)

В друкарни є друга книжка авторкы і друга тогорочна публікація АРК в СР, книжка Марії ҐІРОВОЙ-ВАСЬКОВОЙ – Спомины сердця

Про сучасну русиньску літературу є характерістічне навертаня ся до минулости, до простїшых часів, нераз силно зафарбленых ружовов фарбов ідеалізації і носталґії. Нечудо, кедь векшына писателїв належить до старшой ґенерації Русинів.
Авторы ся з тематіков минулых часів можуть попасовати вшеліяк, в їх творчости ся находять тексты засаджены до сельского середовиска, конфлікты выходять із каждоденного жывота ці пишуть властны мемоары (спомяньме, наприклад, Миколая Ксеняка, Штефана Смолея ці Марію Мальцовску).
Зборник Марії Ґіровой-Васьковой Спомины сердця уж подля назвы говорить, же свому чітателёви понукать тексты, котры выходять з минулости і зо споминів. Зборник ся складать з дакількох тематічно розлічных частей, з поезії і прозы, із смутных і веселых
текстів.
Невыслуханы просьбы матери обсягують поезію з темов страты дїтины і жалю над передчасно сконченым молодым жывотом, автентічно описує траґічность того, кедь родіч поховать властну дїтину. Часть Віршы про дорослых передавають любов і обдив ку природї і родному краю, снажить ся у чітателя проявити емоції, котры бы прямовали к подобному одношіню, яке має ку своїй домовинї Ґірова-Васькова. Находить ся ту тыж дакілько стихів, котры ся пригваряють ку русиньскым особностям ці орґанізаціям (подобну літературу писав і Миколай Ксеняк, наприклад, у книжках: Формованя русиньской ідентіты, Резонанції на книгы і події). Важно ладжена поезія є наслїдно вымінена за одлегшены стихы з выховным підтоном із жывота дїтей на селї, котры зажывають вшеліякы пригоды і періпетії, што ся лем чудом не кончать траґічно.
Другов половинов нового зборника суть короткы прозаічны текты в части Засмійме ся на своёв бідов, котры мають знакы алеґорії ці анекдоты (даколи іде о знамый адаптованый жарт). Авторка в них описує пригоды зо жывота, што ся можуть стати хоцьде і хоцькому. Пригоды нераз описують хытрость і шпекуланство, котре не все є покаране. Ці уж іде о манжельскы натїговачкы, зависть і малость чоловіка, з пригод многораз выходить мудрость научена вдяка „школї жывота‟. Книжка поезії Марії Ґіровой-Васьковой зато своїм способом припоминать кухнёвый давковач на поперь (або ай на іншы присмакы – оцет, чілі ці ванілковый цукерь) – находять ся ту тексты веселы і важны, описує мудрость і глупость, як і іншы менше доброчестны людьскы властности. Тематічна рoзнородость але створює чутя ославы пестрости і многоракости смаків жывота.

Творы Євґенія Фенцика діставають ся ку чітателям (автор Петро Медвідь)

Перебрана статя із Лем.Фм, автор Петро Медвідь.

В тых днях діставать ся ку чітателям нова публікація з Выдавательства Пряшівской універзіты в рамках серії Русиньска класіка.

Тандем літературознателів із Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, Валерій Падяк і Михал Павліч, по двох публікаціях, в якых пошоровали творы Анатолія Кралицького, і выбері пєс з репертоара Театру Александра Духновіча, одкрывають про сучасного чітателя далшу вызначну русиньску особность і його творчу дідовизну.

Три найважнішы творы

Книга з назвов Євґеній Фенцик. Творы приносить три цілы, комплетны творы того вызначного священика, поета, прозаіка, драматіка і публіцісты другой половины 19-го столітя. Но подля редакторів выданя, іде о три найважнішы літературны творы, із веце як двасто, котры Фенцик почас свого жывота написав.

Веце мож прочітати на оріґіналнім сайтї рецензії: https://www.lem.fm/tvory-yevgeniya-fentsika-distavayut-sya-ku-chitatelyam/

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Цїлый світ
крутить ся зо мнов,
вішу як павук на павучінї,
як пергач під турнёв.
Няй крутить ся світ,
поскручам ся і я,
як з ябком їжак.
Залїзу до хыжчіны,
а ты Олено,
як веретено,
затанцюй менї.
Выберь мі із раны
склянчіну,
поскладам своїх днїв
мозаіку,
як дрыва під хыжу
до ракашів.

ххх
Коли співанка
пробудить ня із снів,
забуду на жалї,
забуду на гнїв,
што выливать ся,
як кыпяток за сару
і вже не хочу
сміхом вмерати
із свого жытя,
яке барз люблю.

ххх
На вірш до рядків
выберай слова,
як насїня на сїяня.
Дакотры слова
ненавіджу од душы,
найгіршы такы,
што про жалї пишу.
Потім менї
д о в г о
смутно.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Рїка має своє корыто,
іскеркы огень,
день має тїнь,
і ніч має темно.
А што маю я
вам не повім.
Із шпар думок
їх нихто не выгребе.
Завтра знесу з пода
стару куделю,
бо клоча на нїй посивіє,
ниткы на думкы спряду,
поскручам до клубяти,
бо сердце мі бє,
як на кроснах бердо.
Розповім вам,
Розповім,
лем ся напю воды
спід Бескіда.

ххх

Дайме волю слову,
няй тече як розпещена рїка.
Няй рїже як ніж
і бурять як буря.
Гладить.
ласкоче,
потїшить сердця.
Лем няй не западе
порохом у книжцї.

ххх

Коли колотять ся
в моїй душі
ненависть і злість,
не є лїпшых лїків,
як через зубы
процїдити
пару віршів.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Укажка з книжкы Осифа Кудзея: Замішка

Заосталость

Ословила Рыба Рака:
„Де ідеш, Клепетко?‟
А одповідь была так:
„Допереду, тетко.‟

Рыба на то: „Нї, сусїде,
то скрат орьєнтачный –
ты допереду не ідеш,
бо маш ход опачный!‟

Істо з властной скушености
познате припады,
коли план до будучности
быв кроком дозаду.

Текст
Єдного дня в обывачцї
повідать Папаґай Мачцї:
„Коцур мі вчера повів,
же ты не любиш мій спів…‟

Мачка покрутила хвостом
і рекла му цалком просто:
„Знаш, коли чую твій спів,
думам, же єсь одурів –
мелодія красна фест,
но уха мі рїже текст!‟

Птах скрічав на повну гортань:
„Ты тому розумиш чор-р-рта! –
Знаш чом то так є, і буде?
Бо текст діставам од людей!!!‟

Грїхом є бісїда пуста,
не бабрайме сі нёв уста.
З кого іде погоршіня,
чекать го плана одміна.

(Josif Kudzej: Zamiška, 2016, Свідник: Tlačiareň svidnicka,
ISBN 978-80-972571-8-7, s. 4-11)

Укажка з книжкы Марії Ґіровой-Васьковой – Родне слово

Послїднїй одказ
Плаче дївка в гаю,
Горенько нарїкать,
Свої довгы косы
Над водов розплїтать.

Не хоче уж дале
На тім світї жыти,
Кедь мілый одышов
До войны служыти.

Никого не має,
Сама ту зістала,
Їх велику ласку
Война розорвала.

Так вірила, бідна,
Же щастлива буде,
Же з мілым довєдна
Жывот перебуде.

Як двоє голубків
Міцно ся любили,
До конця жывота
Ласку сі слюбили.

Але кедь по роках
Ку мілій вертав ся,
До неприятельскых рук
В чуджінї дістав ся.

Загынув далеко
В пустыни, вертепах,
Своїй мілій не встиг
Зохабити одказ:

„Любив єм тя міцно,
Як Бог приказує,
Няй далшым жывотом
Щастливо путуєш.‟

Чеканя на телефон
Боже, як недобрї
Кедь телефон нїмый,
Кедь ся в нїм не озве
Хтось дорогый, мілый.

Лем слово ся хоче
Частїше учути,
Абы сердце могло
Легше в грудёх бити.

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 97880-887769-87-3)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

За селом

На стежцї за селом

ступляїв невелё

вписаных глубоко

 

Зима є при моци

задувать до ночі

звивать снїг порохом

 

Там в пустім полї

до чіжем болїсть

занесло колячу

 

Тягоба долї

під небом голым

свистить, aж до плачу

 

Чоловік старый

думать на жалї

на вшытко споминать

 

Із тяжков зайдов

дійде раз з каждов

клякне на колїна

 

Што было сїяно

давно ці недавно

треба буде жати

 

В каплічцї белавій

у престолній славі

чекать тихо мати

 

Молитва за душы

 

Воск мачать слызами

дві свічкы в стоянї

не єсть уж наймілшых

не прийду ку мамі

 

Не прийду к нянькови

квітём гроб прикрыю

нa небо сполїгам

на мілость Божію

 

Молитву за душы

чісту як лелію

за покой блаженый

в тихости увию

 

Під білым чепцём

 

Уж є під білым чепцём

довго ся парадила

оплїча наберала

найкрасшы сукнї

з лады тягала

 

Варкочі вязала

фаребныма машлями

златыма нитками

болерко шыла

облїкала

 

Зелену лїпилa

на чело гудакім

каждый ю хотїв

крутити без кінця

в танцю рядовім

 

Наконець выстала

приступили свашкы –

зачепили осїнь

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Елена Хомова-Грінёва 2021: Літературный конкурз Марії Мальцовской, 3. місто

Моє село

 

В долинї лежыть

село родне моє,

глубоко в душі

одложене,

скрыте,

до сердця мого

врыте.

Ты в моїй мысли

не престаєш жыти,

там в нїй останеш

навікы.

Погласкам

ангельскы тебе,

мій краю,

пообнимам,

поцїлую,

благодать подарую!

До копкы дам

хыжкы,

людей і поля,

каждый кут,

околіцю

свого уяцького села.

 

 

Як в клітцї

 

Як в клітцї

сиджу дома

нераз роздумую

о жывотї,

о тяжкій долї,

о самотї,

о роботї,

о любви молодых лїт.

Порушам клямков,

ці заперты дверї.

На два раз

замкну їх

колодков в старобі,

нияк не пущу

смертку ку собі.

Хочу пожыти

на тім світї

іщі даякы рокы.

 

 

Мати – дружка моя каждоденна

 

Як не любити,

як не гладити,

як не цїловати

біленьке тїло

як снїжок.

Тїшыти ся

ёго красов

на пути стрїчати го

каждоденно.

Мати – то дружка

на цїле жытя,

то охорона,

то жертва,

то розвага.

То мати

своїх дїтей.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Юрко Харитун

ПАМЯТАШ?

Памяташ

На землю упало мале орля

Ты в шапцї вынїс ёго

назад до гнїзда

Памяташ

Ты розбив колїно

Ты не плакав, не болїло

Плакала мати твоя

Памяташ

Ты грав на торомбі

а я на гуслях

Лем згадка зістала на памятку

яка потїшыть нас

 

ВАКАЦІЇ

Подь зо мнов

Выйдеме на Шутак

На меджі можеш ягоды зберати

Тїшыти ся як малый дїтвак

Недалеко на Бескід

Треба хлїб і солонину брати

готовый обід

А потім на Полонины

де карпатьскы медведї

ходять на малины

Вночі спати у колибі

а рано на Ґаздорань

з якой видно наше море

над Старинов гать

Вернеме ся ту нераз

Такы вакації

Лїпшы як у Хорватії про нас

 

НАША ПЛАНЕТА

Такый великый світ,

же каждый з нас

може свою планету мати

і жыти на нїй

А мы зышли ся на єдній

То не Венуша і не Марс

Але планета Земля

То не про мачку клубя

Яке може качати

Нам треба жыти на нїй

Така краса

треба памятати

лем наша планета Земля

 

(Укажка з творчости Юрка Харитуна, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

1 6 7 8 9 10 37