Недїльны віршы: Юрко Харитун

Ехо

Із Полонин
до нашых долин
Озывають ся ехом
слова Духновіча
Я  Р – у – с – и – н …
Тополя
колыска ёго была
До церьковцї святой
ходжу помолити ся і я
Де потїху найду
Де тїшыть ся сердце
і душа моя

 

Што іщі треба?

Выйдем під Бедкид
До нашой долины
Вітрик задує заспівать
Чуєм ся як у колысцї дїтина
Выйдеш на Бескид
де жрідло Цірохы рікы
Напєм ся доброй воды
Не треба лїкы
Увидим хотарь
Буковый вінець зеленый
Белаве небо над ним
І ты щастливый

 

Не ганьба

Не роблю фіглї
Лем хоче ся менї
десь коло нашой рікы
видїти твоє тїло біле
і без фіґовых листків
Чекам на лїто
Чом ся ганьбити
Мы Адама і Евы дїти

Недїльны байкы: Миколай Ксеняк

Граблї
– Мы – сімболы теперїшнёго світа!
– Чом сьте о тім такы пересвідчены? – квокла кура од смітиска.
– Бо грабеме богатьство лем ку собі.
– То я подля тебе ретардована?

 

Наша пава
Десять книжок написала
О Канадї, Америцї,
О озерах у Афріцї,
Крокодилах і малинах
Ани єдну о Русинах…

 

Мода
Творчость моды світа
Мать можности неконечны:
Одважно облїкають
Хлопів, дївкы, жены
До красоты – – –
До наготы.

Недїльны віршы: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Приготовив нянько

Павликови лижы,

бо зима з морозом

із саніцёв біжыть.

 

За селом прекраснї

білїють горбочкы,

з якых так як вітор

злетїли саночкы.

 

Із стріберным пухом

уж закрыта млака

а у дворї дїти

ставляють снїгуляка.

 

х х х

 

Ці воробель

уж нарікать

же не видить

комарика?

 

Не забзунять

ани мушкы,

глядать в садї

уж кормушкы.

 

Же вороны

лем кракають,

зато смутнї

чвірікають.

 

З няньком будку

робить Радко

і принесе

їм зернятко.

 

Та і воды

Налїй, сыну,

няй прилетять

на гостину.

Недїльны віршы: Даньєла Капралёва

мамочко старeнькы
очi міленькы, небо в них спiвать

волоскы бiленькы
рученькы худенькы,

Отче наш шепочуть

 

…дiвочко моя, солоденькый меде,

добрї мi є добрї коло тебе.

Дома 2017

* * *

ту Українцями,
ту сепаратістами радiо гучiть

велика рутеньска могыла мовчiть

голос прадавных предкiв
в бабиній пiснї спiвaть
в дїдовій молитвi одрїкать

корїня не конарї, легко не одрїжеш

МУК 2016

 

*  *  *

золото веце як сіль
крик веце як тихо
пінязї веце як почливость
ёго веце а веце а WC
заходовый світ
гырмить

Справы 2017

Недїльны балады: Меланія Германова

То моя балада

Жывоте, жывоте, од Бога нам даный,
Дакому доброта, дакым оплаканый…
Єден го мать метер, ружов оквітчаный,
Другый – центіметер, доктором штопканый…

Такый, як балады – тілько в них думочок,
Даколи веселый, нераз і смуточок.
Я вірю, же жывот – то єдна балада,
Бо мать смутный конець – шкода, же то правда.

Я балады люблю з дїтинства чітати,
Їх смутку розумлю, люблю їх писати –
Стишок ай жалї в каждій баладочцї,
Та ся постуля у малій купочцї.

А тоты балады никым нечітаны,
Моёв вдячнов руков оддавна писаны.
Ці вы, баладонькы, узрієте світа?
Ці щі вас даколи хтось другый прочітать?

Вірьте, я уж стара, прошли мої рочкы –
Та собі присядьте до дакой книжочкы.
А тихо там сидьте і б
удьте скромненькы,
Бо тото, што мале – тото є велике…

 

Вернутый дарунок

За два рочкы за мнов ходив, а любив богачку,
Мене худобну лем зводив – збавив ня віночку.
Дзвоны выдзваняли, ішов ся вінчати,
Богачку за жену мав сі праві взяти.

Вышла до церьковцї і ся перехрестила,
О рік му вложыла у перинцї сына…
Я ті приношам, бо єсь на то забыв,
А такой ті вертам, шро-сь у нас охабив.

Наперед го похрести, аж пак ся з нёв звінчай –
Запамятай собі: „Што єсь мі обіцяв?!‟
Выбігла із церькви, Боже преміленый –
Зрекла єм ся сына – є то грїх смертельный.

Скочіла із моста до воды глубокой –
Вінчую вам щыстя – майте од ня спокій.
Ты, сыночку, за ня нянькови подякуй,
Же роснеш без мамы як сирота дака…

На тото чудне вінчаня,
На смутны хрестины
Остало лем споминаня
Аж до днешнёй днины.

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Час
Не позерай на час
він втече од нас,
не заставить,
не почекать
дупоче як сплашеный
кінь дорогами.
Потягнеш узду,
поволиш серсам,
повтераш чело руками,
то ніч не платне,
не хопиш жывот,
одышов, перелетїв
охабив нас,
він уж є давно
за горами…

Перелетїв час…
Мотыль крыла розкрыв
зрана поціловав
квіточкы,
злетїв,
посидїв на плечу
опоєный красов
дївочкы.
Збілїте тїло заганьбив,
тїнь закрила очі,
она вірила.
Стих голос,
в душі непокій.
Одышла любов,
Одлетїв час
Далеко на крылах.

Недїльны віршы: Миколай Ксеняк

МОНОЛІТ

Так нашы предкы віками

Зросли з Карпатами-Бескидами,

Так наше корїня

ся під землёв спереростало,

Під небом спереплїтало

До єдинства ся злляло –

В єдину тужбу, в єдно дыханя,

В єдину радость, плач  і страданя

І вытворили за много лїт

М о н о л і т

Простору, матерії і духа,

Котрый нихто не здатный

Росщіпити, ни ростяти,

Ни до іншой

– Хоць омного уроднїшой –

Землї пересадити;

Моноліт,

З котрого ани найострїше долото,

Ани закаленый молоток,

Ани найтвердшый млиньскый камінь

Ани кущічок не одлупить, не одламе,

Бо є то Боже дїло історіёв спевнене,

На Дуклї кровлёв спечатене.

Драгы, стежкы нашы,

Многых нашых членів

Сьте завели до далекых країн,

Далеко од родного села,

Де на них часто чекала

Смерть немилосердна;

Но многых нещастників

І з Америкы

Привезли до родного села.

Ту ся з нима розлучіли

Подля обычаїв віры,

Бо были пересвідчены,

Же родна земля, родна груда

Не є така тверда, як чуджа,

Же під роднов ся легше дыхать

І на плане ся легше забывать.

І я на тото памятав

І завчасу єм ся збачів,

І женї, сынови, невістї,

І внукам єм одказав,

Жебы  мнов приправены

Жменї камюньской земли

Мі – в часї розлукы

Шмарили на труну,

Бо і я певно вірю,

Же на ружомберскім цінтерю

Ся мі з нёв буде часто

О Камюнцї снити,

Теплїше лежати і легше дыхати,

І буду частїше ходив-блудив

По стежках камюньскых,

По паствисках і полянах

Буду співав піснї поляновы,

Косив Лучкы, пас в Річцї коровы.

Недїльны віршы: Штефан Сухый

Пчола на квітцї

Квітко несаджена

з пестрофаребным медом,

Я твою солодкость

За цїлый лїс не дам.

 

Чуєте т’ты гуслї?

То струнує пчола,

же нашла потїху

у лїтушнїм полю.

 

Квітку, квітку, квітку

чеше пчола гардо.

Ту моталь прилетить, –

фарба фарбить фарбу.

 

День нараз ожыє,

кедь краса засвітить.

Кебы все так было…

Гейже, хмурный світе?!

 

Квітко, вытрим вітры,

моталю, тримай ся

довєдна із пчолов

за солодке щастя.

 

Водвой підуть спати,

а квіткы готовы,

головкы завити

до хустят снїговых.

 

Ген чоловік смотрить

і не спохопить вшытко…

чом я так не годен

зсолодїти швыдко?

 

Красы і доброты

світови все треба.

Добрость пре по земли,

краса йде до неба.

 

Із доброт тай із крас

зродила ся віра.

Ці в морях, ці в хмарах

она глубкы мірять.

 

Бобрункы на зимушнїм облаку

На рамик ся опре,

чекать свою спасу, –

кедь час світ розопре

і спородить красу.

 

Влїтї-м в загородї,

взимі з людьми в кухни.

У тім людьскім родї

все штось щіре дыхне.

 

Ясу і тмы із неба –

вшыткым і чоловіку…

Нам теплоты треба,

ёму щі музику.

 

Снїжнобілу каву

пєме я і мати.

 

Зіставайте здравы,

сниє ся нам спати.

Недїльны віршы: Юрко Харитун

НА ПОРОЗЇ

Можуть трепати
і бити громы
З долины чую
все нашы дзвоны
Дванадцять годин
В такім часї мати на поріг
вынесе миску пирогів

І ТАК ЛЮБЛЮ

Метафоры
Рімы
Парады на стишках
Я так люблю
як тебе без лах

ВЫБЕРАМ І Я

До стишків выберам
любовны слова
Як до танцїв молодіцї
у куртенькых сукенках
То не грїх
колись без них

Недїльны балады: Меланія Германова

Найдушок

„То дївка-покрытка‟, каждый тому рече,
Што чекать дїтину, а отець ся зрече.
– Нещестлива, сыну, доля найдухова,
До воды тя шмарю, няй тя рыбка ховать.

До білой перинкы сыночка повила,
Претяженько збыхла, челко перехрестила –
„Приймий го ку собі, студена водічко,
Ты ся о нёго постарай, потічна рыбочко.‟

Перешов од тогды уж не єден рочок,
Як до єй обыстя пришов паробочок,
А такый прекрасный, як вымалёваный –
Став посеред хыжы коло своёй мамы.

„Мамо окаяна, найдух – не дїтина?!
Чом же єсь ся зрекла єдиного сына?!‟
„Сыну з того світа…‟ і такой сконала
„Де ся мам подїти?! Хто отець? Де мама?‟

Мамов буде рыбка, а вітцём – потічок,
„Слухай ня, водічко, бо я твій сыночок,
Постатай ся, рыбко, бо ня не похрещено,
А не забудь мі дати вітцёве мено.‟

Скочів найдух такой з высокой скалы,
Лем рыбкы у водї за ним заплакали
А потічок люде „Найдушком‟ назвали –
Дївкы го здалека вечур обходили.

Пияцька балaда
або
Нїт тому помочі

Де моя женочка? А де же суть дїти,
Де моя хыжочка? Де ся мам подїти?
В тым моїм жывотї, хто же мі поможе?
Кедь я – кіл у плотї. Боже мілый, Боже…

Де мам переспати? Што лем буду їсти?
А што на ся взяти? Ку кому присїсти?
Де суть камаратя? Деже ся подїли?
Де сестры і братя? Деже ся подїли?

Де моя робота? Де є заместнаня?
Лем згадкы, скорбота – шкода споминаня –
Самы вопросникы, одповідь нияка…
Бездомовскы звыкы, а у руках – фляшка.

Братя-бездомовцї нашли го той ночі
З ножыком у руцї – не было помочі…
Хто го поховати? Хто запалить свічку?
Хто слызу выронить за ним на „Душічкы‟?

Як тому помочі, як одповідь дати –
Пияцька балада у тім краснім штатї.

1 2 3 4 5 17